Постанова

Іменем України

21 червня 2023 року

м. Київ

справа № 753/25154/21

провадження № 61-653св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Ступак О. В.,

суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О.,Олійник А. С., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Зубков Денис Юрійович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 13 липня 2022 року у складі судді Котвицького В. Л. та постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Білич І. М., Коцюрби О. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Зубков Д. Ю., про визнання договору купівлі-продажу недійсним.

В обґрунтування позову зазначила, що вона з грудня 1988 року перебуває у шлюбі з ОСОБА_2 . Під час шлюбу, 25 грудня 2006 року, вони придбали нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 . На початку 2021 року вона дізналася, що відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 28 грудня 2015 року її чоловік відчужив зазначену квартиру ОСОБА_3 . У свою чергу позивач не надавала згоди на розпорядження ОСОБА_2 спільним майном подружжя.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просила суд визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 28 грудня 2015 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , та скасувати рішення приватного нотаріуса Зубкова Д. Ю., індексний номер: 27620593 від 28 грудня 2015 року, про державну реєстрацію прав та їх обтяження на об`єкт нерухомого майна на користь ОСОБА_3 .

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 13 липня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 28 грудня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Зубковим Д. Ю. за реєстровим № 797. Скасовано рішення приватного нотаріуса Зубкова Д. Ю., індексний номер: 27620593 від 28 грудня 2015 року, про державну реєстрацію прав та їх обтяження на об`єкт нерухомого майна на користь ОСОБА_3 , номер запису про право власності: 12814372. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції, з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), мотивовано тим, що договір купівлі-продажу квартири від 28 грудня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , без згоди ОСОБА_1 як співвласника квартири, порушує її законні майнові права та інтереси, суперечить вимогам чинного законодавства.

Також суд першої інстанції дійшов висновку про те, що сторони договору купівлі-продажу не дотрималися положень статей 203, 369 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 65 Сімейного кодексу України (далі - СК України), що є підставою для визнання спірного правочину недійсним.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскільки наявні підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 28 грудня 2015 року, то з метою реального захисту прав та охоронюваних законом інтересів позивача підлягає скасуванню і рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 27620593 від 28 грудня 2015 року 18:27:29, вчиненого державним реєстратором - приватним нотаріусом Зубковим Д. Ю.

Постановою Київського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення Дарницького районного суду міста Києва від 13 липня 2022 року - без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що висновки суду першої інстанції про визнання договору купівлі-продажу недійсним та скасування рішення приватного нотаріуса Зубкова Д. Ю. про державну реєстрацію прав та їх обтяження на об`єкт нерухомого майна на користь ОСОБА_3 є обґрунтованими. Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції та власного тлумачення характеру спірних правовідносин і встановлених судом обставин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції та не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У січні 2023 року ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Равлюк В. В., засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 13 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Равлюк В. В., посилається на те, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема викладених у постановах Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 304/1423/15-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15, від 19 травня 2021 року у справі № 161/8523/18 та постановах Верховного Суду України від 12 вересня 2012 року у справі № 6-88цс12, від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1622цс15, від 27 січня 2016 року у справі № 6-1912цс15-ц, від 30 березня 2016 року у справі № 6-533цс16, від 07 вересня 2016 року у справі № 6-727цс16, від 22 лютого 2017 року у справі № 6-17цс17 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України).

Також касаційна скарга обґрунтована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:

- не надали належної оцінки тому, що 28 грудня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підписаний саме договір купівлі-продажу квартири, зареєстрований у реєстрі за № 797 та посвідчений у реєстрі приватним нотаріусом Зубоковим Д. Ю., а не договір позики;

- не звернули уваги на те, що під час оформлення оспорюваного договору купівлі-продажу ОСОБА_2 написав приватному нотаріусу Зубокову Д. Ю. власноруч заяву про те, що є неодруженим і надав паспорт громадянина України, в якому відмітки про реєстрацію шлюбу в Україні не було, а нотаріус перевірив такий факт, зокрема у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян;

- проігнорували клопотання заявника про долучення доказів та не надали їм оцінки;

- не врахували, що ОСОБА_3 є добросовісним набувачем квартири АДРЕСА_1 ;

- не звернули уваги на те, що позивач проживає у спірній квартирі без реєстрації, офіційно у цій квартирі зареєстрованих осіб немає;

- не надали належної оцінки тому, що позивач вже подавала до суду позов до ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Зубков Д. Ю., ОСОБА_2 , про визнання договору купівлі-продажу від 28 грудня 2015 року недійcним і рішенням від 01 грудня 2021 року у справі № 753/7009/21 у задоволенні такого позову було відмовлено, тому суди безпідставно не залишили новий позов позивача без розгляду;

- не врахували, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише у тому разі, якщо судом встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної власності і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя;

- не перевірили належним чином факт того, що позивач звернулася до суду із пропуском позовної давності, про застосування заявником якої було заявлено у відзиві на позовну заяву та в апеляційній скарзі.

До касаційної скарги ОСОБА_3 додано клопотання про зупинення виконання рішення Дарницького районного суду міста Києва від 13 липня 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року до закінчення перегляду судив рішень в касаційному порядку.

23 березня 2023 року із застосуванням засобів поштового зв`язку ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Гук О. О., надіслала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3 , у якому зазначено, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги - безпідставними. Також у відзиві зазначено клопотання про поновлення строку на його подання.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 13 січня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 13 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року передано на розгляд судді-доповідачу Воробйовій І. А.

Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2023 року (після усунення недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_3 з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано з Дарницького районного суду міста Києва матеріали справи № 753/25154/21; відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_3 про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень; надано учасникам справи строк на подання відзивів на касаційну скаргу.

У березні 2023 року матеріали справи № 753/25154/21 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2023 року справу № 753/25154/21 призначено до судового розгляду колегією суддів у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2023 року клопотання ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Гук О. О., про поновлення строку для подання відзиву задоволено частково. Продовжено ОСОБА_1 строк для подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_3 .

Розпорядженням в.о. керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 30 травня 2023 року № 689/0/226-23 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 753/25154/21 між суддями на підставі службових записок секретаря Першої судової палати Луспеника Д. Д. у зв`язку з обранням судді Воробйової І. А. до Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суд від 30 травня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_3 та матеріали справи № 753/25154/21 передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

Суди попередніх інстанцій встановили, що з 27 грудня 1988 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 з нотаріально завіреним перекладом з вірменської мови та копією паспорта з відміткою про сімейний стан.

25 грудня 2006 року ОСОБА_2 придбав квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу квартири, зареєстрованим у реєстрі за № 7534.

Ця квартира придбана відповідачем у спільну сумісну власність за письмовою згодою його дружини ОСОБА_1 .. На купівлю квартири було оформлено кредит.

28 грудня 2015 року ОСОБА_2 відчужив зазначену квартиру ОСОБА_3 , що підтверджується договором купівлі-продажу квартири, посвідченим приватним нотаріусом Зубковим Д. Ю. та зареєстрованим у реєстрі за номером 797.

У заяві ОСОБА_2 від 28 грудня 2015 року на ім`я приватного нотаріуса Зубкова Д. Ю. повідомлено останнього про те, що на момент набуття у власність квартири, що є предметом цього договору, у зареєстрованому шлюбі та у фактичних сімейних відносинах ні з якою жінкою не знаходився, і ця квартира є його особистою приватною власністю; особи, які можуть поставити питання про визнання за ними права власності на відчужувану за цим договором квартиру або її частку, відсутні.

Звертаючись до суду із цим позовом, позивач вказувала на те, що вона не надавала ОСОБА_2 згоди на розпорядження спільним сумісним майном подружжя, а тому договір купівлі-продажу від 28 грудня 2015 року підлягає визнанню недійсним. Також підлягає скасуванню рішення приватного нотаріуса Зубкова Д. Ю. про державну реєстрацію прав та їх обтяження на об`єкт нерухомого майна на користь ОСОБА_3 .

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, послався на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), та дійшов висновку про те, що договір купівлі-продажу квартири від 28 грудня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , без згоди ОСОБА_1 як співвласника квартири, порушує її законні майнові права та інтереси, суперечить вимогам чинного законодавства.

Також суд першої інстанції зауважив, що сторони договору купівлі-продажу не дотрималися положень статей 203, 369 ЦК України та статті 65 СК України, що є підставою для визнання спірного правочину недійсним.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскільки наявні підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 28 грудня 2015 року, то з метою реального захисту прав та охоронюваних законом інтересів позивача підлягає скасуванню і рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 27620593 від 28 грудня 2015 року 18:27:29 вчиненого державним реєстратором - приватним нотаріусом Зубковим Д. Ю.

Із зазначеними висновками судів першої та апеляційної інстанцій Верховний Суд погодитися не може з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та їх правове обґрунтування

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Аналогічне положення міститься і в статті 368 ЦК України.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт у судовому порядку. Водночас тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільної сумісної власності майна, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року в справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року в справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року в справі № 404/1515/16-ц, від 29 січня 2020 року в справі № 205/1255/17.

Судами попередніх інстанцій у цій справі встановлено, що спірну квартиру АДРЕСА_1 придбано ОСОБА_2 під час перебування у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_1 , а тому таке майно є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Вказаний факт відповідачем ОСОБА_2 у процесі розгляду справи не спростовано.

Згідно зі статтею 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Відповідно до частин першої та другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Аналіз наведених положень закону, які визначають порядок розпорядження майном, що знаходиться у спільній сумісній власності подружжя, дозволяє дійти висновку, що чоловік та дружина розпоряджаються цим майном за взаємною згодою, наявність якої презюмується при укладенні договорів одним з подружжя.

Водночас згідно з частиною четвертою статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову у цій справі, суди першої та апеляційної інстанцій послались на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), про те, що відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369, статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності. При цьому закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи ? контрагентаза таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.

Суди попередніх інстанцій зазначили, що оскільки ОСОБА_2 уклав договір купівлі-продажу спірного нерухомого майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, без згоди ОСОБА_1 , то наявні достатні правові підстави для визнання такого правочину недійсним.

Водночас суди попередніх інстанцій не врахували, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20) відступила від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), шляхом його уточнення та зазначила наступне.

Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України права володіння, користування та розпоряджання своїм майном належать власнику. Якщо майно належить особі не на праві особистої приватної власності, а разом з іншим співвласником на праві спільної сумісної власності, то розпорядження майном здійснюється за згодою останнього. Відсутність такої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину щодо спільного майна свідчить про відсутність у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення такого правочину. У таких випадках відсутня воля власника спільного майна, на боці якого виступають обидва співвласники (подружжя), на вчинення правочину.

Пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Водночас наявність згоди одного з подружжя на укладення другим з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном наділяє його необхідним обсягом повноважень на вчинення такого правочину.

З аналізу зазначених норм закону в їх взаємозв`язку можна зробити висновок, що презумпція розпорядження спільним майном одним з подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно.

Тому укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Отже, за позицією Великої Палата Верховного Суду у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18, суди під час розгляду спорів про недійсність договору у зв`язку з ненаданням одним із подружжя згоди на відчуження спільного майна мають з`ясовувати, чи був добросовісним набувач такого майна (контрагент за договором).

Про необхідність урахування останнього правового висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20), неодноразово вказував Верховний Суд, зокрема у постанові від 15 червня 2022 року у справі № 450/624/15-ц (провадження № 61-14887св20).

Натомість суди першої та апеляційної інстанцій на вказане уваги не звернули, не врахували висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 29 червня 2021 року, не перевірили, чи був добросовісним набувач квартири АДРЕСА_1 - ОСОБА_3 , не дослідили всі наявні у справі докази, а дійшли передчасного висновку про задоволення позову про визнання недійсним оспорюваного договору лише за фактом відсутності нотаріальної згоди позивача як другого з подружжя та співвласника майна.

Тож доводи касаційної скарги в частині неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1622цс15, від 27 січня 2016 року у справі № 6-1912цс15-ц, від 30 березня 2016 року у справі № 6-533цс16, які фактично зводяться до необхідності встановлення судами обставин добросовісності третьої особи (контрагента) за договором щодо розпорядження спільним майном подружжя та які відповідають висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20), знайшли своє підтвердження.

Водночас Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо наявності підстав для залишення позову ОСОБА_1 без розгляду у зв`язку з наявністю у провадженні цього чи іншого суду справи із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав з огляду на таке.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто, коли позови повністю збігаються за складом учасників процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 08 квітня 2019 року у справі № 640/7778/18.

Згідно з матеріалами справи в провадженні Дарницького районного суду міста Києва дійсно розглядалася справа № 753/7009/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - приватного нотаріуса Зубкова Д. Ю. та ОСОБА_2 , про визнання договору купівлі-продажу від 28 грудня 2015 року недійсним та скасування рішення (т. 1 а. с. 87, 88).

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 01 грудня 2021 року у справі № 753/7009/21 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено у зв`язку з неналежним складом сторони відповідача. Роз`яснено позивачу право на звернення з новим позовом до належних відповідачів, тобто обох сторін оспорюваного договору (т. 1 а. с. 106). Водночас у справі, що переглядається позов заявлено до іншого кола відповідачів, а саме до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Отже, позови у справах № 753/7009/21 та 753/25154/21 різняться за складом сторін і у розумінні пункту 4 частини першої статті 257 ЦПК України не є тотожними, що вказує на відсутність підстав у суду для залишення позову ОСОБА_1 без розгляду.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Отже, оскільки суди попередніх інстанцій не врахували висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, не з`ясували належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, не дослідили та не надали належної правової оцінки всім зібраним у справі доказам, а суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій з урахуванням обсягу їх повноважень, то відповідно до статті 411 ЦПК України, керуючись принципом процесуальної економії, Верховний Суд дійшов висновку про скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду та передачу справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог норм матеріального і процесуального права; встановити, чидіяв ОСОБА_3 недобросовісно, зокрема, чи за обставинами справи знав, а чи не міг не знати про те, що майно належить подружжю ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ) на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто уклав договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.; проаналізувати всі доводи, заперечення сторін; ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону.

Щодо судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема із розподілу судових витрат.

Оскільки розгляд справи не закінчено, то питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак

Судді:І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко