ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" липня 2023 р. Справа№ 910/11334/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Агрикової О.В.

Хрипуна О.О.

при секретарі судового засідання Линник А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро"

на рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2023

у справі №910/11334/22 (суддя Пукаса А.Ю.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро"

до Попової Катерини Ігорівни

про стягнення 645 707, 61 грн,

без участі представників учасників справи згідно протоколу судового засідання, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Попової Катерини Ігорівни (далі - Підприємець) 645 707,61 грн, з яких: 463 880,00 грн - попередня оплата, 56 173,96 грн - пеня, 11 400,01 грн - 3% річних, 114 253,64 грн - інфляційні втрати, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором №04092020 від 04.09.2020 в частині поставки товару.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.02.2023 у справі №910/11334/22 у задоволенні позову Товариства відмовлено.

Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив із невстановлення сторонами у договорі та додатках до нього строку виконання зобов`язання щодо постачання товару. Закінчення строку дії договору не є підставою для повернення попередньої оплати та не впливає на обов`язок сторін виконувати свої договірні зобов`язання, тобто невиконання умов договору в частині поставки товару не припиняє дії договору та можливості його автоматичної пролонгації. Враховуючи наявні в матеріалах справи докази, не вбачається за можливе встановити факт порушення відповідачем умов договору щодо поставки товару, а тому відсутні підстави для стягнення суми попередньої оплати та нарахованих штрафних санкцій й компенсаційних виплат.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Товариство звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов повністю.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, незаконним та прийняте з порушенням норм матеріального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, Товариство вказало, що термін дії договору закінчився 31.12.2021, оскільки повторна пролонгація договору не передбачена і відповідач, який міг поставити товар під час дії договору, а не поставив його, зобов`язаний повернути Товариству грошові кошти, сплачені останнім за товар. Крім цього, суд першої інстанції не врахував, що з 04.02.2022 відповідач припинив свою господарську діяльність і в такому випадку у нього відсутня можливість поставляти товар за договором, але при цьому відповідач зобов`язаний повернути кошти за непоставлений товар, не чекаючи вимоги позивача, так як це передбачено частиною 2 статті 19 ГПК України. Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, у покупця виникає право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати від продавця, який одержав суму попередньої оплати товару і не поставив його у встановлений строк. Отже, у розумінні приписів цієї норми покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передоплати за непоставлений товар. Таким чином, згідно з приписами частини 2 статті 693 ЦК України та частини 1 статті 530 ЦК України, позивач має право вимагати повернення суми попередньої оплати за договором і форма вимоги може бути у вигляді подачі позову до суду.

До апеляційної скарги скаржником додано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, обґрунтоване отриманням оскаржуваного рішення засобами поштового зв`язку лише 07.03.2023 та технічним збоєм, в результаті якого апеляційна скарга не надійшла до Північного апеляційного господарського суду через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему "Електронний суд" до 02.05.2023.

Також представником Товариства Боханом С.О. до апеляційної скарги додано заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням системи відеоконференцзв`язку EASYCON.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.04.2023 апеляційну скаргу Товариства передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Хрипуна О.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.05.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/11334/22. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги позивача на рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2023 у справі №910/11334/22 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

10.05.2023 матеріали справи № 910/11334/22 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2023 апеляційну скаргу Товариства на рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2023 у справі №910/11334/22 залишено без руху та надано скаржникові строк для усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги.

19.05.2023 на електронну пошту Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.05.2023 поновлено Товариству пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2023 у справі № 910/11334/22 та відкрито апеляційне провадження за вищевказаною апеляційною скаргою. Розгляд апеляційної скарги призначено на 05.07.2023. Задоволено клопотання представника Товариства Бохана С.О. про участь останнього у судовому засіданні 05.07.2023 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням системи відеоконференцзв`язку EASYCON у справі №910/11334/22. Встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 12.06.2023.

Підприємство не скористалося правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Разом із цим, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (частина 3 статті 263 ГПК України).

05.07.2023 через систему "Електронний суд" від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника.

У судове засідання 05.07.2023 сторони явку своїх уповноважених представників не забезпечили, відповідач про поважність причин нез`явлення в судове засідання суд не повідомляв, про день, місце та час повідомлявся ухвалою, копія якої була направлена на електронну адресу відповідача.

Відповідно до частини 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

За приписами частини 1, пункту 2 частини 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку у разі першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

З матеріалів справи вбачається, що суд повідомляв учасників справи про розгляд апеляційної скарги на їх електронні адреси.

Таким чином, апеляційний суд виконав обов`язок щодо повідомлення учасників судового процесу про розгляд апеляційної скарги.

Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13.07.2022 у справі №761/14537/15-ц, провадження № 61-3069св21.

Водночас, колегія звертає увагу на те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Також колегія суддів зазначає, що учасники справи не були позбавлені права та можливості знайомитись з відповідними ухвалами у Єдиному державному реєстрі судових рішень (https://reyestr.court.gov.ua) з огляду на приписи частини 1 статті 9 ГПК України, частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", відповідно до яких доступ до судових рішень є відкритим, а повний текст судових рішень підлягає оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

В даному контексті слід враховувати також правову позицію Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Крім того, враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі.

Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представників сторін, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, враховуючи, що останні про поважність причин нез`явлення до суду апеляційної інстанції не повідомляли та не заявляли клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів, зважаючи на те, що наявні в матеріалах справи докази є достатніми для вирішення спору у даній справі без заслуховування додаткових пояснень сторін, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд скарги без участі вказаних осіб.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 04.09.2020 між Товариством (далі по тексту договору - Замовник) та Фізичною особою - підприємцем Поповою Катериною Ігорівною (далі по тексту договору - Виконавець) укладено договір, відповідно до пункту 1.1. якого Замовник доручає, а Виконавець зобов`язується виконувати роботи та/або надати послуги, обумовлені сторонами у відповідних додатках до договору, а Замовник - приймати та оплачувати роботи та/або послуги Виконавця.

Вказаний договір підписаний відповідачем та уповноваженим представником позивача, а також скріплений печатками зазначених суб`єктів господарювання.

За умовами пункту 1.3. договору він є базовим і передбачає загальні умови співробітництва сторін. Надання кожної послуги або виконання роботи сторони оформлюють додатками до договору, що підписуються уповноваженими представниками сторін та становлять невід`ємну частину цього договору та в яких узгоджують: умови надання послуги або виконання роботи, вимоги замовника, вартість, строки виконання, інші істотні умови. Умови додатків можуть змінювати або доповнювати умови цього договору.

Виконавець зобов`язався якісно і вчасно надавати замовнику послуги/виконувати роботи в терміни і на умовах, передбачених цим договором до додатками до нього.

Сторони узгоджують окремі роботи/послуги, які виконуються/надаються за цим договором, шляхом підписання окремих додатків, в яких зазначається повна характеристика таких робіт/послуг, строки їх виконання та вартість (пункт 3.1. Договору).

Пунктом 3.2. договору визначено, що оплата вартості робіт/послуг здійснюється Замовником в національній валюті України шляхом перерахування коштів на банківський рахунок Виконавця. Замовник зобов`язаний здійснювати оплату робіт/послуг згідно з Додатками, підписаними обома Сторонами.

Характеристика конкретних робіт/послуг, термін виконання, вартість та порядок розрахунків визначаються в додатках, які є невід`ємними частинами цього правочину (пункт 3.3. договору).

За умовами пункту 5.1. договору по закінченню виконання робіт/надання послуг, передбачених в додатках до даного договору, Виконавець надає Замовнику для підписання акт приймання-передачі виконаних робіт/наданих послуг. Якщо протягом 5 робочих днів від дня направлення акту приймання-передачі наданих послуг Замовник не заявить письмових претензій по строках і якості виконаних робіт/надання послуг, роботи/послуги Виконавця вважаються виконаними/наданими належним чином, у відповідності з умовами, погодженими сторонами, прийнятими Замовником і підлягають оплаті.

Згідно з пунктом 6.4. договору у разі затримки виконання замовлень Виконавець сплачує неустойку у розмірі подвійної облікової ставки, що діяла в період прострочення, від вартості замовлення за кожний день затримки.

Відповідно до пункту 7.1. договору останній набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами і зберігає чинність до 31.12.2020. Якщо за 15 календарних днів до дати закінчення строку дії договору будь яка із сторін не заявила про свій намір припинити дію даного правочину, він вважається автоматично пролонгованим строком на один календарний рік.

18.06.2021 між сторонами укладено додаток №4 до договору, яким позивач та відповідач погодили поставку виконавцем набору рекламно-сувенірної продукції у кількості 1000 шт., вартість 1 шт. - 463,88 грн. Загальна вартість - 463 880,00 грн.

Пунктом 3 вказаного додатку визначено, що кошти в розмірі 100% від вартості робіт сплачуються Замовником протягом 3 робочих днів з дати отримання рахунку-фактури, виставленого Виконавцем.

Цей додаток є невід`ємною частиною договору та набирає чинності з дати його підписання (пункт 4 додатку№4 до договору).

На підставі виставленого відповідачем рахунку-фактури №СФ-0000026 від 18.06.2021 позивачем здійснено оплату обумовленого сторонами товару на суму 463880,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №1382 від 18.06.2021, копія якого міститься в матеріалах даної справи.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що сторонами у додатку №4 до договору не був встановлений строк поставки товару, а тому продукція мала б бути поставлена до закінчення строку дії договору - до 31.12.2021. Враховуючи те, що товар не був поставлений Товариству, останній звернувся з позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог, а доводи апеляційної скарги вважає необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, зважаючи на наступне.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, тобто дослідити відповідні умови договору з зазначенням своїх висновків за результатами такої оцінки у прийнятому судовому рішенні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.05.2023 у справі №914/4127/21.

У зв`язку з викладеним, колегія судді зазначає, що за правовою природою укладений сторонами договір є договором поставки, за яким, відповідно до статті 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 цієї статті визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Отже, укладення Товариством та Підприємцем договору від 04.09.2020 №04092020 було спрямоване на отримання останнім товару та одночасного обов`язку по здійсненню його оплати у встановлений договором строк.

Положеннями статті 691 та частини 1 статті 692 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписами частини 1 статті 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (частина 2 статті 693 ЦК України).

Визначене зазначеною нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов`язання, внаслідок якої припиняється зобов`язання продавця перед покупцем по поставці Товару (певної партії Товару) і виникає нове грошове зобов`язання.

Тобто, виходячи з аналізу положень статті 693 ЦК України, умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання з передання товару покупцю, а у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Частиною 1 статті 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зі змісту пунктів 1.3. та 3.1. договору строк виконання робіт/послуг визначається в додатках до договору.

Як було вірно встановлено судом першої інстанції та визнається самим апелянтом, умовами договору та додатком №4 до нього не встановлено строк поставки товару, а тому вказане зобов`язання є безстроковим.

У такому випадку, слід керуватися положеннями частини 2 статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Колегією суддів встановлено, що в матеріалах даної справи відсутні будь-які звернення, вимоги та/або претензії Товариства до відповідача щодо поставки обумовленої сторонами продукції.

Разом із цим, враховуючи поставку значної кількості товару (1000 шт.), обов`язок негайного виконання зобов`язання не випливає зі змісту договору та додатку №4, а також не встановлений іншими актами законодавства.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що на момент звернення Товариства до суду строк виконання відповідачем його зобов`язання з поставки товару не настав.

У своїй апеляційній скарзі Товариство вказало, що волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

При цьому, оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

За доводами скаржника, відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, частини 1 статті 530 ЦК України, він має право вимагати повернення суми попередньої оплати за договором і форма вимоги може бути у вигляді подачі позову до суду.

Проте колегія суддів не погоджується з наведеними аргументами Товариства, оскільки, виходячи з аналізу положень статті 693 ЦК України, умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання з передання товару покупцю.

Лише внаслідок неналежного виконання продавцем своїх зобов`язань (у тому числі прострочення передання товару), покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати й така форма вимоги може бути у вигляді подачі позову.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про ненастання строку виконання зобов`язання відповідачем щодо поставки товару, що свідчить про відсутність порушення останнім своїх зобов`язань у відповідній частині, вимога позивача про повернення попередньої оплати є необґрунтованою.

Також, у своїй апеляційній скарзі Товариство вказало, що строк дії договору закінчився 31.12.2021 і тому відповідач повинен був виконати свій обов`язок по поставці товару до закінчення строку дії договору.

Проте колегія суддів не погоджується з вказаними доводами апелянта, виходячи з наступного.

Як було раніше зазначено, відповідно до пункту 7.1. договору останній набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами і зберігає чинність до 31.12.2020. Якщо за 15 календарних днів до дати закінчення строку дії договору будь яка із сторін не заявила про свій намір припинити дію даного правочину, він вважається автоматично пролонгованим строком на один календарний рік.

Поняття "строк договору", "строк виконання зобов`язання" та "термін виконання зобов`язання" згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

Відповідно до частини 1 статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина 1 статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина 2 вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина 3 цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина 4 статті 631 ЦК України).

Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору.

Зі змісту глави 50 ЦК України та умов договору вбачається, що закінчення строку дії договору не є підставою припинення зобов`язань.

У зв`язку з цим, колегія суддів зазначає, що закінчення строку дії договору не припиняє зобов`язання, яке не було виконане належним чином однією зі сторін, а закон не передбачає такої підстави, як закінчення строку дії договору, для припинення зобов`язання, яке залишилося невиконаним.

Отже, навіть після припинення дії договору, невиконані стороною зобов`язання за ним залишаються чинними для такої сторони-боржника, і зазначена обставина не звільняє сторону-боржника від виконання обов`язку протягом того часу, коли існує відповідне зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28.04.2021 у справі №755/19205/17, від 20.06.2023 у cправі №910/502/19.

Отже, закінчення строку дії договору не є присічним строком виконання зобов`язання за договором і не припиняє обов`язку сторони-боржника виконати свої зобов`язання за договором.

Щодо доводів апелянта про неможливість відповідача виконати свій обов`язок внаслідок припинення господарської діяльності останнього.

Відповідно до інформації, наявної в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідач припинила свою підприємницьку діяльність 04.02.2022.

Проте колегія суддів не погоджується з наведеними аргументами Товариства, виходячи з наступного.

Так, зобов`язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов`язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов`язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю (стаття 609 ЦК України).

Проте до підприємницької діяльності фізичних осіб згідно зі статтею 51 ЦК України застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Відповідно до статті 52 ЦК України фізична особа-підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, статті 46 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" однією з особливостей підстав припинення зобов`язань для фізичних осіб-підприємців є те, що у випадку припинення суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб`єктів підприємницької діяльності) її зобов`язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. Фізична особа-підприємець відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Враховуючи суб`єктний склад учасників даної справи, а також те, що спірні правовідносини виникли з господарського договору, тому колегія суддів дійшла висновку про те, що у зв`язку із втратою відповідачем статусу фізичної особи-підприємця її зобов`язання за вказаним кредитним договором не припинилися.

Аналогічна правова позиція сформована Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 09.10.2019 жовтня 2019 року в справі № 127/23144/18.

З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 463 880,00 грн є необґрунтованою та не підлягає задоволенню. Враховуючи похідний характер трьох процентів річних, інфляційних втрат та неустойки, позов у частині стягнення відповідних сум також не підлягає задоволенню.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Разом з тим, саме позивач повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог та які підтверджують факт порушення/невизнання його права відповідачем.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог.

Доводи апелянта щодо необґрунтованості, незаконності, прийняття рішення суду першої інстанції, порушення ним норм матеріального права, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про обґрунтованість викладених в оскаржуваному рішенні висновків суду.

При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, інші доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не беруться до уваги, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2023 у справі №910/11334/22 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга Товариства має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.

Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2023 у справі №910/11334/22 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2023 у справі №910/11334/22 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/11334/22 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду відповідно до статей 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено 11.07.2023.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді О.В. Агрикова

О.О. Хрипун