ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4914/23 Справа № 211/1479/22 Суддя у 1-й інстанції - Ткченко С.В. Суддя у 2-й інстанції - Мірута О. А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2023 року                                                                м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Мірути О.А.,

суддів Хейло Я.В., Тимченко О.О.,

секретар судового засідання- Тимофєєва В.О.

сторони:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в місті Кривому Розі Дніпропетровської області в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Вокзальна компанія» акціонерного товариства «Українська залізниця» про скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (суддя Ткаченко С.В.) ухваленого в приміщенні Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (надалі АТ «Українська залізниця») про скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що вона працює прибиральником виробничих приміщень станції Кривий Ріг-Головний у виробничому підрозділі «Вокзал станції Дніпро-Головний» філії «Вокзальна компанія» в АТ «Українська залізниця».

21.01.2022 їй було в усній формі ознайомлено з наказом про відсторонення її від роботи з підстав відсутності щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2.

Відсторонення було здійснено на виконання частини 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06 квітня 2000 року № 1645-ІІ, наказу МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 № 2153, пункту 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236.

З оспорюваним наказом вона не згодна, оскільки при його винесенні відповідач не врахував факт добровільності вакцинації від COVID-19 та роботодавець не має права застосовувати будь-які заходи впливу до працівника, якщо останній не бажає її проходити.

Виконуючи умови зазначеної постанови КМУ, відповідач порушив її право на працю, передбачене ст.. 43 КЗпП України, оскільки відсторонення від роботи можливе лише з підстав, визначених ст.. 46 КЗпП України. Обмеження прав громадян на працю можливе лише в умовах військового чи надзвичайного стану, який в Україні не запроваджено. Постанова КМУ тимчасова і має відповідати ст. 29 Закону України «Про захист від інфекційних хвороб», в статті 12 якого відсутнє щеплення проти COVID-19 в переліку обов`язкових щеплень. До того ж вона не відмовляється та не ухиляється від вказаного щеплення, а лише тимчасово утрималась до моменту опублікування в офіційних джерелах результатів щодо досліджень наявних в країні вакцин. Дорожньою картою з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021 - 2022 роках, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України 24 грудня 2020 року № 3018, встановлено, що вакцинація від короно вірусної хвороби COVID-19 в Україні буде добровільною для усіх груп населення та професійних груп.

Враховуючи викладене, просила суд поновити її конституційне право на працю та заробітну плату шляхом скасування наказу від 21.01.2022 № 42, стягнувши з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22.01.2022 по 04.03.2022.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 березня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Скасовано наказ в.о. начальника вокзалу станції Дніпро-Головний філії «Вокзальна компанія» в АТ «Українська залізниця» від 21 січня 2022 року № 42 про відсторонення ОСОБА_1 від роботи без збереження заробітної плати з 22 січня 2022 року.

Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 22.01.2022 по 04.03.2022 у сумі 12 879 гривень 60 коп.

Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір в сумі 992 гривні 40 коп.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі відповідач АТ «Українська залізниця» посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі та вирішити питання про розподіл судових витрат.

Узагальнення доводів особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга АТ «Українська залізниця» мотивована тим, що єдиною підставою для задоволення позовних вимог позивачки вказано те, що не доведено факту її контактування з іншими людьми. Такий висновок суду першої інстанції, на переконання представника відповідача, нівелює принцип диспозитивності, адже позивачка не заявляла про те, що вона не контактувала з іншими людьми, та, відповідно, відповідач не мав можливості заперечити щодо цього, що свідчить про ухвалення судового рішення на припущеннях.

Крім того, вказує й на те, що Правилами перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затвердженими наказом Міністра транспорту та зв`язку від 27.12.2006 року №1196, які є загальновідомими, вокзал- це комплекс спеціальних споруд, приміщень,обладнання, призначений для тимчасового перебування пасажирів та їх обслуговування, надання пасажирам платних та безплатних послуг, у тому числі реалізації продуктів харчування, промислових та супутніх товарів, друкованої продукції та розміщення обслуговуючого персоналу, тобто, позивачка беззаперечно контактує з робітниками вокзалу та пасажирами, а також контактування її з поверхнями прміщень вокзалу, з якими в свою чергу контактують люди, адже вокзал є місцем скупчення великої кількості людей.

В якості доказу, відповідач АТ «Українська залізниця» надав суду апеляційної інстанції копію посадової інструкції прибиральниці виробничих приміщень станції Кривий Ріг-Головний у виробничому підрозділі «Вокзал станції Дніпро-Головний» філії «Вокзальна компанія» АТ «Українська залізниця», з якої чітко вбачається контактування позивачки з іншими людьми при виконанні посадових обов`язків.

Узагальнення доводів та заперечень інших учасників справи

Позивач відзив на апеляційну скаргу не надав.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явилась про день та час слухання справи повідомленим належним чином.

У судовому засіданні представник АТ «Українська залізниця» - адвокат Гудкова Т.А. в режимі відеоконференції підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивач ОСОБА_1 працює прибиральником виробничих приміщень станції Кривий Ріг-Головний у виробничому підрозділі вокзал станції Дніпро-Головний філії «Вокзальна компанія» в АТ «Українська залізниця» (а.с. 13-18 – копія трудової книжки).

Наказом в.о. начальника вокзалу станції Дніпро-Головний від 21.01.2022 № 42, ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 22 січня 2022 року без збереження заробітної плати до дня фактичного щеплення проти COVID-19 або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19. Підстава: ст.. 46 КЗпП України, частина 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06 квітня 2000 р. № 1645-ІІІ, наказ МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 № 2153, пункт 41-6 Постанови КМУ від 09.12.2020 № 1236, лист-ознайомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, розпорядження від 08.12.2021 за № Н-30/282 (а.с. 43-44– копія наказу).

Позиція апеляційного суду

Згідно з положеннями пунктів 1, 2, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Апеляційна скарга Акціонерного товариства «Українська залізниця» підлягає задоволенню.

Мотиви з яких виходив апеляційний суд та застосовані норми права

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає, з огляду на наступне.  

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з оцінки доказів у справі за своїм внутрішнім переконанням, посилався на те, що застосування до позивачки передбачених Переліком № 2153 та Законом № 1645-ІІІ заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Судом не встановлено жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи. Відповідач не стверджував, що, обіймаючи посаду прибаральниці виробничих приміщень, позивачка могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ «Укрзалізниця», учасників дорожнього руху тощо. Її відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що вона працювала в АТ «Укрзалізниця», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним), й таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки.

Оскільки право позивачки на працю з відповідною оплатою безпідставно порушене відповідачем, шляхом видання оскаржуваного наказу, тому з відповідача на користь позивачки стягнуто невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи.

Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Між сторонами виник спір з приводу законності відсторонення працівника від роботи через відмову вакцинуватися.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).

Згідно із частиною 1 статті 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до статті 4 КЗпП України, законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Згідно частини 1 статті 46 КЗпП України, відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Отже, цей перелік не є вичерпним та за змістом вищеназваної статті КЗпП України допускається відсторонення працівника або у випадках, перелічених у статті, або в інших випадках, які повинні бути також передбачені законодавством, тобто певним нормативним документом (Постанова КЦС у складі ВС від 23 січня 2019 року у справі № 755/6458/15-ц).

Тлумачення поняття «законодавство» було здійснено Конституційним Судом України у рішенні від 09 липня 1998 року № 12-рп/09 (справа про тлумачення терміну «законодавство»), відповідно до якого термін «законодавство», що вживається у частині третій статті 21 КЗпП України, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

У рішенні № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року у справі № 1-14/2020(230/20), за конституційним поданням Верховного Суду, Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що «обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом- актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64Конституції України» (абзац другий пункту 3.2 мотивувальної частини).

Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 4 Цивільного кодексу України якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.

Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 ЗУ «Про основи законодавства України про охорону здоров`я» громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Статтею 1 ЗУ "Про захист населення від інфекційних хвороб" визначено, що протиепідемічні заходи це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Частиною першою статті 12 ЗУ "Про захист населення від інфекційних хвороб" передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разівідмовиабоухилення від обов`язкових профілактичних щепленьу порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 ЗУ "Про захист населення від інфекційних хвороб").

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої статті 12 ЗУ "Про захист населення від інфекційних хвороб").

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 ЗУ "Про захист населення від інфекційних хвороб").

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення про МОЗ), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидіїВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153).

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто, чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Сторони не заперечують, що посада позивачки наявна у Переліку № 2153.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 постанову Кабінету Міністрів України № 1236 було доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Наказом МОЗ від 25 лютого 2022 року № 380, який набрав чинності 01 березня 2022 року, зупинено дію наказу МОЗ № 2153 до завершення воєнного стану в Україні, який триває в Україні з 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з подальшими змінами.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 зауважила, що положення абзацу шостого частини першої статті ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та Інструкції № 66 про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19.

Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» і частини третьої статті 5 ЗУ «Про державну службу».

Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника (п.11.35 цієї Постанови).

В Україні втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», а прийняті на його виконання Постанови КМУ, Накази МОЗ є лише способом реалізації законодавчого припису, тому висновок суду першої інстанції, що питання обов`язкової вакцинації для працівників певних установ та організацій не врегульовано на законодавчому рівні, є невірним.

У пункті 7.3 Резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи № 2361 (2021) від 27 січня 2021 року «Вакцини проти COVID-19: етичні, правові та практичні міркування» Асамблея закликала держави-члени Ради Європи і Європейський Союзінформувати громадян про те, що вакцинація не є обов`язковою, і ніхто не здійснює політичного, соціального чи іншого тиску для того, щоб провести щеплення тим, хто сам цього не бажає; переконатись, що ніхто не зазнає дискримінації за те, що він не був вакцинований через можливі ризики для здоров`я або не бажає вакцинуватися.

За змістом абзацу третього статті 1 ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» санітарне та епідемічне благополуччя населення - це стан здоров`я населення та середовища життєдіяльності людини, при якому показники захворюваності перебувають на усталеному рівні для даної території, умови проживання сприятливі для населення, а параметри факторів середовища життєдіяльності знаходяться в межах, визначених санітарними нормами.

Незважаючи на попередньо задекларовану добровільність вакцинації для всіх професійних груп, відповідно до статті10 ЗУ «Основи законодавства України про охорону здоров`я», статті 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», пункту8 Положення про МОЗ та з метою забезпечення епідемічного благополуччя населення України, попередження інфекцій, керованих засобами специфічної профілактики, 04 жовтня 2021 року МОЗ затвердило Перелік № 2153, який передбачав обов`язкове профілактичне щеплення для окремих категорій працівників проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цього захворювання (вказаний Перелік доповнений наказами МОЗ від 01 та 30 листопада 2021 року № 2393 і № 2664 відповідно). А 27 жовтня 2021 року МОЗ видало наказ № 2362, згідно з яким із Дорожньої карти виключено абзац про добровільність щеплення від COVID-19.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі №130/3548/21 у пункті 13.14 виснувала, що не вбачає підстав для сумнівів у тому, що у відповідний період Україна, поряд з іншими державами, зазнала значних труднощів у сфері охорони здоров`я. Згідно зі статистичними даними в середньому у 2021 році від COVID-19 в Україні помирало 7 168 осіб на місяць. Коронавірусна інфекція COVID-19 у тому році стала другою за частотою причиною смертей українців (12%) після серцево-судинних захворювань (60,2%) (https://opendatabot.ua/open/death-statistics). Вказане зумовлювало необхідність вжиття державою певних обмежувальних заходів, пов`язаних, зокрема, із втручанням у право на повагу до приватного життя для захисту здоров`я населення від хвороби, яка може становити серйозну небезпеку, а саме для запобігання подальшому її поширенню, попередження важких ускладнень у хворих на COVID-19, мінімізації серед них кількості летальних випадків. Така мета відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції є легітимною. Встановивши обов`язковість щеплення проти COVID-19 для окремих категорій працівників як умову продовження виконання ними трудових обов`язків, держава намагалася досягнути цієї мети.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) втручання вважатиметься «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення легітимної мети, якщо воно відповідає «нагальній суспільній необхідності» та є пропорційним цій меті, тобто дозволяє її досягнути найменш обтяжливими для людини засобами. З огляду на це в кожній конкретній ситуації треба з`ясовувати, наскільки захід втручання у відповідне право був виправданим.

Нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте, слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595.

У постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 Велика Палата Верховного Суду зазначає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо (пункт 14.4.).

У кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

-кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

-форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

-умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням (пункт 14.9).

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів (пункт 14.10).

Верховний Суд при розгляді справ неодноразово робив висновки про перевагу суспільних інтересів над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави та є виправданим.

Про це, зокрема, йдеться у постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17, в якій зазначено, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави та є виправданим.

Аналогічний висновок зробив Верховний Суд і в постановах від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19, від 20 березня 2018 року у справі № 337/3087/17, від 08 лютого 2021 року у справі № 630/554/19 .

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 дійшла висновку, що при розгляді подібних справ суди повинні враховувати, що суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті).

З огляду на викладене, обов`язкова вакцинація певної категорії громадян від COVID-19 (захворювання, яке згідно наказу МОЗ від 19 липня 1995 року № 133 зі змінами належить до особливо небезпечної інфекційної хвороби) задля попередження його поширення серед населення є виправданим та таким, що не порушує статтю 8 Конвенції.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що розглядається, встановлено, що позивачка  ОСОБА_1 працює прибиральником виробничих приміщень станції Кривий Ріг-Головний у виробничому підрозділі «Вокзал станції Дніпро-Головний» філії «Вокзальна компанія» АТ «Українська залізниця» (а.с. 13-18).

Відповідно до п.п. 5.1,5.4,5.5,5.8,5.9 Робочої інструкції прибиральника виробничих приміщень станції Кривий Ріг-Головний у виробничому підрозділі «Вокзал станції Дніпро-Головний» філії «Вокзальна компанія» АТ «Українська залізниця», з якою  ОСОБА_1  ознайомлена під підпис 18 червня 2021 року (а.с. 76), до посадових обов`язків останньої, серед іншого, входить: прибирання та утримання у відповідності до санітарних норм платних туалетів, туалетів загального користування, службових туалетів, очищення брудних плям на підлозі, стінах та меблях вокзальних приміщень (кріслах, лавах і.т.д.), прибирання залів очікування, прибирання площин перонів і території вокзалу станції Кривий Ріг-Головний; залучається до прибирання усіх приміщень вокзалу станції Кривий Ріг-Головний, пасажирських платформ та колій, урн; якісно виконує прибирання приміщень платних туалетів, видаляє нечистоти, здійснює миття стін, підлоги, умивальників, дзеркал та іншого Іанітарно-технічного приладдя; здійснює поточне прибирання стін, карнизів, барельєфів у виробничих приміщеннях вокзалу станції Кривий Ріг-Головний. Також виконує прибирання та очищення забруднених місць на підлозі, стінах, вікнах та меблях залів очікування (кріслах, лавах, тощо); виконує прибирання залу підвищеного комфорту (у тому числі, меблів та стін) (а.с. 73-75).

Отже, позивачка ОСОБА_1 під час виконання професійних обов`язків знаходиться у безпосередньому контакті з необмеженою кількістю пасажирів та працівників АТ «Українська залізниця».

Згідно листа-ознайомлення, працівників вокзалу станції Кривий Ріг-Головний у виробничому підрозділі «Вокзал станції Дніпро-Головний» філії «Вокзальна компанія» АТ «Українська залізниця» ознайомлено з: пунктом 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 з додатком; наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» з додатком; наказом Міністерства охорони здоров`я України від 01.11.2021 року № 2393 «Про затвердження Змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» з додатком; постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 року № 83 «Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» з додатком (в частині, що стосується АТ «Укрзалізниця») У разі відмови або ухилення працівника від ознайомлення із вказаним листом, складається акт в пристуності та за підписаи не менше трьох осіб (а.с.38-39).

Позивачка ОСОБА_1  відмовилась підписувати лист-ознайомлення, який було доведено до її відома, та не надала роботодавцю документ, який підтверджує вакцинацію проти COVID-19, про що складено відповідний Акт, де зазначено про ухилення останньої від щеплення з посилання на стан здоров`я (а.с. 41).

Наказом начальника вокзалу станції Дніпро-Головний філії «Вокзальна компанія» АТ «Українська залізниця» від 21 січня 2022 року № 42, ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 22 січняя 2022 року, до моменту усунення причин відсторонення. Підстава: ст. 46 КЗпП України, частина 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06 квітня 2000 року № 1645-ІІІ, наказ МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 року № 2153, пункт 41-6 Постанови КМУ від 09.12.2020 року № 1236 (а.с. 43).

Оскільки, за характером виконуваних обов`язків прибиральника виробничих приміщень (зайнятого прибиранням туалетів) Кривий Ріг-Головний у виробничому підрозділі «Вокзал станції Дніпро-Головний» філії «Вокзальна компанія» АТ «Українська залізниця», які пов`язані з безпосередніми контактами з необмеженою кількістю пасажирів та працівників станції Кривий Ріг-Головний, враховуючи неможливість запровадження дистанційної роботи вокзалу, позивачка підлягала обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, але, після попередження про необхідність такого щеплення, відмовилася від проходження вакцинації, відтак, відповідач (роботодавець) обґрунтовано, з дотриманням чинного законодавства, відсторонив її від роботи на час до проведення щеплення.

За таких обставин роботодавець правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення ОСОБА_1 від роботи, оспорюваний наказ є законним та відповідає «нагальній суспільній необхідності», є пропорційним цій меті, а позивачка не довела, що таке відсторонення було свавільним та безпідставним, у зв`язку з чим колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

При цьому, слід зазначити, що відсторонення від роботи має наслідком втрату заробітної плати, однак це було прямим наслідком свідомого рішення позивачки відмовитися від виконання обов`язку, метою якого є захист здоров`я не лише її, але й інших осіб, з якими вона контактує в силу свого місця роботи.

У спірних правовідносинах суд не вбачає порушення права позивачки на працю, визначеного ст. 43 Конституції України, оскільки за позивачкою зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений. Обмеження позивачки було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя і здоров`я людей.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно з положеннями пунктів 1, 2, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду – скасуванню, на підставі п.1, п.4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Розподіл судових витрат

Відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення та у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» позивачка звільнена від сплати судового збору.

Згідно пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про граничні розміри компенсації витрат, пов`язаних з розглядом цивільних, адміністративних та господарських справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» від 27 квітня 2006 р. № 590, коли обидві сторони у цивільній або адміністративній справі звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави в їх фактичному розмірі, але не більше граничних розмірів компенсації таких витрат згідно з додатком.

Таким чином,судовий збір сплачений АТ «Українська залізниця» за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 2977,20 грн. необхідно компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

       Керуючись ст. ст. 367, 374, п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» – задовольнити.

Рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 березня 2023 року – скасувати та ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу – залишити без задоволення.

Компенсувати Акціонерному товариству «Українська залізниця» судовий збір в розмірі 2977,20 грн. за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий:

Судді: