ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15.09.15р. Справа № 904/6926/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Комінтерн-Агро" (с. Комінтерн, Олександрійського району, Кіровоградської області)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Агроцентр" (м. Дніпропетровськ)

про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу зерна сільськогосподарських культур № 21-11/14КА від 21.11.2014 у загальному розмірі 517 995 грн. 72 коп. (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог)

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність № 16/06-2015 від 16.06.2015)

від відповідача: ОСОБА_2 - представник (довіреність від 26.02.2015)

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Комінтерн-Агро" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій, на момент звернення з нею до суду, просило суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Агроцентр" (далі - відповідач) заборгованість за договором купівлі-продажу зерна сільськогосподарських культур № 21-11/14КА від 21.11.2014 у загальному розмірі 532 995 грн. 72 коп.

Ціна позову складалася з суми основного боргу.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу зерна сільськогосподарських культур № 21-11/14КА від 21.11.2014 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений 21.11.2014 товар, наявністю боргу у сумі 532 995 грн. 72 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 15.09.2015.

У судове засідання 15.09.2015 з'явилися представники позивача та відповідача.

Позивачем 14.09.2015 було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог (вх.суду 59873/15 від 14.09.2015), в якій позивач, користуючись правом, наданим йому статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, просить суд зменшити розмір позовних вимог та стягнути з відповідача заборгованість за договором купівлі-продажу зерна сільськогосподарських культур № 21-11/14КА від 21.11.2014 у загальному розмірі 517 995 грн. 72 коп. У вказаній заяві позивач зазначає, що відповідачем в сумі 15 000 грн. 00 коп. було частково погашено суму заборгованості.

Отже, фактично, відповідач зменшив суму основного боргу, та ціна позову фактично зменшилась.

Згідно з частиною третьою статті 55 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач.

Судом встановлено, що відповідно до довіреності № 216/06-2015 від 16.06.2015 представник позивача - ОСОБА_1 наділена таким правом.

Враховуючи, що зменшення позовних вимог є правом позивача, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, ці дії не суперечать законодавству та не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, та враховуючи, що ціна позову фактично зменшилась, суд приймає вказану заяву позивача.

Отже, у разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову 517 995 грн. 72 коп., виходячи з якої й вирішується спір.

У судовому засіданні 15.09.2015 представник позивача підтримав та обґрунтував позовні вимоги, просив суд задовольнити їх у повному обсязі, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 14.09.2015.

Представником відповідача у судовому засіданні надані пояснення, в яких він визнав наявність заборгованості в сумі 517 995 грн. 72 коп., але просив у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на тяжкий матеріальний стан відповідача.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представників позивача та відповідача,

ВСТАНОВИВ:

Згідно частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 21.11.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Комінтерн-Агро" (далі - продавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Приват -Агроцентр", яке відповідно до рішення загальних зборів учасників ТОВ "Приват-Агроцентр" (протокол № 12-02/2015 від 12.02.2015) перейменоване в Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнес Агроцентр" (далі - покупець, відповідач) було укладено договір купівлі-продажу зерна сільськогосподарських культур № 21-11/14КА (далі – договір) (а.с.11-13), відповідно до умов якого в порядку та на умовах, визначених договором, продавець зобов'язався передати у власність покупцеві, а покупець приймає та оплачує сою врожаю 2014 року (далі - товар) найменування, кількість, одиниця виміру, ціна за одиницю виміру, загальна сума, термін поставки, умови поставки, місце поставки якого визначені сторонами в специфікаціях до договору, що є невід'ємними його частинами (пункт 1.1. договору).

У пунктах 6.1. та 6.2. договору сторони узгодили, що договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін. Строк договору починає свій перебіг у момент, визначений у пункті 6.1. договору, та закінчується повним виконанням сторонами зобов'язань за договором.

Доказів зміни або розірвання договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

У пункті 2.1. договору сторони погодили, що продавець зобовязується передати покупцеві товар на умовах, визначених в специфікаціях до договору, разом із усіма документами, що стосуються товару та підлягають переданню одразу разом із товаром відповідно до вимог чинного законодавства.

Так, між сторонами було підписано специфікацію № 1 від 21.11.2014, в якій сторони визначили найменування (асортимент) товару, його кількість, одиницю виміру, вартість товару, строк поставки та умови поставки. Відповідно до вказаної специфікації постачанню підлягає соя врожаю 2014 року на загальну суму 2 054 109 грн. 40 коп. (а.с.14).

Відповідно до умов пункту 3.6. договору право власності на товар та ризик його втрати переходить до покупця з часу отримання товару в пункті його відвантаження, що підтверджується підписанням сторонами видаткової накладної. Датою поставки товару є дата підписання сторонами видаткової накладної на товар.

На виконання умов договору, 21.11.2014 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 2 054 109 грн. 40 коп., що підтверджується видатковою накладною № 92 від 21.11.2014 (а.с.15).

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкованості оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Так, відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справив їх сукупності, керуючись законом.

Так, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Товар, зазначений у вище вказаній видатковій накладній, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до її оформлення, вказана накладна підписана представником відповідача.

Крім того, до матеріалів справи не надано доказів щодо наявності претензій відповідача по кількості та/або якості поставленого позивачем товару.

Так, протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за зазначеною видатковою накладною відповідачем також не заявлено.

З огляду на зазначене, підписання відповідачем спірної накладної без будь-яких заперечень щодо кількості та/або якості поставленого товару свідчить про прийняття відповідачем цього товару та, відповідно, породжує в останнього обов'язок з його оплати.

Так, у пункті 2.2. договору сторони визначили, що покупець сплачує продавцю ціну товару шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця впродовж 90 днів з моменту поставки.

При цьому, в порушення вказаних положень, отриманий товар відповідачем оплачений у повному обсязі не був.

Так, відповідачем в період з 10.02.2015 по 25.08.2015 були здійснені проплати за поставлений товар на загальну суму 1 536 113 грн. 68 коп., що підтверджується наступними платіжними дорученнями:

- платіжне доручення № 6272 від 10.02.2015 на суму 2 458 грн. 79 коп. (а.с.16);

- платіжне доручення № 6273 від 10.02.2015 на суму 18 654 грн. 89 коп. (а.с.17);

- платіжне доручення № 8100 від 12.06.2015 на суму 1 500 000 грн. 00 коп. (а.с.18);

- платіжне доручення № 9419 від 25.08.2015 на суму 15 000 грн. 00 коп.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що свої зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати отриманого товару відповідач порушив, оплативши отриманий товар лише частково, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 517 995 грн. 72 коп. (2 054 109,40 - 1 536 113,68).

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також із наступного.

Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Позивач надав до суду видаткову накладну, яка підписана зі сторони позивача та зі сторони відповідача. Дана видаткова накладна містить чітко зазначений вид товару та загальну вартість поставленого товару.

Таким чином, надана до суду видаткова накладна слугує належним підтвердженням отримання відповідачем товару від позивача.

Враховуючи викладене, а також визначені в частині 1 статті 692 Цивільного кодексу України порядок та строк оплати поставленого товару, приймаючи до уваги отримання покупцем товару за спірним правочином, господарський суд встановив, що строк оплати товару за вказаною вище видатковою накладною настав, у зв'язку з чим суд вважає позовні вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Приймаючи рішення, суд виходив також із наступного.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 517 995 грн. 72 коп.

Щодо розподілу судових витрат по справі, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з частиною 2 статті 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" станом на 01.01.2015 мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1 218 грн. 00 коп.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" (в редакції, що діяла на момент подання позову) за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати (1 827 грн. 00 коп.) та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат (73 080 грн. 00 коп.).

Ціна позову станом на момент звернення із позовною заявою до суду становила 532 995 грн. 72 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову складала 10 659 грн. 90 коп. (2% ціни позову) (0 грн. 01 коп. позивачем не було доплачено, оскільки на цей момент вже існувала необхідність у зменшенні розміру позовних вимог). При цьому, після зменшення розміру позовних вимог позивачем ціна позову стала складати 517 995 грн. 72 коп., а отже сума судового збору за подання такого позову мала б складати 10 359 грн. 91 коп. (2% ціни позову).

При цьому, відповідно до частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

З огляду на подану позивачем заяву про зменшення позовних вимог, яка прийнята судом до розгляду, суд вважає за доцільне повернути позивачу частину сплаченого ним судового збору у розмірі 299 грн. 99 коп. (10 659,90 - 10 359,91).

Відповідно до пункту 5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України" питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення зазначається в резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті (при цьому в його мотивувальній частині наводяться підстави повернення сум судового збору згідно із Законом).

Отже, з урахуванням вище описаного, на користь позивача підлягає поверненню з державного бюджету України судовий збір в сумі 299 грн. 99 коп.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Агроцентр" (49000, м.Дніпропетровськ, проспект Пушкіна, будинок 4; ідентифікаційний код 33339496) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Комінтерн-Агро" (28022, Кіровоградська область, Олександрійський район, с. Комінтерн, вулиця Леніна, будинок 1; ідентифікаційний код 35079053) - 517 995 грн. 72 коп. - основного боргу, 10 359 грн. 91 коп. витрат по сплаті судового збору.

Ухвалою суду повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Комінтерн-Агро" (28022, Кіровоградська область, Олександрійський район, с. Комінтерн, вулиця Леніна, будинок 1; ідентифікаційний код 35079053) надмірно сплачений судовий збір у сумі 299 грн. 99 коп., перерахований згідно з платіжним дорученням № 3604 від 09.07.2015, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_3