Постанова

Іменем України

28 червня 2023 року

м. Київ

справа № 760/15867/16-ц

провадження № 61-10934св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Коломієць Г. В., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач) Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Вовченко Світлана Михайлівна, на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 23 вересня 2019 року у складі судді Усатової І. А. та постанову Київського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Пікуль А. А., Гаращенка Д. Р.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та три процента річних.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що 27 червня 2008 року між ОСОБА_2 та ним укладено договір купівлі-продажу будинку та земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко Л. А., зареєстрований в реєстрі за № 3767.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 31 жовтня 2011 року у справі № 2-173/2010 розірвано договір купівлі-продажу будинку та земельної ділянки, укладений 27 червня 2008 року між ним та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко Л. А., зареєстрований у реєстрі за № 3767. Стягнуто з ОСОБА_2 на його користь отримані за договором кошти у розмірі 2 982 074,00 грн та судові витрати у розмірі 27 357,96 грн.

25 листопада 2011 року державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області Ахмад Н. І. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання рішення Апеляційного суду Київської області від 31 жовтня 2011 року у справі № 2-173/2010.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 22 листопада 2012 року у справі № 2-4273/12, у зв`язку з невиконанням ОСОБА_2 грошового зобов`язання, з останнього стягнуто на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати та три процента річних у розмірі 94 240,57 грн, а також судовий збір у розмірі 942,40 грн.

29 липня 2013 року з боржника ОСОБА_2 стягнуто частину суми боргу, зокрема 557 405,00 грн шляхом реалізації належного йому арештованого нерухомого майна (будинку), згідно з протоколом від 29 липня 2013 року № 1013327/1 про проведення прилюдних торгів. Інших дій із виконання грошового зобов`язання боржником не здійснювалось.

Отже, ОСОБА_2 грошове зобов`язання у повному обсязі не виконано у зв`язку з чим несплачена сума становить 2 452 026,96 грн (яка складається з отриманих за договором коштів у розмірі 2 982 074,00 грн та судових витрат у розмірі 27 357,96 грн з врахуванням повернутих коштів за реалізоване нерухоме майно 557 405,00 грн).

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 , посилаючись на статті 536, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь інфляційні нарахування на суму боргу за період з 03 грудня 2012 року до 23 вересня 2019 року в розмірі 3 053 055,55 грн та три проценти річних за цей період у розмірі 530 325,22 грн, а всього - 3 583 380,79 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 23 вересня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати та три проценти річних у розмірі 3 583 380,79 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за весь час прострочення, тобто, таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат та три проценти річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином відповідно до вимог статті 599 УК України.

Оскільки зазначений позов поданий до суду 16 вересня 2016 року, на момент звернення до суду позивач просив стягнути з відповідача на свою користь за період з 03 грудня 2012 року до 14 вересня 2016 року інфляційне нарахування у розмірі 2 171 337,66 грн та три проценти річних у розмірі 300 029,53 грн, суд не вбачав підстав для застосування позовної давності, про застосування якої просив відповідач.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 23 вересня 2019 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення трьох процентів річних відповідно до вимог частини другої статті 625 ЦК України змінено.

Зменшено розмір процентів за користування грошовими коштами, які підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за період з 16 вересня 2013 року до 23 вересня 2019 року, з 530 325,22 грн до 442 977,14 грн. Зменшено загальну суму стягнення із 3 583 380,79 грн до 3 496 032,71 грн.

У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції при вирішенні спору по суті дійшов правильних висновків про стягнення з відповідача на користь позивача передбачених статтею 625 ЦК України трьох процентів річних та інфляційних втрат у зв`язку із невиконання рішення суду, однак, поклавши в основу ухваленого рішення розрахунки, надані позивачем, не перевірив у повному обсязі їх правильності, зокрема, щодо періоду обрахування та розміру суми, на яку здійснюється таке нарахування, а також помилково не врахував строк позовної давності.

З урахуванням поданої відповідачем заяви про застосування позовної давності право ОСОБА_1 нараховувати три проценти річних та інфляційних втрат обмежується відповідним періодом, а саме з 16 вересня 2013 року, тобто, за три роки до звернення до суду із цим позовом.

У зв`язку з чим рішення суду першої інстанції у частині вирішення позовних вимог про стягнення трьох процентів річних підлягає зміні шляхом зменшення суми.

Апеляційний суд врахував судову практику Верховного Суду України та Великої Палати Верховного Суду здійснивши перерахування не лише на суму боргу, а й на уже стягнуті проценти й інфляційні витрати, що є подвійним стягненням.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У червні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Вовченко С. М., на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 23 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року,в якій заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 703/2718/16-ц (провадження № 14-254цс19), а також посилається на порушення норм процесуального права, зокрема на не дослідження судами зібраних у справі доказів (пункти 1 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не застосували вимоги статті 614 ЦК України до спірних правовідносин, відповідно до якої особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо неналежного виконання зобов`язання.

Невиконання рішення суду за виконавчим провадженням № 34788951 у даному випадку не може бути підставою для нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних, оскільки законодавством встановлені наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх, а не невиконанням судового рішення. У ОСОБА_2 відсутній умисел на неправомірне утримання чужих коштів, навпаки, протягом тривалого часу він вживає всі залежні від нього дії щодо погашення боргу за виконавчим провадженням.

Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що сума інфляційних втрат та відсотків значно перевищує розмір основного зобов`язання та підлягає зменшенню відповідно до вимог статті 551 ЦК України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її з суду першої інстанції.

У лютому 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 03 березня 2023 року справу № 760/15867/16-ц призначено до розгляду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Колесников Д. В., на касаційну скаргу, в якому зазначено, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки не містить обґрунтування неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

27 червня 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу будинку та присадибної земельної ділянки, площею 0,1200 га, у садовому товаристві «Святище-2» на АДРЕСА_1 , що знаходиться на території Гнідинської сільської ради Бориспільського районну Київської області. За умовами цього договору ОСОБА_1 сплатив ОСОБА_2 1 300 000,00 грн за будинок та 1 682 974,00 грн за земельну ділянку.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 31 жовтня 2011 року у справі № 2-173/2010 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 лютого 2010 року скасовано і ухвалено нове.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , третя особа - садівниче товариство «Святище-2», про розірвання договору купівлі-продажу та стягнення коштів задоволено частково.

Розірвано договір купівлі-продажу будинку та земельної ділянки, укладений 27 червня 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко Л. А., зареєстрований у реєстрі за № 3767.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 отримані за договором кошти у розмірі 2 982 074,00 грн та судові витрати у розмірі 27 357,96 грн.

У іншій частині позовних вимог відмовлено (т. 1, а. с. 9-12).

14 листопада 2011 року Бориспільським міськрайонним судом Київської області на виконання рішення Апеляційного суду Київської області від 31 жовтня 2011 року у справі № 2-173/2010 видано виконавчий лист.

25 листопада 2011 року державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області Ахмад Н. І. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання рішення Апеляційного суду Київської області від 31 жовтня 2011 року у справі № 2-173/2010.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 22 листопада 2012 року у справі № 2-4273/12 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за невиконання грошового зобов`язання задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати та три проценти річних у розмірі 94 240,57 грн, а також судовий збір у розмірі 942,40 грн (т. 1, а. с. 13, 14).

29 липня 2013 року з боржника ОСОБА_2 стягнуто частину суми боргу, зокрема 557 405,00 грн шляхом реалізації належного йому арештованого нерухомого майна (будинку), згідно з протоколом від 29 липня 2013 року № 1013327/1 про проведення прилюдних торгів.

03 квітня 2018 року ОСОБА_2 , від імені якого діяв адвокат Вовченко С. М., подав до суду заяву про застосування позовної давності (т. 1, а. с. 96, 97).

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Вовченко С. М., підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, і доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції не повною мірою відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу. У частині п`ятій статті 11 ЦК України визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникнути з рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України у разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Зазначений висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18).

При цьому, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України).

Тому доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставними.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18) зазначено, що положення статті 625 ЦК України поширюється на невиконання грошового зобов`язання, яке виникло на підставі судового рішення. А тому доводи касаційної скарги про те, що стаття 625 ЦК України поширюється лише на договірні правовідносини є помилковим.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, та правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16 (провадження № 14-254цс19), до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і три проценти річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

З урахуванням поданої ОСОБА_2 заяви про застосування позовної давності, право ОСОБА_1 нараховувати три проценти річних та інфляційні втрати обмежується відповідним періодом, а саме з 16 вересня 2013 року, тобто за 3 роки до звернення до суду із вказаним позовом, з яким позивач звернувся у вересні 2016 року.

Згідно з останньою заявою ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог, кінцевим терміном нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат ОСОБА_1 зазначає 23 вересня 2019 року (т. 1, а. с. 136-138).

Таким чином, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що у зв`язку із невиконанням судового рішення позивач має право на стягнення передбачених статтею 625 ЦК України трьох процентів річних та інфляційних втрат за період із 16 вересня 2013 року до 23 вересня 2019 року.

Сума інфляційних втрат апеляційним судом обчислена правильно, із наведенням відповідних розрахунків, а тому доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Однак суд апеляційної інстанції не врахував, що розмір трьох процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина третя статті 551 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) зазначено, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання».

Відповідно до частини першої та третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також враховуючи сукупність обставин цієї справи, які мають істотне значення, зокрема те, що відповідач вже тривалий час вживає всі необхідні дії щодо виконання рішення суду, дійшла висновку про наявність підстав для застосування положень статті 551 ЦК України з урахуванням зазначеної судової практики у зв`язку із чим наявні підстави щоб зменшити три проценти річних з 442 977,14 грн до 100 000,00 грн.

Щодо доводів касаційної скарги про незастосування судами першої та апеляційної інстанцій вимог статті 614 ЦК України до спірних правовідносин, а саме відсутність вини, то необхідно зазначити наступне.

У пунктах 8.23, 8.36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) зазначено, що «з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру».

Таким чином, у спірних правовідносинах визначення вени взагалі не враховується.

Також колегія суддів не приймає до уваги доводи касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновку щодо застосування норм матеріального й процесуального права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19), на який заявник посилався у касаційній скарзі, оскільки висновки судів попередніх інстанцій не суперечать зазначеному висновку Верховного Суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Колегія суддів вважає за необхідне, що постанова суду апеляційної інстанції підлягає зміні в частині вирішення позовних вимог про стягнення трьох процентів річних.

За приписами пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частини перша, третя, четверта статті 412 цього Кодексу).

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Вовченко Світлана Михайлівна, задовольнити частково.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 23 вересня 2019 року та Постанову Київського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року змінити в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення трьох процентів річних, зменшивши їх до 100 000,00 (ста тисяч) гривень, визначивши загальну суму до стягнення 3 596 032 (три мільйона п`ятсот дев`яносто шість тисяч тридцять дві) гривні 71 (сімдесят одна) копійку.

У іншій частині рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 23 вересня 2019 року, у його незміненій частині, та постанову Київського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Г. В. Коломієць

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович