Постанова Іменем України

07 червня 2023 року

м. Київ

справа № 375/306/21

провадження № 61-2302св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Рокитнянська селищна рада Київської області в особі виконавчого комітету,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 31 серпня 2022 року в складі судді Чорненької О. І. та постанову Київського апеляційного суду від 19 січня 2023 року в складі колегії суддів: Левенця Б. Б., Борисової О. В., Ратнікової В. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Рокитнянської селищної ради Київської області в особі виконавчого комітету про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані тим, що згідно з рішенням виконавчого комітету Рокитнянської районної ради народних депутатів Київської області

від 25 грудня 1990 року № 279 ОСОБА_1 (учасника ліквідації аварії на Чорнобильській атомній електростанції (далі - ЧАЕС) прийнято на квартирний облік з правом першочергового одержання жилої площі зі складом сім`ї чотири особи. Сім`я позивача проживала за договором найму на АДРЕСА_1 . У 2001 році ОСОБА_1 набув статусу громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), тому користується пільгою позачергового отримання жилого приміщення. Позивач перебував на квартирному обліку майже 30 років і житлом не забезпечувався.

ОСОБА_1 вказував, що рішенням виконавчого комітету Рокитнянської селищної ради Київської області від 22 жовтня 2020 року № 127 його знято

з квартирного обліку у зв`язку з поліпшенням житлових умов, внаслідок чого відпали підстави для надання іншого жилого приміщення (набуття права власності на житловий будинок). Проте зазначене рішення є протиправним та незаконним.

Так, на підставі рішення Рокитнянського районного суду Київської області

від 28 вересня 2006 року у справі № 2-1070/2006 за ОСОБА_1 у порядку спадкування визнано право власності на житловий будинок

АДРЕСА_2 загальною площею 87,3 кв. м, житловою площею 53,3 кв. м. Водночас

в указаному будинку проживає 9 осіб, у тому числі двоє неповнолітніх. Незважаючи на отримання у спадок зазначеного будинку, позивач згідно із законодавством має право на позачергове забезпечення житлом відповідною житловою площею, тому заявлені у справі вимоги підлягають задоволенню.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просив: визнати протиправним та скасувати рішення виконавчого комітету Рокитнянської селищної ради Київської області від 22 жовтня 2020 року № 127 «Про зняття з квартирного обліку ОСОБА_1 »; зобов`язати відповідача поновити позивача на квартирному обліку при виконавчому комітеті Рокитнянської селищної ради Київської області та включити його до списку громадян, які користуються правом першочергового (позачергового) отримання житла на тих же умовах, що існували до прийняття незаконного рішення, під тим же порядковим номером, що існував станом на 22 жовтня 2020 року (під № 1).

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

і мотиви їх ухвалення

Рішенням Рокитнянського районного суду Київської області від 31 серпня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що, перебуваючи на квартирному обліку, ОСОБА_1 поліпшив свої житлові умови шляхом успадкування житлового будинку (загальною площею 87,3 кв. м, жилою площею 53,3 кв. м, який складається з п`яти кімнат), став власником зазначеного майна та проживає у цьому будинку. Набувши у власність житловий будинок, позивач відповідних документів до селищної ради не подав та залишився на квартирній черзі на першочергове забезпечення житлом. У будинку, набутому у власність, позивач та його дружина не зареєструвались, хоча фактично там проживають. До членів сім`ї

ОСОБА_1 належить лише його дружина ОСОБА_2 , оскільки його діти (син ОСОБА_3 та дочка ОСОБА_4 ) є повнолітніми, мають окремі (власні) сім`ї та дітей. На засіданні виконавчого комітету селищної ради при розгляді питання про зняття з квартирного обліку ОСОБА_1 був присутнім. Селищною радою дотримано порядок повідомлення особи про зняття з квартирного обліку. Рішення виконавчого комітету Рокитнянської селищної ради Київської області від 22 жовтня 2020 року № 127 «Про зняття з квартирного обліку ОСОБА_1 » є таким, що відповідає нормам матеріального права, підстави для його скасування відсутні.

Постановою Київського апеляційного суду від 19 січня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 31 серпня 2022 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що, встановивши, що позивач набув право власності на будинок разом із земельною ділянкою

і був власником вказаного будинку та проживав у ньому на час прийняття оскаржуваного рішення про зняття з квартирного обліку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Позивач проживає у належному йому на праві власності будинку і на час розгляду справи судом, а відтак є особою, яка забезпечена житлом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 31 серпня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 січня 2023 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень позивач посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Вважає, що суди не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 21 січня

2022 року у справі № 127/16861/20. Зазначає, що суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували факт набуття позивачем будинку АДРЕСА_2 саме у порядку спадкування на підставі рішення суду в іншій справі. Зазначений будинок не надано позивачу державою, це майно він не набув за цивільно-правовими угодами. Суди не врахували, що отримання права власності на будинок у спадок не можна вважати свідомим поліпшенням житлових умов за сприянням держави і це не є такою підставою для зняття з квартирного обліку, як поліпшення житлових умов.

Суди не дослідили наданий позивачем акт депутатського обстеження умов проживання, затверджений сільським головою 14 вересня 2020 року. Суди безпідставно підтримали доводи відповідача про те, що позивач не подав до селищної ради відповідних документів про набуття у власність будинку. Суди залишили поза увагою, що за весь період перебування на квартирному обліку жодних дій з боку держави, спрямованих на поліпшення житлових умов позивача, не здійснено, гарантоване право на позачергове забезпечення житловою площею не реалізоване.

Доводи інших учасників справи

Рокитнянська селищна рада Київської області в особі виконавчого комітету подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду залишити без змін, оскільки вони є законними та обґрунтованими. Зазначала, що спірне рішення про зняття з квартирного обліку прийняте селищною радою згідно

з нормами матеріального права на підставі інформації з відповідного Державного реєстру. Позивач навмисне приховав від відповідача факт набуття у власність житлового будинку. ОСОБА_1 на праві власності належить житловий будинок, де він проживає, тому відсутні правові підстави для забезпечення його житлом у першочерговому порядку.

Провадження у суді касаційної інстанції

У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду

з касаційною скаргою на рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 31 серпня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 січня 2023 року.

Верховний Суд ухвалою від 02 березня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 31 серпня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 січня 2023 року.

Справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

від 10 травня 2023 року справу призначено до розгляду.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 30 травня 2023 року призначено повторний автоматизований розподіл судових справ у зв`язку

з обранням судді Воробйової І. А. до Великої Палати Верховного Суду та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судових справ між суддями у справі № 375/306/21 (провадження № 61-2302св23) визначено суддю-доповідача Ігнатенка В. М.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням виконавчого комітету Рокитнянської районної ради народних депутатів Київської області від 25 грудня 1990 року № 279 прийнято на квартирний облік з правом першочергового одержання жилої площі ОСОБА_1 (працівника РВВС, учасника ліквідації аварії на ЧАЕС), який проживає за договором найму на АДРЕСА_1 ,

у складі сім`ї чотири особи (він, дружина, син, 1984 року народження, дочка, 1986 року народження).

Згідно з посвідченням особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, (категорія 1) від 14 березня 2001 року серії НОМЕР_1

ОСОБА_1 є постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи

першої категорії. Відповідно до вкладки до посвідчення від 14 березня

2001 року № НОМЕР_2 ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС № 1.

За посвідченням від 17 квітня 2001 року серії НОМЕР_3 ОСОБА_1 є інвалідом другої групи і має право на пільги, встановлені законодавством для ветеранів війни - інвалідів війни.

Відповідно до довідки серії КИО-І № 146307 ОСОБА_1 має другу групу інвалідності з 05 лютого 2001 року. Захворювання пов`язане з виконанням службових обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

З довідки про реєстрацію місця проживання, виданої Рокитнянською селищною радою Київської області, вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрований на АДРЕСА_1 з 15 листопада 2019 року по теперішній час.

За довідкою, виданою виконавчим комітетом Рокитнянської селищної ради Київської області від 20 листопада 2018 року № 5095, ОСОБА_1

з набуттям статусу ліквідатора першої категорії з 2001 року набув право на позачергове отримання житла протягом року.

Згідно з довідкою, виданою виконавчим комітетом Рокитнянської селищної ради Київської області 14 вересня 2020 року, ОСОБА_1 перебував на квартирному обліку при виконавчому комітеті Рокитнянської селищної ради Київської області з 25 грудня 1990 року під № 1 на пільговій (позачерговій черзі).

Рішенням Рокитнянського районного суду Київської області від 28 вересня 2006 року у справі № 2-1070/2006 за ОСОБА_1 визнано право власності на житловий будинок з господарськими спорудами на АДРЕСА_2 .

Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно

від 27 жовтня 2006 року № 12314505 ОСОБА_1 є єдиним власником будинку АДРЕСА_2 .

Згідно з технічним паспортом житловий будинок АДРЕСА_2 має загальну площу 87,3 кв. м, у тому числі: 53,3 кв. м жилої площі, 34 кв. м допоміжної (підсобної) площі, та складається з п`яти жилих кімнат.

Суд першої інстанції також встановив, що станом на час виникнення спірних правовідносин до членів сім`ї ОСОБА_1 належить лише його дружина ОСОБА_2 . Діти позивача (син ОСОБА_3 та дочка ОСОБА_4 )

є повнолітніми, мають окремі сім`ї та дітей.

Актом депутатського обстеження умов проживання ОСОБА_1 , затвердженим 14 вересня 2020 року сільським головою села Шарки Рокитнянського району Київської області, встановлено, що у житловому будинку АДРЕСА_2 проживають: ОСОБА_1 (проживає без реєстрації); дружина ОСОБА_2 (проживає без реєстрації); мати дружини ОСОБА_5 (проживає без реєстрації); син ОСОБА_3 , 1984 року народження (зареєстрований); дружина сина ОСОБА_6 , 1996 року народження (проживає без реєстрації); їхня дочка ОСОБА_7 , 2020 року народження (зареєстрована); дочка ОСОБА_4 , 1986 року народження (зареєстрована); чоловік дочки ОСОБА_8 , 1987 року народження (проживає без реєстрації); їхній син ОСОБА_9 , 2008 року народження (зареєстрований).

Відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку

від 08 вересня 2010 року серії ЯИ № 457300 ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,25 га на

АДРЕСА_2 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку.

Згідно з витягом з протоколу громадської комісії з житлових питань при виконавчому комітеті Рокитнянської селищної ради Київської області

від 22 жовтня 2020 року ОСОБА_1 з 25 грудня 1990 року перебуває на квартирному обліку громадян селища з правом першочергового одержання жилої площі. Зміни до рішення про зміну першочерговості одержання житлової площі або інші рішення по даному питанню не приймалися, так як ОСОБА_1 не звертався із заявою до громадської комісії з житлових питань про виконавчому комітеті Рокитнянської селищної ради Київської області про зміну черговості квартирного обліку. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 є власником будинку АДРЕСА_2 , дата внесення запису 27 жовтня 2006 року.

Рішенням виконавчого комітету Рокитнянської селищної ради Київської області від 22 жовтня 2020 року № 127 знято з квартирного обліку

ОСОБА_1 , 1962 року народження, який перебував на квартирному обліку на першочерговій черзі отримання житла з 25 грудня 1990 року зі складом сім`ї чотири особи, у зв`язку з поліпшенням житлових умов, внаслідок якого відпали підстави для надання іншого жилого приміщення (набуття прав власності на житловий будинок).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених

у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню

з таких підстав.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 47 Конституції України, кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Частиною першою статті 9 Житлового кодекс України (далі - ЖК України) встановлено, що громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово-будівельних кооперативів.

Громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом (частина третя статті 9 ЖК України).

Відповідно до пункту 10 частини першої статті 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, віднесеним до категорії 1, надаються гарантовані державою компенсації та пільги, зокрема, позачергове забезпечення жилою площею осіб, які потребують поліпшення житлових умов (включаючи сім`ї загиблих або померлих громадян). Особи, зазначені в цьому пункті, забезпечуються жилою площею протягом року з дня подання заяви, для чого місцеві ради щорічно виділяють 15 відсотків усього збудованого житла (в тому числі підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності). Кабінет Міністрів України щорічно виділяє обласним державним адміністраціям цільовим призначенням капітальні вкладення відповідно до кількості сімей, що потребують поліпшення житлових умов. Фінансування будівництва здійснюється з Державного бюджету України.

Статтею 63 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що фінансування витрат, пов`язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством.

Законодавством врегульовано порядок надання житла особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і потребують поліпшення житлових умов та мають переваги в одержанні жилих приміщень перед іншими категоріями. Зокрема таке забезпечення можливе лише за наявності таких факторів: по-перше, за умови відповідного бюджетного фінансування, та по-друге, з урахуванням прав та інтересів інших осіб, які потребують поліпшення житлових умов і перебувають у черзі на надання житла перед позивачем.

Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 серпня 2022 року у справі № 442/678/20.

Частинами першою, третьою, четвертою статті 43 ЖК України передбачено, що громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, жилі приміщення надаються в порядку черговості. З числа громадян, взятих на облік потребуючих поліпшення житлових умов, складаються списки осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень. Черговість надання жилих приміщень визначається за часом взяття на облік (включення до списків осіб, які користуються правом позачергового одержання жилих приміщень).

Порядок надання жилих приміщень громадянам, які перебувають на квартирному обліку, врегульовано Правилами обліку громадян, потребуючих покращення житлових умов, та надання їм жилих приміщень, що затверджені постановою Ради Міністрів УРСР та Української республіканської ради професіональних союзів від 11 грудня 1984 № 470 (далі - Правила).

Відповідно до підпункту 1 пункту 39 Правил жилі приміщення надаються

в порядку загальної черги, за винятком осіб, маючих право першочергового отримання цих приміщень.

Підпунктом 2 пункту 38 Правил встановлено, що черговість надання жилих приміщень визначається за часом взяття осіб, які потребують поліпшення житлових умов, на облік (включенням до списків осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень).

Норма жилої площі в Україні встановлюється в розмірі 13,65 квадратного метру на одну особу (стаття 47 ЖК України).

Рівень середньої забезпеченості громадян жилою площею в населеному пункті визначається і періодично переглядається виконавчими комітетами обласних, Київської і Севастопольської міських Рад народних депутатів спільно з радами профспілок виходячи з даних статистичної звітності

(пункт 53 Правил).

На підставі зазначених Правил органами місцевого самоврядування прийнято локальні нормативні акти, що містять рівень середньої забезпеченості громадян жилою площею на одну особу та встановлюють норму жилої площі для визнання особи такою, що потребує поліпшення житлових умов.

Встановлено, що постановою виконавчого комітету Київської обласної ради народних депутатів і Президії обласної ради професійних спілок «Про запровадження в області Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР» від 07 січня 1985 року встановлено, що жилі приміщення в населених пунктах області надаються громадянам у межах 13,65 кв. м жилої площі на одну особу, але не менше 7 кв. м. Виходячи з даних статистичної звітності, визначено рівень середньої забезпеченості громадян області жилою площею 7 кв. м на одну особу.

Згідно з постановою виконавчого комітету Київської обласної ради народних депутатів і Президії обласної ради професійних спілок «Про внесення змін та

доповнень до постанови виконкому обласної ради народних депутатів

і президії обласної ради професійних спілок від 07 січня 1985 року № 4 «Про запровадження в області Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР» від 08 липня 1991 року № 112 жилі приміщення в населених пунктах області надаються громадянам у межах 13,65 кв. м жилої площі на одну особу, але не менше 9 кв. м.

Суди встановили, що рішенням виконавчого комітету Рокитнянської районної ради народних депутатів Київської області від 25 грудня 1990 року № 279 прийнято ОСОБА_1 на квартирний облік з правом першочергового одержання жилої площі як особу, яка проживає за договором найму на

АДРЕСА_1 (підпункт 5 пункту 13 Правил).

Згідно з пунктом 5 пункту 13 Правил потребуючими поліпшення житлових умов визнаються громадяни, які проживають не менше 5 років за договором найму (оренди) в будинках (квартирах), що належать громадянам на праві приватної власності.

Станом на час прийняття вказаного рішення виконавчого комітету Рокитнянської районної ради народних депутатів Київської області

від 25 грудня 1990 року № 279 склад сім`ї ОСОБА_1 становив чотири особи (він, дружина, син, 1984 року народження, та дочка, 1986 року народження).

Суди також встановили, що станом на час виникнення спірних правовідносин до членів сім`ї ОСОБА_1 належить лише його дружина ОСОБА_2 , оскільки його діти ( ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ) є повнолітніми, мають окремі сім`ї та дітей.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 40 ЖК України громадяни знімаються з обліку потребуючих поліпшення житлових умов у випадку поліпшення житлових умов, внаслідок якого відпали підстави для надання іншого жилого приміщення.

Подібна за змістом норма викладена у пункті 26 Правил, зокрема, громадяни знімаються з квартирного обліку у випадку поліпшення житлових умов, внаслідок якого відпали підстави для надання іншого жилого приміщення.

Рішенням Рокитнянського районного суду Київської області від 28 вересня 2006 року у справі № 2-1070/2006 за ОСОБА_1 визнано право власності на житловий будинок з господарськими спорудами на АДРЕСА_2

(у порядку спадкування за заповітом після смерті батька).

Під час розгляду справи № 2-1070/2006 встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_10 , який заповів все своє майно сину ОСОБА_1 , а останній прийняв спадщину, подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

ОСОБА_1 вчиняв дії з метою прийняття спадщини після смерті батька, зокрема, подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини та звертався до суду з позовом у справі № 2-1070/2006 про визнання права власності на житловий будинок у порядку спадкування.

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно

від 27 жовтня 2006 року № 12314505 ОСОБА_1 є єдиним (одноособовим) власником житлового будинку

АДРЕСА_2 , який згідно

з технічним паспортом має загальну площу 87,3 кв. м, у тому числі: 53,3 кв. м жилої площі, 34 кв. м допоміжної (підсобної) площі, та складається з п`яти жилих кімнат.

Водночас у спірних правовідносинах спадкування є цивільно-правовою підставою для виникнення у ОСОБА_1 права власності на зазначений житловий будинок.

Таким чином, ОСОБА_1 поліпшив свої житлові умови шляхом вчинення одностороннього правочину (прийняття спадщини), відповідно, перестав бути особою, яка потребує поліпшення житлових умов, оскільки житлова площа, яка йому належить та якою він користується разом з дружиною на час прийняття спірного рішення, перевищує норму жилої площі для відповідного регіону.

Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них (стаття 379 ЦК України).

Встановлено, що ОСОБА_1 разом з дружиною ОСОБА_2 (без реєстрації) проживають у житловому будинку АДРЕСА_2 . Водночас позивач зареєстрований на

АДРЕСА_1 .

Отже, після прийняття виконавчим комітетом Рокитнянської районної ради народних депутатів Київської області рішенням від 25 грудня 1990 року

№ 279, яким ОСОБА_1 прийнято на квартирний облік як особу, яка проживає за договором найму (підпункт 5 пункту 13 Правил), останній поліпшив свої житлові умови, оскільки набув у власність житловий будинок (загальною площею 87,3 кв. м, житловою площею 53,3 кв. м), де проживає

і на час розгляду справи.

Поліпшення житлових умов є важливим напрямом соціальної політики держави. Водночас таке поліпшення може відбуватися не лише за сприяння органів державної влади. Поліпшення житлових умов може бути здійснене

в іншому порядку, зокрема, шляхом набуття особою у власність житла за договорами купівлі-продажу, дарування, а також шляхом набуття вказаного майна (житлового приміщення) у спадок тощо.

Враховуючи викладене, суди дійшли правильного висновку, що внаслідок отримання на підставі рішення суду у власність у порядку спадкування житлового будинку загальною площею 87,3 кв. м, житловою площею

53,3 кв. м, ОСОБА_1 поліпшив житлові умови.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 23 лютого 2021 року у справі № 296/4802/19.

У зазначеній справі касаційний суд погодився з висновками апеляційного суду щодо поліпшення житлових умов позивача за рахунок спадкового майна після смерті матері останнього.

Суди також встановили, що позивач не повідомив відповідача про набуття

у власність вказаного будинку, про зазначені обставини останній дізнався

з відповідного Державного реєстру під час перевірки облікових даних громадян, які перебувають на квартирному обліку.

Установивши вказані обставини, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про поліпшення житлових умов у сім`ї позивача.

При цьому Верховний Суд також врахував, що позивач у подальшому штучно погіршив свої житлові умови, надавши дозвіл на проживання (реєстрацію)

у будинку іншим особам (після набуття у власність цього майна на підставі рішення суду), внаслідок чого зайнята ним житлова площа стала меншою від норми жилої площі для відповідного регіону.

За змістом статті 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї й інших осіб.

Частиною другою статті 64 ЖК України визначено, що до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом

з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Відповідно до статті 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно з частиною другою статті 156 ЖК України за згодою власника будинку (квартири) член його сім`ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім`ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.

Власник житла має право на вселення до житла інших осіб з урахуванням правил, які регулюють реєстрацію місця проживання фізичних осіб.

Актом депутатського обстеження умов проживання ОСОБА_1 , затвердженим 14 вересня 2020 року сільським головою села Шарки Рокитнянського району Київської області, встановлено, що у житловому будинку АДРЕСА_2 проживають: ОСОБА_1 (проживає без реєстрації); дружина ОСОБА_2 (проживає без реєстрації); мати дружини ОСОБА_5 (проживає без реєстрації); син ОСОБА_3 , 1984 року народження (зареєстрований); дружина сина ОСОБА_6 , 1996 року народження, (проживає без реєстрації); їхня дочка ОСОБА_7 , 2020 року народження (зареєстрована); дочка ОСОБА_4 , 1986 року народження (зареєстрована); чоловік дочки ОСОБА_8 , 1987 року народження (проживає без реєстрації); їхній син ОСОБА_9 , 2008 року народження (зареєстрований).

При цьому довідкою Рокитнянської селищної ради Київської області

від 09 серпня 2021 року підтверджено, що у будинку

АДРЕСА_2 зареєстровані: ОСОБА_3 (син) з 05 вересня 2018 року, ОСОБА_11 (внучка) з 05 вересня 2018 року, ОСОБА_7 (внучка) з 14 вересня 2020 року, ОСОБА_4 (дочка) з 05 вересня 2018 року, ОСОБА_9 (внук)

з 05 вересня 2018 року.

Отже, вказані обставини підтверджують факт реєстрації зазначених осіб ( ОСОБА_3 , ОСОБА_11 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_9 ) у спірному будинку у період з 05 вересня 2018 року до 14 вересня 2020 року, тобто після набуття його у власність ОСОБА_1 на підставі рішення суду від 28 вересня 2006 року (рішення про реєстрацію права власності на це майно за останнім у відповідному реєстрі прийнято 27 жовтня 2006 року).

Водночас надання дозволу на проживання (реєстрацію) у житловому будинку іншим особам (після набуття у власність цього майна на підставі рішення суду), внаслідок чого зайнята позивачем житлова площа стала меншою від норми жилої площі для відповідного регіону, свідчить про штучне погіршення житлових умов останнього.

Отже, позивач штучно погіршив свої житлові умови після набуття у власність будинку АДРЕСА_2 шляхом реєстрацій у подальшому у ньому інших осіб, внаслідок чого зайнята ним житлова площа стала меншою від норми жилої площі для відповідного регіону.

З огляду на викладене, суди дійшли правильного висновку, що, перебуваючи на квартирному обліку, ОСОБА_1 поліпшив свої житлові умови, набувши

у власність житловий будинок (загальною площею 87,3 кв. м, жилою площею 53,3 кв. м, який складається з п`яти кімнат), де проживає разом із своєю сім`єю, проте про вказані обставини не повідомив селищну раду, відповідних документів не подав та залишився на квартирній черзі на першочергове забезпечення житлом. Позивач проживає у належному йому на праві власності будинку і на час розгляду справи судом (є одноособовим власником зазначеного майна), а відтак є особою, яка забезпечена житлом. Відповідач прийняв обґрунтоване та правильне рішення про зняття позивача з квартирного обліку, яке відповідає вимогам пункту 1 частини другої

статті 40 ЖК України та пункту 26 Правил, оскільки відбулося поліпшення житлових умов у сім`ї останнього, тому відсутні підстави для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували висновки, викладені

у постанові Верховного Суду від 21 січня 2022 року у справі № 127/16861/20, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини

є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не

будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Так, у справі № 127/16861/20 суди встановили, що: житлово-побутовою комісією військової частини прийнято рішення про переведення

позивача як пенсіонера - колишнього військовослужбовця, звільненого

у відставку, до списку позачергового отримання житла відповідно

до статті 12 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; згідно з договором купівлі-продажу квартири від 29 вересня 2008 року позивач відчужив квартиру, яку відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 18 липня 2008 року отримав у спадок після смерті батька; станом на час прийняття відповідачем оскаржуваного рішення (у грудні 2019 року) зазначена квартира належить третій особі;

в обліковій справі позивача міститься довідка реєстраційної служби про відчуження успадкованої квартири.

У зазначеній справі (№ 127/16861/20) суди не встановлювали обставин щодо проживання та реєстрації позивача (колишнього військовослужбовця, звільненого у відставку) та членів його сім`ї у набутій відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 18 липня 2008 року та відчуженій за договором купівлі-продажу від 29 вересня 2008 року квартирі. Натомість суди встановили, що позивач та члени його сім`ї зареєстровані в іншій однокімнатній приватизованій квартирі, житловою площею 17 кв. м.

Постановою Верховного Суду від 21 січня 2022 року у справі

№ 127/16861/20 залишено без змін постанову апеляційного суду

про задоволення позову. Касаційний суд, керуючись нормами, зокрема, Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої Наказом Міністерства оборони України від 31 липня

2018 року № 380, вказував, що: однією з гарантій соціального захисту військовослужбовців є право на забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей жилими приміщеннями; прийняття спадщини

особою-військовослужбовцем, що рахується на квартирному обліку для поліпшення житлових умов, з наступним відчуженням житла само по собі не обов`язково призводить до виникнення такої підстави для зняття з вказаного обліку як поліпшення житлових умов.

Водночас у цій справі суди встановили, що позивач як учасник ліквідації аварії на ЧАЕС прийнятий на квартирний облік з правом першочергового одержання жилої площі зі складом сім`ї чотири особи, а після отримання

у спадок житлового будинку АДРЕСА_2 проживає в указаному житлі, яке має загальну площу 87,3 кв. м, житлову площу 53,3 кв. м та складається

з п`яти жилих кімнат, а також не повідомив про вказані обставини відповідача. Таким чином, зібраними у справі доказами підтверджено поліпшення житлових умов ОСОБА_1 . Про набуття позивачем права приватної власності на вказаний будинок відповідач дізнався з відповідного Державного реєстру під час перевірки облікових даних.

Отже, відсутні підстави вважати, що суди у справі, яка переглядається,

не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки суди виходили з конкретних обставин кожної окремої справи та доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Безпідставними є доводи касаційної скарги, що ОСОБА_1 набув житловий будинок АДРЕСА_2 не на підставі цивільно-правової угоди,

оскільки у спірних правовідносинах саме спадкування, яке відбулося на підставі волевиявлення позивача (звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, звернення до суду з позовом про визнання

права власності на житловий будинок), є цивільно-правовою підставою виникнення права власності позивача на зазначене майно.

Помилковими є доводи касаційних скарг, що суди не дослідили зібрані

у справі докази та не дали їм належна оцінку(залишили поза увагою зміст акта депутатського обстеження умов проживання ОСОБА_1 , затвердженого 14 вересня 2020 року сільським головою села Шарки Рокитнянського району Київської області), оскільки оскаржувані судові рішення ухвалені на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були надані до суду у визначеному процесуальним законом порядку та були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість.

Суди оцінили доданий до матеріалів справи акта обстеження умов проживання ОСОБА_1 від 14 вересня 2020 року у сукупності з іншими доказами, дали йому належну правову оцінку, а мотиви указаної процесуальної дії викладено в оскаржуваних судових рішеннях.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Верховний Суд під час касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування певних стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.

Цей принцип передбачає відповідний розподіл та покладання тягаря доказування на сторони певним чином. Одночасно згаданий принцип не передбачає обов`язок суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.

Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22 червня 2022 року у справі № 757/15585/20.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні у справі «Дж. К.» та інші проти Швеції» зазначив, що

у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Разом із тим встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Колегія суддів, проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень з точки зору застосування норми права, яка стала підставою для розгляду позову та вирішення справи по суті, дійшла висновку, що суди ухвалили судові рішення відповідно до встановлених у справі обставин на підставі поданих сторонами доказів та правильно застосували норми матеріального права у спірних правовідносинах.

У мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень міститься обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод.

З огляду на викладене та встановлені у цій справі обставини, правильними

є висновки судів по суті заявлених вимог.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди

з висновками судів стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1

статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною

в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої

статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, тому їх необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 31 серпня

2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк

В. А. Стрільчук