Номер провадження: 11-кп/813/1509/23

Справа № 947/9339/22

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1 Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.07.2023 року                                                                 м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючий – суддя ОСОБА_2 ,

судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю:

секретарів судових засідань: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

прокурора – ОСОБА_7 ,

захисника – ОСОБА_8 ,

обвинуваченого – ОСОБА_9 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні виділені матеріали кримінального провадження №12022160000000189 від 27.03.2022 рокуза апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_9 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 15.05.2023 року, щодо:

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.14 ч.4 ст.187 та ч.1 ст.263 КК України,

встановив:

Київським районним судом м. Одеси розглядається кримінальне провадження №12022160000000189 від 27.03.2022 рокуза обвинуваченням ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.14 ч.4 ст.187 та ч.1 ст.263 КК України.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 15.05.2023 року, в порядку ст.331 КПК України, продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_9 , строком до 13.07.2023 року, без визначення розміру застави.

Мотивуючи прийняте рішення суд першої інстанції послався на продовження існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України, оскільки ризики переховування обвинуваченого від суду та незаконного впливу на потерпілого та свідків доведені стороною обвинувачення під час судового провадження.

Не погоджуючись з ухвалою судуобвинувачений ОСОБА_9 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу та постановити нову, якою застосувати щодо нього запобіжний захід у виді домашнього арешту.

Обвинувачений посилається на незаконність оскарженої ухвали, оскільки до клопотання прокурора не долучено доказів продовження існування ризиків, а також неможливості застосування до нього більш м`якого запобіжного заходу. Звертає увагу, що сама тяжкість можливого покарання не може бути підставою для продовження найсуворішого запобіжного заходу. Обвинувачений звертає увагу, що він більше року перебуває під вартою.

Апеляційний розгляд проведено без участі обвинуваченого ОСОБА_9 у зв`язку з неможливістю встановити відеозв`язок з установою виконання покарань. Захисник ОСОБА_8 та прокурор не заперечували проти розгляду справи за відсутністю обвинуваченого.

Заслухавши суддю-доповідача; захисника, який підтримав апеляційну скаргу обвинуваченого; прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги; вивчивши доводи апеляційної скарги; колегія суддів дійшла висновку про таке.

Частина перша ст. 404 КПК України (далі – КПК) передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Стаття 370 КПК передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

За змістом ч.1 ст. 331 КПК під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення має право своєю ухвалою обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює або обирає запобіжний захід у виді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. 

Апеляційний суд вважає, що розглядаючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_9 , суд першої інстанції виконав вимоги ст.ст. 199, 331 КПК, які регламентують продовження строку дії запобіжного заходу.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.14 ч.4 ст.187 та ч.1 ст.263 КК України, один з яких у відповідності до ст.12 КК України відноситься до категорії особливо тяжкого, за яке передбачено покарання до п`ятнадцяти років із конфіскацією майна.

Прийняте рішення суд мотивував тяжкістю покарання, яке може загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим, а також наявністю ризиків, які дають підстави вважати, що останній, перебуваючи на свободі, може здійснити спроби переховування від суду, незаконно впливати на учасників кримінального провадження, а також вчинити інше кримінальне правопорушення.

Колегія суддів звертає увагу, що апеляційний суд на даній стадії не вправі вдаватися у кримінально-правову кваліфікацію інкримінованих обвинуваченому дій та давати оцінку обґрунтованості обвинувачення, оскільки остаточна оцінка доведеності обвинувачення у відповідності до вимог закону, буде дана лише за наслідками судового розгляду справи в суді першої інстанції, за результатами повного дослідження всіх доказів.

Апеляційний суд вважає, що тяжкість пред`явленого обвинувачення ОСОБА_9 , а також існування ризиків: переховування останнього від суду; здійснення незаконного впливу на учасників процесу; вчинення іншого кримінального правопорушення, виправдовуютьпродовження застосування найсуворішого запобіжного заходу та дають суду можливість дійти висновку про обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про неможливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_9 більш м`яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою з огляду на те, що раніше існуючі та доведені ризики не знизились і не відпали, оскільки обвинувачений не може не розуміти тяжкість можливого суворого покарання, у разі доведеності його вини за результатами розгляду кримінального провадження, тим більш враховуючи те, що він раніше вже притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення особливо тяжкого злочину.

На думку апеляційного суду, наведені обставини в достатній мірі підтверджують існування ризику можливих спроб переховування обвинуваченого ОСОБА_9 від суду, в тому числі і з урахуванням позиції ЄСПЛ у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, в якій Суд зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від слідства.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Клоот проти Бельгії», Суд зазначив: «Серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання обвинуваченого під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак, необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід - необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться».

Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Обставини даного кримінального провадження, в тому числі і дані про особу обвинуваченого ОСОБА_9 , на думку апеляційного суду, дають достатні підстави припускати, що останній може здійснити спроби переховування від суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.

При встановленні наявності ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК - впливу на потерпілого, свідків в даному кримінальному провадженні, апеляційний суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є потерпілими та свідками у кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК.

Апеляційний суд визнає неспроможними доводи обвинуваченого щодо відсутності ризику незаконного впливу на потерпілого та свідків у кримінальному провадженні, оскільки покази потерпілого, свідків, мають істотне значення для проведення повного, всебічного та неупередженого судового розгляду. Перебуваючи на свободі, обвинувачений може здійснювати незаконний вплив на потерпілого, свідків, схиляючи їх до зміни показів в рамках даного кримінального провадження, з метою уникнення кримінальної відповідальності. Більш того, свідками є особи, яких згідно з обвинувальним актом ОСОБА_9 намагався втягнути в злочинну діяльність, але які повідомили правоохоронні органи про плани обвинуваченого про вчинення злочину, на підставі чого вдалось попередити настання тяжких наслідків для потерпілого.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.3 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.

Апеляційний суд звертає увагу, що КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.

Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. 

Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.

Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий обвинувачений, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв`язків, будь яких зв`язків з іншою країною, або наявність зв`язків в іншому місці.

Колегія суддів також вважає, що ризик можливого вчинення іншого злочину також може існувати з великою вірогідністю, зважаючи на те, що відповідно до матеріалів провадження, наданих апеляційному суду, ОСОБА_9 є раніше судимою особою за особливо тяжкий насильницький злочин, судимість у якого не знята та не погашена, і знову обвинувачується у готуванні до особливо тяжкого кримінального правопорушення проти власності.

За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_9 , виходячи з вимог ст.ст. 177, 178, 183, 199 КПК, в тому числі і з огляду на правову кваліфікацію інкримінованих останньому кримінальних правопорушень, а тому вважає, що зміна запобіжного заходу обвинуваченому на більш м`який, з великою вірогідністю, не зможе запобігти ризикам можливого переховування обвинуваченого від суду, здійснення незаконного впливу на потерпілого та свідків, що унеможливить завершення судового розгляду кримінального провадження, та в свою чергу не буде слугувати виконанню завдань кримінального судочинства, передбачених ст. 2 КПК.

Інших доказів, які б давали підстави для обрання обвинуваченому більш м`якого запобіжного заходу, стороною захисту не надано.

Разом з тим, враховуючи те, що обвинувачений досить тривалий час перебуває під вартою, а судовий розгляд кримінального провадження ще не завершений, апеляційний суд вважає за необхідне звернути особливу увагу суду першої інстанції на положення ст.8 Конституції України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Аналіз практики Європейського суду щодо тлумачення положення «розумний строк» свідчить: в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» Суд роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б не природно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Відповідно до п. 70 рішення ЄСПЛ «Меріт проти України» (Заява № 66561/01). Суд нагадує, що у кримінальних справах перебіг «розумного строку», про який ідеться в п. 1 ст. 6 Конвенції, починається з моменту, коли особу «обвинувачено»; це може трапитися до того, як справа надійшла до суду першої інстанції (див., наприклад, згадуване рішення у справі «Девеєр проти Бельгії», с. 22, п. 42), тобто з дня арешту, дати, коли особу, про яку йдеться, було офіційно повідомлено, що його буде обвинувачено, чи з дати, коли розпочалося досудове слідство (див. рішення у справі «Вемгофф проти Німеччини» (Wemhoff v. Germany) від 27 червня 1968 року, серія A, № 7, с. 26–27, п. 19; рішення у справі «Ноймайстер проти Австрії» (Neumeister v. Austria) , ухвалене того самого дня, серія A, № 8, с.41, п. 18, та рішення у справі «Рінґайзен проти Австрії» (Ringeisen v. Austria), від 16 липня 1971 року, серія A, № 13, с. 45, п. 110). «Обвинувачення» для цілей п.1 ст. 6 може бути визначено як «офіційне повідомлення особі компетентним органом, в якому стверджується, що вона вчинила злочин», визначення, яке також відповідає перевірці того, чи «на становище підозрюваного це значно вплинуло» (див. згадуване вище рішення у справі «Девеєр проти Бельгії», с. 24, п. 46; рішення у справі «Фоті та інші проти Італії» (Foti and Others v. Italy) від 10 грудня 1982 року, серія A, № 56, п. 52). Що стосується закінчення «строку», в кримінальних справах період, на який поширюється дія п. 1 ст. 6, охоплює все провадження, про яке йдеться, включаючи апеляційне провадження (див. рішення у справі «Кеніґ проти Німеччини» ( Konig v.Germany) від 28 червня 1978 року, серія A, № 27, с. 33, п. 98).

У розумінні Європейського суду для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює собою все провадження.

Апеляційний суд вважає існуючу тривалість розгляду даного кримінального провадження неприпустимою, що з огляду на положення ч.4 ст.28, ч.1 ст.318 КПК, може потягти за собою порушення принципу розумності строку розгляду справи.

Керуючись ст.ст. 176, 177, 178, 183, 199, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_9 – залишити без задоволення.

Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 15.05.2023 року, якою ОСОБА_9 , обвинуваченому у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.14 ч.4 ст.187 та ч.1 ст.263 КК України продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення розміру застави в кримінальному провадженні №12022160000000189 від 27.03.2022 року– залишити без змін.

Звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання вимог ч.4 ст.28, ч.1 ст.318 КПК України, щодо розумності строку розгляду кримінального провадження.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді Одеського апеляційного суду

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4