УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2023 року

м. Київ

справа № 288/274/17

провадження № 51-4097ск23

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої і апеляційної інстанцій на вирок Житомирського районного суду Житомирської області від 23 листопада 2021 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 03 квітня 2023 року стосовно виправданого ОСОБА_4 ,

встановив:

Вироком Житомирського районного суду Житомирської області від 23 листопада 2021 року, ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 вересня 2013 року за ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 309 Кримінального кодексу України (далі - КК) до позбавлення волі на строк 3 роки, звільненого від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки, визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 7 ч. 2 ст. 115 КК та виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у зв`язку з недоведеністю вчинення ним цього злочину.

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 03 квітня 2023 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вищезазначений вирок стосовно ОСОБА_4 без змін.

Органом досудового розслідування ОСОБА_4 обвинувачувався у тому, що працюючи охоронцем у ТОВ «Деас Трейд», 07 березня 2015 року близько 15:30, перебував на земельній ділянці, орендованої згаданим товариством, яка розташована по АДРЕСА_2 . Під час конфлікту між представниками ТОВ «Деас Трейд» та ПП «Ліга Плюс» у присутності співробітників міліції УДСО та Попільнянського РВ УМВС України в Житомирській області, у ОСОБА_4 виник злочинний умисел на вчинення умисного вбивства, з хуліганських мотивів, ОСОБА_5 . Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_4 , грубо порушуючи громадський порядок, з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, ігноруючи існуючі у суспільстві правила та норми поведінки, незважаючи на присутність працівників міліції, умисно, із невстановленої досудовим розслідуванням вогнепальної зброї, здійснив постріл у ОСОБА_5 та умисно вбив його. Смерть ОСОБА_5 настала внаслідок кульового, вогнепального поранення грудної клітини з ушкодженням серця та лівої легені, що ускладнилось розвитком тампонади серця кров`ю.

Дії ОСОБА_4 було кваліфіковано за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК, як умисне вбивство з хуліганських мотивів.

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вищевказані вирок та ухвалу і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. В обгрунтування своїх вимог вказує, що у порушення норм процесуального закону судом не надано належну оцінку доказам у справі. Стверджує, що в основу виправдувального вироку покладено докази, отримані стороною захисту у позапроцесуальний спосіб. Вважає, що висновок комплексної судово-медичної експертизи № 371/16; 8-1/118б від 22 лютого 2017 року підтверджує позицію обвинувачення про те, що потерпілий після отримання тілесних ушкоджень мав змогу подолати значну відстань, а отже, міг отримати поранення від пострілу здійсненого ОСОБА_4 . На переконання прокурора, дослідженими у судовому засіданні доказами у їх сукупності встановлено наявність події кримінального правопорушення та винуватість ОСОБА_4 у його вчиненні. Також стверджує, що апеляційний суд у порушення вимог ст. 419 КПК, не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги прокурора, ухвалу належним чином не мотивував.

Перевіривши касаційну скаргу та додані до неї копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з огляду на таке.

За приписами ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК виправдувальний вирок ухвалюється в разі, якщо не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.

Згідно зі ст. 62 Конституції України, положеннями ст. 17 КПК, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У справі «Барбера, Мессегеі Джабардо проти Іспанії» від 06 грудня 1988 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться в вину; обов`язок доказування лежить на обвинуваченні, і будь-який сумнів має тлумачитися на користь підсудного.

Отже, суд може постановити обвинувальний вирок лише в тому випадку, коли винуватість обвинуваченої особи доведено поза розумним сумнівом.

Відповідно до вимог ст. 91 КПК у кримінальному провадженні, серед іншого, підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

За змістом ст. 92 КПК обов`язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом, чого

у цьому кримінальному провадженні зроблено не було.

Як убачається з копії вироку, суд першої інстанції за наслідками всебічного, повного й неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, оцінивши докази відповідно до ст. 94 КПК з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, дійшов висновку, що пред`явлене ОСОБА_4 обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 7 ч. 2 ст. 115 КК, не знайшло свого підтвердження, оскільки стороною обвинувачення не надано достатніх та допустимих доказів для доведення причетності ОСОБА_4 у вчиненні цього кримінального правопорушення, у зв`язку з чим, вважав за необхідне виправдати обвинуваченого на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК.

Мотивуючи своє рішення місцевий суд зазначив, що надані докази, у своїй сукупності та взаємозв`язку не дають можливості стверджувати, що ОСОБА_4 спричинив потерпілому вогнепальне поранення від якого останній помер.

Так, версія сторони обвинувачення спростовується, зокрема, показаннями потерпілого ОСОБА_6 , свідків та даними, що містяться у протоколах слідчих дій про те, що під час конфлікту ОСОБА_4 і ОСОБА_5 знаходились на території поля, яка розташована на одному рівні, в одній площині. Водночас висновком комплексної судово-медичної експертизи № 371/16; 8-1/118б від 22 лютого 2017 року, встановлено, що потерпілий ОСОБА_5 міг отримати вогнепальне ушкодження лише при умові, якщо він знаходився у горизонтальному положенні, а той хто здійснював постріл - у вертикальному, або ж у випадку, якщо потерпілий знаходився у вертикальному положенні, а той хто стріляв перебував у інший площині, а саме, на підвищенні.

Ці висновки у судовому засіданні підтверджені також експертом ОСОБА_7 , який наголосив, що виникнення у потерпілого згаданого ушкодження за умови, що він та ОСОБА_4 знаходились в одній площині та у вертикальному положенні, неможливе. Крім того, неможливо з огляду на характер та масштабність ушкодження, які отримав ОСОБА_5 , враховуючи особливості його організму, а також місце спричинення тілесного ушкодження потерпілому, яке знаходиться поза межами конфлікту, прорахувати час протягом якого він міг вчиняти активні дії.

Разом з цим, суд взяв до уваги висновок експертного дослідження спеціаліста з комп`ютерної техніки та програмування продуктів № 5/02-16 від 08 лютого 2016 року яким було визначено розташування та взаємодію ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на території поля де стався конфлікт й висновок експертного дослідження спеціалістів у галузі судово-медичної експертизи від 24 лютого 2016 року, відповідно до яких, під час конфлікту ОСОБА_5 постійно перебував у вертикальному положенні в оточенні щільного натовпу і разом з цим натовпом залишив територію інциденту, а відтак, зважаючи на вказані судово-медичні дані та взаємне переміщення учасників конфлікту, ОСОБА_4 не міг спричинити вогнепальне поранення потерпілому. Таким чином, місцем спричинення вогнепального ушкодження ОСОБА_5 може бути лісова смуга біля колючої проволоки, яку потерпілий разом із іншими особами перетинав після того, як втік з місця первинної сутички, тобто місце, де було виявлено потерпілого.

Отже, проаналізувавши наявні у матеріалах кримінального провадження докази, місцевий суд дійшов переконання, що жоден із них не підтверджує поза розумним сумнівом винуватість ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 7 ч. 2 ст. 115 КК, а потерпілий отримав кульове поранення за межами території поля, на якому відбувся конфлікт.

При цьому суд зазначив, що стороною обвинувачення не надано належних і допустимих доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_4 умисного вбивства, а навпаки, надано докази, зокрема, вищезгаданий висновок судово-медичної експертизи від 22 лютого 2017 року, які певною мірою спростовують обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Прокурор, не погодившись із виправдувальним вироком, оскаржив його в апеляційному порядку.

Суд апеляційної інстанції правильно визнав необґрунтованими доводи апеляційної скарги прокурора щодо незаконності виправдувального вироку,оскільки перевіривши матеріали кримінального провадження, встановив, що надані стороною обвинувачення докази на підтвердження винуватості ОСОБА_4 не відповідають вимогам ст. 94 КПК, через те, що кожен з них, як окремо так і в сукупності беззаперечно не вказують на винуватість останнього у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення. А висновок

комплексної судово-медичної (медико-криміналістичної) балістичної експертизи № 40 від

06 квітня 2015 року на який посилається прокурор як на доказ винуватості ОСОБА_4 , відповідно до якого тілесні ушкодження у потерпілого могли виникнути внаслідок дій обвинуваченого, спростовується також наданим прокурором висновком судово-медичної експертизи від 22 лютого 2017 року, з яким не встановлена можливість спричинення обвинуваченим тілесних ушкоджень потерпілому при наведених обставинах.

Апеляційний суд залишаючи вирок місцевого суду без зміни, зазначив в ухвалі підстави для прийняття такого рішення. При цьому порушень процесуального порядку дослідження та оцінки доказів, наведених місцевим судом у вироку, суд не встановив.

Ухвала апеляційного суду є належно умотивованою та обґрунтованою і такою, що за змістом відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, у ній наведено мотиви, з яких виходив суд, та положення закону, якими він керувалися під час постановлення рішення.

Доводи прокурора у касаційній скарзі щодо отримання стороною захисту у позапроцесуальний спосіб, зокрема, висновку експертного дослідження спеціаліста з комп`ютерної техніки та програмування продуктів № 5/02-16 від 08 лютого 2016 року й висновку експертного дослідження спеціалістів у галузі судово-медичної експертизи від 24 лютого 2016 року, зважаючи на те, що сторона захисту не зверталась із клопотаннями про призначення експертиз до прокурора або суду, є необгрунтованими з огляду на положення кримінального процесуального закону.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 93 КПК, сторона захисту, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, здійснює збирання доказів шляхом витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб речей, копій документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій, актів перевірок; ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій, а також шляхом здійснення інших дій, які здатні забезпечити подання суду належних і допустимих доказів.

Згідно з ч. 2 ст. 101 КПК кожна сторона кримінального провадження має право надати суду висновок експерта, який ґрунтується на його наукових, технічних або інших спеціальних знаннях.

Частиною 2 ст. 243 цього ж Кодексу передбачено, що сторона захисту має право самостійно залучати експертів на договірних умовах для проведення експертизи, у тому числі обов`язкової.

З урахуванням наведеного, колегія суддів Касаційного кримінального суду вважає, що істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які б впливали на обґрунтованість судових рішень стосовно виправдання ОСОБА_4 , судами першої та апеляційної інстанцій у кримінальному провадженні допущено не було, а тому законних підстав для скасування цих судових рішень за доводами, наведеними в касаційній скарзі прокурора, не вбачається.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої і апеляційної інстанцій на вирок Житомирського районного суду Житомирської області від 23 листопада 2021 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 03 квітня 2023 року стосовно виправданого ОСОБА_4 .

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3