ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2023 року

м. Хмельницький

Справа № 676/997/22

Провадження № 11-кп/4820/283/23

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Хмельницького апеляційного суду у складі:

головуючого судді                 ОСОБА_1 ,

суддів                                                 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

при секретарі                         ОСОБА_4 ,

за участю прокурора                         ОСОБА_5 ,

потерпілих                                         ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

представника потерпілої                         ОСОБА_8 ,

захисника ОСОБА_9 ,

обвинуваченого         ОСОБА_10

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відео конференції апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_10 та його захисника - адвоката ОСОБА_9 на вирок Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 12 грудня 2022 року у кримінальному провадженні №12021240000000542 відомості про яке 27.10.2021 року внесено до ЄРДР стосовно

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кам`янець-Подільський, зареєстрованого по АДРЕСА_1 , тимчасово проживаючого по АДРЕСА_2 , громадянина України, не одруженого, не працюючого, раніше судимого Кам`янець-Подільським міськрайонним судом Хмельницької області:

-14 липня 2005 року за ч. 1 ст. 115 КК України, на підставі ч.4ст.70 КК України, до 14 років 2 місяців позбавлення волі, звільненого з місць позбавлення волі по відбуттю покарання 1 лютого 2019 року;

-24 листопада 2021 року за ч.1 ст.122 КК України до 2-х років позбавлення волі,

визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.п.10, 13 ч.2 ст.115 КК України та призначено йому покарання у виді довічного позбавлення волі.

На підставі ч.4 ст.70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання призначеного вироком цього ж суду від 24 листопада 2021 року більш суворим покаранням, що призначається цим вироком, остаточно до відбування ОСОБА_11 покарання у виді довічного позбавлення волі.

Строк покарання ОСОБА_10 ухвалено обчислювати з 12 грудня 2022 року, зарахувавши йому у строк відбуття покарання термін ув`язнення - тримання під вартою з 04 листопада 2021 року по 18 квітня 2022 року включно та зараховано у строк відбуття покарання частково відбуте покарання за попереднім вироком (від 24 листопада 2021 року) з 19 квітня 2022 року по 11 грудня 2022 року включно.

Стягнуто з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_12 1000000 грн. (один мільйон гривень) у рахунок відшкодування моральної шкоди; на користь ОСОБА_6 1000000 грн. (один мільйон гривень) у рахунок відшкодування моральної шкоди.

ВСТАНОВИЛА:

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини.

За вироком суду, ОСОБА_10 26 жовтня 2021 року, о 22 год. 25-40 хв., в м. Кам`янець-Подільський, перебуваючи поблизу стадіону Кам`янець-Подільської ЗОШ №7, по вул.Миколи Гордійчука, Хмельницької області, побачив знайому ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка поверталась з роботи додому в напрямку с. Зіньківці Кам`янець-Подільського району, та почав слідувати за нею, з метою вчинити умисне вбивство ОСОБА_13 , поєднане із сексуальним насильством. За вказаних обставин, ОСОБА_10 , будучи особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, з метою реалізації зазначеного умислу, усвідомлюючи суспільно - небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки у вигляді смерті ОСОБА_13 та бажаючи їх настання, на стежці, що поблизу єврейського кладовища і стадіону Кам`янець-Подільської ЗОШ №7, неподалік від дороги - вулиця Миколи Гордійчука, в м. Кам`янець-Подільський, умисно руками потягнув за капюшон її куртки, та повалив на землю, наніс удар невстановленим в ході слідства предметом в її голову, спричинивши тілесне ушкодження у вигляді рани в лобній ділянці зліва, які по ступеню тяжкості відноситься до легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров`я. Далі, ОСОБА_10 , користуючись фізичною перевагою над потерпілою, розпочав вчиняти насильницькі дії сексуального характеру відносно ОСОБА_13 , яка лежала на спині, не пов`язані з проникненням в її тіло та без її добровільної згоди, а саме руками стягнув до стоп ніг останньої джинсові штани та труси, тим самим оголив її нижню частину тіла, в тому числі статеві органи. При цьому, ОСОБА_13 , яка лежала на землі, почала чинити активний опір ОСОБА_10 , який з метою його подолання умисно наніс їй невстановленим в ході досудового розслідування предметом удар в ділянку носа, спричинивши їй тілесне ушкодження у вигляді синяка в ділянці спинки носа з розповсюдженням на верхнє повіко правого ока, верхнє та нижнє повіка лівого ока, ліву скроневу та лобну ділянки, яке по степені тяжкості відноситься до легких тілесних ушкоджень. Далі, ОСОБА_10 , долаючи опір ОСОБА_13 , пальцями своїх рук умисно здійснив стиснення в ділянці підборіддя, руків`я грудини, правої кисті ОСОБА_13 , спричинивши їй тілесні ушкодження у вигляді синяка в області підборіддя, синяка в області руків`я грудини, синяка в області тильної поверхні правої кисті, яке по степені тяжкості відноситься до легких тілесних ушкоджень.

Також, ОСОБА_10 , з метою завершення злочинного умислу, спрямованого на умисне вбивство ОСОБА_13 , яка в свою чергу продовжувала лежати на спині, поєднане із сексуальним насильством, знаходячись справа від неї, коліном своєї правої ноги умисно прижав кисть правої руки останньої, спричинивши їй тілесне ушкодження у вигляді синяка в області всіх поверхонь першого між фалангового суглобу 5-ого пальця правої кисті з розповсюдженням на верхній відділ основної фаланги та нижній відділ середньої фаланги, яке по степені тяжкості відноситься до легких тілесних ушкоджень.

Тоді ж ОСОБА_10 , продовжуючи перебувати у вказаному вище положенні по відношенню до ОСОБА_13 , діючи умисно, долаючи опір потерпілої, яка оборонялась від сексуального насильства, своєю правою рукою схопив за шию ОСОБА_13 та пальцями вказаної руки стиснув її, в результаті чого спричинив останній тілесні ушкодження у вигляді: 3-х садин в області тіла нижньої щелепи зліва на межі з верхнім відділом лівої бокової поверхні шиї, які по степені тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень;  4 синяків на лівій і 3 синяків на правій бокових поверхнях шиї, 1 крововиливу в області кореня язика справа та 1 крововиливу в області кореня язика зліва, 1 крововиливу в області передніх та зовнішніх поверхонь лівої долі щитовидної залози та 1 крововиливу в області передніх та зовнішніх поверхонь правої долі щитовидної залози, крововиливу в області передньо-зовнішніх поверхонь кілець трахеї, крапкових крововиливів в слизову оболонку повік, легеневу плевру та в епікарді, які по степені відносяться до тяжких тілесних ушкоджень та стоять в причинному зв`язку з настанням смерті ОСОБА_13 . Внаслідок стиснення ОСОБА_10 шиї ОСОБА_13 , за вказаних обставин, остання померла в результаті механічної асфіксії через короткий проміжок часу на місці події.

Узагальнені доводи апеляційних скарг захисту.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_10 просить вирок Кам`янець - Подільського міськрайонного суду від 12 грудня 2022 року скасувати, провадження по справі щодо нього закрити на підставі ст. 284 КПК України, у зв`язку з не встановленням в суді достатніх доказів для доведення його винуватості у вчиненні інкримінованого злочину та вичерпанням можливості їх отримати.

Свої вимоги аргументує тим, що вирок суду є необґрунтованим, упередженим, невмотивованим, висновки викладенні в рішенні суду не відповідають фактичним обставинам справи, вирок суду не відповідає положенням ст. 370 КПК України. Вважає, що судпри ухваленні вироку щодо нього не додержався положень ст. 94 КПК України та не правильно оцінив докази зібрані слідством на користь обвинувачення.

Посилається на презумпцію невинуватості, забезпечення доведення вини та обов`язок доведення вини особи стороною обвинувачення, гарантовані Конституцією України та положеннями ст. 17 ч.2, ст. 92 КПК України, вважає, що ці гарантії у кримінальному провадженні щодо нього було порушено.

Вказує, що суд безпідставно не визнав докази зібрані під час досудового розслідування недопустимими з наведених ним в суді підстав.

Зауважує, що в порушення вимог ст. 209, 213 КПК України протокол його затримання складався без участі захисника, тому його наступний допит та інші слідчі дії відповідно до положень ст. 86,87 КПК України слід було визнати недопустимими доказами.

Вказує, що його після затримання було піддано катуванню, тортурам та нелюдському психологічному тиску, що підтверджується протоколом допиту від 04.11.2021 р.в якому зазначено, що здійснювалась відеофіксація цієї слідчої дії камерою PanaconikHCV -160. Однак, відеозапис його допиту не долучений слідством до матеріалів провадження, вважає, що умисно, оскільки з нього вбачається його розгублений, шоковий та подавлений психоемоційний стан, що став наслідком недозволених заходів слідства та психологічного тиску на нього на початкових етапах слідства.

       Вважає, що такі саме обставини вбачаються і з матеріалів негласних, слідчих-розшукових дій, проведених щодо нього.

Стверджує, що матеріалах справи докази мають певні суперечності, розбіжності, а саме висновки експертизи. Судова експертиза від 03.11.21 року № 15693 суперечить висновкам експертизи від 08.11.21 року № 15535, а експертиза від 10.01.22 року № 15540 містить тертю версію, що не відповідає першим двом.

Наголошує на своєму алібі та посилається те, що в ході судового розгляду, було досліджено відеоматеріали з камер відеоспостережень, дані цих записів вбачається, що з 21:45 до 23:25 він слідував в напрямку свого місця проживання, і був весь цей час постійно в фокусі відеокамер, що само по собі унеможливлює його участь у вбивстві ОСОБА_13 . На підтвердження його слів, посилається на висновок судово-медичного експерта №293 від 17.11.2021 р., в якому встановлений час смерті потерпілої ОСОБА_13 , який збігається з часом коли його зафіксували камери відеоспостережень.

Наполягає на тому, що версію подій, яку він виклав під час проведеного з ним слідчого експерименту 15.11.21 року, проведеного з 10.год 35 хв по 10 год 55 хв. та зафіксовану на відео, він повідомляв під фізичним та психологічним тиском з боку працівників поліції, які намагалися приховати його стан під медичною маскою, що змусили його одягти на обличчя, після знущань та катувань.

Посилається також на те, що погодився дати такі пояснення після вмовлянь свого захисника ОСОБА_14 , який неналежно здійснював його захист під час досудового розслідування, підтримував обвинувальну версію слідства, змусив його виконати всі дії та дати пояснення, які зафіксовані під час слідчого експерименту, внаслідок чого він обмовив себе у вчиненні злочину щодо ОСОБА_13 , якого насправді не вчиняв.

Зазначає, що під час огляду місця події єдиним предметом, що зник потерпілої був її мобільний телефон, при тому всьому, що інші ціні речі та грошові кошти, залишились біля потерпілої, саме тому вважає, що пошук зниклого мобільного телефону, потерпілої на досудовому слідстві працівниками поліції мав стати ключовим, вказівником на того хто скоїв злочин відносно ОСОБА_13 , однак це питання майже не досліджувалось, не встановлювалося місце знаходження телефону, розшифровка дзвінків за останніх декілька діб до трагедії та повідомлень.

Вважає, що судом було порушено вимоги ст. 376 КПК України, вирок йому не було проголошено, не роз`ясненого його зміст та порядок оскарження вироку.

Захисник в своїй апеляцій скарзі просить вирок суду скасувати, закрити провадження у справі щодо ОСОБА_10 виправдавши його в інкримінованому злочині.

В апеляційній скарзі захисник виклав обставини, вчинення злочину ОСОБА_10 щодо ОСОБА_13 визнані судом доведеними та вказав, що обвинувальний вирок суду ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, а призначене його підзахисному покарання не відповідає особі обвинуваченого, а висновки суду фактичним обставинам кримінального провадження.

Захисник послався на пояснення ОСОБА_10 , надані обвинуваченим у судовому засіданні, які вважає правдивими та з яких вбачається, що він був знайомим з загиблою ОСОБА_13 , яка працювала в магазині, куди він заходив на каву. 26.10.21 року з 18 до 19 години перебував в АДРЕСА_3 , мав намір провідати співмешканку та доньку, але їх не дочекався. О 21-22 годині біля в`їзду у двір побачив ОСОБА_13 , привітався з нею та розмовляв. Після цього ОСОБА_13 пішла додому одна, а він повернувся додому. В цей день він був на лікарняному мав поріз руки. Про смерть ОСОБА_13 дізнався від матері та з соціальних мереж. Через деякий час працівники поліції взяли у нього біологічні зразки слини та шкіри, від поліції він не переховувався. Був затриманий працівниками поліції біля магазину «Делікатеси», доставлений до опорного пункту по вул. 30 років Перемоги, де його протягом доби катували, знущалися, завдавали тілесних ушкоджень, внаслідок чого він змушений був обмовити себе у вбивстві ОСОБА_13 , після чого доставили до відділу поліції. Під час слідства він не оскаржував неправомірні дії поліцейських щодо нього, оскільки побоювався за свою дитину і перебував під повним контролем правоохоронців. Порядок його дій, хронологію події вбивства ОСОБА_13 , подробиці вчинення злочину, які він мав повідомляти при здійсненні офіційних слідчих дій, зокрема при слідчому експерименті йому повідомляли працівники поліції.

Вважає, що при зустрічі з ОСОБА_13 26.10.21 року ввечері обвинувачений вітався та обіймався з нею, тому на капюшоні її куртки могли залишитися генетичні ознаки його зразка епітелію.

Зауважує, що зразки букального епітелію та зразки шкіри з рани пошкодженої руки ОСОБА_10 відбирали працівники карного розшуку без участі понятих та інших сторонніх осіб, що ставить під сумнів об`єктивність проведених на підставі цих зразків наступних експертних досліджень.

Вказує, що судом першої інстанції не взято до уваги, хто, чому і коли відбирав в ОСОБА_10 зразки шкіри з рани пошкодженої раніше руки обвинуваченого; покази, офіційний допит та слідчий експеримент були надані ОСОБА_10 та проведенні після добового катування, побиття працівниками поліції в опорному пункті по вул. 30 років Перемоги в м. Кам`янець-Подільському; обличчя, тіло, одяг померлої ОСОБА_13 були в крові, а на обстеженому, вилученому та оглянутому одязі ОСОБА_10 крові, генетичних ознак ОСОБА_13 виявлено не було; вилучений одяг в ОСОБА_10 був чистий та охайний, будь-яких пошкоджень та слідів в тому числі на штанині в області правої ноги, правого коліна будь-яких пошкоджень та слідів боротьби, розриву, стискання пом`ятості не було виявлено; що стосується пошкоджень на правому коліні ОСОБА_10 , то вони могли утворитися внаслідок побиття, катувань та інших протиправних дій працівників поліції на опорному пункті поліції.

На думку захисника, всі наведені обставини дають підстави для закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_10 на підставі ст. 284 ч.1 п.1,2 КПК України, але у таких вимогах захисту, які заявлялися в судовому засіданні 08.12.22 року було безпідставно відмовлено та незаконно ухвалено обвинувальний вирок.

Узагальнена позиція учасників апеляційного перегляду провадження.

Під час апеляційного перегляду провадження ОСОБА_10 та його захисник ОСОБА_9 підтримали апеляційні вимоги, викладені в їх апеляційних скаргах у повному обсязі, наполягали на незаконності засудження обвинуваченого, підтримали версію захисту, якої ОСОБА_10 дотримувався в суді першої інстанції.

Прокурор ОСОБА_5 , потерпілі ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , та представник потерпілих ОСОБА_8 у судовому засіданні заперечували проти задоволення апеляційних скарг захисту, апеляційні твердження захисника та обвинуваченого вважали безпідставними, такими, що спростовуються висновками, наведеними у вироку, вважали його законним та обґрунтованим, просили залишити вирок суду без зміни.

Вислухавши суддю - доповідача, учасників апеляційного перегляду провадження, вивчивши матеріали кримінального провадження у межах апеляційних вимог захисту, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги захисника та обвинуваченого ОСОБА_10 задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Мотиви суду, що стали підставою для ухвалення судового рішення з посиланням на норми кримінального та процесуального закону.

Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Отже, апеляційний перегляд оскаржуваного вироку здійснюється лише щодо доведеності вини ОСОБА_10 у вчиненому, належності та допустимості зібраних у справі доказів, а також призначеного покарання.

Відповідно до вимог, встановлених ст. 370 КПК України, законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Розглянувши кримінальне провадження в межах апеляційних вимог захисту, колегія суддів вважає, що суд з достатньою повнотою, об`єктивно дослідивши обставини вчинення обвинуваченим ОСОБА_10 кримінального правопорушення, передбаченого п.п.10, 13 ч.2 ст.115 КК України, дав їм правильну юридичну оцінку. Обвинувачення, визнане судом доведеним щодо фактичних обставин кримінального правопорушення, суд обґрунтував сукупністю належних та допустимих доказів.

Приймаючи рішення за апеляційними доводами сторони захисту про те, що протокол затримання ОСОБА_10 складався без участі захисника, а тому його допит та подальші слідчі дії, зокрема слідчий експеримент, проведені з порушенням його права на захист, апеляційний суд відкидає, враховуючи наступне.

Виходячи з положень ст. 52 ч.1 КПК України участь захисника є обов`язковою у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів. У цьому випадку участь захисника забезпечується з моменту набуття особою статусу підозрюваного.

Колегія суддів виходить з того, що злочин інкримінований ОСОБА_10 вчинено 26 жовтня 2021 року. В подальшому органи досудового розслідування здійснювали перевірку осіб на причетність до вбивства і лише 3 листопада 2021 року після проведення ДНК експертиз було встановлено причетність ОСОБА_10 до вбивства. З 26 жовтня до 04 листопада ОСОБА_10 перебував на волі. Уповноваженою службовою особою він не затримувався у відповідності до ст. 208 КПК України, а тому протокол затримання не складався.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що 04 листопада 2021 року ОСОБА_10 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.п. 10, 13 ч. 2 ст. 115 КК України (т. 9, а.м.к.п. 28-32). Цього ж дня відповідно до доручення Регіонального центру з надання безоплатної правової допомоги № 022-0001589 від 04.11.2021 року йому було призначено захисника – адвоката ОСОБА_14 , який постановою слідчого був залучений до участі у справі (Т. 9, а.с. 35, 38-39).

Цього ж дня, тобто 04.11.2021 року, проведено допит ОСОБА_10 за участі адвоката ОСОБА_14 про що складено відповідний протокол, який підписаний ОСОБА_10 та його захисником ОСОБА_14 . Вказана слідча дія зафіксована на відеозапис, який долучений до матеріалів справи (Т.9, а.м.к.п. 39-40, 41), тому твердження обвинуваченого де він вказує протилежне є безпідставними.

Під час досудового розслідування 15 листопада 2021 року із ОСОБА_10 проводився слідчий експеримент, який зафіксований на відеозапис, за участю захисника ОСОБА_14 , протокол підписаний учасниками слідчої дії, в тому числі ОСОБА_10 та його захисником ОСОБА_14 . Будь – яких заперечень щодо проведення даної слідчої дії та встановлених обставин сторона захисту в протоколі не зазначала. (Т. 9, а.м.к.п. 54-58).

Отже, колегія суддів вважає, що порушень вимог КПК України під час проведення слідчого експерименту за участю ОСОБА_10 з підстав відсутності захисника, як про це вказує обвинувачений в апеляційній скарзі, не встановлено. Відповідно протокол слідчого експерименту від 15.11.2021 року є допустимим доказом.

Приймаючи рішення за апеляційними доводами обвинуваченого ОСОБА_10 , про те, що захисник ОСОБА_14 на початкових етапах слідства не сприяв йому у здійсненні захисту, незаконно впливав на нього, схиляючи до того, щоб він зізнався у вбивстві ОСОБА_13 колегія суддів вважає необґрунтованими та виходить з наступного.

       Виходячи з положень ст. 47 КПК України захисник зобов`язаний використовувати засоби захисту, передбачені цим Кодексом та іншими законами України, з метою забезпечення дотримання прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого та з`ясування обставин, які спростовують підозру чи обвинувачення, пом`якшують чи виключають кримінальну відповідальність підозрюваного, обвинуваченого.

Захисник зобов`язаний прибувати для участі у виконанні процесуальних дій за участю підозрюваного, обвинуваченого. Захисник без згоди підозрюваного, обвинуваченого не має права розголошувати відомості, які стали йому відомі у зв`язку з участю в кримінальному провадженні і становлять адвокатську або іншу охоронювану законом таємницю.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що 04.11.21 року захисник ОСОБА_14 приймав участь при допиті підозрюваного ОСОБА_10 (а/с – 39 т.9), був присутнім в суді під час обрання слідчим суддею підозрюваному ОСОБА_10 запобіжного заходу в виді тримання під вартою та при продовженні строку тримання під вартою (а/с -53,73 т.9), при вилученні слідчим у ОСОБА_10 одягу та інших речей (а/с – 43-47 т.9). Був присутнім захисник ОСОБА_14 і під час проведення слідчого експерименту з ОСОБА_10 15.11.21 року ( а/с – 54 т.9).

Проаналізувавши запис фіксування слідчого експерименту проведеного за участю ОСОБА_10 колегія суддів не вбачає будь – якого тиску, вмовлянь, спонукань з боку захисника впливу на його покази та правову позицію в цілому. Зі змісту протоколів наведених слідчих дій вбачається, що ОСОБА_10 визнавав свою вину у вбивстві ОСОБА_13 , пояснював та показував свої дії при вчиненні злочину у присутності багатьох осіб. Колегія суддів вважає, що у межах такої правової позиції ОСОБА_10 захисник ОСОБА_14 виконував свої обов`язки захисника у межах повноважень, передбачених ст. 46, 47 КПК України, використовуючи всі засоби захисту, передбачені КПК України, з метою забезпечення дотримання прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, надаючи йому ефективний правовий захист.

Апеляційні доводи захисту про те, що до ОСОБА_10 під час досудового слідства працівниками поліції застосовувалося катування, фізичне та психологічне насильство, тому він під тиском надав зізнавальні показання під час слідчого експерименту, колегія суддів відкидає та виходить з наступного.

З висновку судово-медичного експерта № 401 від 4 листопада 2021 року, вбачається, що тілесних ушкоджень, характерних для побиття чи катування обвинуваченого станом на 4 листопада 2021 р. у ОСОБА_10 , тобто на час первісного контакту обвинуваченого з працівниками поліції, не виявлено. Тілесні ушкодження в виді рани на тім`яній ділянці голови та чотирьох рубців на лівому передпліччі були отримані ОСОБА_10 до 04.11.21 року, тобто до первісного контакту обвинуваченого з працівниками поліції. Отже, даними цього висновку спростовується версія обвинуваченого про те, що до нього застосовувалось фізичне насильство, внаслідок якого він зізнався у вчиненні злочину (Т. 2, а.м.к.п.16-17).

Колегія суддів також виходить з того, що станом на 04.11.21 року за наслідками перевірки значної кількості осіб, органами досудового розслідування на підставі проведеної експертизи ДНК була достеменно встановлена причетність ОСОБА_10 до вбивства ОСОБА_13 , що виключало вирішальну роль отримання зізнання ОСОБА_10 у вчиненні інкримінованого йому злочину, та відповідно, наведеного обвинуваченим мотиву застосування до нього фізичного чи психологічного тиску з боку працівників поліції.

Аналізуючи відеозапис слідчого експерименту за участю ОСОБА_10 від 15.11.2021 року, колегія суддів виходить з того, що йому було роз`яснено право відмовитись від проведення цієї слідчої дії, однак, останній погодився на її проведення. Під час проведення слідчого експерименту були присутні: слідчий, захисник, спеціаліст, судово-медичний експерт, поняті, два представника конвойної служби. ОСОБА_10 добровільно розповідав обставини вчинення ним вбивства, надав чіткі пояснення, які узгоджуються між собою, на відеокамеру розповів, як вчиняв вбивство, він правильно вказав на місце вбивства. Отже, з участю значної кількості осіб, тобто за обставин, що виключали будь-який тиск на ОСОБА_10 , останній зізнався у вчиненні злочину, крім того відтворив обставини його вчинення на місці злочину. Будь – якої напруженості, знервованості ОСОБА_10 під час проведення цих слідчих дій, чи тиску на нього з боку працівників поліції чи захисника, як про це стверджує обвинувачений в апеляційній скарзі, із відеозаписів не вбачається. Також, із відеозаписів не вбачається жодних вказівок ОСОБА_10 з боку працівників поліції щодо відтворення обставин події.(Т.9, а.м.к.п. 41, 58).

Колегія суддів вважає, що слідчий експеримент було проведено за добровільною згодою обвинуваченого, жодного фізичного чи психологічного тиску з боку працівників поліції чи захисника під час проведення даних слідчих дій апеляційним судом не встановлено. Відповідно, твердження обвинуваченого про те, що він давав зізнавальні покази під тиском працівників поліції та захисника є неприйнятними. Апеляційні твердження обвинуваченого про те, що йому умисно надягли на обличчя медичну маску з метою скрити його розгубленість, сліди знущань та катувань, колегія суддів вважає надуманими та обумовленими позицією захисту, оскільки застосування медичних масок на час проведення слідчого експерименту з ОСОБА_10 станом на 15.11.21 року було обов`язковим, обумовленим карантином СОVID-19 в країні.

Апеляційні доводи захисника про те, що виявлені у обвинуваченого тілесні пошкодження на правому коліні утворились від катувань його працівниками поліції апеляційний  суд  відкидає, оскільки вони спростовуються даними висновку СМЕ № 401 від 4 листопада 2021 року та додаткового висновку СМЕ № 4 від 20 грудня 2021 року, з яких вбачається, що тілесних ушкоджень характерних для побиття чи катування обвинуваченого під час затримання 4 листопада 2021 у ОСОБА_10 не виявлено.

Колегія суддів вважає, що садна, виявлені на поверхні правого колінного суглобу ОСОБА_10 , утворилися 26 жовтня 2021 внаслідок притискання ним правої кисті руки потерпілої ОСОБА_13 , на пальцях якої були кільця, що об`єктивно встановлено висновками наведених судово-медичних експертиз. (т.2а.с.16-17МДС, 23-25 МДС).

Відповідно колегія суддів вважає, що тілесні ушкодження, виявлені у ОСОБА_10 на правому колінному суглобі утворились ще до його затримання працівниками поліції, їх характер не свідчить про його катування чи побиття, а викриває його у сукупності з іншими доказами у вчиненні інкримінованого злочину.

Крім наведених об`єктивних даних, проаналізованих судом, в частині перевірки апеляційних тверджень обвинуваченого про застосування до нього недозволених заходів слідства, колегія суддів також виходить, з того, що за результатами перевірки заяви обвинуваченого ОСОБА_10 , під час апеляційного перегляду провадження про застосування до нього недозволених заходів фізичного, психологічного тиску, катувань електрострумом під час первісних етапів слідства, старшим слідчим першого слідчого відділу з дислокацією в м. Хмельницькому ТУ ДБР ОСОБА_15 за матеріалами кримінального провадження № 6202324001000010, внесеного до ЄРДР 28.03.23 року винесена постанова про закриття кримінального провадження від 01.07.23 року у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 365 ч.2 КК України в діях працівників ГУНП Хмельницької області.

Апеляційні доводи сторони захисту про те, що зразки шкіри у ОСОБА_10 відбирались із порушеннями вимог КПК України, без участі понятих, тому експертні дослідження (ДНК) цих зразків є недопустимими доказами, також не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду провадження.

Частиною 3 ст. 245 КПК України визначено, що відбирання біологічних зразків у особи здійснюється за правилами, передбаченими статтею 241 КПК України, відповідно до яких перед початком освідування особі пропонується добровільно пройти освідування на підставі постанови дізнавача, слідчого, прокурора, а в разі її відмови освідування здійснюється примусово виключно на підставі постанови прокурора. У разі необхідності освідування здійснюється за участю судово-медичного експерта, лікаря або спеціаліста.

Згідно з ч. 7 ст. 223 КПК України слідчий, прокурор зобов`язаний запросити не менше двох незаінтересованих осіб (понятих) для пред`явлення особи, трупа чи речі для впізнання, огляду трупа, в тому числі пов`язаного з ексгумацією, слідчого експерименту, освідування особи. Винятками є випадки застосування безперервного відеозапису ходу проведення відповідної слідчої (розшукової) дії. Поняті можуть бути запрошені для участі в інших процесуальних діях, якщо слідчий, прокурор вважатиме це за доцільне.

З матеріалів провадження вбачається, що 29 жовтня 2021 року у ОСОБА_10 , відбирались зразки букального епітелію (слини) та 15 листопада 2021 року відбирались зразки крові, що підтверджується даними протоколів вказаних слідчих дій (Т. 3, а.с. 36-37, т. 4 , а.с. 1-4 ).

Із протоколів відібрання біологічних зразків від 29 жовтня 2021 року та від 15 листопада 2021 року вбачається, що вказані слідчі дії проведені на підставі постанов прокурора, а саме: від 28 жовтня 2021 року та від 11 листопада 2021 року. ОСОБА_10 добровільно погодився надати біологічні зразки. Під час відібрання букального епітелію 29 жовтня 2021 року були присутні спеціаліст – криміналіст ОСОБА_16 , та поняті ОСОБА_17 та ОСОБА_18 , а під час відібрання зразків крові 15.11.2021 року –лікар ОСОБА_19 , поняті ОСОБА_18 та ОСОБА_20 , а також був присутній і захисник ОСОБА_14 . Протоколи відібрання біологічних зразків від 29 жовтня 2021 року та від 15 листопада 2021 року підписані всіма учасниками даних слідчих дій, в тому числі ОСОБА_10 , його захисником та понятими.

Отже, колегія суддів вважає, що відібрання біологічних зразків у ОСОБА_10 здійснювалось із дотриманням вимог ст. 223, 241, 245 КПК України, такі слідчі дії проведені у присутності понятих, а тому порушень під час їх проведення колегія суддів не вбачає.

З урахуванням наведеного, підстави для визнання висновків експертів (ДНК) в ході яких досліджувались зразки біологічних середовищ ОСОБА_10 недопустимими доказами, – відсутні.

Версію захисту, яка входить до апеляційних тверджень обвинуваченого про те, що він 26 жовтня 2021 року з 21 години 45 хвилин до 23 години 25 хвилин прямував до свого місця проживання, що підтверджується даними відеозаписів з камер спостереження, а тому не міг бути причетним до вбивства потерпілої, смерть якої наступила з 22 год. 30 хв. до 23 год.30 хв. апеляційний суд вважає неспроможною, враховуючи наступне.

Хронологія пересування ОСОБА_13 та обвинуваченого ОСОБА_10 26.10.21 року після 22 години була об`єктивно та достатньо ретельно встановлена під час досудового розслідування з камер відео спостереження, розташованих на будівлях поблизу місця вчинення злочину, записи яких були отримані слідчим у встановлений КПК України спосіб. Ці докази повно та без порушень КПК України були досліджені судом під час судового розгляду, тому з підстав, передбачених ст. 404 ч.3 КПК України колегією суддів було відмовлено обвинуваченому у повторному дослідженні цих доказів під час апеляційного перегляду провадження.

Аналізуючи    відомості  з  камер відео спостереження в хронологічному порядку, колегія суддів виходить з того, що  26 жовтня 2021 року о 22 год. 11 хв.  ОСОБА_13   покинула робоче місце (Т.6,  а.м.к.п.88-91, 92-94). З відеокамер, встановлених на аптеці «ДС» по вул. Дружби Народів, 2е, вбачається, що потерпіла ОСОБА_13 26 жовтня 2021 року о 22 год. 17 хв. одна пройшла біля аптеки в напрямку вул. Миколи Гордійчука (Т.6, а.м.к.п. 104-109).

Відповідно до висновку судово-медичного експерта № 293 від 27 жовтня 2021 року смерть ОСОБА_13 наступила біля 22 год.30 хв. - 23 год. 30 хв. 26 жовтня 2021 року (Т. 2, а.м.к.п. 3-6).

Відеокамери встановлені на ТОВ «Нова Пошта» по вул. Миколи Гордійчука, 33, тобто за 250 м. від місця події, зафіксували, як обвинувачений ОСОБА_10 26 жовтня 2021 о 23 год. 40 хв. рухається від місця події в напрямку магазину «Тано» (Т. 6, а.м.к.п. 121-126).

Відеокамери встановлені на магазині «Тано» по вул. Космонавтів, 1, що неподалік місця події, зафіксували, як обвинувачений ОСОБА_10 26 жовтня 2021 о 23год. 40хв. рухається від місця події та оглядається (Т.6 а.а. 130-135).

Відеокамери встановлені на магазині «Тепло» по вул. Нігинське шосе, 63, зафіксували, як обвинувачений ОСОБА_10 26 жовтня 2021 о 23 год. 52 хв. рухається від місця події (т.6 а.с.139-144).

Отже, з аналізу відеозаписів з камер спостереження вбачається, що обвинувачений ОСОБА_10 26.10.21 року лише після смерті потерпілої ОСОБА_13 покинув місце події та о 23 год 40 хв. попрямував до свого місця проживання, що на думку колегії суддів цілком спростовує версію захисту про те, що під час вбивства потерпілої, ОСОБА_10 постійно перебував у полі фіксації камерами відеоспостереження.

Доводи захисника про те, що виявлені на капюшоні куртки потерпілої ОСОБА_13 зразки епітелію ОСОБА_10 могли утворитись внаслідок того, що останній із нею, вітаючись, обіймався за кілька годин до вбивства, що логічно пояснює висновки експертизи ДНК від 10 січня 2022 року, колегія суддів вважає неспроможними, оскільки з висновку судової біологічної експертизи № СЕ – 19/102-21/15540-БД від 10.01.22 року ( а/с – 168-173 т.2) вбачається, що біологічні сліди зразку букального епітелію обвинуваченого ОСОБА_10 були виявлені на внутрішній стороні капюшона куртки (об`єкт 2.6) загиблої ОСОБА_13 . Такі обставини, на думку колегії суддів, свідчать про доведеність обставин, викладених в обвинуваченні, висунутому ОСОБА_10 в частині того, що під час вчинення злочину він тягнув потерпілу за капюшон куртки, в яку вона була одягнута 26.10.21 року та відірвав його. Колегія суддів не вважає переконливими апеляційні твердження обвинуваченого про те, що він обіймався з ОСОБА_13 при зустрічі. У такому випадку біологічні сліди ОСОБА_10 мали б залишитися на зовнішній поверхні капюшона, або на самій куртці, проте їх там експертом виявлено не було.

Аналізуючи апеляційні доводи обвинуваченого ОСОБА_10 про суперечності, які на його думку містяться в висновках судово-біологічних експертиз від 03.11.21 року, 08.11.21 року та 10.01.22 року, колегія суддів таких суперечностей не вбачає та виходить з наступного.

Всі судово-біологічні експертизи у кримінальному провадженні були призначені постановами уповноваженої особи - слідчого в порядку, передбаченому ст. 40, 242, 243 КПК України, проводилися судовими експертами Вінницького НДЕКЦ МВС України, які мають відповідну кваліфікацію експерта та стаж експертної роботи, були попереджені про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову від надання висновку за ст. 384,385 КК України.

Колегія суддів виходить з того, що всі висновки судово-біологічних експертиз стосуються дослідження різних об`єктів, отриманих слідством в ході проведення різних слідчих дій під час проведення досудового розслідування - зрізів з нігтьових пластин загиблої ОСОБА_13 , біологічних слідів на одежі загиблої, на в тому числі і в порівнянні з букальним епітелієм, отриманим при відібранні біологічних зразків у обвинуваченого ОСОБА_10 .

Висновком судово-біологічної (ДНК) експертизи від 3 листопада 2021 встановлено, що на зрізі нігтьової пластини з правої руки трупа ОСОБА_13 виявлено генетичні ознаки слідів крові людини та клітин з ядрами , що належать особі чоловічої генетичної статі (т.2 а.см.47-60 МДС)

Висновком судово-біологічної (ДНК) експертизи від 3 листопада 2021 доведено, що генетичні ознаки слідів крові людини та клітин з ядрами на зрізі нігтьової пластини з правої руки трупа ОСОБА_13 співпали з ознаками зразка букального епітелію ОСОБА_10 , і не співпали з зразками інших 34 осіб, причетність яких перевірялось слідчими органами (т.2 а.см.73-161 МДС).

Висновки цієї судово-біологічної експертизи свідчать про те, що в ході самооборони і боротьби з ОСОБА_10 потерпіла ОСОБА_13 спричинила обвинуваченому тілесні ушкодження на лівій кисті та правому передпліччі, що узгоджується з висновком СМЕ (т.2а.с.23-25 МДС), при цьому, піднігтєвий вміст потерпілої зберіг на собі генетичні сліди, що походять від ОСОБА_10 .

Висновком судово-біологічної (ДНК) експертизи від 10 січня 2022 доведено, що генетичні ознаки клітин з ядрами, виявлених на поверхні капюшону (об`єкти 2.6) є змішаними і належать двом особам та містять генетичні ознаки зразка крові ОСОБА_13 та зразка букального епітелію ОСОБА_10 (т.2 а.см.168-186 МДС).

Висновком судово-біологічної (ДНК) експертизи від 8 листопада 2021 доведено, що на змивах з лівої руки загиблої виявлено змішані генетичні ознаки клітин з ядрами, які належать більше ніж одній особі, та містять генетичні ознаки зразка крові ОСОБА_13 та співпали з ознаками зразка букального епітелію ОСОБА_10 (т.2 а.см.193-209 МДС).

Колегія суддів вважає, що наведені висновки судово-біологічних експертиз є прямими доказами вини обвинуваченого ОСОБА_10 , у вчиненні інкримінованого вбивства ОСОБА_13 за обставин, викладених в обвинуваченні і в сукупності з іншими доказами свідчать, що обвинувачений залишив генетичні сліди на внутрішній стороні капюшона куртки потерпілої, а в ході боротьби і самооборони потерпіла спричинила тілесні ушкодження обвинуваченому і при контактуванні з обвинуваченим залишила в піднігтєвому вмісті та на долоні генетичні сліди ОСОБА_10 .

Апеляційні твердження обвинуваченого ОСОБА_10 , викладені в апеляційній скарзі не містять більш конкретизованих суджень за яких він вважає наведені висновки судово-біологічних експертиз суперечливими, тому колегія суддів вважає такі твердження необґрунтованими.

Колегія суддів вважає неспроможними  апеляційні твердження захисту  про те, що відсутність  крові потерпілої ОСОБА_13 ,  на одязі обвинуваченого, те,  що одяг, вилучений у обвинуваченого  був охайний, без пошкоджень, що   свідчить про непричетність ОСОБА_10 до її вбивства. Суд виходить з того, що вбивство ОСОБА_13 було вчинено 26.10.21 року, а одяг у обвинуваченого було вилучено працівниками поліції значно пізніше 04.11.21 року (а/с – 42-47 т.9). Наведене виключає об`єктивність тверджень захисту про те, що саме цей одяг та взуття було на обвинуваченому в день вчинення злочину.

Такі обставини не дають колегії суддів підстав вважати, що відсутність крові загиблої ОСОБА_13 на одязі та взутті обвинуваченого ОСОБА_10 є вирішальним доказом, який може спростувати висунуте йому обвинувачення, або такими, що дають підстави сумніватися в інших здобутих слідством допустимих та належних доказах, що повністю викривають обвинуваченого у вчиненні злочину.

Апеляційні твердження обвинуваченого про те, що досудове розслідування проведено неповно, оскільки під час його проведення не досліджувалися обставини зникнення мобільного телефону потерпілої з місця події, що б дало можливість встановити особу, причетну до її вбивства, на увагу суду не заслуговують враховуючи наступне.

Виходячи з положень ст. 40 ч. 5 КПК України слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові особи, інші фізичні особи зобов`язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення слідчого.

Здійснюючи досудове розслідування слідчий самостійно визначає обсяг доказів, достатніх для встановлення обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, у межах, визначених у ст. 91 КПК України та достатніх для висунення певній особі обвинувачення, слідчий самостійно обирає засоби отримання таких доказів.

Колегія суддів вважає, що враховуючи положення ст. 337 КПК України суд розглянув кримінальне провадження щодо ОСОБА_10 у межах висунутого обвинувачення на підставі ст. 94 КПК України за результатами оцінки зібраних слідством доказів, які слідство у сукупності вважало достатніми, та прийшов до обґрунтованих висновків про доведеність вини обвинуваченого, з наведенням у вироку докладних мотивів, з якими погоджується апеляційний суд.

Апеляційні твердження обвинуваченого ОСОБА_10 в частині необхідності встановлення додаткових обставин зникнення мобільного телефону загиблої ОСОБА_13 колегія суддів вважає такими, що не входять в обсяг обставин, які підлягають доведенню у даному кримінальному провадженні згідно ст. 91 КПК України, оскільки доказів причетності до вбивства ОСОБА_13 інших осіб крім ОСОБА_10 , під час досудового розслідування не здобуто. Апеляційні доводи обвинуваченого в цій частині колегія суддів вважає обумовленими бажанням уникнути відповідальності та покарання за вчинення особливо тяжкого злочину.

Апеляційні доводи обвинуваченого про порушення судом вимог ст. 376 КПК України, оскільки повний текст вироку йому не проголошувався, апеляційний суд відкидає, враховуючи наступне.

Виходячи з положень ст. 376 ч.1,7 КПК України судове рішення проголошується прилюдно негайно після виходу суду з нарадчої кімнати. Головуючий у судовому засіданні роз`яснює зміст рішення, порядок і строк його оскарження. Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 15 ст. 615 КПК України в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку суд має право обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який в подальшому указами президента продовжувався та діяв і на момент ухвалення вироку.

З матеріалів провадження вбачається, що керуючись вимогами статі 615 КПК України, суд 12.12.22 року оголосив присутнім захиснику ОСОБА_9 та потерпілій ОСОБА_12 резолютивну частини вироку, що підтверджується даними технічного запису судового засідання та журналу судового засідання від 12 грудня 2022 року (Т. 2, а.с. 146).

Копія повного тексту вироку була негайно вручена обвинуваченому ОСОБА_10 в день його проголошення 12.12.22 року, що підтверджується розпискою обвинуваченого (Т. 2, а.с. 155).

Згідно ст. 412 КПК  України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

ОСОБА_10 , дійсно не був присутнім під час оголошення вироку 12.12.22 року, що може свідчити про певні порушення його прав, однак присутність чи відсутність обвинуваченого під час оголошення вироку ніяким чином не впливає на законність, обґрунтованість чи вмотивованість цього вироку, оскільки останній вже складений та підписаний суддями в нарадчій кімнаті. ОСОБА_10 без затримання одержав копію вироку, він та його захисник ОСОБА_9 звернулися до апеляційного суду з апеляційними скаргами, отже сторона захисту в повній мірі реалізувала своє право на апеляційний перегляд провадження. Колегія суддів вважає, що за наведених підстав, відсутні істотні порушення вимог КПК України, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законний та обґрунтований вирок. Правова позиція по аналогічній справі міститься в Постанові Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 04.11.20 року № справи 445/1095/16-к.

Відповідно до ст. 94 КПК України кожен доказ оцінюється з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів -з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

На переконання колегії суддів вина ОСОБА_10 у вчиненні вбивства ОСОБА_21 , за обставин викладених в обвинуваченні повністю підтверджується сукупністю належних та допустимих доказів здобутих під час досудового розслідування провадження, досліджених та проаналізованих судом у вироку. Такі докази є вичерпними, взаємопов`язаними між собою та достатніми для викриття обвинуваченого ОСОБА_10 у вчиненні злочину. Всі докази були здобуті у межах вимог КПК України різними засобами доказування та складаються з протоколів слідчих дій, висновків судових експертиз, відеозаписів з камер зовнішнього спостереження, доказів, отриманих в результаті НСРД.

Відповідно до висновку судово-медичного експерта № 293 від 27 жовтня 2021 року причиною смерті ОСОБА_13 була механічна асфіксія від стискання шиї руками. Смерть ОСОБА_13 наступила біля 22.30-23.30 год. 26 жовтня 2021 року. На трупі ОСОБА_13 виявлені тілесні ушкодження на шиї. Тілесне ушкодження на трупі ОСОБА_13 у вигляді синяка в області всіх поверхонь першого між фалангового суглобу 5-го пальця правої кисті з розповсюдженням на верхній відділ основної фаланги та нижній відділ середньої фаланги могло утворитися внаслідок стискаючої дії тупого твердого предмету з прикладанням значної сили, можливо коліна ноги, могли утворитися при боротьбі та самообороні. ( т.2, а.с. 3-13 МДС).

Даними висновку судово-медичного експерта № 401 від 4 листопада 2021 року підтверджується, що на тілі ОСОБА_10 виявлено тілесні ушкодження у виді двох саден лівої кисті на межі 1-2 плюсневих кісток та на передній поверхні правого передпліччя в середній третині могли утворитися внаслідок дії нігтів пальців рук, в тому числі при боротьбі і самообороні потерпілої. Сім саден на поверхні правого колінного суглобу могли утворитися внаслідок падіння, приземлення (притискання) на предмети з шороховатою травмуючою поверхнею. Ці тілесні ушкодження утворилися у день інкримінованого злочину (26 жовтня 2021) (т.2, а.с.16-17МДС).

Згідно додаткового висновку СМЕ №4 від 20 грудня 2021 стискання шиї потерпілої відбулось рукою ОСОБА_10 , у якого на правій кісті відсутня нігтьова фаланга першого пальця правої кісті Цією ж експертизою доведено, що синяки на правому колінному суглобі обвинуваченого ОСОБА_10 утворилися внаслідок притискання ним правої кисті руки потерпілої ОСОБА_13 , на пальцях якої були кільця, наявність та деформація яких зафіксована протоколами огляду місця події і огляду трупа. Також, виявлено на тілі ОСОБА_10 тілесні ушкодження характерні для самооборони та боротьби з потерпілою – тілесні ушкодження на лівій кисті та правому передпліччі (т.2, а.с.23-25 МДС).

Даними висновку судово-біологічної (ДНК) експертизи від 3 листопада 2021 підтверджується, що генетичні ознаки слідів крові людини та клітин з ядрами на зрізі нігтьової пластини з правої руки трупа ОСОБА_13 співпали з ознаками зразка букального епітелію ОСОБА_10 (т.2, а.с.73-161 МДС).

Відомостями із висновку судово-біологічної (ДНК) експертизи від 8 листопада 2021 підтверджується, що на змивах з лівої руки загиблої виявлено змішані генетичні ознаки клітин з ядрами, які містять генетичні ознаки зразка крові ОСОБА_13 та співпали з ознаками зразка букального епітелію ОСОБА_10 (т.2, а.с.193-209МДС).

З аналізу наведених доказів, колегія суддів вважає, що в ході самооборони і боротьби з ОСОБА_10 потерпіла ОСОБА_13 спричинила обвинуваченому тілесні ушкодження на лівій кисті та правому передпліччі, що доведено висновком СМЕ (т.1, а.с.23-25 МДС), при цьому, піднігтєвий вміст потерпілої зберіг на собі генетичні сліди, що походять від ОСОБА_10 4 кільця з деформацією, які були вилучені з пальців ОСОБА_13 під час огляду її трупа, у сукупності з висновками СМЕ ОСОБА_10 , свідчать, що обвинувачений коліном притискав випрямлені пальці рук до землі, оскільки на коліні обвинуваченого виявлені сліди, залишені кільцями.

Даними висновку судово-біологічної (ДНК) експертизи від 10 січня 2022 підтверджується, що генетичні ознаки клітин з ядрами, виявлених на поверхні капюшону (об`єкти 2.6) (який був вилучений з місця події) є змішаними і належать двом особам та містять генетичні ознаки зразка крові ОСОБА_13 та зразка букального епітелію ОСОБА_10 (т.2 а.см.168-186 МДС).

Викладені експертизи в сукупності з іншими доказами свідчать, що обвинувачений залишив генетичні сліди на внутрішній поверхні капюшона, тягнувши за нього потерпілу та відірвав його, оскільки за протоколом огляду місця події капюшон від куртки потерпілої був відокремлений від куртки. В ході боротьби і самооборони потерпіла ОСОБА_13 спричинила тілесні ушкодження ОСОБА_10 і при контактуванні з обвинуваченим залишила в піднігтєвому вмісті на обох руках та на долоні генетичні сліди ОСОБА_10 .

Даними записів із відеокамер спостереження підтверджується, що обвинувачений ОСОБА_10 рухався від місця вчинення кримінального правопорушення 26 жовтня 2021 року о 23 год 40 хв. та о 23 год. 52 хв., тобто після смерті потерпілої ОСОБА_13 , яка відповідно до висновку експерта № 293 наступила біля 22 год 30 хв. – 23 год. 30 хв.

Під час слідчого експерименту 15 листопада 2021 ОСОБА_10 зізнався у вчиненні злочину, він вказав на місце вчинення злочину, пояснив та відтворив обставини вбивства. Підтвердив, що в темну пору доби слідував за потерпілою, яка поверталась з роботи. Поблизу кладовища і стадіону шкоди, коли вони порівнялись, разом упали на землю. Потерпіла лежала на спині, а він своєю рукою схопив за шию ОСОБА_13 та пальцями руки стиснув її, в результаті чого її задушив.Також не заперечив того, що коліном своєї ноги міг прижати кисть руки останньої (Т. 9, а.м.к.п. 54-58).

В ході санкціонованих негласних слідчо-розшукових дій (НСРД) ОСОБА_10 зізнався співкамернику у вчиненні вбивства, він розповідав, що сам задушив потерпілу руками біля стадіону (т.9 а.с.74-84 МДС).

Інші доводи апеляційних скарг не можна визнати переконливими, оскільки вони не містять доказів, які б спростували висновки суду першої інстанції та впливали на законність судового рішення.

У підсумку, приймаючи рішення за апеляційними доводами сторони захисту про недоведеність вини обвинуваченого ОСОБА_10 колегія суддів, виходить також з того, що ст.2, 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477 від 23.02.06 року передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини, як обов`язкове джерело права. Основним джерелом правозастосовної діяльності ЄСПЛ є Конвенція «Про захист прав людини та основоположних свобод», якою на міжнародному рівні закріплені головні принципи права на справедливий публічний розгляд справи незалежним та безстороннім судом, права на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі. Таким чином, норми Конституції України, національного законодавства, в тому числі і кримінально процесуального законодавства мають узгоджуватися з нормами Конвенції та рішеннями ЄСПЛ. Пріоритетність та загальна значущість норм Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод» та практики ЄСПЛ закріплена і в принципі законності, визначеному в ст. 9 КПК Українив редакції 2012 року, за якою положення відповідного міжнародного договору України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України є обов`язковими, кримінально - процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ. Правова концепція доведення вини особи «поза розумним сумнівом» сформульована та обґрунтована у рішеннях ЄСПЛ «Авшар проти Туреччини», «Кобець проти України» від 14.02.08 року, «Козинець проти України» від 06.12.17 року та ін.. За цією концепцією сукупність зібраних слідством та безпосередньо досліджених судом доказів з додержанням критеріїв їх належності, допустимості, достатності, виваженості та зваємозв`язку між собою з урахуванням особливостей національного кримінального та кримінально-процесуального закону повинна відповідати загальним принципам права особи на справедливий суд, закріпленим в ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Сам процес та результат доведення вини особи має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

Колегія суддів вважає, що докази, зібрані слідством та надані суду у даному кримінальному провадженні не викликають сумнівів з приводу їх належності, допустимості, достовірності та взаємозв`язку з іншими, підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню.

У підсумку апеляційного перегляду провадження, колегія суддів вважає, що під час досудового слідства було зібрано та судом під час судового розгляду досліджено достатньо доказів на підтвердження доведеності вини ОСОБА_10 «поза розумним сумнівом» у заподіянні умисного вбивства, поєднаного із сексуальним насильством та вчиненого особою, яка раніше вчинила умисне вбивство. Дії обвинуваченого ОСОБА_10 правильно кваліфіковані за п.п. 10, 13 ч. 2 ст. 115 КК України.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б ставили під сумнів висновки суду першої інстанції та були безумовною підставою для скасування або зміни вироку суду, колегією суддів не встановлено.

Апеляційна скарга захисника містить також незгоду з судовим рішенням про визначення обвинуваченому ОСОБА_10 покарання.

            Аналізуючи вид та міру покарання,   призначену обвинуваченому колегія суддів виходить з положень визначених в ст. 50 КК України, за якою покарання є заходом примусу, що застосовується   від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину,   і   полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Загальні засади призначення покарання визначені в ст. 65 КК України, за якою суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.

          Санкцією ч. 2 ст. 115 КК України передбачено покарання у виді   позбавлення волі на строк від   десяти до п`ятнадцяти років або довічне позбавлення волі. Відповідно до ст. 64 КК України   довічне   позбавлення волі призначається судом за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених КК, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк.

          Колегія суддів вважає, що призначаючи ОСОБА_10 покарання у виді довічного   позбавлення волі, суд дотримався вимог ст. 50,65 КК України та обгрунтовано врахував,   що обвинувачений вчинив   особливо   тяжкий   злочини проти життя, здоров`я   та проти статевої свободи і недоторканості людини. Зважив суд і на зухвалість вчинення злочину ОСОБА_10 , його непоправні наслідки.

Приймаючи рішення за апеляційними вимогами учасників кримінального провадження, колегія суддів також виходить з позиції ЄСПЛ, практика якого відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ» при розгляді справ застосовується як джерело права. У справі Скоппола проти Італії» від 17.09.09 року (заява № 10249/03) ЄСПЛ зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування суспільством від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке суд вважає пропорційним тяжкості порушених суспільних інтересів, їх наслідкам з урахуванням всіх встановлених судом обставин конкретного провадження. У справі «Бакланов проти Росії» від 09.06.05 року та у справі «Фрізен проти Росії» від 24.03.05 року суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності».

             При   призначенні ОСОБА_10 покарання   суд обгрунтовано врахував і відсутність   обставин,   що   пом`якшують   покарання, відсутність розкаяння у вчиненому, відшкодування шкоди матері та чоловіку загиблої ОСОБА_13 .

Колегія   суддів   безумовно   приймає   до   уваги,   що ОСОБА_10 вчинив новий   злочин під час не знятої та не погашеної судимості.   Будучі   засудженим вироком Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області 14 липня 2005 року за ч. 1 ст. 115 КК України до 14 років 2 місяців позбавлення волі, звільнившись з місць позбавлення волі по відбуттю покарання 1 лютого 2019 року, через не значний проміжок   часу після звільнення,   ОСОБА_10 вчиняє аналогічний особливо тяжкий злочин. Після звільнення з місць позбавлення волі, ОСОБА_10 продовжує вчиняти злочини проти життя та здоров`я осіб, був засуджений 24 листопада 2021 року до двох років позбавлення волі Кам`янець-Подільським міськрайонним судом за ст. 122 КК України, неодноразово вчиняв адміністративні правопорушення, на нього 3, 23 травня, 27, 29 жовтня та 4 листопада 2021 року складались протоколи про адміністративні правопорушення (т.9 а.с.25,86 МДС). Будучі працездатним, після звільнення з місць позбавлення волі, ОСОБА_10 , не працевлаштувався, відомостей про легальне джерело існування суду не надав. При вирішенні питання про призначення покарання обвинуваченому, колегія суддів також враховує думку потерпілих ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які як в суді першої інстанції, так і під час апеляційного перегляду провадження наполягали на застосуванні до обвинуваченого довічного позбавлення волі.

Ст. 3 Конституції України вказано, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Умисне вбивство є найтяжчим особливо тяжким злочином проти життя і здоров`я особи, адже його наслідком є смерть людини. Вчинення такого злочину за аналогічних обставин повторно свідчить про     особливу   суспільну небезпечність  обвинуваченого ОСОБА_10 та   виключає   можливість застосування до нього   покарання в виді позбавлення волі на певний строк з наступним поверненням до суспільства.   

            У підсумку колегія   суддів вважає, що остаточне   покарання у виді довічного позбавлення волі, призначене ОСОБА_10   відповідає   вимогам   ст.65 КК України, принципам   індивідуалізації,   доцільності,   справедливості   та   визначеної   у ст. 50 КК України   мети     покарання. Покарання призначене ОСОБА_10 визначено з додержанням принципів законності, закріплених в Конституції та КПК України, враховує інтереси суспільства та забезпечує його безпеку.

Проаналізувавши апеляційні доводи захисту, колегія суддів вважає, що підстав, передбачених ст. 409 КПК України для скасування або зміни вироку суду вони не містять, під час апеляційного перегляду провадження таких підстав також не встановлено.

Керуючись ст. 404,405,407 КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_10 та його захисника - адвоката ОСОБА_9 – залишити без задоволення.

        Вирок Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 12 грудня 2022 року щодо ОСОБА_10   - залишити без зміни.

       Ухвала суду набирає законної сили негайно та може бути оскаржена протягом трьох місяців з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду, а особою, що тримається під вартою протягом цього строку з дня отримання копії ухвали.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_3 ОСОБА_2