Справа №367/482/21

Провадження № 2/367/1683/2023

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2023 Ірпінський міський суд Київської області в складі:

головуючого судді Мерзлого Л.В.,

при секретарі судових засідань Валюх В.І.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

представника відповідача ОСОБА_4 ,

розглянувши у судовому засіданні в м. Ірпінь цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням шляхом вселення,-

в с т а н о в и в :

До Ірпінського міського суду Київської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням шляхом вселення.

Позов мотивує по тим підставам, що Відповідачка ОСОБА_3 є матір`ю позивача. ОСОБА_6 ОСОБА_7 є співвласниками будинку АДРЕСА_1 , а ОСОБА_8 являється правонаступником покійного брата позивача - ОСОБА_9 . Відповідно до договору на право побудови житлового будинку, затвердженого Ірпінською міською нотаріальною

конторою Київської області від 12.04.1982 року, реєстровий номер 1-728, позивачу була виділена земельна ділянка для будівництва житлового будинку АДРЕСА_2 . Після здачі 17.10.1983 року даного будинку в експлуатацію, позивач 01.10.1984 року подарував відповідачці ОСОБА_3 31/100 частини даного будинку. Оскільки даний будинок будувався для забезпечення житлом сім?ї позивача, сім?ї матері та сім?ї брата позивача - ОСОБА_9 , то рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 30.01.1990 року даний будинок був розділений на 3 (три) відокремлені квартири. Дана обставина підтверджується копією рішення Ірпінського міського суду Київської області від 30.01.1990 року. Відповідно до вище названого рішення суду відповідачка ОСОБА_3 являється власницею 38/100 частини даного будинку у вигляді відокремленої квартири під АДРЕСА_3 загальною площею 160,2 кв.м, з яких 58,6 кв.м. являється житловою.

ОСОБА_6 - колишня дружина позивача являється власницею 34/100 частин будинку відокремленої квартири під АДРЕСА_4 , а ОСОБА_7 з померлим чоловіком являється власником 7/25 сотих частини будинку у вигляді відокремленої квартири АДРЕСА_1 . Викладені вище обставини підтверджені копією технічного паспорта на будинок від 03.09.2000 року.

Вказує про те, що з дати здачі позивачем 12.04.1982 року будинку в експлуатацію позивач постійно зареєстрований в ньому, хоча періодично проживав і в інших місцях.

Але останні роки життя стан здоров`я відповідачки ОСОБА_3 погіршувався і вона потребувала сторонньої допомоги. Тому позивач став постійно проживати разом з відповідачкою у належній їй 38/100 частинах будинку АДРЕСА_1 , яку вона переоформила під окрему юридичну адресу під №3-м.

Тоді ж у паспорті позивача була проведена перереєстрація на нову юридичну адресу.

Проживаючи разом з відповідачкою, позивач з особистого банківського рахунку проводив оплату комунальних послуг, ніс витрати по утриманню даної частини будинку, тут же знаходився належний позивачу на праві власності автомобіль, на якому позивач постійно возив відповідачку в медичні заклади та за її щоденними потребами.

Але в 2020 році між позивачем та відповідачкою ОСОБА_3 виник спір відносно належного позивачу на праві власності автомобіля FORD FOCUS реєстраційний номер НОМЕР_1 , який вона стала вимагати від позивача переоформити на неї чи на її знайомого.

Оскільки позивач відмовився від переоформлення власного автомобіля, відповідачка стала чинити позивачу перешкоди в користуванні частиною будинку, змінивши замки на вхідних дверях та хвіртці на подвір`я. На неодноразові прохання позивача не чинити перешкоди в користуванні 38/100 частинами будинку відповідачка не реагує, а тому позивач змушений був звернутися до суду з позовом про усунення перешкод в користуванні власністю - автомобілем. Дана обставина підтверджена копією позовної заяви по усунення перешкод в користуванні автомобілем.

Вказує, що відповідачка ОСОБА_3 не тільки чинить позивачу перешкоди в користуванні житловим приміщенням в будинку АДРЕСА_1 та належним позивачу майном, але й безпідставно звернулась до Ірпінського відділу Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області про відкриття відносно позивача кримінального провадження за шахрайство.

Оскільки відповідачка ОСОБА_3 є матір`ю позивача, посилаючись на те, що у неї все домовлено в поліції, продовжує чинити позивачу перешкоди в користуванні житловим приміщенням, а тому позивач з метою захисту своїх житлових прав змушений звертатися до суду з позовом про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням шляхом вселення та надання ключів від замку на вхідних дверях та хвіртки двору.

01.07.2021 до суду від ОСОБА_1 надійшла уточнена позовна заява, згідно якої зазначає про те, що 17.06.2021 в судовому засіданні ОСОБА_3 подала заяву про те, що вона не являється належним відповідачем по даному позову, оскільки власником будинку АДРЕСА_1 в даний час являється ОСОБА_5 . Ознайомившись з інформаційною довідкою з Єдиного реєстру реєстрації прав власності на нерухоме майно та у зв`язку з поданою заявою ОСОБА_3 , позивачу необхідно уточнити свої позовні вимоги.

Не дивлячись на те, що ОСОБА_5 дочка позивача, на підставі договору дарування від 31.08.2020 року стала власником будинку АДРЕСА_1 , який до виділу був складовою частиною будинку АДРЕСА_2 у вигляді квартири АДРЕСА_3 (38/100 частини будинку), позивач свої позовні вимоги заявляє як до ОСОБА_3 , так і до ОСОБА_5 .

Вказує про те, що ОСОБА_3 мати позивача, не дивлячись на те, що 31.08.2020 року договором дарування дійсно переоформила будинок АДРЕСА_1 на ОСОБА_5 , вона в даний будинок не вселялась і продовжує постійно проживати зі своїм чоловіком та дітьми у Львівській області і там же займається підприємницькою діяльністю.

Сама ж ОСОБА_3 як проживала, так і проживає за даною адресою і саме вона змінила замки на воротах до даного будинку, там же незаконно утримує належний позивачу автомобіль. На час переоформлення 31.08.2020 року будинку АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_5 , не вирішувалося питання про виселення позивача, а тому позивач має право на проживання в даному будинку.

Оскільки власником будинку АДРЕСА_1 з 31.08.2020 року являється відповідачка ОСОБА_5 і перешкоди позивачу в користуванні даним будинку чинять в даний час як власниця даного будинку, так і ОСОБА_3 , яка в ньому проживає і змінила замки, то позивач свої вимоги заявляє до обох відповідачів.

Враховуючи викладене, позивач просить зобов`язати ОСОБА_3 та ОСОБА_5 не чинити ОСОБА_1 перешкоди в користуванні частиною будинку АДРЕСА_1 шляхом вселення позивача в даний будинок та видати ключі від вхідних дверей будинку та хвіртки на подвір`ї даного будинку. Стягнути з відповідачів судові витрати.

Положеннями статті 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Ухвалою суду від 23.02.2021 по справі відкрито загальне позовне провадження.

Ухвалою суду від 26.10.2021 по справі закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач та представник позивача на задоволенні позовних вимог наполягали.

В судовому засіданні відповідач та представник відповідача просили в задоволенні позову відмовити.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, вислухавши думку сторін по справі та покази свідків, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно пункту 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно із ст. ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог ст. ст. 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободщодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Судом встановлено, що згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 29.06.2021, власником земельної ділянки кадастровий номер 3210800000:01:068:0178 площею 0,068 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_5 . Власником житлового будинку, площею 160,5 кв.м за цією ж адресою є ОСОБА_5 .

В матеріалах справи є копія довідки про належність будівель будинковолодіння, в якому, зокрема є запис в розділі: документи, на основі яких підтверджується право приватної власності або забудови, де навпроти ОСОБА_1 стоїть запис - договір на право постройки жилого будинку, посвідчений Ірпінською нотарільною конторою від 12.04.1982 №1-728, Акт проекту будинку від 14.10.1983, проте, у вказаній довідці відсутні відомості щодо адреси такого домоволодіння.

Згідно копії паспорта громадянина України ОСОБА_1 серія НОМЕР_2 , є запис про місце реєстрації від 25.03.2010 за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно довідки про реєстрацію місця проживання особи, виданої відділом реєстрації місця проживання Бучанської міської ради, ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 25.03.2019. Згідно листа Управління соціальної політики Бучанської міської ради від 29.07.2021, ОСОБА_3 отримувала житлову субсидію за адресою: АДРЕСА_1 ,в період 2018-2020 рр.. В зазначеному періоді до складу домогосподарства було враховано ОСОБА_1 , житлову субсидію розраховано на двох осіб: ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

Згідно пояснень, які були надані ОСОБА_5 в судовому засіданні, ОСОБА_1 є її батьком. У 1986 році ОСОБА_1 пішов з сім`ї та більше до будинку ніколи не повертався та не проживав. Його особистих речей у будинку немає, у добровільному порядку знятись з місця реєстрації за вказаною адресою він відмовляється. Вказує про те, що батько проживав спочатку в смт. Бородянці з новою дружиною, де у них народилось двоє дітей, а останні 13 років постійно проживає в Обухівському районі с. Безрадичі, де у нього син та дружина. Зазначає про те, що будинком ОСОБА_1 не цікавиться, не бере участі у витратах на управління, збереження та утримання майна, у сплатах комунальних платежів. Таким чином, вказує про те, що оскільки ОСОБА_1 більше 18 років не проживає у вказаному будинку без поважних причин, він втратив своє право користування житловою площею у будинку.

Згідно акта депутата Бучанської міської ради на звернення заявника про встановлення факту місця проживання, в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , разом з ОСОБА_10 зареєстрований, але з 2003 року не проживає ОСОБА_1 . Дані відомості підтвердили сусіди: ОСОБА_11 та ОСОБА_6 .

Згідно пояснень ОСОБА_3 , наданих нею в судовому засіданні, остання зазначає про те, що її сину - ОСОБА_1 та його дружині ОСОБА_6 на праві власності належало 69/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 . В їх користуванні знаходилась квартира АДРЕСА_5 згідно з технічним паспортом. ОСОБА_3 проживала в квартирі АДРЕСА_6 будинку проживав син ОСОБА_9 зі свосю сім?єю. Рішенням Ірпінського народного суду Київської області від 23 жовтня 1986 року шлюб між ОСОБА_1 та його дружиною ОСОБА_6 будо розірвано та поділено спільне майно подружжя. ОСОБА_6 було виділено 69/100 частин будинку АДРЕСА_1 та визнано за нею право власності на цю частину будинку.

ОСОБА_1 було виділено автомобіль ВА3-2101, мотоцикл «Ява», радіокомплекс «Естонія, холодильник «Днепр», магнітофон «Соні» на стягнуто з нього судові витрати на користь ОСОБА_6 .

Таким чином, вказує про те, що син ОСОБА_1 проживав в будинку АДРЕСА_1 (квартира АДРЕСА_5 ) разом з дружиною ОСОБА_6 та дочкою ОСОБА_12 до 1986 року.

3 1986 року ОСОБА_1 в будинку ніколи не проживав.

В 2016 році після поділу будинку в натурі частина ОСОБА_6 має адресу: АДРЕСА_1 ; частина будинку ОСОБА_3 має адресу: АДРЕСА_1 ; частина ОСОБА_9 та його дружини має адресу: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_3 зазначала про те, що взагалі не спілкувалася зі своїм сином з 1987 року до 2016 року. В 2016 році їй виповнилося 80 років і тоді син приїхав до неї. Так, ОСОБА_3 дізналась про те, що ОСОБА_1 з сином від наступного шлюбу та цивільною дружиною постійно проживає в м. Обухові. Оскільки синові необхідно було зареєструвати місце проживання, ОСОБА_3 погодилась зареєструвати його у себе за адресою: АДРЕСА_1 . Але син у в даному будинку ніколи не проживав, його особистих речей в будинку немає.

Твердження ОСОБА_1 про те, що він постійно проводив оплату комунальних послуг за будинок зі свого особистого банківського рахунку, є неправдивими, оскільки через похилий вік ОСОБА_3 має дуже поганий зір, не може їздити за кермом, а тому саме вона давала синові кошти на оплату комунальних послуг.

Вказала про те, що з 2018 року в будинку АДРЕСА_7 проживає її правнука ОСОБА_13 , якій ОСОБА_3 дає кошти на оплату комунальних послуг. Жодних ремонтних робіт, окрім того, що син разом з онуком ОСОБА_14 за кошти ОСОБА_3 в одній з кімнат в будинку зробили натяжну стелю, син не проводив.

ОСОБА_3 також зазначила про те, що, розуміючи та усвідомлюючи значення своїх дій, подарувала належний їй на праві особистої власності житловий будинок АДРЕСА_1 своїй онуці ОСОБА_5 . ОСОБА_1 не тільки не поживає в будинку з 1986 року, а і ніколи не приймав участі в житті утриманні своєї дочки ОСОБА_5 , не цікавився її життям, не оплачував ні навчання, ні лікування, не був на її весіллі, не спілкувався зі своїми онуками.

В судовому засіданні допитані в якості свідків: ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_11 , ОСОБА_17 , ОСОБА_8 , ОСОБА_18 суду показали, що ОСОБА_19 в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , разом з ОСОБА_3 не проживав. ОСОБА_15 зокрема зазначив про те, що вперше побачив ОСОБА_1 у 2018 році. ОСОБА_17 зазначила про те, що вперше бачить ОСОБА_1 ОСОБА_11 вказала про те, що не бачила ОСОБА_1 більше 20 років. Свідок ОСОБА_8 суду показав, що бачив ОСОБА_1 на території домоволодіння, а зараз ОСОБА_3 не впускає його до будинку. ОСОБА_5 постійно проживала у Закарпатскьій області. Свідок ОСОБА_20 - син ОСОБА_1 суду показав, що батько проживав з ОСОБА_3 з 2011 по 2020 роки, коли виник спір, нічого не відомо, разом з батьком вони робили паркан та ремонтні роботи в кімнатах, заготовляли дрова.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, ст. 321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свободкожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно зі ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyyv. Ukraine», заява № 30856/03) поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.

Верховний Суд виходить з того, що гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав.

Згідно зі ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Положеннями ст. 321 ЦК України встановлено принцип непорушності права власності, відповідно до якого ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.

Частиною 1 ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Так, частиною 4 статті 9 Житлового кодексу України встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Статтею 405 Цивільного кодексу України передбачено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Частина 2 статті 3 Сімейного кодексу України визначає, що до складу сім`ї входять особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Частина 4 ст.156 ЖК встановлює, що до членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, вказані в ч.2 ст.64 Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Відповідно до ст.150 Житлового кодексу України (далі - ЖК) громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), користуються ним для особистого проживання і проживання членів їх сімей та мають право розпоряджатися цією власністю за своїм бажанням: продавати, дарувати, передавати у спадщину, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно з ч.1 ст.156 ЖК члени сім`ї власника житлового будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються житловим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Разом з тим, у ч.2 ст.156 ЖК зазначено про те, що за згодою власника будинку (квартири) член його сім`ї має право заселяти в житлове приміщення інших членів сім`ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згода власника не потрібна.

Так, в судовому засіданні не здобуто безспірних доказів того, що позивач проживав у спірному будинку протягом періоду часу, заявленого ним в позові, а також доказів того, що позивач вів спільне господарство з власником будинку. Разом з тим, власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , яка проживає у вказаному будинку, повністю заперечуються факти, викладені позивачем в позовні заяві щодо факту спільного проживання, а протилежного суду не доведено належними та допустимими доказами. Відповідач по справі - власник житлового будинку не надає згоди на вселення позивача до будинку.

За таких обставин, на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись статтями 16, 328, 392, Цивільного кодексу України, 12, 13, 81, 247, 263-265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням шляхом вселення,- відмовити.

Повний текст судового рішення складено 13.07.2023.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - https://court.gov.ua/sud1013/ та в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням - http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя Л.В.Мерзлий