КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №752/2177/22 Головуючий у 1 інстанції: Шевченко Т.М.

провадження №22-ц/824/8745/2023 Головуючий суддя: Олійник В.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 липня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:

Головуючого судді: Олійника В.І.,

суддів: Гаращенка Д.Р., Кулікової Є.М.,

розглянувши у письмовому провадженні справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , поданою адвокатом Якименком Миколою Миколайовичем та ОСОБА_2 , поданою через законного представника ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 05 квітня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , треті особи: Солом`янська районна в м. Києві державна адміністрація, Святошинська районна в м. Києві державна адміністрація, про відібрання дитини та визначення місця проживання дитини, -

в с т а н о в и в :

В провадженні Голосіївського районного суду м. Києва перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , треті особи: Солом`янська районна в м. Києві державна адміністрація, Святошинська районна в м. Києві державна адміністрація, про відібрання дитини та визначення місця проживання дитини разом з матір`ю.

В підготовчому засіданні надійшла позовна заява малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , подана його законним представником ОСОБА_1 (батьком), про визначення місця проживання дитини.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 05 квітня 2023 року в прийнятті позовної заяви малолітнього ОСОБА_2 , подану його законним представником ОСОБА_1 , до ОСОБА_3 , третя особа - Святошинська районна в м. Києві державна адміністрація, про визначення місця проживання дитини відмовлено.

Позовну заяву малолітнього ОСОБА_2 , подану його законним представником ОСОБА_1 , до ОСОБА_3 , третя особа - Святошинська районна в м. Києві державна адміністрація, про визначення місця проживання дитини повернуто заявникові.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , поданій через законного представника ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом норм процесуального права ставиться питання про скасування ухвали та постановлення нової про прийняття позовної заяви до спільного розгляду з позовом у справі №752/2177/22, об`єднавши вимоги за позовами в одне провадження, направивши позовні матеріали для продовження розгляду в межах справи №752/2177/22 до суду першої інстанції.

Скаргу обґрунтовував тим, що судом першої інстанції повністю проігноровано те, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним.

Також, в супереч нормам ч. 2 ст. 47 ЦПК України та в порушення ч. 1 ст. 18, ч. 4 ст. 152, ч.ч. 1, 2, 3 ст. 160 СК України і ч. 5 ст. 55 Конституції України залишено поза увагою судом першої інстанції той висновок, що з позовом до суду має право звернутися не безпосередньо малолітня особа віком до 14 років від свого імені, а визначені законом особи, яким надано право на захист інтересів малолітньої дитини, від свого імені з зазначенням того, що позов заявлено в інтересах малолітньої особи.

Вважає, що суд першої інстанції позбавив третю особу, яка заявляла самостійні вимоги на предмет спору, права доступу до судочинства та отримання ефективного судового захисту її порушених прав, а тому є повністю незаконними ті мотиви оскаржуваної ухвали, що оскільки у справі за позовом ОСОБА_3 (матері) до ОСОБА_1 (батька) вирішується питання визначення місця проживання дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , то відповідно до ч. 2 ст. 160 СК України врахування інтересів дитини відбувається шляхом заслуховування думки дитини та врахування її згоди щодо проживання з одним з батьків, а у спорах про визначення місця проживання дитини сама дитина не може виступати позивачем чи третьою особою, оскільки її права та інтереси у спорі захищаються іншим шляхом.

Вказує, що судом першої інстанції не наведено жодних норм матеріального чи процесуального права, що визначали б критерій того, що у спорах про визначення місця проживання дитини сама дитина не може виступати позивачем чи третьою особою, оскільки її права та інтереси у спорі захищаються іншим шляхом, на противагу гарантованому кожній особі праву на звернення до суду із позовом, в тому числі і як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору.

Звідси, в порушення норм ч. 2 ст. 154, ст.ст. 160, 161, 171 СК України та неправильно застосувавши і навіть взагалі не застосувавши норми ст. 4, ч. 6 ст. 30, ч.ч.1 та 2 ст. 52, ч. 1 ст. 59, ст.ст. 193 і 194, ч. 1 ст. 195 ЦПК України до спірних правовідносин, суд першої інстанції незаконно ототожнив гарантоване Конституцією України право звернення особи до суду із вчиненням такої окремої процесуальної дії, як з`ясування думки дитини під час вирішення спорів (реалізації права бути вислуханою при вирішенні між батьками, іншими особами спору) щодо її місця проживання, а тому оскаржувана ухвала підлягає безумовному скасуванню в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , поданій адвокатом Якименком М.М., з посиланням на порушення судом норм процесуального права ставиться питання про скасування ухвали та постановлення нової про прийняття позовної заяви до спільного розгляду з позовом у справі №752/2177/22, об`єднавши вимоги за позовами в одне провадження, направивши позовні матеріали для продовження розгляду в межах справи №752/2177/22 до суду першої інстанції.

Скаргу обгрунтовує тим, що ніяких законних перешкод для подання позову третьою особою з самостійними вимогами, а саме: дитиною через свого законного представника - батька, немає.

Вважає, що в оскаржуваній ухвалі суддя, посилаючись на частину третю статті 194 ЦПК України не навела конкретну підставу для відмови у прийнятті позову та поверненні його заявникові.

Вказує, що оскаржуваною ухвалою суддя позбавила права дитину на доступ до правосуддя та отримання ефективного судового захисту її прав, гарантований їй як українським законодавством так і нормами міжнародного права, зокрема порушила частину другу статті 154, статті 160, 161, 171 СК України, неправильно застосувала та/або не застосувала норми статті 4, частини шостої статті 30, частини першу та другу статті 52, частину першу статті 59, статті 193 і І94, частину першу статті 195 ЦПК України.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , поданої адвокатом Якименком М.М. на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 05 квітня 2023 року, ОСОБА_3 просить залишити ухвалу без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Також просить визнати зловживання процесуальними правами, що не відповідають завданням цивільного судочинства, учасником судового процесу представником відповідача ОСОБА_1 - адвокатом Якименком М.М., постановити окрему ухвалу, в порядку вимог ст. 262 ЦПК України про стягнення в дохід державного бюджету, з урахуванням ст.148 ЦПК України, з представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Якименка М.М.

Зазначає, що на час подання ОСОБА_1 вказаної зустрічної позовної заяви від імені дитини, вік дитини сягав 5 років та 9 місяців.

Подавши до суду заяву від імені дитини, та визначивши для неї статус третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги, відповідач ОСОБА_1 , діючи як представник, виражає в ній не волю особи, в інтересах якої від діє, а свою власну волю, таким чином намагаючись досягти вигідних для себе результатів, з огляду на ухвалу суду від 02.02.2023 року у вказаній справі, якою повернуто зустрічну позовну заяву.

Враховуючи викладене, у справі №752/2177/22 відповідач ОСОБА_1 дійшов помилкового висновку про те, що позивачка ОСОБА_3 звертаючись з позовом до суду порушила саме права чи інтереси дитини, за захистом яких він і звернувся, подавши до суду відповідну заяву під назвою «позовна заява третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору».

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції дійшов правильного аналізу вищезазначених норм, що дало підстави для висновку, що у спорах про визначення місця проживання дитини сама дитина не може виступати позивачем чи третьою особою, оскільки її права та інтереси у спорі захищаються іншим шляхом.

Крім того, вважає процесуальну поведінку відповідача ОСОБА_1 та його представника - адвоката Якименка М.М., що виражається в поданні повторної зустрічної позовної заяви з тими саме вимогами та обгрунтуваннями, оцінку яким вже надано Київським апеляційним судом в постанові від 03.03.2023 року, повторно, як самим відповідачем так і його представником - такими, що має ознаки зловживання процесуальними правами та створює протиправні перешкоди у здійсненні судочинства.

Крім того, вважає, що подання відповідачем ОСОБА_1 вказаної апеляційної скарги до Київського апеляційного суду направлено виключно на перешкоджання здійснення судочинства судом першої інстанції у вказаній справі, з метою затягування розгляду справи по суті, шляхом маніпуляцій з рухом матеріалів цивільної справи, а саме, витребуванням апеляційним судом справи з суду першої інстанції.

Викладені обставини мають ознаки зловживання учасником судового процесу - представником відповідача ОСОБА_1 - адвокатом Якименком М.М., - процесуальними правами, що є проявом неповаги до суду та інших учасників процесу перешкоджає здійсненню судочинства.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду про повернення заяви позивачеві (п.6 ч.1 ст.353 ЦПК) розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників. (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13-ц).

За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення з таких підстав.

Відмовляючи у прийнятті та повертаючи позовну заяву позивачеві, суд першої інстанції виходив з того, що до позову третьої особи з самостійними вимогами застосовуються положення ч.3 ст.194 ЦПК України.

Такі висновки відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з вимогами ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що у лютому 2022 року ОСОБА_3 звернулась до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з позовом про відібрання дитини та визначення місця проживання дитини разом з матір`ю.

Встановлено, що в підготовчому засіданні до суду надійшла позовна заява малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , подана його законним представником ОСОБА_1 (батьком), про визначення місця проживання дитини.

Відповідно до ч.1 ст.52 ЦПК України треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, подавши позов до однієї або декількох сторін.

Третя особа з метою захисту свого права може заявити самостійні вимоги саме щодо предмета спору, якщо вважає, що саме їй належить право на предмет спору чи його частину.

Участь третіх осіб у цивільній справі зумовлена тим, що судовий спір між сторонами прямо (для третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги) або опосередковано (для третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги) стосується прав та інтересів інших осіб. Тому участь у справі третіх осіб є формою захисту їх прав та інтересів, що пов`язані зі спірним правовідношенням, а також дозволяє суду повно та всебічно дослідити обставини справи, з`ясувати дійсні взаємовідносини учасників спору.

Аналіз вищезазначених норм дає підстави для висновку, що у спорах про визначення місця проживання дитини сама дитина не може виступати позивачем чи третьою особою, оскільки її права та інтереси у спорі захищаються іншим шляхом.

Відповідно до ч. 2 ст. 52 ЦПК України, про прийняття позовної заяви та вступ третьої особи у справу суд постановляє ухвалу.

За ст.193 ЦПК України відповідач має право пред`явити зустрічний позов у строк для подання відзиву.

Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.

Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об`єднуються в одне провадження з первісним позовом.

У випадку подання зустрічного позову у справі, яка розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, суд постановляє ухвалу про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Відповідно до ст. 194 ЦПК України зустрічна позовна заява, яка подається з додержанням загальних правил пред`явлення позову, повинна відповідати вимогам статей 175 і 177 цього Кодексу.

До зустрічної позовної заяви, поданої з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу.

Зустрічна позовна заява, подана з порушенням вимог частин першої та другої статті 193 цього Кодексу, ухвалою суду повертається заявнику. Копія зустрічної позовної заяви долучається до матеріалів справи.

Згідно ст.195 ЦПК України положення статей 193 і 194 цього кодексу застосовуються до позовів третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмету спору у справі, у якій відкрито провадження.

Виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскільки до позову третьої особи з самостійними вимогами застосовуються положення ч.3 ст.194 ЦПК України, то така заява підлягає поверненню заявникові, а її копія долучається до матеріалів справи.

Посилання у відзиві на апеляційну скаргу щодо зловживання процесуальними правами, що не відповідають завданням цивільного судочинства, учасником судового процесу представником відповідача ОСОБА_1 - адвокатом Якименком М.М., суд апеляційної інстанції відхиляє, виходячи з такого.

Відповідно до ч.ч.1, 5-7 ст.262 ЦПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.

Разом з цим, судом апеляційної інстанції при вирішенні спору не виявлено зловживання процесуальними правами, що не відповідають завданням цивільного судочинства, учасником судового процесу представником відповідача ОСОБА_1 - адвокатом Якименком М.М., а тому відсутні підстави для постановлення окремої ухвали.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку щодо залишення без задоволення апеляційних скарг ОСОБА_1 , поданою адвокатом Якименком М.М. та Лала О.В., поданою через законного представника ОСОБА_1 та залишення без змін ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 05 квітня 2023 року.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , поданою адвокатом Якименком Миколою Миколайовичем та ОСОБА_2 , поданою через законного представника ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 05 квітня 2023 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України.

Головуючий:

Судді: