Справа № 405/1273/21

Номер провадження 1-кп/404/177/22

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2023 року Кіровський районний суд м.Кіровограда у складі:

головуючої судді:                   ОСОБА_1 ,

суддів:                                 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

при секретарі:                         ОСОБА_4 ,

за участю прокурора:                  ОСОБА_5 ,

захисників:                         ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

обвинувачених:                         ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Кропивницький кримінальне провадження №12020120020001272 по обвинуваченню

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Нижній Тагіл, Свердловської області, російської федерації, громадянина України, освіта вища, не працюючого, одруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

- у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст.257, 187 ч.4, 146 ч.3, 263 ч.1 КК України,

та

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м.Донецьк, громадянина України, освіта середня, не працюючого, одруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , не маючого судимості згідно ст.89 КК України,

- у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст.257, 187 ч.4, 146 ч.3 КК України,

                                        В С Т А Н О В И В:

Кіровським районним судом м.Кіровограда розглядається вказане кримінальне провадження, у якому стосовно обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_9 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, термін дії якого спливає 23.07.2023 року.

Проте, завершити судовий розгляд до вказаного часу об`єктивно неможливо у зв`язку з дослідженням письмових доказів, а також враховуючи те, що члени колегії суддів, перебуватимуть у щорічній відпустці та визначено наступну дату судового засідання 12.09.2023 року о 10.00 год., а тому на обговорення учасників судового розгляду винесено питання, передбачене ст.331 ч.3 КПК України.

Прокурором заявлено клопотання про продовження строку тримання обвинувачених під вартою, оскільки ОСОБА_10 та ОСОБА_9 обвинувачуються у вчиненні тяжких та особливо тяжких злочинів, не мають сталих виробничих зв`язків, а тому наявні обґрунтовані підстави вважати про наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, зокрема: перебуваючи на волі обвинувачені можуть вчиняти інші кримінальні правопорушення, можуть переховуватися від суду з метою уникнення покарання, здійснити вплив на потерпілого та свідків, які не були допитані по провадженню.

В судовому засіданні захисники ОСОБА_6 та ОСОБА_8 просили відмовити у задоволенні клопотання прокурора та застосувати до ОСОБА_10  більш м`який запобіжний захід у вигляді домашнього арешту у нічний час. Послались заборону катувань: практику Європейського суду з прав людини, стандартів та практики Європейського комітету з питань запобігання катуванням. Зазначили про відсутність законних підстав та об`єктивних даних, які б з достовірністю свідчили про те, що ОСОБА_10 перебуваючи на волі буде переховуватись від слідства та суду, продовжувати злочинну діяльність, а також недоведеність слідчим та прокурором ризиків, передбачених положеннями ст. 177 КПК України. З посиланням на практику Європейського суду з прав людини, засхиники стверджували, що ОСОБА_10 утримуються під вартою більше 3 років, тобто поза межами розумних строків, законні підстави для подальшого тримання його підзахисного під вартою на його думку відсутні, а тяжкість кримінальних правопорушень у вчиненні яких обвинувачуються ОСОБА_10 не є визначальним елементом ризику переховування від правосуддя чи вчинення нових злочинів. Також, захисники зазначили про те, що судом не враховано, той факт що ОСОБА_10 необхідна постійна кваліфікована медична допомога, яку в умовах СІЗО надати не можливо, тим більше забезпечити дієтичне харчування. Крім того, захист вважав, що судом не враховано те, що ОСОБА_10 одружений, на утриманні має двох неповнолітніх дітей, офіційно працевлаштований, тобто має міцні соціальні зв`язки. За таких обставинах, захисник вважає, що не наведено жодних доказів про неможливість застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, а також недоведеність слідчим та прокурором ризиків, передбачених положеннями ст. 177 КПК України.

Обвинувачений ОСОБА_10 в судовому засіданні клопотання захисників підтримав та просив змінити йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на домашній арешт у нічний час, оскільки безпідставно на протязі трьох років утримується під вартою, порушено розумні строки розгляду справи та його право на захист. Вказав про відсутність доказів його вини у вчиненні інкримінуємих йому кримінальних правопорушень. Має бажання приймати участь особисто в залі судових засіданнь разом із своїми захсиниками. Має хронічні тяжкі захворюваня та потребує належного лікування, яке в умовах СІЗО той отримує в тому обсязі яке йому необхідне. Просив призначити йому обстеження у кардіолога, пульманолога - уролога-онколога, забезпечити його медичними препаратами, та надаити можливість пройти МРТ та КТ обстеження.

В судовому засіданні захисник обвинуваченого ОСОБА_9 адвокат ОСОБА_7 та сам ОСОБА_9 просили відмовити у задоволенні клопотання прокурора та обрати ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту у нічний час, вказуючи на надання можливості його підзахисному лікуватися. ОСОБА_9 має скарги на біль в області: носу та хребта, так як переніс операційне втручення, однак наразі лікання той не отримує, а тому вважає, що вказані дії є катуванням. Захисник зазначив про відсутність у матеріалах клопотання об`єктивних даних про існування та недоведеність прокурором ризиків, передбачених положеннями ст.177 КПК України, які на протязі чотирьох років відпали та не містять такого підґрунтя.

Окрім того, адвокат ОСОБА_7  стверджує, що 11 червня 2022 року ОСОБА_9  було проведено операцію на хребті, за наслідками якої той не може сидіти і потребує довготривалої реабілітації, що на його думку нівелює будь-які ризики наведені прокурором. Також зазначає, що в СІЗО до ОСОБА_9 застосовувались вимагання та тортури, які носили системний характер, у зв`язку з чим до ЄРДР внесли відомості №62020150000000421 за фактом спричинення працівниками СІЗО тілесних ушкоджень ОСОБА_9 і вимагання коштів, в якому він був потерпілим, тому на думку адвоката подальше перебування його підзахисного в умовах СІЗО призведе до погіршення його здоров`я.

У зв`язку з погіршенням здоров`я і надмірним триманням під вартою ризики, які заявляв прокурор втратили актуальність, тому домашній арешт зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.

Заслухавши думку учасників судового провадження, вивчивши матеріали провадження, суд вважає, що строк тримання обвинувачених під вартою підлягає продовженню, виходячи з таких підстав.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого; вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Згідно із ч.3 ст.331 КПК України, незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Відповідно до ч.2 ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

При розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст.178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Положеннями ч.1 ст.183 КПК України визначено: тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Як встановлено ч.3 ст.199 КПК України, клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

При цьому, у відповідності до ч.5 ст.199 КПК України слідчий суддя зобов`язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.

Так, при зверненні до суду, прокурор у даному кримінальному провадженні ОСОБА_5 у своєму клопотанні, зазначив про те, що на даному етапі судового розгляду не зменшились і продовжують існувати ризики того, що обвинувачені ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , перебуваючи на свободі можуть ухилятись від кримінальної відповідальності шляхом переховування від прокурора та суду шляхом залишення місця тимчасового проживання. Окрім того ОСОБА_10 неодноразово змінював свої анкетні дані, що свідчить про можливість обвинуваченого залишити межі території України або виїхати до непідконтрольних Україні територій, оскільки обвинувачений має реєстрацію у м.Донецьк.

З метою уникнення кримінальної відповідальності та справедливого покарання ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , за висновком прокурора, перебуваючи на свободі можуть впливати на свідків та потерпілого, з метою зміни та дачі показів останніми на їх користь.

Також, обвинувачені ОСОБА_10 та ОСОБА_9 можуть перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а саме укривати від слідства дійсні обставини скоєння ними кримінальних правопорушень та обставини необхідні для встановлення істини у провадженні та вчиняти інші кримінальні правопорушення, в тому числі щодо осіб, які дають покази підтверджуючі їх вину.

Наведені обставини, на думку прокурора свідчать про неможливість застосування інших більш м`яких запобіжних заходів для запобігання вказаним ризикам та забезпечення виконання обвинуваченими ОСОБА_10 та ОСОБА_9 процесуальних обов`язків.

При вирішенні питання про продовження обвинуваченим ОСОБА_10 та ОСОБА_9 строку тримання їх під вартою, суд враховує, що ОСОБА_10 та ОСОБА_9 обвинувачуються у вчиненні тяжких та особливо тяжких злочинів у складі організованої групи, санкція одного з яких передбачає покарання у виді позбавлення волі строком від восьми до п`ятнадцяти років, усвідомлюючи тяжкість можливого покарання вони можуть: переховуватися від органів досудового розслідування та суду виїхавши за межі Кіровоградської області або України; незаконно впливати на свідків, потерпілого з метою зміни та надання ними показань на їх користь, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчиняти нові кримінальні правопорушення.

Також суд вказав, що враховує конкретні обставини та спосіб вчинення ОСОБА_10 та ОСОБА_9 інкримінованих їм кримінальних правопорушень, які підлягають доказуванню, а також наявність у останніх на утриманні малолітніх дітей, що недостатньо для попередження вказаних ризиків та забезпечення виконання обвинуваченими своїх процесуальних обов`язків, у разі застосування відносно них більш м`якого запобіжного заходу.

Так, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.

Згідно з практикою ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» та «Харченко проти України» вказавши про те, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів». Продовження тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості. Наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. Суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

З урахуванням вищевикладеного, у зв`язку з тим, що свідки та потерпілий не допитані та на даний момент досліджуються письмові докази, у зв`язку з цим жоден з більш м`яких засобів ніж тримання під вартою не може запобігти зазначеним ризикам.

Відмовляючи у задоволенні клопотань захисників, суд враховує, що відповідно до вимог ст.2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Статтею 177 КПК України встановлено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідків, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Згідно з ч.1 ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, що свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Положенням статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод визначено, що нікого не може бути позбавлено свободи, крім установлених цією статтею Конвенції випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.

Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинувачених, суд відзначає, що ризиком у даному випадку є дія, яка може вчинитися з високим ступенем ймовірності.

На думку сторони обвинувачення, наразі не зменшилися та продовжують існувати ризики того, що обвинувачені ОСОБА_10 і ОСОБА_9 , перебуваючи на свободі, будуть переховуватись від кримінального переслідування, незаконно впливати на свідків, які ще не допитані та потерпілого, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а також вчинити нові кримінальні правопорушення, оскільки на даний момент інші учасники ОСОБА_11 та ОСОБА_12 та двоє інших невстановлених слідством осіб перебувають у розшуку і їх місцезнаходження не відоме.

Такі доводи прокурора щодо можливості обвинувачених переховуватися від суду, суд, з урахуванням позиції Європейського Суду з прав людини у справі «В. проти Швейцарії», вважає небезпідставними, оскільки небезпеку переховування не можна вимірювати тільки залежно від суворості можливого покарання, її треба визначати з урахуванням характеру обвинуваченого, його моральних якостей, наявності у нього коштів, зв`язків з державою, у якій його переслідують.

Крім того, 25 червня 2019 року Конституційний Суд України ухвалив Рішення щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення частини п`ятої статті 176 Кримінального процесуального кодексу України, яким констатував, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Конституційний Суд України у даному Рішенні зокрема вважає, що обґрунтування необхідності тримання під вартою особи самою лише кваліфікацією злочину, не забезпечує і не може забезпечити балансу між метою застосування такого виняткового запобіжного заходу у кримінальному провадженні та конституційним правом особи на свободу та особисту недоторканність. При цьому обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, а також бути пропорційними та обґрунтованими.

Водночас, відповідно до ст.29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як на підставах та у порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України, ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР ратифікована Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод .

Таким чином, з моменту ратифікації Конвенції Держава Україна та її органи влади взяли на себе зобов`язання визнати юрисдикцію Європейського Суду з прав людини, керуватись його рішеннями та при вирішенні будь-якого питання діяти через призму визнання людини та її прав та свобод найвищою цінністю.

Відповідно Суд стверджує, що вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак, бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі «А. та інші проти Об`єднаного Королівства»).

З наведеного слідує, що рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою/продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.

Положення статті 5 та 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, які відображені у рішеннях Європейського суду з прав людини вказують про необхідність дотримання розумних строків тримання особи під вартою.

Застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не повинно перебувати за межами розумних строків, необхідних для вирішення провадження і забезпечення належної поведінки обвинуваченого на цей період, та його продовження, - має бути співрозмірним меті заходу, і має забезпечить виконання засад судочинства і змагального процесу відповідно до процедур гл. 18 КПК України.

Рішенням ЄСПЛ «Клоот проти Бельгії» визначено, що серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання підозрюваного під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак, необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід – необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться.

При цьому, судом констатовано той факт, що на даному етапі не входить в обговорення доведеності або недоведеності обвинувачення, наявності або відсутності у діях обвинувачених складу інкримінованих їм кримінальних правопорушень, належності, допустимості та достатності зібраних у справі доказів, а тому доводи адвокатів щодо незаконності подальшого тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_10 і ОСОБА_9 , суд вважає безпідставними, оскільки оцінює, у тому числі суворість можливого покарання та визнає за реальну небезпеку можливість їх переховування від правосуддя (п.1 ч.1 ст.177 КПК)

Слід також зауважити, що у разі доведеності винуватості ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.257, ч.4 ст.187, ч.3 ст.146, ч.1 ст.263 КК України та ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.257, ч.4 ст.187, ч.3 ст.146 КК України, їм загрожує покарання у виді позбавлення волі строком до 15 років, що свідчить про наявність реальних ознак суспільного інтересу та необхідність забезпечення завдань кримінального провадження, у тому числі захисту прав потерпілого (ст.2 КПК України), які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають принцип поваги до особистої свободи.

Таким чином, суд приходить до обгрунтованого висновку про те, що доводи захисників обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_9 щодо незаконності подальшого тримання вказаних осіб під вартою, спростовуються вищевикладеним та матеріалами судового провадження, а наявність ризиків, які зазначені прокурором у клопотанні ( п.п.1, 3, 4 та 5 ч.1 ст. 177 КПК України) очевидні.

Так, рішенням ЄСПЛ «W проти Швейцарії» визначено, що хоча тяжкість покарання і не є визначальним елементом при обранні запобіжного заходу у виді тримання під вартою, разом з цим, врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки свідчить про ступінь суспільної небезпечності обвинувачених та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності їх поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрювані можуть ухилятися від суду.

А відтак, вищезазначені обставини є виправданими та необхідними елементами (ризиками), що визначають та виправдовують потребу в подальшому триманні обвинувачених під вартою, а тому суд вважає за необхідне продовжити строк тримання під вартою обвинуваченим на 60 днів.

Твердження захисту щодо погіршення стану здоров`я ОСОБА_10 та ОСОБА_9 та вони потребують лікування, яке неможливо надати в умовах СІЗО, та останнім на їх думку слід обрати запобіжний захід – домашній арешт у нічний час, суд вважає безпідставними, оскільки суд неодноразово приймав рішення про вжиття заходів для забезпечення обвинуваченим охорони здоров`я, зокрема надання медичного обстеження, а в разі необхідності надання невідкладного медичного лікування, копії процесуальних рішень направлялися для виконання до ДУ «Миколаївський слідчий ізолятор» та філії ЦОЗ ДКВС України в Миколаївській та Одеській областях.

Так, згідно листа філії ЦОЗ ДКВС України в Миколаївській та Одеській областях за Вих.№1232/МИ-22 від 14.07.2023 року встановлено, що ОСОБА_10 та ОСОБА_9 знаходяться під постійним медчним наглядом фахівців медичної частини. На виконання ухвали суду вжито заходів для проведення ОСОБА_10 та ОСОБА_9 консультування і обстеження спеціалістами закладів охорони здоровя МОЗ. Призначене ОСОБА_10 амбулаторне лікуання виконується, лікарськими засобами забезпечений. Стаціонарного лікуаня за межами СІЗО не потребує. Станом на 14.07.2023 року ОСОБА_9 . Проведені всі медичені обстеження, згідно ухвали суду. Отриманні рекомендації, призначено амбулаторне лікування. Стаціонарного ліквання той не потребує. Виконання ухвали суду знаходиться під постіним контролем Миколаївської обласної прокуратури. Подальший медичний нагляд ОСОБА_10 та ОСОБА_9 залишається під контролем фахівців філії.

Ухвалою слідчого судді Заводського районного суду м.Миколаєва від 17.06.2020 року застосовано щодо ОСОБА_10 захід забезпечення безпеки особи, яка бере участь у кримінальному провадженні та наразі рішення про скасування заходів безпеки щодо ОСОБА_10 в рамках кримінального провадження №6202015000000021 від 04.05.2020 року не приймалось, водночас у разі необхідності здійснення евакуаційних заходів орган досудового розслідування не заперечував проти переведення ОСОБА_10 в іншу установу.

Захисники ОСОБА_6 та ОСОБА_8 , які знаходяться в м.Одесі, до суду із заявами на побачення з підзахисним ОСОБА_10 для узгодженння єдиної позиції захисту не звертались, і в такому праві останні обмежені також не були, а так само про конфеденційну бесіду перед початком судового засідання, перед судом не клопотали та обмежені не були.

Враховуючи те, що на території України введений воєнний стан, обвинувачених ОСОБА_10 і ОСОБА_9 не етаповано до Кіровського районного суду м.Кіровограда. При цьому, захисники ОСОБА_6 і ОСОБА_8 не виявили бажання прибувати до Кіровського районного суду м.Кіровограда, натомість подали заяви про участь в розгляді справи в режимі відео конференц зв`язку.

Відповідно ст.183 ч.4 п.1 КПК України, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 КПК України, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, який вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.

Оскільки, ОСОБА_10 і ОСОБА_9 обвинувачуються у вчиненні тяжких та особливо тяжких злочинів, які вчиненого із застосуванням насильства, суд не визначає розмір застави.

Разом з тим, суд вважає за необхідне вжити заходів для забезпечення ОСОБА_10 та ОСОБА_9 охорони здоров`я, про що невідкладно повідомити прокурора Миколаївської обласної прокуратури, який здійснює нагляд за додержанням закону у місцях попереднього ув`язнення.

Керуючись ст.ст.177, 178, 183, 331, 369-372 КПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити в задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_9 та захисника, адвоката ОСОБА_7 про зміну обвинуваченому ОСОБА_9 запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт у нічний час.

В задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_10 та захисника, адвоката ОСОБА_6 та ОСОБА_8 про зміну обвинуваченому ОСОБА_10 запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт у нічний час, - відмовити.

Клопотання прокурора ОСОБА_5 про продовження строку тримання обвинувачених під вартою, – задовольнити.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , строк тримання під вартою, на 60 днів, тобто з 21.07.2023 року до 18.09.2023 року, включно.

У разі закінчення строку дії ухвали суду про тримання під вартою та неможливості розгляду судом питання про продовження строку тримання під вартою в установленому цим Кодексом порядку обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою вважається продовженим до вирішення відповідного питання судом, але не більше ніж на два місяці, тобто до 18 листопада 2023 року.

Копію ухвали вручити учасникам провадження для відома та направити до ДУ "Миколаївський слідчий ізолятор" для виконання.

Зобов`язати керівництво ДУ «Миколаївський слідчий ізолятор» забезпечити ОСОБА_9 та ДУ «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Миколаївській та Одеській областях проходження – медичного обстеження у наступних спеціалістів: хірурга, травматолога, невропатолога та реабілітолога (фізичного терапевта), а в разі необхідності - надання невідкладного, належного та достатнього медичного лікування в умовах реабілітаційного медичного центру міста Миколаєва з метою реабілітації правої та лівої кінцівок ніг, забезпечити проходження МРТ та КТ обстежень, призначених невропотологом та нейрохірургом, про що повідомити невідкладно суд шляхом надання відповідних документів до 15.09.2023 року.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк тримання під вартою, на 60 днів, тобто з 21.07.2023 року до 18.09.2023 року, включно.

У разі закінчення строку дії ухвали суду про тримання під вартою та неможливості розгляду судом питання про продовження строку тримання під вартою в установленому цим Кодексом порядку обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою вважається продовженим до вирішення відповідного питання судом, але не більше ніж на два місяці, тобто до 18 листопада 2023 року.

Копію ухвали вручити учасникам провадження для відома та направити до ДУ "Миколаївський слідчий ізолятор" для виконання.

Зобов`язати керівництво ДУ «Миколаївський слідчий ізолятор» забезпечити ОСОБА_10 та ДУ «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Миколаївській та Одеській областях проходження – медичного обстеження у наступних спеціалістів: завершити обстеження та отримати консультацію у кардіолога, пульманолога - уролога-онколога, а в разі необхідності - надання невідкладного, належного та достатнього медичного лікування, забезпечити медичними препаратами, забезпечити проходження МРТ та КТ обстежень, призначених лором, кардіограми, холтер моніторування, призначені кардіологом, про що повідомити невідкладно суд шляхом надання відповідних документів до 15.09.2023 року.

Контроль за виконанням ухвали Кіровського районного суду м.Кіровограда від 21.07.2023 року покласти на прокурора Миколаївської обласної прокуратури, який здійснює нагляд за додержанням закону у місцях попереднього ув`язнення, про що повідомити невідкладно суд шляхом надання відповідних документів до 15 вересня 2023 року.

Ухвала може бути оскаржена протягом п`яти днів з дня її оголошення. Для осіб, які перебувають під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їм копії судового рішення.

Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення і подання апеляційної скарги на ухвалу не зупиняє її виконання.

Головуюча суддя:                                         ОСОБА_1

Судді:                                                 ОСОБА_2

                                                ОСОБА_3