Справа № 344/15117/18

Провадження № 11-кп/4808/290/23

Категорія ст.286 ч.2 КК України

Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1

Суддя-доповідач ОСОБА_2

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2023 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано - Франківського апеляційного суду в складі:

головуючого судді ОСОБА_3 ,

суддів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

секретаря судового засідання ОСОБА_6 ,

з участю прокурора ОСОБА_7 ,

обвинуваченого ОСОБА_8 ,

захисників ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за апеляційними скаргами прокурора, обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисників ОСОБА_9 , ОСОБА_10 на вирок Івано - Франківського міського суду від 28 березня 2023 року, відносно ОСОБА_8 за ст. 286 ч.2 КК України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Гадяч Полтавської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого, -

в с т а н о в и л а :

В поданій апеляційній скарзі прокурор не оспорюючи доведеність вини, правильність кваліфікації дій ОСОБА_8 , вважає вирок Івано - Франківського міського суду від 28.03.2023 року таким, що підлягає скасуванню з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м`якості.

Зазначає, що суд першої інстанції при призначенні обвинуваченому покарання із застосуванням ст. 75 КК України, не врахував тяжкість вчиненого злочину, те що обвинувачений свою вину у вчиненому не визнав, намагався уникнути встановленої законом відповідальності надавши суду покази, що виключно спрямовані на ухилення від кримінальної відповідальності, тяжкий стан потерпілої, який виник у результаті дорожньо - транспортної пригоди.

Просить вирок Івано - Франківського міського суду від 28.03.2023 року скасувати. Ухвалити новий вирок, яким призначити покарання ОСОБА_8 за ст. 286 ч.2 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 2 роки.

Захисник ОСОБА_10 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 вважає, що зазначений вирок є незаконним та необгрунтованим і підлягає скасуванню з підстав невідповідності висновків суду, викладених у вироку фактичним обставинам кримінального провадження та істотного порушення вимог кримінального процесуального закону.

Зазначає, що в оскаржуваному вироку суд робить висновок, що вина ОСОБА_8 повністю доведена сукупністю зібраних у кримінальному провадженні та досліджених в судовому засіданні доказів, які суд вважає належними та допустимими. Проте, такий висновок не знаходить свого підтвердження наведеними судом першої інстанції доказами, а саме:

- жоден із наведених доказів не підтверджує, що ОСОБА_8 рухався на своєму автомобілі від вул. Целевича. Це має важливе значення, оскільки, якщо б він так рухався, то повинен був би виконати вимоги п. 8.10 Правил дорожнього руху і зупинитися на червоний сигнал світлофора. В дійсності ОСОБА_8 , згідно наявних у справі доказів виїхав з прилеглої території, яка розташована між світлофорами для транспортних засобів і відповідно до ПДР мав право рухатися в напрямку перехрестя із вул. Пасічна. Тобто, він не порушував вимоги п. 8.10 ПДР, як це стверджує суд першої інстанції, і не рухався на заборонений сигнал світлофора;

- жоден із названих доказів не підтверджує, що ОСОБА_8 обрав небезпечну швидкість руху, що він не контролював рух свого транспортного засобу, що він керував ним небезпечно;

- ніякий із зазначених вище доказів не підтверджує, що ОСОБА_8 керуючи автомобілем, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_11 . Огляд місця події не виявив слідів зіткнення пішохода і автомобіля. Огляд транспортного засобу, яким керував ОСОБА_8 , засвідчив відсутність на автомобілі будь - яких пошкоджень та слідів зіткнення із людиною. На тілі ОСОБА_11 відсутні тілесні ушкодження характерні для зіткнення із транспортним засобом. Жоден із свідків, які допитані під час досудового розслідування не повідомили, що бачили зіткнення ОСОБА_11 з автомобілем і обставин за яких це відбулося.

Окрім цього, звертає увагу суду на те, що автомобіль під керуванням ОСОБА_8 рухався проїжджою частиною вулиці перпендикулярно до руху пішохода ОСОБА_11 , яка знаходилась правіше транспортного засобу і в цей час рухалася по відношенню до автомобіля з права на ліво. Якщо дивитися зі сторони пішохода ОСОБА_11 , автомобіль рухався до неї із лівого боку. Коли автомобіль зупинився після падіння ОСОБА_11 і з нього вийшов ОСОБА_8 вона лежала на спині, справа від транспортного засобу по ходу його руху і перпендикулярно до нього, ногами в сторону тротуару, а головою до правого заднього колеса на відстані близько 0,5 метра. Таке положення автомобіля і ОСОБА_11 , підтверджене показаннями допитаних в судовому засіданні свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 .

Вказує, що судом першої інстанції не враховано висновок інженерно - транспортної експертизи від 20.09.2017 року № 4.2-650/18. Формально суд описав його у вироку, однак, зроблені експертом підсумки проведеного дослідження, жодним чином не враховані у висновках суду щодо встановлених обставин дорожньо - транспортної пригоди.

Просить вирок Івано - Франківського міського суду від 28.03.2023 року скасувати. Постановити новий вирок, яким ОСОБА_8 виправдати за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 ч.2 КК України. В задоволенні цивільного позову ОСОБА_11 до ОСОБА_8 відмовити.

Захисник ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , вважає вирок суду першої інстанції від 28.03.2023 року таким, що підлягає скасуванню з підстав, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Зазначає, що висновок суду, в частині того, що ОСОБА_8 керував автомобілем та рухався по вул. Галицькій зі сторони перехрестя із вул. Целевича у напрямку перехрестя із вул. Пасічна та продовжував рух на заборонений сигнал світлофора не підтверджується доказами, дослідженими під час судового розгляду, що відповідно до ст. 409 ч.1 п.2 КПК України є підставою для скасування судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.

Не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження і висновок суду, що ОСОБА_8 вчинив наїзд на пішохода ОСОБА_11 . Даючи показання в судовому засіданні ОСОБА_8 категорично заперечив показання потерпілої та вказав, що жодних зіткнень автомобіля з потерпілою не було. Проїжджаючи пішохідний перехід він побачив силует людини з правої сторони. Їхав повільно тому машину зупинив практично миттєво без гальмівного шляху. Вийшовши з машини побачив потерпілу, яка лежала на відстані приблизно 70 см. від заднього колеса ногами до тротуару і головою до машини.

Окрім цього, звертає увагу суду на те, що під час огляду місяця події не виявлено та не зафіксовано жодних слідів зіткнення автомобіля з потерпілою ОСОБА_11 .

Також, стороною захисту було заявлено клопотання про визнання недопустимим доказом висновку експерта № 383 від 10.07.-17.08.2019 року про судово - медичну експертизу, однак дане клопотання судом не розглянуто.

Просить вирок Івано - Франківського міського суду від 28.03.2023 року скасувати та ухвалити виправдувальний вирок.

Обвинувачений ОСОБА_8 у поданій апеляційній скарзі, вважає вирок суду першої інстанції від 28.03.2023 року незаконним та необгрунтованим, таким, що не відповідає наявним і дослідженим судом доказам.

Звертає увагу суду на те, що він не вчиняв даного кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 ч.2 КК України. Як на досудовому розслідуванні так і під час розгляду справи в суді першої інстанції, він постійно вказував на те, що не допустив наїзд на ОСОБА_11 , вона впала на дорогу не від його дій, не від зіткнення з автомобілем, а через те, що можливо перечепилася, коли вибігала на дорогу поза межами пішохідного переходу.

Зазначає, що суд першої інстанції не дотримався названих в Конвенції гарантій в частині справедливого розгляду справи. Не зважаючи на те, що судовий розгляд тривав більше чотирьох років, він неодноразово надавав конкретні докази про свою невинуватість, проте суд не брав їх до уваги.

Просить вирок Івано - Франківського міського суду від 28.03.2023 року скасувати. Постановити новий вирок, яким ОСОБА_8 виправдати за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 ч.2 КК України.

Також захисником ОСОБА_10 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 було подано заперечення на апеляційну скаргу прокурора, в якому він зазначає, що позиція прокурора з приводу того, що судом першої інстанції допущено невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості є необгрунтованою та безпідставною, оскільки не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, а також доказам здобутим під час досудового розслідування та судового розгляду.

Звертає увагу суду на те, що дії прокурора від самого початку розслідування у кримінальному провадженні і до самого завершення розгляду справи в суді були направлені не на всебічне, повне і неупереджене дослідження всіх обставин кримінального провадження.

Просить апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення.

За вироком суду ОСОБА_8 , визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 (один) рік.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_8 від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 1 (один) рік.

Відповідно до ст. 76 КК України покладено на ОСОБА_8 наступні обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_11 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_11 - 22123 гривні витрат на відшкодування матеріальної шкоди, та 25000 гривень витрат на відшкодування моральної шкоди. В решті позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_8 в дохід держави 2145 гривень процесуальних витрат в кримінальному провадженні за проведення експертиз.

Питання речових доказів вирішено у відповідності до положень ст. 100 КПК України.

Судом встановлено, що ОСОБА_8 , будучи особою, яка керує транспортним засобом, порушив правила безпеки дорожнього руху, що заподіяло потерпілому тяжке тілесне ушкодження, за наступних обставин.

Так, 09 травня 2018 року близько 09год. 30хв. в м. Івано-Франківськ водій ОСОБА_8 керував автомобілем марки «Nissan Primera» польської реєстрації № НОМЕР_1 та рухався по вул. Галицька зі сторони перехрестя із вул. Целевича в напрямку перехрестя із вул. Пасічна. Рух автомобілів та пішоходів на вул. Галицька навпроти будинку № 80-А регулювався за допомогою світлофорів. Регульований пішохідний перехід в даному місці позначений дорожніми знаками 5.35.1, 5.35.2 «Пішохідний перехід» і дорожньою розміткою 1.14.2. Коли для пішоходів увімкнувся зелений сигнал світлофора, пішохід ОСОБА_11 почала переходити проїзну частину вул. Галицька пішохідним переходом у напрямку справа наліво відносно напрямку руху автомобіля «Nissan Primera». Відповідно до вимог п. 4.16а) Правил дорожнього руху України пішохід ОСОБА_11 під час переходу проїзної частини регульованими пішохідними переходами за наявності на те відповідного сигналу світлофора, мала перевагу в русі. Однак, водій ОСОБА_8 проявив неуважність, під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху, не врахував дорожню обстановку, щоб мати змогу постійно контролювати рух транспортного засобу та безпечно керувати ним, продовжив рух на заборонений сигнал світлофора, внаслідок чого автомобілем вчинив наїзд на пішохода ОСОБА_11 , яка переходила проїзну частину пішохідним переходом. При цьому, ОСОБА_8 порушив наступні вимоги пунктів Правил дорожнього руху України:

п. 2.3б), згідно з яким для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі;

п. 4.16а), відповідно до якого пішохід має право на перевагу у русі під час переходу проїзної частини позначеними нерегульованими пішохідними переходами, а також регульованими переходами за наявності на те відповідного сигналу регулювальника чи світлофора;

п. 8.10, згідно якого у разі подання світлофором або регулювальником сигналу, що забороняє рух, водії повинні зупинитися перед дорожньою розміткою 1.12 (стоп-лінія), дорожнім знаком 5.69, якщо їх немає - не ближче 10 м до найближчої рейки перед залізничним переїздом, перед світлофором, пішохідним переходом, а якщо і вони відсутні та в усіх інших випадках - перед перехрещуваною проїзною частиною, не створюючи перешкод для руху пішоходів;

п. 12.1, відповідно до якого під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним;

п. 18.2, де зазначено що на регульованих пішохідних переходах і перехрестях при сигналі світлофора чи регулювальника, що дозволяє рух транспортним засобам, водій повинен дати дорогу пішоходам, які закінчують перехід проїзної частини відповідного напрямку руху і для яких може бути створена перешкода чи небезпека.

В результаті порушення ОСОБА_8 Правил дорожнього руху України сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої ОСОБА_11 згідно з висновком судово-медичної експертизи № 383 від 27 серпня 2018 року отримала тяжкі тілесні ушкодження, які є небезпечними для життя в момент спричинення у вигляді закритої черепно-мозкової травми із забоєм головного мозку середнього ступеня важкості, крововиливом під м`яку мозкову оболонку, переломом потиличної кістки із переходом на основу черепа, гемосинусом основної пазухи, синцем в ділянці голови.

Потерпіла ОСОБА_11 та її представник ОСОБА_14 в судове засідання не з`явилися з невідомих для суду причин, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Учасники апеляційного провадження не заперечили з приводу можливості розгляду справи за відсутності потерпілої та її представника, які були належним чином повідомлені.

Під час апеляційного розгляду:

- обвинувачений ОСОБА_8 та його захисники ОСОБА_10 , ОСОБА_9 підтримали подані апеляційні скарги, просили їх задовольнити, а вирок суду першої інстанції скасувати, постановити новий виправдувальний вирок;

- прокурор підтримав подану апеляційну скаргу, просив її задовольнити, а вирок суду першої інстанції скасувати та постановити новий вирок, яким призначити обвинуваченому більш суворий вид покарання. З приводу поданих апеляційних скарг обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисників ОСОБА_9 , ОСОБА_10 заперечив, просив залишити їх без задоволення.

Заслухавши доповідь судді, доводи учасників кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційних скарг.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, тобто кожний доказ повинен бути оціненим з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Відповідно до вимог ст.374 КПК України суд першої інстанції в мотивувальній частині обвинувального вироку повинен дати аналіз всім зібраним у справі доказам щодо їх допустимості, достовірності і достатності, викласти формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, обґрунтувати свій висновок в частині доведеності вини обвинуваченого конкретними доказами, вказати які саме фактичні дані підтверджують обставини вчиненого злочину і навести мотиви за якими суд не бере до уваги окремі докази.

Згідно ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; та інші обставини, вказані в п.п. 4-7 цієї статті.

Однак, суд першої інстанції, обмежившись простим перерахуванням доказів, досліджених в судовому засіданні, не проаналізував їх зміст, не вказав які саме фактичні дані вони підтверджують, як співвідносяться між собою та чи достатні для прийняття відповідного процесуального рішення.

Окрім цього, слід звернути увагу на те, що метою судочинства є не лише формальне вирішення питань, що вирішуються судом при ухваленні вироку відповідно до вимог ст.368 КПК України, а досягнення правосуддя, в зв`язку з чим суд зобов`язаний дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі прийнятого ним рішення й забезпечують його правосудність.

Відсутність належної мотивації висновків суду призводить до того, що сторона позбавляється можливості обґрунтувати свою позицію під час оскарження вироку суду, а суд вищої інстанції - переглянути його.

Відповідно до ч. 1 ст. 409 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом апеляційної інстанції є, зокрема, неповнота судового розгляду.

При перевірці матеріалів кримінального провадження апеляційним судом встановлено, що судом першої інстанції допущено неповноту судового розгляду.

Згідно з ч. 1 ст. 410 КПК України неповним визнається судовий розгляд, під час якого залишилися недослідженими обставини, з`ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перевіривши матеріали кримінального провадження та апеляційні скарги прокурора, обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисників ОСОБА_9 , ОСОБА_10 колегія суддів, вважає що суд першої інстанції при ухваленні даного вироку належним чином не надав оцінки показанням свідків та письмовим доказам, які містяться в матеріалах кримінального провадження.

Судом першої інстанції в судовому засіданні були допитані в якості свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , однак жоден із них не повідомив, що бачив зіткнення даного транспортного засобу обвинуваченого із потерпілою ОСОБА_11 .

Окрім цього, суд першої інстанції не надав належної оцінки та не з`ясував протиріччя, які були виявленні під час дачі пояснень свідками, а саме з приводу того чи рухалася потерпіла ОСОБА_11 по пішохідному переходу.

Також мотивуючи своє рішення про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 ч.2 КК України, суд першої інстанції послався на письмові докази, зокрема на протокол огляду транспортного засобу від 11.05.2018 року, висновок експерта № 383 від 27 серпня 2018 року, протокол проведення слідчого експерименту від 03.08.2018 року, протокол огляду місця події від 09.05.2018 року зі схемою та фототаблицями, висновок експерта № 4.2-544/18 від 13.08.2018 року, протокол слідчого експерименту від 07.09.2018 року, фактично визнавши, що їх оцінка відповідає ст. 94 КПК України і вони є достатніми для ухвалення обвинувального вироку.

Однак, суд першої інстанції не зважаючи на положення ст. 94 ч.2 КПК України не спростував тверджень сторони захисту про безпосередню причину ДТП падіння потерпілої ОСОБА_11 під автомобіль не через контактування з транспортним засобом. Суд першої інстанції не з`ясував суті змісту інкримінованих обвинуваченому ОСОБА_8 конкретних порушень правил дорожнього руху, не зіставив і не проаналізував наявних у справі даних про механізм ДТП, про відсутність будь - яких слідів контакту на деталях автомобіля та не надав оцінки твердженням наведеним стороною захисту з приводу того, що автомобіль під керуванням ОСОБА_8 рухався проїжджою частиною вулиці перпендикулярно до руху пішохода ОСОБА_11 , яка знаходилась правіше транспортного засобу і в цей час рухалася по відношенню до автомобіля з права на ліво. Якщо дивитися зі сторони пішохода ОСОБА_11 , автомобіль рухався до неї із лівого боку. Коли автомобіль зупинився після падіння ОСОБА_11 і з нього вийшов ОСОБА_8 вона лежала на спині, справа від транспортного засобу по ходу його руху і перпендикулярно до нього, ногами в сторону тротуару, а головою до правого заднього колеса на відстані близько 0,5 метра. Таке положення автомобіля і ОСОБА_11 , підтверджене показаннями допитаних в судовому засіданні свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 .

Враховуючи наведене судова колегія вважає, що судом першої інстанції не дотримано вимог ст. 91 КПК України щодо обставин, які належать до предмета доказування з огляду на особливості правозастосування ст. 286 КК України.

Судова колегія звернути увагу на те, що об`єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 286 ч.2 КК України, складається з : порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, суспільно небезпечних наслідків, причинного зв`язку між порушенням і наслідками. Відсутність хоча б одного з елементів об`єктивної сторони виключає можливість притягнення особи до кримінальної відповідальності.

При виявленні причинного зв`язку необхідно врахувати як дії (бездіяльність) особи, яка керує транспортним засобом, так і неналежне поводження інших учасників руху, що також може виключити відповідальність водія. Причинний зв`язок в автотранспортних злочинах відрізняється тим, що він встановлюється не між діями водія та наслідками, що настали, а між порушеннями правил дорожнього руху й відповідними наслідками. При цьому, виключається кримінальна відповідальність особи, яка порушила правила дорожнього руху вимушено, через створення аварійної ситуації іншою особою, яка була учасником дорожнього руху.

Таким чином, судом першої інстанції не було належним чином виконано приписів ст. 2 КПК України, а допущені порушення є істотними і перешкоджають суду апеляційної інстанції дійти висновку про винуватість чи невинуватість обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 286 ч.2 КК України

Під час нового розгляду суду першої інстанції необхідно врахувати зазначене, ретельно з використанням наданих законом процесуальних можливостей перевірити всі доводи, наведені в апеляційних скаргах, дати на них вичерпну відповідь і прийняти справедливе рішення, яке відповідатиме ст. 370 КПК України. Окрім цього, суду першої інстанції слід перевірити чи не було допущено порушень права на захист ОСОБА_8 під час досудового розслідування.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 412, 415, 418, 419 КПК України, апеляційний суд,-

постановив:

Апеляційні скарги прокурора, обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисників ОСОБА_9 , ОСОБА_10 - задовольнити частково.

Вирок Івано - Франківського міського суду Івано - Франківської області від 28 березня 2023 року щодо ОСОБА_8 за ст.286 ч.2 КК України - скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий ОСОБА_3

Судді ОСОБА_5

ОСОБА_4