РІШЕННЯ                                    

                                                                  ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                         Справа №2-37/09

                                                           (повне)

30 березня 2009р.                                                                                         м. Вінниця

            Вінницький районний суд Вінницької  області

            в складі головуючого: Ганкіної І.А.

             при секретарі : Огородник О.А.

            адвокаті ОСОБА_1

      Розглянувши у відкритому судовому  засіданні вм.Вінниця  цивільну справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки та договору дарування будинковолодіння частково не дійсними, визнання державного акту на право приватної власності на земельну ділянку недійсним, визнання права власності 2/3 частини  земельної ділянки та будинковолодіння, -

                                                        Встановив:

     ОСОБА_2., ОСОБА_3. звернулился до суду з позовом до ОСОБА_4., ОСОБА_4.а про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки та договору дарування будинковолодіння частково не дійсними, визнання державного акту на право приватної власності на земельну ділянку недійсним, визнання права власності 2/3 частини  земельної ділянки та будинковолодіння.

        В судовому засіданні представник позивачів ОСОБА_6  змінений позов (виключено як відповідача  нотаріуса Надольську  Т.П.) підтримав та суду показав, що   ОСОБА_2. перебувала у шлюбі з ОСОБА_7. з 1959р. Від шлюбу мають двох дочок – ОСОБА_3. та ОСОБА_8. Під час перебування у шлюбі подружжя розпочало будівництво нового будинку по АДРЕСА_1 на земельній ділянці, що була виділена ОСОБА_2. за рішенням колгоспу. В період 1979-1992р. було зведено стіни, дах, вставлені дверні та віконні лутки, побудовано повністю льох та хлів. ОСОБА_2. в 1988р. для проведення будівництва було взято кредит. Рішенням Парпуровецької сільської ради за ОСОБА_7., ОСОБА_2. та ОСОБА_3. було визначено право власності на дане недобудоване будинковолодіння в розмірі 1/3 частини.    В зв»язку зі зловживанням ОСОБА_7. спиртними напоями ОСОБА_2. з дітьми переїхали на постійне проживання в Росію, однак право на майно не втратили. Пізніше позивачам стало відомо, що ОСОБА_7. 30.03.2001р. продав відповідачу по справі – ОСОБА_4. приватизовану ним земельну ділянку з розташованим на ньому недобудованим будинком, не вказавши при оформленні угоди про наявність шлюбу з ОСОБА_2. ОСОБА_4 подарував дану земельну ділянку своєму синові ОСОБА_5., позбавшивши таим чином позивачів права на належну їм земельну ділянку та частину будинковолодіння. Враховуючи казане, позивачі в особі свого представника   просять  визнати державний акт на право приватної власності на землю на ім»я ОСОБА_4.  недійсним, визнати частково  недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки між ОСОБА_7. та ОСОБА_5., визнати договір дарування між ОСОБА_4 та ОСОБА_5. частково недійсним,  визнати право власності за ОСОБА_2. та ОСОБА_3. на 2/3 частини земельної ділянки та будинковолодіння по АДРЕСА_1.

           Відповідача (він же представник відповідача) ОСОБА_4 позов не визнав та суду показав, що з газетного повідомлення дізнався, що продається земельна ділянка в с.Хиженці. В тій же об»яві йшла мова про взяття на утримання власника земельної ділянки. Відповідачі виїхали на місце розташування земельної ділянки і так познайомилися з ОСОБА_7. Він показав їм, що на земельній ділянці був розташований недобудований будинок, який був у  дуже  занедбаному стані, стіни були місцями порушені, не було вікон та дверей, не було внутрішніх робіт, у середині будинку росли дерева та кущі, дах був проваленим. Сам господар жив у маленькій веранді і потребував сторонньої допомоги, так як був у тяжкому стані, душе злидарював. З його слів дізналися, що його дружина та доньки в 1992р. поїхали до Росії і більше не повернулися, його життям та станом ніколи не цікавилися и його не навідували. Вони домовилися з господарем земельної ділянки, що купують її у нього, за оформлення документів домовляться самі і на цих умовах було здійснено договорі купівлі-продажу земельної ділянки. Після цього, вони розчистили ділянку, засадили її і почали приводити до ладу будинок та споруди. Все це робилося за їх власні кошти. Крім того, вони повністю взяли на себе забезпечення ОСОБА_9., привозили йому продукти, речі, допомагали по господарству.  В 2005р. ОСОБА_7. помер. Відразу після вчинення договору купівлі-продажу донька ОСОБА_8 – ОСОБА_8. подала заяву про порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_4. по факту шахрайства. Дана заява розглядалася військовою прокуратурою за місцем служби відповідача, допитувався тоді же живий ОСОБА_7.  і у порушенні справи було відмовлено. Тому, за договір купівлі-продажу позивачам було відомо ще в 2002р., тому строк на звернення до суду є втраченим. Крім того,  показав, що за весь час утримання ним ОСОБА_7. ні його дружина, ні доньки біля батька не появлялися, не допомагали йому, хоча він потребував допомоги. В зв»язку з вказаним у задоволенні позову просить відмовити.

        Заслухавши пояснення, вивчивши матеріали справи, суд встановив наступне:

        30.10.1969. було зареєстровано шлюб між ОСОБА_7. та ОСОБА_10 що підтверджує надане суду свідоцтво про шлюб (а.с.15).

        Під час перебування у шлюбі ОСОБА_2. протоколом зборів уповноважених колгоспу «Дніпро» від 17.03.1979р. було  виділено земельну ділянку в с.Хиженці, Вінницкого району та області для будівництва будинку (а.с.25).

       В тому ж році на ім»я ОСОБА_2. було видано будівельний паспорт №174 на забудову земельної ділянки (а.с.18).

       Головою двору згідно господарських книжок з 1983р.  рахувався ОСОБА_7., при будинковолодінні було закріплено у користуванні земельна ділянка площею 0,41 га.

         В 1992р. позивачі по справі з даного будинковолодіння вибули.

         26 березня 2001р. ОСОБА_7. приватизував земельну ділянку даною площею. та отримав Державний акт на право приватної власності на землю.

30.03.2001р. ОСОБА_7. продав дану земельну ділянку площею 0,41 га ОСОБА_4, що підтверджує договір серії АЕА №082362 (а.с.17).

3.11.2004р. ОСОБА_4 подарував  добудований ним та прийнятий в експлуатацію житловий будинок з господарськими спорудами по АДРЕСА_1 ОСОБА_5. , про що свідчить копія договору серії ВВМ №995546.

Визначаючись щодо заявлених вимог суд виходить з того, що відповідно до ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За ст.319 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст.321 ЦК України  право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів.

Визначаючись щодо наявності у позивачів права власності на спірне майно, а саме. будинковолодіння, суд виходить з того, що як підставу для виникнення даного права на спірне будинковолодіння, позивачі вказують на рішення Парпуровецької сільської ради від 20.04.2000р., за яким за ОСОБА_7., ОСОБА_2. та ОСОБА_3. було визнано право власності на вищевказане будинковолодіння в розмірі 1/3 за кожним.

Однак, до суду було надано рішення Парпуровецької сільської ради   від 17.10.2002р. за яким зазначене рішення ради від 20.04.2000р. було скасовано, так як на час його видачі будинок не був закінчений будівництвом.

Рішення ради від 17.10.2002р. є не скасованим, його чинність та законність представником позивача оспорена не була.

За вказаним рішенням ради постановлено видати свідоцтво про право власності на нового власника будинку – ОСОБА_4., що було видано 17.10.2002р. за №425 органом ВОБТІ на підставі акту прийняття в експлуатацію.

Таким, чином на даний час позивачами суду не надано доказу закріпленні за ними права власності на спірне будинковолодіння, а правоустановчі документи видані на ім»я ОСОБА_4. позивачами не оспарюються.

За ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або забов»язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованному0 безоплатно  майно (дарунок) у власність.

Враховуючи, до правоустановчий документ на підставі якого було вчинено договір дарування ОСОБА_11. позивачами не скасований, не оспорений, а сторони виконали всі істотні умови договору дарування, суд вважає, що підстав для визнання його недійсним частково (чи повністю) суду не наведено, а тому дана вимога позивачів до задоволення не підлягає.

        Щодо визнання права власності за позивачами на 2/3 на земельної ділянки та скасування державного акту на права приватної власності на земельну ділянку в наслідок визнання частково недійсним договору купівлі-продажу землі, суд виходить з того, що за ст. 61 СК України, об»єктами права спільної сумісної власності подружжя, можуть бути будь які речи, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту.

          За ст.57 СК України встановлюється майно, що є особистою приватною власністю дружини та чоловіка.

        Спірна земельна ділянка була передана у власність ОСОБА_7.  в порядку безоплатної приватизації земель, відповідно до Декрету Кабінету міністрів України від 26.12.1992р. за №15-92 «Про приватизацію земель».

         Виходячи із суті Декрету Кабінету міністрів України від 26.12.1992р. за №15-92 «Про приватизацію земель» приватизовані земельні ділянки є особистим майном особи, що отримує право на вказане майно в наслідок використання свого особистого права на приватизацію державного  майна та майна територіальних громад, а тому спірна земельна ділянка не відноситься до майна, на яке поширюється режим спільного майна подружжя чи спільної сумісної власності.

       Ст.116 ч.3 ЗК України встановлено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ і організацій.

        Згідно положень Постанови Пленуму Верховного суду України віл 31.01.1992р. за №2 «Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову у їх вчиненні» в абзаці 3 п.9 вказано, що згода на відчуженні  майна всіх учасників спільної сумісної власності необхідна лише щодо майна, яке придбане в наслідок праці всіх членів сім»ї чи на їх спільні кошти».

       А тому, згода членів сім»ї ОСОБА_7. на  продаж належної йому на праві приватизації  земельної ділянки не потребувалася, так як дане майно належить до особистої власності ОСОБА_7.

       В зв»язку з набуттям права власності на земельну ділянку  ОСОБА_4. було оформленно новий державний акт на право приватної власності на земельну ділянку  серії ВН №3698 від 22.05.2001р. (а.с.46) на підставі ст.81 ЗК України.

       Таким чином,   позовна вимога, щодо визнання права власності на 2/3 частини спірної земельної ділянки, визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки від 30.03.2001р. та визнання державного акту на право приватної власності на ім»я ОСОБА_4 не дійсним до задоволення не підлягає.  

         Керуючись ст.ст.316,319,321,655,656,658,717,718,719,721,722 ЦК України, ст.90 ЗК України, ст.ст.15,30,60,61,67,72, 205,213,215,223 ЦПК України, -                  

                                                            Вирішив:

             В задоволенні позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки та договору дарування будинковолодіння частково не дійсними, визнання державного акту на право приватної власності на земельну ділянку недійсним, визнання права власності 2/3 частини  земельної ділянки та будинковолодіння відмовити.

     Рішення суду може бути оскаржено  до  Апеляційного суду Вінницької області  через Вінницький районний суд  шляхом подачі в 10-денний строк з дня винесення  рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги,  або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України шляхом подачі апеляційної скарги в строк передбачений для подачі заяви про апеляційне оскарження.

Суддя: