ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15.09.15р. Справа № 904/6860/15

За позовом Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Дніпрообленерго" (м. Дніпропетровськ)

до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Дніпропетровська (м. Дніпропетровськ)

про стягнення заборгованості за договором № 52/2 ДК про постачання електричної енергії за державні кошти від 10.03.2015 у загальному розмірі 11 250 грн. 72 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - юрисконсульт (довіреність № 141/1001 від 12.05.2015)

від відповідача: ОСОБА_2 - представник (довіреність № 1689 від 22.04.2015)

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "ДТЕК Дніпрообленерго" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовом, в якому просить суд стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу міста Дніпропетровська (далі - відповідач) заборгованість за договором № 52/2 ДК про постачання електричної енергії за державні кошти від 10.03.2015 у загальному розмірі 11 250 грн. 72 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 8 774 грн. 62 коп. - основний борг;

- 1 019 грн. 71 коп. - пеня;

- 1 374 грн. 42 коп. - інфляційні втрати;

- 81 грн. 97 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором № 52/2 ДК про постачання електричної енергії за державні кошти від 10.03.2015 в частині повного та своєчасного розрахунку за спожиту в період з січня по квітень 2015 року електроенергію. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 7.2.2. договору позивач нарахував та просить стягнути з відповідача за загальний період прострочення з 21.01.2015 по 22.06.2015 пеню в сумі 1 019 грн. 71 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просив стягнути з відповідача втрати від інфляції за період з березня по травень 2015 року у сумі 1 374 грн. 42 коп., а також 3% річних за період прострочення з 21.01.2015 по 22.06.2015 у сумі 81 грн. 97 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 31.07.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 15.09.2015.

У судове засідання 15.09.2015 з'явилися представники позивача та відповідача.

Представник позивача у судовому засіданні виклав та обґрунтував позовні вимоги, просив суд їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача надав та викав відзив на позов, в якому проти задоволення позовних вимог заперечує, посилаючись на відсутність бюджетного фінансування. Також відповідачем подано клопотання про зменшення розміру пені до 0,00 грн., яке мотивовано тим, що відповідач є бюджетною організацією та його фінансування проводиться в дуже обмеженому обсязі, при цьому, кошти на оплату штрафних санкцій взагалі не передбачені його кошторисом.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006 у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про електроенергетику" споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником.

Згідно статті 1 Закону України "Про електроенергетику" споживачі енергії це - суб'єкти господарської діяльності та фізичні особи, що використовують енергію для власних потреб на підставі договору про її продаж та купівлю.

Споживач енергії зобов'язаний додержуватись вимог нормативно-технічних документів та договору про постачання енергії.

Споживач енергії несе відповідальність за порушення умов договору з енергопостачальником та правил користування електричною і тепловою енергією та виконання приписів державних інспекцій з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної та теплової енергії згідно із законодавством України.

Постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України № 28 від 31.07.1996 затверджено Правила користування електричною енергією (далі - Правила). Ці Правила регулюють взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії). Дія цих Правил поширюється на всіх юридичних осіб та фізичних осіб (крім населення).

Відповідно до пункту 5.1. Правил договір про постачання електричної енергії є основним документом, який регулює відносини між постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, що здійснює свою діяльність на закріпленій території, і споживачем та визначає зміст правових відносин, прав та обов'язків сторін. Споживання електричної енергії без договору не допускається.

Так, 10.03.2015 між Публічним акціонерним товариством "ДТЕК Дніпрообленерго" (далі - постачальник, позивач) та Квартирно-експлуатаційним відділом міста Дніпропетровська (далі - споживач, відповідач) був укладений договір № 52/2 ДК про постачання електричної енергії за державні кошти (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується у 2015 році постачати споживачу електричну енергію у точку (точки) продажу електричної енергії для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю 102,81 кВт, величини якої по об'єктах споживача визначені додатком "Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії", а споживач оплатити постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснювати інші платежі згідно з умовами цього договору.

Точка (точки) продажу електричної енергії - межа балансової належності, на якій відбувається перехід права власності на електричну енергію, визначена додатком "Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатації відповідальності сторін" та/або "Загальна схема електропостачання", які є невід'ємними частинами договору (пункт 1.1. договору).

Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2015., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань по договору. Сторони договору домовилися, що відповідно до статті 631 ЦКУ, умови договору в частині постачання електричної енергії застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення і діють з 01.01.2015 по 31.12.2015 включно.

Доказів зміни чи розірвання вказаного договору сторонами до матеріалів справи не долучено..

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, який підпадає під правове регулювання норм § 5 глави 54 Цивільного кодексу України та § 3 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Статтею 632 Цивільного кодексу України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Так, частинами 1 і 2 статті 275 та частиною 6 статті 276 Господарського кодексу України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Відповідно до частини 2 статті 275 Господарського процесуального кодексу України, окремим видом договору енергопостачання є договір про постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору про постачання електричної енергії встановлюються законами України "Про засади функціонування ринку електричної енергії України" та "Про електроенергетику".

У відповідності до норм частини 6 та частини 7 статті 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Відповідно до абзацу 3 пункту 6.1.1. Правил рахунок на оплату електричної енергії, спожитої впродовж звітного розрахункового періоду (остаточний розрахунок), та рахунок на оплату заявленого обсягу споживання електричної енергії на найближчий наступний розрахунковий або планові період (авансовий платіж або попередня оплата) у разі, коли договором про постачання електричної енергії передбачено виставлення рахунків на авансовий платіж або попередню оплату, надаються постачальником електричної енергії одночасно у порядку, передбаченому договором про постачання електричної енергії.

Відповідно до пункту 1 додатку 3 до договору розрахунковим періодом встановлюється місяць, а саме: з 13 числа попереднього календарного місяця по 13 число поточного календарного місяця включно.

Відповідно до пункту 6.4.1. договору постачальник має право своєчасно та у повному обсязі отримувати від споживача плату за поставлену електричну енергію за роздрібними тарифами, розрахованими згідно з Умовами та правилами здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом та інші платежі, обумовлені цим договором, а споживач, відповідно до пункту 6.1.1. договору - своєчасно оплачувати постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатку "Порядок розрахунків".

При цьому, згідно з пунктом 4.2. договору на підставі показів засобів обліку електричної енергії та умов додатку "Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії" оформлюються такі документи:

- акт прийняття-передавання товарної продукції;

- акт результатів замірів електричної потужності.

Так, на виконання умов договору позивачем в період з січня по березень 2015 року було здійснене постачання електроенергії відповідачу на суму 8 667 грн. 02 коп., що підтверджується актами прийняття-передавання товарної продукції за січень 2015 року (а.с.18), за лютий 2015 року (а.с.19), за березень 2015 року (а.с.20) та за квітень 2015 року (а.с.21). Крім того, в оплату вказаних актів позивачем були виставлені відповідачу відповідні рахунки:

- рахунок № 281/52/1/1 від 13.01.2015 на суму 2 580 грн. 90 коп. (а.с.23);

- рахунок № 281/52/2/1 від 13.02.2015 на суму 3 422 грн. 70 коп. (а.с.24);

- рахунок № 281/52/3/1 від 13.03.2015 на суму 2 663 грн. 42 коп. (а.с.25).

При цьому, вказані рахунки були вручені відповідачу, що підтверджується відповідними розписками відповідача про отримання (а.с.27-31).

Заперечень щодо факту отримання та обсягів поставленої позивачем електроенергії за вказаними рахунками сторонами суду не надано.

Як вбачається із матеріалів справи доказів пред'явлення відповідачем претензій щодо якості, обсягів та термінів постачання електроенергії, доказів опротестування даних, зазначених в рахунках за період з січня по березень 2015 року до суду не надходило, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Публічним акціонерним товариством "ДТЕК Дніпрообленерго" умов договору з боку відповідача відсутні, а тому суд приходить до висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання з постачання електроенергії, обумовлені договором, а відповідачем, у свою чергу, прийнято та спожито активну електроенергію без будь - яких зауважень, а отже прийнятий обсяг електроенергії за спірний період є таким, що підлягає оплаті.

Так, у пункті 4.1. договору сторони визначили, що розрахунки за придбану електричну енергію проводяться споживачем на підставі рахунка на оплату спожитої у розрахунковому періоді електричної енергії. Порядок проведення розрахунків наведений у додатку до договору "Порядок розрахунків".

Згідно з пунктом 2.1. додатку 3 до договору оплата рахунків за активну електроенергію, за перевищення договірних величин споживання електричної енергії та потужності, рахунків за надання послуг з компенсації перетікання реактивної енергії, пеня, 3% річних, індекс інфляції та інші платежі (за надання споживачу додаткових послуг, суми завданих споживачем збитків тощо) згідно з умовами цього договору, здійснюється на рахунки постачальника, зазначені у договорі, на підставі самостійно отриманих у постачальника рахунків протягом п'яти операційних днів з дня їх отримання. У разі неявки споживача (уповноваженого представника споживача) для отримання рахунків, постачальник направляє рахунки споживачу рекомендованим листом на адресу (юридичну або поштову), що вказана у договорі. У такому разі рахунки вважаються отриманими споживачем з дня їх відправлення.

При цьому, у строки, визначені вказаним пунктом додатку до договору, відповідач спожиту в спірний період електроенергію на загальну суму 8 667 грн. 02 коп. не оплатив.

Крім того, пунктом 4.3 додатку 3 до договору встановлено наступне: обсяги електричної енергії, що підлягають сплаті споживачем за звітний розрахунковий період визначаються з урахуванням вимог пунктів 4.1.1 - 4.1.7 додатку та підтверджуються "Актом прийняття-передавання товарної продукції" за формою, що є додатком до договору, який споживач надає постачальнику протягом доби після закінчення розрахункового періоду.

Пунктом 11.1.1. договору встановлено, що для визначення договірних величин споживання електричної енергії та потужності на наступний рік споживач не пізніше 1 жовтня поточного року надає постачальнику відомості про розмір очікуваного споживання електричної енергії за формою додатку "Обсяги очікуваного споживання електричної енергії та потужності споживачем".

Відповідно до 5 абзацу ст. 26 Закону України "Про електроенергетику" споживачів (крім населення, професійно-технічних навчальних закладів І-ІV рівнів акредитації державної і комунальної форм власності) у випадку споживання електричної енергії понад договірну величину за розрахунковий період сплачують енергопостачальникам двократну вартість різниці фактичної спожитої і договірної величини (пункт 7.2.2. договору, пункт 5 додатку № 3 до договору).

Згідно із пунктом 4.4 Правил користування електричною енергією споживач має право протягом розрахункового періоду звернутися до постачальника електричної енергії із заявою щодо коригування договірної величини споживання електричної енергії (пункт 11.1.7. договору).

Додатком 1 до договору сторонами погоджено обсяги постачання електричної енергії споживачу (Квартирно-експлуатаційний відділ міста Дніпропетровська) на 2015 рік, зокрема у квітні 2 000 кВт*год. (а. с. 45).

Відповідно до положень пункту 1.2. Правил користування електричною енергією планові платежі - це перерахування коштів частинами з певною періодичністю (плановий період) протягом розрахункових періодів (розрахункового періоду); попередня оплата - це оплата до початку розрахункового або планового періоду повної вартості прогнозованого обсягу споживання електричної енергії у відповідному періоді; розрахунковий період - це період часу, зазначений у договорі, за який визначається обсяг спожитої та/або переданої електричної енергії, величина потужності та здійснюються відповідні розрахунки.

Пунктом 6.1. Правил користування електричною енергією визначено, що розрахунки споживача за використану електричну енергію здійснюються за розрахунковий період, відповідно до умов договору. Початок та тривалість розрахункового та/або планового періоду для розрахунку плати за спожиту електроенергію, форма та порядок оплати, терміни здійснення планових платежів та остаточного розрахунку також зазначаються у договорі між постачальником електроенергії та споживачем (п.6.6. Правил користування електричною енергією).

За приписами пункту 4.4. Правил користування електричною енергією, затверджених постановою НКРЕ від 31.07.1996 № 28, споживач має право протягом розрахункового періоду звернутися до постачальника електричної енергії за регульованим тарифом із заявою щодо коригування договірної величини споживання електричної енергії. Пропозиції споживача щодо коригування договірних величин є пріоритетними за умови попередньої оплати додатково заявлених обсягів та отримання постачальником за регульованим тарифом заяви споживача не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення розрахункового періоду.

Відповідно до п. 4.4. Правил користування електричною енергією та умов договору споживач має право протягом розрахункового періоду звернутися до постачальника електричної енергії з листом про коригування договірної величини споживання електричної енергії у бік збільшення, не пізніше, ніж за 5 днів до кінця розрахункового періоду.

Коригування у сторону збільшення здійснюється у разі відсутності дефіциту установлених регіону договірних величин споживання електричної енергії та потужності, відсутності заборгованості споживача, за умов своєчасних поточних платежів, виконання графіків погашення заборгованості та здійснення попередньої оплати за очікуване збільшення обсягів електроспоживання.

Позивач надіслав відповідачу повідомлення № 52 про споживання електричної енергії понад договірну величину від 14.04.2015 (а.с. 22), підтвердженням отримання якого відповідачем є підпис здійснений в нижньому лівому куті (а.с. 22).

В порушення прийнятих на себе за договором зобов'язань відповідач на звернення позивача не відреагував, борг за перевищення договірної величини споживання електричної енергії не сплатив. Вказана сума боргу відповідача перед позивачем склала 107 грн. 60 коп., яка підтверджується матеріалами справи та підлягає до стягнення.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить також із наступного.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу положень статей 525 та 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

В силу вимог статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів, зокрема, шляхом присудження до виконання обов'язку в натурі та застосуванням штрафних санкцій.

Так, матеріалами справи підтверджується належне виконання своїх зобов’язань за спірним договором позивачем, в свою чергу відповідачем вони були порушені, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість з оплати спожитої в період з січня 2015 року по березень 2015 року електричної енергії в сумі 8 774 грн. 62 коп., а також заборгованість за перевищення договірної величини споживання електричної енергії у квітні 2015 року в сумі 107 грн. 60 коп., а всього 8 774 грн. 62 коп.

Доказів оплати боргу в сумі 8 774 грн. 62 коп. відповідач не надав, доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, не спростував.

Враховуючи визначені контрагентами порядок та строки оплати спожитої електричної енергії, господарський суд встановив, що строк оплати є таким, що настав, у зв’язку з чим суд вважає позовні вимоги позивача в частині стягнення основного боргу в сумі 8 774 грн. 62 коп.(8 667,02 + 107,60) обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 7.2.2. договору сторони погодили, що за внесення платежів, передбачених пунктами 6.1.6.-6.1.7. договору, з порушенням термінів, визначених додатком "Порядок розрахунків", споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в той період.

Отже, на підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що позивачем його зобов’язання за договором були виконані у повному обсязі, була нарахована пеня за прострочення виконання грошового зобов’язання відповідачем в період з 21.01.2015 по 22.06.2015 в сумі 1 019 грн. 71 коп.

Так, як встановлено судом вище, відповідач отримав рахунки на оплату за січень 2015 року - 13.01.2015, за лютий 2015 року - 13.02.2015 та за березень 2015 року - 23.03.2015.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок пені, що доданий до позовної заяви, судом встановлено, що визначені в ньому періоди прострочення не виходять за межі періодів, що визначені судом, але арифметично розрахунок проведений невірно.

Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та обставинам справи.

Згідно пункту 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов’язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені за вказаними періодами, судом визначена сума пені, яка є більшою ніж заявлена позивачем. При цьому, суд зауважує, що у даному випадку підлягає застосуванню розмір пені у вигляді 0,1% від суми заборгованості, оскільки він є меншим, ніж розмір подвійної облікової ставки Національного банку України за цей період.

Так, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Враховуючи той факт, що фактично позивачем заявлена до стягнення сума пені в розмірі 1 019 грн. 71 коп., а клопотання в порядку пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні позивачем не подано, а також беручи до уваги пункт 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення пені.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення пені в розмірі 1 019 грн. 71 коп. визнаються судом обґрунтованими.

При цьому, відповідачем 15.09.2015 було заявлено клопотання про зменшення розміру нарахованої пені до 0,00 грн. з посиланням на статтю 233 Господарського кодексу України та частину 3 статті 551 Цивільного кодексу України, яке мотивоване тим, що Квартирно-експлуатаційний відділ м. Дніпропетровська Міністерства оброни України є бюджетною установою, фінансування проводиться в обмеженому обсязі, а кошти на оплату штрафних санкцій та пені не передбачені кошторисом.

З приводу зменшення розміру пені суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

В пункті 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України також зазначено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до пункту 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", передбачено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. В аспекті права на справедливий суд, передбаченого міжнародним договором, суд звертає увагу на наступні обставини та вважає за необхідне використати надане національним законодавством України право суду на зменшення розміру штрафних санкцій.

Отже, зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки (штрафу), суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення розміру штрафних санкцій. При цьому, розмір, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Суд об'єктивно оцінивши даний випадок, приймає до уваги причини неналежного виконання зобов'язання відповідачем, а також тяжкий матеріальний стан відповідача, враховуючи те, що Квартирно-експлуатаційний відділ м. Дніпропетровська є бюджетною організацією, фінансування якої проводиться з Державного бюджету України, та з огляду на те, що на даний час в деяких областях країни відбуваються збройні конфлікти, а відповідач безпосередню пов'язаний з діяльністю військових частин, суд вважає за необхідне зменшити розмір пені (1 019 грн. 71 коп.) на 90%.

У той же час, господарський суд не вважає за доцільне зменшувати розмір пені до 00,00 грн., так як відповідачем були порушені умови спірного договору та заявлені позивачем вимоги про стягнення пені є правомірними.

Отже, з урахуванням всіх обставин у їх сукупності, господарський суд вважає, що з урахуванням балансу інтересів сторін адекватним буде зменшення суми пені на 90%, тому вимога позивача про стягнення пені з відповідача підлягає задоволенню частково у сумі 101 грн. 97 коп.

Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання у строки, визначені умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були розраховані інфляційні втрати за період з березня по травень 2015 року в сумі 1 374 грн. 42 коп., які він просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

При цьому, за змістом частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

При цьому, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за період з березня по травень 2015 року, з урахуванням вказаних вище положень постанови, судом визначена сума інфляційних втрат, яка є також більшою ніж заявлена позивачем.

Враховуючи той факт, що фактично позивачем заявлена до стягнення сума інфляційних втрат в розмірі 1 374 грн. 42 коп., а клопотання в порядку пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні позивачем не подано, а також беручи до уваги пункт 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення суми інфляційних втрат.

Тому, вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат в розмірі 1 374 грн. 42 коп. визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню в наведеній сумі.

Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання в період з 21.01.2015 по 22.06.2015 в сумі 81 грн. 97 коп.

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, здійсненого позивачем, та встановлено, що він містить ті ж помилки, що і розрахунок пені, а отже визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та обставинам справи.

При цьому, здійснивши власний розрахунок 3% річних за період прострочення з 21.01.2015 по 22.06.2015, судом визначена сума 3% річних, яка є більшою ніж заявлена позивачем.

Враховуючи той факт, що фактично позивачем заявлена до стягнення сума 3% річних в розмірі 81 грн. 97 коп., а клопотання в порядку пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні позивачем не подано, а також беручи до уваги пункт 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення суми 3% річних.

Отже, вимоги позивача про стягнення 3% річних в розмірі 81 грн. 97 коп. визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню в наведеній сумі.

З огляду на все вищенаведене, заявлені позовні вимоги визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, з урахуванням зменшення суми пені.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 49 Господарського процесуального кодексу України.

У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, згідно приписів пункту 4.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", у разі коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 33, 34, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України господарський суд -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська (49000, м.Дніпропетровськ, вулиця Феодосіївська, будинок 13, ідентифікаційний код 08004581) на користь Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Дніпрообленерго" (49107, м.Дніпропетровськ, Шосе Запорізьке, 22, ідентифікаційний код 23359034) - 8 774 грн. 62 коп. основного боргу, 101 грн. 97 коп. - пені, 1 374 грн. 42 коп. - інфляційних втрат, 81 грн. 97 коп. - 3% річних, 1 827 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_3