УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2023 року

м. Київ

справа № 175/366/18

провадження № 51-2674ск23

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2021 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 15 березня 2023 року, які постановлені в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 2017040440002212, за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Підгородне, Дніпропетровський район Дніпропетровської області, зареєстрованого в АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Суть питання

За вироком Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2021 року ОСОБА_4 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років та за ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.

За вироком суду ОСОБА_4 визнано винуватим і засуджено за те, що він у період часу з ІНФОРМАЦІЯ_2, більш точний час невстановлений, перебуваючи у будівельному вагончику навпроти дачного будинку АДРЕСА_2 , із мотивів помсти за кота, умисно наніс ОСОБА_5 не менше 7 ударів кулаком в обличчя та по тулубу, внаслідок чого той упав на ліжко, далі ОСОБА_4 схопив кувалду та її ударною частиною (бойком) наніс не менше 2 ударів у різні частини голови, спричинивши ОСОБА_5 тілесні ушкодження, які за своїм характером відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень від яких останній помер.

Після вбивства ОСОБА_5 , ОСОБА_4 побачив у загиблого належний ОСОБА_8 мобільний телефон «Nomi і241» і таємно його викрав, чим спричинив останньому матеріальну шкоду в розмірі 333 грн.

Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 15 березня 2023 року змінив вирок місцевого суду в частині засудження ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 185 КК України, звільнивши його, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України, від призначеного покарання за цим кримінальним правопорушенням, у зв`язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Крім того, виключив з рішення суду вказівку про призначення ОСОБА_4 остаточного покарання, із застосуванням положень ч. 1 ст. 70 КК України, та постановив вважати ОСОБА_4 засудженим за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років. В решті вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_4 залишено без змін.

Не погоджуючись із указаним рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, засуджений звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильно надану оцінку доказам, та допущені судом, на його думку, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного йому покарання тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та даними про його особу через суворість, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та закрити кримінальне провадження стосовно нього.

На обґрунтування своїх вимог засуджений указує на те, що рішення місцевого і апеляційного судів є незаконними, необґрунтованими і невмотивованими внаслідок невідповідності висновків суду викладених у судовому рішенні фактичним обставинам кримінального провадження.

Крім того, засуджений зазначає, що обвинувачення не може ґрунтуватися на його показаннях, які отримані недозволеними методами слідства.

Встановлені обставини та мотиви Верховного Суду

Доведеності винуватості засудженого ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за обставин, установлених та перевірених місцевим судом, правильність кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 185 КК України, Верховний Суд не перевіряє, оскільки законність й обґрунтованість судових рішень у цій частині у касаційній скарзі не оскаржується.

Згідно зі ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.

За ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Згідно ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Попри те, що засуджений посилається на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного йому покарання тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та даними про його особу через суворість, суть його касаційної скарги полягає в незгоді з наданою судами першої та апеляційної інстанції оцінкою доказів і, відповідно, встановленими судами фактичними обставинами. Зокрема, доводи касаційної скарги засудженого фактично зводяться до переоцінки доказів, оцінених судами під час ухвалення рішення, що, виходячи з вимог ст. 438 КПК України, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Разом із тим, висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, зроблено на підставі досліджених у судовому засіданні доказів, яким суд надав відповідну оцінку з наведенням належної аргументації в мотивувальній частині вироку.

Як слідує з долученої до касаційної скарги копії рішення суду першої інстанції, суд дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_4 підтверджується сукупністю досліджених і оцінених судом доказів, зокрема показаннями ОСОБА_8 , свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , експертів ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , даними протоколів слідчих дій, висновками експертів, у тому числі й судово-медичних експертиз, та іншими письмовими доказами детально наведеними у вироку, які, за висновком суду першої інстанції є належними, достовірними та такими, що узгоджуються між собою. При цьому сам обвинувачений у судовому засіданні спочатку свою вину визнав повністю, а потім зазначив, що обмовив себе через психологічний та фізичний тиск на нього з боку працівників органу досудового розслідування.

Не погоджуючись з вироком місцевого суду, сторона захисту подала апеляційну скаргу, в якій наводила доводи щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильно наданої оцінки доказам, які за своєю суттю є аналогічні доводам викладеним у касаційній скарзі засудженого.

Апеляційний суд під час розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку, ретельно перевірив усі посилання й доводи, викладені стороною захисту у згаданій апеляційній скарзі, й вмотивовано відмовив у задоволенні заявлених апеляційних вимог, навівши достатні аргументи та підстави для прийняття такого рішення.

Обґрунтовуючи свій висновок, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог закону.

Апеляційний суд, проаналізувавши доводи сторони захисту стосовно доведеності винуватості засудженого ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, вказав, що суд першої інстанції в повній мірі дослідив питання щодо наявності в діях ОСОБА_4 складу інкримінованого йому кримінального правопорушення та обґрунтовано зробив висновок, що вказане кримінальне правопорушення було скоєне саме обвинуваченим ОСОБА_4 .

Так, апеляційний суд зазначив про безпідставність посилань сторони захисту на те, що відповідно до показань ОСОБА_10 обвинувачений ІНФОРМАЦІЯ_2 приблизно о 13-14 годині перебував разом із ним, та свідок відвіз його до м. Дніпра і це, нібито, спростовує причетність ОСОБА_4 до злочину. Як зазначив суд, висновком експерта від 07-12 грудня 2017 року № 2441 та комісійним висновком експертів від 02-29 жовтня 2019 року № 179 встановлено, що смерть ОСОБА_5 настала приблизно за одну, півтори чи дві доби до моменту огляду його трупу на місці виявлення, який мав місце 06 грудня 2017 року. При цьому, допитана в судовому засіданні експерт ОСОБА_16 повністю підтвердила висновки комісійної судово-медичної експертизи та пояснила, що смерть ОСОБА_5 могла настати більше ніж за дві доби, оскільки при низькій температурі як у приміщенні, так і на вулиці трупні явища розвиваються повільно, а тому не виключено, що ОСОБА_5 міг померти як в ніч з ІНФОРМАЦІЯ_2, так і вранці ІНФОРМАЦІЯ_2.

Підстав для визнання цих експертиз недопустимими доказами, як і сумніватися у показах експерта у колегії апеляційного суду не було, оскільки вищезазначені висновки експертів складені з дотриманням положень статей 101, 102 КПК України, кваліфікованими експертами, згідно з вимогами Закону України «Про судову експертизу», ст. 69 КПК України, яких було попереджено про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК України.

Окрім того, апеляційний суд зазначив, що під час проведення 14 грудня 2017 року слідчого експерименту за участю ОСОБА_4 , він сам в присутності захисника не лише повідомляв відомості про факти, які мають значення для кримінального провадження, а й детально та послідовно відтворював дії та обстановку вбивства ОСОБА_5 про що було складено відповідний протокол, заперечень та зауважень до якого він не мав. До того ж, з огляду на те, що під час проведення вказаної слідчої дії був присутній захисник, та ОСОБА_4 були роз`яснені його права та обов`язки, він усвідомлював право мовчати і не свідчити проти себе.

У подальшому експерт зробив висновок, що за вказаних ОСОБА_4 обставин могли бути заподіяні тілесні ушкодження, виявлені на трупі ОСОБА_5

Обвинувачений вперше заявив про те, що до нього застосовувались фізичний та психологічний тиск з боку працівників поліції Дніпровського районного ВП Дніпровського ВП ГУНП в Дніпропетровській області лише під час судового розгляду, у зв`язку з чим апеляційний суд доручив ТУ ДБР, розташованому у м. Полтаві, провести перевірку заявлених обвинуваченим фактів, про що 06 грудня 2021 уповноваженою особою було внесено відомості до ЄРДР за №62021170030000558 за ч. 2 ст. 365 КК України та розпочато досудове розслідування заявлених фактів.

21 грудня 2022 року постановою слідчого 3-го СВ (з дислокацією у м. Дніпрі) Територіального управління ДБР, розташованого у м. Полтаві вказане кримінальне провадження було закрито, у зв`язку із відсутністю в діях працівників поліції складу кримінального правопорушення.

Аналізуючи вищезазначену постанову, апеляційний суд вважав, що її прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства, розслідування було проведено ретельно та ефективно, а тому обґрунтовано встановлено відсутність події кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України й закрито кримінальне провадження, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.

До того ж, вказану постанову оскаржено не було. Отже, зважаючи на викладене апеляційний суд вважав такі доводи обвинуваченого надуманими та спрямованими на уникнення відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення.

Таким чином, Верховний Суд приходить до висновку, що вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду є належно умотивованими та обґрунтованими і за змістом відповідають вимогам статей 370, 419 КПК України, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися при постановленні рішень.

Верховний Суд, звертає увагу засудженого на тому, що доказування, зокрема в такій категорії справ, досить часто ґрунтується не на основі одного чи кількох прямих доказів, а на аналізі саме сукупності всіх доказів, які вказують на характер дій обвинуваченого, спосіб вчинення суспільно небезпечного діяння, обстановку, в якій діяла відповідна особа тощо, на підставі чого й робиться висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність (згідно з цим стандартом доказування) винуватості особи (постанови Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 07 грудня 2020 року, справа № 728/578/19, провадження № 51-3411км20; від 20 жовтня 2021 року, справа № 759/14119/17, провадження № 51-2274км21).

Що стосується доводів засудженого про те, що висновки суду першої інстанції ґрунтуються на протоколі слідчого експерименту, який є недопустимим доказом, то вони є безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до статті 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо його отримано в порядку, встановленому КПК України. Порядок, на який є посилання у цій нормі, визначається правилами допустимості доказів, передбаченими главою 4 § 1 КПК України.

Суд зазначає, що відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 87 КПК докази, отримані внаслідок застосування катувань, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження, є недопустимими.

У цій справі засуджений посилався на те, що під час слідчого експерименту він давав неправдиві показання проти себе через тиск працівників поліції.

Однак, як зазначено вище, такі твердження засудженого були предметом перевірки, за наслідком якої, 21 грудня 2022 року постановою слідчого 3-го СВ (з дислокацією у м. Дніпрі) Територіального управління ДБР, розташованого у м. Полтаві, кримінальне провадження було закрито, у зв`язку із відсутністю в діях працівників поліції складу кримінального правопорушення. До того ж, вказану постанову оскаржено не було.

Крім того, Верховний Суд зауважує, що у цій справі окрім слідчого експерименту із засудженим, суд першої інстанції послався на низку інших вищевказаних непрямих доказів. З огляду на викладене Суд відхиляє такі твердження засудженого.

Також касаційна скарга засудженого не містить належного обґрунтування щодо явної несправедливості призначеного йому покарання, з огляду на тяжкість вчиненого ним злочину, обставини його скоєння та данні про особу внаслідок суворості, з урахуванням положень ст. 414 КПК України та приписів статей 50, 65 КК України.

Інші твердження наведені засудженим у касаційній скарзі не спростовують правильності висновків, викладених у судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій, і не містять вагомих доводів, які би дозволили Верховному Суду дійти переконання, що рішення судів були постановлені з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону або неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, які можуть поставити під сумнів їх законність, а тому підстав для задоволення касаційної скарги засудженого відсутні.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Таким чином, оскільки з касаційної скарги та наданих до неї судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає, Верховний Суд на підставі п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України вважає, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

На цих підставах Верховний Суд постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2021 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 15 березня 2023 року стосовно нього.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3