Справа № 594/972/15-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2015 року

Борщівський районний суд Тернопільської області

в складі: головуючого судді Денисової Т.С.

з участю секретаря Козар Т.І.

позивача ОСОБА_1

представників відповідачів

ОСОБА_2 центральної районної комунальної лікарні ОСОБА_3

ОСОБА_2 районної ради ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Борщеві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 районної ради Тернопільської області, ОСОБА_2 центральної районної комунальної лікарні, відділу охорони здоров’я ОСОБА_2 районної державної адміністрації про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідачів ОСОБА_2 районної ради Тернопільської області, ОСОБА_2 центральної районної комунальної лікарні, відділу охорони здоров’я ОСОБА_2 районної державної адміністрації, в якому просить стягнути з ОСОБА_2 центральної районної комунальної лікарні середньомісячний заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення його на роботі за період з 1 жовтня 2014 року по 30 липня 2015 року у сумі 46357,94 грн. без урахування обов’язкових нарахувань, посилаючись на те, що рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 7 травня 2012 року, яке було залишене без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 25 червня 2012 року, та яким його поновлено на посаді головного лікаря ОСОБА_2 центральної районної комунальної лікарні (далі ОСОБА_2 ЦРКЛ) із стягненням середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, до цих пір залишається не виконаним.

3 вересня 2015 року від представника відповідача ОСОБА_2 центральної районної комунальної лікарні надійшло заперечення на позов, в якому останній вказав, що даний позов до ОСОБА_2 ЦРКЛ являється безпідставним та необґрунтованим, оскільки не лікарня, а ОСОБА_2 районна рада, як роботодавець, повинна виплачувати заробітну плату головному лікарю, а у разі затримки виконання рішення про поновлення на роботі, виплачувати і середньомісячний заробіток за час затримки виконання рішення суду. З 2015 року ОСОБА_2 ЦРКЛ фінансується з державного бюджету шляхом виділення медичної субвенції. Кошти на виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі ОСОБА_1 не передбачені, районна рада коштів з місцевого бюджету на це не виділяє. Тому, доречно було б зобов’язати районну раду виплачувати дані кошти, так як саме вона є суб’єктом трудових відносин, яка не виконує рішення суду.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позов підтримав, просить задовольнити позов з підстав, наведених у позовній заяві.

Представник ОСОБА_2 центральної районної комунальної лікарні ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, просить відмовити у задоволенні позову з підстав, наведених у письмовому запереченні.

Представник ОСОБА_2 районної ради ОСОБА_4 в судовому засіданні позов визнала, пояснила, що саме лікарня повинна нести витрати по виплаті позивачу середньомісячного заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення останнього на роботі. ОСОБА_2 районна рада в даних відносинах виступає лише засновником районної комунальної установи, а не власником та роботодавцем для працівників лікарні.

Представник відділу охорони здоров’я ОСОБА_2 РДА в судове засідання не з’явився. Останній в поданій до суду письмовій заяві просить розгляд справи проводити за його відсутності, позов визнає та пояснює, що в компетенцію відділу охорони здоров’я райдержадміністрації не входить питання стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду та про поновлення на роботі. Вирішення такого питання віднесено до повноважень ОСОБА_2 ЦРКЛ.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши та оцінивши докази по справі, суд встановив такі факти.

Позивач ОСОБА_1 до 26 грудня 2011 року обіймав посаду головного лікаря ОСОБА_2 ЦРКЛ.

Відповідно до наказу начальника відділу охорони здоров’я Бощівської РДА від 26 грудня 2011 року № 71 позивача було звільнено з займаної посади на підставі рішення сесії ОСОБА_2 районної ради № 195 від 20 грудня 2011 року.

Позивач оспорив своє звільнення і рішенням Борщівського районного суду Тернопільської області від 7 травня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 25 червня 2012 року, рішення ОСОБА_2 районної ради визнано незаконним та скасовано, ОСОБА_1 поновлено на посаді головного лікаря ОСОБА_2 центральної районної комунальної лікарні Тернопільської області з 26 грудня 2011 року, стягнуто з ОСОБА_2 центральної районної комунальної лікарні на користь позивача середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 15942,47 грн.

За заявою позивача головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Тернопільської області 10 травня 2012 року було відкрито виконавчого провадження з виконання рішення суду.

Проте рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на роботі виконано не було, відповідно до постанови від 14 серпня 2012 року виконавче провадження закінчено на підставі п.11 ч.1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження».

Таке рішення державного виконавця ухвалою Борщівського районного суду Тернопільської області від 17 вересня 2012 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 4 грудня 2012 року, було визнано незаконним.

Відповідно до ст. 236 Кодексу Законів про працю України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

З огляду на наведене, суд вважає, що вимоги заявника щодо стягнення середньомісячного заробітку за час затримки виконання рішення суду є підставними, обґрунтованими і підлягають до задоволення.

При визначенні суми середньомісячного заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог ч.3 ст.61 ЦК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звертався до суду з аналогічним позовом, в якому просив стягнути середньомісячний заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення його на роботі за період з 01 січня по 30 вересня 2014 року.

Рішенням Борщівського районного суду від 26 грудня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 26 лютого 2015 року, в задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судового збору.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 червня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 26 лютого 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до цього суду.

Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 18 серпня 2015 року рішення Борщівського районного суду від 26 грудня 2014 року в частині відмови в задоволенні позову про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду з 14 червня по 30 вересня 2014 року скасоване. Ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 районної ради Тернопільської області, ОСОБА_2 центральної районної комунальної лікарні Тернопільської області, відділу охорони здоров'я ОСОБА_2 районної державної адміністрації про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 центральної районної комунальної лікарні Тернопільської області в користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 14 червня по 30 вересня 2014 року в сумі 15243,75 грн. (без врахування прибуткового податку та інших обов'язкових платежів) та судові витрати 365,40 грн. В решті рішення Борщівського районного суду від 26 грудня 2014 року залишено без змін.

Так судом апеляційної інстанції встановлено, що середня заробітна плата позивача за жовтень – листопад 2011 року, до дня звільнення, на посаді головного лікаря ОСОБА_2 ЦРКЛ, без урахування середнього заробітку ургентного лікаря, посаду якого за сумісництвом займав ОСОБА_1, і з якої останній не був звільнений, становить 4370 грн., а не 5500 грн., як значиться у представленій позивачем довідці, виданій ОСОБА_2 ЦРКЛ.

А тому, середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі в межах позовних вимог складає: 43700 грн. (4370 грн. (середня місячна зарплата) х 10 місяців (жовтень 2014 – липень 2015 року).

Враховуючи наведене, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення середнього заробітку за період з 1 жовтня 2014 року по 30 липня 2015 року слід задовольнити частково, стягнувши з ОСОБА_2 ЦРКЛ в користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 1 жовтня 2014 року по 30 липня 2015 року в сумі 43700,00 грн. без врахування прибуткового податку та інших обов'язкових платежів.

Суд вважає безпідставними доводи представника ОСОБА_2 ЦРКЛ про те, що лікарня є неналежним відповідачем.

Відповідно до ч.1 ст.14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.

Оскільки рішення Борщівського районного суду від 5 липня 2012 року про поновлення на роботі ОСОБА_1 не виконується з вини ОСОБА_2 ЦРКЛ, тому саме з лікарні підлягає стягненню середній заробіток позивача за час затримки виконання цього рішення.

Відповідно до ч.3 ст.88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Тому, суд вважає, що з ОСОБА_2 ЦРКЛ в дохід держави слід стягнути 437,00 грн. судового збору.

На підставі ст. 236 КЗпП України, керуючись ст.ст.10, 11, 60, 212-215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 центральної районної комунальної лікарні Тернопільської області, м.Борщів вул..С.Бандери, 108 Тернопільської області, код ЄДРПОУ 02000493, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, жителя ІНФОРМАЦІЯ_2, середньомісячний заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 1 жовтня 2014 року по 30 липня 2015 року в сумі 43700 (сорок три тисячі сімсот) гривень без урахування прибуткового податку та інших обов'язкових платежів.

Стягнути з ОСОБА_2 центральної районної комунальної лікарні Тернопільської області, м.Борщів вул..С.Бандери, 108 Тернопільської області, код ЄДРПОУ 02000493, 437 (чотириста тридцять сім) грн. судового збору.

Рішення в частині стягнення середньомісячного заробітку за місяць в сумі 4370 грн. звернути до негайного виконання.

В задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з моменту проголошення рішення через Борщівський районний суд до апеляційного суду Тернопільської області, а особами, які брали участь у справі, але не були присутніми в залі судового засідання, в тому ж порядку з дня отримання копії рішення суду.

Головуючий: підпис

З оригіналом згідно:

Суддя Борщівського районного суду Денисова Т.С.