Номер провадження: 22-ц/813/1707/23

Справа № 520/10983/14-ц

Головуючий у першій інстанції Рева С. В.

Доповідач Князюк О. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.06.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії:

головуючого Князюка О. В.,

суддів: Таварткіладзе О. М., Заїкіна А.П.,

за участю секретаря - Дерезюк В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 12.09.2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , Молодіжного житлово-будівельного товариства «ДОМ», Виконавчого комітету Одеської міської ради про визнання незаконними та скасування свідоцтв про право власності на нежитлові приміщення,-

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

У серпні 2014 р. ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до Київського районного суду м. Одеси з вищезазначеним уточненим у вересні місяці позовом, в якому остаточно просили: 1) визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності на нежитлове приміщення технічного поверху серії ЯЯЯ № 076722, загальною площею - 127,5 кв. м., яке знаходиться в буд. АДРЕСА_1 , видане 10 лютого 2005 року Виконавчим комітетом Одеської міської ради про право власності ОСОБА_4 ; 2) визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності на нежитлове приміщення серії НОМЕР_1 , загальною площею - 18,2 кв. м., яке знаходиться в буд. АДРЕСА_1 , видане 18 березня 2009 року Виконавчим комітетом Одеської міської ради про право власності ОСОБА_4 ; 3) визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності на нежитлове приміщення серії НОМЕР_2 , загальною площею - 17,5 кв. м., яке знаходиться в буд. АДРЕСА_1 , видане 18 березня 2009 року Виконавчим комітетом Одеської міської ради про право власності ОСОБА_4

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 свої вимоги обґрунтовують тим, що ОСОБА_3 є власницею квартири АДРЕСА_2 , а ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_3 , тому вони вважають, що їм на праві спільної сумісної власності належать всі приміщення в цьому будинку, в тому числі і ті, які на підставі свідоцтв про право приватної власності серії ЯЯЯ № 076722 від 10 лютого 2005 року, серії НОМЕР_1 від 18 березня 2009 року, серії НОМЕР_2 від 18 березня 2009 року належать ОСОБА_4 ..

Крім того, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 посилаються на те, що приміщення, які належать ОСОБА_4 на підставі вищевказаних свідоцтв про право власності, загальною площею - 127,5 кв. м., 18,2 кв. м., та 17,5 кв. м. є технічними приміщеннями, а тому відповідно не можуть належати останній на праві приватної власності, тому такі свідоцтва видані всупереч законодавству України і є такими, що порушують їх права, у зв`язку з чим повинні бути скасовані (Т. 1 а. с. 3 - 9, 105 - 106).

Справа неодноразово розглядалась судами, зокрема, рішенням Київського районного суду м. Одеси від 12 вересня 2014 року, залишеним без змін ухвалами судів апеляційної та касаційної інстанцій, а саме - ухвалою апеляційного суду Одеської області від 12 листопада 2014 року та ухвалою Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 березня 2015 року, у задоволенні вищезазначеного позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що спірні приміщення є нежитловими, а, отже, є окремими об`єктами цивільних правовідносин, у зв`язку з чим посилання позивачів на те, що вказані нежитлові приміщення є допоміжними приміщеннями в будинку АДРЕСА_1 і відповідно до ст. 19 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» та ст. 382 ЦК України є спільною власністю громадян - власників квартир будинку є безпідставними та не ґрунтуються на законі. Крім того, ОСОБА_4 повністю виконала свої зобов`язання за інвестиційними договорами б/н від 04 вересня 2003 року на будівництво нежитлового приміщення - 18,2 кв. м., за інвестиційним договором б/н від 12 вересня 2003 року на будівництво нежитлового приміщення - 19,1 кв. м., за інвестиційним договором б/н від 10 березня 2004 року на будівництво нежитлового приміщення - 127,5 кв. м., а тому правомірно набула право власності на зазначені нежитлові приміщення (Т. 1 а. с. 121 - 124 зворотна сторона, 192 - 195, 235 - 236).

ОСОБА_2 звернувся до суду заявою про перегляд у зв`язку з нововиявленими обставинами рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 вересня 2014 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , МЖБТ «ДОМ», Виконавчого комітету Одеської міської ради про визнання незаконними та скасування свідоцтв про право власності на нежитлові приміщення, при цьому заявник обґрунтовує свою заяву тим, що на його думку існують нововиявлені обставини, а саме обставини, які свідчать, про те що у житловому будинку АДРЕСА_1 на момент оформлення оскаржуваних свідоцтв про право власності ОСОБА_4 на нежитлові приміщення не існувало жодних нежитлових приміщень, що в розумінні п.1 ч.2 ст. 361 ЦПК України є безумовною підставою для перегляду зазначеного рішення і прийняття судом нового рішення про задоволення позову по суті заявлених позивачами вимог.

В судовому засіданні представник заявника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 заяву підтримала в повному обсязі, з підстав викладених в ній, просила суд її задовольнити, та скасувати рішення суду, і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , МЖБТ «Дом», Виконавчого комітету Одеської міської ради про визнання незаконними та скасування свідоцтв про право власності на нежитлові приміщення задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеса від 26.05.2017 року заяву ОСОБА_2 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 вересня 2014 року по справі №520/10983/14-ц за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , Молодіжного житлово-будівельного товариства «Дом», Виконавчого комітету Одеської міської ради про визнання незаконними та скасування свідоцтв про право власності на нежитлові приміщення - залишено без задоволення.

У лютому 2018 року до Одеського апеляційного суду через представника - адвоката Доніну Л.А. з апеляційною скаргою на рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 вересня 2014 року звернулася особа, яка не приймала участі у розгляді даної справи, а саме - ОСОБА_6 ..

Представник ОСОБА_6 - адвокат Доніна Л.А. в апеляційній скарзі просив скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 вересня 2014 року. Ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги про визнання незаконним та скасування: 1) свідоцтва про право власності на нежитлове приміщення технічного поверху серії ЯЯЯ № 076722, загальною площею - 127,5 кв. м., яке знаходиться в буд. АДРЕСА_1 , видане 10 лютого 2005 року Виконавчим комітетом Одеської міської ради про право власності ОСОБА_4 ; 2) свідоцтва про право власності на нежитлове приміщення серії НОМЕР_1 , загальною площею - 18,2 кв. м., яке знаходиться в буд. АДРЕСА_1 , видане 18 березня 2009 року Виконавчим комітетом Одеської міської ради про право власності ОСОБА_4 ; 3) свідоцтва про право власності на нежитлове приміщення серії НОМЕР_2 , загальною площею - 17,5 кв.м., яке знаходиться в буд. АДРЕСА_1 , видане 18 березня 2009 року Виконавчим комітетом Одеської міської ради про право власності ОСОБА_4 ..

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено судом першої інстанції при невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права.

Апелянт вказував на те, що рішення стосується прав та законних інтересів ОСОБА_6 , як власника квартири АДРЕСА_4 у вищенаведеному будинку та співвласника спільного майна, до якого належать спірні приміщення. Апелянт зазначає, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 12 вересня 2014 року фактично вилучено з власності ОСОБА_6 частина неподільного майна багатоквартирного будинку, а саме - приміщення котельної, частина вестибюля, колясочна (Т. 1 а. с. 237 - 241).

Постановою Одеського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишено без задоволення, а рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 вересня 2014 року залишено без змін.

21 лютого 2020 року представник ОСОБА_6 - ОСОБА_5 , надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 вересня 2014 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_6 - ОСОБА_5 , просила суд касаційної інстанції скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 серпня 2020 року було відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 вересня 2014 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року в справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , молодіжного житлово-будівельного товариства «ДОМ», виконавчого комітету Одеської міської ради про визнання незаконними та скасування свідоцтв про право власності на нежитлові приміщення.

Не погодившись з вищевказаним рішенням суду 27.08.2021 року, особа яка не брала участі у справі - ОСОБА_1 , через представника ОСОБА_5 , подала апеляційну скаргу, де їз посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права ставиться питання про його скасування з подальшим ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Обгрунтовуючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 посилається на те, що рішення стосується прав та законних інтересів апелянта ОСОБА_1 - власника квартири та співвласника спільного майна багатоквартирного будинку до складу якого належать спірні приміщення.

Оскарженим рішенням, фактично вилучено з власності апелянта частина неподільного майна багатоквартирного будинку - приміщення дахової котельні, частина вестибюля та колясочна.

Висновок місцевого суду про те, що спірні частини багатоквартирного будинку (при-міщення дахової котельні, вестибюль, колясочна) нібито є нежитловими приміщеннями - не відповідає фактичним обставинам справи, порушує матеріальне право (ч.2 ст.382 ЦК України, ч.2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», ст.1 Закону України «Про об?єднання співвласників багатоквартирного будинку») та не підтверджено належним доказом, яким є експертний висновок.

Під час вирішення справи судом першої інстанції, сторонам не роз?яснювалось наслідки вчинення чи не вчинення процесуальних дій, передбачених ст.ст. 11, 12, 81, 83, 103 ЦПК України щодо призначення експертизи для вирішення питань, що потребують спеціальних знань, оскільки допустимим доказом в цій справі може бути висновок експертизи.

Поряд з тим, згідно висновку експерта NED-2502-1-1759.21 від 02.06.2021 року за результатами проведеного будівельно-технічного експертного дослідження, складеного атестованим судовим експертом ТОВ «Судова незалежна експертиза України» Кріві К.В. на підставі Договору NED-2502-1-1759.21 від 02.04.2021 року з ОСББ «ВІЛЬЯМСА 59Д» на проведення бу-дівельно-технічного експертного дослідження приміщень №551, №552 і №553 житлового будинку АДРЕСА_1 , встановлено технічне призначення спірного приміщення котельні, яке складається з вказаних приміщень №551, №552 і №553:

станом на момент здачі будинку АДРЕСА_5 в експлуатацію - станом на грудень 2003 р. - досліджувані приміщення №551, №552 i №553 використовувалися як підсобні приміщення технічного поверху, тобто були допоміжними приміщеннями багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_1 ;

станом на даний час досліджувані приміщення №551, №552 і №553 (нежилі при-мішення площею 127,50 кв.м.) в будинку АДРЕСА_1 є допоміжними приміщеннями багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_1 , які призначені для забезпечення експлуатації будинку в цілому та побутового обслуговування його мешканців.

З урахуванням встановленої експертним шляхом обставини, оскаржуване рішення місцевого суду підлягає скасуванню.

Примішення колясочної та вестибюлю призначені для обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життевого комфорту та задоволення їх побутових потреб, пов?язаних із життєзабезпеченням.

Суд не надав оцінку заяві позивачів про фальшивість інвестиційних договорів, нібито укладених 04.09.2003 року, 12.09.2003 року, 10.03.2004 року між Молодіжним житлово-будівельним товариством «ДОМ» і ОСОБА_4 .

Судом не враховано, що типові умови (текст) інвестиційного договору на участь у будівництві багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 , було затверджено загальними зборами інвесторів - членів Молодіжного житлово-будівельного товариства «ДОМ» на виконання пункту 16 Статуту.

Згідно пункту 6.1 інвестиційного договору, інвестором за цим договором може бути тільки член МЖБТ «Дом» віком від 18 до 30 років.

Як встановлено пунктом 7.5 інвестиційного договору, договір вважається укладеним з дати затвердження його начальником Управління капітального будівництва.

За визначенням пункту 7.6 інвестиційного договору, при несплаті протягом зазначеного у п.3.2.2. цього договору платежу, договір вважається неукладеним.

Оплата внесків інвесторів провадилась виключно у безготівковій формі.

Вік ОСОБА_4 на дату укладення інвестиціних договорів - не перевірявся судом.

Також, суд не врахував, що відповідач ОСОБА_4 не надала у справу банківські документи про оплату внесків (вартості спірних нежитлових приміщень).

Судом не звернуто увагу, що інвестиційні договори відповідача не затверджено начальником Управління капітального будівництва.

Судом знехтовно, що відповідач ОСОБА_4 є засновником та підписантом Молодіжного житлово-будівельного товариства «ДОМ».

При цьому, договори і акти підписані ОСОБА_7 - керівником товариства, який перебуває у шлюбі з ОСОБА_4 .

Також подружжям ОСОБА_8 підписано Акти прийому-передачі спірних нежитлових

приміщень.

Фальшивість вказаних письмових документів (інвестиційних договорів від 04.09.2003 року, 12.09.2003 року, 10.03.2004 року та актів прийому-передачі), тягне наслідки визначені ч. 11 ст.83 ЦПК України (ч.2 ст. 185 ЦПК України (в редакції станом на момент вирішення справи місцевим судом)) у вигляді виключення останніх з числа доказів стосовно нібито правомірності набуття відповідачем права власності на неподільне майно багатоквартирного будинку.

12.09.2014 року, суд першої інстанції вирішив справу за позовом до співвідповідача - Молодіжного житлово-будівельного товариства «ДОМ», який на момент вирішення справи по суті був припинений (ліквідований без правонаступника) згідно ст.104 ЦК України, тому втратив цивільну правоздатність (ст.91 ЦК України) та цивільну процесуальну дієздатність (ст.29 ЦПК України).

29 травня 2023 року на адресу Одеського апеляційного суду від представника ОСОБА_4 надійшов відзив на апеляційну скаргу віщдповідно до якого відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

При цьому посилаючись на те, що якщо проаналізувати матеріали цивільної справи, а саме апеляційну скаргу ОСОБА_6 подану у лютому 2018 року (т.3 а.с. 171-175) та дану апеляційну скаргу від 26.08.2021 року ОСОБА_1 , які подані адвокатом Доніною Л.А, то підстави для скасування законного рішення Київського районного суду м. Одеси по справі № 520/10983/14-ц наводяться одні й ті ж, як під «копірку», а саме:

- висновок суду першої інстанції, що зазначені спірні приміщення, які належать ОСОБА_9 є нежитловими - не відповілає фактичним обставинам, порушує 4.2 ст. 382 ЦК України, ч.2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію житлового фонду», ст.1 Закону України «Про об?єднання співвласників багатократного будинку» та не підтверджено жодним висновком;

- суд першої інстанції не врахував «Фальшивість» інвестиційних Договорів укладених між ОСОБА_4 та Молодіжним житлово - будівельним товариством «ДОМ» на інвестування спірних нежитлових приміщень, а саме Договори від 04.09.2003 року, 12.09.2003 року, 10.03.2003 року;

- не доведено факт сплати ОСОБА_4 своїх зобов?язань за Договорами інвестування;

- на момент ухвалення спірного рішення, один із співвідповідачів - Молодіжне житлово-будівельне товариство «ДОМ» було ліквідовано;

Отже, фактично в даній апеляційній скарзі ОСОБА_1 , а також в апеляційній скарзі ОСОБА_3 від 22.09.2014 року, яка є предметом даного провадження мають місце аналогічні доводи, що і при розгляді апеляційної скарги ОСОБА_6 , оцінку яким було надано Одеським апеляційним судом в Постанові від 05.12.2019 року.

Відповідно зазначені вище доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не можуть бути підставою для перегляду рішення Київського районного суду м.Одеси, з огляду на приписи ч.4 ст. 370 ЦІК України.

У травні 2017 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , Виконавчого комітету Одеської міської ради, третя особа без самостійних вимог Об?єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі -ОСББ) «Вільямса, 59-Д», про усунення порушень права спільної сумісної власності на спільне майно багатоквартирного будинку.

ОСОБА_6 просив суд визнати незаконним і скасувати свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення технічного поверху загальною площею 127,5 кв. м в багатоквартирному житловому будинку АДРЕСА_1 , яке видано 10 лютого 2005 року Виконавчим комітетом Одеської міської ради на ім?я ОСОБА_4 .

У червні 2017 року ОСОБА_10 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 ,Виконавчого комітету Одеської міської ради, третя особа без самостійних вимог ОСББ «Вільямса, 59-Д», про усунення порушень права спільної сумісної власності на спільне майно багатоквартирного будинку.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2017 року справа за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4 , Виконавчого комітету Одеської міської ради, третя особа без самостійних вимог ОСББ «Вільямса, 59-Д», про усунення порушень права спільної сумісної власності на спільне майно багатоквартирного будинку (справа № 520/5447/17) та справа за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_4 , Виконавчого комітету Одеської міської ради, третя особа без самостійних вимог ОСББ «Вільямса, 59-Д», про усунення порушень права спільної сумісної власності на спільне майно багатоквартирного будинку (справа No 520/6794/17), були об?єднані в одне провадження. Справі залишено № 520/5447/17.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2018 року позов ОСОБА_6 до ОСОБА_4 , Виконавчого комітету Одеської міської ради, третя особа без самостійних вимог - ОСББ «Вільямса, 59-Д», залишено без задоволення.

Позов ОСОБА_10 до ОСОБА_4 , Виконавчого комітету Одеської міської ради, третя особа без самостійних вимог - ОСББ «Вільямса, 59-Д», залишено без задоволення.

Зазначене рішення Київського районного суду м. Одеси по справі № 520/5447/17 в подальшому залишено без змін Постановою Одеського апеляційного суду від 24.06.2020 року та Постановою Верховного суду від 24.02.2021 року.

Так, Київським районним судом м.Одеси по справі № 520/5447/17, з яким погодились суди вищої інстанції встановлено наступні факти: «Статтею 9 Закону України «Про інвестиційну діяльність» передбачено, що основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб?єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода). Укладення договорів, вибір партнерів, визначення зобов?язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб?єктів інвестиційної діяльності. Втручання державних органів та посадових осіб у реалізацію договірних відносин між суб?єктами інвестиційної діяльності зверх своєї компетенції не допускається.

Суд встановив і сторони визнали, що ОСОБА_4 і МЖБТ «ДОМ» уклали інвестиційні договори: 04.09.2003 року на будівництво нежитлового приміщення площею 18,2 кв.м.. 12.09.2003 року на будівництво нежитлового приміщення площею 19.1 кв.м., 10.03.2004 року на будівництво нежитлового приміщення площею 127,5 кв.м. Ці обставини встановлені і рішенням Київського райсуду м.Одеси від 12.09.2014 року, що набрало законної сили, тому не підлягають доказуванню, оскільки встановлені щодо спірних приміщень належних на праві власності відповідачу ОСОБА_4 , а з огляду на приписи ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Позивачі заявили про «фальшивість» вищевказаних інвестиційних договорів, але вимог про визнання угод недійсними не ставили, належних і допустимих доказів «фальшивості» укладених угод не надали.

Ні Цивільний Кодекс України, ні ЗУ «Про інвестиційну діяльність», ні ЗУ «Про об?єднання співвласників багатоквартирного будинку» не містять прямої заборони на укладання договорів інвестування, передачу у власність приміщень (їх частину), розташованих на технічних поверхах, на перших (цокольних) багатоквартирних житлових будинків. Наведені представником позивачів посилання на проектні рішення, державні будівельні норми і правила, акти прийняття закінченого будівництвом житлового будинку свідчать, що багатоквартирний житловий будинок разом з приміщеннями технічного поверху є об?єктом інвестицій за договором і цей об?скт відповідає будівельним нормам і правилам.

Стаття 331 ЦК України встановила загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію.

Державна реєстрація прав на нерухоме майно в період оформлення ОСОБА_4 свідоцтв про право власності на нежитлові приміщення загальною площею 127,5 кв.м., загальною площею 18,2 кв.м., загальною площею 19,1 кв.м. здійснювалась КП «БТІ та РОН» Одеської міської ради відповідно до вимог Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5 (в редакції, яка діяла на час видачі свідоцтв, а саме від 28.05.2004 року та 06.02.2009 року).

Позивачі не надали належних доказів того, що оскаржувані свідоцтва про право власності ОСОБА_4 на нежитлові приміщення були видані з будь-яким порушенням вимог Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року №7/5.

Згідно з ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Тобто, діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

3 огляду на викладене, суд приходить до висновку, що нежитлові приміщення у будинку АДРЕСА_1 загальною площею 127,5 кв. м., загальною площе 18,2 кв.м., загальною площею 19,1 кв.м. набуті на підставі Інвестиційних Договорів укладених між ОСОБА_4 та МЖБІ «ДОМ» б/н від 04.09.2003 року, від 12.09.2003 року та від 10.03.2004 року та Актів приймання передачі від 20.12.2004 р., від 12.05.2005 року та від 12.02.2005 року, вважаються такими що набуті правомірно, оскільки інше прямо не випливає із закону та незаконність набуття права власності ОСОБА_4 на вищевказані нежитлові приміщення не встановлена судом.

Поняття допоміжного та нежилого примщщення не є тотожними, оскільки законодавство розділяє поняття допоміжного приміщення та нежилого приміщення. Згідно зі ст.1 Закону України "Про об?єднання співвласників багатоквартирного будинку" допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку є приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку і побутового обслуговування мешканців будинку; а нежитлове приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не входить до житлового фонду і є самостійним об?єктом цивільно - правових відносин.

У даному випадку спірні приміщення є нежитловими, що визначено правовстановлюючими документами на ці приміщення, технічною документацію і рішенням Київського райсуду м.Одеси від 12.09.2014 року. »

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦІК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, враховуючи приписи ст. 82 ЦПК України вбачається, що факт правомірності набуття нежитлових приміщень у будинку АДРЕСА_1 загальною площею 127,5 кв. м., загальною площею 18,2 кв.м., загальною площею 19,1 кв.м. набуті на підставі Інвестиційних Договорів укладених між ОСОБА_4 та МЖБТ «ДОМ» б/н від 04.09.2003 року, від 12.09.2003 року та від 10.03.2004 року та Актів приймання передачі від 20.12.2004 р. від 12.05.2005 року та від 12.02.2005 року встановлений судовими рішеннями по справі №520/5447/17 та в порядку ст.82 ЦПК України є преюдиціальним фактом.

Отже, посилання апелянта на «фальшивість» інвестиційних угод та нібито не відповідність висновку суду першої інстанції щодо віднесення спірних приміщень до нежитлових спростовується вищезазначеними доказами, зокрема рішенням суду по справі №520/5447/17, в якій факт правомірності набуття ОСОБА_4 нежитлових приміщень та факт законності отримання оскаржуваних свідоцтв про право власності встановлений.

При розгляді справи №520/5447/17 в Київському районному суді м. Одеси та подальшому перегляді у Одеському апеляційному суді та Верховному суді, судами було надано відповідну оцінку на доводи позивачів (апелянта) щодо нібито проведення експертизи та встановлення останньою певних фактів, які можуть слугувати доказами в даній справі, та зазначені рішення містять відповідні предиціальні факти у відношенні нерухомого майна ОСОБА_4 та безпосередньо зазначеного експертного висновку.

По-перше, на момент розгляду справи у суді першої інстанції в 2014 році, позивачами ОСОБА_3 та ОСОБА_11 не надавалось жодних експертних висновків суду (з огляду на визнання процесуальним законодавством на той час виключно судової експертизи), також не заявлялось жодних клопотань про призначення судової експертизи.

По-друге, зазначені доводи, можуть бути підставою для перегляду справи за нововиявленими обставинами (за наявності відповідних підстав), але ніяк не підставою для перегляду законного рішення суду, обгрунтованість якого підтверджена судовими інстанціями вищого рівня, оскільки на момент розгляду зазначеної справи зазначеного доказу не існувало.

По - третє, Київський районний суд м. Одеси при розгляді справи № 520/5447/17 зазначив наступне: «У відповідності до положень ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами за правилами, встановленими ст.89 цього Кодексу.

Висновки будівельно-технічного експертного дослідження за №ED-2502-1-714.17 від 25.05.2017 року і за N ED-502-1-715.17 від 31.05.2017 року, виготовлені судовим експертом Кріві К.В. без безпосереднього обстеження спірних приміщень та без дослідження оригіналів проектно-технічної документації та правовстановлюючих документів, тому суд не приймає ці висновки як належні, допустимі і достовірні докази.»

Одеський апеляційний суд, головуюча с. Комлева при розгляді зазначеної справи в Постанові від 24.06.2020 року, також встановила наступне:

«Щодо будівельно-технічного експертного дослідження судом вірно зазначено наступне.

У відповідності до положень ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами за правилами, встановленими ст. 89 цього Кодексу.

Оскільки, висновки будівельно-технічного експертного дослідження за №ED-2502-1-714.17 від 25.05.2017 року і за No ED-502-1-715.17 від 31.05.2017 року були виготовлені судовим експертом Кріві К. В. без безпосереднього обстеження спірних приміщень та без дослідження оригіналів проектно-технічної документації та правовстановлюючих документів, висновки суду щодо неприйняття вказаних висновків як належні, допустимі і достовірні докази є вірними.»

Отже, враховуючи приписи ст. 82 ЦІК України, встановлений судами факт, щодо невідповідності зазначеної експертного висновку положенням закону, враховуючи характер проведення дослідження без фактичного обстеження об`єкта та без доступу до приміщень, без наявності проектної документації є повністю обгрунтованим, та не може бути спростований апелянтом по даній справі.

Молодіжне житло-будівельне товариство « ДОМ » яке було забудовником зазначеного будинку АДРЕСА_1 , чітко визначило свою правову позицію та зазначило, що ОСОБА_4 виконала свої зобов?язання по інвестуванню зазначених нежитлових приміщень, внаслідок чого останній було видано всі належні документи для подальшої державної реєстрації права власності.

Також, МЖБТ «ДОМ» зазначило, що зазначені приміщення є нежитловими, а не допоміжними, тому можуть виступати окремими об?єктами цивільно-правових угод.

Зазначене підтверджується технічним записом судового засідань,

поясненнями представника МЖБТ «ДОМ».

Зареєстроване МЖБТ «ДОМ» (код ЄДРПОУ 25915380) відповідно до відкритих даних ДРФОЮО - 15.12.2004 року.

Ліквідовано МЖБТ «ДОМ» було - 12.09.2014, номер запису - 1 556 111 0020 003912, тобто в той же день після винесення судового рішення. Зазначене підтверджується витяг з реєстру (т.3 а.с. 110-112).

Отже, представник, МЖБТ «ДОМ» який надавав пояснення до 12.09.2014 року діяв у відповідності до чинного законодавства.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 11.10.2021 року провадження по цивільній справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 12.09.2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , Молодіжного житлово-будівельного товариства «ДОМ», Виконавчого комітету Одеської міської ради про визнання незаконними та скасування свідоцтв про право власності на нежитлові приміщення було відкрито.

Ухвалою від 11.10.2021 року вказану цивільну справу було призначено до розгляду.

07 червня 2023 року на адресу Одеського апеляційного суду від представника ОСОБА_4 - адвоката Клачок Б.О. надійшло клопотання про розподіл судових витрат у цивільлній справі №520/10983/14-ц, відповідно до якого остання просила стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 судові витрати з оплати гонорару адвоката на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 гривень.

При цьому посилаючись на те, що у зв?язку із зверненням ОСОБА_1 з цією апеляційною скаргою, відповідачка ОСОБА_4 була змушена звернутися за професійною правовою допомогою до адвоката Б.О. Клачок задля захисту своїх законних прав та інтересів. На підставі такого звернення було укладено Додаткову угоду №1 від 24.05.2023 р. до Договору про надання професійної правничої (правової) допомоги №1 від 20.02.2023 р.

Додатковою угодою №2 від 26.05.2023 р. до Договору про надання професійної правничої (правової) допомоги №1 від 20.02.2023 р. сторони погодили, що гонорар адвоката за представництво інтересів Клієнта у межах провадження по справі №520/10983/14-ц про визнання незаконними та скасування свідоцтв про право власності на нежитлові приміщення становить 20 000 (двадцять тисяч) гривень 00 коп.

У зв?язку безпосередньою пов?язаністю судових витрат ОСОБА_4 на правову допомогу із розглядом даної справи, адже сама необхідність звернення відповідачки 1 до адвоката Б. Клачок із запитом про надання професійної правничої (правової) допомоги, а також укладення відповідного договору і оплати гонорару адвоката, була зумовлена безпосередньо зверненням апелянта до суду з безпідставною апеляційною скаргою з вимогою про скасування права приватної власності ОСОБА_4 на нерухоме майно. Таким чином, якби апелянт не звернулася до суду - відповідачка 1 не змушена була би користуватися послугами адвоката та оплачувати їх.

Так, на підтвердження обгрунтованості розміру понесених витрат на професійну правничу (правову) допомогу Відповідачка 1 надає наступні докази:

1) належним чином засвідчену копію Договору про надання професійної правничої (правової) допомоги № 1 від 20.02.2023 р., укладеного ОСОБА_4 з адвокатом Клачок Б.О.;

2) належним чином засвідчену копію Додаткової угоди №1 від 24.05.2023 р. до Договору про надання професійної правничої (правової) допомоги № 1 від 20.02.2023 р., укладеного ОСОБА_4 з адвокатом Б.О. Клачок;

3) належним чином засвідчену копію Додаткової угоди №2 від 26.05.2023 р. до Договору про надання професійної правничої (правової) допомоги № 1 від 20.02.2023 р., укладеного ОСОБА_4 з адвокатом Б.О. Клачок;

4) належним чином засвідчену копію акту-рахунку адвоката Б.О. Клачок № 1 від 26.05.2023 р.;

5) детальний опис наданої адвокатом Б.О. Клачок професійної правничої (правової) допомоги на користь ОСОБА_4 за Договором про надання професійної правничої (правової) допомоги № 1 та додатковою угодою № 1 від 24.05.2023 р. та № 2 від 26.05.2023 р. до Договору.

Задля суворого дотримання відповідачкою 1 вимог ст. 141 ЦПК України в частині належної аргументації безпосередньої пов?язаності судових витрат на правову допомогу із розглядом даної справи, зазначила наступне.

По-перше, сама необхідність звернення ОСОБА_4 до адвоката Б.О. Клачок із запитом про надання професійної правничої (правової) допомоги, а також укладення відповідного договору, додаткових угод до нього і оплати гонорару адвоката, була зумовлена безпосередньо зверненням апелянта до суду з апеляційною скаргою на законне та обгрунтоване рішення суду, яке підтверджує правомірність набуття ОСОБА_4 права власності на об?єкти нерухомого майна з метою таке право власності скасувати, тобто посяганням Апелянта на її законне право власності. Таким чином, якби Апелянт не звернулася до суду - відповідачка 1 не змушена була би користуватися послугами адвоката та оплачувати їх.

По-друге, на думку відповідачки 1 та її представника, належне надання правової (правничої) допомоги у обсязі, що наведений у детальному описі наданої адвокатом Б.О. Клачок професійної правничої (правової) допомоги на користь ОСОБА_4 за Договором про надання професійної правничої (правової) допомоги від № 1 від 20.02.2023 р. та додатковими угодами до такого Договору, за переліком відповідних послуг, цілком відповідає поставленому перед адвокатом клієнтом ОСОБА_4 завданню - захистити законне право власності відповідачки 1 шляхом доведення перед судом неспроможності та необгрунтованості доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо визнання незаконними та скасування свідоцтв про право приватної власності ОСОБА_4 на нерухоме майно.

Детальний опис наданої адвокатом Б.О. Клачок професійної правничої (правової) допомоги на користь ОСОБА_4 за Договором про надання професійної правничої (правової) допомоги № 1 від 20.02.2023 р., додатковою угодою № 1 від 24.05.2023 р. та додатковою угодою № 2 від 26.05.2023 р. до Договору містить у собі вичерпний перелік та суть усіх наданих адвокатом послуг та виконаних робіт у межах виконання доручення відповідачки 1 на представництво і інтересів у цивільній справі № 520/10983/14-ц.

07 червня 2023 року на адресу Одеського апеляційного суду від представника ОСОБА_1 - адвоката Доніної Л.А. надійшли письмові пояснення, відповідно до яких, остання вважає, що витрати ОСОБА_4 на професійну правничу допому не підглягають відшкодуванню.

При цьому посилаючись на те, що суд зобов?язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуваниям того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обгрунтованою.

Суд не зобов?язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тоно не співмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

На думку апелянта, ОСОБА_4 не має право на компенсацію судових витрат пов?язаних з наданням професійної правничої допомоги, тому що нею не доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір є обгрунтованим.

Тверджения ОСОБА_4 про розмір нібито понесених нею та документально непідтверджених витрат пов?язаних з розглядом даної справи, не є пропорційним до предмету спору.

Представник апелянта у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала, просила суд її задовольнити

Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала щодо задоволення апеляційної скарги.

Інші сторони до судового засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлялись, причину неявки суду не повідомили.

Встановлені судам та неоспорені обставини, і визначені відповідно до них правовідносини.

Будинок АДРЕСА_1 , в якому перебувають спірні приміщення загальною площею - 127,5 кв. м., загальною площею - 18,2 кв. м., загальною площею - 19,1 кв. м., які належать ОСОБА_4 , було побудовано МЖБТ «ДОМ» та введено до експлуатації двома чергами. Перша черга будівництва була введена в експлуатацію відповідно до акту Державної технічної комісії про прийняття закінченого об`єкта в експлуатацію від 24 грудня 2003 року, який затверджений розпорядженням Київської районної адміністрації за № 2096 від 25 грудня 2003 року, друга черга будівництва була введена в експлуатацію відповідно до акту Державної технічної комісії про прийняття закінченого об`єкта в експлуатацію від 18 листопада 2004 року, який затверджений розпорядженням Київської районної адміністрації за № 1691 від 18 листопада 2004 року.

ОСОБА_4 є власницею трьох нежитлових приміщень в будинку АДРЕСА_1 , а саме власницею нежитлового приміщення, загальною площею - 19,1 кв. м., що підтверджується свідоцтвом про право власності від 18 березня 2009 року серії НОМЕР_2 , власницею нежилого приміщення, загальною площею - 127,5 кв. м., що підтверджується свідоцтвом про право власності від 10 лютого 2005 року серії НОМЕР_3 та власницею нежитлового приміщення, загальною площею - 18,2 кв. м., що підтверджується свідоцтвом про право власності від 18 березня 2009 року серії НОМЕР_1 .

Право власності на вищевказані нежитлові приміщення з подальшою видачею свідоцтв про право власності було набуто ОСОБА_4 на підставі укладених з МЖБТ «ДОМ» інвестиційних договорів та актів приймання-передачі до них.

В матеріалах справи містяться належним чином завірені забудовником - МЖБТ «ДОМ» виписка з інвестиційного договору від 04 вересня 2003 року, виписка з інвестиційного договору від 12 вересня 2003 року, виписка з інвестиційного договору від 10 березня 2004 року.

Як, вбачається з виписок з інвестиційних договорів та безпосередньо з свідоцтв на право власності ОСОБА_4 , саме на підставі інвестиційних договорів та актів приймання-передачі ОСОБА_4 було отримано право власності на нежитлові приміщення загальною площею 18,2 кв.м. на підставі інвестиційного договору від 12 вересня 2003 року та акту приймання-передачі від 12 лютого 2005 року отримано право власності на нежитлове приміщення загальною площею 19,1 кв. м., на підставі інвестиційного договору від 10 березня 2004 року та акту приймання-передачі від 20 грудня 2004 року було отримане право власності не нежитлове приміщення загальною площею 127.5 кв. м.

Пунктом 1.1. вищевказаних договорів визначено, що предметом інвестиційного договору є співпраця Сторін (МЖБТ «ДОМ» та ОСОБА_4 ) по інвестуванню та будівництву нежилих приміщень (загальною площею 125,7 кв.м., загальною площею 18,2 кв.м., загальною площею 19,1 кв. м.) в жилому будинку АДРЕСА_1 .

Пунктом 3.1.1. вищевказаних договорів було встановлено обов?язок МЖБТ «ДОМ» організовувати будівництво об?єкту, зазначеного у п.1.1. цих договорів, згідно з проектно-кошторисною документацією.

Пунктом 6.2. інвестиційних договорів передбачено, що обов?язки за цим договором вважаються виконаними після проведення остаточних розрахунків по будівництву.

ОСОБА_4 повністю виконала свої зобов?язання за інвестиційними договорами б/н від 04 вересня 2003 року на будівництво нежитлового приміщення 18,2 кв. м., за інвестиційним договором б/н від 12 вересня 2003 року на будівництво нежитлового приміщення 19,1 кв.м., за інвестиційним договором б/н від 10 березня 2004 року на будівництво нежитлового приміщення 127,5 кв. м., а саме у повному обсязі сплатила грошові кошти.»

Зазначені обставини підтверджуються довідкою МЖБТ «ДОМ» за №70/5/2 від 13 травня 2005 року. Крім того, даний факт підтверджував при розгляді зазначеної справи і представник забудовника - МЖБТ «ДОМ».

Отже, ОСОБА_4 правомірно набула право власності на нежитлові приміщення в жилому будинку АДРЕСА_1 загальною площею 18,2 кв. м. за інвестиційним договором б/н від 4 вересня 2003 року, загальною площею 19,1 кв.м. за інвестиційним договором б/н від 12 вересня 2003 року, загальною площею 127,5 кв.м. за інвестиційним договором б/н від 10 березня 2004 року та у повному обсязі виконала зобов`язання по вищевказаних договорах.

Також матеріали справи містять належним чином завірені копії свідоцтв про право власності серії НОМЕР_3 від 10 лютого 2005 року, серії НОМЕР_1 від 18 березня 2009 року, серії НОМЕР_2 від 18 березня 2009 року.

Як вбачається із виписок з інвестиційних договорів та безпосередньо із свідоцтв на право власності ОСОБА_4 , саме на підставі інвестиційного договору від 04 вересня 2003 року та акту приймання-передачі від 12 лютого 2005 року ОСОБА_4 було отримано право власності на нежитлове приміщення, загальною площею - 18,2 кв. м., на підставі інвестиційного договору від 12 вересня 2003 року та акту приймання-передачі від 12 лютого 2005 року отримано право власності на нежитлове приміщення, загальною площею - 19,1 кв. м., на підставі інвестиційного договору від 10 березня 2004 року та акту приймання передачі від 20 грудня 2004 року було отримане право власності не нежитлове приміщення, загальною площею - 127,5 кв.м.

Мотивувальна частина

Застосовані норми права та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За правилами, передбаченими п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

По справі виникли правовідносини щодо права власності.

Згідно зі ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

За правилами ч. ч. 1, 2 ст. 328 ЦК України, Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно з п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року №11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано в главах 1, 2 розділу V ЦПК України, де врегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.

Відповідно до ч. 1 ст. 352 ЦПК України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. З аналізу приписів ч. 1 ст. 352 вбачається, що право апеляційного оскарження судового рішення мають також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси та (або) обов`язки. Зазначені особи можуть подати апеляційну скаргу, якщо оскаржуваним рішенням суду безпосередньо вирішено питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, тобто оскаржуваним рішенням безпосередньо встановлено, змінено або припинено права або обов`язки цих осіб.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 12 вересня 2014 року фактично вилучено з власності останньої частину неподільного майна багатоквартирного будинку, а саме - приміщення котельної, частина вестибюля, колясочна. Між тим, апеляційний суд не погоджується з вказаним доводом апеляційної скарги з огляду на те, що оскаржуваним рішенням суду безпосередньо не встановлено, не змінено та не припинено права або обов`язки ОСОБА_1 .. Оскаржуваним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2 , ОСОБА_3 було відмовлено у задоволенні позовних вимог щодо визнання незаконними та скасування свідоцтв про право власності на нежитлові приміщення. Отже, враховуючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що саме вказані свідоцтва про право власності є такими, які, як на думку апелянта, порушують права та законні інтереси ОСОБА_1 як власниці квартири АДРЕСА_6 у вищенаведеному будинку та співвласника спільного майна, до якого належать спірні приміщення. Оскаржуване рішення суду першої інстанції не має наслідку встановлення, зміни або припинення спірного, незаконного, як на думку апелянта, правочину, а отже питання про встановлення, зміну та припинення прав, обов`язків або інтересів ОСОБА_1 цим рішенням суду не вирішувалося.

За таких обставин апеляційна скарга є безпідставною, а тому її треба залишити без задоволення.

Колегія суддів також погоджується з доводами відповідача, що на момент розгляду справи у суді першої інстанції в 2014 році, позивачами ОСОБА_3 та ОСОБА_11 не надавалось жодних експертних висновків суду (з огляду на визнання процесуальним законодавством на той час виключно судової експертизи), також не заявлялось жодних клопотань про призначення судової експертизи. А також, що зазначені доводи, можуть бути підставою для перегляду справи за нововиявленими обставинами (за наявності відповідних підстав), але ніяк не підставою для перегляду законного рішення суду, обгрунтованість якого підтверджена судовими інстанціями вищого рівня, оскільки на момент розгляду зазначеної справи зазначеного доказу не існувало.

Інші доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права та не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до законодавства, та на законність судового рішення.

За таких обставин, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального права в зв`язку з чим, апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.

07 червня 2023 року на адресу Одеського апеляційного суду від представника ОСОБА_4 - адвоката Клачок Б.О. надійшло клопотання про розподіл судових витрат у цивільлній справі №520/10983/14-ц, відповідно до якого остання просила стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 судові витрати з оплати гонорару адвоката на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 гривень.

При цьому посилаючись на те, що у зв?язку із зверненням ОСОБА_1 з цією апеляційною скаргою, відповідачка ОСОБА_4 була змушена звернутися за професійною правовою допомогою до адвоката Б.О. Клачок задля захисту своїх законних прав та інтересів. На підставі такого звернення було укладено Додаткову угоду №1 від 24.05.2023 р. до Договору про надання професійної правничої (правової) допомоги №1 від 20.02.2023 р.

Додатковою угодою №2 від 26.05.2023 р. до Договору про надання професійної правничої (правової) допомоги №1 від 20.02.2023 р. сторони погодили, що гонорар адвоката за представництво інтересів Клієнта у межах провадження по справі №520/10983/14-ц про визнання незаконними та скасування свідоцтв про право власності на нежитлові приміщення становить 20 000 (двадцять тисяч) гривень 00 коп.

У зв?язку з безпосередньою пов?язаністю судових витрат ОСОБА_4 на правову допомогу із розглядом даної справи, адже сама необхідність звернення відповідачки 1 до адвоката Б. Клачок із запитом про надання професійної правничої (правової) допомоги, а також укладення відповідного договору і оплати гонорару адвоката, була зумовлена безпосередньо зверненням апелянта до суду з безпідставною апеляційною скаргою з вимогою про скасування права приватної власності ОСОБА_4 на нерухоме майно. Таким чином, якби апелянт не звернулася до суду - відповідачка 1 не змушена була би користуватися послугами адвоката та оплачувати їх.

Так, на підтвердження обгрунтованості розміру понесених витрат на професійну правничу (правову) допомогу Відповідачка 1 надає наступні докази:

1) належним чином засвідчену копію Договору про надання професійної правничої (правової) допомоги № 1 від 20.02.2023 р., укладеного ОСОБА_4 з адвокатом Клачок Б.О.;

2) належним чином засвідчену копію Додаткової угоди №1 від 24.05.2023 р. До Договору про надання професійної правничої (правової) допомоги № 1 від 20.02.2023 р., укладеного ОСОБА_4 з адвокатом Б.О. Клачок;

3) належним чином засвідчену копію Додаткової угоди №2 від 26.05.2023 р. До Договору про надання професійної правничої (правової) допомоги № 1 від 20.02.2023 р., укладеного ОСОБА_4 з адвокатом Б.О. Клачок;

4) належним чином засвідчену копію акту-рахунку адвоката Б.О. Клачок № 1 від 26.05.2023 р.;

5) детальний опис наданої адвокатом Б.О. Клачок професійної правничої (правової) допомоги на користь ОСОБА_4 за Договором про надання професійної правничої (правової) допомоги № 1 від та додатковою угодою № 1 від 24.05.2023 р. та № 2 від 26.05.2023 р. до Договору.

Задля суворого дотримання відповідачкою 1 вимог ст. 141 ЦПК України в частині належної аргументації безпосередньої пов?язаності судових витрат на правову допомогу із розглядом даної справи, зазначила наступне.

По-перше, сама необхідність звернення ОСОБА_4 до адвоката Б.О. Клачок із запитом про надання професійної правничої (правової) допомоги, а також укладення відповідного договору, додаткових угод до нього і оплати гонорару адвоката, була зумовлена безпосередньо зверненням апелянта до суду з апеляційною скаргою на законне та обгрунтоване рішення суду, яке підтверджує правомірність набуття ОСОБА_4 права власності на об?єкти нерухомого майна з метою таке право власності скасувати, тобто посяганням апелянта на її законне право власності. Таким чином, якби апелянт не звернулася до суду - відповідачка 1 не змушена була би користуватися послугами адвоката та оплачувати їх.

По-друге, на думку відповідачки 1 та її представника, належне надання правової (правничої) допомоги у обсязі, що наведений у Детальному описі наданої адвокатом Б.О. Клачок професійної правничої (правової) допомоги на користь ОСОБА_4 за Договором про надання професійної правничої (правової) допомоги від № 1 від 20.02.2023 р. та додатковими угодами до такого Договору, за переліком відповідних послуг, цілком відповідає поставленому перед адвокатом клієнтом ОСОБА_4 завданню - захистити законне право власності відповідачки 1 шляхом доведення перед судом неспроможності та необгрунтованості доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо визнання незаконними та скасування свідоцтв про право приватної власності ОСОБА_4 на нерухоме майно.

Детальний опис наданої адвокатом Б.О. Клачок професійної правничої (правової) допомоги на користь ОСОБА_4 за Договором про надання професійної правничої (правової) допомоги № 1 від 20.02.2023 р., додатковою угодою № 1 від 24.05.2023 р. та додатковою угодою № 2 від 26.05.2023 р. до Договору містить у собі вичерпний перелік та суть усіх наданих адвокатом послуг та виконаних робіт у межах виконання доручення відповідачки 1 на представництво і інтересів у цивільній справі № 520/10983/14-ц.

Згідно з положеннями ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 3 ст. 133 ЦПК України закріплено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, експертів та проведенням експертизи.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. У якості доказів у більшості випадків достатньо надати суду договір про надання правової допомоги, акт прийому-передачі наданих послуг згідно договору про надання правової допомоги, платіжні доручення на оплату послуг адвоката та квитанції про оплату клієнтом цих доручень. Цю позицію підтримав у своїй постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №19/64/2012/5003 від 31.01.2019 р., зазначивши, що «суд апеляційної інстанції, врахувавши те, що відповідачем підтверджено правовий статус адвоката, наявність доказів фактичного перерахування йому коштів на підставі договору, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, правомірно виніс додаткову постанову, якою задовольнив заяву про відшкодування судових витрат на оплату послуг адвоката».

Згідно процесуального законодавства, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірний із:

1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та/або значенням справи для сторони, в т.ч. впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 13.02.2019 р. у справі №756/2114/17, «при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), і розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішеннях від 12 жовтня 2006 р. у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 р. у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 23 січня 2014 р. у справі «East/West Alliance Limited проти України», від 26 лютого 2015 р. у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 р. у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Таким чином, суд може зменшити розмір судових витрат, якщо:

• заявлені судові витрати завищені, враховуючи обставини справи (ціна позову, тривалість справи, виклик свідків, призначення експертизи тощо);

• суду не було надано достатніх доказів фактичного здійснення витрат (відсутні акт прийому-передачі юридичних послуг, платіжне доручення та квитанції про сплату за надані послуги тощо);

• заявлені судові витрати були недоцільні або не обов`язкові (не підтверджена нагальна потреба у вивченні додаткових джерел права, завищений обсяг часу на технічну підготовку документів тощо).

07 червня 2023 року на адресу Одеського апеляційного суду від представника ОСОБА_1 - адвоката Доніної Л.А. надійшли письмові пояснення, відповідно до яких, остання вважає, що витрати ОСОБА_4 на професійну правничу допому не підглягають відшкодуванню.

При цьому посилаючись на те, що суд зобов?язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуваниям того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обгрунтованою.

Суд не зобов?язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

На думку апелянта, ОСОБА_4 не має право на компенсацію судових витрат пов?язаних з наданням професійної правничої допомоги, тому що нею не доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір є обгрунтованим.

Тверджения ОСОБА_4 про розмір нібито понесених нею та документально непідтверджених витрат пов?язаних з розглядом даної справи, не є пропорційним до предмету спору.

Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи (розгляд питання про ухвалення додаткового рішення без повідомлення її учасників), її складності та виконаної адвокатом роботи (тривалість справи, ціна позову, та надання правової допомоги за ідентичними справами), колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зменшення їх розміру та стягнення з апелянта на користь позивачки витрат на професійну правничу допомогу у розмірі - 15000 гривень.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 12.09.2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , Молодіжного житлово-будівельного товариства «ДОМ», Виконавчого комітету Одеської міської ради про визнання незаконними та скасування свідоцтв про право власності на нежитлові приміщення- залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_7 ) на Користь ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_5 , адреса проживання: АДРЕСА_8 ), судові витрати з оплати гонорару адвоката на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 гривень.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 19 червня 2023 року.

Головуючий: О. В. Князюк

Судді: О.М. Таварткіладзе

А. П. Заїкін