Постанова

Іменем України

21 червня 2023 року

м. Київ

справа № 750/14262/21

провадження № 61-2283св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач -Головне управління Державної казначейської служби у Чернігівській області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у Чернігівській області на рішення Новозаводського районного суду

м. Чернігова, в складі колегії суддів: Овсієнко Ю. К., від 07 вересня 2022 року та постанову Чернігівського апеляційного суду, в складі колегії суддів: Скрипки А. А., Євстафіїва О. К., Шарапової О. Л., від 18 січня 2023 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної казначейської служби у Чернігівській області (далі - ГУДКСУ) про відшкодування шкоди.

Позов ОСОБА_2 мотивований тим, що він є особою із інвалідністю

ІІ групи, учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС першої категорії,

у зв`язку з чим на нього поширюється дія статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідно до якої пенсія особам із інвалідністю, у яких встановлено зв`язок захворювання із роботами по ліквідації аварії на ЧАЕС, не повинна бути нижче 8 мінімальних пенсій за віком, а відповідно до вимог

статті 50 вказаного Закону особам, віднесеним до 1 категорії, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірах: особам із інвалідністю 2 групи - 75 % мінімальної пенсії за віком.

Однак у 2015-2021 роках йому виплачувалась пенсія у меншому розмірі, ніж встановлено Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Рішенням Конституційного Суду України № 1-р(ІІ)2021 від 07 квітня 2021 року у справі № 3-333/2018 (4498/18) за конституційною скаргою громадянина України ОСОБА_3 та інших громадян України щодо відповідності Конституції України (конституційності) підпункту 13 пункту 4 розділу І Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною)

частину третю статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»

від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ у редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Зазначено, що громадяни України, на яких поширюється дія статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»

від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ, мають право на відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії частини третьої статті 54 цього закону в редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року

№ 76-VIII.

ОСОБА_2 стверджував, що завдана йому майнова шкода виражена у вигляді доходів, які він міг би реально одержати за звичайних обставин (за умови застосування частини третьої статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»), якби його право не було порушено застосуванням визнаного неконституційним правового акта (частина третя статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХII у редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року

№ 76-VІІІ).

Посилаючись на те, що сума завданої йому шкоди за період з 01 січня

2015 року по 30 серпня 2021 року становить 531 413,52 грн (444 016,52 грн недоотримана щомісячна пенсія та 87 397 грн недоотримана щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю), ОСОБА_2 просив суд стягнути вказану суму із відповідача.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 07 вересня

2022 року, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду

від 18 січня 2023 року, позов задоволено.

Стягнено з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 шляхом безспірного списання 531 413,57 грн шкоди, яку він зазнав внаслідок дії частини 3 статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 була завдана майнова шкода у вигляді неотримання доходів, які позивач міг би реально одержати за звичайних обставин, за умови застосування частини третьої статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»

Оскільки пенсія ОСОБА_1 виплачувалась у меншому розмірі, ніж передбачено у вказаному Законі, суд першої інстанції прийняв до уваги та погодився із проведеним позивачем розрахунком завданої шкоди.

При цьому суд вважав, що неприйняття відповідного закону, який би встановлював порядок відшкодування державою майнової чи моральної шкоди, завданої застосуванням акту, який визнано неконституційним, не є підставою для відмови в задоволенні позову.

Апеляційний суд погодився із вказаним висновком, зазначивши, що позивач має право на компенсацію від держави за невиконання нею позитивного матеріального та процесуального обов`язку згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ГУДКСУ, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

16 лютого 2023 року ГУДКСУ подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 07 вересня

2022 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 18 січня

2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 20 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції, зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку виконання рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова

від 07 вересня 2022 року.

У травні 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначив неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 21 квітня 2021 року у справі № 520/12609/19, від 04 березня 2020 року у справі № 757/63985/16, від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18,

від 05 червня 2019 року у справі № 686/23445/17, у постановах Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 751/6859/21, від 14 грудня 2022 року у справі № 295/15069/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

ОСОБА_1 просить стягнути з держави завдану йому шкоду, яка фактично є недоотриманою пенсією.

Стягуючи з Державного бюджету України майнову шкоду за визнання нормативно-правового акта неконституційним, суди попередніх інстанцій не врахували норми бюджетного законодавства та не дослідили порядок відшкодування шкоди органами казначейства.

Державна казначейська служба України та Головне управління Державної казначейської служби України у Чернігівській області є окремими юридичними особами з чітко визначеними повноваженнями.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 звертає увагу на те, що він у позові посилався на норми статті 22 ЦК України та обґрунтовував позовні вимоги обставинами невиконання державою свого позитивного обов`язку, що передбачає можливість стягнення відповідної компенсації. Вважає, що справа правильного розглянута судами в порядку цивільного судочинства.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області та отримує пенсію по ІІ групі інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного із роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

22 липня 2021 року ОСОБА_1 звертався до Головного управління ПФУ в Чернігівській області із заявою про перерахунок пенсії.

Згідно із довідкою від 12 серпня 2021 року № 1025 ОСОБА_1 за період з січня 2015 року по серпень 2021 року включно, отримав пенсію по інвалідності в загальному розмірі 411 609,87 грн.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частина друга статті 414 ЦПК України).

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Критеріями належності справ до цивільної юрисдикції є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Тобто, за загальним правилом, в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.

У пункті 1 частини першої статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу. Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади. Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року в справі № 686/6775/18 (провадження № 61-42631сво18) зазначено, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини третьої статті 152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

У пункті 4 резолютивної частини Рішення від 07 квітня 2021 року

№ 1-р(ІІ)/2021 у справі № 3-333/2018(4498/18) Конституційний Суд України вказав, що громадяни України, на яких поширюється дія статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII, мають право на відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії частини третьої статті 54 цього закону в редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII.

У постанові від 10 червня 2021 року в справі № 400/4436/20 (провадження

№ К/9901/5280/21) Верховний Суд встановив, що позивач обґрунтовував завдану йому законом, який було визнано неконституційним, майнову шкоду у розмірі 17 150 грн недоотриманою щорічною разовою грошовою допомогою до 05 травня як учаснику бойових дій у 2017, 2018 та 2019 роках, яку він би реально міг одержати, якби окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України не діяло на момент виплати йому цієї щорічної разової грошової допомоги. […] Отже, предметом спору є стягнення збитків у вигляді недоотриманої частини щорічної разової грошової допомоги до 05 травня, які мали бути нараховані та виплачені позивачу в 2017, 2018 та 2019 роках як учаснику бойових дій.

З огляду на вказане можна зробити висновок, що спір, який виник між сторонами у справі, стосується права позивача на отримання соціальної виплати - щорічної разової грошової допомоги до 05 травня як учаснику бойових дій. Спори щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання соціальних виплат, є публічно-правовими, виникли з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб`єкта владних повноважень, тому повинні розглядатися у порядку адміністративного судочинства. Схожі за своєю суттю висновки та підходи до вирішення питання юрисдикції застосувала Велика Палата Верховного Суду в справах № 757/63985/16 (постанова від 04 березня 2020 року),

№ 0520/17342/18 (постанова від 09 лютого 2021 року), № 0686/23445/17 (постанова від 05 червня 2019 року).

Предметом спору у справі, що переглядається, є майнова шкода, розмір якої позивач визначив як розмір недоотриманої пенсії, передбаченої

частиною третьою статті 54 Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Вирішення цього спору буде залежати від правомірності нарахування та виплати позивачу пенсії. Такі правовідносини за своїм змістом є публічно-правовими та ґрунтуються на нормах публічного права, а тому мають розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Натомість суди попередніх інстанцій вказаного не врахували, та помилкового розглянули справу в порядку цивільного судочинства.

Спори щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсій та інших соціальних виплат, є публічно-правовими, виникають з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб`єкта владних повноважень, тому повинні розглядатися у порядку адміністративного судочинства.

Подібний висновок щодо юрисдикції спору викладено постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 750/1668/17,

від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц.

Намагання позивача перевести цей спір в площину деліктних правовідносин, обраний спосіб захисту шляхом стягнення коштів на відшкодування майнової шкоди й обґрунтовування позовних вимог у спосіб, притаманний спорам про відшкодування шкоди з наведенням відповідного нормативного регулювання, не змінює суті спірних правовідносин, що виникли між сторонами в цій справі, і підстави їх виникнення, а отже не робить цей спір цивільно-правовим.

За таких обставин, заявлений ОСОБА_1 спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства, що узгоджується із висновками Верховного Суду у постановах від 14 вересня 2022 року у справі

№ 552/741/22, від 14 грудня 2022 року у справі № 295/15069/21-ц,

від 08 лютого 2023 року у справі № 751/6418/21.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 16 листопада 2022 року відмовила у прийнятті до свого розгляду справи № 295/15069/21-ц.

У відповідності до частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі (частина перша статті 256 ЦПК України).

Ураховуючи наведене, судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України та частиною першою

статті 414 цього Кодексу, з роз`ясненням позивачу права протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Оскільки судами попередніх інстанцій порушені норми процесуального права щодо юрисдикції, суд касаційної інстанції не перевіряє доводи касаційної скарги щодо правильності вирішення спору по суті.

Керуючись статтями 255, 400, 409, 414, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у Чернігівській областізадовольнити частково.

Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 07 вересня

2022 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 18 січня

2023 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України у Чернігівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, про відшкодування шкоди, закрити.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що розгляд справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду та протягом десяти днів з дня отримання копії цієї постанови він може звернутись до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович