Справа № 212/103/22

2/214/557/23

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

18 травня 2023 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

       головуючого – судді Прасолова В.М.

       при секретарі - Петренко К.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по оплаті за надану послугу з централізованого опалення, інфляційних втрат, 3% річних, суд –

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача АТ «Криворізька теплоцентраль» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить: стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Криворізька теплоцентраль» суму боргу за послуги з централізованого опалення за адресою: АДРЕСА_1 за період з 01.12.2014 року по 30.09.2021 року в сумі 33 205 грн. 36 коп., інфляційні витрати- 7 146 грн. 61 коп., 3% річних – 2 799 грн. 22 коп., всього 43 151 грн. 19 коп., та судовий збір в розмірі 2 270 грн. 00 коп.

В обґрунтування позову зазначає наступне. Акціонерне товариство «Криворізька теплоцентраль» (далі - позивач) за специфікою своєї виробничої діяльності надає послугу з централізованого опалення та постачання гарячої води населенню (споживачам), яке відповідно до положень Житлового кодексу Української РСР, Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про теплопостачання», Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення» затверджених постановою КМУ від 21.07.2005 року № 630 (далі - Правила № 630) зобов`язане здійснювати оплату за отриману послугу з централізованого опалення, відповідно до встановлених тарифів. Ст. 11 ЦК України, встановлено підстави виникнення цивільних прав та обов`язків у громадян України, зокрема - зобов`язання: «...можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування». Відповідно до положень ст. 68 ЖК Української РСР, наймач зобов`язаний своєчасно вносити плату за комунальні послуги. Так, згідно ст. 10 ЖК Української РСР, громадяни зобов`язані додержуватися правил користування жилими приміщеннями. Згідно п. 7 «Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків», затверджених Постановою КМУ від 08.10.1992р. № 572 (зі змінами), власник, Наймач (орендатор) квартири зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Обов`язок споживача щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію встановлено ст. 19 Закону України «Про теплопостачання». Пунктом 2 Правил № 630 (із змінами) визначено, що централізоване опалення - послу) а, спрямована на задоволення потреб споживача у забезпеченні нормативної температури повітря у приміщеннях квартири (будинку садибного типу), яка надається виконавцем з використанням внутрішньо будинкових систем теплопостачання. Пунктом 18 Правил № 630 (із змінами), передбачено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено іншого строку. Пунктом 1 частини першої статті 20 .Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24.06.2004р. №1875-IV, який був чинний на час виникнення спірних правовідносин між Сторонами, передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 1 та 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов`язок споживача укласти договір на надання житлово-комунальних послуг та оплачувати житлово- комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким -чином, споживач зобов`язаний оплатити житлово-комунальні послуги. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг, оскільки укладення договору є обов`язком споживача (п. 1 ч. З ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»). 01 травня 2019 року вступив в дію ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017р. № 2189-VIII (далі - Закон № 2189-VHI), який регулює основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також права та обов`язки зазначених учасників відносин. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону № 2189-VIII до житлово- комунальних послуг належать комунальні послуги, в тому числі з постачання теплової енергії. Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 2189-VIII). Пунктами 1, 5 ч.2 ст. 7 зазначеного Закону встановлено, що індивідуальний споживач зобов`язаний укладати договори про надання житлово- комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; оплачувати надані житлово- комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору (ч. 1 ст. 9 Закону № 2189-VIII). Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг (ч. 3 ст. 9 Закону №2189-VIII). Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року по справі№6-2951цс15. Позивач на виконання своїх зобов`язань, згідно вище перелічених нормативно- правових актів України, надав відповідачці, послугу з централізованого опалення (далі - послугу) яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Таким чином, позивач виконав свої зобов`язання, а відповідач зобов`язаний оплатити отриману послугу. В наслідок неналежного виконання зобов`язань щодо здійснення оплати за спожиту послугу у відповідачки у період з 01.12.2014 року по 30.09.2021 року утворилась заборгованість у розмірі 33 205,36 грн. Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання мають бути виконані належним чином. Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Вищезазначені обставини є підставою для стягнення боргу у повному обсязі з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних. Так, відповідачеві, внаслідок порушення вимог чинного законодавства, нараховано інфляційні втрати – 7 146,61 грн. та 3 % річних – 2 799,22 грн.

У судове засідання представник позивача не з`явилася, подала клопотання, згідно якого позов підтримала повністю, не заперечувала проти заочного розгляду справи, просить розглянути справу за її відсутності.

Відповідачка у судове засідання не з`явилась, про час і місце розгляду справи повідомлена належним чином, про причини неявки в судове засідання заяв не подала, відзиву на позов не подала, у зв`язку з чим на підставі ст. ст. 223, 280 ЦПК України, за згодою представника позивача, судом проведено заочний розгляд справи.

Відповідно до інформації, розміщеної на сайті www.ukrposhta.ua, який оглянутий судом, повідомлення відповідачці про судове засідання по даній справі, яке призначено на 18 травня 2023 року, відправлення не вручено під час доставки.

Провадження по даній справі було відкрито 06 квітня 2022 року, відповідачці 06 квітня 2022 року суд, згідно вимог ст.190 ЦПК України, направив ухвалу суду про відкриття провадження та копію позову. Ці документи повернулись до суду з відміткою «за закінченням строку зберігання». В подальшому суд, з метою не порушення прав відповідачки, направив останній повідомлення про те, що розгляд справи призначений на 15 вересня 2022 року, 09 листопада 2022 року, 26 січня 2023 року повідомлення повернуто до суду 27.02.203 року з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», а також 21 березня 2023 року.

Отже суд на протязі 11 місяців добросовісно вживав вичерпних заходів для повідомлення відповідачки, при цьому для своєчасного повідомлення останньої відкладав розгляд справи на достатньо тривалий, з урахуванням реалій того, як доставляється пошта, час. Але ці заходи суду виявилися неефективними.

На переконання суду, зважаючи на викладене , при зазначених реальних обставинах подальше відкладення розгляду справи не забезпечить своєчасного повідомлення відповідача. Разом з тим, подальше відкладення розгляду справи буде порушувати таку, передбачену ст. 2 ЦПК України засаду цивільного судочинства як розумність строків, що в свою чергу певним чином буде порушувати права позивача і є неприпустимим .

Також суд враховує, що таке розуміння можливості розгляду справи, не буде суттєво порушувати права відповідачки, не призведе до безпідставного стягнення грошових сум, вжиття при виконанні рішення заходів, спрямованих на забезпечення виконання рішення суду та обмежуючих його права, оскільки відповідачка наділена правом подати до суду заяву про перегляд заочного рішення, а рішення може бути звернено до виконання, лише при умові достовірних, переконливих відомостей про те що воно направлялося відповідачці належним чином і він в установлений законом строк не подав заяву про перегляд заочного рішення , а при наявності для цього підстав, одночасно і заяву про поновлення процесуального строку.

Відтак, зваживши всі вказані чинники, суд вважає, що в інтересах виконання завдань правосуддя належить надати перевагу думці про те, що справу належить вирішити по суті без подальшого відкладення її розгляду.

У судовому засіданні безпосередньо досліджені наступні письмові докази: довідка (а.с.7), детальний розрахунок заборгованості (а.с.8), розрахунок сум компенсації, трьох процентів річних (а.с. 9,10), довідки (а.с.17,20).

Суд, керуючись вимогами ст.77 ЦПК України, згідно якої предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, оцінюючи з точки зору належності досліджені у судовому засіданні докази, приходить до наступних висновків.

Суд вважає належними доказами: довідку (а.с.7), довідки (а.с.17,20), так як ці докази стосується обставин, що підтверджують заявлені вимоги, а саме перебування відповідачки ОСОБА_1 з 05.07.2002 року на зареєстрованому обліку у квартирі АДРЕСА_2 та перебування квартири у комунальній власності.

Суд вважає належними доказами: детальний розрахунок заборгованості (а.с.5), розрахунок сум компенсації, трьох процентів річних (а.с. 6), так як ці докази стосуються обставин, що підтверджують заявлені вимоги, а саме наявність заборгованості за надані позивачем відповідачці послуги та їх розмір, розмір нарахованого індексу інфляції, трьох процентів річних.

Суд, відповідно до ст.78 ЦПК України, вважає досліджені у судовому засіданні зазначені письмові докази допустимими, так як ці докази одержані без порушення порядку, встановленого законом.

Оцінюючи докази з точки зору їх достовірності, суд приходить до висновку, що досліджені у судовому засіданні письмові докази є достовірними.

Керуючись вимогами ст. 80 ЦПК України, суд вважає, що сукупність визнаних судом допустимими, належними та достовірними доказами є достатньою для встановлення наступних фактів та обставин.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 була споживачем послуг, що надавалися АТ «Криворізька теплоцентраль» як постачальником централізованого опалення і гарячого водопостачання за адресою: АДРЕСА_1 з 05.07.2002 року по 11.03.2019 року, житлове приміщення знаходиться у комунальній власності, що встановлено довідками (а.с.7,17).

Внаслідок неналежного виконання зобов`язань щодо здійснення оплати за надані послуги з централізованого опалення  за адресою: АДРЕСА_1 у відповідачки за період з 01.12.2014 року по 01.03.2019 року утворилась заборгованість.

Також відповідачці позивачем за прострочення виконання грошового зобов`язання, нараховано індекс інфляції 7 146,61 грн., 3% річних – 2 799,22 грн.

Вказані факти й обставини встановлені судом на підставі письмових доказів: детального розрахунку заборгованості (а.с.8), розрахунку сум компенсації, трьох процентів річних (а.с. 9,10).

Встановленим судом фактам та обставинам відповідають правовідносини, які регулюються нормами ЦК України, ЖК України, Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №1875-IV від 24.06.2004р., Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII від 09.11.2017р., Закону України «Про теплопостачання».

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (надалі Закон № 2189-VIII від 09.11.2017р.), до житлово-комунальних послуг належать послуги, зокрема, з постачання теплової енергії.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 2189-VIII від 09.11.2017р., індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону № 2189-VIII від 09.11.2017р., споживач житлово-комунальних послуг (далі - споживач) - індивідуальний або колективний споживач.

Пунктом 6 ч.1 ст. 7 зазначеного Закону встановлено, що споживач має право на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг.

П. 1 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004р. №1875-IV, який був чинний на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений п.п. 1 та 5 ч.3 ст. 20 цього Закону обов`язок споживача укласти договір на надання житлово-комунальних послуг та оплачувати житлово- комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Аналогічна норма, передбачена пунктами 1, 5 ч.2 ст. 7 Закону № 2189-VIII від 09.11.2017р., якими встановлено, що індивідуальний споживач зобов`язаний укладати договори про надання житлово- комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; оплачувати надані житлово- комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 2189-VIII від 09.11.2017р., споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону № 2189-VIII від 09.11.2017р., дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про теплопостачання», споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Статтею 12 Закону № 2189-VIII від 09.11.2017р., передбачено, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Пунктом 2 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (надалі Правил) визначено, що централізоване опалення - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у забезпеченні нормативної температури повітря у приміщеннях квартири (будинку садибного типу), яка надається виконавцем з використанням внутрішньо будинкових систем теплопостачання.

Пунктом 18 Правил передбачено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено іншого строку.

Таким чином, хоча ч.1 ст. 12 Закону № 2189-VIII від 09.11.2017р., й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.

Такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону № 2189-VIII від 09.11.2017р., обов`язок індивідуального споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У відповідності зі ст.526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. У відповідності до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем виникли правовідносини по наданню, з одного боку, та споживанню, з іншого боку, послуг з централізованого опалення, які врегульовано Законом України «Про житлово-комунальні послуги» №1875-IV від 24 червня 2004р. (який втратив чинність 01.05.2019р.) та №2189-VІІІ від 09 листопада 2017 року Законом України «Про теплопостачання», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630.

Згідно зі ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У судовому засіданні встановлено, що незаконними діями відповідачки, яка оплату за комунальні послуги з постачання теплової енергії за адресою: АДРЕСА_1 в повному обсязі не здійснювала, внаслідок чого виникла заборгованість за період з 01.12.2014 року по 01.03.2019 року в сумі ……………………..33 205 грн. 36 коп., заподіюється шкода майновим правам позивача, що у відповідності до ст.15 ЦК України охороняються законом, а тому позивач обґрунтовано, у відповідності до ст. 16 ЦК України звернувся до суду за захистом своїх прав, із застосуванням наслідків прострочення виконання зобов`язань, передбачених ст.625 ЦК України, у виді нарахування інфляційних втрат та 3% річних.

Судом встановлено, що відповідачка знята з реєстрації за адресою : АДРЕСА_1 з 11.03.2019 року. Тоді, як заборгованості за послугу з централізованого опалення, інфляційні втрати та 3% річних просять стягнути за період з 01.12.2014 року по 30.09.2021 року. Разом з тим, доказів, які б підтверджували, що відповідачка є власницею житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , позивачем суду не надано.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, оскільки з поданої позовної заяви та доданих доказів не вбачається порушення відповідачкою ОСОБА_1 права грошової вимоги, а саме наявність у відповідачки обов`язку сплачувати заборгованість за послуги з централізованого опалення за адресою: АДРЕСА_1 , саме за період 01.03.2019 року по 30.09.2021 року.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що заборгованість повинна бути стягнута за період з 01.12.2014 року по 01.03.2019 року, що становить 20 502 грн. 41 коп.

Щодо позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних, суд зазначає наступне.

Оскільки суд прийшов до висновку про стягнення з відповідачки заборгованості за період з 01.12.2014 року по 01.03.2019 року у розмірі 20 502,41 грн., то і суми інфляційних витрат та 3% річних підлягають стягненню за цей же період, а саме: інфляційні втрати у розмірі 5 963,39 грн. та 3% у розмірі 2 297,79 грн.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, згідно зі ст.141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідачки на користь позивача в рахунок часткового відшкодування документально підтверджених витрат по сплаті судового збору 1 512,95 грн. (а.с.1) пропорційно частині задоволених вимог (66,65%).

Керуючись ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №1875-IV від 24.06.2004р., ст. ст. 1,5,7,9,12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII від 09.11.2017р., ст. 19 Закону України «Про теплопостачання, ст. ст. 15, 16, 509, 525, 526, 625 ЦК України, ст. ст. 10, 12, 13, 81, 141, 263, 265, 280-284, 288 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» до ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , на користь Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» (м. Кривий Ріг, вул. Електрична, 1, ЄДРПОУ 00130850,) заборгованість по оплаті за надані послуги з централізованого опалення за адресою: АДРЕСА_1 за період з 01.12.2014 року по 01.03.2019 року в сумі 20 502,41 грн., інфляційні витрати в сумі 5 963,39 грн. та 3% річних в сумі 2 297,79 грн., а всього 28 763,59 грн.

В іншій частині позову - відмовити

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , на користь Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» (м. Кривий Ріг, вул. Електрична, 1, ЄДРПОУ 00130850) витрати по сплаті судового збору в сумі 1 512 грн. 95 коп.

На рішення суду позивачем може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

       Головуючий суддя:                                                        В.М. Прасолов