Дата документу 20.06.2023Справа № 554/6821/17

Провадження № 1-в/554/160/2023

У Х В А Л А

16 червня 2023 року Октябрський районний суд м. Полтави у складі:

               головуючого - судді                                         ОСОБА_1

               за участю:

               секретаря судового засідання                         ОСОБА_2

               прокурора                                                 ОСОБА_3

               представника потерпілої                                 ОСОБА_4

               потерпілої                                                 ОСОБА_5

               захисників                                                 ОСОБА_6 , ОСОБА_7

               засудженого                                                 ОСОБА_8

       розглянувши у судовому засіданні в залі суду у м. Полтаві заяву засудженого ОСОБА_8 про відстрочення виконання вироку Октябрського районного суду м. Полтави від 24 липня 2019 року,

в с т а н о в и в:

       Вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 24 липня 2019 року ОСОБА_8  визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 2 ст. 125 і ч. 2 ст. 286 КК України та відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України призначено остаточне покарання у виді трьох років і шести місяців позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на три роки. Цивільний позов потерпілої ОСОБА_5  про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з  ОСОБА_8  на її користь 18 365,16 грн матеріальної шкоди та 600 000 грн моральної шкоди. Вирішено питання щодо запобіжного заходу та стягнуто процесуальні витрати на проведення експертиз.

       Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 22 червня 2020 року вирок в частині засудження за ч. 2 ст. 125 КК України скасовано, а провадження в цій частині закрито на підставі ст. 49 КК України, п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, у зв`язку із закінченням строків давності. Виключено з резолютивної частини вироку посилання на ч. 1 ст. 70 КК України та призначення покарання за сукупністю злочинів. Вважати ОСОБА_8 засудженим за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання, призначеного судом першої інстанції, а саме - три роки шість місяців позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на три роки. На підставі ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону України № 838-VІІІ від 26 листопада 2015 року зараховано ОСОБА_8 в строк покарання період попереднього ув`язнення з 24 липня 2019 року по 22 червня 2020 року із розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. Зменшено розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_5 , визначено його в сумі 200 000 грн. В іншій частині вирок суду залишено без змін.

       Постановою Верховного Суду від 28 січня 2021 року ухвалу Полтавського апеляційного суду від 22 червня 2020 року змінено в частині вирішення цивільного позову потерпілої ОСОБА_5 до ОСОБА_8 про відшкодування завданої кримінальним правопорушенням моральної шкоди, збільшено розмір суми, яка підлягає стягненню з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_5 на відшкодування моральної шкоди до 500 000 грн. В решті вказану ухвалу залишено без змін.

       Після набрання вироком суду законної сили 19 березня 2021 року було видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_5 18 365,16 грн матеріальної шкоди і 500 000 грн моральної шкоди та постановою державного виконавця Київського ВДВС у м. Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) від 20 травня 2021 року відкрито виконавче провадження № 65467867.

       05 червня 2023 року до Октябрського районного суду м. Полтави надійшла заява засудженого (цивільного відповідача) ОСОБА_8 про відстрочення виконання вироку суду від 24 липня 2019 року в частині стягнення матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок вчинення злочину, на один рік, обґрунтована тим, що запровадження 24 лютого 2022 року в Україні воєнного стану само по собі є обставиною непереборної сили та позбавляє його можливості працевлаштуватися і отримувати дохід, так як його мати дуже важко емоційно переносить повітряні тривоги, тривожні новини з фронту та новини про влучання у житлові будинки, смерть, каліцтво людей тощо. Крім того, у вересні 2022 року він дізнався, що його мати – ОСОБА_9 , має тяжке захворювання – рак, що підтверджується результатами цитоморфологічного, патогістологічного, патологоанатомічного досліджень та кольпоскопії, а тому їй необхідна посилена увага, підтримка та допомога по господарству, що в своїй сукупності позбавляє його можливості працевлаштуватися, отримувати дохід та сплачувати заборгованість за виконавчим провадженням № 65467867. Ці обставини унеможливлюють виконання вищезазначеного вироку суду та, на його думку, є підставами для відстрочення його виконання.

       В судовому засіданні представник цивільного відповідача – адвокат ОСОБА_7 , заявила вказану заяву та просила її задовольнити з мотивів, наведених у ній.

       Засуджений (цивільний відповідач) ОСОБА_8 підтримав свою заяву в повному обсязі та просив її задовольнити. При цьому зазначив, що наразі він є непрацюючим, оскільки із-за наявної в нього непогашеної у встановленому законом порядку судимості, не може влаштуватися на роботу. До Полтавського обласного центру зайнятості він не звертався. Зауважив, що в цей час на своє існування витрачає близько 200 грн на місяць, а матері допомагає саме морально та фізично, а не матеріально. Повідомив, що завдані злочином матеріальну та моральну шкоду відшкодовував потерпілій по мірі можливості та станом на цей час сплатив близько 2 500 грн, однак у зв`язку із виявленою в його матері тяжкою хворобою, виконання вироку в цій частині є взагалі неможливим для нього, а тому просив відстрочити його виконання на один рік. Зазначив, що наміру уникати виконання вироку суду він не має.

       Представник потерпілої (цивільного позивача) – адвокат ОСОБА_4 , категорично заперечувала щодо задоволення заяви засудженого, зазначивши, що фактичні обставини цієї справи свідчать про те, що ОСОБА_8 вчиняє умисні дії з метою ухилення від виконання рішення суду в частині стягнення з нього грошових коштів. Сам лише факт введення воєнного стану на території України не може бути визнаний поважною причиною для невиконання вимог рішення суду, за відсутності відповідних обґрунтувань та доказів. Посилання останнього щодо відсутності офіційного джерела прибутку вважала необґрунтованими, оскільки навіть до Полтавського обласного центру зайнятості він не звертався. Такими ж вважала і доводи засудженого про необхідність догляду за тяжкохворою матір`ю, оскільки ним надано суду лише докази на проведення відповідних досліджень та обстежень, однак доказів на підтвердження встановлення відповідного діагнозу, а відтак і потреби в догляді сторонньою особою, не надано. Будь-яких доказів про те, що зазначена обставина може якимсь чином впливати на виконання вироку суду, засудженим до заяви не долучено. Припустила, що цивільний відповідач звернувся до суду з цією заявою маючи на меті недопущення звернення стягнення на земельну ділянку, яка перебуває у його власності, оскільки на даний час згідно матеріалів виконавчого провадження вчинено дії для того, щоб виставити цю земельну ділянку на аукціон для її продажу.

       Потерпіла (цивільний позивач) ОСОБА_5 підтримала думку свого представника в повному обсязі та просила відмовити в задоволенні заяви.

       Прокурор категорично заперечувала щодо задоволення заяви засудженого ОСОБА_8 та вважала її такою, що не підлягає задоволенню.

       Заслухавши думку учасників кримінального провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження, суд приходить до наступних висновків.

       Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно ст. 533 КПК України вирок або ухвала суду, які набрали законної сили, обов`язкові для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, і підлягають виконанню на всій території України.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012).

Відповідно до ч. 1 ст. 539 КПК України питання, які виникають під час та після виконання вироку вирішуються судом за клопотанням (поданням) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, встановлених законом. Потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та інші особи мають право звертатися до суду з клопотаннями про вирішення питань, які безпосередньо стосуються їх прав, обов`язків чи законних інтересів.

Згідно п. п. 1 і 14 ч. 1 ст. 537 КПК України під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, має право вирішувати такі питання, зокрема про відстрочку виконання вироку та інші питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку.

Частиною 2 ст. 539 КПК України встановлено, що клопотання (подання) про вирішення питання, пов`язаного із виконанням вироку, подається до суду, який ухвалив вирок, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 1, 10 (в частині клопотання про заміну покарання відповідно до частини п`ятої статті 53 Кримінального кодексу України), 12 (у разі якщо вирішення питання необхідне в зв`язку із здійсненням судового розгляду, воно вирішується судом, який його здійснює), 14 частини першої статті 537, статті 538 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Зважаючи на те, що нормами КПК України прямо не врегульовано питання про відстрочення виконання вироку суду в частині вирішення цивільного позову щодо стягнення матеріальної та моральної шкоди, суд, на підставі ч. 5 ст. 128 КПК України розглядає вказану заяву за правилами ст. 539 КПК України із застосуванням положень ЦПК України, зокрема ст. 435 цього Кодексу, яка регулює вирішення питань щодо відстрочення і розстрочення виконання судового рішення, зміни чи встановлення способу і порядку його виконання.

Так, згідно положень ст. 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена.

Згідно ч. 1 ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення.

Відповідно до п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» при вирішенні заяв державного виконавця чи сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання суду потрібно мати на увазі, що їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім`ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передане стягувачу, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

З наведеного вище слідує, що виконання судового рішення може бути відстрочено у судовому порядку виключно у виняткових та особливих випадках та виходячи зі специфічного характеру спірних правовідносин. При цьому, рішення про відстрочення виконання рішення суду має ґрунтуватись на додержанні балансу інтересів стягувача та боржника. Відстрочка, надана за відсутності виняткових обставин, негативно впливає на охоронюваний законом інтерес стягувача.

Згідно постанови Верховного Суду від 21 лютого 2019 року у справі № 2-54/08 відстрочка виконання рішення суду - це відтермінування у часі належного строку виконання рішення суду в цілому. Надання відстрочки судом полягає у визначенні нової конкретної, більш пізньої ніж первинна, дати, з настанням якої й після завершення строку відстрочки рішення має бути виконано повністю. При розгляді заяв щодо відстрочки виконання рішення необхідно виходити з міркувань доцільності та об`єктивної необхідності надання саме таких строків відтермінування виконання рішення в цілому; наявність підстави для відтермінування має бути доведена боржником. Строки такого відтермінування знаходяться у прямій залежності від обставин, що викликають необхідність надання додаткового строку до повного виконання рішення суду. Надання відстрочки виконання рішення суду не може створювати занадто або безпідставно привілейовані умови для боржника.

Оцінюючи доводи заяв про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, суди повинні враховувати, що ці заходи не повинні створювати боржнику можливість ухилятися від виконання судового рішення. До уваги повинні братися не лише реальний майновий стан боржника, але й його наміри, що свідчать про бажання виконати рішення.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Оцінюючи наведені засудженим (цивільним відповідачем) обставини, на які він посилається, як на ті, що перешкоджають виконанню вироку суду, аналізуючи подані ним докази, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення його заяви про відстрочення виконання вироку, так як останнім не доведено належними та допустимими доказами факту існування будь-якого виняткового випадку, що обумовлював би об`єктивні ускладнення або унеможливлював виконання рішення, з яким чинне законодавство пов`язує можливість відстрочення його виконання.

Зокрема, посилання ОСОБА_8 на визнання Торгово-промисловою палатою України форс-мажорною обставиною (обставиною непереборної сили) військову агресію рф проти України, що стало підставою введення воєнного стану в Україні 24 лютого 2022 року, суд вважає недоречними, з огляду на те, що лист Торгово-промислової палати  констатує наявність вказаної форс-мажорної обставини для визначеного в ньому виключного переліку суб`єктів, зокрема для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів.

При цьому, суд зазначає, що лист Торгівельно-промислової палати лише констатує загальновідомий факт про те, що війна, загалом, належить до форс-мажорних обставин, але сам по собі факт введення воєнного стану не є автоматичною підставою для відстрочки чи невиконання зобов`язання. Обставини, які виникли у зв`язку з війною мають безпосередньо впливати на можливість виконати відповідний обов`язок.

Доводи засудженого (цивільного відповідача) ОСОБА_8 про те, що запровадження воєнного стану на території України позбавило його можливості працевлаштуватися та отримувати дохід, оскільки його матір важко емоційно переносить постійні повітряні тривоги та тривожні новини з фронту, суд вважає необґрунтованими та такими, що носять суто формальний характер, так як не вбачає безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між війною та неможливістю останнього працевлаштуватися.

Неможливість працевлаштування ОСОБА_8 пов`язує також і з тим фактом, що його мати має тяжке захворювання – рак, у зв`язку з чим вимагає його посиленої уваги, підтримки та допомоги по господарству. Так, останнім долучені докази проведення відповідних досліджень та обстежень, а зі змісту виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 4262 слідує, що повний діагноз (основне захворювання, супутні захворювання та ускладнення) ОСОБА_9 : дисплазія шийки матки тяжкого ступеню. Разом із цим, жодного доказу на підтвердження відповідного вказаного ним у заяві діагнозу, необхідності у цілодобовому догляді, а відтак, неможливості працевлаштування та виконання вироку суду з цих підстав, ним не надано.

До того ж, на наявність у матері означеної хвороби ОСОБА_8 посилався як на основну та нагальну підставу для звернення до суду з цією заявою, що не узгоджується з фактичними обставинами справи, так як про вказану хворобу матері останньому стало відомо ще в вересні 2022 року, як зазначив про це він сам, однак до суду звернувся лише 05 червня 2023 року.

Суд зазначає, що той факт, що ОСОБА_8 не є працевлаштованим та не має офіційного джерела прибутку залежить виключно від його суб`єктивного бажання та наміру працювати, однак ним не надано суду доказів про вчинення будь-яких активних дій з метою працевлаштування та пошуку способів виконання вироку суду і як встановлено в судовому засіданні, навіть до Полтавського обласного центру зайнятості останній не звертався.

За таких обставин, наведені посилання ОСОБА_8 на його скрутний матеріальний стан та неможливість знайти місце роботи, що зумовлено, як він про це вказав, введенням в Україні воєнного стану та наявністю на утриманні хворої матері, не є тими винятковими обставинами в розумінні вимог ч. 3 ст. 435 ЦПК України, що істотно ускладнюють виконання вироку суду або роблять його неможливим.

Як встановлено судом по виконавчому провадженню № 65467867 станом на 15 червня 2023 року на депозитний рахунок відділу надійшли кошти в сумі 3 499,79 грн, з них на користь стягувача перераховано кошти в сумі 2 587,71 грн.

При цьому, суд звертає увагу на те, що в судовому засіданні з пояснень засудженого ОСОБА_8 та потерпілої ОСОБА_5 встановлено, що останній має у власності земельну ділянку, в якості орендної плати за яку періодично, зокрема й нещодавно, отримує грошові кошти, однак після цього дій на виконання вироку суду в частині відшкодування шкоди потерпілій не вчиняв. В контексті викладеного, суд враховує й те, що матері він допомагає саме фізично та морально, а не матеріально, як про це вказав він сам, а на своє утримання витрачає зовсім незначну суму грошових коштів.

Вказані обставини в своїй сукупності, на думку суду, можуть свідчити про відсутність реальних намірів засудженого (цивільного відповідача) ОСОБА_8 відшкодувати завдану злочином матеріальну та моральну шкоду потерпілій (цивільному позивачу) і дають обґрунтовані підстави суду сумніватися у добросовісності його наміру щодо виконання вироку суду в цій частині.

В розрізі наведеного, суд констатує також про те, що матеріали заяви й не містять як посилань, так і доказів на підтвердження того, що задоволення цієї заяви надасть реальну можливість ОСОБА_8 виконати вирок суду в майбутньому після спливу строку, зокрема одного року, на який в разі задоволення заяви буде встановлене відстрочення.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про відсутність підстав для відстрочення виконання вироку Октябрського районного суду м. Полтави від 24 липня 2019 року в частині стягнення з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_5 матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок вчинення злочину та вважає, що в задоволенні заяви засудженого (цивільного відповідача) ОСОБА_8 слід відмовити.

       Керуючись ст. ст. 372, 537 - 539 КПК України, ст. 435 ЦПК України, суд,

у х в а л и в :

       В задоволенні заяви засудженого ОСОБА_8 про відстрочення на один рік виконання вироку Октябрського районного суду м. Полтави від 24 липня 2019 року, - відмовити.

       Ухвала може бути оскаржена до Полтавського апеляційного суду протягом семи днів з дня її проголошення.

       Повний текст ухвали складено та оголошено 20 червня 2023 року о 10 годині.

       Суддя                                                                         ОСОБА_10