АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2008 року травня 14 дня колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
Головуючого: Віхрова В. В.,
Суддів: Гайдук В. І., Москальця П. П.,
Дерев'янка О. Г., Козлова С. П.,
розглянувши відповідно до п.3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій України» (в редакції Закону України № 697-V від 22.02.2007) в касаційному провадженні в судовому засіданні в місті Дніпропетровськ цивільну справу за позовами Національної акціонерної страхової компанії «Оранта» до ОСОБА_1, ОСОБА_2про стягнення суми відшкодування, де третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія», за касаційною скаргою ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_1, на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 22 серпня 2005 року, що залишене без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 10 листопада 2005 року, -
ВСТАНОВИЛА:
HACK «Оранта» (код ЄДРПОУ 02307725, м. Київ), в особі Київської обласної дирекції, звернулася в січні 2005 року до суду з позовами до ОСОБА_1. і ОСОБА_2., посилаючись на виплату нею на підставі договору майнового страхування страхового відшкодування шкоди, завданої пошкодженням застрахованого автомобіля внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталася через дії та за вини ОСОБА_2. та ОСОБА_1. , чия цивільна відповідальність була застрахована за договором з AT «УПСК» (код ЄДРПОУ 20602681, м. Київ), і який частково сплатив борг на суму 1 548 гривень 52 коп., у зв'язку з чим просила стягнути на свою користь 24 990 гривень.
Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 22 серпня 2005 року, яке ухвалою апеляційного суду Київської області від 10 листопада 2005 року залишене без змін, позов HACK «Оранта» задоволений і на її користь з ОСОБА_1. стягнуто 24 990 гривень; судові витрати віднесені на рахунок ОСОБА_1. з відшкодуванням позивачу сплачених 249 гривень 90 коп. державного мита.
У касаційній скарзі ОСОБА_3. вказує на наявність договору з третьою особою в цій справі на страхування цивільної відповідальності ОСОБА_1. , який відповідно до договірних умов, визначених за правилами страхування звернувся до третьої особи про виплату такого, що встановлено судами за розгляду справи, проте суди не застосували норми про належне виконання зобов'язань з договору страхування, що призвело до покладання відповідальності на відповідача без передбачених на то підстав, у зв'язку з чим порушує питання про скасування судових рішень в частині позову до ОСОБА_1. з ухваленням нового рішення про відмову в позові.
Заперечуючи проти доводів касаційної скарги, ОСОБА_4, представник третьої особи у справі AT «УПСК», пояснив, що за умовами договору страхування з відповідачем ОСОБА_1. компанія взяла зобов'язання відшкодувати завдані ним збитки будь-якій третій особі чи її правонаступникам, але страхувальник автомобіля за майновим страхуванням звернувся до позивача, від якого отримав відшкодування, а до третьої особи у справі не звертався, що виключає підстави для стягнення з третьої особи у справі, підтверджуючи ці свої юридичні доводи судовими рішеннями в аналогічних справах господарської юрисдикції.
Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Вирішуючи спір, суди виходили з наступних обставин справи.
Справам 33 ц-472 кс/08; 6-125 св 06
Головуючий у першій інстанції: Кириченко В. І. Категорія: 40
Суддя-доповідач: Віхров В. В.
2
Позивач виступив страховиком в договорі майнового страхування, укладеному 20.11.2002 з Навчально-курсовим комбінатом Державної податкової адміністрації України строком до 21.11.2003, за умовами якого відповідно до Правил страхування транспортних засобів від 06.07.2000 за № 93 застрахований автомобіль «ISUZU», 1999 року випуску, кузов НОМЕР_1, НОМЕР_3 вартістю у 47 400 гривень на страхову суму 47 400 гривень на ризик дорожньо-транспортної пригоди, в тому числі на ризик зіткнення з іншими транспортними засобами, що рухаються по дорозі чи стоять без руху.
Відповідач ОСОБА_1з третьою особою у цій справі уклав договір обов'язкового страхування цивільної відповідальності, на підтвердження чого отримав страховий поліс, за умовами якого відповідно до чинного на час укладення договору законодавства застрахована його відповідальність як титульного володільця автомобіля «Мерседес», НОМЕР_2 на ризик завдання шкоди майну та/або здоров'ю третьої особи внаслідок використання цього автомобіля, за якого трапилася дорожньо-транспортна пригода, на страхову суму 25 500 гривень з урахуванням двохвідсоткової франшизи від страхової суми.
03.03.2003 на 34 км автодороги Київ-Луганськ-Ізварине після виїзду на смугу руху автомобіля
«Мерседес», НОМЕР_2 належного на праві власності ОСОБА_1, автобуса «ПАЗ», НОМЕР_1 який під керуванням ОСОБА_2., рухаючись на зустріч, в порушення п. 16.13 Правил
дорожнього руху повертав ліворуч, ОСОБА_1, керуючи автомобілем, не вжив заходів
гальмування до повної його зупинки, яку мав об'єктивну можливість здійснити, а для об'їзду
перешкоди виїхав на смугу для зустрічного руху, де не зміг уникнути зіткнення з автомобілем
«ISUZU», НОМЕР_3 що стояв без руху, чим порушив п. 12.3 Правил дорожнього руху, внаслідок
чого останній був пошкоджений. Ця подія сталася під час дії договору майнового страхування та
договору страхування відповідальності.
Позивач на підставі договору майнового страхування сплатив страхове відшкодування в сумі 26 538 гривень 52 коп., з яких Кайнов С М. 26.05.2003 виплатив позивачу 1 548 гривень 52 коп.
31.01.2004 позивач звернувся до третьої особи у цій справі з претензією щодо виконання
останнім свого обов'язку з договору страхування відповідальності щодо покриття боргу на суму
24 990 гривень за деліктним зобов'язанням ОСОБА_1. відшкодувати шкоду, завдану внаслідок
зазначеної дорожньо-транспортної пригоди. На цю претензію третя особа 27.02.2004 відповіла
позивачу відмовою.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не зазнала безпосередньо шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, через що позивач не має право задовольнити свої вимоги за рахунок AT «УПСК» на підставі договору страхування цивільної відповідальності, а має право вимоги виключно до винної особи у завданні шкоди, якою є відповідач.
Апеляційний суд, залишаючи рішення місцевого суду без змін, серед іншого, відзначив, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини у справі, надав належну оцінку зібраним доказам та правильно застосував норми матеріального права.
Суд касаційної інстанції, враховуючи що за ст. 335 ЦПК України він не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, та вирішує питання права в межах касаційного розгляду справи, не будучи зв'язаним доводами касаційної скарги в разі виявлення неправильного застосування норм матеріального права, не знаходить за можливе погодитися з висновками апеляційного і місцевого судів.
При цьому суд касаційної інстанції зважує на те, що, здійснюючи правосуддя, суд не зв'язаний юридичними доводами осіб, які беруть участь у справі, та правова кваліфікація за ст. ст. 214, 215 ЦПК України віднесена до повноважень суду, у зв'язку з чим згідно з ч. 2 ст. 11 Закону України «Про судоустрій України» і ст. ст. 8, 61 ЦПК України обов'язковість урахування (преюдиціальність) судових рішень для інших судів визначається лише в питаннях факту, а рішення судів загальної юрисдикції не віднесені до джерел права. Через це посилання представника третьої особи у цій справі на рішення господарських судів в аналогічних справах до уваги суд касаційної інстанції, жодним чином, не приймає.
Визначаючи межі касаційного розгляду та юрисдикцію щодо розв'язання спору, колегія суддів виходить з того, що позивачем пред'явлені вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої третій особі (страхувальнику), в межах підтверджених своїх фактичних витрат на покриття такої шкоди безпосередньо до особи винної в її завданні, а тому судовими рішеннями у цій справі не вирішені питання про цивільні права і обов'язки такої третьої особи, яка участі в справі не приймала, а так само з того, що спір між юридичними особами за ст. 16 ЦПК України не може вирішуватися в справі цивільної юрисдикції. В частині дотримання судами норм процесуального права щодо оцінки доказів та з'ясування фактичних обставин завдання шкоди, судові рішення не оскаржені.
Шкода третій особі є заподіяною у стані крайньої необхідності, коли особа, усуваючи небезпеку, що загрожує їй та її правам, не має інших засобів її усунути, аніж завдати менш значної шкоди такій третій особі. Оскільки судом першої інстанції з урахуванням остаточної постанови судді
3
Ржищівського міського суду Київської області від 21.09.2003 про закриття провадження у справі про притягнення ОСОБА_1. до відповідальності за ст. 124 КУпАП встановлено, а судом апеляційної інстанції не відкинуто, той факт, що ОСОБА_1мав об'єктивну можливість уникнути завдання шкоди, обмежившись лише застосуванням екстреного гальмування в момент виникнення небезпеки для руху, тобто коли він виявив зміну дорожньої обстановки у вигляді появи автобуса «ПАЗ», який наближався до смуги руху його автомобіля та перетинав її, а також, що він не зміг безпечно для інших учасників дорожнього рух об'їхати автобус «ПАЗ», то суди правильно дійшли висновку, що шкода заподіяна не в стані крайньої необхідності, а внаслідок неправомірних дій ОСОБА_1. через порушення п. 12.3 Правил дорожнього руху, що виключає застосування ст. 445 ЦК УРСР і цивільний обов'язок відповідача ОСОБА_2. перед позивачем відшкодовувати витрати останнього на виплату страхового відшкодування, хоч би ОСОБА_2. і був зобов'язаний перед ОСОБА_1за загрозу завдання йому шкоди, створену своїми протиправними діями з порушення п. 16.13 зазначених Правил. Відповідно, ОСОБА_1є відповідальним за завдану шкоду згідно з ст. 450 ЦК УРСР.
Виходячи зі змісту п.п. 2-4 Положення про порядок і умови проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів, затвердженого постановою KM України від 28.09.1996 за № 1175, чинного на час укладення договору страхування відповідальності ОСОБА_1. та дорожньо-транспортної пригоди, страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, яка сталася за участю транспортного засобу страхувальника, яким в цій справі є ОСОБА_1, а під третьою особою розуміється та особа, яка має право на отримання відшкодування від страхувальника, як володільця джерела підвищеної небезпеки зобов'язаного з делікту.
Будь-які заперечення AT «УПСК» щодо невиконання ОСОБА_1. своїх обов'язків з договору страхування відповідальності відносяться до підстав регресного позову за п. 14 Положення про порядок і умови проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.
У зв'язку з цим дорожньо-транспортна пригода, що сталася 03.03.2003, є страховим випадком, що визнавало і AT «УПСК», та відповідно до ст. ст. З, 25 Закону України «Про страхування» та п. 9 зазначеного Положення третя особа мала право вимоги на отримання відшкодування з договору страхування відповідальності до AT «УПСК», підстави для відмови якого у виплаті страхового відшкодування визначались в п. 12 цього Положення.
Колегія суддів відзначає, що згідно зі ст. 27 Закону України «Про страхування» до позивача, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник за цим договором має до третьої особи, яка відповідальна за заподіяний збиток, тобто у відповідних межах за одностороннім правочином відбувається заміна такого страхувальника на позивача у зобов'язанні, в якому такий страхувальник виступає кредитором (заміна кредитора в порядку суброґації). Відповідно ж до ст. 452 ЦК УРСР відбувається не заміна сторони в існуючому зобов'язанні з відшкодуванні шкоди, а після його припинення виникає нове регресне (позадоговірне) зобов'язання між особою, яка відшкодувала шкоду, та винною в завданні шкоди особою. При цьому ОСОБА_1за принципом верховенства права за ст. 8 Конституції України, укладаючи договір страхування цивільної відповідальності з огляду на обов'язковість його укладення, як страхувальник, мав правомірні очікування щодо його виконання страховиком, який відповідно до ст. ст. 161, 162 ЦК УРСР в односторонньому порядку не вправі відмовлятися від виконання зобов'язання з цього договору чи змінювати умови договору, за винятком випадків, передбачених законом.
З наведених міркувань належить дійти висновку, що позивач в порядку суброґації в межах своїх фактичних витрат набув право вимоги на отримання відшкодування від ОСОБА_1. лише в частині, яка не покривається страховим відшкодуванням, що підлягає виплаті відповідно до Положення про порядок і умови проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів, затвердженого постановою KM України від 28.09.1996 за № 1175. Оскільки ж судами встановлено, що саме таку суму ОСОБА_1сплатив на користь позивача, а підставі для відмови у виплаті страхового відшкодування за договором страхування відповідальності не встановлені, то підстави для задоволення до нього позову у цій справі відсутні, і питання щодо спору про право вимоги позивача до AT «УПСК» виходять за межі цивільної юрисдикції за ст. ст. 15, 16 ЦПК України, через що суди апеляційної та касаційної інстанцій не мали вирішувати питання про дотримання судом першої інстанції вимог ст. 105 ЦПК України 1963 року.
Таким чином, місцевий та апеляційний суди не застосували в цій справі ст. 27 Закону України «Про страхування», що підлягала застосуванню, і неправильно витлумачили п. 9 Положення про порядок і умови проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів, затвердженого постановою KM України від 28.09.1996 за № 1175, а відповідач ОСОБА_1прав позивача за ст. ст. 6, 151, 450 ЦК УРСР і ст. 27 Закону України «Про страхування» не порушував, через що наявні підстави за ст. 341 ЦПК України для скасування судових рішень у
4
справі в частині позову до ОСОБА_1. та ухвалення нового рішення з відмовою у задоволенні пред'явленого позову.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України судові витрати підлягають перерозподілу між сторонами пропорційно задоволеним вимогам, у зв'язку з чим витрати позивача відшкодуванню не підлягають, а відповідачу за рахунок позивача належить відшкодувати витрати з оплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг в сумі 194 гривні 95 коп.
Керуючись, ст. ст. 88, 336, 341, 343, 344, 346 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити повністю.
Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 22 серпня 2005 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 10 листопада 2005 року скасувати частково, і в частині позову до ОСОБА_1 ухвалити нове рішення у справі.
Позов Національної акціонерної страхової компанії «Оранта» (код ЄДРПОУ 02307725, м. Київ) до ОСОБА_1 про стягнення суми відшкодування, де третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія» (код ЄДРПОУ20602681, м. Київ), залишити без задоволення.
Змінити розподіл судових витрат між сторонами, і стягнути з Національної акціонерної страхової компанії «Оранта» (код ЄДРПОУ 02307725, м. Київ) на користь ОСОБА_1 194 гривні 95 коп. витрат на оплату судового збору.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, остаточне і оскарженню не підлягає.