Постанова

Іменем України

28 червня 2023 року

м. Київ

справа № 274/5623/16-ц

провадження № 61-15296св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , заступник начальника Бердичівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрально - Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Хмельницький) Велидчук Олександр Іванович,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форінт»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Бреднєвим Олександром Олександровичем, на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 04 березня 2020 року у складі судді Вдовиченко Т. М. та постанову Житомирського апеляційного суду від 26 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Трояновської Г.С., Павицької Т. М., Миніч Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , заступника начальника Бердичівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрально - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) (далі - ВДВС) Велидчука О. І., треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форінт» (далі - ТОВ «ФК «Форінт»), про визнання права власності на 1/4 частину магазину та зняття арешту з майна.

Позов обґрунтований тим, що з 30 липня 1988 року вона перебуває з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі. За час спільного проживання 03 лютого 2009 року вони за спільні кошти придбали 1/2 частину магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що розташований на АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 і його брат - ОСОБА_4 заснували Товариство з обмеженою відповідальністю «РТВ-сервіс» (далі - ТОВ «РТВ-сервіс») та займалися підприємницькою діяльністю, вид діяльності - роздрібна торгівля.

З метою збереження та належного функціонування ТОВ «РТВ-сервіс» в умовах зниження товарообігу та купівельної спроможності ОСОБА_2 неодноразово брав позики, що спричинило утворення заборгованості.

Вона не надавала ОСОБА_2 згоду на отримання позики від фізичних осіб у значних розмірах. Позичені грошові кошти відповідач використовував на власний розсуд, а не на сімейні потреби.

У листопаді 2016 року з листа ВДВС їй стало відомо про те, що за зведеним виконавчим провадженням № НОМЕР_1 проведено оцінку майна ОСОБА_2 , вартість 1/2 частини магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» становить 5 169 400,00 грн.

ОСОБА_2 їй пояснив, що за його боргами на 1/2 частину магазину накладено арешт і ця частина продається з прилюдних торгів.

Вона не повинна відповідати належним їй майном за особистими боргами її чоловіка. ОСОБА_2 не заперечує, що вона має право на 1/4 частину магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », але на будівлю магазину накладено арешт і добровільно поділити частку магазину сторони не мають можливості.

Просила суд визнати за нею право власності на 1/4 частину магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » вартістю 2 584 730,00 грн, що розташований на АДРЕСА_1 , та зняти арешт з належної їй на праві власності 1/4 частини магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 06 грудня 2016 року задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Зупинено продаж арештованого майна, а саме: 1/2 частину магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що розташований на АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 , що здійснюється Бердичівським МВ ДВС Головного територіального управління юстиції у Житомирській області у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 04 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 10 серпня 2020 року, у позові ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції мотивовані тим, що ОСОБА_1 не надала доказів і не обґрунтувала, у чому полягає порушення її прав та чому необхідно визнати спірне нерухоме майно об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Дії, які спонукали позивачку ініціювати цей позов, зумовлені виконанням судових рішень, що набрали законної сили та є обов`язковими до виконання, про стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів.

ОСОБА_1 знала про борги ОСОБА_2 , отже, усвідомлювала відповідальність у разі їх непогашення.

Тобто ОСОБА_1 та ОСОБА_2 створили штучний позов з метою умисного невиконання судового рішення про стягнення боргу та уникнення його сплати.

Поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу і накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, очевидно діють недобросовісно та зловживають правами відносно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Недобросовісність та зловживання правом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 полягає у використанні всіх можливих процесуальних можливостей затягування виконання судових рішень, що перебувають на примусовому виконанні у зведеному виконавчому провадженні № НОМЕР_2 про стягнення з ОСОБА_2 на користь третіх осіб заборгованості на загальну суму 4 049 369,34 грн.

Суд апеляційної інстанції додатково зазначив, позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спірне нерухоме майно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя і між сторонами дійсно існує спір.

Постановою Верховного Суду від 10 березня 2021 року (провадження

№ 61-14326св20) касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Житомирського апеляційного суду від 10 серпня 2020 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанову суду касаційної інстанції мотивовано таким.

Верховний Суд погодився з правовим висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 317/3272/16-ц (провадження № 61-156св17), Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18), що поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу, повинна бути застосована і в цій справі у разі доведення, що сторони дійсно діють недобросовісно та зловживають своїми правами стосовно кредиторів, при відсутності спору між собою, знаходячись у шлюбі,

Суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження тієї обставини, що спірне майно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, водночас суд зазначив, що поділ в обраний подружжям спосіб порушує майнові права та інтереси третіх осіб, як стягувачів й направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

Такі висновки суду апеляційної інстанції є взаємовиключними, оскільки у разі звернення позивачки до суду з позовом про поділ майна подружжя і у разі доведення спору з чоловіком, такі висновки суду апеляційної інстанції будуть преюдиційними, що унеможливить задоволення позову.

Таким чином, усупереч статтям 89, 263-264, 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції на зазначені вище обставини уваги не звернув та дійшов передчасного висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 26 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 04 березня 2020 року змінено, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що 1/2 ідеальна частина нежитлової будівлі - магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» під літ. А-1, загальною площею 557,5 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 придбана ОСОБА_2 , є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

З огляду на те, що суд першої інстанції дійшов інших висновків у цій частині, рішення у цій частині підлягає зміні шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Суд апеляційної інстанції виходив також з того, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі і між ними відсутній спір щодо поділу майна подружжя.

На момент звернення позивачки до суду з цим позовом на виконанні у відділі державної виконавчої служби перебуває зведене виконавче провадження № НОМЕР_2 від 14 лютого 2014 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь третіх осіб заборгованості на загальну суму 4 049 369,34 грн. Постановою державного виконавця на майно відповідача, у тому числі на спірну частину магазину, було накладено арешт та розпочато процедуру його реалізації, яка була зупинена за клопотанням ОСОБА_2 . Водночас суд апеляційної інстанції взяв до уваги спроби ОСОБА_2 відчужити спірне майно на користь своєї дочки з метою приховання цього майна від виконання в майбутньому за його рахунок грошового зобов`язання.

Враховуючи, що позивачка не надала належних та допустимих доказів на підтвердження тієї обставини, що між сторонами дійсно існує спір за умови їх перебування у зареєстрованому шлюбі, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про відмову в позові, оскільки поділ майна подружжя в обраний спосіб порушує майнові права та інтереси третіх осіб як стягувачів й направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника, сторони діють очевидно недобросовісно та зловживають своїми правами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2021 року ОСОБА_1 через адвоката Бреднєва О. О. звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 04 березня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 26 серпня 2021 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди помилково вважали дії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 очевидно недобросовісними та зловживанням своїми правами з метою недопущення звернення стягнення на майно боржника ОСОБА_2

ОСОБА_3 не заперечує, що він надав ОСОБА_2 у борг грошові кошти на погашення кредитної заборгованості ТОВ «РТВ-сервіс». Таким чином, позика не була використана в інтересах сім`ї, тому ОСОБА_1 не зобов`язана відповідати своєю часткою у спільному майні подружжя.

Встановивши, що частка магазину є об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції не визнав право ОСОБА_1 на її половину, що суперечить статті 355 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Державний виконавець не звертався до суду з поданням про визначення частки майна боржника у майні, яким від володіє спільно з іншими особами, відповідно до статті 443 ЦПК України.

Суд апеляційної інстанції помилково ототожнив визнання за позивачкою права власності на 1/4 частину спірного майна з поділом цього майна.

Суди неправильно застосували до спірних правовідносини статтю 60 СК України та частину четверту статті 65 ЦК України.

Суди також не врахували, що недобросовісність поведінки подружжя під час поділу спільного майна подружжя, зловживання правами й існування негативних наслідків для кредитора підлягають доказуванню на загальних підставах.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявниця зазначає таке: суди попередніх інстанцій не застосували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2020 року у справі № 320/3072/18 (провадження № 61-5819св19), від 04 квітня 2018 року у справі № 1316/3987/12-ц (провадження № 61-3838св18).

Аргументи інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи до суду не надходили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи, відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 , поданого адвокатом Бреднєвим О. О., про зупинення виконання рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 04 березня 2020 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

У квітні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2023 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Згідно зі статтею 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 30 липня 1988 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі.

Відповідно до договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 03 лютого 2009 року ТОВ «РТВ-сервіс» в особі директора ОСОБА_2 продало, а ОСОБА_3 та ОСОБА_2 купили та прийняли у власність по 1/2 ідеальній частині кожен нежитлову будівлю - магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 » літ. А-1, загальною площею 557,5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 8-9, т. 1).

На примусовому виконанні у ВДВС, який є правонаступником відділу державної виконавчої служби Бердичівського міськрайонного управління юстиції, перебуває зведене виконавче провадження від 14 лютого 2014 року № НОМЕР_1 з виконавчими листами: від 23 вересня 2011 року № 2-118/11 про стягнення з ОСОБА_2 , ТОВ «ТВР-сервіс» солідарно на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» боргу в розмірі 1 146 436,78 грн; від 24 вересня 2013 року № 2-1332/11 про стягнення з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» боргу - 910,00 грн; від 24 вересня 2013 року № 21332/11 про стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 солідарно на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» боргу - 1 150 022,86 грн; виконавчий лист від 13 листопада 2013 року № 0603/7357/12 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 боргу - 2 475 552,95 грн та судових витрат - 3 219,00 грн; від 07 квітня 2016 року № 274/5268/15-ц про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 боргу - 2 943 500,00 грн та судовий збір - 6 090,00 грн (а. с. 46-52, т. 1).

Відповідно до рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 14 травня 2013 року в цивільній справі № 0603/7357/12 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів позов ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 2 475 552,95 грн та судові витрати - 3 219,00 грн (а. с. 165-166, т. 1).

Згідно з копією постанови про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження від 31 березня 2015 року виконавчий лист № 0603/7357/12, виданий 13 листопада 2013 року, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошових коштів, приєднано до зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_1 (а. с. 44, т. 1).

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяжень 28 травня 2013 року на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, виданої 27 травня 2013 року, державним виконавцем Шатило Ю. В. накладено арешт на все нерухоме майно ОСОБА_2 , у тому числі на 1/2 частину магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що розташований на АДРЕСА_1 (а. с. 11, т. 1).

Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 21 червня 2016 року в задоволені скарги ОСОБА_2 на дії заступника начальника ВДВС Велидчука О. І. відмовлено та визнано його дії законними (а. с. 176-178, т. 1).

Відповідно до ухвали Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області суду від 08 листопада 2018 року замінено первісного стягувача Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» на його правонаступника - ТОВ «ФК «Форінт» у виконавчому провадженні щодо виконання виконавчих листів від 23 вересня 2011 року № 2-118/11, виданих Бердичівським міськрайонним судом Житомирської області, про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 та ТОВ « РТВ-сервіс» (а. с. 5-6, т. 2).

Суд апеляційної інстанції також встановив, що 27 листопада 2013 року між ОСОБА_2 (даритель) та ОСОБА_6 (обдарована), укладено договір дарування, за яким ОСОБА_2 подарував належну йому 1/2 ідеальну частину нежитлової будівлі - магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 », а ОСОБА_6 прийняла в дар 1/2 ідеальну частину нежитлової будівлі - магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на АДРЕСА_1 (а. с. 179 т.1).

ОСОБА_3 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , треті особи: реєстраційна служба Бердичівського міськрайонного управління юстиції Житомирської області, приватний нотаріус Бердичівського міського нотаріального округу Житомирської області Пашковський Я. А., про визнання недійсним договору дарування, скасування рішення про державну реєстрацію права власності, зобов`язання вчинити дію.

Постановою суду апеляційної інстанції у справі № 274/4637/14 рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 25 грудня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Визнано недійсним договір дарування 1/2 ідеальної частини нежитлової будівлі - магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» під літерою А-2, загальна площа 557, 5 кв.м., на АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 27 листопада 2013 року (а. с. 180-182, т.1).

У матеріалах справи немає доказів, що позивач ОСОБА_1 не знала про те, що відповідач подарувавспірну частини магазину їхній дочці,а також про судовіпроцеси та рішеннясудів, а отже,про борги.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 ЦК України).

Тлумачення норм статті 61 СК України дозволяє дійти висновку, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (постанова Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17).

Під час вибору і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 317/3272/16-ц (провадження № 61-156св17), зазначено, що «згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом».

Аналогічний по суті висновок зроблено у постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2018 року у справі № 654/1528/17 (провадження № 61-30545св18) та від 03 квітня 2019 року у справі № 726/831/15-ц (провадження

№ 61-45301св18).

Суд апеляційної інстанції встановив, що 1/2 ідеальна частина нежитлової будівлі - магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» під літ. А-1, загальною площею 557,5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 набута ОСОБА_2 під час перебування у шлюбі з ОСОБА_1 та є їх спільною сумісною власністю подружжя.

Також під час розгляду справи встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не порушують питання про спростування презумпції спільності майна подружжя.

ОСОБА_2 не заперечує та повністю визнає, що вказане майно придбано за спільні кошти подружжя, а не за його особисті.

Доказів того, що майно придбане за особисті кошти ОСОБА_2 чи не в інтересах сім`ї, у матеріалах справи немає. Такі обставини суди не встановили.

Суд апеляційної інстанції з урахуванням установлених обставин справи врахував, що на момент звернення позивачки ОСОБА_1 до суду з позовом про визнання права власності на 1/4 частину магазину та зняття арешту з майна на виконанні у відділі державної виконавчої служби перебуває зведене виконавче провадження № НОМЕР_2 від 14 лютого 2014 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь третіх осіб заборгованості на загальну суму 4 049 369,34 грн, постановою державного виконавця на майно відповідача, у тому числі на спірну частину магазину, було накладено арешт та розпочато процедуру його реалізації, яка була зупинена за клопотанням відповідача у справі.

Встановивши обставини справи та надавши їм оцінку на підставі належних та допустимих доказів у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що поділ майна подружжя в обраний позивачем спосіб порушує майнові права та інтереси третіх осіб, як стягувачів й направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

З огляду на викладене Верховний Суд з урахуванням підстав касаційного оскарження погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову .

Висновки суду апеляційної інстанції відповідають усталеній практиці розгляду Верховним Судом подібних справ. Зокрема, у постанові від 03 листопада 2021 року у справі № 206/4605/19 (провадження № 61-10131св20) про поділ майна подружжя шляхом визнання права власності на 1/2 його частину за кожним з подружжя за подібних обставин зроблено правовий висновок, що сторонами використані їхні права на шкоду третім особам - кредиторам, які внаслідок ухвалення такого судового рішення позбавлені можливості належним чином задовольнити свої вимоги за рахунок майна боржника.

Щодо доводів касаційної скарги, що суди помилково вважали дії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 очевидно недобросовісними та такими, що є зловживанням правами з метою недопущення звернення стягнення на майно боржника ОСОБА_2 , а також щодо помилкового ототожнення судом апеляційної інстанції визнання за позивачкою права власності на 1/4 частини спірного майна та поділу цього майна, то Верховний Суд зазначає таке.

Відповідно до статті 4 ЦПК України позивачка має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статей 4, 12, 81 позивачка мала довести про порушення її права власності на 1/4 частину магазину.

У касаційній скарзі позивачка посилається на те, що не просила поділити майно, а просила визнати за нею право на 1/4 частину майна, наслідком відмови в позові є позбавлення її частки у спільній власності.

Згідно зі статтями 70, 71 СК України спільне майно подружжя можна поділити шляхом встановлення режиму спільної часткової власності або встановлення режиму приватної власності на конкретну річ для кожного з подружжя (поділити в натурі) за взаємною згодою або в суді.

За загальним правилом кожному з подружжя належить половина майна, що перебуває у спільній сумісній власності (часина перша статті 70 СК України).

Судовий порядок поділу майна подружжя передбачає, що між сторонами існує спір щодо володіння, користування та розпорядження цим майном.

Способи та порядок поділу судом майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, визначено статтею 71 СК України.

Згідно з нормами статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Згідно з усталеною судовою практикою щодо застосування частини п`ятої статті 71, статті 365 ЦК України суд визнає ідеальні частки подружжя в майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності, якщо один із подружжя не вчинив передбачених частиною п`ятою статті 71 СК України дій.

Верховний Суд звертає увагу, що визнання права ОСОБА_1 на половину частини спірного майна (визнання права на ідеальну частку у майні без його виділу в натурі) є поділом майна подружжя у розумінні частини першої статті 71 СК України, а суд може визнати право на частку у спільному майні подружжя за вказаних вище умов.

Тому є обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції, що позивач не довела реального спору щодо спільного майна подружжя.

З огляду на встановлені обставини справи, зокрема, що спірне майно є спільною сумісною власністю подружжя, проте позивачка є боржником у виконавчому провадженні, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у позові.

Те, що державний виконавець не звертався до суду з поданням про визначення частки майна боржника у майні, яким від володіє спільно з іншими особами, відповідно до статті 443 ЦПК України, не має правового значення для розгляду цієї справи.

Стосовно доводів про те, що оскаржуване рішення ухвалено без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2020 року у справі № 320/3072/18 (провадження № 61-5819св19) та від 04 квітня 2018 року у справі № 1316/3987/12-ц (провадження № 61-3838св18), Верховний Суд визнає необґрунтованими, оскільки у вказаних справах встановлені різні фактичні обставини.

У вказаних справах викладено висновки щодо презумпції спільності майна, набутого за час шлюбу, яку відповідачем не спростовано. Водночас у вказаних справах існували реальні спори між сторонами щодо поділу майна за умови розірвання шлюбу. На відміну від справи, що переглядається, у справах № 320/3072/18 та № 1316/3987/12-ц суди не встановили, що подружжя, здійснюючи поділ спільного майна, діють недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора. Обставини існування заборогованості одного з подружжя під час поділу майна не встановлені.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції у незміненій частині та суду апеляційної інстанцій щодо встановлення дій ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які спрямовані на недопущення звернення стягнення на майно боржника ОСОБА_2 , містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Верховний Суд зауважує, що як суд касаційної інстанції, він не наділений повноваженнями встановлювати обставини справи, досліджувати докази та надавати їм правову оцінку.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення рішення суду першої інстанції в незміненій частині та постанови суду апеляційної інстанції без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Бреднєвим Олександром Олександровичем, залишити без задоволення.

Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 04 березня 2020 року у незміненій частині та постанову Житомирського апеляційного суду від 26 серпня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко