ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 33/803/818/23 Справа № 171/66/23 Суддя у 1-й інстанції - Лященко В. В. Суддя у 2-й інстанції - Круподеря Д. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2023 року                                                                м.Кривий Ріг

Судді судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду Круподеря Д.О. за участю секретаря Тимофєєвої В.О., прокурора Бойка А.О., захисника Шпакової Т.С., особи, щодо якої вирішується питання про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , розглянувши апеляційну скаргу захисника Шпакової Т.С. на постанову Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 15.03.2023 року у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 172-7 КУпАП,-

ВСТАНОВИВ:

Судом встановлено, що Депутат Апостолівської міської ради VІІІ скликання ОСОБА_1 у порушення вимог ч. 1 ст. 28, ч. 1 ст. 35-1 Закону України «Про запобігання корупції», ч. 1 ст. 59-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» публічно не повідомив колегіальний орган в особі Апостолівської міської ради про наявність у нього реального конфлікту інтересів на пленарному засіданні 28 сесії Апостолівської міської ради VIII скликання під час розгляду 23.12.2021 питання «Про оплату праці міського голови на 2022 рік», з яким у нього існували позаслужбові особисті стосунки, чим вчинив правопорушення, пов`язане з корупцією, відповідальність за яке передбачено ч. 1 ст. 172-7 КУпАП.

Із вказаним судовим рішенням не погодився захисник та оскаржила в апеляційному порядку. В апеляційний скарзі захисник просить постанову суду скасувати, провадження у справі закрити. На обґрунтування своїх вимог вказує, що судом не надано оцінки фактові, що волевиявлення щодо прийняття рішення у складі колегіального органу міської ради не може бути підставою для встановлення наявності в його діях конфлікту інтересів. Обставини викладені у протоколі щодо волевиявлення ОСОБА_1 не встановлено реального конфлікту інтересів під час здійснення ним голосування, а тому відсутній склад адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 172-7 КУпАП. ОСОБА_1 не вчинено жодних дій в умовах реального конфлікту інтересів під час здійснення ним голосування.

Зазначає, що судом та особою, якою складено протокол допущено вільне трактування поняття «особисті позаслужбові стосунки», в результаті чого зроблені хибні висновки. Вказує. Що неможливо трактувати «дружні стосунки» доброзичливе ставлення оточуючих та вступ у спілкування. Звертає увагу, що висновок про наявність нібито особистих позаслужбових стосунків між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зроблений на підставі декількох телефонних розмов, в яких не міститься жодної інформації про тісний соціальний зв`язок та якої-небудь особистої зацікавленості.

В постанові суд визначив про наявність між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 позаслужбових товариських стосунків, що суперечить як змісту закону, так і змісту правової визначеності та не може бути визнано законним.

Крім того, сторона захисту заперечує, що текст розмов між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мали позаслужбовий характер, та розмова 16.11.2022 взагалі мала місце.

Звертає увагу, що суд посилається на наявність 16 з`єднань, однак сам протокол огляду містить лише три з`єднання, тобто висновки суду зроблені без оцінки доказів, фактично переписані з тексту протоколу, без обґрунтування доказами.

Наголошує, що доказами позаслужбових стосунків є проведені НСРД саме щодо ОСОБА_3 , при цьому щодо ОСОБА_1 НСРД не проводились. Крім того, законом передбачено використання результатів НСРД лише в кримінальному провадженні.

Також зазначає, що факт правопорушення став відомий 28.12.2021 року з моменту його опублікування, однак протокол про адміністративне правопорушення складений лише 12.01.2023 року. Крім того, сам ОСОБА_1 допитаний 13.12.2023 року, та питання, які йому ставились не повезені з кримінальним провадженням, а пов`язані безпосередньо з обставинами, за якими складено протокол про адміністративне правопорушення. Отже посадові особи, беззаперечно задовго до допиту ОСОБА_1 були обізнані про факт розгляду сесій Апостолівської міської ради. В результаті зволікання у складанні протоколу про адміністративне правопорушення на даний час фактично неможливо встановити дійсну дату виявлення правопорушення, а тому моментом виявлення правопорушення слід вважати дату, коли відповідне рішення міської ради, набуло статусу публічного, а саме 28.12.2021 року. Строк накладення адміністративного стягнення на даний момент вже закінчився.

В запереченнях на апеляційну скаргу прокурор вказує, що у ОСОБА_1 був наявний приватний інтерес та службові повноваження, а суперечність між ними є основною складовою реального конфлікту інтересів. Не повідомлення колегіального органу перед голосуванням про наявність реального конфлікту інтересів, а також вчинення при цьому відповідних дій, однозначно вказує на наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення передбаченого ст. 172-7 КУпАП. Також зазначає, що будь-які відомості можуть бути використані як докази у справі про адміністративне правопорушення, а тому результати НСРД можуть бути використані. Вказує, що фактичним моментом виявлення вчинених правопорушень є дата з`ясування всіх необхідних даних, зібрання доказів щодо наявності ознак складів правопорушень, що співпадає з датою складання протоколу.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи та вивчивши доводи апеляційної скарги, вважаю що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

В судовому засіданні ОСОБА_1 наполягав на задоволенні апеляційної скарги захисника, підтримавши її доводи.

Прокурор в судовому засідання заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до ч.7 ст.294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Стаття 7 КУпАП визначає, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановленому законом, а провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.

За змістом статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Статтею 280 КУпАП встановлено обов`язок суду з`ясовувати при розгляді справи про адміністративне правопорушення: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.

Визначення доказів в справах про адміністративне правопорушення та їх перелік регламентований статтею 251 КУпАП. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначені ст. 255 цього Кодексу.

У відповідності з положеннями ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Згідно ст. 9 Конституції України, а також ст. 17 Закону України "Про міжнародні договори" від 22.12.1993 року, міжнародні договори, згода на обов`язковість яких дана Верховною Радою України, є часткою національного законодавства України. Також передбачається, що якщо міжнародним договором встановлені інші права, ніж ті, які передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України. Тобто в такому випадку міжнародно-правові норми мають пріоритетне значення.

17 липня 1997 року Україна ратифікувала Європейську Конвенцію "Про захист прав людини і основоположних свобод"(далі Конвенція), а також Протоколи 1, 2, 4, 7, 11, які є невід`ємною частиною Конвенції, чим визнала її дію в національній правовій системі, а також обов`язковість рішень Європейського Суду з прав людини по всім питанням що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Відповідно до статті 17 Закону України « Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» N 3477 від 23 лютого 2006 року суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини поширює стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення (справа "Надточій проти України" від 15 травня 2008 року). ЄСПЛ зазначив, що український уряд визнав кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Відповідно до ст. 62 Конституції України Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Суд першої інстанції виносячи постанову по справі про адміністративне правопорушення та накладаючи адміністративне стягнення на ОСОБА_1 послався на докази, які були надані прокурором та дав їм оцінку.

Разом з тим, в судовому засіданні сторона захисту та особа, що притягується до адміністративної відповідальності заперечували всі обставини, які були викладені в протоколі про адміністративне правопорушення та згодом покладені в основу судового рішення, зазначивши крім цього на недопустимість доказів, які надав прокурор для підтвердження вини ОСОБА_1 .

В оскаржуваному судовому рішенні не наведено жодного обґрунтування неприйняття доводів захисту.

У розумінні Конвенції, притягнення особи до адміністративної відповідальності розцінюється як «кримінальне обвинувачення», особі повинно бути забезпечено реалізацію її права на захист, що у свою чергу є важливим етапом для забезпечення справедливого розгляду справи.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а вмотивоване і обґрунтоване судове рішення є одним із складових елементів права особи на справедливий суд.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає оскаржувану постанову такою, що не відповідає вимогам законності, принципам вмотивованості та обґрунтованості та такою, що підлягає скасуванню.

Так, суд першої інстанції, як на доказ вини в інкримінованому адміністративному правопорушенні, послався на копії матеріалів НСРД проведені в кримінальному провадженні №4202104000000569 від 01.10.2021 року.

Відповідно до копій матеріалів НСРД (негласних слідчих (розшукових) дій, проведених у кримінальному провадженні №4202104000000569 від 01.10.2021, долучених до протоколу в якості доказів, за період проведення заходів, a саме зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, відповідно до ст. 263 КПК України, проведених у період з 08.11.2021 року по 22.12.2021 року, в рамках кримінального провадження щодо ОСОБА_3 , зафіксовано 16 абонентських з`єднання між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в ході яких останній консультувався із ОСОБА_1 та надавав йому особисті доручення різноманітного характеру.

Одночасно, вивченням матеріалів НСРД прокуратурою відділу Дніпропетровської обласної прокуратури встановлено, що у діях депутата Апостолівської міської ради ОСОБА_1 вбачаються ознаки адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією.

У зв`язку із наведеним, старшим оперуповноваженим управління стратегічних розслідувань в Дніпропетровській області ДСР НП України підполковником поліції Трофімовим М.М. складено протокол про адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, передбачене частинами 1 ст. 172-7 КУпАП стосовно ОСОБА_1 .

Як на доказ вини, до протоколу надано копії наступних документів:

- постанова прокурора про направлення матеріалів зібраних в ході досудового розслідування, для притягнення особи до адміністративної відповідальності від 19.12.2022 року;

- витяг з ЄРДР у кримінальному провадженні за № 4202104000000569;

- протокол допиту свідка ОСОБА_1 в рамках кримінального провадження внесеного в ЄРДР за № 4202104000000569;

- запит прокурора відділу Дніпропетровської обласної прокуратури Д.Дикого до виконкому Апостолівської міської ради від 09.12.2022 року;

- рішення Апостолівської міської ради про початок повноважень депутатів Апостолівської міської ради Криворізького району Дніпропетровської області від 10.11.2020 року;

- протокол 28 сесії VІІІ скликання Апостолівської міської ради від 23.12.2021 року;

- рішення Апостолівської міської ради від 23.12.2021 року про оплату праці міського голови на 2022 рік;

- протокол огляду оптичного диску від 15.12.2022 року, на якому знаходяться файли, які були отримані в ході проведення НСРД, а саме зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, проведених в період 08.11.2021 року по 22.12.2021 року;

- копія протоколу НСРД від 20.01.2022 року в рамках кримінального провадження внесеного в ЄРДР за № 4202104000000569;

- витяг з положення про Департамент стратегічних розслідувань НП України.

В судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_1 вину у скоєнні адміністративних правопорушень заперечував та пояснив, що вони із ОСОБА_4 давно знайомі, однак особистих стосунків між ними немає, доручення ОСОБА_5 не носили особистий характер, заперечив про наявність приватного інтересу.

Відповідно до принципу "поза розумним сумнівом", зміст якого сформульований у п.43 рішення ЄСПЛ у справі "Кобець проти України" від 14.02.2008р., доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.06.2022 року у справі №2-591/11 вказала, що інститут аналогії закону і аналогії права первісно був доктринально обґрунтований і застосовувався судами задовго до часткового відображення цього інституту в законодавстві. Суд застосовує аналогію закону і аналогію права тоді, коли на переконання суду певні відносини мають бути врегульовані, але законодавство такого регулювання не містить, внаслідок чого наявна прогалина в законодавчому регулюванні. Зазначені висновки стосуються […] процесуального права. Тому відсутність у процесуальних кодексах положень про процесуальну аналогію не є перешкодою для застосування такої аналогії.

Кримінальний процесуальний кодекс України визначає, що відомості про факт проведення негласних слідчих (розшукових) дій не підлягають розголошенню, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом (ст. 246 КПК), у свою чергу, виготовлення копій протоколів проведення негласних слідчих (розшукових) дій та додатків до них не допускається (ст. 254 КПК), а використання результатів негласних слідчих (розшукових) дій в інших цілях можливе лише на підставі ухвали слідчого судді (ст. 257 КПК).

Належність доказів як внутрішня їх властивість полягає у спроможності їх встановлювати наявність або відсутність обставин, які згідно зі статтею 91 КПК підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Натомість допустимість доказів як їх зовнішня властивість полягає у дотриманні вимог КПК стосовно їх отримання і процесуального оформлення.

Як неодноразово зазначав Верховний Суд, підхід Європейського Суду з прав людини до вирішення питання допустимості доказів ґрунтується на концепції справедливого судового розгляду. Не кожні порушення вимог законодавства є безумовними підставами для визнання доказів недопустимими за умови їх перевірки у змагальній процедурі. Вирішальне значення для ухвалення судами рішення щодо допустимості доказів має встановлення наявності або відсутності порушення права на захист, а також перевірка того, чи були надані стороні захисту такі ж можливості дослідження і оцінки доказів, як стороні обвинувачення.

Під час вирішення питання про можливість використання результатів НСРД у кримінальному провадженні про кримінальні правопорушення, які не є тяжкими чи особливо тяжкими, Верховний Суд орієнтує судову практику на таке: якщо на момент проведення НСРД існували достатні підстави для обґрунтованого припущення щодо вчинення особою діяння, яке кваліфікується відповідно до закону про кримінальну відповідальність як тяжкий або особливо тяжкий злочин, а в ході проведення подальшого досудового розслідування кваліфікацію було змінено на таку, що передбачає відповідальність за нетяжкий злочин або проступок, то фактичні дані, отримані в результаті проведення НСРД, можуть бути доказами в цьому кримінальному провадженні. Якщо ж на момент проведення НСРД вказані підстави для кваліфікації діяння як тяжкого не існували (тобто кваліфікація була помилковою або свідомо «завищеною»), отримані в їх результаті фактичні дані не можуть бути визнані доказами.

Так, відповідно до ст. 255 КПК України відомості, речі та документи, отримані в результаті проведення негласних слідчих (розшукових) дій, які прокурор не визнає необхідними для подальшого проведення досудового розслідування, повинні бути невідкладно знищені на підставі його рішення, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті та статтею 256 цього Кодексу. Забороняється використання зазначених у частині першій цієї статті матеріалів для цілей, не пов`язаних з кримінальним провадженням, або ознайомлення з ними учасників кримінального провадження чи будь-яких інших осіб.

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 257 КПК України, якщо в результаті проведення негласної слідчої (розшукової) дії виявлено ознаки кримінального правопорушення, яке не розслідується у даному кримінальному провадженні, то отримана інформація може бути використана в іншому кримінальному провадженні тільки на підставі ухвали слідчого судді, яка постановляється за клопотанням прокурора.

Частиною 2 ст. 257 КПК України визначено, що передання інформації, одержаної внаслідок проведення негласних слідчих (розшукових) дій, здійснюється тільки через прокурора.

Відповідно до матеріалів справи про адміністративне правопорушення і було встановлено відсутність жодних відомостей щодо ухвалення слідчим суддею апеляційного суду такої ухвали, про яку йде мова в ст. 257 КПК України. Про це ж повідомив і прокурор в засіданні апеляційного суду.

Отже, виходячи з наведених норм закону, використання результатів НСДР можливе лише у кримінальному провадженні та на підставі відповідної ухвали слідчого судді, а тому в рамках справи про адміністративне правопорушення неможливо використовувати докази, які здобуті за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій.

Однак, в порушення вимог вказаної статті КПК України, як доказ у справі про адміністративне корупційне правопорушення долучено протокол огляду документів, яким оглядалися отримані за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій оптичний диск DVD-R, на якому знаходяться файли, зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж проведених у період з 08.11.2021 року по 22.12.2021 року, що був здобутий як доказ в рамках проведення негласних слідчих (розшукових) дій у кримінальному провадженні та копія протоколу за результатами НСРД.

Більш того, НСДР проводились щодо ОСОБА_3 , безпосередньо стосовно ОСОБА_1 НСРД не проводились.

Суд апеляційної інстанції досліджуючи цей аспект питання виходить з того, що у відповідності до практики Європейського суду з прав людини, справи про адміністративні правопорушення розцінюються цим судом як кримінальні провадження про злочини невеликої тяжкості.

Тож, можна зробити висновок, що посадова особа, яка складала протокол про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 надав оцінку копіям процесуальних документів із матеріалів кримінальної справи та склав протокол про адміністративне правопорушення, (протоколам допитів, протоколам за результатами негласних слідчих (розшукових) дій та ін.), до того часу, як така оцінка була здійснена судом у кримінальному провадженні у передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України порядку.

В зв`язку із цим необхідно зазначити, що кожна людина, обвинувачена у вчиненні злочину, має право вважатися невинуватою доти, поки її винність не буде встановлена в законному порядку шляхом прилюдного судового розгляду, при якому дотримуються хоча б мінімальні встановлені вимоги справедливості судочинства. Це положення відтворюється в ст. 17 КПК. Ця норма закріплює одне з найважливіших положень демократичної, правової держави, що знайшло своє відображення у ст. 62 Конституції України, у п. 1 ст. 11 Загальної декларації прав людини,п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, ч. 2 ст. 2 Кримінального кодексу України, - презумпцію невинуватості.

Наведені обґрунтування положень кримінального процесуального закону та практики Європейського суду з прав людини, а також судової практики Верховного Суду ставлять під сумнів законність витребування та отримання копій матеріалів кримінального провадження щодо ОСОБА_1 і використання їх як доказ у справі про адміністративне правопорушення.

Підставою залучення суб`єкта правопорушення до юридичної відповідальності є наявність в його діях складу правопорушення.

Склад правопорушення - це сукупність передбачених законом об`єктивних і суб`єктивних ознак діяння, які характеризують (визначають) його як правопорушення.

Об`єктивна сторона правопорушення - це сукупність ознак, що характеризують зовнішню сторону складу правопорушення, тобто об`єктивні ознаки зовнішнього прояву правопорушення й об`єктивних умов його здійснення. Обов`язковими ознаками об`єктивної сторони правопорушення є наявність діяння (суспільно небезпечного або шкідливого), причинний зв`язок, наслідки (суспільно небезпечні або шкідливі) діяння. Крім того, серед ознак об`єктивної сторони порушення є місце та час його вчинення.

Суб`єктивна сторона правопорушення - це внутрішня сторона правопорушення, що характеризує психічну діяльність особи в момент здійснення правопорушення. Обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони є провина (у формі умислу або необережності), тобто певне психічне відношення особи до свого протиправного діяння і його суспільно небезпечним або шкідливим наслідкам (результату).

Як зазначено у диспозиції ч.1 ст.172-7КУпАП відповідальність за даною нормою закону настає у разі неповідомлення особою у встановлених законом випадках та порядку про наявність у неї реального конфлікту інтересів.

Суб`єктом правопорушень у цій статті є особи, зазначені у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 Закону України "Про запобігання корупції".

У цій статті під реальним конфліктом інтересів слід розуміти суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об`єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання вказаних повноважень.

У ч.1 ст.1ст.28 Закону України «Про запобігання корупції», передбачено, що реальний конфлікт інтересів це суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об`єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи не вчинення дій під час виконання зазначених повноважень.

За змістом зазначеної статті суб`єктивна сторона корупційного діяння характеризується тим, що воно вчинюється лише з корисливих спонукань. Особа, яка вчинила таке корупційне діяння, усвідомлює, що вона незаконно використовує свої службові повноваження та незаконно одержує у зв`язку з цим певні матеріальні блага.

Відповідно до п/п «в» п.1 ч.1ст.3 ЗУ «Про запобігання корупції», суб`єктами, на яких поширюється дія зазначеного Закону, є в тому числі і посадові особи органу місцевого самоврядування.

Згідно ч.1ст.1 ЗУ «Про запобігання корупції», реальний конфлікт інтересів це суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об`єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень;

Приватний інтерес будь-який майновий чи немайновий інтерес особи, у тому числі зумовлений особистими, сімейними, дружніми чи іншими позаслужбовими стосунками з фізичними чи юридичними особами, у тому числі ті, що виникають у зв`язку з членством або діяльністю в громадських, політичних, релігійних чи інших організаціях.

Метою корупційного правопорушення є одержання неправомірної вигоди.

Аналізуючи вищенаведені положення КУпАП у сукупності з положеннями Закону України «Про запобігання корупції», апеляційний суд зазначає, що адміністративна відповідальність щодо порушення вимог стосовно запобігання та врегулювання конфлікту інтересів настає лише за неповідомлення особою про наявність у неї реального конфлікту інтересів та вчинення дій чи прийняття рішень в умовах реального конфлікту інтересів.

Таким чином, хоча ст.28 Закону України «Про запобігання корупції» і передбачено обов`язок особи повідомляти про наявність у неї потенційного чи реального конфлікту інтересів, проте адміністративна відповідальність за ч.1ст.172-7 КУпАП настає лише за неповідомлення особою у встановлених законом випадках про наявність у неї реального конфлікту інтересів. Отже, чинним законодавством не передбачено адміністративної відповідальності за неповідомлення особою у встановлених законом випадках про наявність у неї потенційного конфлікту інтересів.

При вирішенні питання про наявності або відсутність у ОСОБА_1 реального конфлікту інтересів, суд виходить з встановлених в судовому засіданні обставин та відповідних ним норм діючого законодавства.

Як вбачається з роз`яснень, наданих Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ у інформаційному листі «Щодо притягнення до адміністративної відповідальності за окремі правопорушення, пов`язані з корупцією» № 223-943/0/4-17 від 22 травня 2017 року, аналіз термінів «потенційний інтерес» та «реальний інтерес», які містяться у ч.1 ст.1 Закону, з урахуванням висновку науково-правової експертизи Ради науково-правових експертиз при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України від 29 квітня 2016 року № 126/50-е, щодо законодавства про боротьбу з корупцією дає можливість констатувати, що потенційний конфлікт інтересів відрізняється від реального тим, що при потенційному конфлікті встановлюється лише наявність, існування приватного інтересу особи, що може вплинути на об`єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, тоді як при реальному конфлікті інтересів існуюча суперечність між наявним приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями безпосередньо впливає (вплинула) на об`єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи не вчинення дій під час виконання вказаних повноважень. Крім того, це також визначає ступінь впливу цієї суперечності на прийняття рішення чи вчинення дії, який повинен мати об`єктивний вираз, а також часовий взаємозв`язок між прийняттям рішення та наявністю певних ознак, що мають місце при цьому.

Тобто відмінність між цими поняттями полягає в тому, що для встановлення факту реального конфлікту інтересів недостатньо констатувати існування приватного інтересу, який потенційно може вплинути на об`єктивність або неупередженість прийняття рішень, а слід безпосередньо встановити, що по-перше, приватний інтерес наявний, по-друге, він суперечить службовим чи представницьким повноваженням, а по-третє така суперечність не може вплинути, а реально впливає на об`єктивність чи неупередженість прийняття рішень чи вчинення дій.

Таким чином, для встановлення наявності факту прийняття рішення, вчинення чи не вчинення дії в умовах реального конфлікту інтересів та розмежування реального і потенційного конфлікту інтересів особа, яка здійснює правозастосовну діяльність, для кваліфікації рішення як такого, що прийняте в умовах реального конфлікту інтересів, має встановити наявність обов`язкової сукупності таких юридичних фактів, як:

1) наявність у правопорушника факту приватного інтересу, який має бути чітко сформульований (артикульований) та визначений;

2) наявність факту суперечності між приватним інтересом і службовими чи представницькими повноваженнями із зазначенням того, в чому саме ця суперечність знаходить свій вияв або вплив на прийняття рішення;

3) наявність повноважень на прийняття рішення;

4) наявність факту реального впливу суперечності між приватним та службовим чи представницьким інтересом на об`єктивність або неупередженість рішення.

Без наявності хоча б одного з фактів із цієї сукупності реальний конфлікт інтересів не виникає. Встановлення цих фактів має бути відображено в протоколі про адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, та, відповідно, в постанові суду.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції» приватний інтерес - будь-який майновий чи немайновий інтерес особи, у тому числі зумовлений особистими, сімейними, дружніми чи іншими позаслужбовими стосунками з фізичними чи юридичними особами, у тому числі ті, що виникають у зв`язку з членством або діяльністю в громадських, політичних, релігійних чи інших організаціях.

Відповідно до Методичних рекомендацій НАЗК від 21.10.2022 року №13 «Щодо застосування окремих положень Закону України «Про запобігання корупції» стосовно запобігання та врегулювання конфлікту інтересів», приватним інтересом може вважатися будь-який як майновий, так і немайновий інтерес. Закон допускає необмежене коло обставин та ситуацій, що можуть свідчити про наявність приватного інтересу чи зумовлювати його виникнення за певних умов.

Приблизний перелік позаслужбових стосунків із фізичними чи юридичними особами, що можуть зумовлювати виникнення приватного інтересу: сімейні стосунки, особисті стосунки, дружні стосунки, стосунки, що виникають у зв`язку з членством або діяльністю в громадських, політичних, релігійних чи інших організаціях.

При вирішенні питання щодо наявності приватного інтересу у сфері службових повноважень, як складової конфлікту інтересів слід у кожному випадку враховувати конкретні обставини, відносини та зв`язки особи, обсяг її службових/представницьких повноважень під час прийняття того чи іншого рішення.

В супереч наведених вимог, в протоколі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 не наведено, який саме вид позаслужбових стосунків мали ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , що є необхідною складовою для встановлення наявності або відсутності таких позаслужбових стосунків та відповідно встановлення факту наявності або відсутності дій ОСОБА_1 в умовах реального конфлікту інтересів.

Отже, як на доказ існування позаслужбових відносин старший оперуповноважений УСР в Дніпропетровській області ДСР Національної поліції України послався на результати проведення НСРД, зокрема абонентськими з`єднаннями в період з 08.11.2021 року та 22.12.2021 року ОСОБА_3 з ОСОБА_1 .

Прокурор в судовому засіданні апеляційної інстанції зазначив, що характер розмов між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 і надання доручень може свідчити про наявність позаслужбових стосунків.

Як зазначав ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції, спілкування із ОСОБА_2 та його доручення, не носили особистий характер, лише в рамках службових повноважень.

Висновки суду першої інстанції про наявність позаслужбових відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , ґрунтуються виключно на обставинах, набутих в ході НСРД та протоколі про адміністративне правопорушення, пов`язаного з корупцією.

Разом з цим, апеляційний суд погоджується з доводами сторони захисту про те, що отримані у ході оперативно - розшукових заходів докази, зокрема, копією проктоколу огляду від 15.12.2022 року, яким оглядалися отримані за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій оптичний диск DVD-R, на якому знаходяться файли, які були отримані в ході проведення НСРД, а саме зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж проведених у період з 08.11.2021 року по 22.12.2021 року та копією проктоолу за результатами проведення НСРД від 20.01.2022 року, не може бути прийнятий як доказ у даній справі.

Інших доказів, що підтверджують наявність будь-яких позаслужбових відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , матеріали справи не містять.

Таким чином, встановлені під час апеляційного розгляду обставини даної справи, дозволяють стверджувати про те, що в матеріалах справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 відсутні належні, допустимі та достатні докази, які б підтверджували наявність у діях останнього, які вказані у протоколах про адміністративне правопорушення, реального конфлікту інтересів, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч.1 ст. 172-7 КУпАП, а висновки про це, наведені в оскаржуваній постанові не ґрунтуються на нормах процесуального та матеріального права.

Крім того, у протоколі про адміністративне правопорушення, який покладений в основу постанови, не зазначено будь-яких відомостей, які б поза розумним сумнівом вказували на наявність позаслужбових стосунків між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , крім того не зазначено про те, що при голосуванні ОСОБА_1 надавав якусь перевагу чи вчинив будь-які інші дії, які б свідчили про наявність приватного інтересу та виходили за межі його повноважень при вирішенні питання на розгляді сесії, в межах своєї компетенції, чи іншим чином допустив суперечності між приватним інтересом та своїми повноваженнями, які вплинули (впливали) на об`єктивність чи неупередженість прийнятого неї рішення.

Згідно положень КУпАП розгляд справи про адміністративне правопорушення проводиться лише в межах обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, при цьому суд не наділений повноваженнями самостійно змінювати фактичні обставини, викладені у протоколі про адміністративне правопорушення, що інкримінуються особі.

Вказані вимоги закону також узгоджуються з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яку національні суди повинні враховувати при здійсненні правосуддя.

Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини («Малофеєв проти Росії» та «Карелін проти Росії») у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу. У такому випадку справа про адміністративне правопорушення має бути закрита у зв`язку з відсутністю складу правопорушення.

Висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 172-7 КУпАП, є помилковими з наведених вище підстав, тому рішення суду про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 172-7 КУпАП, прийнято за неправильного застосування норм матеріального права, тому воно підлягає скасуванню, виходячи із обґрунтованості доводів апеляційної скарги в цій частині, а провадження у справі підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

На підставі викладеного та керуючись статтями 247, 294 КУпАП, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу захисника Шпакової Т.С. задовольнити.

Постанову Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 15.03.2023 року у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 172-7 КУпАП, скасувати, а провадження у справі закрити на підставі п.1 ч. 1 ст.247 КУпАП за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова набирає законної сили з моменту постановлення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя