ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

7 червня 2023 року

м. Київ

справа № 638/13485/19

провадження № 61-15788св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - Харківська міська рада,

відповідач: ОСОБА_1 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -державний реєстратор Комунального підприємства «Постачальник послуг» Солоницівської селищної ради Харківської області Луценко Павло Геннадійович,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Харківської міської ради на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 листопада 2020 року, ухвалене у складі судді Аркатової К. В, та постанову Харківського апеляційного суду від 16 серпня 2021 року, прийняту колегією у складі суддів: Кругової С. С., Котелевець А. В., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року Харківська міська рада звернулася з позовом

до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - державний реєстратор Комунального підприємства «Постачальник послуг» Солоницівської селищної ради Харківської області Луценко П. Г. (далі - державний реєстратор Луценко П. Г.), про скасування державної реєстрації прав.

В обґрунтування позову вказувала, що 12 березня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Департаменту територіального контролю Харківської міської ради із заявою щодо обстеження земельної ділянки на АДРЕСА_1 для подальшого її отримання у власність із земель комунальної власності.

За змістом відомостей реєстру прав власності на нерухоме майно

за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину 6 червня 2003 року № 5-1573 зареєстровано право власності на житловий будинок з надвірними будівлями загальною площею 55,8 кв. м, житловою

площею 42,6 кв. м, розташований на АДРЕСА_1 .

В єдиному реєстрі документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування чи анулювання зазначених документів Державною архітектурно-будівельною інспекцією України (ведеться з 2011 року) відсутня інформація щодо зазначеного об`єкта нерухомості.

Разом з тим, за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно рішенням державного реєстратора Луценка П. Г. від 10 грудня 2018 року (індексний номер 44512340) проведено державну реєстрацію житлового будинку з надвірними будівлями загальною площею 134,0 кв.м, житловою

площею 42,6 кв.м, розташованого на АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1716699163101). Підставою для державної реєстрації слугувало додаткове свідоцтво про право на спадщину

від 6 червня 2003 року № 5-1573, видане Шостою харківською державною нотаріальною конторою.

Вказані обставини свідчать, що державний реєстратор зареєстрував за відповідачем право власності на вказаний будинок, площа якого збільшена на 78,2 кв.м у порівнянні з правовстановлюючим документом. Позивач вважає, що відповідач провів реконструкцію об`єкта нерухомого майна та здійснив державну реєстрацію права власності на нього без прийняття до експлуатації реконструйованого об`єкта.

За таких обставин просив скасувати рішення державного реєстратора

Луценка П. Г. від 10 грудня 2018 року (індексний номер 44512340), яким зареєстровано за відповідачем право власності на житловий будинок з надвірними будівлями загальною площею 134,0 кв.м, житловою

площею 42,6 кв.м, розташований на АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1716699163101).

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 листопада 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає про відмінність загальної площі житлового будинку відповідача у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та правовстановлюючому документі, що, на його думку, свідчить про здійснення реконструкції будинку та реєстрацію не введеного до експлуатації об`єкта нерухомого майна. Проте подані на підтвердження позовних вимог докази не доводять зазначених позивачем обставин, зокрема, щодо різної площі об`єкта нерухомого майна. За таких обставин суд першої інстанції вважав позов недоведеним належними і допустимими доказами.

Постановою Харківського апеляційного суду від 16 серпня 2021 року апеляційну скаргу Харківської міської ради задоволено частково, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 листопада 2020 року змінено шляхом викладення мотивувальної частини рішення суду в редакції постанови апеляційного суду.

Апеляційний суд зазначив, що державна реєстрація речового права не змінює правової природи самочинного будівництва та не позбавляє органи державного архітектурно-будівельного контролю владних повноважень щодо усунення встановлених порушень у сфері містобудівної діяльності, а скасування зазначеної державної реєстрації саме по собі не забезпечить усунення цих порушень.

Суд апеляційної інстанції вважав, що ефективним способом усунення виявлених порушень для органу державного архітектурно-будівельного контролю є винесення припису щодо власника об`єкту нерухомості про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису та у разі невиконання такого припису в установлений строк, - звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням. При цьому органи державного архітектурно-будівельного контролю мають довести, що здійснене будівництво є самочинним.

За таких обставин апеляційний суд, врахувавши повноваження Харківської міської ради зі здійснення державного архітектурного-будівельного контролю, дійшов висновку про обрання позивачем неналежного способу захисту права, що є самостійною підставою для відмови в позові та зміни мотивів рішення місцевого суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У вересні 2021 року Харківська міська рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального

права, просить скасувати рішення Дзержинського районного суду м. Харкова

від 24 листопада 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду

від 16 серпня 2021 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована помилковістю висновку суду апеляційної інстанції про обрання позивачем неефективного способу захисту права. Апеляційний суд не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19 та від 23 червня 2020 року

у справі № 922/2589/19, за змістом яких, починаючи з 16 січня 2020 року, законодавство не визначає такого способу захисту прав як скасування запису про державну реєстрацію прав. Заявник вважає, що з урахуванням змісту частини четвертої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» належним способом захисту права позивача у цій справі є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав.

На думку заявника, суди попередніх інстанцій не врахували висновок

Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 4 грудня 2019 року

у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19), про те, що «суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15

(провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18))».

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 8 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи

заявника про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 червня

2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19), від 4 грудня

2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19),

у постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18), від 23 червня 2020 року у справі № 922/2589/19, від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2023 року справу призначено до судового розгляду

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з актом обстеження № 639/19 від 22 квітня 2019 року, складеним головним спеціалістом відділу обстеження земельних ділянок Департаменту територіального контролю Харківською міської ради, під час обстеження земельної ділянки на АДРЕСА_1 виявлено:

- площа земельної ділянки становить 0,0659 га відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 1 березня 2019 року

№ НВ-6308364272019;

- земельна ділянка огороджена, використовується для обслуговування житлового будинку.

Суди встановили, що з 29 липня 2003 року ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину № 5-1573 від 6 червня 2003 року належить житловий будинок з надвірними будівлями (житловий будинок літ. «А-1» з прибудовами, шл/літ. житловою площею 42,6 кв. м та надвірні будівлі), розташований на земельній ділянці площею 600 кв.м на АДРЕСА_1 .

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений статтею 16 ЦК України.

Як способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненими цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.

Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16.

Звертаючись до суду з позовом, Харківська міська рада посилалася на наявність повноважень зі здійснення державного архітектурно-будівельного контролю. При цьому вважала, що міська рада в особі Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю не може пред`явити до забудовника законних вимог щодо приведення об`єкта самочинного будівництва (реконструкції) у попередній стан, оскільки забудовник зареєстрував речове право на об`єкт будівництва, тим самим отримав державне визнання його таким, що побудований відповідно до встановленого державою порядку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 7 квітня 2020 року

у справі № 916/2791/13 (провадження № 12-115гс19) вказала, що реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного.

У разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил із визначенням строку для добровільного виконання припису. У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням (частина перша статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

У таких спорах органи державного архітектурно-будівельного контролю діють лише як адміністративний орган, а метою звернення з позовом є не перехід речового права на об`єкт нерухомості, а приведення будівлі у відповідність до імперативних вимог публічно-правових норм, спрямованих на захист суспільних інтересів.

Повноваження зі здійснення контролю за технічним станом, використанням, утриманням і схоронністю об`єктів житлового фонду передбачають не лише виявлення факту правопорушення, притягнення винуватої особи до юридичної відповідальності, але також припинення цього правопорушення й усунення його негативних наслідків, зокрема на виконання владного управлінського припису.

Тобто зазначені правовідносини не завершуються фіксацією факту адміністративного правопорушення та притягненням винуватої особи до юридичної відповідальності, а продовжують існувати до моменту припинення правопорушення, усунення його негативних наслідків, виконання владного припису або визнання його незаконним і скасування.

Зазначене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 579/968/17 (провадження № 14-395цс19).

Таким чином, проведена державна реєстрація змін речового права не змінює правової природи самочинного будівництва та не позбавляє органи державного архітектурно-будівельного контролю їх владних повноважень щодо усунення встановлених порушень у сфері містобудівної діяльності, а скасування зазначеної державної реєстрації саме по собі не забезпечить усунення цих порушень.

Ефективним способом усунення виявлених порушень для органу державного архітектурно-будівельного контролю є винесення припису щодо власника об`єкта нерухомості про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису та у разі невиконання такого припису в установлений строк - звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням.

При цьому органи державного архітектурно-будівельного контролю мають довести, що здійснене будівництво є самочинним.

У справі, яка переглядається, спосіб захисту, обраний Харківською міською радою, з огляду на її повноваження зі здійснення державного архітектурного-будівельного контролю та права, які вона вважала порушеними, є неналежним, що тягне за собою відмову у задоволенні позову.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин

(пункт 77 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року

у справі № 378/596/16-ц, провадження № 14-545цс19).

За таких обставин висновки апеляційного суду про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту порушеного права є правильними.

Такий висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними

у подібних правовідносинах у постановах від 3 березня 2021 року

у справі № 641/2156/19-ц (провадження № 61-7447св20), від 17 лютого 2021 року у справі № 642/5660/18 (провадження № 61-4110св20) та від 28 вересня

2022 року у справі № 638/18616/18 (провадження № 61-10792св21).

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 30 червня

2020 року у справі № 922/3130/19 та від 23 червня 2020 року у справі № 922/2589/19, оскільки у вказаних справах, Харківська міська рада обґрунтовувала порушене право тим, що земельна ділянка, на якій знаходиться зареєстрований на підставі оспорюваного рішення державного реєстратора об`єкт нерухомого майна, перебуває у власності територіальної громади міста Харкова, що призводить до порушення прав власника земельної ділянки. У справі, яка переглядається, земельна ділянка перебуває у власності відповідача на підставі рішення 29 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок» від 21 серпня 2019 року № 1701/19 і ця рада, зазначаючи про наявність у неї повноважень зі здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, звернулася з позовом, спрямованим на захист суспільних інтересів. Враховуючи викладене, правовідносини у справах № 922/3130/19 та № 922/2589/19 не є подібними правовідносинам у справі, яка переглядається, оскільки Харківська міська рада у вказаних справа звернулась за захистом інших прав і, як наслідок, способи захисту прав у зазначених справах є відмінними.

Не впливають на правильність висновку суду апеляційної інстанції і доводи касаційної скарги про неврахування цим судом висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 4 грудня 2019 року

у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) і від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) та постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року

у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18), оскільки усунення виявлених органом державного архітектурно-будівельного контролю порушень у в межах заявлених в цій справі позовних вимог та з урахуванням поданих доказів є неможливим навіть у випадку самостійного здійснення судом правильної правової кваліфікації правовідносин і застосування судом норм матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Харківської міської ради залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного суду від 16 серпня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк В. А. Стрільчук