Особи
Учасники процесу:
Ім`я Замінене і`мя Особа
Судове рішення #485847984

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД






Головуючий у суді першої інстанції: Таран Н.Г.

Єдиний унікальний номер справи № 754/8483/22

Апеляційне провадження № 22-ц/824/7602/2023

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 червня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Мережко М.В.,

суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 09 лютого 2023 року та на додаткове рішення Деснянського районного суду м. Києва від 27 лютого 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дітей,

встановив:

У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування своїх вимог зазначала, 27.11.1999 відділом реєстрації актів громадянського стану Залізничного районного управління юстиції у м. Києві, було зареєстровано шлюб між позивачкою та відповідачем. 26.09.2018 Деснянським районним судом м. Києва, шлюб між ними було розірвано.

За час перебування у шлюбі у сторін народилось троє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3

Позивачка вказувала, що з 2016 року сторони проживають окремо. Діти залишилися проживати з позивачкою за адресою: АДРЕСА_1 .

Посилаючись на те, що діти проживають з матір`ю та знаходяться на її утриманні, просила суд стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання неповнолітніх дітей - ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в розмірі 1/3 частини його доходу до повноліття дітей, починаючи з дня подання заяви до суду.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 09 лютого 2023 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі частини всіх видів його доходів (але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину), щомісячно, починаючи з 22.09.2022 року і до досягнення дітьми повноліття.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави 992,40 грн судового збору.

В іншій частині позовних вимог позивачу відмовлено.

Додатковим рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 27 лютого 2023 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 7500,00 грн

Не погоджуючись із таким рішенням суду першої інстанції, позивачка ОСОБА_1 подала до суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального права, просить рішення Деснянського районного суду м. Києва від 09 лютого 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання дітей у розмірі 1/3 частки усіх видів його доходу, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину.

У апеляційній скарзі стверджує, що ухвалюючи рішення про стягнення аліментів, суд першої інстанції, крім іншого, урахував, що відповідач добровільно утримує старшого сина сторін, який продовжує навчання. Однак, ІНФОРМАЦІЯ_4 старший син сторін ОСОБА_8 помер і ця обставина, на думку позивачки, має бути врахована судом при визначенні розміру аліментів.

Також просить скасувати додаткове рішення Деснянського районного суду м. Києва від 27 лютого 2023 року та ухвалити нове, яким стягнути 15 000,00 грн судових витрат на правову допомогу; стягнути витрати на правову допомогу в Київському апеляційному суді у розмірі 7500,00 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_2 вказує, що добровільно виконує свій обов`язок з утримання дітей. Вважає апеляційну скаргу безпідставною, а рішення суду - законним і обґрунтованим. Просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а судові рішення суду першої інстанції - без змін.

За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є стягнення аліментів на утримання дітей у розмірі 1/3 частки усіх видів його доходу відповідача.

За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Встановлено, що сторони по справі є батьками:

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією паспорта № НОМЕР_1 від 24.03.2020 виданий ТСЦ 8027;

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 виданий Відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві від 05.02.2009, про що здійснено актовий запис № 386;

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 виданий Відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві від 18.05.2010, про що здійснено актовий запис № 1331.

Також судом встанволено, що сторони спільно не проживають, діти залишились проживати з матір`ю та знаходяться на її утриманні. Вказана обставина сторонами не заперечується.

У принципі 6 Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (ч. 3 ст. 51 Конституції України).

Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї (ст. 150 СК України).

Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (до ст. 180 СК України).

За приписами ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

При визначенні розміру аліментів на утримання дитини суд виходить з матеріального становища кожної із сторін спору, а саме те, що неповнолітня дитина проживає разом з матір`ю, перебуває на її утриманні, тоді як відповідно до вимог сімейного законодавства діти мають право на отримання матеріальної допомоги з боку обох своїх батьків.

Суд першої інстанції встановив, що позивачка та відповідач є особами працездатного віку, доказів про наявність медичних протипоказань, встановлених щодо працевлаштування та заняття певними видами діяльності, суду не надано.

Як роз`яснено у п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

Відповідно до ст. 183 СК України частка заробітку матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі (ч. 1 ст. 184 СК України).

Згідно із ч.1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

У своїй позовній заяві позивачка просила стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання неповнолітніх дітей в розмірі 1/3 частини його доходу до повноліття дітей, починаючи з дня подання заяви до суду.

Згідно із ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, беручи до уваги обов`язок обох батьків утримувати до повноліття своїх дітей, повноцінно забезпечувати їх інтереси, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову шляхом стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання двох неповнолітніх дітей щомісячно у розмірі 1/3 частини його доходу з 22.09.2022 року (дня звернення з позовом) і до досягнення дітьми повноліття.

Колегія суддів погоджується, що такий розмір аліментів на утримання дітей буде необхідним та достатнім для їх фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Доводи апеляційної скарги колегія суддів оцінює критично.

Так, визначаючи розмір аліментів, суд першої інстанції урахував, що відповідач в добровільному порядку здійснює утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання та одноособово здійснює оплату за навчання повнолітнього сина. Цю обставину позивачка не спростувала. При цьому, смерть старшого сина сторін ОСОБА_11 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) - це обставина, якої не існувало під час ухвалення рішення Деснянського районного суду м. Києва від 09 лютого 2023 року, тому цей факт не був і не міг бути врахований судом першої інстанції.

Інші доводи апеляційної скарги повторюють доводи позовної заяви, зводяться до незгоди позивачки із розміром аліментів, визначених судовим рішенням, не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що вказане рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.

Доводи апеляційної скарги щодо додаткового рішення про стягнення витрат на правову допомогу колегія суддів також відхиляє з таких підстав.

Як видно із матеріалів справи, 09.02.2023 року Деснянським районним судом міста Києва розглянуто цивільну справу № 754/8483/22 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення аліментів на утримання дітей та постановлено рішення про часткове задоволення позову.

Під час ухвалення рішення від 09.02.2023 не було вирішено питання про витрати на правничу допомогу, обґрунтування яких наведено у заяві про стягнення судових витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 270 Цивільного процесуального кодексу України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; судом не вирішено питання про судові витрати; суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

Даний перелік підстав для ухвалення додаткового рішення є вичерпним.

Як роз`яснено у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», додаткове рішення може бути ухвалено лише у випадках і за умов, передбачених ЦПК; воно не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. При порушенні питання про ухвалення додаткового рішення з інших підстав суд ухвалою відмовляє в задоволенні заяви. Додаткове рішення або ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення може бути оскаржено (ч.5 ст.270 ЦПК України).

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до положень ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Судові витрати на правничу допомогу це фактично понесені стороною і документально підтверджені витрати, пов`язані з наданням цій стороні правової допомоги адвокатом або іншим спеціалістом в галузі права при вирішенні цивільної справи в розумному розмірі з урахуванням витраченого адвокатом часу.

Згідно з ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони.

Частиною 3 цієї статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат, учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 1-4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, на користь якої ухвалене рішення, за рахунок іншої сторони. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі відмови в позові - на позивача.

Відповідно до роз`яснень, що містяться в п.48 постанови №10 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться документально підтверджені витрати позивачки ОСОБА_1 на правову допомогу на загальну суму 15 000 гривень, а також те, що позов було задоволено частково, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення із відповідача на її користь витрат у розмірі 7500 грн.

Оскільки апеляційний суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , понесені нею судові витрати під час розгляду справи в Київському апеляційному суді відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 369, 374, 375, 382, 383, 384 України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 09 лютого 2023 року та додаткове рішення Деснянського районного суду м. Києва від 27 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.

Головуючий: М.В. Мережко

Судді: Н.В. Поліщук

В.В. Соколова



Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація