Постанова

Іменем України

31 травня 2023 року

м. Київ

справа № 520/11904/19

провадження № 61-4580св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя - доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Петрова Є. В., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач (за первісним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідачі (за первісним позовом): ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , державний реєстратор Одеської обласної філії Комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Іскров Олег Вікторович, Одеська філія Комунального підприємства «Центр державної реєстрації»,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору (за первісним позовом): ОСОБА_13 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_14 та ОСОБА_15 ,

позивач (за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

відповідачі (за зустрічним позовом): ОСОБА_1 , ОСОБА_17 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору (за зустрічним позовом): ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , Одеська міська рада, державний реєстратор Одеської обласної філії Комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Іскров Олег Вікторович, Одеська філія Комунального підприємства «Центр державної реєстрації», ОСОБА_13 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_14 та ОСОБА_15 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 жовтня 2020 року у складі судді Луняченка В. О. та постанову Одеського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Комлевої О. С., Сегеди С. М., Цюри Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовами до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , державного реєстратора Одеської обласної філії Комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Іскрова О. В. (далі - Одеська обласна філія КП «Центр державної реєстрації»), Одеської філії КП «Центр державної реєстрації», треті особи: ОСОБА_13 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , про виділ у натурі частки із спільної часткової власності, визнання права власності, визначення порядку користування земельною ділянкою, скасування рішення про державну реєстрацію права власності, усунення перешкод у користуванні власністю, земельною ділянкою, стягнення майнової та немайнової шкоди.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що їй на праві приватної власності належить 3/50 частин домоволодіння, яке знаходиться на АДРЕСА_1 .

Позивач зазначала, що з метою поліпшення житлових умов нею було зведено прибудову до 3/50 частин (квартира АДРЕСА_2 згідно з технічним паспортом від 26 червня 2008 року), до якої входили реконструйоване приміщення (веранда), площею 5, 7 кв. м; житлове приміщення 6, площею 9, 4 кв. м; житлове приміщення 7, площею 11, 8 кв. м; житлове приміщення 8, площею 13, 3 кв. м. У її фактичному користуванні перебувають такі приміщення під літ. «А»: 4-1 - веранда, площею 5, 7 кв. м; 4-2 - кухня, площею 8, 8 кв. м; 4-3 - житлова кімната, площею 10, 5 кв. м; 4-4 - ванна кімната, площею 4, 1 кв. м; 4-5 - туалет, площею 1, 5 кв. м; 4-6 - житлова кімната, площею 9, 4 кв. м; 4?7 - житлова кімната, площею 11, 8 кв. м; 4-8 - житлова кімната, площею 13, 3 кв. м. Загальна площа приміщень становить 65, 1 кв. м.

Також у її володінні та користуванні до вересня 2017 року знаходилась літня кухня під літ. «Ж», площею 12, 9 кв. м. Проте, відповідачі згоди на виділ у натурі не надають, у зв`язку з тим, що не визнають її право власності на цю літню кухню, яка входить до складу належної їй частини домоволодіння.

Позивач вказувала, що літня кухня під літ. «Ж», яка входить до складу частини домоволодіння, що належить їй на праві приватної власності, фактично була зруйнована 07 травня та 14 травня 2019 року зі знищенням її особистих речей, які знаходились у цьому приміщенні. Належність їй спірної літньої кухні також встановлена висновком судової будівельно-технічної експертизи та земельно-технічної експертизи від 28 лютого 2019 року № 023/2019.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила:

виділити їй у домоволодінні АДРЕСА_3 в натурі реконструйовану частку у розмірі 3/50 частин домоволодіння, що складається з житлового будинку під літ. «А» у складі: 4-1 - веранди, площею 5, 7 кв. м; 4-2 - кухні, площею 8, 8 кв.м; 4-3 - житлової кімнати, площею 10, 5 кв. м; 4-4 - ванної кімнати, площею 4, 1 кв. м; 4-5 - туалету, площею 1, 5 кв. м; 4-6 - житлової кімнати, площею 9, 4 кв. м; 4-7 - житлової кімнати, площею 11, 8 кв. м; 4-8 - житлової кімнати, площею 13, 3 кв. м, загальною площею 65, 1 кв. м. та літньої кухні під літерою «Ж», площею 12, 9 кв. м;

виділити у користування частину земельної ділянки, яка відповідає належній їй частці (3/50), а також частину будівель і споруд, що належить їй;

визнати за нею право власності на вказану частину домоволодіння як окрему одиницю та припинити право часткової власності на цю частину домоволодіння;

зобов`язати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , ОСОБА_18 не чинити їй перешкоди у користуванні надвірною спорудою під літ. «Ж», площею 12 кв. м, на АДРЕСА_3 та звільнити територію розташування зазначеної надвірної споруди під літ. «Ж»;

стягнути у солідарному порядку з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , ОСОБА_18 на її користь майнову шкоду у розмірі 21 787 грн та немайнову шкоду у розмірі 100 000 грн.

визнати дії державного реєстратора Одеської обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Іскрова О. В. з реєстрації 1/100 частки домоволодіння АДРЕСА_3 за ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 протиправними, та скасувати рішення державного реєстратора.

У вересні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_17 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , Одеська міська рада, державний реєстратор Одеської обласної філії КП «Центр державної реєстрації» Іскров О. В., Одеська філія КП «Центр державної реєстрації», ОСОБА_13 та ОСОБА_16 , які діють в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та скасування запису права власності внесеного до державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Позовні вимоги ОСОБА_2 обґрунтовані тим, що державним реєстратором під час реєстрації за ОСОБА_1 права власності на спірну літню кухню під літ. «Ж» були порушені вимоги про порядок здійснення реєстраційних дій, а також при внесенні відомостей про склад нерухомого майна ОСОБА_1 , з огляду на те, що ця літня кухня ніколи ОСОБА_1 не належала.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_2 просила:

визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 47022602 від 24 травня 2019 року 11:26:14, прийняте державним реєстратором КП «Юридичний департамент реєстрації» (Одеська область) Кротовою С. О. на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності № 31701023;

скасувати запис про право власності № 31701023, внесеного до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 47022602 від 24 травня 2019 року 11:26:14 прийняте державним реєстратором КП «Юридичний департамент реєстрації (Одеська область) Кротовою С. О.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Київський районний суд м. Одеси своїм рішення від 28 жовтня 2020 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково.

Визнав дії державного реєстратора Одеської обласної філії КП «Центр державної реєстрації» Іскрова О. В. щодо реєстрації 1/100 частки домоволодіння АДРЕСА_3 за ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 протиправними в частині включення до об`єктів нерухомості, яка знаходиться у власності зазначених осіб, надвірних споруд (в різних документах літньої кухні або сараю) літ. «Ж».

Скасував частково рішення державного реєстратора Одеської обласної філії КП «Центр державної реєстрації» Іскрова О. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 37.536.524 від 12 жовтня 2017 року, щодо реєстрації 1/100 частки домоволодіння АДРЕСА_3 за ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , 1/100 частки домоволодіння АДРЕСА_3 за ОСОБА_2 із зазначенням в об`єктах нерухомості надвірних споруд (сараю) літ. «Ж».

Скасував частково запис про право власності ОСОБА_3 від 09 жовтня 2017 року № 22792190, зроблений державним реєстратором Одеської обласної філії КП «Центр державної реєстрації» Іскровим О. В., в частині реєстрації права власності на надвірну споруду (в різних документах літньої кухні або сараю) літ. «Ж».

Скасував частково запис про право власності ОСОБА_4 від 09 жовтня 2017 року № 22792071, зроблений державним реєстратором Одеської обласної філії КП «Центр державної реєстрацій» Іскровим О. В. в частині реєстрації права власності на надвірну споруду (в різних документах літньої кухні або сараю) літ. «Ж».

Скасував частково запис про право власності ОСОБА_2 від 09 жовтня 2017 року № 22791979, зроблений державним реєстратором Одеської обласної філії КП «Центр державної реєстрацій» Іскровим О. В.

Скасував запис про право власності ОСОБА_2 від 09 жовтня 2017 року № 22791099, зроблений державним реєстратором Одеської обласної філії КП «Центр державної реєстрації» Іскровим О. В. в частині реєстрації права власності на надвірну споруду (в різних документах літньої кухні або сараю) літ. «Ж».

Зобов`язав ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , ОСОБА_18 не чинити ОСОБА_1 перешкоди у користуванні надвірною спорудою (в різних документах визначено як літня кухня або сарай) літ. «Ж» площею 12 кв. м, за адресою: АДРЕСА_3 , та звільнити територію розташування зазначеної надвірної споруди літ. «Ж» за вказаною адресою.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про виділ з домоволодіння АДРЕСА_3 в натурі реконструйованої частини у розмірі 3/50 часток домоволодіння, що складається з житлового будинку під. літ. «А»: 4-1 - веранди площею 5,7 кв. м; 4-2 - кухні - 8, 8 кв. м; 4-3 - житлової кімнати - 10, 5 кв. м; 4-4 - ванної - 4, 1 кв. м; 4-5 - туалету - 1, 5 кв. м; 4-6 - житлової кімнати - 9, 4 кв. м; 4-7 - житлової кімнати - 11, 8 кв. м; 4-8 - житлової кімнати - 13, 3 кв. м, загальною площею 65, 1 кв. м та літньої кухні під літ. «Ж» - 12 кв. м, та припинення права спільної часткової власності на вказану частину домоволодіння; визнання права власності на виділену частину домоволодіння; виділ у користування частини земельної ділянки, що відповідає частці 3/50 із загальної земельної ділянці за адресою: АДРЕСА_3 ; визначення порядку користування земельною ділянкою, усунення перешкод у користуванні виділеною земельною ділянкою та стягнення майнової шкоди та відшкодування немайнової шкоди.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач за первісним позовом просить суд виділити їй не тільки об`єкти нерухомості, які входять до складу належної їй частки, а і реконструйовані (фактично добудовані) приміщення, право власності на які вона просить визнати та виділити їх як окремий об`єкт нерухомості.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо виділу частки домоволодіння зі спільної часткової власності, визнання права власності на цю частку та припинення спільної часткової власності на виділену частку, суд першої інстанції виходив з того, що частина приміщень, на які позивач просить визнати право власності, побудовані самочинно. Вирішуючи спір у вказаній частині позовних вимог, суд першої інстанції не взяв до уваги доводи позивача ОСОБА_1 щодо наявних у технічному паспорті відміток про те, що реконструйовані нею об`єкти нерухомості не є самочинно збудованими, зауваживши, що склад та розміри цих об`єктів нерухомості не відповідають первинним, відсутні документи про прийняття їх до експлуатації, а також, суд розглядає питання про поновлення порушених, невизнаних або оспорюваних прав, проте позивачем не надано належних доказів неможливості державної реєстрації об`єктів нерухомості, які не є спірними, у встановленому законом порядку.

Розглядаючи позовні вимоги про виділ ОСОБА_1 у користування частки земельної ділянки за спірною адресою, яка відповідає її частці у домоволодінні та зобов`язання відповідачів не чинити їй перешкоди у користуванні цією земельною ділянкою, суд першої інстанції встановив, що між співвласниками домоволодіння АДРЕСА_3 не визначено порядку користування земельною ділянкою, а тому немає підстав для задоволення цих позовних вимог, які є похідними від вимог щодо здійснення відокремлення (виділу) у особисте користування земельної ділянки.

Визначаючи власника надвірної споруди під літ «Ж» у спірному домоволодінні, суд першої інстанції виходив з того, що ця прибудова під літ. «Ж», площею 12, 0 кв. м, яка розташована поруч з прибудовами під літ. «ж1» та літ. «ж2» та визначена в абрисі Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради (далі - КП «БТІ» ОМР) від 26 червня 2008 року, та, яка на час розгляду справи зруйнована, належить ОСОБА_1 на праві приватної власності. Під час розгляду цих вимог, суд першої інстанції відхилив твердження ОСОБА_2 про порушення її прав у разі визначення належності прибудови під літ. «Ж» ОСОБА_1 , оскільки своїми діями, направленими на руйнування цього об`єкту нерухомості, вона підтвердила відсутність будь-якої необхідності у ньому. Крім того, суд першої інстанції врахував, що літня кухня, якою користується ОСОБА_2 не тотожна об`єкту під літ. «Ж».

Також суд першої інстанції вважав, що вимоги ОСОБА_1 щодо скасування рішення державного реєстратора 1/100 частин спірного домоволодіння, яке не стосується спірного приміщення під літ. «Ж» не підлягають задоволенню у зв`язку із тим, що позивачем за первісним позовом не доведено факту порушення її прав здійсненням такої державної реєстрації.

В частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення у солідарному порядку з ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , ОСОБА_18 , ОСОБА_2 майнової шкоди у розмірі 21 787 грн, а також відшкодування ними немайнової шкоди в розмірі 100 000 грн, пов`язаних із руйнуванням приміщення прибудови під літ. «Ж» та знищення (вивезення) власних речей позивача за первісним позовом, суд першої інстанції виходив з недоведеності таких позовних вимог.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні надвірною спорудою під літ. «Ж» площею 12 кв. м на АДРЕСА_3 та звільнення території розташування цієї надвірної споруди, суд першої інстанції зауважив, що такі вимоги є ефективним способом захисту прав власника права якого оспорюється та порушуються діями інших співвласників домоволодіння, та відповідають вимогам статті 391 ЦК України, за змістом якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення від 24 травня 2019 року про державну реєстрацію прав власності за ОСОБА_1 3/50 частин спірного домоволодіння, суд першої інстанції виходив з того, що об`єктом державної реєстрації 24 травня 2019 року є квартира АДРЕСА_4 у межах приміщень, які відповідають первинним документам, без урахування реконструйованої частки, яка фактично знаходиться у користуванні ОСОБА_1 відповідно до заявлених вимог та висновку № 023/2019 судової будівельно-технічної та земельно?технічної експертизи від 28 лютого 2019 року, відтак факту порушення будь?яких прав позивача за зустрічним позовом під час державної реєстрації не встановлено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 оскаржили його в апеляційному порядку.

Одеський апеляційний суд своєю постановою від 23 лютого 2022 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишив без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 жовтня 2020 року залишив без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції в оскаржуваній частині повністю відповідають встановленим обставинам справи.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, як і суд першої інстанції, врахував, що позивач ОСОБА_1 просила суд виділити не тільки об`єкти нерухомості, які входять до належної їй частки, а й реконструйовані (фактично добудовані) приміщення, право власності на які вона просить визнати та виділити їх як окремий об`єкт нерухомості. Проте, з огляду на те, що право власності на самочинно побудовані приміщення у судовому порядку не визнаються, отже висновки суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог про виділ частки домоволодіння з спільної часткової власності, визнання на цю частку права власності та припинення спільної часткової власності на виділену частку є обґрунтованими.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що судом не було взято до уваги, що вона як власник 3/50 частин спірного домоволодіння набула право власності також на земельну ділянку, на якій розташовані спірні частини домоволодіння, в тому числі під. літ. «Ж», а також незастосування до спірних правовідносин положень частини п`ятої статті 376 ЦК України, апеляційний суд зауважив, що вказані доводи спростовуються матеріалами справи та встановленими судом першої інстанції обставинами справи, яким надана обґрунтована правова оцінка.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, що між співвласниками домоволодіння АДРЕСА_3 не визначено порядку користування спірною земельною ділянкою, а тому суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо виділу у користування частки земельної ділянки, яка відповідає її частці у домоволодінні, а також у зобов`язанні відповідачам не чинити їй перешкоди у користуванні цією земельною ділянкою, які є похідними від здійснення відокремлення (виділу) у особисте користування земельної ділянки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні її позовних вимог про виділ з домоволодіння АДРЕСА_3 в натурі реконструйовану частину у розмірі 3/50 частин домоволодіння, що складається з житлового будинку під. літ. «А»: 4-1 - веранди площею 5,7 кв. м; 4-2 - кухні - 8, 8 кв. м; 4-3 - житлової кімнати - 10,5 кв. м; 4-4 - ванної - 4,1 кв. м; 4-5 - туалету - 1,5 кв. м; 4-6 - житлової кімнати - 9,4 кв. м; 4-7 - житлової кімнати - 11,8 кв. м; 4-8 - житлової кімнати - 13,3 кв. м, загальною площею 65,1 кв. м та літньої кухні під літ. «Ж» - 12 кв.м, та припинення права спільної часткової власності на вказану частину домоволодіння; визнання права власності на виділену частину домоволодіння; визначення порядку користування земельною ділянкою, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги в оскаржуваній частині задовольнити, виділити з домоволодіння АДРЕСА_3 в натурі реконструйовану частку у розмірі 3/50 частин домоволодіння, що складається з житлового будинку під. літ. «А»: 4-1 - веранди площею 5,7 кв. м; 4-2 - кухні - 8, 8 кв. м; 4-3 - житлової кімнати - 10,5 кв. м; 4-4 - ванної - 4,1 кв. м; 4-5 - туалету - 1,5 кв. м; 4-6 - житлової кімнати - 9,4 кв. м; 4-7 - житлової кімнати - 11,8 кв. м; 4-8 - житлової кімнати - 13,3 кв. м, загальною площею 65,1 кв. м та літньої кухні під літ. «Ж» - 12 кв.м, виділити у користування частину земельної ділянки, яка відповідає належній їй частці (3/50), а також частину будівель і споруд, що належить їй та припинити право спільної часткової власності на вказану частину домоволодіння. Визнати за нею право власності на житловий будинок, який складається з житлового будинку під. літ. «А»: 4-1 - веранди площею 5, 7 кв. м; 4-2 - кухні - 8, 8 кв. м; 4-3 - житлової кімнати - 10, 5 кв. м; 4-4 - ванної - 4, 1 кв. м; 4-5 - туалету - 1, 5 кв. м; 4-6 - житлової кімнати - 9, 4 кв. м; 4-7 - житлової кімнати - 11,8 кв. м; 4-8 - житлової кімнати - 13, 3 кв. м, загальною площею 65, 1 кв. м та літньої кухні під літ. «Ж» - 12 кв. м. Визначити порядок користування земельною ділянкою, яка знаходиться на АДРЕСА_3 , відповідно до розміру часток співвласників у будинку, господарських будівель і споруд на час виникнення права власності на них, виділивши їй у користування належну їй частину земельної ділянки, яка відповідає її частці у домоволодінні (3/50). Усунити перешкоди у користуванні власністю шляхом зобов`язання ОСОБА_19 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , ОСОБА_18 не чинити їй перешкоди у користуванні територією земельної ділянки ІІ, площею 0,0021 га згідно з висновком судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 28 лютого 2019 року № 023/2019 за адресою спірного домоволодіння та звільнення цієї земельної ділянки.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на застосування судом апеляційної інстанції норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2018 року у справі № 826/19576/13?а та постанові Верховного Суду України від 04 березня 2014 року у справі № 21?433а13 щодо відсутності обов`язку вводити реконструйований об`єкт в експлуатацію.

Також судами не враховано правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 23 вересня 2019 року у справі № 309/3887/17 (провадження № 61-10235св19), від 21 жовтня 2020 року у справі № 910/2939/19 щодо застосування положень частини п`ятої статті 376 ЦК України.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 вказує на те, що вона набула право власності на земельну ділянку, на якій розташовані спірні частини домоволодіння, у тому числі на споруду під літ. «Ж», а також на наявність підстав для визнання за нею права власності на виділення частки в натурі та визнання права власності на об`єкти самочинного будівництва, що узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 700/670/16-ц (провадження № 61-2117св20) та постанові Верховного Суду України від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16.

Крім того, заявник у касаційній скарзі звертає увагу на те, що судами першої та апеляційної інстанції було застосовано положення статті 152 ЗК України без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 734/3785/15-ц (провадження № 61?33455св18).

Доводи інших учасників справи

У серпні 2022 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вона заперечує проти доводів касаційної скарги та просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції для повторного повного та об`єктивного дослідження доказів та з`ясування необхідних обставин, з урахуванням висновків суду касаційної інстанції.

Вказує на те, що детальний опис порушень суду першої інстанції та несправедливість цього рішення були здійснені у письмових поясненнях, наданих її представником до суду апеляційної інстанції 22 лютого 2022 року.

У серпні 2022 року ОСОБА_1 подала відповідь на відзив на касаційну скаргу, де зазначила, що всі доводи відзиву зводяться до переоцінки доказів. У тій частині, про яку зазначено у відзиві на касаційну скаргу, суди першої та апеляційної інстанцій, на переконання заявника, встановили обставини справи та надали належну оцінку доводам сторін та наданим іншим доказам.

У вересні 2022 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду заперечення на відповідь на відзив, у якому вважає, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 необхідно відмовити у повному обсязі.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_1 у травні 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 18 липня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 18 квітня 2023 року справу призначено до розгляду.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що 10 жовтня 1994 року ОСОБА_20 набула право власності на 3/50 частки домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності від 10 жовтня 1994 року, виданого на підставі розпорядження органу приватизації від 10 жовтня 1994 року №49114 (а.с. 14, т. 1).

Під час приватизації цієї частки Одеським міжміським бюро технічної інвентаризації на адресу приватизаційного агентства була надана довідка від 02 вересня 1994 року № 20981, відповідно до якої 3/50 частки домоволодіння, яке належить ОСОБА_20 , складається з приміщень: 4-1 веранда, 4-2 кухня, 4-3 житлова кімната, 4-4 коридор та сарай 4х3 метри = 12 кв. м. (а.с. 15, т. 1).

Згідно з довідкою про склад сім`ї ОСОБА_20 , яка отримувалася для приватизації, за наймачем закріплено, в тому числі, сарай 12 кв. м. (а. с. 17, т. 1).

27 жовтня 2004 року ОСОБА_20 відчужила квартиру АДРЕСА_2 , що складає 3/50 частки вказаного домоволодіння, на користь ОСОБА_21 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Запольскою О. В. за р. № 8737 (а. с. 18, т. 1).

09 листопада 2006 року ОСОБА_21 відчужила квартиру АДРЕСА_2 , що складає 3/50 частки цього домоволодіння, на користь ОСОБА_22 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Запольскою О. В. за р. № 6003 (а. с. 21, т. 1).

19 вересня 2007 року ОСОБА_23 розірвала шлюб із ОСОБА_24 , після чого позивачеві було присвоєно прізвище ОСОБА_25 (а. с. 24, т. 1).

Листом КП «БТІ» ОМР від 24 жовтня 2017 року № 489545.36 повідомлено ОСОБА_1 про те, що згідно з архівною справою за адресою: АДРЕСА_3 , літня кухня під літ. «Ж» складається з 3-х частин: літня кухня літ. «Ж» площею забудови 12, 9 кв. м (4, 30х3, 0), прибудова до літньої кухні літ. «Ж1» площею забудови 16,0 кв. м, прибудови до літньої кухні літ. «Ж2» площею забудови 7, 0 кв. м.

Відповідно до листа КП «БТІ» ОМР від 19 січня 2018 року за № 491543.36.18 згідно з журналом зовнішніх обмірів від 06 лютого 1971 року побудова під літ. «Ж» складалась з основної частини, площею забудови 12, 9 кв.м (4, 30х3, 0) та прибудови «ж1», площею забудови 16, 0 кв.м (4,0 х 4,0 м), загальною площею 28,9 кв. м, зазначеній у довідці ОМБТІ від 02 вересня 1994 року № 20981, на підставі якої було оформлено право власності на 3/50 частини домоволодіння. Зазначений сарай розміром 4,0 х 3,0 м = 12 кв. м відповідає літній кухні літ. «Ж», розмірами 4,30 х 3,0 м, та під час поточної інвентаризації домоволодіння АДРЕСА_3 07 червня 2007 року складено ескіз та 26 червня 2008 року абрис земельної ділянки, де на плані відмічено, що була обстежена саме літня кухня літ. «Ж», а прибудови літ. «ж1» та «ж2» були обстежені під час технічної інвентаризації 05 липня 1996 року за замовленням та забезпеченням доступу до них іншим співвласником (а. с. 54, т. 1).

На підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 47022602 від 24 травня 2019 року, прийняте державним реєстратором КП «Юридичний департамент реєстрації» (Одеська область) Кротовою С. О., за ОСОБА_1 зареєстровано 3/50 частин домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , які складаються з приміщень: 4-1 веранда; 4-2 кухня; 4-3 житлова кімната; 1/2 4-4 коридору, літня кухня літ. «Ж» розміром 4, 30 х 3, 0 м (а.с. 90 зворот, т. 2).

Підставою виникнення права власності зазначено: договір дарування, серія та номер: 6003, виданий 09 листопада 2006 року приватним нотаріусом Запольською О.В.; довідка, серія та номер 491543.36.18 виданий 19 січня 2018 року КП «БТІ ОМР».

Згідно з розпорядженням органу приватизації від 09 жовтня 1996 року № 85218 у власність чотирьох осіб передано 1/25 частин будівлі АДРЕСА_3 у вигляді однокімнатної квартири № 6 , загальною площею 23, 5 кв.м. (а.с. 51, т. 1).

За змістом довідки Одеського міжміського бюро технічної інвентаризації від 05 вересня 1996 року за № 4109, наданого до приватизаційного агентства, зазначено, що у домоволодінні АДРЕСА_3 ідеальна частка для квартири № 6 складає 1/25 частину домоволодіння і містить: 1 - коридор, 2 - кухня, 3 - житлова, сарай під літ. «ж1», тамбур під літ. «ж2» (а.с. 48, т. 1).

Відповідно до довідки фізичної особи - підприємця ОСОБА_26 від 06 жовтня 2017 року № 126/121223-15 за даними поточної інвентаризації квартири АДРЕСА_6 слід вважати, що 1/25 частина домоволодіння складається з надвірних споруд сараю літ. «ж1», тамбуру літ. «ж2», літньої кухні літ. «Ж» та квартири № 6 загальною площею 23,5 кв. м. (а.с. 49, т. 1).

Рішенням державного реєстратора Одеської обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Іскрова О.В. 09 жовтня 2017 року під номером запису 22791979 здійснено державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 37536524 від 12 жовтня 2017 року з реєстрації 1/100 частки домоволодіння АДРЕСА_3 за ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , 1/100 частки домоволодіння АДРЕСА_3 за ОСОБА_2 , із зазначенням що 1/100 частина нерухомого майна складається з квартири № 6 , загальною площею 23, 50 кв. м, житловою площею 12, 80 кв. м, та з літ. «Ж» - сарай, літ. «ж1» - літня кухня, літ. «ж2» - тамбур (а. с. 43, т. 1), 1/100 частки цього домоволодіння за ОСОБА_4 , із зазначенням, що 1/100 частки нерухомого майна складається з квартири АДРЕСА_7 , та з літ. «Ж» - сарай, літ. «ж1» - літня кухня, літ. «ж2» - тамбур (а. с. 45, т. 1), 1/100 частки домоволодіння за ОСОБА_3 із зазначенням що 1/100 частки нерухомого майна складається з квартири № 6 загальною площею 23, 50 кв. м, житловою площею 12, 80 кв. м, та з літ. «Ж» - сарай, літ. «ж1» - літня кухня, літ. «ж2» - тамбур (а. с. 46, т. 1).

Підставою виникнення права власності зазначено: лист, серія та номер 4109, виданий 05 вересня 1996 року Одеським міжміськім бюро технічної інвентаризації; довідка, серія та номер 126/121223-15, виданий 06 жовтня 2017 року ФОП ОСОБА_26 ; свідоцтво про право власності, серія та номер НОМЕР_1 , виданий 09 жовтня 1996 управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради народних депутатів.

Згідно з відповіддю на адвокатський запит ФОП ОСОБА_26 листом № 16 від 16 червня 2020 року повідомив, що їм не видавалась довідка від 06 жовтня 2017 року 3126/121223-15, не проводились будь-які обміри, обстеження тощо щодо домоволодіння з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_3 та не виготовлявся технічний паспорт від 06 жовтня 2017 року щодо квартири № 6 у зазначеному домоволодінні (а. с. 114, т. 8).

У висновку судової будівельно-технічної експертизи від 26 червня 2010 року № 062/2010, виготовленому Приватним підприємством «Одеський науково?дослідницький центр експертних досліджень ім. Скібінського С. С.» зазначено, що реконструйовані 3/50 частки житлового будинку на АДРЕСА_3 відповідають будівельним нормам та стандартам, вимогам техніки безпеки, санітарним нормам, правилам пожежної безпеки. Виділ в натурі 3/50 частки не буде порушувати права та інтереси інших осіб (а. с. 25, т. 1)

Відповідно до довідки від 06 вересня 2010 року № 328390/1, виданої КП «Право» за ОСОБА_1 зарезервовано наступну адресу нерухомого майна: житловий будинок, АДРЕСА_3 (а. с. 32, т. 1).

У висновку №023/2019 судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 28 лютого 2019 року, складеного судовим експертом Скибінською Т. М. (а. с. 81, т. 1) зазначено, що до складу 3/50 частин, розташованих на АДРЕСА_3 , які належать ОСОБА_1 повинні входити наступні приміщення житлового будинку та господарські споруди, а саме: частина житлового будинку літ «А», загальною площею 27, 4 кв. м, у складі приміщень: приміщення 4-1 веранда, площею 8, 8 кв. м; приміщення 4-2 кухня, площею 8, 1 кв.м.; приміщення 4-3 житлова, площею 10, 5 кв. м.; літня кухня літ «Ж», площею забудови 12, 9 кв. м. (а. с. 92, т. 1, відповідь по першому запитанню). Також у цьому висновку зазначено, що виділити площу земельної ділянки, належну ОСОБА_1 відповідно до її ідеальної частки, буде можливо лише тільки у разі визначення порядку користування земельною ділянкою для всіх співвласників домоволодіння (а. с. 92, т. 1). Водночас, встановлено, що загальна площа земельних ділянок, розташованих за адресою спірного домоволодіння, що знаходяться у фактичному користуванні ОСОБА_1 становить 0,0063 га. (площа земельної ділянки І - 0,0042 га, площа земельної ділянки ІІ - 0,0021 га), що на 0,0074 га менше площі, належної відповідно до її ідеальної частки.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідає не повністю.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо вирішення позовних вимог про виділ частки домоволодіння зі спільної часткової власності, визнання на цю частку права власності та припинення спільної часткової власності на виділену частку

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, як і суд першої інстанції, виходив з того, що позивач ОСОБА_1 просила суд виділити не тільки об`єкти нерухомості, які входять до належної їй частки, а й реконструйовані (фактично добудовані) приміщення, право власності, на які вона просить визнати та виділити їх як окремий об`єкт нерухомості. Проте, з огляду на те, що право власності на самочинно побудовані приміщення у судовому порядку не визнаються, отже висновки суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог про виділ частки домоволодіння зі спільної часткової власності, визнання на цю частку права власності та припинення спільної часткової власності на виділену частку є обґрунтованими.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, враховуючи таке.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Позивач, звертаючись до суду із вказаним позовом, просила, з-поміж іншого, виділити в натурі належну їй частку майна, що є у спільній частковій власності.

Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно) (частина перша статті 355 ЦК України).

Відповідно до статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Згідно з частиною третьою статті 364 ЦК України у разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 належить 35/50 частин домоволодіння, при цьому в договорі дарування були чітко визначені приміщення, право власності на які перейшло до неї. Таким чином, при укладенні договору дарування відбулось фактично виділення майна.

Відповідно до частини четвертої статті 357 ЦК України співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 для покращення своїх житлово?побутових умов здійснила надбудову другого поверху належної їй квартири.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до частини другої статті 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

За змістом статті 391 України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Частинами третьою, четвертою статті 357 ЦК України передбачено, що співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна; співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності.

Згідно із частинами першою, третьою статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою; кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Частиною першою статті 364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. За змістом цієї норми виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні. Вид майна, що перебуває у спільній частковій власності, впливає на порядок виділу з нього частки.

Так, відповідно до частини другої статті 364 ЦК України, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Частиною першою статті 364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

За змістом цієї норми виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні.

Відповідно до вимог статей 328 та 329 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Інструкція щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затверджена наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України 18 червня 2007 року № 55, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 06 липня 2007 року за № 774/14041 (далі - Інструкція), визначає порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток житлових будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна, крім земельних ділянок, та застосовується суб`єктами господарювання, які здійснюють технічну інвентаризацію об`єктів нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна.

Згідно з пунктом 2.3 зазначеної Інструкції не підлягають поділу об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна. Питання щодо поділу об`єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону.

Зазначені положення узгоджуються з нормами статей 316, 317, частинами першою, другою статті 376 ЦК України.

За змістом статей 316, 317 ЦК України право власності це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але у межах, передбачених законом, здійснення особою самочинного будівництва відповідно до частини другої статті 376 ЦК України не породжує в неї права власності на таке майно, відтак виключає це майно із цивільного обороту.

За приписами частини першої статті 376 ЦК України самочинним вважається будівництво жилого будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво, або відведена не для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

У розумінні частини першої статті 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об`єкт, а й об`єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови вже існуючого об`єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки внаслідок таких дій об`єкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності. Усі об`єкти нерухомого майна, які зведені після одержання акту приймання в експлуатацію, незалежно від того, значились вони до одержання акту приймання в проектній документації чи ні, вважаються самочинними (пункт 3.4.1 Методичних рекомендацій з питань технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 05 вересня 2003 року № 146).

При цьому за змістом частини першої статті 376 ЦК України правила про самочинне будівництво і його наслідки поширюються на всі випадки будівництва (реконструкції) всіх типів будівель, споруд та іншого нерухомого майна.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що не підлягають поділу (виділу) об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна.

Відсутність дозволу на будівництво, проекту або порушення умов, передбачених у цих документах, спричиняє визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 ЦК України).

Самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу (виділу) згідно з нормами статей 364, 367 ЦК України.

Висновок про те, що самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу зробив Верховний Суд у постановах від 06 березня 2019 року у справі № 361/4685/17 (провадження № 61-44133св18), від 15 квітня 2020 року у справі № 307/3957/14-ц (провадження № 61-43540св18), від 03 червня 2020 року у справі № 722/1882/16-ц (провадження № 61-39287св18), від 16 березня 2021 року у справі № 562/542/19 (провадження № 61-14468св20), від 15 листопада 2021 року у справі № 279/790/18 (провадження № 61-5368св20), від 17 листопада 2021 року у справі № 182/4522/19 (провадження № 61?19065св20), від 16 лютого 2022 року у справі № 495/6053/19 (провадження № 61-1694св21), від 09 березня 2023 року у справі № 127/28862/21 (провадження № 61-9283св22) та інші.

Послідовна і судова практика Великої Палати Верховного Суду стосовно висновку про те, що особа не набуває права власності на самочинне будівництво (постанови від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16 (провадження № 14-445цс16) та від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № № 14-8цс21)).

За змістом зазначених норм матеріального права до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

У разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19 (провадження № 14-56цс22).

Отже, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, вирішуючи спір по суті позовних вимог про виділ частки зі спільного майна в натурі та визнання права власності на об`єкти нерухомості, визначився правильно з характером спірних правовідносин, встановив в цій частині фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для вирішення цієї справи з урахуванням наданих сторонами доказів у їх сукупності та дійшов в цій частині обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Апеляційний суд, як і суд першої інстанції, врахував, що позивач ОСОБА_1 просила суд виділити не тільки об`єкти нерухомості, які входять до належної їй частки, а й реконструйовані (фактично добудовані) приміщення, право власності на які вона просить визнати та виділити їх як окремий об`єкт нерухомості. Проте, з огляду на те, що право власності на самочинно побудовані приміщення у судовому порядку не визнаються, отже висновки суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог про виділ частки домоволодіння зі спільної часткової власності, визнання на цю частку права власності та припинення спільної часткової власності на виділену частку є обґрунтованими.

Суди, вирішуючи спір, обґрунтовано виходили з того, що суд не повинен підміняти органи, які зобов`язані видавати дозволи на будівництво й узгоджувати забудову і визнавати права власності на самочинне будівництво, а має залишатись винятковим способом захисту права. Позивач має можливість вирішити спірне питання відповідно до норм законодавства, тому звернення до суду є передчасним.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 420/3564/19, залишеного без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року у справі за її позовом до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування припису, яким визнано протиправним та скасовано припис УДАБК ОМР про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил від 10 червня 2019 року, прийнятий відносно неї (а.с. 73-77, т. 8).

Колегія суддів, перевіривши ці доводи, вважає їх необґрунтованими, оскільки суд, під час вирішення адміністративної справи, ґрунтував свої висновки на обставинах, встановлених у тому числі Київським районним судом м. Одеси у справі №2-3918/2010, де заочним рішенням від 07 вересня 2010 року, було визнано право власності за ОСОБА_1 на спірні об`єкти нерухомості, яке в подальшому скасовано ухвалою цього ж суду від 11 травня 2018 року, а ухвалою від 25 березня 2019 року позов ОСОБА_1 залишений без розгляду, а тому ці обставини не мають преюдиціального значення для справи, що переглядається, в розумінні частини третьої статті 82 ЦПК України.

Щодо вирішення позовних вимог про визначення порядку користування спірною земельною ділянкою та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про визначення порядку користування земельною ділянкою та усунення перешкод в користуванні нею, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, що між співвласниками домоволодіння АДРЕСА_3 не визначено порядку користування спірною земельною ділянкою, а тому суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо виділу у користування частки земельної ділянки, яка відповідає її частці у домоволодінні, а також у зобов`язанні відповідачами не чинити перешкоди у користуванні цією земельною ділянкою, які є похідними від здійснення відокремлення (виділу) у особисте користування земельної ділянки.

З такими висновками судів першої та апеляційної інстанції, колегія суддів Верховного Суду не погоджується з огляду на таке.

Вирішуючи справу за позовом власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, апеляційний суд не встановив усі обставини справи, зокрема: чи є позивач за первісним позовом власником (користувачем) земельної ділянки, чи чиняться їй перешкоди зі сторони інших співвласників домоволодіння.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині виділу ОСОБА_1 у користування частки земельної ділянки за адресою спірного домоволодіння, яка відповідає її частці та зобов`язання відповідачам не чинити перешкоди їй у користуванні цією земельною ділянкою, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та зауважив, що оскільки, між співвласниками домоволодіння не визначено порядку користування земельною ділянкою, отже підстав для здійснення такого виділу не вбачається.

Суди першої та апеляційної інстанцій взяли до уваги висновок судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 28 лютого 2019 року №023/2019, складений судовим експертом Скибінською Т. М. (а. с. 81, т. 1), лише в частині де зазначено, що виділити площу земельної ділянки, належну ОСОБА_1 відповідно до її ідеальної частки, буде можливо лише тільки у разі визначення порядку користування земельною ділянкою для всіх співвласників домоволодіння.

Частиною першою статті 88 ЗК України передбачено, що володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюється за згодою всіх співвласників згідно з договором, а в разі недосягнення згоди - у судовому порядку.

Оскільки володіння та порядок користування земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, в тому числі тією, на якій розташовані належні співвласникам житловий будинок, господарські будівлі та споруди, визначається, насамперед, їхньою угодою залежно від розміру їхніх часток у спільній власності на будинок, то при застосуванні статті 88 ЗК України при вирішенні спорів як між ними самими, так і за участю осіб, котрі пізніше придбали відповідну частку в спільній власності на землю або житловий будинок, слід брати до уваги цю угоду. Це правило стосується тих випадків, коли житловий будинок поділено в натурі.

Отже, право користування земельною ділянкою визначається відповідно до часток кожного з власників нерухомого майна, розташованого на цій земельній ділянці, якщо інше не було встановлено домовленістю між ними. Однак у будь-якому випадку наявне в однієї особи право не може порушувати права іншої особи (частина п`ята статті 319 ЦК України).

Таким чином, при вирішенні спору, визначаючи варіанти користування земельною ділянкою, суд повинен виходити з розміру часток кожного зі співвласників на нерухоме майно, наявності порядку користування земельною ділянкою, погодженого власниками або визначеного на підставі відповідного договору, оформленого у встановленому законом порядку. Якщо суд установить, що співвласники визначили порядок користування й розпорядження земельною ділянкою, для зміни якого підстав немає, він ухвалює рішення про встановлення саме такого порядку. Якщо ж погодженого або встановленого порядку користування земельною ділянкою немає, то суд установлює порядок користування земельною ділянкою з дотриманням часток кожного співвласника у нерухомому майні та забезпеченням вільного користування кожним зі співвласників належним йому майном. Відповідно до частини першої статті 318 ЦК України кожен власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Зазначені положення щодо користування власністю застосовуються і до майнових прав на майно (зокрема до права користування земельною ділянкою).

Такий правовий висновок Верховний Суд виклав у постанові від 14 листопада 2022 року у справі № 201/9554/16-ц (провадження № 61?7018св20).

За змістом статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Суд першої інстанції залишив поза увагою численні звернення та клопотання позивача за первісним позовом щодо необхідності визначення права користування земельною ділянкою та розбіжностей у наданих висновках експертизи щодо її розподілу.

Апеляційний суд, зауважив, що порядок користування земельною ділянкою можливо здійснити або за домовленістю всіх користувачів або у разі недосягнення згоди з урахуванням можливості виділу в окреме користування на підставі рішення суду, проте таких обставин у справі не з`ясував та не перевірив можливість досягнення згоди між співвласниками домоволодіння щодо користування земельною ділянкою, розташованою за його адресою у позасудовому порядку.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції апеляційний суд в частині вирішення позовних вимог про визначення порядку користування земельною ділянкою та усунення перешкод у користуванні нею, не встановив у повному обсязі фактичних обставин справи в цій частині, що мають суттєве значення для її вирішення, не надав належної оцінки поданим сторонами доказам у їх сукупності та дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог.

При цьому, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону, не здійснює переоцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Вказані у касаційній скарзі доводи знайшли своє підтвердження щодо порушення норм матеріального та процесуального права при ухваленні судами першої та апеляційної інстанцій судового рішення в частині позовних вимог про визначення порядку користування земельною ділянкою та усунення перешкод у користуванні нею.

Оскільки недоліки, допущені судами першої та апеляційної інстанцій, не можуть бути усунуті при касаційному розгляді справи, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в цій частині підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду апеляційної інстанції необхідно об`єктивно перевірити обґрунтованість позовних вимог, доводів апеляційної скарги та сприяти вирішенню заявлених у справі вимог, надати оцінку доводам та поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень як в цілому, так і кожному доказу окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу.

Доводи, наведені у позовній заяві та апеляційній скарзі ОСОБА_1 в частині позовних вимог про визначення порядку користування земельною ділянкою та усунення перешкод у користуванні нею, підлягають перевірці, оскільки судові процедури повинні бути справедливими.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про виділ частки домоволодіння зі спільної часткової власності, визнання на цю частку права власності та припинення спільної часткової власності на виділену частку прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в цій частині необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Також з огляду на відсутність доводів у касаційній скарзі щодо оскарження судових рішень в частині вирішення позовних вимог про скасування рішення про державну реєстрацію права власності, усунення перешкод у користуванні власністю, стягнення майнової та немайнової шкоди, а також в частині вирішення зустрічних позовних вимог рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в цій частині залишаються непереглянутими.

Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Отже, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про визначення порядку користування земельною ділянкою та усунення перешкод у користуванні нею підлягають скасуванню з направленням справи у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.

Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 жовтня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року в частині вирішення первісних позовних вимог про виділ частки домоволодіння зі спільної часткової власності, визнання на цю частку права власності та припинення спільної часткової власності на виділену частку залишити без змін.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 жовтня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року в частині вирішення первісних позовних вимог про визначення порядку користування земельною ділянкою та усунення перешкод у користуванні нею скасувати, а справу направити в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

Є. В. Петров

В. В. Сердюк