Справа № 520/7836/18

Провадження № 2/947/141/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

26.06.2023 року

Київський районний суд м. Одеси у складі головуючого судді Луняченка В.О.,

секретаря судового засідання Макаренко Г.М.

за участю

Представника Київської окружної прокуратури м. Одеси Дрей І. Ю.

Представника Одеської міської ради – Вишнивецької А.О.

Представника відповідача ОСОБА_1 – адвоката Лисенко Т.В.,

Розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Київської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради, Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , про захист права власника земельної ділянки шляхом скасування рішення державних реєстраторів про проведення державної реєстрації права власності, визнання недійсним свідоцтв про право власності, визнання недійсним договорів купівлі-продажу, зобов`язання знесення самочинно збудованих житлових будинків,-

ВСТАНОВИВ:

1.Стислий виклад вимог і заперечень (аргументів) учасників справи

       Київська окружна прокуратура м. Одеси, яка виступає в інтересах держави в собі Одеської міської ради та Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, просить суд скасувати рішення державного реєстратора реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області Зайця К.В. від 25.12.2014 індексний номер №18332577 про проведення державної реєстрації права власності на житловий будинок, що розташований за адресою.: АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 ; визнати недійсним свідоцтво про право власності ОСОБА_2 серії НОМЕР_1 від 25.12.2014 індексний номер; 31639095 на житловий будинок, загальною площею 80,3кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати недійсним договір купівлі-продажу 48/100 часток житлового будинку, загальною площею 80,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 від 23.01.2015, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ,зареєстрованого у реєстрі за №88; визнати недійсним договір купівлі-продажу 52/100 часток житлового будинку, загальною площею 80,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 від 23.01.2015, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , зареєстрованого у реєстрі за №92; ; визнати недійсним свідоцтво про право власності ОСОБА_3 серії НОМЕР_2 від 07.07.2015 індексний номер: 40180438 на житловий будинок, загальною площею 41,8кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати недійсним свідоцтво про право власності ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 від 07.07.2015 індексний номер; 40202656 на житловий будинок, загальною площею 38,5кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; скасувати рішення державного реєстратора Юридичного департаменту ОМР Кукліної Альбіни Олександрівни від 28.10.2016, індексний номер: 32098908 про внесення змін до запису про право власності до розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 674132651101 у зв`язку зі зміною площі житлової будівлі, розташованої про АДРЕСА_2 до 210 кв.м.; скасувати рішення державного реєстратора Одеської дирекції Українського державного підприємства поштового зв`язку «Укрпошта» Шарандак Ольги Іванівни від 29.12.2016, індексний номер: 33276608, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на житловий будинок по АДРЕСА_2 , площею 105 кв.м, за ОСОБА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1138743051101) ; скасувати рішення державного реєстратора Одеської дирекції Українського державного підприємства поштового зв`язку «Укрпошта» Шарандак Ольги Іванівни від 29.12.2016, індексний номер: 33279794, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на житловий будинок по АДРЕСА_2 , площею 105 кв.м., за ОСОБА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1138788051101) ; зобов`язати ОСОБА_1 , за власний рахунок, звільнити земельну ділянку з кадастровим номером 5110136900:44:003:0097, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , та несформовану земельну ділянку, відомості про яку не внесено до ДЗК, що межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 5110136900:44:003:0097 шляхом знесення самочинно збудованого триповерхового житлового будинку з площею забудови 169,3 кв.м зі 100% ступенем готовності та 2,3-и поверховий об`єкт незавершеного будівництва, з площею забудови 333,7 кв.м та ступенем готовності на рівні 30-50% ; зобов`язати ОСОБА_2 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку з кадастровим номером 5110136900:44:003:0096, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 шляхом знесення за власний рахунок самочинно збудованого житлового будинку, загальною площею 41,8 кв.м.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_2 незаконно захопив земельну ділянку , яка належить Одеської міської ради на якої , починаючи з 2014 року, здійснив самочинне будівництво будинку, яке у подальшому зареєстрував на підставі документів яки не давали такої можливості і продав ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , яки у свою чергу отримавши у власність самочинне збудовані будинку на захопленої земельної ділянці знесли їх и та почали будувати нові об`єкти нерухомості, порушуючи права Одеської міської ради як власника який не надавав свою змогу на користування земельною ділянкою та будівництво на неї будинків та порушуючи права Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради так як здійснювали будівництво у порушення вимог законодавства та будівельним норм і правил.

У судовому засіданні представник Київської окружної прокуратури наполягав на задоволені позову з урахуванням доведеності порушення права власника земельної ділянки на яких відбувається самочинне будівництво та незаконно зареєстроване право власності на самочинне будівництво та стверджував, що як факт захоплення земельної ділянки так і початок будівництва відбувалось лише з 2014 року, коли земельна ділянка належала Одеської міської раді, про що свідчать як пояснення свідків так і фото фіксація з інтернет ресурсу «Google Earth Pro», а не з 1990 року, яка зазначає ОСОБА_2 .

Представник Одеської міської ради підтримуючи позовні вимоги наполягала на наявність порушених прав власника земельної ділянки та звертала увагу що захист права власності земельної ділянки не обмежений строком позовної давності.

Представник Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради підтримала позов та наполягала на тому що будівництво на захопленої земельної ділянці яке відбувалось всупереч діючого законодавства а також невиконання винними особами відповідних приписів є порушенням прав Управління.

ОСОБА_2 заперечував проти задоволення позову та наполягав на тому, що отримання їм у користування спірної земельної ділянки та будівництво будинку відбувалось ще у 1990 році як працівником Санаторію « Якір» , якому було виділена земельна ділянка саме для будівництва і експлуатації житлового будинку, а тому він не захоплював вказану земельну ділянку у Одеської міської ради, та здійснював реєстрацію свого права власності та подальше відчуження належного йому майна у відповідності до вимог діючого на той час законодавства.

Представник ОСОБА_1 заперечувала проти задоволення позову, вважала позов таким що не доведений належними та допустимими доказами, поданий у порушення строку позовної давності , та є намаганням втручання у мірне користування власністю без достатньої правової підстави, що є неприпустимими а крім того подібне втручання стане покладенням на власника надмірного тягаря , пов`язаного із втратою власності без жодної компетенції.

ОСОБА_3 у письмових заявах просила суд відмовити у задоволенні позову, вважаючи себе доброчесним набувачем майна яке не може бути витребуваним у неї внаслідок фактичного погодження держави, в особі спеціальних органів, як із визнанням за ОСОБА_2 права власності на новозбудоване майно так і на здійснення відчуження даного майна ОСОБА_3 , а крім того просила застосувати строк позовної давності до позовних вимог.

2. Процесуальні дії у справі

Позовна заява заступника Одеської місцевої прокуратури №1 Прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі ОМР та УДАБК ОМР надійшла до Київського районного суду м. Одеси 25.06.2018 року (т.1 а/с 2 ) та оплачена судовим збором у розмірі 15 858,00 грн.(т.1 а/с 1).

       Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями        від 25.06.2018 року головуючим визначено Луняченко В.О. (т.1 а/с 148).

       Ухвалою суду від 11.07.2018 року відкрито провадження у справі у порядку загального провадження ( т.1 а/с 155 ).

       Від представника відповідача ОСОБА_2 19.11.2018 року подано відзив на позов (т.1 а/с 224).

       04.12.2018 року заступником прокурора Одеської місцевої прокуратури №1 подано відповідь на відзив ( т.2 а/с 9).

       Ухвалою суду від 04.12.2018 року позов залишено без розгляду (т.2 а/с 23).

       Постановою Одеського апеляційного суду м. Одеси від 02.11.2020 року апеляційна скарга заступника керівника Одеської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Одеської міської ради та Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради задоволена, ухвала про залишення позову без розгляду скасована а справа направлена для продовження розгляду до суду першої інстанції ( т.2 а/с 167).

       У зв`язку із подання представником ОСОБА_2 касаційної скарги на постанову Одеського апеляційного суду м. Одеси від 02.11.2020 року ухвалою Верховного Суду від 17.12.2020 року витребувана цивільна справа ( т.3 а/с 63).

       Постановою Верховного Суду від 10.08.2021 року касаційна скарга залишена без задоволення а постанова Одеського апеляційного суду м. Одеси від 02.11.2020 року без змін ( т.3 а/с 110).

       11.11.2021 року від представника ОСОБА_1 надана заява про застосування у справі строків позовної давності ( т.3 а/с 159).

       Також 11.11.2021 року від представника ОСОБА_1 подано відзив ( т.3 а/с 165).

       Від першого заступника Київської окружної прокуратури м. Одеси ( зміна найменування районної прокуратури т.3 а/с 217 ) 26.11.2021 року подано заперечення на заяву про застосування строків позовної давності ( т.3 а/с 203).

30.11.2021 року представником Одеської міської ради подані письмові заперечення на заяву про застосування строків позовної давності ( т.3 а/с 225).

       03.02.2022 року Першим заступником керівника Київської окружної прокуратури м. Одеси подана заява про зміну предмету позову ( т.4 а/с 20, яка оплачена додатково судовим збором у розмірі 7 443,00 грн. ( т.4 а/с 1).

У зв`язку із початком 24.02.2022 року активної фази військової агресії російської федерації підготовчі засідання за усними та письмовими заявами учасників справи відкладались.

       30.09.2022 року від        представника відповідача ОСОБА_1 подано відзив на заяву про зміну предмету позову ( т.4 а/с 62).

       Також від представника ОСОБА_1 одночасно із відзивом подана заява про застосування строків позовної давності ( т.4 а/с 95).

       Від ОСОБА_2 30.09.2022 року подана заява про застосування строків позовної давності (т.4 а/с 99).

       10.10.2022 року Першим заступником керівника Київської окружної прокуратури м. Одеси подано відповідь на відзив ( т.4 а/с 123), а також заперечення на заяви про застосування строків позовної давності ( т.4 а/с 141 ).

ОСОБА_3 03.11.2022 року подала відзив на позовну заяву ( т.4 а/с 156), а також заява про застосування строків позовної давності ( т.4 а/с 183).

21.11.2021 року керівником Київської окружної прокуратури м. Одеси подана заява про виклик свідків ( т.5 а/с 4), а також відповідь на відзив ОСОБА_3 ( а/с 17) та подані додаткові докази ( т. 5 а/с 37).

26.12.2022 року представником відповідача ОСОБА_1 подані заперечення проти відповіді на відзив ( т.5 а/с 74), заперечення проти виклику свідків (а/с 80) та проти залучення додаткових доказів ( т. 5 а/с 86).

02.02.2023 року від керівника Київської окружної прокуратури м. Одеси подано клопотання про доручення додаткових доказів ( т.5 а/с 100).

27.02.2023 року від керівника Київської окружної прокуратури м. Одеси подано клопотання про виключення з кола учасників справи третіх осіб державних реєстраторів та приватного нотаріуса 9 т.6 а/с 13).

Також 27.02.2023 року керівником Київської окружної прокуратури м. Одеси подана заява про збільшення розміру позовних вимог (т.6 а/с 17).

28.02.2023 року керівником Київської окружної прокуратури м. Одеси подано клопотання про забезпечення позову ( т.6 а/с 175).

Від представника відповідача ОСОБА_1 02.03.2023 року подані додаткові письмові пояснення ( т.6 а/с 201), а також заява про виклик свідків (т. 6 а/с 232).

06.03.2023 року від представника відповідача ОСОБА_1 подано заперечення проти забезпечення позову ( т.7 а/с 10).

Ухвалою суду від 06.03.2023 року задоволена заява керівника Київської окружної прокуратури м. Одеси та здійснено забезпечення позову у вигляді заборони суб`єктам державної реєстрації прав, державним реєстраторам а також нотаріусам вчиняти будь які реєстраційні дії стосовно нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_5 та заборонено проводити Харитонової Г.В. , ОСОБА_3 та будь яким іншим особам будівельні роботи на спірних земельних ділянках ( т.7 а/с 29).

28.03.2023 року від ОСОБА_2 подано відзив на заяву про збільшення позовних вимог ( т.7 а/с 55).

Від ОСОБА_3 28.03.2023 року подано відзив на заяву про збільшення позовних вимог ( т.7 а/с 130).

11.04.2023 року керівником Київської окружної прокуратури м. Одеси подано відповідь на відзиви ( т.7 а/с 183).

Ухвалою суду від 11.04.2023 року відмовлено у задоволенні клопотання представника Київської окружної прокуратури м. Одеси про призначення по справі судової будівельно-технічної експертизи ( т.8 а/с 36).

Також у підготовчому засіданні 11.04.2023 року у присутності учасників справи закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті (т.8 а/с 31).

У судовому засіданні 30.05.2023 року були допитані : свідок заявлений стороною позивача – ОСОБА_4 а також свідок, заявлений стороною відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_5 ( т.8 а/с 70).

3. Фактичні обставини встановлені судом

За змістом довідки №189 від 06.10.1992 року головній лікар Санаторія «Якір» відповів на звернення ОСОБА_2 , та повідомив що земельна ділянка, площею близько 0,1 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , знаходиться у користуванні ОСОБА_2 з 1992 року з метою будівництва і експлуатації житлового будинку з наступним благоустроєм прилеглої території та отриманням права власності на житловий будинок та земельну ділянку ( т.7 а/с 87).

Згідно копії інвентарної справи на будинок АДРЕСА_4 , наданого 08.02.2017 року Комунальним підприємством « Бюро технічної інвентаризації « Одеської міської ради у неї міститься технічний паспорт, виготовлений 21.10.2004 року , житлових будинків літерами А і Б площею 41,8 кв.м м та 38.5 кв.м відповідно , загальною площею домоволодіння 80,3 кв.м , житловою 35,8 кв.м., які розташовані на земельної ділянці загальною площею 1420 кв.м. по АДРЕСА_4 ( т.7 а/с 82).

       Центром поштового зв`язку №5 Одеської дирекції Українського державного підприємства поштового зв`язку «Укрпошта» 15.10.2004 року присвоєна поштова адреса житловому будинку: АДРЕСА_4 ( т.7 а/с 88).

       Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 04.12.2006 року у справі №22ц-3274/2007 було задоволено позов ОСОБА_6 та визнано за позивачем право власності на земельну ділянку площею 0,843 га, розташовано по АДРЕСА_4 та зобов`язано видати державний акт на землю. На підставі вказаного рішення ОСОБА_6 було 22.06.2007 року отримано державний акт на земельну ділянку площею 0,843 га по АДРЕСА_4 за № 5110136900:44:003:0096 ( т.7 а/с 100). Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 31.10.2007 року за апеляційною скаргою Одеського міського управління земельних ресурсів Одеської міської ради рішення було скасовано ( т.7 а/с 102).

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 22.12.2006 року у справі №22ц-3097/2008 було задоволено позов ОСОБА_7 та визнано за позивачем право власності на земельну ділянку площею 844 кв.м, розташовано по АДРЕСА_3 та зобов`язано видати державний акт на землю. На підставі вказаного рішення ОСОБА_7 отримано державний акт на земельну ділянку площею 0,844 га по АДРЕСА_3 за № 5110136900:44:003:0097. На підставі апеляційної скарги поданої ОСОБА_2 19.02.2008 року ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 01.07.2008 року рішення було скасовано, при цьому апеляційним судом було встановлено, що на спірній земельної ділянці знаходяться будівлі, право власності на які в судовому порядку визнає ОСОБА_2 , який не був притягнутий в якості сторони по даної справі ( т.7 а/с 93).

Згідно відповіді Прокуратури Київського району м. Одеси від 20.01.2012 року за №7-498-08 на звернення ОСОБА_2 , останнього повідомлення що стосовно захоплення земельних ділянок порушена кримінальна справа , та заява ОСОБА_2 щодо визнання його потерпілим направлена до слідчого відділу. Також ОСОБА_2 повідомлено що цивільні справи за позовними заявами поданими ним щодо визнання державних актів виданих громадянками ОСОБА_6 та ОСОБА_7 недійсними зупинені до винесення рішення суду у кримінальної справі ( т.7 а/с 90).

Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 04.11.2014 року у справі №520/2056/14ц було задоволено позов Заступника прокурора Одеській області в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_6 , треті особи Управління державного агентства земельних ресурсів, Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції та визнано недійсним державний акт серії ЯЕ №950809 про право власності на земельну ділянку площею 0,0843 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_4 , кадастровий номер 5110136900:44:003:0096 , а також дана земельна ділянка витребувана у ОСОБА_6 на користь територіальної громади м. Одеси ( т.6 а/с 65).

Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 28.08..2014 року у справі №520/2063/14ц було задоволено позов Заступника прокурора Одеській області в інтересах держави в особі Одеської міської ради до Луганської міської ради ( правонаступника померлої ОСОБА_7 ) , треті особи Управління державного агентства земельних ресурсів, Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції та визнано недійсним державний акт серії ЯЕ №600494 про право власності на земельну ділянку площею 0,0844 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 , кадастровий номер 5110136900:44:003:0097 ( т.6 а/с 67).

На підставі замовлення від 10.12.2014 року №4398 ОСОБА_2 . Юридичним департаментом Одеської міської ради 15.12.2014 року надана довідка з Адресного реєстру міста Одеси про резервування адреси об`єкта нерухомого майна №515094/1 – житлового будинку по АДРЕСА_1 (т.1 а/с 8).

Згідно технічного паспорту виготовленого, на замовлення ОСОБА_2 , 02.12.2014 року ФОП « ОСОБА_8 » - на земельної ділянці за адресою АДРЕСА_1 , площею 1826 кв.м. розташовані два житлових будинки літерами А і Б площею 41,8 кв.м м та 38.5 кв.м відповідно, загальною площею домоволодіння 80,3 кв.м , житловою 35,8 кв.м., які зведені до 05.08.1992 року та не належать до самочинного будівництва ( т.1 а/с 29).

На підставі наданого технічного паспорту від 02.12.2014 року, довідки Санаторія « Якір» від 06.10.1992 року, довідки з адресного реєстру м. Одеси, виданої 15.12.2014 року Юридичним департаментом Одеської міської ради а також заяви ОСОБА_2 про державну реєстрацію права власності за реєстраційним номером 9592893, державним реєстратором Одеського міського управління юстиції Зайцем К.В. прийнято 25.12.2014 року, за індексним номером: 18332577, рішення щодо реєстрації права власності на житловий будинок, об`єкт житлової нерухомості, загальною площею 80,3 кв.м, житловою площею 35,8 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та видано свідоцтво про право власності, серія та номер : НОМЕР_1 ( індексний номер 31639095) від 25.12.2014 року на вказане нерухоме майно ОСОБА_2 ( т.1 а/с 32,33,34).

Відповідно до договору купівлі-продажу від 23.01.2015 року , посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А. продавець ОСОБА_2 продав за 322 640, 69 грн., у власність покупцю ОСОБА_1 48/100 часток житлового будинку , загальною площею 80,3 кв.м, житловою площею 35,8 кв.м. що знаходиться адресою: АДРЕСА_1 ( зареєстровано у реєстрі за №88).

Рішенням приватного нотаріуса Іллічової Н.А. як державного реєстратора за №18826415 23.01.2015 року проведена державна реєстрація права власності за ОСОБА_1 48/100ижитлового будинку з реєстраційним номером 539685751101, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ( т.1 а/с 41, 43).

Відповідно до договору купівлі-продажу від 23.01.2015 року , посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А. продавець ОСОБА_2 продав за 349 527,42 грн., у власність покупцю ОСОБА_3 52/100 часток житлового будинку , загальною площею 80,3 кв.м, житловою площею 35,8 кв.м. що знаходиться адресою: АДРЕСА_1 ( зареєстровано у реєстрі за №92) ( т.1 а/с 45).

Рішенням приватного нотаріуса Іллічової Н.А. як державного реєстратора за №1882620 23.01.2015 року проведена державна реєстрація права власності за ОСОБА_3 52/100 житлового будинку з реєстраційним номером 539685751101, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ( т.1 а/с 47,48).

Розпорядженням Київської районної адміністрації №87 від 11.03.2015 року було затверджено технічний висновок щодо можливості поділу об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 на два самостійних, з наданням адрес : АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 відповідно ( т.1 а/с 49,5051).

Державним реєстратором реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції Тулба О.О. зареєстровано право власності за ОСОБА_3 на житловий будинок , загальною площею 41,8 кв.м., житловою площею 18 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та видано свідоцтво про право власності НОМЕР_2 від 07.07.2015 індексний номер: 40180438 ( т.1 а/с 62).

Державним реєстратором реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції Тулба О.О. зареєстровано право власності за ОСОБА_1 на житловий будинок , загальною площею 38,5 кв.м., житловою площею 17,8 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_2 та видано свідоцтво про право власності НОМЕР_3 від 07.07.2015 індексний номер: 40202656 ( т.1 а/с 56).

Згідно декларації про готовність об`єкта до експлуатації , Департаментом ДАБІ в Одеській області 30.09.2016 року зазначено про закінчення ОСОБА_1 будівництвом реконструкції житлового будинку загальною площею 210,0 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 (т.1 а/с 64).

Рішенням державного реєстратора Юридичного департаменту ОМР Кукліної Альбіни Олександрівни від 28.10.2016, індексний номер: 32098908 були внесені зміни до запису про право власності до розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 674132651101 у зв`язку зі зміною площі житлової будівлі, розташованої про АДРЕСА_2 до 210 кв.м. ( т.1 а/с 71).

На підставі висновку приватного підприємства «А-2» щодо технічної можливості поділу об`єкту нерухомого майна , розташованого за адресою: АДРЕСА_2 ( т.1 а/с 75) – який згідно відповіді директора ПП «А-2» було анульовано ( т.1 а/с 74) , а також виготовлених ПП « А-2» технічних паспортів від 28.11.2016 року ( т.1 а/с 78,82) рішенням державного реєстратора Одеської дирекції Українського державного підприємства поштового зв`язку «Укрпошта» Шарандак Ольги Іванівни від 29.12.2016, індексний номер: 33276608, була здійснена державна реєстрація прав та їх обтяжень на житловий будинок по АДРЕСА_2 , площею 105 кв.м, за ОСОБА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1138743051101) а також рішенням державного реєстратора Одеської дирекції Українського державного підприємства поштового зв`язку «Укрпошта» Шарандак Ольги Іванівни від 29.12.2016, індексний номер: 33279794, була здійснена державна реєстрація прав та їх обтяжень на житловий будинок по АДРЕСА_2 , площею 105 кв.м., за ОСОБА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1138788051101) ( т.1 а/с 73).

Рішенням Одеської міської ради від 21.09.2016 року ОСОБА_9 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 ( т.1 а/с 92).

4. Норми права , якими врегульовані спірні правовідносини

Цивільний процесуальний кодекс України ( далі ЦПК України ) визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ( ч.1 ст. 2 ЦПК України ).

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядаючи справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовуючи при розгляді справ, зокрема, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права ( ч.1,2 та 4 ст. 10 ЦПК України ).

На підставі ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до вимог п.4 ст. 264 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.

Правовідносини пов`язані із захистом право власності врегульовані Цивільним кодексом України ( далі ЦК України ).

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди ( ч.2,3 ст. 386 ЦК України). .

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним ( ст. 387 ЦК України).

Згідно вимог ст. 388 ЦК України Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. 

5. Обґрунтування мотивів рішення суду с оцінкою доказів та аргументів сторін

5.1 Позовні вимоги містять складову з двох вимог щодо захисту інтересів держави – захист інтересів Одеської міської ради як територіальної громади праве власності якої порушено шляхом захоплення земельної ділянки та захист інтересів Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради як структурного підрозділу Одеської міської ради.

Верховний Суд, як зазначено у постанові від 15 липня 2021 року у справі № 300/3178/20, на підставі аналізу положень статей 7, 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» дійшов висновку про те, що органом, уповноваженим здійснювати державний архітектурно-будівельний контроль на території населених пунктів, є, зокрема, виконавчий орган з питань державного архітектурно-будівельного контролю міської ради населеного пункту, який є адміністративним центром області.

Згідно Положення про Управління Державного Архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради ( УДАБК ОМР) , затверджене Рішення Одеської міської ради № 3043-VII від 21.03.2018 р. Управління є виконавчим органом Одеської міської ради та створено відповідно до законів України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про архітектурну діяльність» та інших нормативно-правових актів з метою здійснення архітектурно-будівельного контролю на території м. Одеси.

Основним завданням Управління є здійснення на території м. Одеси державного архітектурно-будівельного контролю, виконання дозвільних та реєстраційних функцій у сфері містобудівної діяльності відповідно до законодавства України ( п.2.1 положення), зокрема здійснює державний архітектурно-будівельний контроль за дотриманням вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил, положень містобудівної документації всіх рівнів, вихідних даних для проектування об`єктів містобудування, проектної документації щодо об`єктів, розташованих у межах м. Одеси; здійснює контроль за виконанням законних вимог (приписів) посадових осіб органів держархбудконтролю; подає позови до суду про знесення самочинно збудованого об`єкта з компенсацію витрат та виступає замовником робіт зі знесення самочинно збудованого об`єкта; розглядає відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, пов`язані з порушенням вимог законодавства, будівельних норм, стандартів і правил під час будівництва, порушенням законодавства під час планування та забудови територій та невиконанням законних вимог (приписів) посадових осіб органів держархбудконтролю; розглядає відповідно до законодавства України справи про правопорушення у сфері містобудівної діяльності з прийняттям відповідних рішень.

Таким чином у своєї діяльності УДАБК ОМР виконує функції суб`єкта владних повноважень спори, який має організаційно-розпорядні функції реалізація яких, у випадку наявності спору відбувається у порядку спеціального – адміністративного судочинства на підставі положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Одночасно із цим у порядку цивільного судочинства  кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу ( ч.1 ст. 16 ЦК України), а згідно вимогч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, визначеному цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У судовому засіданні, на думку суду, не знайшло підтвердження належними та допустимими доказами та взагалі не було обґрунтовано, в чому саме діями/бездіяльністю відповідачів було порушено, невизнане або оспорюване право, свободи чи законні інтереси Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради як окремою юридичної особи.

Посилання сторони позивача на невиконання вимог або приписів Управління як на підстави позову не можуть бути прийняти судом як позовні вимоги у порядку цивільного судочинства, так як пов`язані із реалізацією Управлінням своїх владних повноважень, порядок вирішення яких у випадку наявності спору, яка зазначено вище, відноситься до компетенції судів адміністративної юрисдикції у відповідності до вимог КАС України, та не пов`язані із захистом прав, свобод чи інтересів самої юридичної особи.

Позовні вимоги пов`язані із порушенням ОСОБА_1 порядку розподілу об`єкта нерухомості та здійснення нового будівництва триповерхового житлового будинку з площею забудови 169,3 кв.м зі 100% ступенем готовності та 2,3-и поверховий об`єкт незавершеного будівництва, з площею забудови 333,7 кв.м та ступенем готовності на рівні 30-50%, які пов`язані із можливим порушенням будівельних норм та правил , на думку суду, не відноситься до питання захисту права власності на земельну ділянку.

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку про недоведеність у судовому засіданні позовних вимог заявлених Київською окружною прокуратурою м. Одеси в інтересах Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, що є підставою для відмови у задоволенні вказаних позовних вимог.

5.2 Щодо позовних вимог про захист права власності Одеської міської ради як власника земельних ділянок відокремлених згідно державного акту на земельну ділянку площею 0,843 га по АДРЕСА_4 за № 5110136900:44:003:0096 та державного акту на земельну ділянку площею 0,844 га по АДРЕСА_3 за № 5110136900:44:003:0097, у зв`язку їх захопленням ОСОБА_2 та знаходженням їх у власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , суд враховує наступне

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц вказано, що: «відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див., зокрема, пункт 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц».

У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними, як зазначено у постанові Верховного суду від 15.01.2021 року у справі №1540/3952/18.

Обрання позивачем неналежного способу захисту права є самостійною підставою для відмови в позові. Такий висновок неодноразово робила Велика Палата (ВП) Верховного Суду (ВС) зокрема у постанові від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15­-ц.

Таким чином позовні вимоги пов`язані із скасуванням рішення державного реєстратора реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області Зайця К.В. від 25.12.2014 індексний номер №18332577 про проведення державної реєстрації права власності на житловий будинок, що розташований за адресою.: АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 ; визнання недійсним свідоцтва про право власності ОСОБА_2 серії НОМЕР_1 від 25.12.2014 індексний номер; 31639095 на житловий будинок, загальною площею 80,3кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; визнання недійсним договору купівлі-продажу 48/100 часток житлового будинку, загальною площею 80,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 від 23.01.2015, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ,зареєстрованого у реєстрі за №88; визнання недійсним договору купівлі-продажу 52/100 часток житлового будинку, загальною площею 80,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 від 23.01.2015, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , зареєстрованого у реєстрі за №92; визнання недійсним свідоцтва про право власності ОСОБА_3 серії НОМЕР_2 від 07.07.2015 індексний номер: 40180438 на житловий будинок, загальною площею 41,8кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; визнання недійсним свідоцтва про право власності ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 від 07.07.2015 індексний номер; 40202656 на житловий будинок, загальною площею 38,5кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , не підлягають задоволенню у зв`язку із не ефективним способом захисту порушеного права власності обраного позивачем.

5.3 Одночасно із цим Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 червня 2018 року у справі N 338/180/17 вказувала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам ”.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року справі N 910/3009/18 (провадження N 12-204гс19) від 04 вересня 2018 року вказано, що «ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення – гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту)”.

Відповідно до частини 2, пункту “б” частини третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, крім іншого, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

У частині другою статті 212 ЗК України передбачено, що приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року у справі N 442/302/17 (провадження N 61-20491св19) зазначено, що «задоволення вимоги про усунення перешкод в користуванні земельної ділянки шляхом знесення самочинно побудованого нежитлового приміщення за рахунок особи, яка здійснила таке самочинне будівництво є належним та ефективним способом захисту прав власника (користувача). Застосування вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою, в тому числі визнання недійсними договорів про відчуження майна».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2021 року в справі N 509/11/17 (провадження N 61-268св21) зазначено, що «визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів та визнання недійсними договорів купівлі-продажу не є ефективним способом захисту та не забезпечує усунення порушень, спричинених самочинним будівництвом».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 березня 2021 року у справі N 200/2192/18 (провадження N 61-19765св19) вказано, що «враховуючи, що об`єкт незавершеного будівництва за адресою: АДРЕСА_5, який є предметом спору у цій справі, є об`єктом самочинного будівництва, то ефективним способом захисту порушених прав Дніпровської міської ради як власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, щодо користування і розпорядження цією земельною ділянкою є вимога про знесення такого будівництва відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України. При цьому обставина щодо державної реєстрації права власності на цей об`єкт не спростовує факт самочинності зведення цього нерухомого майна, та наявності підстав для застосування статті 376 ЦК України».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі N 911/3594/17 (провадження N 12-234гс18) зроблено висновок, що «за наявності державної реєстрації права власності за певною особою державна реєстрація права власності на це ж майно за іншою особою може бути здійснена за згодою цієї особи або за судовим рішенням, що набрало законної сили, щодо права власності на нерухоме майно. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи».

Відповідно до частин першої – четвертої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі N 916/2791/13 (провадження N 12-115гс19) зазначено, що “у силу спеціального застереження, наведеного в частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України). Також за рішенням суду на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п`ята статті 376 ЦК України).

Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 ЦК України).

Законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має. Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.

Таким чином, при розгляді даної справи суд приймає до уваги, що згідно заявлених вимог та обставин заявлених судом поняттю ефективності заявлених позовних вимог, які пов`язані із захистом власником свого права власно сіна земельну ділянку та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою є зобов`язання осіб, які зареєстровані власниками об`єктів нерухомості збудованих на даної земельної ділянці про звільнення земельної ділянці від вказаних об`єктів нерухомості шляхом знесення за власний рахунок.

Як визначила Велика Палата Верховного Суду у справі № 904/5726/19 ( постанова від 15 червня 2021 року) активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Позовна заява обов`язково повинна містити предмет позову та підстави позову. Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яке опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Водночас правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, аніж закон.

Більше того, з огляду на положення ГПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.

Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу « jura novit curia» ( суд знає закон).

5.4 При розгляді питання про витребування майна з чужого володіння та усунення перешкод у користуванні власністю шляхом знесення самочинно збудованих будівель суд визначає наступне.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).

Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 15.03.2023 року у справі №725/1824/20 віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом.

Правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках. За змістом частини п`ятої статті 12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року в справі № 522/14900/19 (провадження № 61-10361св22) вказано, що:

«можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна ( оплатно чи безоплатно) (див.: постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21).

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16.

Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17).

Крім того, при розгляді питання про витребування майна з володіння особи, за якою зареєстровано право власності, на думку суду, розглядається і питання втручання держави у право свобідного володіння майном, яке захищено Протоколом 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

У пункті 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року в справі № 461/12525/15-ц зроблено висновок, що: «розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо».

Конструкція, за якою добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар.

У даному випадку судом враховуються всі обставини встановлені судом, які стосуються як отримання у власність ОСОБА_2 домоволодіння, розташованого на земельної ділянці, яка спочатку мала адресу АДРЕСА_4 присвоєну Центром поштового зв`язку №5 Одеської дирекції Українського державного підприємства поштового зв`язку «Укрпошта» 15.10.2004 року,  виготовленого КП МБТІ та РОН 21.10.2004 року технічного паспорту на домоволодіння за зазначеною адресою а також довідки №189 від 06.10.1992 року головній лікар Санаторія «Якір» про виділення частки території санаторія у користування робітнику санаторія у 1992 році, та у подальшому отримання на підставі замовлення від 10.12.2014 року №4398 ОСОБА_2 довідки Юридичного департаменту Одеської міської ради 15.12.2014 року з Адресного реєстру міста Одеси про резервування адреси об`єкта нерухомого майна №515094/1 – житлового будинку по АДРЕСА_1 , технічного паспорту виготовленого, на замовлення ОСОБА_2 , 02.12.2014 року ФОП « ОСОБА_8 домоволодіння , загальною площею 80,3 кв.м , житловою 35,8 кв.м., які зведені до 05.08.1992 року та не належать до самочинного будівництва, на підставі яких державним реєстратором Одеського міського управління юстиції Зайцем К.В. прийнято 25.12.2014 року, рішення щодо реєстрації права власності на житловий будинок, об`єкт житлової нерухомості, загальною площею 80,3 кв.м, житловою площею 35,8 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та видано ОСОБА_2 свідоцтво про право власності на вказане домоволодіння.

У судовому засіданні стороною позивача не було надано доказів того що будь який із зазначених документів є підробленим або взагалі неіснуючим, таким чином ОСОБА_2 підготувавши вищевказаний пакет документів отримав свідоцтво на право власності у відповідності до діючого на той час законодавства.

Суд вважає, що встановлені рішенням апеляційного суду відомості про існування на спірному участі домоволодіння, збудованого ОСОБА_2 , технічні паспорти від 2004 та 2014 років, мають більш переконливе значення для суду в частини встановлення факту початку будівництва ніж показання свідка ОСОБА_4 , яка знаходиться у конфлікті із ОСОБА_2 , та надала суду суперечливі пояснення стосовно початку спілкування із ОСОБА_2 як користувачем суміжної ділянки а також поданих в якості доказів фотознімків з інтернет ресурсу ««Google Earth Pro», доведеність достовірності яких на дату визначену стороною позивача не може визнаватись загальновідомою та не доведена будь яким іншими підтвердженнями.

Крім того судом враховується і той факт що кримінальне провадження відносно ОСОБА_2 щодо захоплення земельної ділянки та підробки документів закрито судом за спливом строку притягнення до кримінальної відповідальності, без встановлення як факту винності особи так і оцінки наданих стороною обвинувачення доказів.

Одночасно із цим, суд приймає до уваги, що у вищевказаної кримінальної справі потерпілою стороною було визначено Одеську міську раду яка подавала позов, залишений у подальшому без розгляду, до ОСОБА_2 про стягнення заподіяної шкоди – вартості земельної ділянки.

Щодо питання можливості спрощеного визнання права власності на будинок збудований до серпня 1992 року суд враховує правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 15.01.2021 року у справі №1540/3952/18: «вперше на законодавчому рівні встановлено порядок та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 1992 року № 449 "Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення". Пунктом 9 Розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено, що орган державного архітектурно-будівельного контролю безоплатно протягом 10 робочих днів з дня подання заяви власниками (користувачами) земельних ділянок, на яких розміщені об`єкти будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), збудовані на земельній ділянці відповідного цільового призначення без дозвільного документа на виконання будівельних робіт, за результатами технічного обстеження приймає в експлуатацію: збудовані у період з 5 серпня 1992 року до 9 квітня 2015 року індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки загальною площею до 300 квадратних метрів, а також господарські (присадибні) будівлі і споруди загальною площею до 300 квадратних метрів; збудовані до 12 березня 2011 року будівлі і споруди сільськогосподарського призначення. Отже, прийняттю в експлуатацію підлягають індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки загальною площею до 300 квадратних метрів збудовані у період з 5 серпня 1992 року до 9 квітня 2015 року. Індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 5 серпня 1992 року, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію. Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією висловленою Верховним Судом у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі № 623/214/17».

Суд критично відносить до тверджень сторони позивача про те, що резервування адреси не є тотожнім поняттям надання адреси, так як до 2018 року в Україні не було чіткого визначеного законом порядку отримання адреси як і не було окремого поняття резервування адреси, тому у більшості випадків вказані документи ототожнювались. Суд також враховує що резервування адреси відбувалось структурним підрозділом Одеської міської ради, в обов`язку якого входило у тому числі і здійснення дискреційних функцій по надання відповідних довідок. Крім того суд приймає до уваги що у подальшому розпорядженням Київської районної адміністрації №87 від 11.03.2015 року було затверджено технічний висновок щодо можливості поділу об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 на два самостійних, з наданням адрес : АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 відповідно, тобто районної адміністрацією Одеської міської ради було фактично легітимізоване надання адреси вказаної земельної ділянці.

Сам факт реєстрації державним реєстратором у 2014 році права власності на вказані домоволодіння на підставі наданих заявником документів , надавали всі підстави для покупців, яка також через вповноважений державою інститут реєстрації договорів купівлі-продажу, здійснили оплату та придбали у власність спірні домоволодіння , свідчить про добросовісність їх дій у отримання у власність майна.

Судом також враховується і той факт, що рішенням Одеської міської ради від 21.09.2016 року ОСОБА_9 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , тобто власник земельної ділянки знаходиться з відповідачем у правовідносинах пов`язаних із можливістю надання спірної земельної ділянки.

5.5 Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги баланс інтересів власників домоволодіння ( будинків) та право власності територіальної громади, структурні підрозділи якої фактично сприяли отриманню користувачем земельної ділянці ОСОБА_2 права власності на новозбудоване майно, суд приходить до висновку що позов Київської окружної прокуратури м. Одеси поданий в інтересах Одеської міської ради, як власника земельної ділянки, про витребування майна та усунення перешкод у користуванні власністю – земельною ділянкою – шляхом знесення новозбудованих споруд , не підлягає задоволенню.

Одночасно із цим позовні вимоги пов`язані із порушення новими власниками будівельних норм при зміни розміру об`єкта нерухомості та будівництва на місце придбаних, згідно договорів купівлі-продажу,нових об`єктів нерухомості , не є захистом права власності а є підставою для окремого позову в порядку адміністративного судочинства.

6. Розгляд питання щодо застосування заявлених відповідачами строків позовної давності

Відповідачами подані заяви про застосування до позовних вимог строку позовної давності враховуючи як факт достеменної відомості прокуратури ( Київська районна прокуратура як структурний підрозділ Генеральної Прокуратури України) про факт користування спірною земельною ділянкою ОСОБА_2 про що він зазначав при зверненні до Київської районної прокуратури м. Одеси ще у 2012 року , а також того факту що під час звернення Одеської обласної прокуратури в інтересах Одеської міської ради до Київського районного суду м. Одеси ( справа №520/2063/14ц ) про витребування земельної ділянці за адресою АДРЕСА_3 у ОСОБА_7 одним із доказів було подано стороною позивача ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 01.07.2008 року, якою рішення про визнання за ОСОБА_7 було скасовано на підставі апеляційної скарги саме ОСОБА_2 та в якою було встановлено судом , що на спірній земельної ділянці знаходяться будівлі, право власності на які в судовому порядку визнає ОСОБА_2 .. Крім того надання структурним підрозділом Одеської міської ради - Юридичним департаментом Одеської міської ради довідки 15.12.2014 року, свідчить про обізнаність Одеської міської ради про наявність користування земельною ділянкою та наявність на неї домоволодіння. Тому , на думку відповідачів, позов поданий 25.06.2018 року подано із порушенням строку позовної давності.

Сторона позивача заперечує проти застосування строків позовної давності вважаючи що у випадках захисту права власності шляхом усунення перешкоду користуванні власністю та знесення самочинно збудованого будинку строк позовної давності не встановлюється.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, може певний її орган.

На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність. Вказаний висновок щодо застосування норм права висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року в справі № 362/44/17

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2021 року у справі № 564/2227/17 зроблено висновок, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог. У разі, коли суд дійде висновку, що заявлені позовні вимоги, є необґрунтованими, суд повинен відмовити у задоволенні такого позову саме з цієї підстави.

Оскільки суд, у відповідності до обставин викладених у пп. 5.1 та 5.5 зазначеного рішення дійшов до висновків щодо необґрунтованості позовних вимог то у даному випадку відсутні підстави для застосування наслідків спливу позовної давності.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 258,259, 263-265,268,273,354 ЦПК України, суд, -  

ВИРІШИВ:

       Відмовити у задоволенні позову Київської окружної прокуратури м. Одеси ( місцезнаходження: 65059, м. Одеса, вул. Краснова, 10 ) поданого в інтересах держави в особі Одеської міської ради ( код ЄДРПОУ 26597691, місцезнаходження: 65004, м. Одеса, площа Думська, 1 ) , Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 40199728, місцезнаходження: 65009, м. Одеса, вул. Черняховського, 6 ) до ОСОБА_2 ( РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_6 ) , ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_5 , місце проживання: АДРЕСА_7 ), ОСОБА_3 ( РНОКПП НОМЕР_6 , місце проживання: АДРЕСА_6 ) , про скасування рішення державного реєстратора реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області Зайця К.В. від 25.12.2014 індексний номер №18332577 про проведення державної реєстрації права власності на житловий будинок, що розташований за адресою.: АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 ; визнання недійсним свідоцтва про право власності ОСОБА_2 серії НОМЕР_1 від 25.12.2014 індексний номер; 31639095 на житловий будинок, загальною площею 80,3кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; визнання недійсним договору купівлі-продажу 48/100 часток житлового будинку, загальною площею 80,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 від 23.01.2015, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ,зареєстрованого у реєстрі за №88; визнання недійсним договору купівлі-продажу 52/100 часток житлового будинку, загальною площею 80,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 від 23.01.2015, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , зареєстрованого у реєстрі за №92; визнання недійсним свідоцтва про право власності ОСОБА_3 серії НОМЕР_2 від 07.07.2015 індексний номер: 40180438 на житловий будинок, загальною площею 41,8кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; визнання недійсним свідоцтва про право власності ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 від 07.07.2015 індексний номер; 40202656 на житловий будинок, загальною площею 38,5кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; скасування рішення державного реєстратора Юридичного департаменту ОМР Кукліної Альбіни Олександрівни від 28.10.2016, індексний номер: 32098908 про внесення змін до запису про право власності до розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 674132651101 у зв`язку зі зміною площі житлової будівлі, розташованої про АДРЕСА_2 до 210 кв.м; скасування рішення державного реєстратора Одеської дирекції Українського державного підприємства поштового зв`язку «Укрпошта» Шарандак Ольги Іванівни від 29.12.2016, індексний номер: 33276608, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на житловий будинок по АДРЕСА_2 , площею 105 кв.м, за ОСОБА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1138743051101) ; скасування рішення державного реєстратора Одеської дирекції Українського державного підприємства поштового зв`язку «Укрпошта» Шарандак Ольги Іванівни від 29.12.2016, індексний номер: 33279794, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на житловий будинок по АДРЕСА_2 , площею 105 кв.м., за ОСОБА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1138788051101) ; зобов`язання ОСОБА_1 , за власний рахунок, звільнити земельну ділянку з кадастровим номером 5110136900:44:003:0097, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , та несформовану земельну ділянку, відомості про яку не внесено до ДЗК, що межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 5110136900:44:003:0097 шляхом знесення самочинно збудованого триповерхового житлового будинку з площею забудови 169,3 кв.м зі 100% ступенем готовності та 2,3-и поверховий об`єкт незавершеного будівництва, з площею забудови 333,7 кв.м та ступенем готовності на рівні 30-50% ; зобов`язання ОСОБА_2 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку з кадастровим номером 5110136900:44:003:0096, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 шляхом знесення за власний рахунок самочинно збудованого житлового будинку, загальною площею 41,8 кв.м.

Повне судове рішення буде складено протягом десяти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 05.07.2023 року.

Суддя                                                        Луняченко В. О.