Постанова

Іменем України

14 червня 2023 року

м. Київ

справа № 308/8388/21

провадження № 61-3075св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - керівник Ужгородської окружної прокуратури Закарпатської області,

відповідачі: Ужгородська міська рада Закарпатської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Ужгородської окружної прокуратури Закарпатської області на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 липня

2021 року у складі судді Дегтяренко К. С. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 30 січня 2023 року у складі колегії суддів: Готри Т. Ю., Джуги С. Д., Собослоя Г. Г.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та судових рішень судів першої

та апеляційної інстанцій

У липні 2021 року керівник Ужгородської окружної прокуратури Закарпатської області звернувся до суду з позовом до Ужгородської міської ради Закарпатської області, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, витребування земельної ділянки.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області

від 06 липня 2021 року позовну заяву керівника Ужгородської окружної прокуратури Закарпатської області залишено без руху у зв`язку

із неподанням доказів повідомлення прокурором органу, який вчиняє бездіяльність та не звертається до суду в інтересах держави, про свій намір звернутися до суду.

На виконання вимог цієї ухвали суду прокурор подав заяву, у якій повідомив, що він звертається з цим позовом як самостійний позивач, оскільки відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, у зв`язку із чим не зобов`язаний нікого повідомляти про звернення до суду із цим позовом.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області

від 27 липня 2021 року позовну заяву керівника Ужгородської окружної прокуратури Закарпатської області повернуто позивачу.

Суд першої інстанції виходив із відсутності у прокурора підстав для представництва інтересів держави, а отже і права на звернення до суду,

що є перешкодою для розгляду справи по суті. При цьому прокурор

не виконав вимоги ухвали від 06 липня 2021 року про залишення позову без руху, не надав докази повідомлення органу, який вчиняє бездіяльність - Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - Держгеокадастр), та не врахував висновки Верховного Суду, викладені

у постанові від 15 червня 2021 року в справі № 807/784/17.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 30 січня 2023 року апеляційну скаргу керівника Ужгородської окружної прокуратури Закарпатської області залишено без змін. Ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 липня 2021 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що забезпечення законності, тобто дотримання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю на відповідній території покладено саме на Держгеокадастр.

Враховуючи те, що прокурор не звертався до відповідного органу, до сфери повноважень якого входить контроль та реагування на виявлені порушення закону, для вжиття відповідних заходів і помилково зазначив у позові про відсутність такого органу, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав, передбачених частиною третьою статті 185 ЦПК України, для повернення позову прокурора.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у березні 2023 року до Верховного Суду, Ужгородська окружна прокуратура Закарпатської області посилаючись неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення

та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано помилковістю висновків судів попередніх інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви, які

не узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 05 лютого 2019 року у справі № 910/7813/18, від 08 вересня 2021 року

у справі № 308/9892/16-ц, від 06 липня 2021 року у справі № 922/3025/20,

10 травня 2022 року у справі № 308/8384/21, 25 січня 2023 року у справі

№ 308/8382/21 та Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року

у справі № 587/430/16-ц, від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18,

від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, від 15 вересня 2020 року

у справі № 469/1044/17.

На думку Ужгородської окружної прокуратури Закарпатської області, земельна ділянка, яка неправомірно передана Ужгородською міською радою Закарпатської області у власність ОСОБА_1 , належить до земель комунальної власності, а тому Держгеокадастр та його територіальні органи не наділені повноваженнями розпорядника спірної землі у тому числі, щодо захисту права власності.

Крім того, наявні в Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області функції державного нагляду (контролю) в частині дотримання земельного законодавства не наділяють цей орган правом звернення до суду із позовними вимогами, заявленими прокурором у цій справі.

Прокурор самостійно звернувся до суду за захистом порушених інтересів територіальної громади м. Ужгород Закарпатської області як позивач, оскільки вважає, що Ужгородська міська рада Закарпатської області, яка уповноважена здійснювати функції розпорядника землі у спірних правовідносинах, діяла всупереч вимогам чинного законодавства та волі територіальної громади, прийняла незаконне рішення і виступає у справі відповідачем.

Інший орган, який у цьому випадку міг би представляти інтереси територіальної громади м. Ужгород, відсутній.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 березня 2023 року було відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи із Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області.

У квітні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 07 червня 2023 року справу призначено

до розгляду.

Відзив на касаційну скаргу до суд не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області

від 06 липня 2021 року позов прокурора залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, шляхом надання суду доказів щодо повідомлення прокурором органу, який вчиняє бездіяльність та не звертається до суду в інтересах держави.

Постановляючи ухвалу від 06 липня 2021 року, суд першої інстанції виходив із того, що забезпечення законності, тобто дотримання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю на відповідній території покладено

на Держгеокадастр. Прокурор не звертався до органу, у сферу повноважень якого входить контроль та реагування на виявлені порушення закону, для вжиття відповідних заходів і помилково зазначив у позові про відсутність повноважень у такого органу.

20 липня 2021 року прокурором подано до суду заяву про усунення недоліків, в обґрунтування якої прокурор зазначив, що: спірна земельна ділянка перебуває у комунальній власності не належить до земель сільськогосподарського призначення державної власності, тому Держгеокадастр у цьому випадку не наділений повноваженнями власника на захист права власності, а надані законом функції державного нагляду (контролю) в частині дотримання земельного законодавства не надають Держгеокадастру права на звернення до суду з позовними вимогами, заявленими у цій справі. Функції власника зазначеної земельної ділянки виконує Ужгородська міська рада Закарпатської області, яка повинна діяти в інтересах відповідної територіальної громади.

На думку прокурора, Ужгородська міська рада Закарпатської області не може самостійно скасувати оскаржуване рішення, яке є актом індивідуальної дії. Ужгородська міська рада Закарпатської області уповноважена на захист інтересів держави, як представник влади, будучи органом місцевого самоврядування, у цьому випадку сама ж і допустила порушення вимог земельного законодавства, що виразилося у прийнятті незаконного рішення, а отже повинна виступати відповідачем у справі, що процесуально позбавляє її можливості бути позивачем у цій же справі. Поєднання позивача

та відповідача в одній особі суперечило б вимогам ЦПК України».

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3

частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга Ужгородської окружної прокуратури Закарпатської області підлягає задоволенню.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої-третьої статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених

у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження

до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Якщо позивач відповідно

до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені

статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої

статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси

у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Конституції України земля,

її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування

в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 14 Конституції України).

За змістом статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад; здійснення контролю

за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до статті 25, пункту 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання. До виключної компетенції міських рад належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Частиною другою статті 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє

у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом (статті 172 ЦК України).

Згідно із частиною другою статті 4 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено,

що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав

і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що на прокуратуру покладається функція представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III ЦПК України.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження,

а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (частина третя

статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Вказаним приписам кореспондують відповідні приписи ЦПК України, зокрема у частині четвертій статті 56 цього Кодексу визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Системне тлумачення частин четвертої, п`ятої статті 56 ЦПК України

та статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку,

що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави

у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19).

У розглядуваній справі, повертаючи позов прокурора, суди вважали,

що прокурор не усунув недоліки позовної заяви та не довів наявності підстав для звернення до суду в інтересах держави.

Верховний Суд не погоджується із такими висновками судів попередніх інстанцій, виходячи з наступного.

Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.

Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює

(пункт 26 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року

у справі № 698/119/18).

В позовній заяві та заяві про усунення недоліків, прокурор навів обґрунтування, чому він звертається до суду самостійно, як позивач,

та вказав, що Ужгородська міська рада, яка мала б захищати інтереси територіальної громади, є відповідачем у справі, а інший орган, який би міг представляти інтереси територіальної громади м. Ужгорода Закарпатської області, відсутній.

При цьому неможливість подання позову в інтересах Ужгородської міської ради Закарпатської області, прокурор обґрунтував тим, що міська рада прийняла незаконне, на його думку рішення, яке не може сама скасувати,

у зв`язку з чим є відповідачем у справі.

Отже, прокурор пред`явивши позов до Ужгородської міської ради Закарпатської області, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і на виконання вимог статті 56 ЦПК України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру» у тексті позовної заяви обґрунтував, підставу самостійного звернення із позовом

до суду і таким чином виконав вимоги частини п`ятої статті 175 ЦПК України.

Щодо необхідності подання прокурором доказів на підтвердження того,

що він попередньо повідомляв відповідні компетентні органи, зокрема Держгеокадастру, які б мали самостійно захищати інтереси держави, на чому наполягали суди попередніх інстанцій, колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до частин першої-другої статті 2 ЗК України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Згідно з частинами першою-третьою статті 78 ЗК України право власності

на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується

на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів,

що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати

у приватній, комунальній та державній власності.

Статтею 84 ЗК України передбачено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно із частинами першою-другою статті 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця

їх розташування.

За змістом положень статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками

із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах

їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або

у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Крім того, згідно із абзацом п`ятим статті 152 ЗК України до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику

у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, у сфері земельних відносин, належить організація та здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права

на землю.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15 (в редакції на час ухвалення оскаржених судових рішень) Держгеокадастр є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики

та продовольства України і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій

і форм власності, родючості ґрунтів.

Органи Держгеокадастру можуть виконувати, зокрема, функції:

1) функції розпорядника земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності від імені власника, яким є держава Україна, з усіма повноваженнями власника на захист права власності;

2) функції органу державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель.

У справі, що розглядається, спірна земельна ділянка з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, до прийняття Ужгородською міською радою Закарпатської області оспорюваного рішення належала до земель комунальної власності, не є земельною ділянкою сільськогосподарського призначення та не належить до агропромислового комплексу, тому Держгеокадастр у цьому разі не наділений повноваженнями розпорядника

з усіма повноваженнями власника на захист відповідного права власності.

При цьому Держгеокадастр не наділений повноваженнями на звернення

до суду з позовом про скасування рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність фізичній особі, для будівництва та обслуговування житлового будинку, земельної ділянки комунальної власності.

Зазначене свідчить про наявність у прокурора права звернутися до суду

із відповідним позовом самостійно, без надання доказів на підтвердження того, що він попередньо повідомляв компетентні органи (у даному випадку Ужгородську міську раду), яка уповноважена захищати інтереси територіальної громади м. Ужгорода.

Таким чином, прокурор навів достатньо суджень і обґрунтувань для самостійного звернення до суду за захистом інтересів держави та, відповідно, розгляду позовних вимог по суті.

Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними

у постановах від 05 лютого 2019 року у справі № 910/7813/18, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 15 січня 2020 року у справі

№ 698/119/18, 10 травня 2022 року у справі № 308/8384/21 та від 25 січня 2023 року у справі № 308/8382/21.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково

і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема

за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Частиною шостою статті 411 ЦПК України встановлено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

З урахуванням викладеного, оскаржувані ухвала суду першої інстанції про повернення позовної заяви та постанова апеляційного суду, прийнята

за результатами її апеляційного перегляду, підлягають скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття провадження.

Оскільки справа підлягає направленню до суду першої інстанції, передбачені частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Ужгородської окружної прокуратури Закарпатської області задовольнити.

Ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області

від 27 липня 2021 року про повернення позовної заяви та постанову Закарпатського апеляційного суду від 30 січня 2023 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття провадження.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

С. Ф. Хопта