ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.06.2023 року м.Дніпро Справа № 904/4685/22

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідача),

суддів: Паруснікова Ю.Б., Коваль Л.А.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Баракуда-2000" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.02.2023 року у справі №904/4685/22 (суддя Бажанова Ю.А.)

за позовом Державного підприємства "Адміністрація річкових портів", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Баракуда-2000", м. Дніпро

про стягнення 202 640,21 грн,-

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Адміністрація річкових портів" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом, в якому просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Баракуда-2000" на свою користь заборгованість за договором надання послуг №01/10-685 від 20.10.2021року, що складається з основної заборгованості за договором в сумі 102 600,00 грн., пені за порушення грошового зобов`язання в сумі 13 805,40 грн., відсотків річних у сумі 1 134,69 грн., збитків від інфляції у сумі 8 948,12 грн., 7% штрафу за порушення грошового зобов`язання понад 20 днів у сумі 6 384,00 грн., 200% штрафу за невиконання зобов`язання щодо звільнення місця стоянки у сумі 22 800,00 грн., пені за невиконання зобов`язання щодо звільнення місця стоянки у сумі 46 968,00 грн.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 16.02.2023 року у справі №904/4685/22 позов задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Баракуда-2000" на користь Державного підприємства "Адміністрація річкових портів" 102 600,00 грн. основного боргу, 13 805,40 грн. пені, 1 134,69 грн. 3% річних, 8 948,12 грн. інфляційних втрат, 6 384,00 грн. 7% штрафу за порушення грошового зобов`язання понад 20 днів, 15 960,00 грн. 200% штрафу за невиконання зобов`язання щодо звільнення місця стоянки, 32 877,60 грн. пені за порушення зобов`язання щодо звільнення місця стоянки, 3 039,60 грн. судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що відповідач належними та допустимими доказами не спростував факт отримання послуг за договором про надання послуг №01/10-685 від 20.01.2021року у період з березня по листопад 2022 року і не надав доказів оплати таких послуг, у зв"язку з чим позовна вимога про стягнення заборгованості у розмірі 102 600,00 грн. є обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню.

Також, з огляду на неналежне виконання відповідачем вказаного вище договору, суд визнав правомірним нарахування позивачем трьох процентів річних, інфляційних втрат, та штрафу у визначених ним сумах. Одночасно, прийнявши до уваги причини неналежного виконання відповідачем зобов"язання в частині не звільнення стоянки плавзасобу, суд зменшив суму штрафу та пені за таке не звільнення на 30%.

Не погодившись з рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Баракуда-2000" оскаржило його в апеляційному порядку. Просить рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову Державного підприємства "Адміністрація річкових портів" про стягнення 202 640,21грн.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач послається на те, що згідно з п.5.5 договору сторони не несуть відповідальність за невиконання чи неналежне виконання цього договору в результаті форс-мажорних обставин, якими, у тому числі, є військові дії.

Скаржник вказує, що з повідомлення Торгово-промислової палати України, яке викладене у листі від 28.02.2022 року №2024/02.0-7.1 "Щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили)". остання засвідчила військову агресію Російської Федерації проти України як форс-мажорну обставину.

Крім того, за приписами п.5.7 договору про надання послуг, у разі продовження дії обставин непереборної сили більше 30 діб, зобов`язання сторін призупиняються до закінчення дії цих обставин, отже, на думку скаржника, з 24.03.2022 року зобов`язання сторін за договором призупинилися до закінчення воєнного стану в Україні.

Також скаржник зазначає, що він повідомив позивача про неможливість виконувати зобов`язання за договором листом від 30.05.2022 року №3005.

За переконанням апелянта, у даному випадку відсутні підстави для стягнення й штрафних санкцій.

Щодо здатності форс-мажорних обставин впливати на реальну можливість виконання відповідачем зобов`язань по договору останнім вказано, що суд не надав належної оцінки розпорядженню начальника Дніпровської обласної військової адміністрації від 29.03.2022 року №87/0/527/-22 "Про заборону використання суден та вилову водних біоресурсів на водоймах Дніпропетровської області у період воєнного стану", пунктом 1 якого заборонено навігацію на водних об`єктах Дніпропетровської області моторних суден.

Відповідач не мав наміру продовжувати строк дії договору та до 30.04.2022 року мав залишити місце стоянки, провести розрахунки з позивачем та припинити дію договору. Отже, внаслідок заборони державної влади здійснювати навігацію на водних об`єктах Дніпропетровської області, відповідач до цього часу позбавлений можливості залишити місце стоянки та припинити дію договору.

Крім того, підприємство відповідача повністю зупинило роботу у зв`язку з воєнним станом.

Державне підприємство "Адміністрація річкових портів" у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022року №2024/02.0-7.1, на який посилається відповідач, не є сертифікатом індивідуальної дії, виданим за зверненням суб`єкта господарювання, в ньому відсутнє посилання на договір та причинно-наслідковий зв`язок між обставинами і неможливістю виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором. Отже, відповідач лише посилається на наявність таких обставин, але не доводить об"єктивної неможливості належного виконання ним свого обов`язку за договором саме у зв`язку з введенням в Україні воєнного стану.

Щодо листа військової адміністрації, то позивач зазначає, що цим листом лише констатовано факт прийняття розпорядження начальника обласної військової адміністрації "Про заборону використання суден та вилову водних біоресурсів на водоймах Дніпропетровської області у період воєнного стану". При цьому жодної інформації стосовно встановленої заборони (обмеження) на рух річкою Дніпро пасажирському теплоходу "Феличита" не встановлено.

Крім того, розпорядження про заборону не стосується річки Дніпро, оскільки вона відноситься до водних об`єктів загальнодержавного значення, внутрішніх водних шляхів і не є водоймою Дніпропетровської області. При цьому на офіційному сайті Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України, яка являється центральним органом виконавчої влади, що реалізує політику морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства, немає жодної інформації, щодо перерв у навігації та, або про тимчасове припинення та, або заборону судноплавства на ділянці річки Дніпро, де надаються послуги стоянки за договором.

Позивач звертає увагу, що у листі Дніпропетровської обласної військової адміністрації від 30.12.2022 року №5584/0/526-22, наданому у відповідь на адвокатський запит адвоката Шахова Д.А., відсутня інформація стосовно встановленої заборони на рух річкою Дніпро пасажирському теплоходу "Феличита", натомість підкреслено необхідність конкретизації поставленого запитання.

Отже, за твердженням позивача, відповідач заперечує позовні вимоги в повному обсязі, а не лише наслідки у вигляді застосування штрафних санкцій. Позиція щодо впливу на нього форс-мажорних обставин є необґрунтованою, оскільки наявність впливу зазначених обставин може слугувати підставою виключно для звільнення від відповідальності за повне або часткове невиконання зобов`язання, а не від виконання обов`язку за договором.

Одночасно позивач у відзиві зазначає про витрати на професійну правничу допомогу адвоката, які планує понести ДП"Адміністрація річкових портів" у зв`язку із розглядом цієї справи у суді апеляційної інстанції у сумі 10 000,00 грн.

03.04.2023 року у зв`язку з відпусткою судді Вечірко І.О. - члена колегії суддів, визначеного протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.03.2023 року, проведено повторний автоматизований розподіл судової справи, за результатами якого для вирішення питання щодо відкриття провадження у справі визначено колегію суддів у складі : головуючий суддя-доповідач Верхогляд Т.А. судді: Парусніков Ю.Б., Коваль Л.А.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 03.04.2023 року було відкрито апеляційне провадження в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.10.2021 року між Державним підприємством "Адміністрація річкових портів" (виконавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Баракуда-2000" (замовником) укладено договір про надання послуг № 01/10-685, відповідно до пункту 1.1 якого виконавець надає замовнику на платній основі послуги по стоянці плавзасобів замовника, які належать та/або обслуговуються замовником та резервування послуг стоянки для плавзасобів, а саме - пасажирського теплоходу "Феличита", біля гідротехнічної споруди-набережної пасажирських причалів, інв. № 306 (40 п.м.), розташованої за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпро, пл. Десантників, 1 (далі - ГТС), є державною власністю і належить на праві господарського відання позивачу.

Згідно з п. 2.1 договору термін дії договору - до 30.04.2022, але в будь-якому випадку договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань згідно цього договору.

По закінченню терміну дії договору замовник має право на пролонгацію цього договору у разі належного виконання ним своїх обов`язків шляхом підписання додаткової угоди (п. 2.2 договору).

Пунктом 1.3 договору встановлено, що мета стоянки: взаємодія плавзасіб - причал, відстій плавзасобів.

Відповідно до п.п. 3.3.1, 3.3.1.1. договору замовник зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі оплачувати послуги до моменту фактичного звільнення місця стоянки. Замовник зобов`язаний протягом п`яти банківських днів з дати укладання цього договору, оплатити вартість послуг виконавця, у сумі, визначений згідно пункту 4.1. цього договору, за перший і останній місяць дії цього договору.

У п.3.3.22 договору сторони визначили, що замовник зобов`язаний звільнити місце стоянки від плавзасобів, у разі припинення строку дії договору, протягом п`яти робочих днів, з моменту припинення договору.

Пунктом 4.1 договору встановлено, що вартість послуг складає 11 400,00 грн., в тому числі ПДВ - 1 900,00 грн. на місяць.

За приписами п.4.6 договору плата за послуги сплачується замовником щомісячно до 10 числа розрахункового місяця відповідно до виставлених рахунків, які замовник зобов`язаний отримувати у виконавця до 5 числа розрахункового місяця.

У п.4.7 договору зазначено, що здавання послуг виконавцем та приймання їх результатів замовником оформлюється актом здавання-приймання наданих послуг, який замовник зобов`язаний отримати у виконавця до 5 числа місяця, який йде за звітним.

Відповідно до пункту 4.10 договору, у разі неотримання виконавцем підписаного з боку замовника акту приймання-передачі, або обґрунтованих заперечень в його підписанні, у строк, встановлений пунктом 4.9. договору, акт підписується виконавцем з позначенням про відмову у підписанні його замовником, та оформлений таким чином акт вважається оформленим належним чином, а послуги прийнятими замовником в повному обсязі.

У п. 5.2 договору сторони узгодили, що невиконання замовником, передбаченого цим договором грошового зобов`язання, у встановлений договором строк, замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі 0,1 % від суми невиконаного грошового зобов`язання, за кожен день прострочення до дати повного виконання зобов`язання. У випадку порушення зобов`язання понад у 20 днів, замовник додатково сплачує штраф, у розмірі 7% від суми невиконаного грошового зобов`язання.

Згідно п. 5.3 договору у випадку не виконання замовником зобов`язання, встановленого в пункті 3.3.22 цього договору у встановлений строк, замовник сплачує виконавцю штраф у розмірі 200% від вартості послуг, визначеної в пункті 4.1 цього договору та додатково сплачує пеню у розмірі 2% від вартості послуг, визначеної в пункті 4.1 цього договору за кожен день прострочення.

За приписами пункту 5.5 договору сторони не несуть відповідальності за невиконання чи неналежне виконання цього договору в результаті форс-мажорних обставин, якими є стихійні лиха, повені, пожежі, екстремальні погодні умови, страйки, військові дії, громадські безпорядки, втручання з боку державних органів шляхом прийняття законодавчих актів, ембарго.

Сторона, що зазнала, впливу обставин, визначених як непереборна сила і підтверджених Торгово-Промисловою палатою України, повинна негайно повідомити про те іншу сторону (пункт 5.6 договору).

У разі продовження дії обставин непереборної сили протягом більше 30 діб, якщо це підтверджено Торгово-Промисловою палатою України, зобов`язання сторін призупиняються до закінчення цих форс-мажорних обставин, договір припиняє свою чинність з дати передачі з балансу виконавця зазначеного об`єкта (пункт 5.7 договору).

Відповідач умови договору про надання послуг №01/10-685 від 20.10.2021 року в частині оплати за надані послуги у період з березня по листопад 2022 року, а також щодо звільнення місця стоянки у зв`язку із закінченням дії договору не виконав, дану обставину не заперечує.

Згідно зі ст.11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З огляду на встановлений ст. 204 ЦК України принцип презумпції правомірності правочину, суд приймає договір як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 ЦК України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами договір є договором надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм ст.ст.901-907 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Договір, відповідно до ст. 629 ЦК України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України (надалі - ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Щодо досліджуваної справи, то як вірно встановлено місцевим господарським судом, строк оплати за надані послуги за період з березня по листопад 2022 року у сумі 102 600,00 грн. є таким, що настав.

Факт неотримання послуг від позивача за договором у спірний період відповідач не довів, докази в обґрунтування цієї обставини не надав.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено ч.3 ст. 549 ЦК України, ч.6 ст. 231 ГК України та ст.ст.1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", а право визначити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч.4 ст.231 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено ч.2 ст.231 ГК України.

При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, передбаченою ст. 627 ЦК України, за змістом якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За таких обставин одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст.549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст.230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 року у справі № 910/12876/19.

Місцевим господарським судом здійснено перевірку виконаного позивачем розрахунку та встановлено його правильність. Щодо розрахунку заявлених позивачем сум відповідач заперечень не надав, правильність такого розрахунку не спростовує.

Таким чином, з урахуванням положень наведених норм та вищезазначених фактичних обставин справи, а саме невиконання відповідачем зобов"язань за договором та відсутності обставин, які є підставою для звільнення його від відповідальності, місцевим господарським судом зроблено правильний висновок про наявність підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача: 102600,00 грн. основного боргу, 1 3805,40 грн. пені, 1 134,69 грн. 3% річних, 8 948,12 грн. інфляційних втрат, 6384,00 грн. 7% штрафу за порушення грошового зобов`язання понад 20 днів.

Одночасно апеляційний господарський суд погоджується зі зменшенням місцевим господарським судом на 30% нарахованих позивачем сум штрафу та пені за невиконання зобов`язання щодо звільнення місця стоянки, який підлягав стягненню з відповідача, враховуючи причини невиконання відповідачем зобов`язання в частині не звільнення стоянки плавзасобу, а також виходячи з засад справедливості, добросовісності та розумності, встановлених ст.3 ЦК України.

Таким чином, з відповідача підлягають стягненню: 15960,00 грн. штрафу та 32877,70 грн. пені за невиконання зобов`язання щодо звільнення місяця стоянки.

Заперечення сторін щодо такого зменшення до суду апеляційної інстанції не надано.

Щодо доводів скаржника, то заперечуючи проти задоволення позовних вимог, останній посилається на наявність підстав для звільнення його від відповідальності за порушення договірних зобов`язань через настання форс-мажорних обставин, пов`язаних із введенням на території України воєнного стану.

Такі доводи суд апеляційної інстанції відхиляє з огляду на наступне:

Згідно ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів (ст.617 ЦК України).

Отже, на особу, яка порушила зобов`язання, покладається обов`язок доведення того, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов`язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв`язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов`язань).

Зазначене узгоджується із правовою позицією, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 30.11.2021 року у справі №913/785/17, від 25.01.2022 року у справі №904/3886/21.

Відповідно до ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Сторона, яка посилається на вищезгадані обставини (військову агресію проти України), повинна довести, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов`язань за договором.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

Наразі Торгово-промислова палата України ухвалила рішення спростити процедуру засвідчення форс-мажорних обставин та з метою позбавлення обов`язкового звернення до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП і підготовки пакету документів у період дії воєнного стану, на сайті Торгово-промислової палати України розміщено загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин.

Зокрема, листом від 28.02.2022 року № 2024/02.0-7.1, що розміщений в мережі Інтернет, і на який, у тому числі, посилається скаржник, ТПП України на підставі ст. ст. 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Разом з цим, незважаючи на те, що такий загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин стосується невизначеного кола осіб, це не означає, що цей лист звільняє від цивільно-правової відповідальності сторону договору. Зокрема, у будь-якому разі стороні необхідно буде довести, що зобов`язання невиконане саме у зв`язку з воєнними діями.

13.05.2022 року ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що в період дії воєнного стану у разі порушення зобов`язань згаданий вище лист від 28.02.2022 року можна роздрукувати із сайту ТПП України та долучати до повідомлення про форс-мажорні обставини, які унеможливили виконання договірних зобов`язань у встановлений термін, для спроможності обґрунтованого перенесення строків виконання зобов`язань та вирішення спірних питань мирним шляхом.

Також вказується, що у разі необхідності сторона, яка порушила свої зобов`язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014 року, за кожним зобов`язанням окремо.

З огляду на це, загальний лист ТПП України від 28.02.2022 року №2024/02.0-7.1 щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зумовлених військовою агресією російської федерації проти України, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов`язання (а доведення причинно-наслідкового зв`язку в такому випадку є обов`язковим).

Суд відзначає, що ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання. Іншими словами, сама по собі військова агресія російської федерації проти України не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні.

Воєнний стан як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із ним обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

Вищенаведене у сукупності дає підстави для висновку, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 року у справі №922/2475/21.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Таким чином, сам по собі лист ТПП України від 28.02.2022 року №2024/02.0-7.1 не засвідчує форс-мажорні обставини саме для спірних правовідносин, але у сукупності з доказами, наданими відповідачем, може їх підтверджувати.

Місцевий господарський суд, відхиляючи посилання відповідача на наявність форс-мажорних обставин, правомірно вказав на те, що ним не надано належних та допустимих у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказів існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем за договором, як і не надано доказів на підтвердження причинно-наслідкового зв`язку між введенням 24.02.2022 року в Україні воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором.

При цьому, як зазначено вище, дії сторін, у разі настання форс-мажорних обставин, визначені ними у розділі 5 договору про надання послуг, зокрема п.п.5.5- 5.7.

Так, п.5.6 договору передбачено, що сторона, що зазначала впливу обставин, визначених як непереборна сила і підтверджених ТПП України, повинна негайно повідомити про те іншу сторону.

Між тим, лист від 30.05.2022 року №3005, на який апелянт посилається в апеляційній скарзі як на підтвердження повідомлення позивача про неможливість виконувати зобов`язання за договором, в матеріалах даної справи відсутній. З цих підстав він не може бути досліджений судом при розгляді справи.

Крім того, як зазначає сам скаржник, він звернувся до позивача з відповідним повідомленням лише у травні 2022 року. Отже, він не виконав обов`язку, встановленого договором, щодо саме негайного повідомлення позивача про настання відповідних обставин.

За приписами ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України ( надалі - ГПК України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У даному випадку скаржник посилається на розпорядження начальника обласної військової адміністрації від 29.03.2022 року №87/0/527-22 про заборону навігації на водних об`єктах Дніпропетровської області, у тому числі, моторних суден та на лист Дніпропетровської обласної військової адміністрації від 30.12.2022 року №5584/0/526-22, наданий у відповідь на адвокатський запит.

Колегія суддів зазначає, що зазначений лист-відповідь не являється належним доказом у розумінні ст.76 ГПК України з огляду на те, що в цьому листі відсутня інформація стосовно встановленої заборони на рух річкою Дніпро пасажирському теплоходу "Феличита". Крім того, у ньому зазначено, що запитувана відповідачем інформація є неконкретизованою, оскільки не дає можливості визначити тип судна, його приналежність до підприємства, якому надається правова допомога, а також відсутній маршрут навігації запитуваного судна і одночасно зазначено, що у військовій адміністрації постійно ведеться робота з актуалізації нормативно-розпорядчик актів, у тому числі, з приводу використання водних об`єктів Дніпропетровської області. Докази інших звернень скаржника до військової адміністрації відсутні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

У даному випадку, доводи, викладені в апеляційній скарзі, не дають підстав стверджувати, що наведені судом мотивування є необґрунтованими, оскільки правильність тверджень суду напряму випливає із матеріалів даної справи, обставин спору та норм чинного законодавства.

Отже, звертаючись з апеляційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків місцевого господарського суду та не довів неправильного застосування ним норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятого у справі рішення.

З урахуванням викладеного, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги. Рішення місцевого господарського суду у даній справі слід залишити без змін.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги слід покласти на апелянта відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 269, 275, 276, 282 - 284 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Баракуда-2000" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.02.2023 року у справі №904/4685/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Т.А.Верхогляд

Суддя Ю.Б.Парусніков

Суддя Л.А.Коваль