Постанова

Іменем України

05 липня 2023 року

м. Київ

справа № 756/9405/21

провадження № 61-4085 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - адвокат Мегедь Лілія Ніазівна,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

третя особа - Департамент комунальної власності міста Києва Київської міської державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мегедь Лілії Ніазівни, на рішення Оболонського районного суду м. Києва у складі судді Диби О. В. від 05 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду

у складі колегії суддів: Мельника Я. С., Матвієнко Ю. О., Гуля В. В.

від 16 лютого 2023 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У червні 2021 року ОСОБА_1 в особі адвоката

Мегедь Л. Н. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - Департамент комунальної власності міста Києва Київської міської державної адміністрації, в якому просив суд:

- скасувати свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 , видане Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

від 17 жовтня 2007 року, на нежилі приміщення з № 1 по № 20 (групи приміщень № 35) - ресторан загальною площею 269,70 кв. м, що складає 4/100 частини нежилого будинку площею 6749,20 кв. м, розташовані

по АДРЕСА_1 ;

- скасувати у Реєстрі прав власності на нерухоме майно запис про право власності 7842-П в книзі: 134п-116, внесений на підставі рішення про державну реєстрацію від 13 жовтня 2010 року на нежилі приміщення з № 1 по № 20 (групи приміщень № 35), загальною площею 269,70 кв. м, що складає

4/100 частини нежилого будинку площею 6749,20 кв. м, розташовані

по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 31753145), зареєстровані на праві спільної часткової власності за ОСОБА_2 у розмірі 4/600 частки, ОСОБА_4 в розмірі 4/300 частки, ОСОБА_1 в розмірі 4/600 частки та ОСОБА_3 у розмірі 4/300 частки, на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 , виданого Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 17 жовтня

2007 року;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частину спільної часткової власності, яка становить 4/300 частини нежилих приміщень з № 1 по № 20 (групи приміщень № 35), загальною площею 269,70 кв. м,

що складає 4/100 частини нежилого будинку площею 6749,20 кв. м, розташованого по АДРЕСА_1 ;

- визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/6 частину спільної часткової власності, яка становить 4/600 частини нежилих приміщень з №1 по №20 (групи приміщень №35), загальною площею 269,70 кв. м,

що складає 4/100 частини нежилого будинку площею 6749,20 кв. м, розташованого по АДРЕСА_1 ;

- визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/3 частину спільної часткової власності, яка становить 4/300 частини нежилих приміщень з № 1

по № 20 (групи приміщень №35), загальною площею 269,70 кв. м, що складає 4/100 частини нежилого будинку площею 6749,20 кв. м, розташованого

по АДРЕСА_1 ;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/6 частину спільної часткової власності, яка становить 4/600 частини нежилих приміщень з № 1

по № 20 (групи приміщень №35), загальною площею 269,70 кв. м, що складає 4/100 частини нежилого будинку площею 6749,20 кв. м, розташованого

по АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги мотивовано тим, що 09 липня 2004 року між МП «Агат Холдінг» та ним, ОСОБА_1 , а також ОСОБА_2 , ОСОБА_4 й ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , за умовами якого право власності у вказаному нежитловому приміщенні у відповідних частках набули: ОСОБА_2 - 1/6 частки, ОСОБА_3 - 1/6 частки, він, ОСОБА_1 - 1/3 частки та ОСОБА_4 - 1/3 частки.

Вказував, що у лютому 2005 року співвласниками було прийнято рішення здійснити перепланування-добудову нежитлового приміщення, після чого вони звернулися до уповноважених органів за видачою їм свідоцтва про право власності.

17 жовтня 2007 року Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) видано свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення з № 1 по № 20 (групи приміщень № 35) - ресторан, загальною

площею 269,70 кв. м, що складає 4/100 частин від нежилого будинку

площею 6749,20 кв. м, розташованих за адресою АДРЕСА_1 , та належать співвласникам в наступних частках: ОСОБА_2 - 1/6 частки, ОСОБА_3 - 1/3 частки, він, ОСОБА_1 - 1/6 частки та ОСОБА_4 - 1/3 частки.

Позивач зазначав, що у вказаному свідоцтві про право власності внаслідок технічної помилки було помилково зазначено частку ОСОБА_3 у розмірі 1/3, а його, ОСОБА_1 , частку у розмірі 1/6, замість навпаки, у зв`язку з чим у нього виникають труднощі з реалізацією майнових прав. Добровільно змінити частки відповідачі відмовляються.

Ураховуючи викладене,ОСОБА_1 в особі адвоката Мегедь Л. Н. просив суд його позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 05 липня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 16 лютого 2023 року, позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Судові рішення судів мотивовані тим, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх прав та інтересів, а суд не вправі за власною ініціативою вжити інших способів захисту, оскільки це матиме наслідком втручання суду в предмет та підстави позову. При цьому, обставини, на які посилався позивач, належними та допустимими доказами не доведені, так як позивач не довів, що реконструкція приміщення здійснювалася й на його кошти, а доведеним є те, що саме відповідач ОСОБА_2 вчиняв такі дії зі згоди всіх співвласників, але за власні кошти, тому його частка у праві власності збільшилася до 4/600 частки.

Суд першої інстанції зазначив, що підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності, про що заявлено відповідачами, немає, оскільки суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову по суті (необґрунтований позов).

Суд апеляційної інстанції також вказав, що оспорюване свідоцтво було видано на підставі наказу Головного управління комунальної власності м. Києва

від 17 жовтня 2007 року № 1301-В. Дії вказаного органу позивачем не оспорювалися і не оскаржувалися. При цьому суд зазначив, що свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється чи припиняється, тобто свідоцтво про право власності не породжує виникнення у власника відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності. Таким чином, для скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно має бути визнано недійсним та скасовано рішення органу, на підставі якого було видано вказане свідоцтво. Апеляційний суд також погодився з висновком районного суду, що саме ОСОБА_2 здійснював перепланування (реконструкцію) приміщення ресторану.

Суди послалися на відповідні правові висновки Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Мегедь Л. Н., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 05 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 лютого 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосуваннясудами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 29 березня 2023 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мегедь Л. Н., залишено без руху. Запропоновано заявникові надати документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону та надати суду докази на підтвердження вартості спірного майна.

У наданий судом строк представник ОСОБА_1 - адвокат Мегедь Л. Н., надіслала матеріали на усунення недоліків касаційної скарги, а саме докази сплати судового збору.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 756/9405/21 із

Оболонського районного суду м. Києва. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У травні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 червня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Мегедь Л. Н., мотивована тим, що суди неповно з`ясували обставини, які мають значення для справи, висновки судів не відповідають наданим доказам й встановленим обставинам, порушено норми матеріального та процесуального права, щодо позивача порушено статтю 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Заявник зазначає, що суди зазначили про те, що реконструкцію приміщення здійснював ОСОБА_2 , тому його частка у майні збільшена, проте не звернули уваги на те, що ОСОБА_2 судовим рішенням з цих підстав уже відмовлено у позові про скасування свідоцтва.

Вказує, що посилання суду на правові позиції Верховного Суду є помилковими, так як вони не є тотожними за фактичними обставинами і правовим регулюванням даній справі.

Зазначає, що єдиним способом відновлення права позивача є звернення з позовом про скасування свідоцтва про право власності, визнання права власності, тобто позивачем обрано правильний спосіб захисту своїх прав, оскільки для належного способу захисту своїх прав позивачу необхідно зареєструвати своє право на 1/3 частину приміщення в реєстрі речових прав на нерухоме майно, що буде підтвердженням належності позивачу 1/3 частини приміщення. При цьому посилається на численну судову практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові від 20 травня 2021 року № 361/953/16-ц, в якій зазначено, що визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно впливає на можливість реалізації прав особи, яка його отримала, щодо нерухомого майна, а отже, доводить дієвість та ефективність обраного позивачем способу захисту.

Також вказує, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі№ 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63),

від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження

№ 12-140гс19, пункт 98).

Відзиви на касаційну скаргу від учасників справи до суду не надходили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

09 липня 2004 року між МП ТОВ «Агат Холдінг» (продавець) та ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (покупці) укладено договір купівлі-продажу нежилого приміщення, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анісковою H. A., зареєстрований в реєстрі за № 2122, відповідно до умов якого продавець продав, а покупці купили належне на праві приватної власності продавцю нежиле приміщення (в літ. А), загальною площею 166,100 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 ,

у наступних частках: ОСОБА_2 - 1/6 частка, ОСОБА_3 - 1/6 частка, ОСОБА_1 - 1/3 частка та ОСОБА_4 - 1/3 частка.

25 липня 2005 року Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна за покупцями зареєстровано право приватної власності на належні їм частки

відповідно до умов договору, що підтверджується відповідними реєстраційними посвідченнями № 011213, № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , № 011216

(а. с. 23, 25, 27, 29, т. 1).

Розпорядженням Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації

від 18 лютого 2005 року № 137 МП ТОВ «Агат Холдінг» надано дозвіл

провести роботи по переплануванню нежитлового приміщення

по АДРЕСА_1 , згідно наданого проєкту (а. с. 32, т.1).

Згідно з довідки Головного управління економіки та інвестицій від 27 квітня 2006 року № 049-08/3281 ОСОБА_2 виконано умови щодо пайової участі у розвитку інфраструктури міста у зв`язку з переплануванням нежитлового приміщення по

АДРЕСА_1 з подальшим використанням під ресторан і згідно з договором

від 13 квітня 2006 року № 347 Головним управлінням економіки та інвестицій отримано кошти в сумі 107 000,94 грн.

Актом про прийняття в експлуатацію після перепланування нежитлового приміщення АДРЕСА_2 від 25 квітня 2006 року, затвердженим розпорядженням Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації від 16 травня 2006 року № 520, пред`явлене до прийняття нежитлове приміщення МП ТОВ «Агат Холдінг», загальною площею 269,7 кв. м прийнято в експлуатацію (а. с. 34-35, т. 1).

11 червня 2007 року ОСОБА_2 на підставі повноважень, наданих довіреностями від ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 від 09 липня 2004 року, подав до Головного управління комунальної власності м. Києва Київської міської державної адміністрації заяву про оформлення права приватної власності на нежиле приміщення АДРЕСА_2 (а. с. 21, т .1).

04 жовтня 2007 року власниками подано спільну заяву до Головного управління комунальної власності м. Києва Київської міської державної адміністрації про видання одного свідоцтва про право власності на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 20, т. 1).

На підставі наказу Головного управління комунальної власності м. Києва Київської міської державної адміністрації від 17 жовтня 2007 року №1301-В вирішено оформити право власності на об`єкт нерухомого майна та видати свідоцтво про право власності. Того ж дня Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) видане свідоцтво про право власності, згідно з яким нежилі приміщення з № 1 по № 20 (групи приміщень

№ 35) - ресторан, загальною площею 269,70 кв. м, що складає 4/100 частини від нежилого будинку, площею 6749,20 кв. м, які розташовані в

АДРЕСА_1 , дійсно належать на праві приватної власності в наступних частках: ОСОБА_2 - 1/6 частка, ОСОБА_3 - 1/3 частка, ОСОБА_1 - 1/6 частка та ОСОБА_4 - 1/3 частка (а. с. 10, 11, т. 1).

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 25 лютого 2020 року № 201815155, вбачається, що нежилі приміщення з № 1 по № 20 (групи приміщень № 35), загальною площею 269,70 кв. м, що складає 4/100 частини від нежилого будинку

площею 6749,20 кв. м, розташовані в АДРЕСА_1 (нежилий будинок, літера А), дійсно належать на праві приватної власності в наступних частках: ОСОБА_2 - 4/600 частки, ОСОБА_4 -

4/300 частки, ОСОБА_1 - 4/600 частки, ОСОБА_3 - 4/300 частки (а. с. 39-41, т. 1).

Згідно з висновку за результатами проведеної судової комплексної

будівельно - технічної та оціночно-будівельної експертизи від 12 листопада 2020 року № 31/33-20, проведеної для залучення в якості доказу в іншій цивільної справи № 756/11966/20, вбачається, що ОСОБА_2 здійснював перепланування (реконструкцію) спірного приміщення внаслідок чого, розмір його частки збільшився (а. с. 161-201, т. 1).

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 20 травня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду

від 16 листопада 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про скасування свідоцтва про право власності та визнання права власності на нежитлове приміщення відмовлено (справа № 756/11966/20) (а. с. 55-59, т. 1).

У грудні 2021 року представник ОСОБА_3 - адвокат

Чмель І. М., у запереченні на позовну заяву, просив суд застосувати строк позовної давності (а. с. 155-159, т. 1).

У грудні 2021 року представник ОСОБА_2 - адвокат Коваленко Д. Л., у запереченні на позовну заяву та в заяві про застосування строку позовної давності просив суд застосувати строк позовної давності (а. с. 213-215, т. 1).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень заявник

посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судами норм права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1

частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Мегедь Л. Н., підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Верховний Суд зазначає, що у силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

А тому Верховний Суд не може ухвалити власне рішення чи залишити судові рішення без змін, змінити їх, оскільки суди дійшли взаємовиключних правових висновків. Так, суди одночасно дійшли висновку, що: а) позивач не довів позовних вимог, так як не позивач, а ОСОБА_2 здійснював перепланування (реконструкцію) приміщення ресторану, тому збільшена його частка у майні; б) позивач обрав неналежний спосіб судового захисту.

Проте зазначенням того, що позивач обрав неналежний спосіб судового захисту, суди засвідчили той факт, що права позивача ОСОБА_1 все таки порушені, так як належний спосіб судового захисту потрібний саме для відновлення порушеного права. По-друге, за таким висновком судів позивач буде мати право на пред`явлення іншого позову із належним обранням способу судового захисту, проте вказані судові рішення будуть преюдиційними для вирішення справи, так як суди вже у цій справі зазначили, що права позивача не порушені.

Щодо висновку судів про відмову в позові по суті

Відмовляючи у позові, суди зазначили, що позивач не довів позовних вимог, так як не він, а ОСОБА_2 здійснював перепланування (реконструкцію) приміщення ресторану, тому збільшена його частка у майні.

Разом з тим, суди не звернули уваги на те, що предмет та підстава позову ОСОБА_1 стосується, на його думку, технічної помилки у новому виданому у 2007 році свідоцтві про право власності на ресторан,

в якому частка ОСОБА_3 зазначена 1/3 частка, замість раніше зазначеної 1/6 частки, а його, ОСОБА_1 , частка зазначена як 1/6, замість раніше зазначеної 1/3 частки. При цьому частка ОСОБА_2 , яка була зазначена 1/6, так і залишилася як 1/6 частка. Тобто позов ОСОБА_1 стосувався не спору із ОСОБА_2 .

Більше того, суди порушили вимоги частини четвертої статті 82 ЦПК України, згідно з якою обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як районний суд, так і апеляційний суд послалися на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 20 травня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року,

яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про скасування свідоцтва про право власності та визнання права власності на нежитлове приміщення відмовлено (справа № 756/11966/20).

У цій справі ОСОБА_2 доводив, що саме він за власні кошти здійснював перепланування (реконструкцію) приміщення ресторану, тому має бути збільшена його частка у майні. Незважаючи на те, що ОСОБА_2 у позові відмовлено, суди у справі, яка переглядається, знову вдалися до оцінки і доведення обставин того, що саме ОСОБА_2 здійснював реконструкцію ресторану, що в силу вимог преюдиційності для суду є неможливим.

Щодо висновку судів про обраний позивачем спосіб судового захисту

Як районний суд, так і апеляційний суд виходили з того, що для скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно має бути визнано недійсним та скасовано рішення органу, на підставі якого було видано вказане свідоцтво, а саме наказу Головного управління комунальної власності м. Києва

від 17 жовтня 2007 року № 1301-В. А дії вказаного органу позивачем не оспорювалися і не оскаржувалися. При цьому суди послалися на відповідні судові рішення Верховного Суду.

У наведених апеляційним судом судових рішень Верховного Суду йдеться, зокрема, про необхідність оскарження рішення зборів кооперативу, рішення органу місцевого самоврядування, на підставі яких (дослівно) видано оспорювані у наведених справах свідоцтва про право власності. У справі, яка Верховним Судом переглядається, оспорене ОСОБА_1 нове свідоцтво видано на підставі наказу Головного управління комунальної власності м. Києва від 17 жовтня 2007 року № 1301-В (а. с. 11, т. 1), в якому немає жодного висновку про визначення часток співвласників майна, а лише зазначається про необхідність видати свідоцтва сторонам у справі. Тому необхідності оскарження цього наказу є безпідставним, цей наказ права позивача не порушував.

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права, особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі його порушення, невизнання чи оспорювання.

За змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження

№ 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі№ 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження

№ 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63),

від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження

№ 12-140гс19, пункт 98).

Вирішуючи спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Таким чином, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, не врахував, що єдиним способом відновлення права позивача є звернення з позовом про скасування свідоцтва про право власності, визнання права власності, оскільки для належного способу захисту своїх прав позивачу необхідно зареєструвати своє право на 1/3 частину приміщення в реєстрі речових прав на нерухоме майно.

При цьому Верховним Судом у постанові від 20 травня 2021 року

№ 361/953/16-ц (провадження № 61-3847 св 19) вказано, що визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно впливає на можливість реалізації прав особи, яка його отримала, щодо нерухомого майна, отже доводить дієвість та ефективність обраного позивачем способу захисту.

Аналогічний висновок наведено Верховним Судом у постанові від 02 червня 2021 року у справі № 351/1317/18 (провадження № 61-16345св20) та багатьох інших.

Крім того, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30 травня

2018 року у справі № 923/466/17 (провадження № 12-89 гс 18) зазначалося, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права. На таку особу (позивача) не можна покладати обов`язку об`єднання вимог про визнання протиправним і скасування рішення органу місцевого самоврядування та вимог про скасування правовстановлюючих документів на земельну ділянку, укладених (виданих) на підставі такого рішення.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 грудня

2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20), провадження № 12-83гс21, дійшла висновку про те, що «зважаючи на обставини цієї справи, які існували на момент звернення позивача з позовом та прийняття рішення судом першої інстанції, для захисту порушеного права власності позивача необхідно відновити становище, яке існувало до порушення. Вказане відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.

Оскільки порушення права власності позивача відбулось у результаті державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно, заявлені ним позовні вимоги про скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав опосередковують відновлення становища, яке існувало до порушення.

Отже, враховуючи обставини конкретної справи та за умови, якщо правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер та таке майно не було відчужено до третіх осіб, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неналежний спосіб захисту. Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.

Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті».

З урахуванням встановленої нормами ЦПК України ієрархії судових рішень Верховного Суду, саме ці правові висновки Великої Палати Верховного Суду судам слід взяти до уваги при новому розгляді справи (частина четверта статті 263 ЦПК України).

З урахуванням наведеного, оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлено, а суд касаційної інстанції

у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений такої можливості, то суду при новому розгляді справи слід перевірити вищенаведені обставини.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Щодо судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416

ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення

та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки Верховний Суд направляє справу на новий розгляд, не ухвалюючи судового рішення по суті спору.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мегедь Лілії Ніазівни, задовольнити частково.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 05 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 лютого 2023 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття,

є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Д. Д. Луспеник Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець С. Ф. Хопта