Постанова

іменем України

15 червня 2023 року

м. Київ

справа № 753/1376/21

провадження № 51-69 км 23

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючої ОСОБА_1

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12020105020001104 від 12 вересня 2020 року за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Дніпропетровська, мешканця АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України,

за касаційною скаргою прокурора ОСОБА_5 на ухвалу Київського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року.

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Дарницького районного суду м. Києва від 28 липня 2021 року дії ОСОБА_6 перекваліфіковано з ч. 1 ст. 121 КК України на ст. 128 КК України та засуджено до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік 6 місяців.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік.

Згідно з вироком ОСОБА_6 було визнано винуватим у тому, що він 11 вересня 2020 року приблизно о 19:30, знаходячись по АДРЕСА_2 , в ході виниклого конфлікту, діючи необережно у виді кримінально протиправної недбалості, не передбачаючи суспільно небезпечних наслідків у вигляді тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя та здоров`я в момент заподіяння, хоча повинен був і міг їх передбачити, підбіг до ОСОБА_7 та, стоячи навпроти нього, наніс два удари в область обличчя, в результаті чого потерпілий впав на асфальтну ділянку та отримав тяжкі тілесні ушкодження.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.

Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У своїй касаційній скарзі прокурор ОСОБА_5 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, просить ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

На обґрунтування своїх вимог прокурор вказує, що суд апеляційної інстанції, залишаючи апеляційну скаргу сторони обвинувачення без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни, не надав належної правової оцінки апеляційним вимогам сторони обвинувачення, обставинам вчинення злочину, даним про особу обвинуваченого, характеру та ступеню суспільної небезпечності вчиненого злочину, його наслідкам, а лише констатував правильність висновків суду першої інстанції щодо невірної кваліфікації дій ОСОБА_6 за ст. 128 КК України, належним чином не мотивувавши своє рішення.

Водночас прокурор вказує, що судом апеляційної інстанції не було враховано того факту, що ОСОБА_6 , умисно завдаючи без будь-якого попередження удари з великою силою кулаком в область обличчя потерпілого, який цього не очікував і неспроможний був захищатись, розраховував на особливу силу удару в обличчя і такі можливі наслідки, як різке падіння потерпілого та удар об тверду поверхню асфальту, від чого здоров`ю останнього буде спричинено тяжку шкоду.

При цьому на переконання прокурора суд апеляційної інстанції:

- не надав належної відповіді на доводи поданої апеляційної скарги щодо наявності в діях ОСОБА_6 складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України;

- не спростував доводи сторони обвинувачення щодо наявності в діях ОСОБА_6 непрямого (невизначеного) умислу на спричинення потерпілому умисного тяжкого тілесного ушкодження.

Разом з тим прокурор, посилаючись на висновок судово-медичної експертизи від 20 листопада 2020 року, зауважує, що не виключається можливість утворення заподіяних потерпілому тілесних ушкоджень при нанесенні ударів в область обличчя, надання тілу прискорення з послідуючим падінням та ударом головою об тупий предмет.

Крім того, прокурор також стверджує, що суд апеляційної інстанції, залишаючи вирок місцевого суду без зміни, повною мірою не врахував усіх обставин вчинення злочину, про які йшлося в апеляційній скарзі, а саме те, що ОСОБА_6 , наносячи удари руками в область обличчя потерпілого, діяв умисно, при цьому усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачав можливість заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень та бажав їх заподіяти. При цьому вказує, що між протиправними діями засудженого та наслідками у виді тяжких тілесних ушкоджень у потерпілого є причинно-наслідковий зв`язок, що, в свою чергу, свідчить про необхідність кваліфікації дій ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 121 КК України.

Одночасно прокурор зазначає, що умисел обвинуваченого був спрямований на заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, про що свідчить його поведінка до, під час події та після неї, характер та інтенсивність дій обвинуваченого, цілеспрямованість та сила ударів, їх локалізація, спосіб заподіяння, стосунки з потерпілим та причини вчинення злочинних дій, що в свою чергу виключає можливість кваліфікації дій ОСОБА_6 за ст. 128 КК України.

З огляду на зазначене прокурор також вказує на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування судом закону, який підлягав застосуванню - ч. 1 ст. 121 КК України, що, в свою чергу, на думку сторони обвинувачення, потягло за собою невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого через м`якість.

Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу прокурора не надходило.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримала свою касаційну скаргу та просила її задовольнити.

Засуджений ОСОБА_6 заперечував щодо задоволення касаційної скарги прокурора, просив оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції залишити без зміни, а подану касаційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню на таких підставах.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

З урахуванням зазначеного, Верховний Суд під час розгляду кримінального провадження позбавлений можливості надавати оцінку доказам, перевіряти правильність такої оцінки та виходить лише з тих фактичних обставин, які були встановлені судами попередніх інстанцій.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК України.

Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.

У своїй касаційній скарзі прокурор ОСОБА_5 зазначає, що суд апеляційної інстанції, залишаючи вирок місцевого суду без зміни, надав неправильну правову оцінку висновку судово-медичної експертизи від 20 листопада 2020 року № 042/1-1016-2020, згідно з яким, на думку прокурора, не виключається можливість утворення заподіяних потерпілому тілесних ушкоджень при нанесенні ударів в область обличчя, надання тілу прискорення з послідуючим падінням та ударом головою об тупий предмет.

Крім того, прокурор вказує, що судом апеляційної інстанції не було враховано всіх обставин справи, зокрема, і того факту, що ОСОБА_6 , умисно завдаючи без будь-якого попередження удари з великою силою кулаком в область обличчя потерпілого, який цього не очікував і неспроможний був захищатись, розраховував на особливу силу удару в обличчя і такі можливі наслідки, як різке падіння потерпілого та удар об тверду поверхню асфальту, від чого здоров`ю останнього буде спричинено тяжку шкоду.

Однак колегія суддів вважає, що зазначена позиція прокурора в даному випадку зводиться виключно до надання ним власної оцінки наявним в матеріалах доказам та встановленим в ході судових розглядів обставинам вчинення злочину, тобто сторона обвинувачення фактично посилається на неправильну оцінку доказів та невідповідність висновків суду апеляційної інстанції фактичним обставинам справи, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 433 КПК України не може бути предметом касаційного розгляду, а тому такі доводи не підлягають перевірці у касаційному порядку.

Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно дост. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про необхідність перекваліфікації дій ОСОБА_6 з ч. 1 ст. 121 КК України, яка була зазначена в обвинувальному акті, на ст. 128 КК України, зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.

Зокрема, змінюючи правову кваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_6 та ухвалюючи обвинувальний вирок за ст. 128 КК України, місцевий суд в основу свого рішення поклав показання:

- обвинуваченого ОСОБА_6 , який не заперечував того факту, що завдав потерпілому ОСОБА_7 два удари в обличчя в ділянку біля рота, від якого останній впав, при цьому зазначав, що не очікував та не передбачав, що можуть настати такі наслідки. Одночасно вказував, що під час падіння намагався втримати потерпілого, але не зміг, оскільки лопнула сорочка останнього;

- потерпілого ОСОБА_7 , який пояснював, що ОСОБА_6 наніс йому удар в щелепу раптово, що відбувалось далі він не пам`ятає, кількість ударів конкретно зазначити не може. Також зауважував, що за наслідками вся футболка була в крові, розбита губа та забита потилиця через перелам кістки;

- свідка ОСОБА_8 , який під час допиту вказував, що бачив, як ОСОБА_6 та ОСОБА_7 відійшли в сторону та про щось спілкувались, а згодом побачив, що ОСОБА_7 лежить в крові без свідомості. Крім того, свідок також зазначав, що коли потерпілий прийшов до тями, у нього на потилиці була кров, а на обличчі було садно над губою;

- свідка ОСОБА_9 , який зазначав, що між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 виник конфлікт та він їх розборонив, після чого вони пішли за машину, а через деякий час до них підбіг хлопець, та в той момент ОСОБА_7 вже лежав на асфальті, ззаду у нього текла кров і була розірвана футболка. Також зазначав, що ушкоджень на обличчі потерпілого не бачив;

- свідка ОСОБА_10 , який пояснював, що побачив, як ОСОБА_7 уже лежав на підлозі, він підбіг та намагався йому допомогти. У потерпілого зовнішній вигляд був нормальний, ззаду текла кров, на обличчі крові чи саден не було, потерпілий був у свідомості, але нічого не казав;

- свідка ОСОБА_11 , яка вказувала, що бачила інцидент з моменту, коли ОСОБА_7 вже лежав, бачила як його підіймали, і на тому місці була кров. Також зазначала, що потерпілий не був побитий, на обличчі не було ушкоджень та крові, одяг був у нормальному стані;

- свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , які надавали пояснення щодо обставин, очевидцями яких вони були, а також охарактеризували ОСОБА_6 з позитивного боку.

Водночас місцевим судом досліджено як докази фактичні дані, що містяться:

- у протоколі прийняття заяви про кримінальне правопорушення від 12 вересня 2020 року, в якій ОСОБА_7 зазначає про нанесення йому тілесних ушкоджень ОСОБА_6 ;

- у протоколі огляду місця події від 14 вересня 2020 року з додатками у виді фототаблиці;

- у довідках від 14 вересня 2020 року та 24 вересня 2020 року, які видані ОСОБА_7 міською клінічною лікарнею швидкої медичної допомоги, із діагнозом - забій головного мозку важкого ступеня з формуванням вогнищ забою в лобних частках з обох сторін у скроневій частці зліва головного мозку. Перелом потиличної кістки.

Крім того, судом було враховано і висновок судово-медичної експертизи від 20 листопада 2020 року № 042/1-1016-2020, за результатами дослідження якого суд першої інстанції встановив, що тілесні ушкодження у вигляді відкритої черепно-мозкової травми: забійної рани м`яких тканин потиличної ділянки, забій головного мозку важкого ступеню з формуванням вогнищ забою у лобних частках з обох сторін, у скроневій частці зліва головного мозку, перелому потиличної кістки зліва з розповсюдженням на foramen magnum, підшкірний крововилив у праву інтраорбітальну ділянку, отримані ОСОБА_7 від падіння на асфальтне покриття (яке стало наслідком удару по обличчю, в щелепу) та подальшого удару потилицею об пласке тверде покриття. При цьому суд зауважив, що вказане експертне дослідження не містить висновків щодо наявності у потерпілого тілесних ушкоджень на обличчі.

Також судом було прийнято до уваги й інші докази, які зазначені у вироку.

Ретельно дослідивши й зіставивши зібрані у кримінальному провадженні докази, давши їм оцінку з точки зору належності, допустимості і достовірності, місцевий суд дійшов висновку, що вина ОСОБА_6 у заподіянні тяжкого тілесного ушкодження є доведеною, проте суд встановив відмінні, від органу досудового розслідування, суб`єктивні ознаки вчиненого правопорушення, що стало підставою для надання іншого висновку щодо правильності кримінально-правової кваліфікації дій обвинуваченого.

Так, заслухавши учасників судового розгляду та дослідивши наявні в матеріалах кримінального провадження письмові докази, суд першої інстанції встановив, що обвинувачений ОСОБА_6 під час конфлікту завдав два удари кулаком по обличчю потерпілого ОСОБА_7 (ділянка рота, справа), від чого останній впав на асфальтне покриття та, вдарившись потиличною ділянкою (зліва), отримав тяжкі тілесні ушкодження за критерієм небезпеки для життя.

Таким чином, на переконання суду першої інстанції, тяжке тілесне ушкодження було не безпосереднім наслідком заподіяних обвинуваченим ударів в ділянку голови потерпілого, а результатом падіння останнього й удару головою об асфальтне покриття, тобто тверду поверхню, чого обвинувачений хоч і не передбачав, але повинен був і міг передбачити.

Крім того, з показань обвинуваченого місцевий суд встановив, що в діях ОСОБА_6 був відсутній умисел на умисне заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження (ч. 1 ст. 121 КК України), оскільки останній вказував, що дійсно мав місце конфлікт з ОСОБА_7 , під час якого вони тягали один одного за одяг, саме обвинувачений наніс удари потерпілому по обличчю, але у той момент, коли потерпілий падав, то намагався його втримати, чого зробити не зміг через те, що розірвалася сорочка потерпілого.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що в конкретному випадку мало місце не умисне, а необережне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, у зв`язку з чим дії ОСОБА_6 перекваліфікував з ч. 1 ст. 121 КК України на ст. 128 КК України, призначивши йому покарання у межах санкції цього кримінального закону.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи зазначений вирок в порядку апеляційної процедури, погодився з позицією суду першої інстанції про необхідність перекваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_6 з ч. 1 ст. 121 КК України на ст. 128 КК України. При цьому вказав, що висновки місцевого суду щодо формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, а також форми вини і мотиву цього правопорушення, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та підтверджуються доказами, які були досліджені під час судового розгляду та оцінені судом у відповідності до вимог ст. 94 КПК України.

Разом з тим, залишаючи апеляційну скаргу прокурора без задоволення, суд апеляційної інстанції зазначив, що:

- стороною обвинувачення як під час судового розгляду в суді першої інстанції, так і в ході апеляційного розгляду не було наведено конкретних доказів, які б свідчили про те, що ОСОБА_6 , за встановлених судом обставин вчинення кримінального правопорушення, діяв з прямим або непрямим умислом, тобто усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачав його суспільно небезпечні наслідки та бажав, а якщо не бажав, то свідомо припускав їх настання;

- матеріали кримінального провадження не містять даних, які б підтверджували доводи прокурора про те, що в даному конкретному випадку має місце саме умисне спричинення тяжких тілесних ушкоджень, оскільки ні письмові докази, ні показання допитаних в ході судового розгляду обвинуваченого, потерпілого та свідків не підтверджують позицію сторони обвинувачення про наявність в діях ОСОБА_6 складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.

Крім того, суд, посилаючись на висновок судово-медичної експертизи від 20 листопада 2020 року № 042/1-1016-2020, зауважив, що виявлена у потерпілого ОСОБА_7 відкрита черепно-мозкова травма, яка відноситься до тяжкого тілесного ушкодження за критерієм небезпеки для життя, утворилася не від самих ударів, нанесених ОСОБА_6 в область обличчя, а від послідуючого падіння потерпілого від цих ударів на асфальтове покриття, де відбулося співударяння лівої потиличної ділянки голови останнього з контактуючою поверхнею приземлення.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, з огляду на вказане, дійшов переконання про наявність в діях ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, передбаченого саме ст. 128 КК України.

Що стосується доводів касаційної скарги сторони обвинувачення про необхідність кваліфікації дій ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 121 КК України, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими з огляду на таке.

Необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 128 КК України) з об`єктивної сторони характеризується: діями або бездіяльністю; наслідками у виді тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень; причинним зв`язком між зазначеними діяннями та наслідками.

Умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження (ст. 121 КК України) з об`єктивної сторони характеризується протиправним посяганням на здоров`я іншої людини, шкідливими наслідками, що настали для здоров`я потерпілого у вигляді спричинення тілесних ушкоджень, встановлення причинного зв`язку між зазначеним діянням та наслідками.

Розмежування умисного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень (ч. 1 ст. 121 КК України) і необережного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень (ст. 128 КК України) здійснюється як за об`єктивною, так і суб`єктивною сторонами цих злочинів. Крім того, при визначенні ступеня тяжкості заподіяних тілесних ушкоджень за способом вчинення діяння враховуються локалізація, характер, механізм утворення травм та ушкоджень, які можуть бути визнані тяжкими, в тому числі й небезпечними для життя в момент заподіяння, а зміст і характер інтелектуального та вольового критеріїв вини у зазначених злочинах обумовлюються усвідомленням особою характеру вчиненого злочинного діяння, передбаченням його негативних наслідків та ставленням до цих наслідків.

Аналогічний висновок зробив Верховний Суд у постанові від 03 листопада 2021 року у справі № 333/1808/19 (провадження № 51-2821км21).

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суди попередніх інстанцій надали належну оцінку доводам сторони обвинувачення про наявність в діях ОСОБА_6 складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, та обґрунтовано їх спростували з посиланням на наявні в матеріалах справи докази.

Зокрема, суд першої інстанції, з позицією якого погодився і суд апеляційної інстанції, заслухавши показання обвинуваченого (в тому числі і про те, що останній намагався втримати потерпілого під час падіння), а також показання свідків та потерпілого, дослідивши письмові докази, врахувавши характер, локалізацію, механізм утворення травм у потерпілого та поведінку обвинуваченого, дійшов висновку, що в діях ОСОБА_6 був відсутній умисел на умисне заподіяння потерпілому саме тяжкого тілесного ушкодження. При цьому зазначив, що в даному випадку має місце спричинення тяжкого тілесного ушкодження внаслідок необережності, коли особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинна була і могла їх передбачити.

Наводячи обґрунтування свого рішення і в цій частині, місцевий суд зазначив, що в момент нанесення ОСОБА_7 ударів у ОСОБА_6 був відсутній умисел саме на умисне заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, що підтверджується показаннями обвинуваченого, висновком судово-медичної експертизи, а також характером, локалізацією, механізмом утворення травм у потерпілого, та відсутністю безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між нанесенням ударів в обличчя потерпілого та отримання останнім тяжких тілесних ушкоджень. При цьому суд також зауважив, що в діях ОСОБА_6 наявна саме протиправна недбалість, оскільки останній не передбачав можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинен був і міг їх передбачити.

Наявності в діях обвинуваченого умислу (прямого або непрямого (невизначеного) не було встановлено і під час апеляційного розгляду. При цьому суд зазначив, що будь-яких даних про те, що ОСОБА_6 мав бажання та відповідний мотив спричинити потерпілому ОСОБА_7 тяжкі тілесні ушкодження або свідомо припускав можливість настання таких наслідків матеріали кримінального провадження не містять, оскільки ні потерпілий, ні допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_12 , ОСОБА_8 , ОСОБА_13 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 не надавали суду показань, оцінивши які можливо було б зробити висновок про те, що в даному випадку має місце саме умисне спричинення тяжкого тілесного ушкодження, а не спричинення такого ушкодження внаслідок необережності, як обґрунтовано встановив суд першої інстанції.

Як убачається з ухвали, суд апеляційної інстанції, дотримуючись вимог статей 404, 405, 407 КПК України, переглянув вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 за апеляційною скаргою прокурора, ретельно перевірив викладені в ній доводи, проаналізував їх, дав на них достатньо переконливі відповіді, зазначивши в ухвалі підстави, з яких визнав їх необґрунтованими, спростувавши при цьому твердження сторони обвинувачення щодо безпідставності засудження ОСОБА_6 за ст. 128 КК України.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що доводи прокурора про те, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги сторони обвинувачення про наявність в діях ОСОБА_6 непрямого (невизначеного) умислу, а також про те, що судом апеляційної інстанції не зазначено належних мотивів незастосування ч. 1 ст. 121 КК України, є необґрунтованими.

Виходячи з наведеного, Верховний Суд вважає, що, з огляду на досліджені судами попередніх інстанцій докази та встановлені фактичні обставини, дії ОСОБА_6 за ст. 128 КК Українияк необережне тяжке тілесне ушкодження кваліфіковані правильно.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що оскільки кваліфікація дій засудженого ОСОБА_6 за ст. 128 КК України є правильною, то посилання у касаційній скарзі прокурора на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування судом закону, який підлягав застосуванню - ч. 1 ст. 121 КК України, що, в свою чергу, на думку сторони обвинувачення, потягло за собою невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого через м`якість, є необґрунтованими.

Будь-яких інших обґрунтованих підстав, які б могли свідчити про те, що судом апеляційної інстанції було неправильно застосовано закону України про кримінальну відповідальність, що, в свою чергу, потягло невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого (статті 413-414 КПК України), а також підстав, які б вказували на допущення судом апеляційної інстанції істотних порушень норм кримінального процесуального закону, які перешкодили або могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення (ст. 412 КПК України), під час перевірки матеріалів кримінального провадження суд касаційної інстанції не встановив.

Урахувавши наведене, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга прокурора ОСОБА_5 не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора ОСОБА_5 залишити без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року стосовно засудженого ОСОБА_6 - без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3