Ухвала

22 червня 2023 року

м. Київ

справа № 278/3272/20

провадження № 61-6422 ск23

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 15 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності та витребування майна,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду із вказаним позовом, у якому просила визнати житловий будинок АДРЕСА_1 , земельну ділянку площею 0,2500 га для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд за кадастровим номером 1822084400:03:002:0066, та земельну ділянку площею 0,0850 га для ведення особистого селянського господарства за кадастровим номером 1822084400:03:002:0067, які розташовані по АДРЕСА_1 , - спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; визнати за нею право власності на 1/2 частину вищевказаного житлового будинку та на 1/2 частини зазначених земельних ділянок; витребувати від ОСОБА_1 1/2 частину вищевказаного нерухомого майна.

Посилалась на те, щопід час перебування її із померлим ОСОБА_3 у шлюбібуло придбано спірне нерухоме майно, яке є їх спільною сумісною власністю подружжя, тому вона має право на отримання своєї частки у майні, яка складає 1/2 від усього спірного майна, однак на підставі судових рішень власником спірного нерухомого майна є відповідач.

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 01 червня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 15 березня 2023 року рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 01 червня 2022 року скасовано та ухвалено нове, яким позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано житловий будинок АДРЕСА_1 , об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Визнано за ОСОБА_2 право власності на ідеальну частку в житловому будинку АДРЕСА_1 , та право власності на ідеальну частку земельної ділянки площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд із кадастровим номером 1822084400:03:002:0066, яка розташована по АДРЕСА_1 .

У задоволенні решти позову відмовлено.

До Верховного Суду 27 квітня 2023 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції, у якій просила її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 10 травня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.

У червні 2023 року до суду касаційної інстанції надійшла заява про усунення недоліків касаційної скарги та уточнена редакція касаційної скарги, з якої вбачається, що ціна позову на день його подання становила 89 396,50 грн (оціночна вартість земельної ділянки площею 0,2500 га становила 28 650,00 грн, земельної ділянки площею 0,0850 га - 4 148,00 грн, житлового будинку - 145 995,00 грн, що підтверджується копіями звітів про експертну грошову оцінку земельних ділянок та оцінку майна, житлового будинку за 2019 рік), тому виходячи із цієї ціни позову сплачено судовий збір за вимоги майнового характеру.

Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, з урахуванням такого.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається скарга (пункт 1 частини шостої, частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» передбачено, що у 2023 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2023 року (на час подання касаційної скарги) - 2 684,00 грн.

Положення пункту 2 частини першої статті 176 ЦПК України передбачають, що у позовах про визнання права власності на майно або його витребування ціна позову визначається вартістю майна.

Предметом касаційного оскарження є судове рішення, ухвалене у справі про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності на 1/2 частину нерухомого майна та його витребування, ціна якого становила 89 396,50 грн. На виконання вимог ухвали від 10 травня 2023 року заявник не надала доказів, що є інша вартість цього майна.

Отже, ціна позову станом на 01 січня 2023 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 684*100=268 400), тому в силу вимог закону ця справа є малозначною за ціною позову.

Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

Встановлені підпунктами «а-г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України підстави для касаційного оскарження судових рішень лише у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним (зокрема, коли касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково), має гарантувати право на остаточне та обов`язкове до виконання судове рішення, стабілізувати цивільні правовідносини.

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги про те, що ця справа не визнавалася судами попередніх інстанцій малозначною та розглядалася в загальному провадженні, тому не є малозначною та не може нею бути, оцінює їх критично, оскільки предмет позову та складність справи свідчить про те, що розгляд справи може бути розглянуто і в порядку спрощеного позовного провадження, так як ця справа є малозначною за ціною позову в силу вимог закону.

Інших належних та обґрунтованих доводів, які б свідчили про можливість відкриття касаційного провадження в цій справі, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі не наведено, а тому суд приходить до висновку про відмову у відкритті касаційного провадження.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись статтею 129 Конституції України, статтею 19, статтею 260, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 15 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності та витребування майна.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслатизаявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара