Особи
Учасники процесу:
Ім`я Замінене і`мя Особа
Судове рішення #486416567

Провадження № 2/641/827/2023 Справа № 641/1944/22



РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ


03 липня 2023 року м. Харків

Комінтернівський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді Зелінської І.В.,

за участю секретаря Мельник А.Р.,

позивача ОСОБА_1 ,

представник позивача ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя,

                                        ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до Комінтернівського районного суду м. Харкова з вказаним вище позовом та просила поділити спільне майно подружжя, припинивши право спільної сумісної власності подружжя на квартиру АДРЕСА_1 . Визнати за позивачем право власності на частину вказаної квартири в порядку розподілу спільного майна подружжя. Та визнати за відповідачем право власності на частину вказаної квартири в порядку розподілу спільного майна подружжя замість права власності на всю квартиру, яке належало йому на підставі свідоцтва про право власності б/н, виданого 02.12.2002 року Комінтернівською районною радою міста Харкова. Судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування вимог зазначала, що перебувала з відповідачем у шлюбі з 17.09.1999 року по 09.12.2022 року. Під час перебування у шлюбі відповідач уклав договір про пайову участь у будівництві з ЖСК «ЖБК-98», прийнявши на себе зобов`язання нести частину витрат по фінансуванню будівництва житлового будинку АДРЕСА_2 , а забудовник прийняв обов`язок після введення будинку в експлуатацію та виплати відповідачем паю передати квартиру в зазначеному будинку у власність відповідача. Згідно договору розмір паю складав 69356,57 грн., який були внесений на рахунок ЖБК в повному обсязі. Після чого на ім`я відповідача було видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Виходячи із норм ст. 15 Закону України «Про власність», ст. 22 КпШС, ст. 60-72 СК України, ст. 368 ЦК України позивач зазначала, що оскільки паєнагромадження за спірну квартиру було внесене подружжям у період шлюбу за рахунок спільних коштів, квартира є їх спільною сумісною власністю та підлягає поділу на загальних підставах з урахуванням рівності часток співвласників.

Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 27.12.2022 року призначено у справі підготовче судове засідання.

09.02.2023 року відповідачем подано письмові пояснення щодо позовної заяви. Вважав позовні вимоги необґрунтованими. Зазначив, що рішення про придбання квартири було ним прийнято в 1998 році, а рішення щодо виділення позики ДП «Завод ім. В.О. Малишева» було прийнято 28.10.1999 року. Вказана сума одразу була перерахована на рахунок ЖСК «ЖБК-98», а позика погашалась за рахунок коштів з його заробітної плати. Вказав, що поручителем за договором позики був його батько. Вважав, що вказані обставини свідчать про непричетність позивача до придбання спірного нерухомого майна.

Ухвалою суду від 20.02.2023 року закрито підготовче провадження у справі, а справу призначено до судового розгляду.

В судовому засіданні позивач та її представник підтримали позовні вимоги, просили їх задовольнити.

Відповідач заперечував проти задоволення позову.

Суд, заслухавши учасників справи, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 уклали шлюб, який зареєстровано Міським відділом реєстрації актів громадянського стану м. Харкова 17.09.1999 року, актовий запис №720.

Шлюб розірвано 09.12.2022 року Індустріально-Немишлянським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), актовий запис №132.

Відповідно до копії трудової книжки ОСОБА_1 з 01.09.1999 року навчалась, а з 01.10.2004 року розпочала трудову діяльність.

Згідно договору про дольову участь у будівництві від 01.12.1999 року, укладеного між Житлово-будівельним кооперативом «ЖБК-98» (забудовник) та ОСОБА_3 (дольщик), дольщик -член «ЖБК-98» зобов`язується прийняти на себе долю фактичних витрат по фінансуванню будівництва житлового будинку АДРЕСА_2 , а забудовник після прийняття будинку в експлуатацію та сплати паю передає у власність дольщика квартиру АДРЕСА_1 . Розмір паю складає 69356,57 грн..

Відповідно договору позики від 29.10.1999 року, укладеного між ДП «Завод ім. В.А. Малишева» та ОСОБА_3 , останній отримав позику в сумі 33300, 00 грн. з метою будівництва житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 . При цьому позика повертається кожного місяця рівними частинами, шляхом утримання грошових коштів з заробітної плати відповідача. Крім того, відповідно до додаткової угоди №2 від 10.01.2005 року до договору позики №929/99-2/42 від 29.10.1999 року ОСОБА_3 має зобов`язання перед ДП «Завод ім. В.О. Малишева» з погашення позики по додатковій угоді №1 до вказаного вище договору позики в розмірі 36056,57 грн..

Згідно довідки ДП «Завод ім. В.О. Малишева» від 30.10.2019 року заборгованість ОСОБА_3 перед підприємством відсутня.

Відповідно копії свідоцтва про право власності від 02.12.2002 року, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Комінтернівської районної ради м. Харкова від 19.11.2002 року за № 278-23, зареєстровано КП «ХМБТІ» 08.01.2003 року, ОСОБА_3 належить квартира АДРЕСА_1 .

Як вбачається з Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності станом на 27.02.2019 року в реєстрі міститься інформація про право приватної власності ОСОБА_3 на вказану вище квартиру.

У квартирі АДРЕСА_1 зареєстровано місце проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , що підтверджується копіями відповідних довідок з Реєстру територіальної громади м. Харкова.

Таким чином, між сторонами склались сімейні правовідносини щодо поділу майна подружжя.

Відповідно до  частин першої, третьої статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Згідно із частиною першою Прикінцевих положень Сімейного кодексу України цей Кодекс набрав чинності з 1 січня 2004 року.

Оскільки майно - квартира набуте подружжям до 01.01.2004 року, до спірних правовідносин щодо поділу майна подружжя підлягають застосуванню норми Кодексу про шлюб та сім`ю.

Відповідно до статті 22 КпШС України, який був чинним до 1 січня 2004 року, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Згідно зі ст. 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші.

Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.

Згідно ст. 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Згідно з пунктом 9 постанови пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України»   від 12 червня 1998 року № 16, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. При цьому належить виходити з того, що відповідно до статей 222527-1 КпШС України спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке може бути об`єктом права приватної власності (крім майна, нажитого кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу). Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним контрактом) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

Спільною сумісною власністю подружжя можуть бути, зокрема, квартири, паєнагромадження в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі. Якщо котрийсь із подружжя зробив вкладення у придбання спільного майна за рахунок майна, яке належало йому до одруження або було одержане ним під час шлюбу в дар, у порядку спадкування, надбане за кошти, що належали йому до шлюбу, або іншого роздільного майна, то ці вкладення (в тому числі вартість майна до визнання його спільною сумісною власністю на підставі ст. 25 КпШС) мають враховуватися при визначенні часток подружжя у спільній сумісній власності (ст. 28 КпШС).

Відповідно до статті 15 Закону України «Про власність» член ЖБК, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, надану йому в користування, набуває право власності на квартиру.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про власність» при внесенні паю в ЖБК за рахунок коштів, одержаних внаслідок сумісної праці члена кооперативу, паєнагромадження, а після повного внесення паю - квартира є спільною сумісною власністю членів сім`ї, якщо інше не встановлено письмовою угодою сторін.

Відповідно до пункту 11(б) постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» від 22 грудня 1995 року № 20 при повному внесенні пайових внесків за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані члену житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, у особи, яка має право на частку в пайових внесках, виникає право власності на відповідну частку квартири, дачі, гаража чи іншої будівлі.

Пунктом 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи»   від 18 вересня 1987 року № 9 роз`яснено, що при розгляді спорів про поділ квартири між подружжям, яке розлучилося, судові слід керуватися ст.146 ЖК України, ст.15 Закону "Про власність" , п.43 Примірного статуту ЖБК і чинним законодавством про шлюб та сім`ю (статті 22, 24, 28, 29 КпШС України, враховуючи, що пай, внесений подружжям в ЖБК у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, а також за рахунок коштів, подарованих подружжю або одержаних ним у позичку, а після повної сплати пайового внеску - квартира, є їх спільним майном і підлягає поділу на загальних підставах. При цьому суд повинен враховувати суму боргу, яку один з подружжя зобов`язаний повернути кредитору. Внесений одним з подружжя до вступу в шлюб пай є його особистим майном. Якщо паєнагромадження згодом збільшилися за рахунок коштів, одержаних одним з подружжя у дар або в порядку спадкування чи за рахунок дошлюбного майна, то ці кошти також є особистою власністю того з подружжя, який їх одержав. При поділі квартири на цю суму може бути збільшена його частка в паєнагромадженні.

Приписами ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частинами 1, 2 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування . Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Так, судом встановлено, що спільними коштами за період шлюбу подружжям сплачено паєнагромадження у розмірі 69356,57 грн.. Враховуючи рівність часток майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, частка ОСОБА_1 у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 складає частину, а тому позовні вимоги в частині визнання за позивачем права власності на частину вказаної квартири підлягають задоволенню.

Приймаючи до уваги приписи ч. 1 ст. 13 ЦПК України, згідно якої суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог, вимоги про визнання за ОСОБА_3 права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 задоволенню не підлягають.

Щодо вимог позивача про припинення права спільної сумісної власності подружжя суд зазначає наступне.

Так ст. 368 ЦК України регулює право спільної сумісної власності, в той час як ст. 372 ЦК України регулює поділ майна, що є у спільній сумісній власності, згідно якої у разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється (ч.3 ст. 372 ЦК України).

Оскільки позовні вимоги про поділ майна на підставі ст. 372 ЦК України не заявлялись позивачем, вимоги про припинення права спільної сумісної власності подружжя задоволенню не підлягають.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст. 4, 10-13, 76-81, 141, 247, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Позов  ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя задовольнити частково.

Поділити спільне майно подружжя та визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 1240 (одна тисяча двісті сорок) грн. 50 (п`ятдесят) коп..

В решті позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач:  ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_3 .

Відповідач:  ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_3 .

Повний текст рішення виготовлено 21.07.2023 року.




Суддя: І. В. Зелінська







Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація