Постанова

Іменем України

07 липня 2023 року

м. Київ

справа № 350/2156/21

провадження № 61-2086св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 23 вересня 2022 року у складі судді Пулика М. В. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 12 січня 2023 рокуу складі колегії суддів:

Баркова В. М., Мальцевої Є. Є., Девляшевського В. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю та поділ майна, набутого за час спільного проживання.

Позовна заява мотивована тим, що з 2000 року після смерті його дружини ОСОБА_3 він з відповідачкою проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

05 серпня 2002 року відповідачка офіційно зареєструвала в органах ЗАГСУ Рожнятівського району Івано-Франківської області припинення шлюбу зі своїм попереднім чоловіком ОСОБА_2 , і з того часу він почав разом з нею офіційно проживати в смт. Перегінськ, де почав активно проводити ремонтні роботи та реконструкцію житлового будинку, в тому числі добудував другий поверх, куди вкладав власні кошти, а також повністю за власні кошти добудував літню кухню, яка на той момент була тільки на початковій стадії будівництва.

Впродовж 2002 - 2007 років вони разом з відповідачкою їздили на сезонні роботи до москви і фактично помісячно перебували то в москві, де разом проживали як чоловік та жінка і працювали, то в смт. Перегінськ, а

з 2006 року, він, попередньо продавши квартиру в москві, повністю переїхав на постійне місце проживання в смт. Перегінськ.

24 грудня 2007 року ними спільно була придбана земельна ділянка площею 1,7331 га для розміщення та обслуговування ринку, яка розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2624855100010050021. Договір купівлі - продажу земельної ділянки та державний акт на право власності на неї оформлені на відповідачку. Фактично всі кошти на придбання вказаної земельної ділянки були його особистими, які він добровільно вніс в спільний сімейний бюджет.

На даний час, через похилий вік, відповідачка змінила відношення до нього та намагається вигнати з літньої кухні, що розташована в АДРЕСА_2 , яка ним побудована і де він на даний час проживає. Також йому стало відомо, що відповідачка має намір відчужити спірну земельну ділянку, що спонукає його звернутись за захистом своїх законних прав та інтересів до суду.

З огляду на вказане ОСОБА_1 просив встановити факт його проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 01 січня 2004 року по день подання позову. У порядку поділу майна визнати за ним право власності на частину придбаної у період спільного проживання земельної ділянки площею 1,7331 га для розміщення та обслуговування ринку, кадастровий номер 2624855100010050021, яка розташована в АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області

від 23 вересня 2022 року, залишеним без змін постановою Івано?Франківського апеляційного суду від 12 січня 2023 року, позов задоволено.

Встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 з ОСОБА_2 за період з 01 січня 2004 року по 28 грудня 2021 року.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на частину придбаної у період спільного проживання земельної ділянки площею 1,7331 га для розміщення та обслуговування ринку, яка розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер якої 2624855100010050021, право власності на яку посвідчено Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 825815, що зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010830900042 від 10 червня 2008 року.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що досліджені в суді письмові докази у сукупності з показаннями свідків доводять факт ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, і свідчать про те, що між сторонами з січня 2004 року по 28 грудня 2021 року склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю, а тому є підстави для задоволення позовної вимоги про встановлення факту проживання сторін у цей період однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Встановивши, що під час спільного проживання з відповідачкою позивач мав доходи, наявність яких давала йому можливість придбати земельну ділянку навіть без додатково залучення коштів відповідачки, що останньою не заперечувалось, ненадання ОСОБА_2 доказів, що земельна ділянка придбавалося за її особисті кошти, суди вважали, що спірна земельна ділянка є спільною сумісною власністю сторін і підлягає поділу шляхом визначення рівних часток.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У лютому 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 на рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 23 вересня 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 12 січня 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16, провадження № 61-5296св19, від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, провадження № 61-30273св18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б свідчили про спільне проживання сторін як чоловіка та жінки як в Україні, так і за її межами. Самі лише показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу. При цьому у матеріалах справи відсутні докази про перебування позивача на території України, а конкретно - його проживання у відповідачки, до моменту реєстрації у 2019 році.

Вважає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження спільного проживання з нею, ведення спільного бюджету, господарства та побуту, а також спільної праці, у зв`язку із чим відсутні підстави для задоволення його позову, оскільки ним не доведено, що між ним та відповідачкою виникли відносини, притаманні подружжю, а спірне майно придбано за спільні кошти та спільними зусиллями.

Також зазначала, що нею подавались до суду докази про те, що вона протягом багатьох років працювала і отримувала високі доходи, а

з 2013 року зареєстрована як фізична особа-підприємець і здійснювала підприємницьку діяльність, в той час як позивач не надав будь-яких документів на підтвердження його рівня доходів і їх джерел. Вважала, що ним не підтверджена будь-яка його матеріальна участь у придбанні спільно з нею будь-якого майна взагалі.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не поданий.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач ОСОБА_1

з 05 червня 1960 року перебував у шлюбі з ОСОБА_4 , яка ІНФОРМАЦІЯ_1 померла.

Рішенням Рожнятівського місцевого суду від 14 лютого 2002 року розірвано шлюб між відповідачкою ОСОБА_2 та ОСОБА_2 .

Згідно із довідкою про реєстрацію місця проживання № 1810/02-24

від 21 березня 2019 року позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 21 березня 2019 року зареєстрований за адресою:

АДРЕСА_2 .

Відповідно до договору купівлі-продажу частини земельної ділянки

від 24 грудня 2007 року ОСОБА_5 , ОСОБА_6 продали, а

ОСОБА_2 купила і прийняла у власність частину земельної ділянки - площею 1,7331 га, яка надана для розміщення та обслуговування ринку та розташована на землях, що знаходиться на території Рожнятівської сільської ради, за адресою: АДРЕСА_1 . Продаж вчинено за 364 990,86 грн, які покупець передав продавцям до підписання цього договору.

На підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_2 10 червня 2008 року отримала Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №825815.

У судових засіданнях свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 підтвердили, що сторони з 2000 року проживали однією сім`єю як у сел. Перегинське в Україні, так і за її межами.

Свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 підтвердили суду, що позивач з відповідачкою 20 років проживали однією сім`єю як чоловік та дружина, вели спільне господарство, ремонтували будинок та придбавали майно.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Частинами першою та другою статті 21 СК України передбачено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Положеннями статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Положеннями статті 74 СК України встановлено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

З огляду на зазначені положення законодавства, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них певних прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України).

Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду

від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20).

Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні подружжю. Таким чином, предметом доказування у справах про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Критеріями, за якими майну може бути надано статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття);

3) мета придбання майна, відповідно до якої йому може бути надано правовий статус спільної власності подружжя. З урахуванням зазначеного, при вирішенні спору про поділ майна необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з`ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки.

Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 686/15993/21, від 09 листопада 2022 року у справі № 753/10315/19, від 16 листопада 2022 року у справі № 199/3941/20.

Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно - правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім`єю спрямоване на довготривалі відносини (постанова Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 643/6799/17).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року в справі № 554/8023/15 (провадження № 14-130цс19) зазначила, що, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з`ясувати час та джерела його придбання.

Майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв`язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При розгляді цієї справи судами попередніх інстанцій враховано показання свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які підтвердили, що сторони з 2000 року проживали однією сім`єю як у сел. Перегинське в Україні, так і за її межами.

Свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 підтвердили, що позивач з відповідачкою 20 років проживали однією сім`єю як чоловік та дружина, вели спільне господарство, ремонтували будинок та придбавали майно.

Копії фотографій підтверджують факт спільної присутності сторін на святах, у тому числі на сімейних святах.

Також копіями повідомлень, які надійшли з Viber відповідачки

ОСОБА_2 на Viber ОСОБА_11 (дочка позивача), підтверджено, що ОСОБА_2 визнавала факт проживання з ОСОБА_1 у фактичних шлюбних відносинах на протязі 21 року, по суті вважала та придавала їм значення як таким, що прирівнюються до шлюбу, зареєстрованого у встановленому законом порядку, стверджувала, що за час її перебування у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_1 вони спільно придбали майно.

Крім того, заперечуючи проти позовних вимог, ОСОБА_2 належних та допустимих доказів непроживання однією сім`єю із позивачем та придбання земельної ділянки за особисті кошти, всупереч вимогам частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України, не надала.

З огляду на вказане вище у сукупності, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що досліджені в суді письмові докази, у сукупності з вищенаведеними показаннями свідків, доводять факт ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, і свідчать про те, що між сторонами склались та мали місце на протязі з січня 2004 року по 28 грудня 2021 року, усталені відносини, які притаманні подружжю, у зв`язку із чим обґрунтовано вважали доведеним факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу

ОСОБА_1 з ОСОБА_2 з 01 січня 2004 року - дати набрання чинності Сімейним Кодексом України, до 28 грудня 2021 року - дати подання позовної заяви.

Також судами установлено, щоземельна ділянка площею 1,7331 га для розміщення та обслуговування ринку, яка розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер якої 2624855100010050021 і право власності на яку посвідчено Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 825815, що зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010830900042 від 10 червня 2008 року, придбана 24 грудня 2007 року, тобто під час спільного проживання позивача та відповідачки, однак цей об`єкт нерухомості оформлений (зареєстрований ) за ОСОБА_2 .

Враховуючи, що на час придбання спірної земельної ділянки сторони проживали однією сім`єю і відповідачкою не доведено, що спірне майно придбавалося за її особисті кошти, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що вказана земельна ділянка є спільною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а тому останньому належить 1/2 частина зазначеного майна.

Доводи касаційної скарги стосовно того, що позивачем не підтверджена будь-яка його матеріальна участь у придбанні спільно з нею майна є безпідставними, оскільки вказана земельна ділянка придбана у 2007 році у період проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу, що відповідно до статті 74 СК України визначає статус цього майна як спільної власності подружжя, презумпцію якої відповідачка не спростувала.

Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 23 вересня 2021 року у справі

№ 204/6931/20, від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16, провадження № 61-5296св19, від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, провадження № 61-30273св18, на які посилалась заявник у касаційній скарзі.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, тому судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області

від 23 вересня 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 12 січня 2023 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:Н. Ю. Сакара

О. В. Білоконь

О. М. Осіян