РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2023 року            м. Мукачево Справа №303/7940/22

                                                                        2/303/1205/22

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

в складі: головуючого – судді Кость В.В.

секретар судового засідання Станкович К. І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в місті Мукачево цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 в інтересах якого діє ОСОБА_2

до відповідачів:   (1) Приватного акціонерного товариства «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «ПЗУ УКРАЇНА»;

                        (2) приватного підприємця ОСОБА_3 ;

                        (3) ОСОБА_4

про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

За участю:

представника позивача - Мигальчич Л. А.

представника відповідачів (2), (3) - Ковач І. В.

ВСТАНОВИВ:

        ОСОБА_1 від імені якого діє ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом в якому просив стягнути з відповідача (1) грошові кошти у сумі 28848,46 грн., що складаються з 27262,46 грн в якості недоплаченого страхового відшкодування та 1586,00 грн. у відшкодування витрат на проведення експертного автотоварознавчого дослідження.

Також позивач просив стягнути солідарно з відповідачів (2) та (3) грошові кошти в сумі 60738,11 грн, що складаються з 40738,11 грн матеріальної шкоди, завданої в результаті ДТП та 20000,00 грн моральної шкоди.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідачів судові витрати, які складаються із судового збору та витрат на правову допомогу.

       Позовні вимоги обґрунтовуються доводами про наявність права на відшкодування шкоди пов`язаної з пошкодженням належного позивачу транспортного засобу марки AUDI A4, державний номерний знак НОМЕР_1

(надалі - Автомобіль), внаслідок ДТП, яка мала місце 22.07.2022 року біля 10.50 год. в м.Мукачево по вул. Автомобілістів, 24 А за участю водія ОСОБА_4 , цивільно-правова відповідальність якого була застрахована у ПАТ «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «ПЗУ УКРАЇНА». Згідно з страховим актом №20349/1 по справі №20349 та розпорядженням №20349/1/1, відповідачем (1) вирішено виплатити позивачу 54281,98 грн у відшкодування шкоди, завданої ДТП.

Разом з тим, позивач вважає, що розрахунок страхового відшкодування є заниженим та проведений оцінювачем ФОП ОСОБА_5 , який не оглядав транспортний засіб та не має відповідного кваліфікаційного свідоцтва для визначення вартості матеріального збитку страхового відшкодування.

Оскільки у відповідь на претензію позивача, відповідач (1) відмовив у перегляді та здійсненні доплати страхового відшкодування, позивач звернувся до Закарпатського Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС із заявою для виготовлення відповідного висновку з метою визначення розміру матеріального збитку. За наслідками розгляду заяви позивача, судовим експертом підготовлено висновок №СЕ-19/107-22/7622АВ від 02.11.2022.

Позовні вимоги до відповідачів (2) та (3) обґрунтовуються доводами про те, що з винного водія підлягає до стягнення сума спричиненого матеріального збитку потерпілому в ДТП, як різниця між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком. До моменту підтвердження чи спростування даних, що відповідач (3), тобто винуватець ДТП є найманим працівником відповідача (2), позивач наполягає на солідарному стягненні майнової та моральної шкоди.

Нормативно – правовою підставою для задоволення позовних вимог вказані приписи Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та ст.ст. 988, 1166, 1172,1187, 1191, 1192, 1194 Цивільного кодексу України.

Ухвалою суду від 25 листопада 2022 року відкрито провадження у справі.

Уповноважений представник відповідача (3) подав відзив на позовну заяву в якому заперечив проти задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Так, на час здійснення ДТП відповідач (3) перебував у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_3 та працював на посаді водія, що підтверджується копією наказу №11 «Про прийняття на роботу» від 18.11.2019 року. Оскільки відповідач (3) керував транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових обов`язків, то за правилами ст. 1172 Цивільного кодексу України, стягнення коштів з нього є безпідставним, будь - які відомості про незаконне заволодіння ним автомобілем відсутні.

Відшкодування шкоди спричиненої внаслідок ДТП повинен нести страховик, саме він є належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди в межах страхової суми, а в окремих випадках винна особа.

Позивач на час вчинення ДТП та звернення до суду не був власником транспортного засобу, за таких обставин представник відповідача (3) вважає, що у позивача не має підстав звертатись з позовом про стягнення матеріальної шкоди, оскільки не підтверджено перехід до позивача від власника транспортного засобу ( ОСОБА_6 ) права такої вимоги.

За таких обставин, не підлягає задоволенню і вимога про відшкодування моральної шкоди, адже її відшкодування обґрунтовується пошкодженням майна позивача, в свою чергу право власності позивача на це майно (транспортний засіб) не підтверджується жодними відомостями.

Уповноважений представник відповідача (2) також подав відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог з наступних підстав.

За умовами договору страхування з ПАТ СК «ПЗУ Україна», страхова сума за шкоду заподіяну майну складає 130000 тис. грн. Розмір франшизи – 2600,00 грн.

Покладання обов`язку відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір і сплачує страхові платежі суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.

       Уповноважений представник відповідача (2) зазначив, що розмір заявлених до відповідачів майнових претензій за шкоду заподіяну майну не перевищує застрахованої відповідальності відповідача (2) перед третіми особами та звертає увагу на те, що вартість відновлювального ремонту в розмірі 122282,55 грн. позивачем не підтверджена, факт використання нових деталей та вузлів не може бути доведено виключно висновком та рахунком автоцентру.

       Крім того, зверненням з позовом про відшкодування майнової та моральної шкоди наділений власник майна, а не його володілець, оскільки таким є ОСОБА_6 , вказані обставини виключають відшкодування такої шкоди позивачу за даним позовом у будь - якому розмірі.

В свою чергу, вимога про відшкодування моральної шкоди повинна бути заявлена до відповідача (1) як страховика відповідача (2).

Також уповноважений представник відповідача (2) долучив до відзиву клопотання про проведення експертизи, оскільки про проведення експертизи 24.10.2022 року відповідач (2) не був належним чином сповіщений через те, що таке повідомлення було надіслано не на його електронну адресу.

Ухвалою суду від 29.12.2022 у задоволенні клопотання представника відповідача (2) про призначення експертизи – відмовлено.

Представником позивача подано відповідь на відзив відповідача (2) та (3) в якому зазначається, що твердження відповідачів стосовно не підтвердження позивачем права на отримання відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої ДТП ґрунтується на хибному розумінні норм права.

Відповідно до ст.ст. 386, 395, 396 Цивільного кодексу України положення щодо захисту права власності поширюються також на осіб, які хоч і не є власниками, але володіють майном в тому числі на іншій підставі, передбаченій законом чи договором (речове право), такі особи також мають право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну. До таких осіб належить і позивач, який керував транспортним засобом за наявності документів передбачених п. 2.2 Правил дорожнього руху (посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб).

Факт правомірності володіння майном є достатньою підставою для особи, яка володіє речовим правом на чуже майно для звернення за захистом цього права.

Крім того, у позивача є Генеральне доручення від власника транспортного засобу на повне розпорядження транспортним засобом та отримання всіх виплат пов`язаних з його експлуатацією, копію якого представник позивача додала до відповіді на відзив.

У відповіді на відзив представник позивача зазначає, що заявлені вимоги до відповідачів є сумою шкоди, яка підлягає до стягнення спричиненого матеріального збитку потерпілому в ДТП, як різниця між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком.

       Разом з тим, представник позивача не вважає наказ про прийняття на роботу відповідача (3) таким, що підтверджує в достатній мірі факт його перебування у трудових відносинах з відповідачем (2) без відповідного повідомлення про прийняття працівника на роботу, яке подається роботодавцем до Держаної податкової служби та її територіальних органів.

       З огляду на те, що відповідач (2) не спростовує і не підтверджує дану обставину, представник позивача зазначає, що повні вимоги залишаються до відповідачів (1) та (2) незмінними.

       Уповноваженим представником відповідача (1) через систему «Електронний суд» також було подано відзив на позовну заяву відповідно до якого позовні вимоги вважає безпідставними.

       Для визначення розміру завданої шкоди страховик залучив оцінювача, який склав звіт №10-D/11/98 про визначення вартості матеріального збитку. На підставі проведеної оцінки страховик визначив суму страхового відшкодування та в подальшому виплатив його позивачу.

       Разом з тим, уповноважений представник відповідача (1) зауважує, що позивачем не було надано рецензію на звіт, а тому його незгода із висновками викладеними у звіті не є підставою стверджувати, що він виготовлений з порушеннями.

       Наданий позивачем висновок на підтвердження розміру заявлених вимог, на думку представника відповідача (1), не відповідає вимогам цивільного процесуального законодавства, оскільки згідно з інформацією зазначеною у висновку довідкові дані про ціну нового колісного транспортного засобу Audi A4 відсутні. Для її визначення експертом використовувались дані про вартість Audi А6, а саме ціна продажу. Тому представник відповідача (1) звертає увагу, що марки зазначених автомобілів не є аналогічними як і власне поняття «ціна продажу» і «ціна нового колісного транспортного засобу».

       Враховуючи вищевказане та те, що у матеріалах справи наявні два документи, які визначають різну вартість матеріального збитку, представником відповідача (1) подано клопотання про призначення судової автотоварознавчої експертизи.

       Також представником відповідача (1) заявлено клопотання про зменшення судових витрат по справі, так як заявлений розмір (20000,00 гривень) не відповідає вимогам співмірності та розумної необхідності, оскільки предмет спору в цій справі не є складним, містить один епізод спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними, а практика вирішення страхових спорів є усталеною.

       10 січня 2023 року представником відповідача (1) було подано заяву про залишення позову без розгляду.

       На підставі ухвали суду від 13.01.2023 року суд перейшов до розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

17 січня 2023 року від представника позивача на електронну адресу суду надійшла відповідь на відзив відповідача (1), в якій були викладені заперечення щодо задоволення клопотання про призначення експертизи, з огляду на наявність в матеріалах справи висновку експерта від 02.11.2022 №СЕ-19/107-22/7622-АВ. Представником відповідача (1) не наведено достатніх аргументів для визнання вказаного висновку необґрунтованим чи таким, що викликає сумніви у його правильності. Призначення експертизи може призвести до затягування строків розгляду справи.

Ухвалами суду від 24 січня 2023 року представнику відповідача (1) було відмовлено у задоволенні клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, натомість задоволено клопотання щодо призначення по справі транспортно-товарознавчої експертизи, провадження у справі зупинено.

Ухвалою суду від 24 квітня 2023 року провадження у справі відновлено, призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 18 травня 2023 року.

27 квітня 2023 року представником позивача через систему «Електронний суд» подано заяву про збільшення/зменшення позовних вимог.

Ухвалою суду від 30.05.2023 заяву представника позивача про збільшення/зменшення позовних вимог від 27 квітня 2023 року залишено без розгляду.

18.07.2023 року суд дослідив наявні в матеріалах справи докази та задоволив клопотання представника позивача та представника відповідачів (2) та (3) про оголошення перерви у судовому засіданні з метою врегулювання спору в позасудовому порядку до 25.07.2023 року.

У судове засідання 25.07.2023 року з`явилися уповноважений представник позивача та представник відповідачів (2), (3).

Уповноважений представник відповідача (1) до суду не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Судом встановлено, що сторони не дійшли згоди щодо врегулювання спору у позасудовому порядку. Представник позивача підтримала заявлені позовні вимоги.

Дослідивши подані по справі доказові матеріали, суд констатує наступне.

На підставі постанови Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 28.07.2022   ОСОБА_4  визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Фактичні обставини скоєного ОСОБА_4 адміністративного правопорушення, мали місце 22.07.2022 о 10.50 год. в м. Мукачево по вул. Автомобілістів, 24 А, керуючи транспортним засобом марки «DAF XF460» д/н НОМЕР_2 , він не вибрав безпечної швидкості руху, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, не дотримався безпечної дистанції, в результаті чого здійснив зіткнення з транспортним засобом марки «AUDI A4» д/н знак НОМЕР_3 , під керуванням гр. ОСОБА_1 , який рухався попереду. Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Своїми діями водій ОСОБА_4 порушив пункти 12.1 та 13.1 Правил дорожнього руху України (а.с. 22-23, зворот)

Відповідно до частини шостої статті 82 Цивільного процесуального кодексу України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

В межах розгляду даної судової справи, представник позивача просить стягнути з відповідача (1) суму недоплаченого страхового відшкодування та суму витрат на проведення експертного автотоварознавчого дослідження, з відповідачів (2), (3) матеріальну шкоду, пов`язану з пошкодженням транспортного засобу та моральну шкоду. Крім того, представник позивача просить стягнути з відповідачів понесені судові витрати, що складаються з судового збору та витрат на правову допомогу.

Приймаючи до уваги вищевказані фактичні обставини справи, суд виходить з того, що згідно з положеннями ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під способом захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається у ст. 16 Цивільного кодексу України .

За змістом п. 8 та п. 9 частини другої ст. 16 Цивільного кодексу України, способами захисту порушеного права є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової шкоди).

Із спірних правовідносин вбачається, що такі є деліктними та поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення (ст. 1166 Цивільного кодексу України), необхідними елементами якого є: шкода, протиправна поведінка, причинний зв`язок між шкодою і протиправною поведінкою, вина.

Згідно з положеннями частини першої ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Спеціальними нормами, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин є також положення частини другої ст. 1187 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

       Відповідно до статті 1194 Цивільного кодексу України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Разом з тим, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (надалі - Закон) порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.

Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Частиною четвертою ст. 263 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду України від 4 липня 2018 року по справі № №755/18006/15-ц зроблено висновок, відносно того, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі N 754/1108/15-ц, від 26 червня 2019 року у справі N 287/463/15-ц, від 30 червня 2020 року у справі № 200/12295/17, від 11 листопада 2020 року у справі № 369/11812/18.

Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик (в даному випадку приватне акціонерне товариство «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «ПЗУ УКРАЇНА») на випадок виникнення деліктного зобов`язання взяло на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника (в даному випадку ОСОБА_3 , поліс №ЕР.206227792, а.с. 73, том 1).

Фактичні дані по справі свідчать про те, що на момент вчинення ДТП у винної особи був у наявності дійсний страховий поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ЕР.206227792, виданий приватним акціонерним товариством «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «ПЗУ УКРАЇНА» (а.с. 73, том 1).

Приймаючи до уваги такі фактичні обставини справи, суд виходить з того, що згідно з приписами п. 22.1 статті 22 Закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Отже, обов`язок з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, покладено на страховика винної особи у межах, встановлених цим Законом та договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Разом з тим, ст. 29 Закону передбачено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Таким чином, відповідач (1) як страховик, на підставі спеціальної норми статті 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», повинен здійснити відшкодування витрат, пов`язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, а різницю між реальними збитками і зазначеним відновлювальним ремонтом згідно зі статтею 1194 Цивільного Кодексу України  повинна відшкодувати особа, яка завдала збитків.

Згідно з п. 36.1. статті 36 страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Відповідно до п. 36.2 статті 36 Закону страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. 

Судом встановлено, що 25.07.2022 року позивач звернувся до відповідача (1) з повідомленням про ДТП та заявою про відшкодування оціненої шкоди заподіяної в результаті ДТП (а.с.16-17, том 1).

З страхового акту №20349/1 та розпорядження №20349/1/1 на виплату страхового відшкодування (Т. 1, а.с.23-24) вбачається, що відповідачем (1) було прийнято рішення про виплату страхового відшкодування внаслідок ДТП в розмірі 54281,98 грн. за вирахування франшизи (2600,00 грн.) та ПДВ (6 382,38).

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів узгодження страховиком розміру страхового відшкодування з позивачем, який мав право на отримання такого відшкодування.

       Станом на дату звернення з позовом до суду 14.11.2022, відповідач (1) виплатив суму страхового відшкодування в розмірі 54281,98 грн., що не заперечувалося представником позивача.

Одночасно, до позовної заяви представником позивача було додано копію висновку експерта Закарпатського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС №СЕ-19/107-22/7622-АВ від 02.11.2022 року, на підставі якого обґрунтовувалась вимога щодо стягнення суми недоплаченого страхового відшкодування з відповідача (1) в розмірі 27262,46 грн. та вимога щодо солідарного стягнення з відповідача (2) та (3)  40738,11 грн матеріальної шкоди завданої в результаті ДТП.

Статтею 110 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Враховуючи вищенаведене, суд не бере до уваги наявний в матеріалах справи звіт №10-D/11/98 про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу від 09.08.2022 та висновок експерта №СЕ-19/107-22/7622-АВ від 02.11.2022, оскільки вони суттєво різняться, крім того останній не відповідає вимогам частини п`ятої ст. 106 Цивільного процесуального кодексу України. Так, висновок експерта не є належним та допустимим доказом, якщо у ньому не зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок і що він підготовлений для подання до суду. Наведене узгоджується з правовою позицією, що міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Дульський проти України» (Заява № 61679/00) від 01 червня 2006 року зазначено, що експертиза, призначена судом, є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід`ємну частину судової процедури.

За таких обставин, суд враховує висновок експерта №СЕ-19/114-23/2614-АВ від 04.04.2023 року як такий, що є належним доказом у даній справі та виготовлений на виконання ухвали суду від 24.01.2023 року про призначення по справі транспортно-товарознавчої експертизи.

Отже, з урахуванням висновку експерта №СЕ-19/114-23/2614-АВ від 04.04.2023 року (а.с. 194-207, том 1), з відповідача (1), як страховика ОСОБА_3 , підлягає стягненню на користь позивача недоплачене страхове відшкодування, яке розраховується наступним чином:

61 101,09 грн. (вартість відновлювального ремонту автомобіля з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу без ПДВ) – 54 281,98 грн. (виплачене відповідачем (1) страхове відшкодування) – 2 600,00 грн. (франшиза) = 4 219, 11 грн. (недоплачене страхове відшкодування).

При проведенні розрахунку, суд бере до уваги ті обставини, що для визначення, чи підлягає перерахуванню у складі страхового відшкодування сума ПДВ, мають значення обставини фактично проведеного відновлювального ремонту пошкодженого у ДТП транспортного засобу потерпілої особи та обставини отримання страховиком (МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного відновлювального ремонту з урахуванням ПДВ. Страхова виплата (регламентна виплата), здійснена за Законом потерпілій особі (страховиком чи МТСБУ) в умовах відсутності документального підтвердження факту оплати проведеного відновлювального ремонту, не включає суму податку на додану вартість. Доплата цього податку здійснюється відповідно до наведених в пункті 36.2 статті 36 Закону умов, а суб`єкт, на якого покладається обов`язок доплатити суму податку, визначається в залежності від того, чи перевищують сумарно: здійснена страхова виплата (регламентна виплата) разом з проведеним відновлювальним ремонтом пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу та нарахованої суми ПДВ; ліміт відповідальності страховика/МТСБУ (пункт 9.4 статті 9 та пункт 36.1 статті 36 Закону).

Наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду у постанові від 21.12.2020 року по справі № 911/286/20.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача (1) витрат у сумі 1586,00 гривень за проведення експертного автотоварознавчого дослідження, суд приходить до висновку, що така не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої ст. 106 Цивільного процесуального кодексу України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

Згідно з частиною шостою ст. 139 Цивільного процесуального кодексу України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Таким чином, цивільне процесуальне законодавство визначає, що для відшкодування витрат, пов`язаних із призначенням та проведенням експертизи таке має відбуватися в межах судового процесу, так як статус учасника справи, зокрема сторони по справі, особа набуває після звернення до суду з позовом та відкриття провадження у справі.

Оскільки замовлення експертизи та її проведення відбулося за ініціативи ОСОБА_1 02.11.2022 року, тобто до дати звернення до суду з позовом 14.11.2022 року і набуття останнім статусу позивача на підставі ухвали суду від 25.11.2022 року, витрати на підготовку експертного висновку не підлягають відшкодуванню.

Аналогічна за змістом правова позиція щодо відсутності підстав для відшкодування витрат за виготовлення у досудовому порядку висновку експерта міститься у постанові Верховного суду від 16.12.2020 року у справі №824/647/19-а.

Щодо вимог позивача про солідарне стягнення з відповідачів (2) та (3) грошових коштів в сумі 60738,11 грн, що складаються з 40738,11 грн матеріальної шкоди завданої в результаті ДТП та 20000,00 грн. моральної шкоди, суд приходить до висновку, що такі підлягають частковому задоволенню в частині їх стягнення лише щодо відповідача (2) з огляду на наступне.

Згідно з частиною другою ст. 1187 Цивільного кодексу України, передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до частини першої ст. 1172 Цивільного Кодексу України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Таким чином, аналіз положень статей 1187 та 1172 Цивільного кодексу України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є роботодавець – ОСОБА_3 .

Виходячи із наведених норм права, шкода (в тому числі моральна), завдана внаслідок ДТП, з вини водія, який виконував трудові обов`язки та керував автомобілем, що належить роботодавцю, на відповідній правовій підставі, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм ( ОСОБА_4 ).

Зі свого боку, фізична чи юридична особа, яка відшкодувала шкоду, завдану її працівником при виконанні трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) чи цивільно-правового договору, має право зворотної вимоги (регресу) до такого працівника - фактичного завдавача шкоди у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (частина перша статті 1191 Цивільного кодексу України).

Аналогічні за змістом правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року по справі N 426/16825/16-ц, постановах Верховного Суду від 24.11.2021 року по справі № 479/392/20; від 11.11.2021 року по справі № 131/709/18; від 01.11.2021 року по справі № 920/343/20; від 27.10.2021 року по справі № 177/472/16; від 08.10.2021 року по справі № 641/7683/19.

Перебування відповідача (2) та відповідача (3) у трудових відносинах  між собою на час вчинення ДТП (22.07.2022) підтверджується копією наказу № 11 від 18.11.2019 року «Про прийняття на роботу» (а.с. 65, том 1), а також тією обставиною, що під час розгляду Мукачівським міськрайонним судом Закарпатської області справи №303/5015/22 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_4 за фактом вчинення ДТП, його роботодавцем - ОСОБА_3 подавалось до суду клопотання про пришвидшення розгляду справи за участі водія підприємства (а.с. 21, том 1).

Зі змісту постанови від 28.07.2022 року по справі №303/5015/22 вбачається, що «правопорушник ОСОБА_4 у судовому засіданні просив подане ним клопотання його керівництва про розгляд справи у скорочені терміни, задоволити. Свою вину у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП визнав, щиро розкаявся, просив суворо не карати, та повідомив, що дійсно при вищенаведених обставинах трапилася ДТП» (а.с. 22, том 1).

       Доказів факту керування ОСОБА_4 транспортним засобом у власних інтересах та не під час виконання останнім своїх трудових обов`язків матеріали справи не містять.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про те, що ОСОБА_4 не є належним відповідачем у справі та відмовляє в задоволенні позовних вимог щодо нього у зв`язку з їх безпідставністю, оскільки він керував транспортним засобом під час виконання своїх трудових обов`язків, а тому  приватний підприємець ОСОБА_3 ,  як володілець транспортного засобу, має нести обов`язок з відшкодування шкоди завданої його працівником.

З урахуванням висновку експерта №СЕ-19/114-23/2614-АВ від 04.04.2023 року (а.с. 194-207, том 1), матеріальна шкода завдана в результаті ДТП, розраховується судом як різниця між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням) наступним чином:

121879,47 грн. (вартість відновлювального ремонту автомобіля) -61101,09 грн. (розмір страхового відшкодування) = 60 778,38 грн. (матеріальна шкода).

Разом з тим, суд зауважує, що на підставі ухвали суду від 30.05.2023 було залишено без розгляду заяву представника позивача від 27.04.2023 про збільшення/зменшення позовних вимог,  а тому  з урахуванням первісних позовних вимог,  з відповідача (2) підлягає стягненню на користь позивача матеріальна шкода завдана в результаті ДТП у сумі 40738,11 грн.

Згідно з вимогами статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 згаданого кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і що до яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Учасники справи мають передбачені процесуальним законом права і обов`язки.

Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач є підставою для відмови у позові, а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову.

У випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати, що несе ризик відповідних наслідків, зокрема, відмови у задоволенні позовних вимог, у зв`язку із їх недоведеністю.

В постановах Верховного Суду від 08.08.2019 р. у справі №450/1686/17 та від 15.07.2019 р. у справі №235/499/17 зазначено, що аналіз наведених норм процесуального та матеріального права дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

       Відповідно до положень пункту 8 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 N 4, за моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов`язків, відповідальність несе організація з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу (статті 130, 132-134 КЗпП, якщо спеціальною нормою закону не встановлено іншого).

Відповідно до правової позиції Верховного суду у постанові від 20.10.2022 року по справі №349/381/19, із аналізу змісту глави 82 Цивільного Кодексу вбачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду». За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої ст. 1191 Цивільного кодексу України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

За приписами статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Розмір грошового відшкодування такої шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Виходячи із засад розумності та справедливості, приймаючи до уваги конкретні обставини справи, а саме те, що позивач є людиною похилого віку та є дійсно потерпілим за фактом вчинення ДТП відносно нього ОСОБА_4 , що призвело до порушення нормального способу його життя, спричинило неможливість користуватися автомобілем певний час, викликало душевні страждання, суд приходить до висновку, що з відповідача (2) на користь позивача підлягає стягненню 15000,00 грн у відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до частини першої статті 133 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 3 частини другої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 частини третьої статті 133 Цивільного процесуального кодексу України).

При ухваленні судового рішення суд не вирішує питання про стягнення із сторін судових витрат на професійну правничу допомогу, оскільки представником позивача та представником відповідачів (2) та (3) було повідомлено про продовження строку надання доказів сплати судових витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги, протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

На підставі частин першої, другої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України суд приходить до висновку, що з відповідачів (1) та (2) підлягають стягненню витрати понесені позивачем на сплату судового збору у сумі 992,40 грн., як такі, що є обґрунтованими, співмірними та підтвердженими належними доказами.

При цьому суд зазначає, що Європейський суд з прав людини зауважує на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 3, 8, 124, 129-1 Конституції України, ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 18, 76-81, 263-265, 273, 279, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

УХВАЛИВ:

       1. Позов ОСОБА_1 від імені якого діє ОСОБА_2 – задоволити частково.

       2. Стягнути із приватного акціонерного товариства «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «ПЗУ УКРАЇНА» на користь ОСОБА_1 суму 4219,11 грн (чотири тисячі двісті дев`ятнадцять гривень 11 копійок) недоплаченого страхового відшкодування, а також суму 496,20 грн. (чотириста дев`яносто шість гривень 20 копійок) у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. Стягнути із приватного підприємця ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму 40738,11 грн (сорок тисяч сімсот тридцять вісім гривень 11 копійок) матеріальної шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди, суму 15000,00 грн (п`ятнадцять тисяч гривень) у відшкодування моральної шкоди, а також суму 496,20 грн. (чотириста дев`яносто шість гривень 20 копійок) у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

       4. У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

       5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

7. Позивач: ОСОБА_1 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_4 .

Представник позивача: ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 .

Відповідач (1): Приватного акціонерного товариства «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «ПЗУ УКРАЇНА», 04112, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 62, код ЄДРПОУ 20782312.

Представник відповідача (1): Голошва Галина Володимирівна, 04112, м.Київ, вул. Дегтярівська, буд. 62.

Відповідач (2): приватний підприємець ОСОБА_3 , АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 .

Відповідач (3): ОСОБА_4 , АДРЕСА_4 .

Представник відповідачів (2), (3): ОСОБА_7 , АДРЕСА_5 .

       Суддя                                                         В.В. Кость

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 26.07.2023.