ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 639/3282/20 Номер провадження 22-ц/814/775/23Головуючий у 1-й інстанції Єрмоленко В.Б. Доповідач ап. інст. Триголов В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2023 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача  :      Триголова В.М.,

суддів:        Дорош А.І., Лобова О.А.,

секретар: Андрейко Я.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду м.Харкова від 28 грудня 2021 року по справі за поданням приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Семендяєва Олександра Сергійовича , боржник – ОСОБА_2 , стягувач ОСОБА_3 , заінтересована особа ОСОБА_1 про визначення частки із спільного майна для звернення стягнення

В С Т А Н О В И В:

Приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Семендяєв О.С. звернувся до суду з поданням про визначення частки із спільного майна для звернення стягнення , якою боржник володіє спільно з ОСОБА_1 , а саме будинку АДРЕСА_1 у розмірі частки на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку №1974, посвідченого 19.07.2016 року приватним нотаріусом Дергачівського районного нотаріального округу Харківської області Коробець О.М. з метою звернення стягнення в рамках виконавчого провадження №6606769.

Подання мотивоване тим, що на виконанні перебуває виконавче провадження №6606769 з примусового виконання виконавчого листа №639/3282/20 , виданого 29.04.2021 року Жовтневим районним судом міста Харкова про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошових коштів за договором позики від 15.04.2007 у розмірі 666 685 грн. Боржником рішення суду не виконується у зв`язку із чим виникла необхідність у зверненні до суду із поданням.

Ухвалою Жовтневого районного суду м.Харкова від 28 грудня 2021 року подання приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Семендяєва Олесандра Сергійовича , боржник – ОСОБА_2 , стягував – ОСОБА_3 , заінтересована особа – ОСОБА_1 про визначення частки із спільного майна для звернення стягнення - задоволено.

Визначено частку майна боржника ОСОБА_2 у розмірі частини будинку АДРЕСА_1 , якою він володіє спільно з ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу № 1974, посвідченого 19.07.2016 приватним нотаріусом Дергачівського районного нотаріального округу Харківської області Коробець О.М., з метою звернення стягнення в межах виконавчого провадження № 66067769.

Вказану ухвалу в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_1 .

Апелянт вказує , що судом при розгляді справи порушено процесуальні та матеріальні норми права. Зазначає , що виконавець мав би звертатись із таким поданням в порядку позовного провадження. Крім того , судом порушено положення ст.114 ЦПК України , згідно якої , позови що виникають з приводу нерухомого майна пред`являються за місцемзнаходження майна або основної його частини.

ОСОБА_1 вказує, що ОСОБА_2 не звертався із позовом про поділ спільного майна подружжя, тобто ОСОБА_2 не заявляє вимог щодо сумісно нажитого майна , тобто фактично розподілу сумісного майна подружжя у судовому порядку не проводилось.

Будинок АДРЕСА_1 придбаний ОСОБА_1 за власні кошти , особисто та належить їй.

Також скаржник посилається на те, що районним судом не було витребувано Технічний паспорт на будинок , та не встановлено його відповідність технічній документації.

Скаржник просить ухвалу Жовтневого районного суду міста Харкова від 28 грудня 2021 року – скасувати, ухвалити нову, якою відмовити у задоволенні подання приватного виконавця.

Судовим розглядом встановлено, що рішенням Жовтневого районного суду міста Харкова від 11.12.2020 року частково задоволені вимоги ОСОБА_3 , та стягнуто на його користь з ОСОБА_2 грошові кошти за розпискою від 15.04.2017 року в сумі 666 695 грн. , три відсотки річних від простроченої суми – 37 979,77 грн., судовий збір у розмірі 7 0 46,75 грн.Рішення набрало законної сили.

29 квітня 2021 року Жовтневим районним судом видано виконавчий лист №639/3282/20.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Харківської області 12.07.2021 року відкрито виконавче провадження №66067769 , зобов`язано ОСОБА_2 подати декларацію про доходи та майно і попереджено про відповідальність за неподання декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

ОСОБА_4 декларація про доходи не надана, рішення суду ним не виконується. При виході за адресою реєстрації боржника встановлено, що матір ОСОБА_2 надати доступ до приміщення відмовилась , обґрунтовуючи свою відмову тим, що будинок належить ій , про що складено відповідний акт 13.11.2018 року. В результаті проведених виконавцем заходів з`ясувалось, що боржник за трудовими та цивільно-правовими договорами доходів не отримує, на обліку в органах ДФС не перебуває, у власності транспортні засоби відсутні.

В Державному реєстру актів цивільного стану громадян наявний актовий запис про шлюб від 15.07.2021 року ОСОБА_2 перебуває у шлюбі із ОСОБА_1 .

За дружиною ОСОБА_2 , ОСОБА_1 зареєстровано право власності на житловий будинок загальною площею 131,6 кв.м., житловою площею 67,8, кВ.м, з надвірними будівлями та спорудами , розташований у АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі продажу від 19.07.2016 №1974 посвідченого приватним нотаріусом Дергачівсьеого районного нотаріального округу Харківської області Коробець О.М.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів - це сукупність дій органів і посадових осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів, які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частинами 1, 2 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Як передбачено положеннями статті 48 Закону України "Про виконавче провадження"стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Порядок визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, встановлено ст.443 ЦПК України, згідно якої питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця.

Апелянт посилається на те, що справа мала б розглядатися в порядку позовного провадження .

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі          № 2-591/11(провадження № 14-31цс21) вказано, що в разі, якщо наявний спір щодо визначення частки боржника у спільному майні, звернення виконавця до суду завжди за своєю суттю має характер позовної заяви (незалежно від її назви), оскільки вона звернена до суду з метою вирішення матеріального спору. При цьому позовна заява має подаватися в порядку позовного провадження, а не в порядку розділу VI «Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)» ЦПК України. В останньому випадку суд має або закрити провадження (якщо порушені правила про юрисдикцію спору - див. пункт 73 цієї постанови), або залишити заяву (подання) без розгляду (якщо правила про юрисдикцію спору не порушені - див. пункти 74 - 75 цієї постанови)».

Так , судом не встановлено порушень норм процесуального права районним судом під час розгляду подання приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Семендяєва О.С.

У частині першій статті 446 ЦПК України встановлено, що процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах, вирішуються судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, якщо інше не визначено цим розділом.

З огляду на що неможливо зробити висновок , що справа мала розглядатися за правилами положень ст. 30 ЦПК України (розгляду справи за місцем знаходження майна), оскільки ст. 30 ЦПК України визначає виключну підсудність позовів.

У разі, якщо майно належить двом або більше особам на праві спільної власності із визначенням часток кожного з них у праві власності, то відповідно до частини першої статті 356 ЦК України майно належить таким особам на праві спільної часткової власності. Якщо розмір часток співвласників відомий, то спір про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, не виникає. Водночас може виникнути спір про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї (частина перша статті 366 ЦК України).

Якщо ж виник спір щодо визначення частки майна боржника у майні, яке належить боржнику та іншим особам на праві спільної сумісної власності, то судове рішення у разі задоволення позову має наслідком зміну матеріального правовідношення - право спільної сумісної власності припиняється, натомість виникає право спільної часткової власності (див mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20, пункт 8.74).

При цьому відбувається припинення права власності одного виду і виникнення права власності іншого виду не тільки боржника, а й іншої особи (співвласника), яка могла взагалі не брати участі у справі, в якій ухвалене судове рішення проти боржника. Відсутність згоди такої особи на визначення частки майна боржника у спільному майні, у тому числі заперечення самого існування права спільного з боржником права власності (як у справі, що переглядається), свідчить про наявність матеріального спору, який не вирішувався і не міг бути вирішений у справі, в якій ухвалене судове рішення проти боржника. Це новий матеріальний спір, який не може розглядатися як процесуальне питання, а тому не може вирішуватися за правилами розділу VI «Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)» ЦПК України. Такий спір має бути вирішений судом у порядку позовного провадження. Тому заява про визначення частки майна боржника у спільному майні за наявності спору, подана до суду виконавцем, незалежно від її назви (позовна заява, подання) за своєю суттю є саме позовною заявою. Особа, яка є стверджуваним співвласником майна боржника у такому спорі, є стороною у спорі, якій має бути забезпечена можливість користуватися всіма правами, якими наділений відповідач відповідно до закону. Лише в цьому разі буде забезпечене право такої особи на справедливий суд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відтак, колегія суддів відхиляє доводи скаржника щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права , адже ОСОБА_1 брала участь у справі , тобто не була позбавлена права надавати свої докази та заперечення . З огляду на що апеляційний суд вважає , що районним судом було забезпечене право ОСОБА_1 на справедливий суд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Крім того, основним аргументом апеляційної скарги ОСОБА_1 є те , що будинок АДРЕСА_1 , належить їй особисто. ОСОБА_1 вказує , що боржник ОСОБА_2 є її колишнім чоловіком , останнім жодних вимог щодо поділу майна до суду не заявлялось.

Відповідно до ч.1ст. 368 ЦК України спільна сумісна власність-це спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності.

Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, проводиться відповідно до ст.370 ЦК України, відповідно до якої співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності.

За змістом ч.1ст.356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Згідно ст..357 ЦК України частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.

Положеннями ст.371 ЦК України визначено, що кредитор співвласника майна, що є у спільній сумісній власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернено стягнення, може пред`явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї, крім випадків, установлених законом. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, для звернення стягнення на неї здійснюється у порядку, встановленому ст.366 цього Кодексу.

Як встановлено статтею 60 СК України,майно,набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Згідно з частиною 1 статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Так, місцевим судом здійснено вірний висновок що приватним виконавцем надано суду достатньо доказів , які свідчать про придбання буд. АДРЕСА_1 ОСОБА_1 під час перебування у шлюбі з ОСОБА_2 .

Попри посилання на одноособове володіння будинком ОСОБА_1 не надала суду жодного доказу , що підтвердив би її аргументи щодо придбання нею особисто за власні кошти будинку АДРЕСА_1 .

Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Положеннями статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Так, ОСОБА_1 ні під час розгляду справи судом першої інстанції , а ні під час апеляційного перегляду не надано суду доказів на підтвердження своїх аргументів та вимог апеляційної скарги.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції щодо задоволення подання приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Семендяєва О.О. про визначення частки зі спільного майна для звернення стягнення є законними і обгрунтованими, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону. 

Наведене свідчить, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦІК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.1, 375, 382 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Ухвалу Жовтневого районного суду м.Харкова від 28 грудня 2021 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий суддя: В.М. Триголов

Судді:                                         А.І. Дорош

                                                                О.А. Лобов