УХВАЛА

26 липня 2023 року

м. Київ

справа № 360/52/23

адміністративне провадження № К/990/24804/23

Суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Загороднюк А. Г., перевіривши касаційну скаргу Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Харків) на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2023 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2023 року у справі № 360/52/23 за позовом ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною пропозиції, скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Луганського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якій, з урахуванням уточнених вимог, просила:

- визнати протиправною пропозицію Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 24 листопада 2022 року, що направлена листом Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 24 листопада 2022 вих. № 10.1/30/53/22/СЛІ;

- визнати протиправним та скасувати наказ Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 20 грудня 2022 року № 6471/к «Про звільнення ОСОБА_1 », згідно з яким позивача звільнено з посади начальника відділу з питань нотаріату у Луганській області Управління нотаріату Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) з 30 грудня 2022 року;

- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу з питань нотаріату у Луганській області Управління нотаріату Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) з 31 грудня 2022 року;

- стягнути зі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31 грудня 2022 року по день постановлення рішення.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2023 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2023 року, позов задоволено.

11 липня 2023 року Східне міжрегіональне управління міністерства юстиції (м. Харків) подало до Верховного Суду касаційну скаргу.

За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Вирішуючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження, суд виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі ж подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України заявник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Із системного аналізу наведених положень процесуального закону слідує, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.

Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржник, на виконання вимог статті 330 КАС України, як на підставу звернення до Суду посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували частину третю статті 87 Закону України «Про державну службу» без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 05 січня 2023 року № 340/2871/21.

Обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов`язковим є наявність та взаємозв`язок усіх чотирьох умов.

Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/7, пункт 40 постанов від 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 910/8956/15 та від 13 вересня 2017 року у справі № 923/682/16.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15-ц).

Умовою для перегляду Верховним Судом судових рішень в адміністративних справах з вказаної нормативної підстави є їх невідповідність викладеному у постанові Верховного Суду висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Невідповідність правозастосовному висновку Верховного Суду (висловленому за наслідками розгляду (іншої) справи у касаційному порядку) матиме місце тоді, коли суд (суди) попередніх інстанцій, розглядаючи справу за схожих предмета спору, підстав позову, обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо суті заявлених вимог, застосувавши норму права по-іншому, аніж це роз`яснив суд касаційної інстанції (в іншій подібній справі).

При цьому, подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Водночас обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.

Отже подібність правовідносин необхідно встановлювати одночасно за трьома критеріями: суб`єктним, об`єктним і змістовним. Основним критерієм, без якого неможливо встановити подібність правовідносин, є змістовний (права й обов`язки суб`єктів).

Проаналізувавши висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у контексті характеру та юридичної природи правовідносин, з яких виник спір у наведеною скаржником справі № 340/2871/21 у зіставленні з предметом спору, підставами і змістом позовних вимог та регулюванням правовідносин у цій справі, на предмет їхньої подібності, а відтак застосовності як підстави для касаційного перегляду оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій по суті, Cуд зазначає таке.

При вирішенні цієї справи судами встановлено, що позивачка працювала на посаді начальника відділу з питань нотаріату у Луганській області Управління нотаріату Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків).

На час повідомлення позивачки про наступне звільнення у новоствореному Східному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції існувало 40 вакантних посад категорії Б, які могли бути їй запропоновані, серед них були і рівнозначні вакантні посади.

У попередженні про наступне звільнення відповідач 25 листопада 2022 року запропонував позивачці обійняти посаду заступника начальника Центрального відділу з питань нотаріату Управління нотаріату Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, на період заміщення тимчасово відсутніх державних службовців, тобто запропонував укласти строковий трудовий договір на період відсутності основного працівника, від якого позивачка відмовилася.

При цьому судами встановлено, що на час повідомлення жодна з цих 40 посад позивачці запропонована не була. Водночас відповідач не надав суду належних та допустимих доказів того, що як на момент попередження позивачки про наступне звільнення, так і на час її звільнення наявні вакантні посади вона не могла обійняти відповідно до своїх навиків та компетентностей.

Відтак, задовольняючи позовні вимоги у спірних правовідносинах, суди попередніх інстанцій виходили з того, що пропонуючи позивачці обійняти посаду на період заміщення тимчасово відсутніх державних службовців, відповідач не виконав свого обов`язку щодо пропозиції вакантних посад, передбаченого вимогами частини другої статті 49-2 Кодексу законів про працю України, частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу». Зважаючи на ненадання доказів пропонування позивачці вакантних посад у період з моменту попередження про наступне звільнення до самого звільнення, відмови позивачки від подальшого проходження служби, а також щодо відсутності можливості подальшого використання її на службі, суди дійшли висновку, що відповідачем не вжито заходів для реального фактичного працевлаштування ОСОБА_1 , а тому спірний наказ про звільнення уважали протиправним.

Водночас у справі №340/2871/21 судами встановлено, що позивач працював на посаді директора Департаменту захисту споживачів та контролю за регульованими цінами. Відповідач 30 березня 2021 року попередив позивача про наступне звільнення та запропонував вакантну, нетимчасову посаду завідувача сектору координації діяльності територіальних органів Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, від якого позивач відмовився.

Верховний Суд задовольняючи касаційну скаргу Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів акцентував увагу на тому, що відповідно до статті 87 Закону №889-VII відповідач під час попередження запропонував позивачу рівнозначну вакантну посаду, проте останній не виявив бажання її зайняти. Відтак наказ відповідача у спірній частині вважав таким, що прийнятий з дотриманням приписів статті 87 Закону № 889-VIII.

З огляду на наведене, обставини справи, та, відповідно, спірні правовідносини у справі № 340/2871/21 не є подібними до обставин цієї справи, а висновки Суду у цій справі зроблені виходячи з конкретних, встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, та ґрунтуються на їх аналізі та оцінці у межах конкретних правовідносин сторін, а відтак правові позиції викладені Верховним Судом у постанові не є релевантними до спірних правовідносин у цій справі.

За таких обставин посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України є необґрунтованими та суперечливими, що виключає його прийняття, як підстави касаційного оскарження.

Інші аргументи касаційної скарги зводяться до цитування норм чинного законодавства та переоцінки встановлених судами обставин, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.

З урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX і які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.

Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

У касаційній скарзі заявник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням (рішеннями) із урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду (судів), рішення якого (яких) оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та/або апеляційної інстанцій застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

За таких обставин касаційну скаргу необхідно повернути як таку, що не містить підстав касаційного оскарження.

Керуючись статтями 328, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Харків) на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2023 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2023 року у справі № 360/52/23 за позовом ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною пропозиції, скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу повернути особі, яка її подала.

Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя: А. Г. Загороднюк