П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2023 року місто Київ

справа № 757/30562/21-ц

провадження №22-ц/824/5220/2023

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Онопрієнко К.С.

позивач - ОСОБА_1

відповідач - АТ КБ «Приватбанк»

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»

на рішення Печерського районного суду м.Києва від 30 листопада 2022 року, ухвалене у складі судді Батрин О.В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» про стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

У червні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просив розірвати депозитні договори № SAMDN80000734610162 від 16 квітня 2013 року, №SAMDN80000734610413 від 16 квітня 2013 року, №SAMDN80000734609611 від 16 квітня 2013 року та стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на його користь:

-за договором № SAMDN80000734610162 від 16 квітня 2013 року суму вкладу у розмірі 10 000дол. США, відсотки за користування вкладом у розмірі5 814,79дол. США, 3% річних у розмірі 2 109,04 дол. США;

-за договором № SAMDN80000734610413 від 16 квітня 2013 року суму вкладу у розмірі 10 000 дол. США, відсотки за користування вкладом у розмірі 5 814,79 дол. США, 3% річних у розмірі 2 109,04 дол. США;

-за договором № SAMDN80000734609611 від 16 квітня 2013 року суму вкладу у розмірі 10 000 дол. США, відсотки за користування вкладом у розмірі 5 814,79 дол. США, 3% річних у розмірі 2 109,04 дол. США.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 16 квітня 2013 року між ним та АТ КБ " ПриватБанк" були укладені договори банківських вкладів № SAMDN80000734610162, №SAMDN80000734610413 та № SAMDN80000734609611 на суму вкладу 10 000 доларів США по кожному договору, зі строком на 92 днів, до 16 липня 2013 року, з процентною ставкою 8 % річних. 15 травня 2014 року ПАТ " ПриватБанк" виніс рішення про припинення діяльності відокремлених підрозділів Філії " Кримське регіональне управління "ПАТ Комерційного банку " ПриватБанк". 21 жовтня 2014 року вкладнику було видано довідку №1250700 про відкритий рахунок в ПАТ КБ " ПриватБанк", на який здійснювалося нарахування процентів за вкладами № SAMDN80000734610162, №SAMDN80000734610413, SAMDN80000734609611. Останнє нарахування процентів за цими вкладами було 17 лютого 2014 року. Позивач звертався до відповідача із вимогою позасудової процедури повернення грошових коштів. Відповідачем в порушення вимог Умов та правил банківського обслуговування не підтверджено факту розірвання депозитних договорів, кошти не повернуті. Просив розірвати укладені між позивачем та відповідачем договори, стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за договорами заборгованість по вкладам, нарахованих процентах та три процента річних, нарахованих відповідно до вимог ч.2 ст.625 ЦК України.

Рішенням Печерського районного суду м.Києва від 30 листопада 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково.

Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 суму вкладу з відсотками у розмірі 32823,4 доларів США та 3% річних у розмірі 215693,16 грн., без відрахування податків і зборів, які підлягають у подальшому утриманню в установленому законом порядку.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, АТ КБ «Приватбанк» подало апеляційну скаргу, в який просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Суд першої інстанції взагалі не вказав в мотивувальній частині рішення висновки щодо наданих відповідачем документів відносно переуступки права вимоги за депозитами позивача на третю особу ТОВ «ФК «Фінілон». АТ КБ «Приватбанк» зазначає, що ігнорування поданих документів є порушенням судом норм матеріального права. Відповідач вважає, що позов подано до неналежного відповідача. З урахуванням висновків Верховного Суду, суд першої інстанції неправомірно при наявності підстав для відмови в задоволенні позовних вимог у зв`язку з пред`явленням їх до неналежного відповідача, задовольнив такі вимог та стягнув кошти з особи, яка не повинна відповідати за зобов`язанням. Оскаржуваним рішенням було стягнуто три проценти річних від простроченої суми за період з 7 листопада 2014 року по 25 травня 2021 року, що суперечить нормам процесуального права. 29 листопада 2021 року відповідачем було подано письмові пояснення (відзив) в якому представник АТ КБ «ПриватБанк» просив застосувати строк позовної давності до позовних вимог про стягнення 3% річних. Однак судом при ухваленні оскаржуваного рішення було проігноровано законну вимогу банку.

В судове засідання не з`явилися учасники справи, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи /а.с.175/, про поважність причин своєї неявки суд не повідомили.

Третя особа - ТОВ "ФК " Фінілон" про дату, час і місце розгляду справи повідомлена шляхом направлення повідомлення на електронну пошту /а.с.173,174/, про поважність причин неявки свого представника суд не повідомила.

Зважаючи на зміст апеляційної скарги представника АТ КБ " ПриватБанк" - адвоката Коцюби О.В. та судового рішення, що оскаржується, з урахуванням обставин даної справи, її складності, мотивованим викладенням позиції позивача в апеляційній скарзі та відсутністю потреби у наданні усних пояснень учасника справи, явка якого до апеляційного суду є необов`язковою, колегія суддів вважала можливим розглянути справу у відсутність представника відповідача АТ " ПриватБанк", який не з`явився в судове засідання.

Оскільки судове рішення ухвалене за відсутності учасників справи, то датою рішення є дата складення повного судового рішення ( ч.5 ст.268 ЦПК України).

Перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення суду, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом установлено, що між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено ряд договір банківського вкладу:

-договір № SAMDN80000734610162 від 16 квітня 2013 року вклад «Стандарт» на суму 10 000 дол. США з процентною ставкою 8 % річних, строком на 92 дні до 16 липня 2013 року включно.

Факт внесення грошових коштів підтверджується договором, копія якого міститься в матеріалах справи та платіжним дорученням №255891292 від 16 квітня 2013 року (а.с. 6, 7);

-договір № SAMDN80000734610413 від 16.04.2013 року вклад «Стандарт» на суму 10 000 дол. США з процентною ставкою 8 % річних, строком на 92 дні до 16 липня 2013 року включно.

Факт внесення грошових коштів підтверджується договором, копія якого міститься в матеріалах справи та платіжним дорученням №2558975189 від 16 квітня 2013 року (а.с. 8, 9);

-договір № SAMDN80000734609611 від 16.04.2013 року вклад «Стандарт» на суму 10 000 дол. США з процентною ставкою 8% річних, строком на 92 дні до 16 липня 2013 року включно.

Факт внесення грошових коштів підтверджується договором, копія якого міститься в матеріалах справи та платіжним дорученням № 2558935300 від 16 квітня 2013 року (а.с. 11).

Позивач звернувся до відповідача із листами-повідомленнями від 29 жовтня 2014 року про розiрвання договорiв: № SAMDN80000734610162 від 16 квітня 2013 року, №SAMDN80000734610413 від 16 квітня 2013 року, № SAMDN80000734609611 від 16 квітня 2013 року не пізніше ніж через два банківських дні з моменту отримання листів (а.с. 62-63, 66, 69).

Листи-повідомлення позивача від 29 жовтня 2014 року були отримані відповідачем 3 листопада 2014 року, що підтверджується поштовими повідомленнями (а.с. 65,68,71).

Проте, вимоги листів-повідомлень позивача від 29 жовтня 2014 року банком незадоволено, грошові кошти не повернуто.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що факт внесення позивачем кошів на рахунок, відкритий у банку, підтверджується договорами та платіжними дорученнями. Представником відповідача не заперечується факт укладанні договорів між ними. Оскільки відповідачем не виконані зобов`язання щодо повернення сум банківських вкладів, вимоги позивача в цій частині є законними та обґрунтованими. Заборгованість по відсоткам, що підлягає стягненню з відповідача, розрахована за період з 16 квітня 2013 року по 6 листопада 2014 року, з урахуванням поданої позивачем заяви про розірвання договору у жовтні 2014 року. Оскільки відповідач має невиконані грошові зобов`язання, неповернення коштів після розірвання договору, наявні підстави для нарахування трьох відсотків річних за період з 7 листопада 2014 року (наступний день після дати розірвання договору) по 25 травня 2021 року (день, який передує зверненню до суду із позовом та зазначений позивачем).

Такий висновок суду першої інстанції відповідає встановленим обставинам та нормам матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 651 ЦК України такі договори є розірваними через два банківських дні з дати отримання заяви, тобто з 6 листопада 2014 року.

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (ч. 1 ст. 1058 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).

Відповідно до ч. 1 ст. 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Пунктом 1.4 глави 1 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 516 (далі - Положення) передбачено, що залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Грошові кошти в національній та іноземній валюті або банківські метали, залучені від юридичних і фізичних осіб, обліковуються банками на відповідних рахунках, відкриття яких здійснюється банком на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу або договору банківського рахунку та інших документів відповідно до законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України з питань відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті (пункт 2.1 Положення).

Згідно з пунктом 1.17 глави 1 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 1 червня 2011 року № 174 (далі - Інструкція), в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, за операціями з видачі готівки або приймання її для зарахування на відповідний рахунок із застосуванням платіжних пристроїв формується та роздруковується відповідний касовий документ (квитанція/чек банкомата, сліп) на паперовому носії, який видається клієнту.

Пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що банк (філія, відділення) зобов`язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірні» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.

За нормами вказаної Інструкції на квитанції повинні міститися: підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року № 6-118цс14.

Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави дійти висновку, що письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі.

Договір банківського вкладу має своїм наслідком ту обставину, що готівкові гроші вкладника передаються останнім у власність банку, а безготівкові гроші - в повне розпорядження банку. Відповідні дії вкладника є необхідною умовою виникнення зобов`язання за договором банківського вкладу, згідно з яким на боці вкладника виникає право вимагати від банку видачі суми вкладу і виплати відсотків на неї, а на стороні банку - відповідний обов`язок. З договору банківського вкладу, укладення якого обумовлено передачею коштів вкладника у власність банку, можуть виникнути лише зобов`язальні правовідносини за участю вкладника (кредитора) і банку (боржника).

Згідно зі ст. 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Отже, гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом з тим ч. 2 ст. 533 ЦК України визначає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Тому, позовні вимоги про стягнення коштів, внесених за договорами депозитного вкладу, підлягають стягненню у відповідній іноземній валюті - долари США, а не в їх гривневому еквіваленті.

Внесення грошових коштів підтверджуються договорами та платіжними дорученнями, копії яких містяться в матеріалах справи. Крім того, відповідачем було надано належним чином посвідчений витяг з електронного додатку № 1 до договору про переведення боргу від 17 листопада 2014 року, який містить розмір боргу за депозитними договорами, відповідно до якого за договором № SAMDN80000734610413 від 16 квітня 2013 року сума вкладу становить 10 107,40 дол. США, за договором № SAMDN80000734610162 від 16 квітня 2013 року сума вкладу становить 10 107,40 дол. США, за договором №SAMDN80000734609611 від 16 квітня 2013 року сума вкладу становить 10 107,40 дол. США (а.с. 60, 61).

Враховуючи, що факт укладення договорів банківських вкладів та внесення позивачем коштів підтверджено належними, допустимими та достатніми доказами, а грошові кошти за договорами банківських вкладів позивачу на його вимогу не виплачені, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про їх стягнення у примусовому порядку.

Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час (частина перша статті 1075 ЦК України).

Відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського вкладу сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом.

Закінчення строку дії договору банківського вкладу або розірвання договору банківського вкладу на вимогу однієї із сторін в разі невиконання зобов`язань не припиняє зобов`язальних правовідносин, а трансформує їх в охоронні, що містять обов`язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом.

Цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі №320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) зроблено висновок, що «після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті статей 598 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов`язання. Виплата встановлених статтями 1061, 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дії договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються».

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що вимога позивача повернути вклад відповідає нормі частини третьої статті 651 ЦК України, згідно з якою у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором від 27 квітня 2022 року у справі № 321/1260/19, від 10 травня 2023 року у справі № 522/5513/19).

У постанові Верховного Суду від 27 квітня 2022 року у справі № 321/1260/19 (провадження № 61-1297св22) вказано, що у справі, яка переглядається, позивач звертався за поверненням вкладу і лист банком отримано 13 листопада 2014 року, тобто договір вважається розірваним з урахуванням положення пункту 5 договору, за яким у сторін є право достроково розірвати діючий договір, повідомивши один одного за два дні до дати розірвання договору), а саме - 15 листопада 2014 року. Встановивши, що договір депозиту є розірваними з 15 листопада 2014 року, суди не врахували, що з моменту розірвання цього договору нарахування передбачених договором процентів припиняється, а починаючи з 16 листопада 2014 року права та інтереси позивача забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Таким чином, у випадку звернення вкладника із заявою про повернення вкладу, договір є відповідно розірваним, у зв`язку з чим договірні зобов`язання, у тому числі і з виплати процентів, припиняються. Виплата встановлених статтями 1061, 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дії договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються.

У справі, що переглядається, умовами договорів банківського вкладу передбачено його пролонгацію на умовах договору банківського вкладу. При чому, розрахунок процентів на новий строк при продовженні дії договору банківського вкладу здійснюється за процентною ставкою, яка діє в банку для продовжених депозитних вкладів, а у разі їх розірвання за процентною ставкою «На вимогу».

Згідно з п. 15 договору вкладу № SAMDN80000734610162від 16 квітня 2013 року, укладеного між сторонами, якщо по закінченні строку вкладу вкладник не заявить банку про бажання забрати свої кошти, вклад автоматично продовжується ще на один строк, який зазначений в розділі «дані по вкладу» цього договору. Строк вкладу продовжується багаторазово без явки вкладника до банку. Новий строк вкладу починається від дня, наступного за датою закінчення попереднього строку вкладу.

Відповідно до п. 10 договору сторони мають право достроково розірвати договір, повідомивши про це іншу сторону за два банківських дня до дати розірвання договору. При поверненні вкладу за ініціативою клієнта до закінчення мінімального строку вкладу (3місяців) з дати початку продовження мінімального строку вкладу клієнту повертається сума вкладу та виплачуються проценти, нараховані за ставкою «на вимогу» за фактичний строк користування вкладом (п. 12).

Аналогічні положення містяться і в договорах № SAMDN80000734610413 від 16 квітня 2013 року, № SAMDN80000734609611від 16 квітня 2013 року.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що строком вимоги позивача в даному випадку є дата отримання відповідачем заяв про розірвання договорів банківських вкладів плюс 2 банківські дні, що передбачено укладеними сторонами договорами банківських вкладів, тобто датою розірвання договорів вкладу вважається 6 листопада 2014 року.

Суд визначив розрахунок відсотків за користування вкладами в межах позовних вимог.

Враховуючи можливість пролонгації договорів № SAMDN80000734610413 від 16 квітня 2013 року, № SAMDN80000734609611 від 16 квітня 2013 року, №SAMDN80000734610162 від 16 квітня 2013 року, строк договорів яких визначений 92 дні, та подання заяви про розірвання договору, договір продовжувався до 06 листопада 2014 року у такі періоди: з 16 квітня 2013 року по 16 липня 2013 року; з 17 липня 2013 року по 17 жовтня 2013 року; з 18 жовтня 2013 року по 18 січня 2014 року; з 19 січня 2014 року по 21 квітня 2014 року; з 22 квітня 2014 року по 23 липня 2014 року; з 24 липня 2014 року по 24 жовтня 2014 року; з 25 жовтня 2014 року по 6 листопада 2014 року (неповний період).

Відповідно до Витягу з електронного додатку «Приложение 1 (Реестр Кредиторов) к договору перевода долга № б/н от 17.11.2014» розмір заборгованості перед позивачем станом на 17 листопада 2014 року, зокрема, відсотків за договором вкладу №SAMDN80000734610413 становить 941,15 дол. США, за договором вкладу №SAMDN80000734609611 становить 941,15 дол. США, за договором вкладу №SAMDN80000734610162 становить 941,15 дол. США (а.с. 60).

Суд першої інстанції врахувавши те, що договори банківських вкладів на підставі положень ст. 653 ЦК України є розірваними з 6 листопада 2014 року, відповідно договірні зобов`язання на майбутнє між сторонами припинилися, а тому дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення відсотків за користування вкладами, з урахуванням наданих сум заборгованості відповідачем.

Доводи апеляційної скарги про те, що АТ КБ "ПриватБанк" є неналежним відповідачем у справі, з посиланням на те, що 17 листопада 2014 року банк уклав з ТОВ "ФК "Фінілон" договір, за яким фінансова компанія стала боржником за спірними договорами банківського вкладу, є безпідставними, оскільки банк не довів, що такий договір було укладено зі згоди вкладника, що було його процесуальним обов`язком відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України. Посилання заявника на те, що зміна боржника у зобов`язанні відбулася належним чином, оскільки від позивача жодних письмових заперечень на адресу банку не надходило, не заслуговують на увагу, оскільки суперечать статті 520 ЦК України, відповідно до якої боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Оскільки стороною укладеного договору банківського вкладу є ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», то згідно зі статтями 526, 631, 651, 653, 1058, 1075 ЦК України зобов`язання за договором має виконувати саме АТ КБ «ПриватБанк» як юридична особа. Ліквідація філій або припинення у будь-який спосіб їх діяльності не звільняє відповідача від виконання обов`язків за укладеними і дійсними договорами.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 199/3152/20, постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у справі № 757/49871/18-ц.

За таких обставин обґрунтованим та правильним є висновок, що саме АТ КБ «ПриватБанк», а не ТОВ ФК «Фінілон», є належним відповідачем у справі, а тому доводи апеляційної скарги у цій частині є безпідставними.

Доводи апеляційної скарги щодо помилковості висновків суду незастосування судом першої інстанції позовної давності заявленої представником банку до позовних вимог про стягнення 3% річних, колегія суддів відхиляє, враховуючи наступне.

Представник відповідача подав заяву про застосування положення статті 267 ЦК України щодо наслідків спливу позовної давності до позовних вимог про стягнення 3% річних на пісдатві ст.. 625 ЦК України (а. с. 50-52).

У цивільному законодавстві закріплено об`єктивні межі застосування позовної давності, які встановлюються: прямо (стаття 268 ЦК України); опосередковано (із врахуванням сутності заявленої вимоги).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу.

Оскільки предметом спору є саме вимоги про стягнення коштів за договорами депозитних вкладів, а нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України входять до складу грошового зобов`язання, вимоги про стягнення якого нараховані та заявлені у зв`язку з невиконанням грошового зобов`язання про видачу вкладу, на зазначені вимоги позовна давність не поширюється (правова позиція викладена Верховним судом у постанові від 23 лютого 2022 року у справі №363/3965/15).

За таких обставин немає підстав для скасування рішення суду першої інстанції в оскарженій частині у зв`язку зі спливом позовної давності.

Посилання апелянта на практику Верховного Суду у зазначених в апеляційній скарзі судових рішеннях колегія суддів оцінює критично, оскільки правові висновки, було зроблено щодо інших обставин та правовідносин і не можуть бути застосований за даних обставинах.

Отже, переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про часткове задоволення позову, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, порушення судом норм матеріального та процесуального права при його ухваленні, на переконання апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, а зводяться лише до переоцінки доказів та тлумачення норм права на розсуд апелянта, однак при цьому не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та жодним чином не спростовують висновків суду, викладених в оскаржуваному рішенні.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м.Києва від 30 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна

Судді: Л.Д. Поливач

А.М. Стрижеус