Справа № 495/9755/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2023 року                                                                                                м. Одеса

          Одеський окружний адміністративний суд у складі:

                    головуючого судді                              - Свиди Л.І.

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради, третя особа – Міський центр «Благоустрій» Білгород-Дністровської міської ради про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення виплати, зобов`язання вчинити певні дії, -

   ВСТАНОВИВ:

З Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області до Одеського окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради, третя особа – Міський центр «Благоустрій» Білгород-Дністровської міської ради про визнання протиправним та скасування розпорядження міського голови Білгород-Дністровської міської ради №263-к від 20.07.2022 про зупинення нарахування середнього заробітку ОСОБА_1 , поновлення виплати середнього заробітку мобілізованому начальнику Білгород-Дністровського міського центру «Благоустрій» ОСОБА_1 з 20.07.2022 року, зобов`язання нарахувати та стягнути з відповідача на користь позивача суму невиплаченої середньої заробітної плати за період з 19.07.2022 року по момент поновлення виплати середнього заробітку, виходячи з розрахунків відповідно до постанови КМУ від 08.02.1995 року №100.

За цією позовною заявою відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами у відповідності до ст. 262 КАС України та наданий відповідачу строк для подання до суду відзиву на цю заяву, позивачу - відповіді на відзив, третій особі - пояснень на позовну заяву та щодо відзиву.

Позов обґрунтований позивачем тим, що між ОСОБА_1 та Виконавчим комітетом Білгород-Дністровської міської ради укладено контракт про керівництво Міським центром «Благоустрій» №8 від 28.12.2012 року, однак у зв`язку з запровадженням воєнного стану він мобілізований та з 25.02.2022 року перебуває на військовій службі, що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_1 №289 від 08.10.2022 року. Згідно розпорядження міського голови Білгород-Дністровської міської ради про увільнення ОСОБА_1 від виконання обов`язків начальника Білгород-Дністровського міського центру «Благоустрій» №76-к від 25.02.2022 року ОСОБА_1 увільнено до його демобілізації з виплатою йому середнього заробітку згідно з штатним розписом. Відповідно до розпорядження міського голови Білгород-Дністровської міської ради про зупинення нарахування середнього заробітку ОСОБА_1 №263-к від 20.07.2022 року позивачу зупинено нарахування та виплату середньої заробітної плати з 19 липня 2022 року на період проходження військової служби. Позивач вважає, що вказане розпорядження обмежує його права, порушує принцип рівності прав людини, суперечить принципу верховенства права.

З відзиву на позовну заяву вбачається, що відповідач позов не визнає та вказує, що компенсація з бюджету середнього заробітку на підприємстві (в установі/ організації), де працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності здійснюється по 18.07.2022 включно, тобто до набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року. А оскільки позивач на період служби в ЗСУ призупинив виконувати свої трудові обов`язки керівника МЦ «Благоустрій», та йому здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», його права на оплату праці не є порушеними.

Дослідивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, докази, якими вони підтверджуються, суд вважає, що позовна заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.

28.12.2012 року ОСОБА_1 уклав з Виконавчим комітетом Білгород-Дністровської міської ради контракт №8 про керівництво Міським центром «Благоустрій», який на підставі додаткової угоди від 19.06.2018 року №11 було продовжено до 31.12.2025 року.

У зв`язку з запровадженням воєнного стану ОСОБА_1 мобілізований та з 25.02.2022 року перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою №289 від 08.10.2022 року.

На підставі розпорядження міського голови Білгород-Дністровської міської ради від 25.02.2022 року №76-к ОСОБА_1 увільнено від виконання обов`язків начальника Білгород-Дністровського міського центру «Благоустрій» відповідно до Закону України від 20.05.2014 року №1275-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації», статті 119 Кодексу законів про працю України на час мобілізації на особливий період з 25.02.2022 року до його демобілізації, а також вирішено зберігати за ним протягом цього періоду посаду начальника Білгород-Дністровського міського центру «Благоустрій» та виплачувати йому середню заробітну плату згідно зі штатним розписом.

На підставі розпорядження міського голови Білгород-Дністровської міської ради від 20.07.2022 року №263-к відповідно до Закону України від 01.07.2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», статті 119 Кодексу законів про працю України вирішено зупинити ОСОБА_1 , начальнику Білгород-Дністровського міського центру «Благоустрій», нарахування та виплату середньої заробітної плати з 19.07.2022 року на період проходження ним військової служби.

Згідно довідки міського центру «Благоустрій» від 07.04.2023 року №01-10-88 ОСОБА_1 отримував дохід у вигляді заробітної плати за період з лютий-липень 2022 року.

Вважаючи протиправним розпорядження відповідача від 20.07.2022 року №263-к, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992 року захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби.

Згідно з ст. 1-2, 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Відповідно до п. 2, 3 постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Указами Президента України №133/2022 від 14.03.2022 року, №259/2022 від 18.04.2022 року, №341/2022 від 17.05.2022 року, №573/2022 від 12.08.2022 року, №757/2022 від 07.11.2022 року, №58/2023 від 06.02.2023 року строк дії воєнного часу продовжувався.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно з ч. 2-3 ст. 119 Кодексу законів про працю України (в редакції, що діяла станом на 25.02.2022 року) працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України «Про військовий обов`язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року №2352-IX внесено зміни до ч. 3 ст. 119 Кодексу законів про працю України, а саме слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року №2352-IX набрав чинності 19.07.2022 року.

З урахуванням зазначеного, з 19.07.2022 року після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року №2352-IX за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення не зберігається середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, та виплата грошового забезпечення їм здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», тобто вони отримують грошове забезпечення як військовослужбовці.

Відповідно до статті 15 Європейської конвенції з прав людини (1951 року, Конвенцію ратифіковано Законом №475/97-ВР від 17 липня 1997 року) «Відступ від зобов`язань під час надзвичайної ситуації» під час війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації, будь-яка Висока Договірна Сторона може вживати заходів, що відступають від її зобов`язань за цією Конвенцією, виключно в тих межах, яких вимагає гострота становища, і за умови, що такі заходи не суперечать іншим її зобов`язанням згідно з міжнародним правом.

Згідно зі статтею 4 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (ратифіковано Указом Президії Верховної Ради Української РСР №2148-VIII від 19 жовтня 1973 року) під час надзвичайного становища в державі, при якому життя нації перебуває під загрозою і про наявність якого офіційно оголошується, держави-учасниці цього Пакту можуть вживати заходів на відступ від своїх зобов`язань за цим Пактом тільки в такій мірі, у якій це диктується гостротою становища, при умові, що такі заходи не є несумісними з їх іншими зобов`язаннями за міжнародним правом і не тягнуть за собою дискримінації виключно на основі раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії соціального походження. Це положення не може бути підставою для якихось відступів від статей 6 (право на життя), 7 (заборона катування), 8 (заборона рабства), 11 (заборона позбавлений волі на тій лише підставі, що особа не в змозі виконати якесь договірне зобов`язання), 15 (заборона зворотної дії в часі закону, який визначає кримінальну відповідальність), 16 (право на невідчужувану правосуб`єктність) і 18 (свобода думки та совісті).

Відповідно до пункту 13 Рекомендацій (2004)20 «Про судовий перегляд адміністративних актів», прийнятих Комітетом Міністрів Ради Європи 15 грудня 2004 року (Recommendation REC(2004)10 of the Committee of Ministers to member States concerning the protection of the human rights and dignity of persons with mental disorder and its Explanatory Memorandum (Adopted by the Committee of Ministers on 22 September 2004 at the 896th meeting of the Ministers' Deputies)) держави можуть встановлювати деякі виключення з поняття адміністративних актів, які повинні бути закріплені законодавчо, зокрема, стосовно актів, пов`язаних зі сферою міжнародних відносин та забезпечення національної безпеки.

Крім того, на сьогодні Конституційний Суд України у своїх рішеннях сформував практику стосовно запровадження, шляхом прийняття законів, нових механізмів перерозподілу Державного бюджету України, спрямованих на досягнення розумного балансу між інтересами окремих осіб, суспільства та держави.

У рішенні Конституційного Суду від 22 травня 2018 року №5-р/2018 зазначено, що звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини є їх обмеженням. Верховна Рада України повноважна ухвалювати закони, що встановлюють обмеження, відповідно до таких критеріїв: «обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов`язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права». Відповідно до пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини, гарантії цих прав і свобод. Але, визначаючи їх, законодавець може лише розширювати, а не звужувати, зміст конституційних прав і свобод та встановлювати механізми їх здійснення. Отже, положення частини третьої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності.

Одним із важливих моментів для здійснення судового контролю правомірності дій і рішень суб`єктів владних повноважень є адекватна оцінка адміністративними судами заходів публічної влади (парламенту, глави держави, уряду, центральних органів виконавчої влади, спеціальних органів), які вживаються нею у воєнний час і які є необхідними для подолання збройної агресії російської федерації проти України, зокрема, щодо виділення/перерозподілу фінансових ресурсів для забезпечення заходів військового стану та проведення мобілізації. Такі фінансові заходи є необхідними, проте інколи вони можуть здаватися незвичними, неординарними і надмірними для мирного часу.

Доцільність вжиття вищезазначених фінансових заходів визначається законодавчою та виконавчою гілками державної влади, а межі судового контролю повинні полягати в тому, наскільки вони є сумісними з Конституцією та законами України. При цьому рішення суб`єктів владних повноважень стосовно виділення чи перерозподілу фінансових ресурсів на соціальні програми у зв`язку з потребами першочергового фінансування потреби оборони країни не повинні спричиняти свавілля, а навпаки, заслуговувати на підтримку громадян, а для цього такі зусилля парламенту, глави держави, уряду в умовах воєнного стану повинні бути належним чином умотивовані та донесені до відома суспільства.

В умовах воєнного стану держава зобов`язана мобілізувати всі доступні їй ресурси, у тому числі фінансові, для посилення своєї обороноздатності та відсічі збройної агресії російської федерації проти України. Відтак, прийняті органами державної влади рішення, направлені для досягнення вказаних цілей, повинні піддаватись судовому контролю з особливою увагою. Водночас, за межами воєнного стану, при досягненні інших суспільних цілей, розсуд держави є істотно вужчим.

Підтримання високого рівня обороноздатності є найвищим державним інтересом і однією з найбільш захищених конституційних цінностей України, оскільки відповідно до частини першої статті 17 Конституції України захист суверенітету та територіальної цілісності України є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

При цьому, обмеження прав людини і громадянина під час війни може бути цілеспрямованим і масовими, однак очевидним є те, що в умовах воєнного стану підстави для його виправдання є іншими ніж у мирний час. Питання оцінки таких обмежень обумовлюються, серед іншого, тим, що у військовий час органи державної влади з метою здійснення оборони держави можуть надавати перевагу аргументам, які обумовлюють посилення обороноздатності (потреби оборони), а не тим, які націлені на індивідуальні права.

Згідно з ч. 2 ст. 20 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в умовах воєнного стану не можуть бути обмежені права і свободи людини і громадянина, передбачені частиною другою статті 64 Конституції України.

Статтею 64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції (стаття 24 громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; стаття 25 громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство; стаття 27 кожна людина має невід`ємне право на життя; стаття 28 кожен має право на повагу до його гідності; стаття 29 кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність; стаття 40 усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади; стаття 47 кожен має право на житло; стаття 51 шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка; стаття 52 діти рівні у своїх правах; стаття 55 права і свободи людини і громадянина захищаються судом; стаття 56 кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади; стаття 57 кожному гарантується право знати свої права і обов`язки; стаття 58 закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи; стаття 59 кожен має право на професійну правничу допомогу; стаття 60 ніхто не зобов`язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази; стаття 61 ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення; стаття 62 особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду; стаття 63 особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім`ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом).

Зміст права на працю закріплено статтею 43 Конституції України, яка не передбачена частиною другою статті 64 Конституції України.

Отже, гарантії права на працю можуть бути обмежені в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Як наслідок, Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 року №2136-IX (в редакції від 19.07.2022 року) визначено особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами (далі - працівники), у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Відповідно до ч. 2-3 ст. 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 року №2136-IX на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбачених статтями 43, 44 Конституції України.

У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю, законів України «Про державну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», інших законодавчих актів, що регулюють діяльність державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Згідно з ч. 1, 4 ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 року №2136-IX призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв`язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором.

Призупинення дії трудового договору може здійснюватися за ініціативи однієї із сторін на строк не більше ніж період дії воєнного стану. У разі прийняття рішення про скасування призупинення дії трудового договору до припинення або скасування воєнного стану роботодавець повинен за 10 календарних днів до відновлення дії трудового договору повідомити працівника про необхідність стати до роботи.

Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.

Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 15 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 року №2136-IX відшкодування працівникам та роботодавцям пов`язаних із трудовими відносинами грошових сум, втрачених внаслідок збройної агресії проти України, здійснюється за рахунок коштів держави-агресора, а також коштів, отриманих з/від відповідних фондів на відновлення України, у тому числі міжнародних, міжнародної технічної та/або поворотної чи безповоротної фінансової допомоги, інших джерел, передбачених законодавством.

Порядок визначення і відшкодування працівникам та роботодавцям пов`язаних із трудовими відносинами грошових сум, втрачених внаслідок збройної агресії проти України, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

З урахуванням зазначеного, з 19.07.2022 року після внесених змін до законодавства про працю в умовах воєнного стану у відповідача був відсутній обов`язок по виплаті позивачу (як мобілізованій особі) середньої заробітної плати за увільненою посадою.

За наявного обґрунтування, посилання позивача, що оскаржуване розпорядження порушує та обмежує його права, порушує принцип рівності прав людини, суперечить принципу верховенства права, є безпідставними.

Суд враховує, що згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно з п. 20 ч. 4 ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільський, селищний, міський голова видає розпорядження у межах своїх повноважень.

Отже, розпорядження міського голови Білгород-Дністровської міської ради №263-к від 20.07.2022 про зупинення нарахування середнього заробітку ОСОБА_1 є повністю обґрунтованим та законним, в зв`язку з чим вимоги щодо його скасування не підлягають задоволенню.

Під час розгляду справи суд не встановив порушень відповідачем порядку нарахування та виплати позивачу середнього заробітку з 19.07.2022 року, тому позовні вимоги про поновлення виплати середнього заробітку мобілізованому начальнику Білгород-Дністровського міського центру «Благоустрій» ОСОБА_1 з 20.07.2022 року та зобов`язання нарахувати та стягнути з відповідача на користь позивача суму невиплаченої середньої заробітної плати за період з 19.07.2022 року по момент поновлення виплати середнього заробітку, виходячи з розрахунків відповідно до постанови КМУ від 08.02.1995 року №100, також не підлягають задоволенню.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 не обґрунтовані, не відповідають вимогам законодавства та не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. 6, 14, 90, 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради (вул. Михайлівська, 56, м. Білгород-Дністровський, Одеська обл., 67700, код ЄДРПОУ 04056799), третя особа – Міський центр «Благоустрій» Білгород-Дністровської міської ради (вул. Ізмаїльська, 178 а, м. Білгород-Дністровський, Одеська обл., 67701, код ЄДРПОУ 26015743) про визнання протиправним та скасування розпорядження міського голови Білгород-Дністровської міської ради №263-к від 20.07.2022 про зупинення нарахування середнього заробітку ОСОБА_1 , поновлення виплати середнього заробітку мобілізованому начальнику Білгород-Дністровського міського центру «Благоустрій» ОСОБА_1 з 20.07.2022 року, зобов`язання нарахувати та стягнути з відповідача на користь позивача суму невиплаченої середньої заробітної плати за період з 19.07.2022 року по момент поновлення виплати середнього заробітку, виходячи з розрахунків відповідно до постанови КМУ від 08.02.1995 року №100 – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                                                                              Леонід СВИДА

          .