ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 33/803/440/23 Справа № 175/1774/22 Суддя у 1-й інстанції - Бойко О.М. Суддя у 2-й інстанції - Слоквенко Г. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2023 року                                                                м. Дніпро

       Суддя Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду Слоквенко Г.П. у відкритому судовому засіданні в залі суду розглянувши апеляційну скаргу особи, що притягається до адміністративної відповідальності — ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 07 лютого 2023 року, якою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КупАП,

В С Т А Н О В И В:

       Постановою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 07 лютого 2023 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП і піддано адміністративному стягненню у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік.

       Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави у розмірі 536,80 гривень.

        ОСОБА_1 визнано винним в тому, що він 10 липня 2022 року приблизно о 11:00 годині по автомобільній дорозі Е50 у Дніпровському районі, керував транспортним засобом «Volkswagen Golf», д/з НОМЕР_1 з явними ознаками наркотичного сп`яніння, а саме: зіниці ока не реагують на світло, на вимогу співробітника поліції від проходження огляду в установленому законом порядку на стан сп`яніння відмовився, тобто скоїв адміністративне правопорушення передбачене ч.1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

       В апеляційній скарзі особа, що притягається до адміністративної відповідальності — ОСОБА_1 просить постанову Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 07.02.2023 року скасувати та винести нову постанову, якою закрити справу про адміністративне правопорушення відносно нього у зв`язку з відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 статті 130 КУпАП.

       В обґрунтування своїх апеляційних вимог зазначає, що :

- у протоколі про адміністративне правопорушення надісланому до суду, не має відомостей про роз`яснення ОСОБА_1 прав і обов`язків, передбачених статтею 268 КУпАП та статтею 63 Конституції України;

- відсутні докази про отримання правопорушником копії протоколу чи направлення його копії поштою;

- відеозапис здійснений з порушеннями;

- поліцейськими були допущені порушення порядку складання протоколу про адміністративне правопорушення (не зазначено, що ОСОБА_1 мовби відмовляється від проходження медичного огляду саме на стан сп`яніння; не прийнято докладних пояснень від ОСОБА_1 про обставини вживання чи невживання наркотичних засобів; не зазначено, що ведеться відеозйомка на бодікамеру поліцейського; не зазначено, які саме зіниці ока були - звужені чи дуже розширені і яким чином поліцейський це з`ясовував, за допомогою яких приладів);

- на місці зупинки працівниками поліції не було виписано направлення до закладу охорони здоров`я на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

               В судове засідання особа, що притягається до адміністративної відповідальності –  ОСОБА_1  та його захисник Ритов Я.М. не з`явилися, до цього також неодноразово не з`являлися, були повідомлені належним чином. Попереджались в письмовому вигляді про те, що у зв`язку з черговою неявкою у судове засідання, справу щодо  ОСОБА_1 за ч.1 ст. 130 КупАП буде розглянуто без їх участі.

       Згідно з п. 7 «якщо через об`єктивні обставини учасник провадження не може брати участь у засіданні в режимі відеоконференцзв`язку за допомогою технічних засобів, визначених КПК України, як виняток можна допускати участь такого учасника в режимі відеоконференцзв`язку за допомогою інших засобів». Такими засобами можуть бути проведення відеоконференцзв`язку через додаток Viber, Telegram, Zoom або WhatsApp при належній ідентифікації особи з яким проводиться відео конференція за допомогою власних технічних засобів. Також судове провадження може здійснюватися у режимі відео конференції під час трансляції з іншого приміщення, у тому числі яке знаходиться поза межами приміщення суду (дистанційне судове провадження).

               Враховуючи те, що нормами КУпАП не передбачено проведення дистанційного провадження в режимі відеоконференції, виходячи з положень ч. 1 ст. 2 даного Кодексу для забезпечення об`єктивного та оперативного розгляду справи, застосувується аналогія закону з процесуальними нормами КПК України, а саме: ст. 336 КПК України, як засіб заповнення прогалин у законодавстві, який полягає у застосуванні до нього врегульованих конкретною нормою правовідносин норми закону, що регламентує подібні відносини.

               З метою дотримання розумних строків розгляду справи та враховуючи, що ОСОБА_1 та його захисник Ритов Я.М. не з`явилися до суду, про поважні причини неявки суд не повідомили, клопотань про проведення слухання справи в режимі відеоконференції від них не надходило, апеляційний суд вважає за можливе здійснити розгляд справи у відсутність ОСОБА_1 та адвоката Ритовв Я.М. за наявними матеріалами, які є достатніми для прийняття рішення, враховуючи також і те, що згідно зі ст. 268 КУпАП присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, не є обов`язковою, тобто неявка ОСОБА_1 , як і його захисника, не перешкоджає розгляду справи, а тому суд вважає за можливе здійснити апеляційний розгляд справи за їх відсутністю за наявними матеріалами, які є достатніми для прийняття рішення.        

Вивчивши матеріали справи, дослідивши доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, суд дійшов висновку про те, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Стаття 9 КУпАП закріплює, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до вимог ст. ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП суд зобов`язаний повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого, прийняти мотивоване законне рішення.

       У відповідності до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

       Згідно ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

       У відповідності до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23 грудня 2005 року судам слід враховувати на неприпустимість спрощеного підходу до судового розгляду справ про адміністративні правопорушення на транспорті та ігнорування прав осіб, яких притягають до відповідальності.

Місцевий суд під час розгляду справи про адміністративне правопорушення стосовно  ОСОБА_1 дотримався зазначених вимог закону в повному обсязі, а доводи апеляційної скарги стосовно відсутності підстав для притягнення апелянта до адміністративної відповідальності спростовуються матеріалами справи.        

       Винність ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, повністю підтверджується встановленими в судовому засіданні фактичними обставинами вчинення адміністративного правопорушення та зібраними у відповідності з нормами КУпАП по справі доказами, а саме: протоколом про адміністративне правопорушення серії ААД №009192 від 10.07.2022 року, відеозаписом з нагрудного відеореєстратора працівника поліції, розпискою ОСОБА_2 , поясненнями свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

       Зазначені докази є чіткими, узгоджуються між собою та в адміністративних матеріалах відсутні докази, які б їх спростовували.

       Так, у відповідності до вимог ч.ч. 2, 3 ст. 266 КУпАП, огляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення. У разі незгоди водія (судноводія) на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров`я. Перелік закладів охорони здоров`я, яким надається право проведення огляду особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, затверджується управліннями охорони здоров`я місцевих державних адміністрацій. Проведення огляду осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, в інших закладах забороняється.

       Згідно з п. 3, 6 Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1103 від 17 грудня 2008 року, огляд проводиться: - поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ і Держспоживстандартом; - лікарем закладу охорони здоров`я.

       Водій транспортного засобу, що відмовився від проведення огляду на місці зупинки транспортного засобу або висловив незгоду з його результатами, направляється поліцейським для проведення огляду до відповідного закладу охорони здоров`я. Огляд може також проводитися в спеціально обладнаних пересувних пунктах (автомобілях), що належать закладам охорони здоров`я і відповідають установленим МОЗ вимогам.

       В пункті 8 «Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду», що затверджений Постановою Кабінета Міністрів України №1103 від 17.12.2008 року вказано, що у разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров`я поліцейський в присутності двох свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп`яніння і дії водія щодо ухилення від огляду.

       Апеляційним переглядом встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту істотних порушень працівниками поліції вимог закону під час складання протоколу про адміністративне правопорушення. Дії працівників поліції відповідали вимогам Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції і проведення такого огляду, затвердженого постановою КМУ від 17 грудня 2008 року № 1103, а також Інструкції, затвердженої спільним наказом МВС та МОН України від 09 листопада 2015 року № 1452/735.

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення у ОСОБА_1 було виявлено ознаки наркотичного сп`яніння, а саме: зіниці очей не реагують на світло, що підтверджується також і відеозаписом з місця події від 10.07.2023 року, яким, крім того, зафіксовано й те, що ОСОБА_1 на пропозицію працівника поліції пройти огляд на стан наркотичного сп`яніння в медичному закладі не погодився.        

Тож, судом першої інстанції ОСОБА_1 цілком вірно визнано винним у порушенні водієм п. 2.5 ПДР, а саме відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, яке є самостійним складом адміністративного правопорушення та тягне за собою адміністративну відповідальність за ч.1 ст. 130 КупАП.

       Твердження апеляційної скарги про те, що працівники поліції не видали ОСОБА_1 відповідне направлення для проходження огляду на стан сп”яніння у медичному закладі не приймається до уваги, оскільки пропозиція пройти огляд в медичному закладі та відмова водія зафіксована на відеозаписі події, наявному у матеріалах справи.

Доводи про те, що при складанні протоколу працівниками поліції ОСОБА_5 не роз`яснювалися його права і обов`язки, передбачені ст.63 Конституції України та 268 КУпАП, а також те, що останній не отримував копію протоколу, є безпідставними, оскільки відповідно до протоколу останньому роз`яснені його права та обов`язки, передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КупАП, зі змістом протоколу ознайомлений, копію протоколу отримав, про що останній поставив свій особистий підпис.

Твердження апелянта про те, що відеозапис, наданий поліцейськими, є неналежним доказом, не є слушним з таких підстав.

Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Разом з тим, відповідно до ст. 31 Закону України “ Про Національну поліцію”, поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису. Тому, долучений відеозапис відповідає зазначеним вимогам та положенням ст. 251 КупАП. Наявним у справі відеозаписом зафіксовано ті обставини, які мають значення для встановлення обставин справи згідно викладеної у протоколі суті правопорушення, а саме: підтвердження факту відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан сп`яніння, а також роз`яснення поліцейським наслідку такої відмови, і при його огляді не виникає сумніву у його достовірності, тому відеозапис є належним та допустимим доказом.

Отже, перевірені під час розгляду справи про адміністративне правопорушення докази повністю узгоджуються між собою та є такими, що не викликають сумніву, а в апеляційній скарзі не наведено доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції.

Стосовно ж посилань апелянта на певні недоліки оформлення працівниками  поліції процесуальних документів стосовно нього апеляційний суд вважає, що це не впливає на законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції, не є безумовною підставою для скасування вірного по суті судового рішення та не спростовує винність ОСОБА_1 у скоєнні інкримінованого йому правопорушення. Натомість винність ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення повністю знайшла своє підтвердження зібраними доказами, що містяться у матеріалах справи у відповідності зі ст. 251, 252 КупАП, і доводи апеляційної скарги не схиляють суд апеляційної інстанції до висновку про необґрунтованість оскаржуваного рішення.        

       Так, у постанові Верховного Суду від 26 березня 2020 року застосовані релевантні для цієї справи висновки та практика ЄСПЛ, за якими не може бути скасовано правильне по суті рішення та відступлено від принципу правової визначеності лише задля правового пуризму.

       Пуризм у загальноприйнятому розумінні є надмірним прагненням до чистоти, переваги форми над змістом. Правовий пуризм може мати як добровільний характер і виявлятися в діяльності окремих посадових осіб, так і бути вимушеним через санкціонування державою, яка обмежує реалізацію дискреційних повноважень суб`єктів правозастосування, недопущення відступу від правових приписів. Процесуальні норми є вторинними порівняно з матеріальними, оскільки призначення перших полягає в забезпеченні реалізації других. Тобто характер, зміст і призначення процесуальних норм підпорядковані вимогам матеріальних норм і тому зумовлені ними та є похідними від них.

       Не кожен дефект певного адміністративного акта, яким є й протокол про адміністративне правопорушення, робить його неправомірним. Фундаментальне порушення - це таке порушення суб`єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення. Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.

       Такий вимір суттєвості порушень застосовує Європейський суд з прав людини, який у своїх рішеннях демонструє виважений підхід до оцінки характеру допущених порушень належної процедури з точки зору їх можливого впливу на загальну справедливість судового розгляду. Метод «оцінки справедливості процесу в цілому» не передбачає дослідження правомірності будь-якої окремої процесуальної дії у відриві від інших етапів процесу. По суті, ЄСПЛ у своїх рішеннях акцентує увагу на необхідності з`ясувати, «чи перетворили допущені порушення (в контексті конкретних обставин справи) судовий розгляд у цілому на несправедливий».

       При цьому, як свідчить практика ЄСПЛ, навіть виявлення судом серйозних (чи вагомих), на його думку, порушень права на справедливий судовий розгляд, допущених національними судами, не завжди тягне загальну оцінку проведеного судового розгляду та ухваленого підсумкового рішення як несправедливого. Інакше кажучи, за принципами, що сповідує ЄСПЛ, скасування певного акта з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.

       Слід також зазначити, що ЄСПЛ вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі – Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

       Суд апеляційної інстанції враховує, крім іншого, й положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.).

       Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.        

       Тож, викладені доводи апеляційної скарги не схиляють суд апеляційної інстанції до висновку про необґрунтованість оскаржуваного рішення, а інші аргументи апеляційної скарги мають ознаки надмірного формалізму і не спростовують встановлені у справі фактичні обставини, зводячись до власного тлумачення положень закону, переоцінки доказів і незгоди апелянта з висновками суду щодо їх оцінки.

       Підсумовуючи викладене апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне та обґрунтоване рішення щодо винуватості ОСОБА_1 у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КупАП, яке підтверджується належними, допустимими, достатніми доказами, які доповнюють один одного та були дослідженими під час розгляду матеріалів адміністративної справи та узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту» (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року).

Також апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано накладено на ОСОБА_1 стягнення на загальних підставах, в межах санкції ч. 1 ст. 130 КупАП, у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 гривень, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік, яке є безальтернативним, а тому порушень вимог закону при накладенні стягнення не вбачається.

Неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які б були підставою для скасування постанови судді, апеляційним судом не встановлено.

У контексті вищенаведеного суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відповідність судового рішення вимогам закону та відсутність підстав для його зміни або скасування, у зв`язку з чим постанову залишає без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

       Керуючись ст. 294 КупАП України,

ПОСТАНОВИВ:

       Апеляційну скаргу особи, що притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

       Постанову Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 07 лютого 2023 року щодо ОСОБА_1 за ч.1 ст. 130 КУпАП - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили негайно, остаточна і оскарженню не підлягає.

Суддя Дніпровського апеляційного суду                                 Г.П. Слоквенко