Дата документу 06.07.2023 Справа № 331/716/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

     Єдиний унікальний №331/716/23              Головуючий у 1 інстанції Ковальова Ю.В.

Провадження № 22-ц/807/1345/23 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2023 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Бєлки В.Ю.,

Трофимової Д.А.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 11 травня 2023 року у справі за позовом Головного управління пенсійного фонду України в Запорізькій області до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, -

В С Т А Н О В И ЛА:

У січні 2023 року ГУ ПФУ в Запорізькій області звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення надміру виплаченої пенсії.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 перебуває на обліку у позивача як отримувач пенсії по інвалідності, яка була призначена на умовах Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Згідно виписки з акту огляду МСЕК серії 12 ААВ № 076820 від 26.05.2021 року, яка зберігається в пенсійній справі відповідача, термін інвалідності закінчився 31 травня 2022 року.

На виконання вимог п.5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» №553-ІХ від 13 квітня 2020 року, позивачем було продовжено виплату відповідачу пенсії по інвалідності до закінчення терміну дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19.

В серпні 2022 року спеціалістом Головного управління зроблено запит  до КУ "Обласний центр Медіко-соціальної експертизи" ЗОР для з`ясування підтвердження продовження терміну, або скасування групи інвалідності,на що надана відповідь, що ОСОБА_1 було оглянуто 30.05.2022, групу інвалідності не встановлено.

На підставі отриманої інформації Обласної МСЕК, спеціалістом відділу з питань виплати пенсій військовослужбовців та деяких інших категорій громадян була проведена перевірка правильності виплати пенсії ОСОБА_1   та встановлено факт переплати пенсії за період  з 01 червня 2022 року по 31 жовтня 2022 року у сумі 23772,68 грн.

На лист Головного управління, про повернення коштів ЗОУ AT "Державний ощадний банк України" повернув, в межах залишку, частину переплати пенсії в сумі 4899,48 грн.

Листом №0800-0505-8/41466 від 05.10.2022 року позивачу повідомлено про залишок боргу пенсії в сумі 18873,20 грн. та роз`яснено механізм повернення надміру отриманої пенсії.

Відповідач на вказану пропозицію ніяк не відреагував, кошти станом на момент подання позову не повернув.

Невнесення відповідачем суми заборгованості перешкоджає своєчасному отриманню пенсій та інших соціальних виплат громадянами, чим завдається істотної шкоди їх законним правам та інтересам, та в певній мірі завдає перешкоду здійсненню соціальних гарантій з боку держави, тому позивач просив стягнути з відповідача у судовому порядку переплачену суму пенсії у розмірі 18873,20.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 11 травня 2023 року відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду Головне управління пенсійного фонду України в Запорізькій області подало апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом неповно з`ясовані всі обставини справи, та посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно із ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Згідно зі ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість:

1) керує ходом судового процесу;

2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;

3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;

4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;

5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що переплата пенсії виникла внаслідок зловживань з боку пенсіонера, чи відповідач допустив недобросовісну поведінку.

Колегія суддів погоджується із зазначеними висновками суду з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до виписки з акта огляду медико-соціальною експертною комісією до довідки серії АВ № 1019300 від 27.05.2019 року, виданої Комунальною установою «Обласний центр медико-соціальної експертизи» Запорізької обласної ради, ОСОБА_1 було встановлено третю групу інвалідності до 01 червня 2021 року( а.с. 32).

Із доданих до позову протоколів вбачається, що у зв`язку із встановленням третьої групи інвалідності ОСОБА_1 , йому було призначено пенсію за інвалідністю з 12.04.2018 року, яку він мав отримувати до 31 травня 2021 року.

Положеннями статті 26 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» встановлено, що пенсії по інвалідності військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом призначаються на весь час інвалідності, встановленої медико-соціальною експертною комісією.

Враховуючи те, що відповідачу ОСОБА_1 пенсія була призначена до 31 травня 2021 року, судом першої інстанції вірно встановлено, що позивачу було відомо щодо строків виплати пенсії і позивач мав би припинити виплату пенсії після 31 травня 2021 року.

В позовній заяві позивач посилається на те, що пунктом 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлено, що на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, у випадку пропуску строку повторного огляду особою з інвалідністю, що отримує пенсію, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», виплата пенсії по інвалідності не зупиняється до закінчення терміну дії зазначеного карантину.

Таким чином, умовою, за якою виплата пенсії не зупиняється, є пропуск строку повторного огляду особою з інвалідності під час дії карантину.

Згідно відповіді КУ "Обласний центр медіко -соціальної експертизи" ЗОР, ОСОБА_1 було оглянуто МСЕК 30.05.2022, групу інвалідності не встановлено. Тобто,  відповідачем ОСОБА_1 строки чергового огляду МСЕК не порушувалися.

ОСОБА_1 не повідомляв орган пенсійного забезпечення, що він не може вчасно пройти огляд через дію карантину, жодних заяв від нього з цього приводу не надходило, зворотне позивачем не зазначено.

З огляду на вище встановлені обставини, судом першої інстанції вірно встановлено, що орган пенсійного забезпечення мав інформацію про період інвалідності відповідача та мав здійснювати виплати виключно в період, встановлений МСЕК.

Позивач мав керуватися виключно статтями 26, 28 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», самостійно припинити виплату пенсії.

У позовній заяві позивачем, внаслідок протиправних дій відповідача ГУ ПФУ в Запорізькій області було заподіяно матеріальних збитків.

Положеннями статті 1215 ЦК України визначено, що не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб для існування, якщо їх виплата проведена фізичною чи юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

До правовідносин щодо набуття грошових коштів без достатньої правової підстави, якщо ці кошти є пенсійною виплатою, яка проведена іншою особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача, застосуванню підлягають положення статті 1215 ЦК України, за якою зазначені грошові кошти поверненню не підлягають.

Зазначені висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду України від 22 січня 2014 року у справі № 6-151цс13 та від 02 липня 2014 року у справі № 6-91цс14, постановах Верховного Суду від 07 березня 2018 року у справі № 517/186/17 та від 28 березня 2018 року у справі № 173/166/17.

Відповідно до п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України  від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» до лічильних (рахункових) помилок належать неправильності в обчисленнях, дворазове нарахування заробітної плати за один і той самий період тощо.

Не можуть вважатися ними не пов`язані з обчисленнями помилки в застосуванні закону та інших нормативно-правових актів, що має місце по даній справі.

Згідно ст. 50 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», яка є спеціальною нормою для правовідносин, суми пенсій, виплачені надміру, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку лише внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних.

З`ясувавши усі обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, проаналізувавши вищевикладені вимоги діючого законодавства, суд дійшов вірного та обґрунтованого до висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивачем не надано доказів недобросовісності отримувача пенсії.

Обов`язковою ознакою, необхідною для стягнення надміру виплаченої пенсії, по-перше є, якщо її виплата є результатом рахункової помилки з боку особи, яка проводила цю виплату; по-друге, у разі недобросовісності з боку набувача, зловживання з його боку або усвідомлення набувачем подання ним в органи пенсійного фонду недостовірних даних.

До правовідносин щодо набуття грошових коштів без достатньої правової підстави, якщо ці кошти є пенсійною виплатою, яка проведена іншою особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача, застосуванню підлягають положення статті 1215 ЦК України, за якою зазначені грошові кошти поверненню не підлягають.

Доказів того, що переплата пенсії виникла внаслідок зловживань з боку пенсіонера, чи відповідач допустив недобросовісну поведінку, позивач суду не надав.

Пунктом 71 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» від 20.10.2011 року встановлено, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Аналогічний висновок міститься у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки, у справі «Гаші проти Хорватії» та у справі «Трro проти Хорватії».

Суд вірно застосував норми матеріального права, зокрема ст. 1166, 1212, 1215 ЦК України та ухвалив рішення з урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах.

З`ясувавши усі обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, проаналізувавши вищевикладені вимоги діючого законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, оскільки позивачем не надано доказів недобросовісності отримувача пенсії, оскільки обов`язковою ознакою, необхідною для стягнення надміру виплаченої пенсії, по-перше є, якщо її виплата є результатом рахункової помилки з боку особи, яка проводила цю виплату; по-друге, у разі недобросовісності з боку набувача, зловживання з його боку або усвідомлення набувачем подання ним в органи пенсійного фонду недостовірних даних.

Враховуючи вищевикладене, встановлено, що до правовідносин щодо набуття грошових коштів без достатньої правової підстави, якщо ці кошти є пенсійною виплатою, яка проведена іншою особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача, застосуванню підлягають положення статті 1215 ЦК України, за якою зазначені грошові кошти поверненню не підлягають.

З огляду та те, що скаржником не надано жодних фактичних доказів, які б підтверджували обставини викладені у апеляційній скарзі, рішення суду першої інстанції є таким що ухвалене у повній відповідності до чинного законодавства.

Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З огляду на наведене вбачається, що судом у відповідності до вимог ст.ст. 89, 263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлено характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про відсутність правових підстав для задоволення позову.

На підставі вищезазначеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

На підставі викладеного, керуючись п.2 ч.1 ст.374, ст.ст.376,381,382,384 ЦПК України, колегія суддів, –

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 11 травня 2023 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 06 липня 2023 року.

Головуючий

Судді: