Єдиний унікальний номер 341/1286/22

Номер провадження 2/341/46/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2023 року                                                        м. Галич

Галицький районний суд Івано-Франківської області у складі:

головуючого судді Островської Н. І.,

за участю секретаря судового засідання Гомерди Г. М.,

позивач: представники за ордером: Палига О. І., Заремба В. В.,

відповідач: представник за ордером Мадрига О. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Галич Івано-Франківської області у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 ) про визнання договору удаваним та стягнення коштів,

встановив:

22.09.2023 позивач ОСОБА_1 , інтереси якої представляють адвокати Палига О. І. та Заремба В. В. звернулась до суду з позовом про:

-визнання договору дарування за реєстровим номером 1132 від 31.08.2013, частки домоволодіння, що знаходиться за алресою: АДРЕСА_3 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Галицького районного нотаріального округу Засєдко Н. І. договором купівлі-продажу;

-стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно набутих грошових коштів з врахуванням 3 % річних та індексу інфляції за весь період прострочення їх повернення, у загальній сумі, що на дату подання позову еквівалентна 645354,60 гривень, з яких:

- 10715,06 доларів США, у тому числі: 10000,00 доларів США, як основний борг та 715,06 доларів США 3 % річних;

- 253376,71 гривень, зокрема: 177100,00 гривень, як основний борг, 12663,86 гривень, 3 % річних від суми неповернутих коштів у гривнях та 63756,00 гривень інфляційних втрат, а також стягнути судові витрати.

Як підставу зазначено, що упродовж вересня 2013 року-червня 2015 року позивач передала відповідачу 20000,00 доларів США, з яких 10000,00 доларів США у валюті (долари) США та 177100,00 гривень у національній валюті України (гривні), що на відповідні дати передачі було еквівалентно сумі, що становить ще понад 10000,00 доларів США.

Отримання коштів підтверджено особистим підписом відповідача на розписці із зазначенням прізвища та ініціалів, що має назву «Угода», та власноруч зробленим записом «претензій не маю».

Оплачені кошти були передані позивачем за нібито раніше «подаровані» їй відповідачем житловий будинок, що знаходиться у АДРЕСА_3 та земельну ділянку, на якій цей будинок розташований. Зокрема, 31.08.2013 між ОСОБА_2 з однієї сторони, як «дарувальником» та ОСОБА_1 , з другої сторони, як «обдарованою» укладений договір дарування частки житлового будинку, того ж дня посвідчений нотаріусом та сформовано Витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до якого власником вказаного домоволодіння в розмірі частки є ОСОБА_1 .

Окрім того, 04.09.2013 між тими ж особами був укладений договір дарування частки земельної ділянки, посвідчений нотаріусо. Сформовано Витяг з державного реєстру речових прав на землю, власником частки якої є ОСОБА_1 .

На отримані у спадщину право власності на житлового будинку та частки земельної ділянки відповідач зареєструвала на себе лише 22.07.2013.

В кінці 2015 року ОСОБА_1 довідалась, що ОСОБА_3 (син покійного чоловіка відповідача, який за словами останньої не цікавився спадщиною та не претендував на куплений позивачем будинок), у вересні 2015 року звернувся до суду з позоом до ОСОБА_2 про визнання шлюбу неукладеним, визнання свідоцтв про право власності на спадщину та право власності недійсними, визнання договорів недійсними та визнання права власності.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 01.08.2016 позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання шлюбу неукладеним, визнання свідоцтв про право на спадщину та право власності недійсним, визнання договорів недійсними, визнання права власності за ОСОБА_3 , задоволено повністю (а. с. 21-26).

Оскаржені ОСОБА_1 рішення суду першої та апеляційної інстанцій постановою Верховного Суду від 24.09.2018 залишені в силі.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 08.01.2020 було скасовано всі вжиті судом заходи із забезпечення позову.

У зв`язку із остаточною втратою права власності на придбаний у ОСОБА_2 об`єкт нерухомого майна, ОСОБА_4 звернулась до відповідача з вимогою про повернення сплачених нею за цей будинок коштів.

23.02.2020 ОСОБА_2 власноруч написала та надала ОСОБА_1 оригінал розписки наступного змісту: “Розписка дана мною, ОСОБА_2 в тому, що я зобов`язуюсь повернути взяті мною гроші - готівка (а також) долари США за продаж будинку, до травня 2020 року, в чому розписуюсь”, яку підтвердила своїм підписом із зазначенням прізвища, ініціалів та дати написання.

Проте на час звернення з позовом до суду ОСОБА_2 не повернула ОСОБА_1 зазначені вище грошові кошти, які остання фактично заплатила за покупку будинку (домоволодіння) в с. Дем`янів Галицького району.

Таким чином, відповідач фактично ухиляється від повернення позивачу в зазначений у розписці строк (до травня 2020 року) отриманих нею грошових коштів в сумі 20000 доларів США (в т. ч. 10000 доларів США та 177100,00 в гривнях, що станом на відповідні дати передачі коштів було еквівалентно ще понад 10000 доларів США), як фактичну оплату за будинок по АДРЕСА_3 , перехід права власності щодо частки якого 31.08.2013 був оформлений за договором дарування з метою приховати фактичні відносини купівлі-продажу, оскільки такий договір дарування за рішенням суду був визнаний недійсним із скасуванням рішення про державну реєстрацію на частки вказаного домоволодіння за ОСОБА_1 .

У сукупності договір дарування частки житлового будинку від 31.08.2013 та Розписка (Угода) від 28.09.2013 з наступними її доповненнями у 2014-2015 роках свідчать про те, що означений договір дарування був вчинений сторонами ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ) для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, а саме купівлі-продажу.

Тобто за удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють один правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини.

Таким чином сторона позивача вважає, що 31.03.2013 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 насправді було укладено договір купівлі-продажу частини домоволодіння за номером АДРЕСА_3 на приватизованій земельній ділянці площею 0,1860 га, кадастровий номер: 2621282001:01:001:0879, до якого входить: житловий будинок із шлакоблоків цегли загальною площею 116,2 кв. м. (позначення в генплані - літера А) та житловою площею 35,6 кв. м., сарай із шлакоблоків (літера Б) загальною площею 20,7 кв. м., огорожа металева загальною площею 41,9 кв. м. (зазначена за № 1), огорожа шиферна загальною площею 33,4 кв. м., вбиральні площею 5,7 кв. м. (літера В).

Оскільки між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 насправді було укладено договір купівлі-продажу, який в подальшому був визнаний судом недійсним з причин відсутності у останньої права власності на відповідне майно, отже це майно (грошові кошти в т. ч. 10000 доларів США та 177100,00 грн.) набуло статусу безпідставно набутого та підлягає стягненню з відповідача в судовому порядку.

З посиланням на ст.ст. 610-612, 625, ч. 2 ст 1214 ЦК Украіни також вважають підлягають стягненню 3% річних та інфляційні втрати в сумі 715,06 доларів США та 76419,86 грн.

        Відповідно до приписів ст. 141 ЦПК України, враховуючи позицію Верховного Суду в п. 17 постанови від 26.06.2019 у справі № 813/481/18, постанові ВС від 21.01.20219 у справі № 280/2635/20 та правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 09.04.2019 у справі № 826/2689/15 просили також стягнути з відповідача судовий збір та понесені позивачем витрати, пов"язані з розглядом справи.

Відповідач подала відзив на позов, в якому заперечила позовні вимоги та зазначила, що позов є безпідставним, надуманим, що не відповідає фактичним обставинам справи, а тому не підлягає задоволенню. Зазначила, що бажала вирішити вказаний спір шляхом досудового врегулювання, однак позивач то погоджувалась, то не надавала відповіді. У відзиві вказала, що позивч промовчала той факт, що літом 2020 року ОСОБА_2 після продажу своєї квартири, через інкасаторів передала для ОСОБА_1 пакет, у якому знаходилось 12000 доларів США, та які остання отримала у м. Бурштині у філії ощадбанку у касира. Таким же шляхом у липні 2020 року передала позивачу 1000 доларів США, та у серпні 2020 року також передала 1000 доларів США. Усі ці кошти позивач отримала, та повідомила про їх отримання.

Щодо рішення суду про визнання договору дарування недійсним, то вказане рішення про державну реєстрацію домоволодіння скасовано, тому вона і погодилась повернути позивачу кошти у сумі 20000 доларів США, з яких уже повернуто 14000 доларів США, залишилось повернути 6000 доларів США. Вважає, що позивачем подана суду спотворена інформація, оскільки вона бажає збагатитись за її рахунок. Просила у задоволенні позову відмовити.

Представники позивача в особі адвокатів Палига О. І. та Заремби В. В. у судовому засіданні підтримали позовні вимоги.

Акцентували увагу на тому, що відповідач, у власноручно підписаному відзиві на позов підтвердила, що погодилась повернути ОСОБА_1 20000 доларів США, які вона заплатила за покупку домоволодіння" (абз. 9 арк. 1 Відзиву від 11.11.2022)

«На виконання рішення судів я змушена була повернути ОСОБА_1 кошти, які вона мені оплатила за купівлю домоволодіння…» (абз. 3 арк. 2 Відзиву від 11.11.2022)

«Щодо власноручно написаної мною розписки, що зобов`язуюсь повернути кошти до травня 2020…» (абз. 5 арк. 2 Відзиву).

Щодо вимог про стягнення витрат на правничу допомогу зазначили, що між позивачем та адвокатами укладено договір та додаткову угоду до нього, якими визначили форму та розмір гонорару адвокатів за надання правової допомоги, строки, порядок та умови оплати клієнтом за надані послуги. Разом з тим, в акті наданих послуг сторонами описано та деталізовано перелік наданих послуг та затрачений адвокатами час. Тобто, адвокатським об`єднанням надано клієнту послуги відповідно до умов укладених між сторонами Договору № 19-08/22 від 10.08.22 та Додаткової угоди № 1 від 10.08.2022 до Договору.

Долучивши додатково Акт наданих послуг, просили стягнути витрати, пов"язані з розглядом справи на загальну суму 84530,00 гривень, у тому числі: 64530,00 гривень фіксований гонорар, що становить 10 % від суми (ціни) позову, 20000 гривень поденний (погодинний) гонорар за участь адвокатів у судових засіданнях.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, заперечив взагалі отримання коштів ОСОБА_2 від ОСОБА_1 , при цьому на підтвердження повернення відповідачем позивачу суми у доларах США надав нотаріально засвідчену заяву, за змістом якої ОСОБА_5 у липні 2020 року через інкасатора передала від ОСОБА_2 для ОСОБА_1 пакетик із доларами США.

Дослідивши у судовому засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, з`ясувавши обставини справи, суд дійшов висновку про задоволення позову з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Ч. 1 ст. 44 ЦПК України встановлено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ст. 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

За ч. 1 ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (допустимість доказів).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 79 ЦПК України).

Згідно із ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Вищезазначеними процесуальними нормами передбачено, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Судом встановлено, що відповідно до договору дарування частки житлового будинку від 31.08.2013 ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_1 частки домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 на приватизованій земельній ділянці площею 0,1860 га. частки житлового будинку, який дарується, належить дарувальнику на підставі свідоцтва про право власності, виданого Першою Івано-Франківською державною нотаріальною конторою 18.12.2012 № 2-2047 (а. с. 12).

За договором дарування земельної частки ОСОБА_2 передала, а ОСОБА_1 прийняла безоплатно у дарунок належну ОСОБА_2 частки земельної ділянки площею 0,1860 га, розташованої по АДРЕСА_3 . Цільове призначення земельної ділянки – для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер: 2621282001:01:001:0879 (а. с. 14).

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер: 8756648, дата та час державної реєстрації: 31.08.2013, 12:57:59 годин, ОСОБА_1 належить спільної приватної частки домоволодіння, об`єкт житлової нерухомості по АДРЕСА_3 (а. с. 15).

За змістом долученої до матеріалів справи Угоди, 28.09.2013 ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 10000 доларів США. Вартість будинку становить 20000,00 доларів США. Отримання коштів підтверджено особистим підписом із зазначенням прізвища та ініціалів ОСОБА_2 в Угоді. На тому ж аркуші нижче тексту «Угоди», на її виконання позивач передала відповідачу кошти у сумі:

-у травні 2014 року – 33000,0 гривень, що дорівнює 3000,0 доларів США (згідно з офіційним курсом НБУ орієнтовно 2800,0 доларів США);

-у жовтні 2014 року – 25600,00 гривень, що дорівнює 2000,0 доларів США (згідно з офіційним курсом НБУ орієнтовно 1975,0 доларів США);

- у травні 2015 року – 21500,0 гривень, що дорівнює 1000,0 доларів США (згідно з офіційним курсом НБУ орієнтовно 1000,0 доларів США);

- у червні 2015 року – 25000,00 гривень, що дорівнює 1162,0 доларів США, та крім того 72000,00 гривень решти вартості вказаного житла (станом на червень 2015 року згідно з офіційним курсом НБУ орієнтовно 3035,0 доларів США). Тобто, відповідачу усього було передано 177100,00 гривень, що відповідно до офіційного курсу НБУ за відповідні періоди еквівалентно 10287,00 доларів США. Отримання усіх коштів відповідач власноручно підтвердила підписом із зазначенням свого прізвища та ініціалів, а також власноруч зроблено запис «претензій не маю» (а. с. 16).

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

При цьому згідно з висновком, викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 «саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору».

Отже основним юридичним фактом, який має бути встановлений при розгляді спору по суті (в цій його частині) є дійсна спрямованість волі сторін на укладення договору купівлі-продажу, а не договору дарування. Адже, згідно із ч. 1 ст. 202, ч. 3 ст. 203 ЦК України головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, що узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 06.06.2018 у справі № 910/19473/17.

Таким чином, саме на підтвердження удаваності означеного договору дарування позивачем подано до суду вищевказану Угоду (Розписку), яка по своїй суті є не Розпискою про отримання коштів у позику, а письмовим підтвердженням вартості нерухомого майна за договором купівлі- продажу будинку, а також підтвердженням виконання покупцем вимоги щодо оплати продавцю всіх грошових сум та відповідно розрахунків за вчинення цієї покупки житлового будинку.

Отже, Угода (Розписка) є тим доказом, який підтверджує факт передачі коштів і, відповідно, встановлює, що істотною умовою договору, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 була ціна договору, а тому фактично укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договір дарування від 31.08.2013 є договором купівлі-продажу. (Саме до таких висновків, із встановленням відповідних, дійшов Верховний Суд у постанові від 08.08.2019 в справі № 676/2027/17 «про визнання договору дарування договором купівлі-продажу».

Щодо допустимості та належності як доказу отримання коштів по аналогічній у даній справі Розписці (Угоди), Верховний Суд в цій же справі зазначив, що сторона визнала обставину передачі коштів, а тому вказана розписка є належним доказом, що свідчить про укладення саме договору купівлі-продажу квартири, а не договору дарування.

Договір дарування частки житлового будинку від 31.08.2013 № 1132 та Розписка (Угода) від 28.09.2013 з наступними її доповненнями від травня 2014, жовтня 2014, травня 2015 та червня 2015 років, свідчать про те, що означений договір дарування був вчинений сторонами ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ) для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, а саме купівлі-продажу.

Ч. 1 ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 ЦК України, зокрема, відповідно до ч. 5 даної статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Згідно із ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до приписів ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Тобто за удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють один правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини.

Крім того, згідно з висновками Верховного Суду наведеними у постанові від 14.02.2022 у справі № 346/2238/15-ц удаваним є правочин, що вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили… Тобто сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце.

Отже, сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий – прихований, від якого вони очікують правових наслідків.

Таким чином, 31.03.2013 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 насправді було укладено договір купівлі-продажу частини домоволодіння за номером АДРЕСА_3 , на приватизованій земельній ділянці площею 0,1860 га, кадастровий номер: 2621282001:01:001:0879, до якого входить: житловий будинок із шлакоблоків цегли загальною площею 116,2 кв. м. (позначення в генплані - літера А) та житловою площею 35,6 кв. м., сарай із шлакоблоків (літера Б) загальною площею 20,7 кв. м., огорожа металева загальною площею 41,9 кв. м. (зазначена за № 1), огорожа шиферна загальною площею 33,4 кв. м., вбиральні площею 5,7 кв. м. (літера В).

Отже, доведеним є факт укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 31.08.2013 не Договору дарування частки домоволодіння, що знаходиться в АДРЕСА_3 , а Договору купівлі-продажу цього ж будинку (домоволодіння) за цією ж адресою, за який покупець ОСОБА_1 сплатила продавцю ОСОБА_2 кошти в загальній сумі, яка складається з 10000 доларів США та 177100,00 гривень.

При цьому, ОСОБА_2 ввела ОСОБА_1 в оману щодо можливості в подальшому дооформити права власності на решту цього об`єкту нерухомості, який сторонами в цілому бу-в оцінений в суму 20000 доларів США, і за який ОСОБА_1 розраховувалась частинами та повністю виплатила його вартість впродовж 2013 – 2015 років.

В кінці 2015 року ОСОБА_1 довідалась, що ОСОБА_3 , (син покійного чоловіка відповідачки) у вересні 2015 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , залученою судом в якості співвідповідача, про визнання шлюбу неукладеним, визнання свідоцтва про право власності на спадщину та право власності недійсними, визнання договорів недійсними та визнання права власності.

Рішенням суду від 01.08.2016,  залишеним без змін ухвалою апеляційного суду від 28.09.2016 та постановою Верховного Суду від 24.09.2018,  позов  ОСОБА_6   (сина померлого ОСОБА_6 )до  ОСОБА_2  та ОСОБА_1  задоволено повністю. Вказаним рішенням, серед іншого:

- визнано шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 від 20.10.2005 неукладеним;

- визнано недійсними:

свідоцтва про право на спадщину за законом, видані на ім`я ОСОБА_2 на майно ОСОБА_6 , а саме: свідоцтво про право на спадщину за законом на земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1860 га та свідоцтво про право на спадщину за законом на частину домоволодіння, що знаходиться в АДРЕСА_3 ;

свідоцтва про право власності, видані на ім`я  ОСОБА_2  на   частку у праві спільної власності на майно подружжя, набуте подружжям за час шлюбу з  ОСОБА_6 , а саме: свідоцтво про право власності на  частку земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських споруд і будівель площею 0,1860 га та свідоцтво про право власності на частку домоволодіння, що знаходиться в АДРЕСА_3 ;

договір дарування від 31.08.2013 року частки домоволодіння за адресою: АДРЕСА_3 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1

договір дарування на частки земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1860 га, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;

- скасовані рішення про державну реєстрацію:

на частки домоволодіння по АДРЕСА_3 ;

прав та їх обтяжень на частки земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1860 га,

- визнано за ОСОБА_3 право власності на:

домоволодіння за адресою АДРЕСА_3 ;

земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1860 по АДРЕСА_3 .

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 08.01.2020 було скасовано заходи забезпечення позову, а саме, накладений ухвалою Івано-Франківського міського суду від 10.12.2015 до набрання законної сили рішенням суду у справі арешт та заборону на відчуження спірного нерухомого майна (3/4 частки домоволодіння та 3/4 частки земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1860 га, що знаходяться в АДРЕСА_3 ). (а. с. 34, 42-43).

        У зв`язку із остаточною втратою права власності на придбані у ОСОБА_2 об`єкти нерухомого майна, ОСОБА_4 звернулась до відповідача з вимогою про повернення сплачених нею за цей будинок коштів.

       Письмовою розпискою від 23.02.2020 ОСОБА_2 зобов"язалась повернути ОСОБА_1 кошти у сумі 20000 доларів США за продаж будинку до травня 2020 року (а. с. 44).

На час розгляду справи ОСОБА_2 не повернула ОСОБА_1 зазначені вище грошові кошти, які остання фактично заплатила за покупку будинку (домоволодіння) в с. Дем`янів Галицького району.

Отже, відповідач фактично ухиляється від повернення позивачу в зазначений у розписці строк (до травня 2020 року) отриманих нею грошових коштів в сумі 20000 доларів США (в т. ч. 10000 доларів США та 177100 гривень), як фактичну оплату за будинок по АДРЕСА_3 , перехід права власності щодо частки якого 31.08.2013 був оформлений за договором дарування з метою приховати фактичні відносини купівлі-продажу, оскільки такий договір дарування рішенням суду був визнаний недійсним із скасуванням рішення про державну реєстрацію на частки вказаного домоволодіння за ОСОБА_1 .

Зобов"язання відповідача перед позивачем щодо повернення коштів за продаж будинку особисто підтверджено відповідачем у відзиві на позов, власноруч підписаним останньою, за яким вона «На виконання рішення судів змушена була повернути ОСОБА_1 кошти, які вона їй оплатила за купівлю домоволодіння…», а також «…погодилась повернути позивачу 20000 доларів США, які вона заплатила за покупку домоволодіння…» Цим же відзивом підтвердила, що Розписка від 23.02.2020 про зобов`язання повернути кошти до травня 2020 року була нею написана власноручно.

Вказаним вище спростовуються твердження представника відповідача в суді, який висловив сумнів в автентичності підписів ОСОБА_2 в Угоді та Розписці, припустивши, що це писала не ОСОБА_2 , проте від проведення відповідної судової почеркознавчої експертизи відмовився, адже за статтями 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі, і щодо яких у учасників справи виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на вимоги статей 78-80 ЦПК Украіни, суд не приймає до уваги долучену стороною відповідача нотаріально засвідчену заяву ОСОБА_5 (а.с.73), за змістом якої у липні 2020 року (точну дату не пам"ятає) вона передала через інкасатора для ОСОБА_1 від ОСОБА_2 пакетик з доларами США, оскільки такий вид надання показань свідків цивільно-процесуальним законодавством України не передбачено.

Зокрема, статтями 90-93 ЦПК України встановлено спеціальний порядок допиту свідків, що передбачає виклик свідків у судове засідання з наданням права задати питання свідкам усім учасникам справи.

Натомість, сторонами справи клопотання про виклик свідка ОСОБА_5 не заявлялось, як і про допит інших свідків.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Після фактичної втрати позивачем права власності на придбаний у відповідача житловий будинок, ОСОБА_2 була зобов`язана повернути отримані кошти, які набули статусу безпідставно збереженого майна (кошти є майно).

        Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Зобов`язання із безпідставного придбання або збереження майна є кондикційними зобов`язаннями, які неодноразово були предметом дослідження Верховного Суду.

Відповідно до висновку зробленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Згідно з висновком Верховного Суду у постанові від 28.12.2021 у справі № 911/1101/21 сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього. (Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 201/6498/20, від 08.09.2021 у справі № 206/2212/18, від 28.01.2020 у справі № 910/16664/18, від 06.06.03.2019 у справі № 910/1531/18) Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 22.03.2021 у справі № 760/18229/15-ц.

Відповідно до частини другої статті 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

За приписами статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, за безпідставне користування коштами позивача відповідач також має сплатити інфляційні втрати у розмірі 63756,00 гривень та 3 % річних, а саме: 715,06 доларів США та 12663,86 гривень. Такий розрахунок аргументовано складено стороною позивачата та не спростовано відповідачем.

Індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає. Норми частини другої статті 625 ЦК щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.

Відповідне положення міститься у постанові КЦС ВС від 3 березня 2021 року у справі № 130/2604/18.

Таким чином, стороною відповідача не лише не спростовано доказів на підтвердження позовних вимог, але й не надано належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів на підтвердження заперечень проти позову.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує питання розподілу між сторонами судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За приписами ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням експертів та проведенням експертизи.

Враховуючи, що суд, за наявності правових підстав, дійшов висновку про задоволення позову, судові витрати, понесені у зв`язку із розглядом справи у суді та сума сплаченого судового збору при подачі позову до суду підлягають відшкодуванню відповідачем на користь ОСОБА_1 , яка здійснювала його оплату.

Відповідно ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

На підтвердження підстав щодо стягнення судових витрат стороною позивача долучено: ордер адвоката Палиги О. І. серії ВС № 1153840 на представництво інтересів ОСОБА_1 за договором про надання правової допомоги від 12.08.2022 у Галицькому районному суді (а. с. 45); ордер адвоката Заремби В. В. серії ВС № 1122782 на представництво інтересів ОСОБА_1 за договором про надання правової допомоги від 10.08.2022 (а. с. 47); договір про надання правової допомоги від 10.08.2022, укладений із ОСОБА_1 . Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами, і діє до його повного належного виконання або припинення з інших підстав передбачених цим договором або законом.

Відповідно до п. 4.1 вказаного договору вартість послуг (гонорар) та порядок розрахунків визначаються сторонами у додатках (додаткових угодах, та/або актах наданих послуг) до цього договору, які з моменту їх підписання стають його невід`ємною частиною.

Згідно із п. 2 додаткової угоди № 1 від 10.08.2022 за надання правової допомоги у рамках цієї угоди позивач сплачує адвокатському об`єднанню винагороду (комбінований гонорар) у таких розмірах:

-фіксований гонорар 64530,00 гривень, що становить 10 % від суми (ціни) позову;

-погодинний (поденний) гонорар, що становить 2500,00 гривень за участь у кожному судовому засіданні адвоката, який згідно умов п. 2.3 договору безпосередньо надає правову допомогу позивачу та включає у себе час необхідний для поїздки до суду, зокрема, з м. Львова до м. Галич Івано-Франківської області, відстань 110 км, очікування судового засідання, безпосередня участь у судовому засіданні та повернення в офіс у м. Львів;

-акт наданих послуг до договору № 19-08/22 від 10.08.2022 про надання правової допомоги та додаткової угоди № 1 від 10.08.2022, до цього договору, де за пунктами 3, 3.1 загальний розмір винагороди (комбінованого гонорару) із захистом інтересів позивача у суді по даній справі становить суму 79530,00 гривень, з яких: 64530,00 гривень фіксований гонорар, що становить 10 % від суми (ціни) позову. Сторони констактують, що у зв`язку із встановленням фіксованого розміру гонорару, детальний опис виконаних робіт (наданих послуг) не є обов`язковим. Усього витрачено часу на надання правової допомоги позивачу поза судовими засіданнями у загальному обсязі 37 годин;

-актами-2 надання послуг до договору № 19-08/22 від 10.08.2022 та 29.06.2023 про надання правової допомоги до Додаткової угоди № 1 від 10.08.2022 до цього договору, де за пунктами 1, 2, 3, 4, 7 адвокатським об`єднанням надано позивачу послуги відповідно до умов укладених між сторонами договору № 19-08/22 від 10.08.2022 та додаткової угоди № 1 від 10.08.2022 до договору. 25.05.2023 між сторонами складено Акт наданих послуг, відповідно до якого сторони підтвердили надання послуг з правової допомоги у Галицькому районному суді Івано-Франківської області у справі № 341/1286/22 на загальну суму 79530,00 гривень, у тому числі 64530,00 гривень фіксований гонорар, що становить 10 % від суми (ціни) позову, та 20000,00 гривень поденний (погодинний) гонорар за участь адвокатів у шести судових засіданнях. Загальна сума коштів, що підлягає оплаті відповідно до акту від 25.05.2023 становить 84530,00 гривень.

Відповідно до ч. ч. 1-5 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з п. п. 1, 2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

При цьому витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Частиною 6 ст. 137 ЦПК України передбачено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Так, стороною відповідача отримано наведені вище докази, що підтверджують обсяг та об`єм виконаних робіт представниками позивача та отримання відповідної оплати за надані послуги. Проте, відповідачем та її представником клопотань про зменшення витрат позивача на оплату правничої допомоги адвокатів не заявлялось, заперечень не надходило.

Ураховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу підтверджуються відповідними доказами у справі; заява про їх відшкодування і розрахунок надані у строк, визначений ч. 8 ст. 141 ЦПК України; витрати на професійну правничу допомогу на вказану суму є співмірними зі складністю цієї справи та наданим адвокатами обсягом послуг у суді, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а тому підлягають стягненню у повному обсязі.

Згідно роз`ясненням, наведеним в пункті 17 постанови Верховного Суду від 20.11.2020 в справі № 910/13071/19 «втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України».

У постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях ч. ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у вказаній справі зазначила, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Тобто про необхідність надання оцінки виключно тим обставинам, щодо яких сторона має заперечення.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений у постанові Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі № 444/3133/19.

На підставі вищевказаного, ст. 203, 215, 229, 235, 717 ЦК України, керуючись ст. ст. 11- 12, 76, 89, 141, 258-268, 280-289, 352-354 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору удаваним та стягнення коштів - задовольнити.

Визнати договір дарування за реєстровим номером 1132 від 31.08.2013, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Галицького районного нотаріального округу Засєдько Н. І., договором купівлі-продажу.

Стягнути з ОСОБА_2 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , безпідставно набуті грошові кошти з врахуванням 3 % річних та індексу інфляції за весь період прострочення їх повернення, у загальній сумі, що на дату подання позову еквівалентна 645354,60 гривень, з яких:

- 10715,06 доларів США, у тому числі: 10000,00 доларів США - основний борг та 715,06 доларів США - 3 % річних;

- 253376,71 гривень, у тому числі: 177100,00 гривень - основний борг, 12663,86 гривень - 3 % річних від суми неповернутих коштів у гривнях та 63756,00 гривень -інфляційні втрати.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені витрати на судовий збір у розмірі 7446 гривень та витрати, пов"язані з розглядом справи у розмірі 84530 гривень.

Копію рішення направити сторонам по справі.

Рішення може бути оскаржене до Івано-Франківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій ст. 358 цього Кодексу.

СуддяНаталя ОСТРОВСЬКА