УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2023 року

м. Київ

справа № 295/7817/21

провадження № 51-3783 ск 23

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши касаційну скаргу заступника керівника Житомирської обласної прокуратури на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 16 березня 2023 року щодо засудженого ОСОБА_4 ,

встановив:

Вироком Богунського районного суду м. Житомира від 13 січня 2022 року, залишеним без змін ухвалою Житомирського апеляційного суду від 16 березня 2023 року ОСОБА_4 засудженого за ч. 2 ст. 121 КК України із застосуванням ст. 69 цього Кодексу до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Вирішено питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження, процесуальних витрат та речових доказів.

За вироком суду ОСОБА_4 визнано винуватим у тому, що він 18 березня 2021 року, близько 03 год, перебуваючи в одній з кімнат житлового будинку

АДРЕСА_1 , умисно здійснив два постріли в спину, в область проекції серця ОСОБА_5 (батька), з револьверу «Stalker», спорядженого патронами Флобера кільцевого запалювання калібру 4 мм, спричинивши останньому тяжкі тілесні ушкодження у вигляді вогнепального поранення грудної клітки з ушкодженням пристінкової плеври, серця та правої легені, ускладнених розвитком масивної крововтрати, що знаходяться в прямому причинному зв`язку зі смертю потерпілого.

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягло невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

На думку прокурора, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність полягає у безпідставній перекваліфікації судом першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дій ОСОБА_4 з ч. 1 ст. 115 та ч. 2 ст. 121 КК України, оскільки досліджені докази свідчать про обдуману послідовність дій засудженого, спрямованих саме на умисне вбивство потерпілого. Окрім цього, судом застосовано закон, який не підлягає застосуванню, а саме ст. 69 КК України, з огляду на те, що на переконання прокурора судом безпідставно визнано повне визнання вини та щите каяття обставинами, що пом`якшують покарання. Застосування приписів ст. 69 КК України мало наслідком призначення надмірно м`якого покарання засудженому. Разом з цим, відхиляючи апеляційну скаргу прокурора, суд належним чином своє рішення не мотивував, навів загальні фрази та зазначив про обґрунтованість висновків місцевого суду, чим допустив порушення вимог ст. 419 КПК України.

Перевіривши касаційну скаргу та долучені до неї копії судових рішень, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 2 частини 2 статті 428 КПК України з огляду на таке.

Згідно ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Доводи касаційної скарги прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме безпідставну перекваліфікацію дій засудженого ОСОБА_4 з ч. 1 ст. 115 на ч. 2 ст. 121 КК України, колегія суддів вважає неспроможними з огляду на таке.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК), суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу винного.

Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю.

При цьому форма вини як елемент суб`єктивної сторони злочину з урахуванням положень ст. 62 Конституції України, ст. 17, п. 2 ч.1 ст. 91 КПК України підлягає доведенню згідно із стандартом доказування поза розумним сумнівом.

Як слідує зі змісту доданого до скарги вироку, місцевий суд, кваліфікуючи дій ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 121 КК України, виходив із встановлених обставин кримінального правопорушення, оцінивши в сукупності досліджені під час судового розгляду докази, у відповідності до вимог ст. 94 КПК України.

Так, судом покладено в основу вказаного висновку показання обвинуваченого ОСОБА_4 , потерпілої ОСОБА_6 та свідка ОСОБА_7 , які визнано достовірними та взаємоузгодженими між собою, кожен із яких повідомив про обставини, що передували та слідували за подією кримінального правопорушення, зміст яких детально наведено у вироку. Також враховано показання свідків

ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які надали аналогічні показання, зокрема, повідомили, що є медиками та у ніч події кримінального правопорушення до них за допомогою для свого чоловіка зверталась ОСОБА_6 , яка повідомляла, що чоловікові погано та він відмовляється від виклику швидкої. Окрім цього вказали, що у родині ОСОБА_10 між батьком та сином були теплі та доброзичливі взаємовідносини.

Також, судом надано оцінку висновку експерта № 284 від 18.03.2021 про причини смертів ОСОБА_5 , яка настала від вогнепального поранення грудної клітки з ушкодженням серця, правої легені, ускладненого розвитком масивної крововтрати. Дані тілесні ушкодження є вогнепальними та утворилися від неодноразової дії вогнепальних пострілів зі зброї, що оснащена кулями та відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, що утворилися в межах години до настання смерті і знаходяться в прямому причинному зв`язку з настанням смерті.

Окрім цього, в основу вироку покладено і дані висновку комплексної судово-медичної, судової медико-криміналістичної експертизи № 70 від 07.06.2021, відповідно до якої у ОСОБА_5 виявлено два вогнепальні поранення грудної клітки з наявністю вхідних отворів по задній поверхні грудної клітки, раньових каналів, один з яких проходить ззаду наперед та з низу вверх з наскрізним ушкодженням 8-го ребра, середньої долі правої легені, серцевої сумки, серця, з розвитком гемоперикарду (наявність крові в серцевій сумці) та з наявним стороннім тілом (кулею) в серцевій сумці, а другий проходить зліва направо, ззаду наперед, знизу вверх на рівні 4-5 ребер, з ушкодженням м`яких тканин та пристінкової плеври й розвитком лівобічного гемотораксу (наявність крові в лівій плевральній порожнині), які утворилися від дії куль, що були випущені при 2-х пострілах з використанням патрону «Флобер», можливо з револьверу «Stalker», мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень і знаходяться в прямому причинному зв`язку зі смертю. Смерть ОСОБА_5 настала від вогнепальних поранень грудної клітки з ушкодженням пристінкової плеври, серця та правої легені, ускладнених розвитком масивної крововтрати. З моменту спричинення тілесних ушкоджень до моменту настання смерті пройшов проміжок час, що не перевищував десятків хвилин. Життя потерпілому можливо було врятувати за умови негайної госпіталізації та проведення негайного оперативного втручання. Виявлені на кофті та футболці ОСОБА_5 пошкодження схожі між собою, являються вхідними вогнепальними пошкодженнями та утворилися внаслідок неодноразового (не менше 2-х) пострілів з вогнепальної зброї, яка була оснащена кульовим снарядом. Вказані пошкодження співпадають з пошкодженнями виявленими на тілі ОСОБА_5 . Відсутність на одязі додаткових факторів пострілу та характер виявлених тілесних ушкоджень свідчать про те, що пострілі були здійснені від 50 см до 1 м.

Враховуючи в сукупності встановлені фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що ОСОБА_4 здійснюючи постріли з близької відстані, об`єктивно усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння, припускав, що таким чином буде заподіяно ОСОБА_5 тілесні ушкодження та передбачав можливість настання наслідків у виді будь-якої за тяжкістю шкоди здоров`ю останнього, хоча і не конкретизував у своїй свідомості, якою буде така шкода, тобто діяв з неконкретизованим (невизначеним) умислом на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, а до настання смерті загиблого від таких ушкоджень - ставився необережно. Разом з цим, про відсутність умислу на заподіяння смерті загиблого свідчить і те, що після здійснення пострілів обвинувачений був поруч з батьком, останній скаржився про підвищення тиску, внаслідок раптово виниклого конфлікту, при цьому, обвинувачений наполягав на виклику швидкої, звертався за допомогою сусідів-медиків, надавав невідкладну допомогу у вигляді непрямого масажу серця та штучного дихання.

Водночас, на переконання суду сам факт заподіяння тілесних ушкоджень в життєво важливу частину тіла та характер поранення свідчать про умисний характер заподіяння таких тілесних ушкоджень, тобто встановлено умисел саме на спричинення тілесного ушкодження, а не про наявність умислу на заподіяння смерті загиблому. При цьому, на підставі досліджених в судовому засіданні доказів, а саме протоколу огляду місця події, карти виїзду швидкої допомоги, не встановлено ознак насильницької смерті, а лише під час розтину встановлено, що смерть настала внаслідок пострілів. Також суд врахував, що револьвер, з якого ОСОБА_4 здійснив постріли, не є вогнепальною зброєю, однак його використання можливо лише за певних умов і саме близькість пострілів від 50 см до 1 м спричинила такі наслідки.

Апеляційний суд, переглядаючи справу за апеляційною скаргою прокурора, належним чином проаналізував встановлені судом першої інстанції фактичні обставини кримінального провадження, наявні докази, мотиви, з яких суд виходив, постановляючи вирок, та обґрунтовано відхилив доводи скарги. При цьому зазначив, що спосіб і знаряддя заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому та поведінка обвинуваченого після події злочину свідчать про те, що ОСОБА_4 усвідомлював суспільно-небезпечний характер свого діяння, однак не бажав та не передбачав наслідків у виді смерті батька, хоча міг та повинен був їх передбачити, тобто діяв з умислом на спричинення потерпілому будь-яких тілесних ушкоджень та не мав умислу на позбавлення смерті ОСОБА_5 .

З аналізу наведеного, Верховний Суд вважає, що за встановлених фактичних обставин кримінального провадження, суд апеляційної інстанцій дійшов вірного висновку щодо правильного застосування місцевим судом закону України про кримінальну відповідальність, при цьому відсутні підстави стверджувати про необґрунтовану кваліфікацію дій ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 121 КК України.

Неспроможними є доводи прокурора про застосування закону, який не підлягав застосуванню, а саме ст. 69 КК України, що потягло невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість, з наступних підстав.

Порушене прокурором питання про недотримання визначених законом вимог, що стосуються призначенняпокарання, пов`язане із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

За змістом ч. 1 ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.

Як убачається з долученої до касаційної скарги копії ухвали, суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_4 покарання врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, дані про особу обвинуваченого, який не судимий, позитивно характеризується, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, обставини, що пом`якшують покарання, визнання вини, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, відшкодування заподіяннях матеріальних збитків та публічне вибачення у потерпілої, а також думку останньої, яка прийняла вибачення та просила суд суворо не карати обвинуваченого.

На переконання апеляційного суду, суд першої інстанції з дотриманням загальних засад призначення покарання, дійшов висновку, що сукупність наведених обставин, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, дають підстави для призначення покарання ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 121 КК України із застосуванням положень ч. 1 ст. 69 цього Кодексу у виді позбавлення волі на строк 5 років. На думку суду, саме таке покарання відповідає принципам індивідуалізації та співмірності заходу примусу характеру вчинених дій, за своїм видом та розміром є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_4 та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Апеляційний розгляд справи проведений з дотриманням вимог кримінального процесуального закону. Усі наведені прокурором в апеляції доводи, які є аналогічними доводам касаційної скарги, належним чином перевірені, на них надані достатні відповіді. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

На думку колегії суддів, доводи прокурора щодо безпідставного врахування судами повного визнання вини та щирого каяття, як обставин, що пом`якшують покарання, є непереконливими, оскільки засновані на власній оцінці встановлених обставин у кримінальному провадженні, та в цілому не спростовують правильності висновків судів у цій частині.

З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що за обставин даного кримінального провадження, даних про особу засудженого, обставин, що пом`якшують його покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, призначене ОСОБА_4 покарання із застосуванням ст. 69 КК України є законним, справедливим і співмірним характеру вчинених дій, а тому Суд не вбачає підстав вважати таке покарання явно несправедливим через м`якість або призначеним у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність ухвали апеляційного суду, умотивованість її висновків з питань правильності застосування закону України про кримінальну відповідальність, прокурором у касаційній скарзі не наведено.

З урахуванням викладеного, обґрунтування касаційної скарги не містить переконливих доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а із касаційної скарги та доданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, а тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою заступника керівника Житомирської обласної прокуратури на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 16 березня 2023 року щодо засудженого ОСОБА_4 .

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3