ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.06.2023                                                                                        Справа № 914/170/22

Господарський суд Львівської області у складі судді Бортник О.Ю. за участі секретаря судового засідання Мельник Б.І. розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом: Заступника керівника Львівської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері, м. Львів, в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, м. Київ,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Трентова ЛТД», м. Львів,

про скасування державної реєстрації права власності, з урахуванням заяви про зміну предмета позовних вимог

За участі представників:

від прокуратури: Бучко Р.В. – прокурор,

від позивача: Гудима В.О. - представник,

від відповідача: Посікіра Р.Р. - адвокат,

Суть спору: Заступник керівника Львівської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону, м. Львів, звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, м. Київ, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трентова ЛТД», м. Львів, про скасування державної реєстрації права власності за відповідачем на нерухоме майно, розташоване у м. Львові по вул. Луганській, 3, а саме адміністративну будівлю літ. А-4, площею 1714,5 кв. м, приміщення трансформаторної підстанції площею 17,9 кв. м, частину приміщень сушильних камер і теплопункту площею 295,5 кв. м, приміщення дільниці широкого вжитку площею 146,2 кв. м, приміщення столярних плит площею 848 кв. м.

Згідно з заявою про усунення недоліків позовної заяви (а.с. 68-70), яка підписана Р. Бучко, котрий підписував й позовну заяву у справі, найменування прокуратури, заступник керівника якої звернувся з позовом до суду: Львівська спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері. Ця прокуратура, відповідно до наказу Генерального прокурора № 54 від 02 березня 2021 р. (а.с. 74-81) здійснює функції окружної прокуратури на території Львівського, Червоноградського та Яворівського районів Львівської області з місцем розташування у м. Львові і, відповідно до ст. 24 Закону України «Про прокуратуру», заступнику керівника такої прокуратури надається право подання позовної заяви в порядку господарського судочинства.

Згодом на адресу Господарського суду Львівської області надійшла заява № 1021ВИХ-22 від 10.05.2022 р. (а.с. 140-148), підписана заступником керівника Львівської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Р. Бучко, про зміну предмета позову у справі. Прокурор просив суд в інтересах держави в особі позивача усунути перешкоди в користуванні та розпорядженні державою в особі Міністерства оборони України нерухомим майном, розташованим у м. Львові по вул. Луганській, 3, шляхом звільнення зайнятих приміщень, що знаходяться по вул. Луганській, 3, у м. Львові, а саме: адміністративної будівлі літ. А-4, площею 1714,5 кв. м, приміщення трансформаторної підстанції площею 17,9 кв. м, частини приміщень сушильних камер і теплопункту площею 295,5 кв. м, приміщення дільниці широкого вжитку площею 146,2 кв. м, приміщення столярних плит площею 848 кв. м та скасування державної реєстрації права власності за відповідачем на вказане нерухоме майно, розташоване у м. Львові по вул. Луганській, 3, а саме адміністративну будівлю літ. А-4, площею 1714,5 кв. м, приміщення трансформаторної підстанції площею 17,9 кв. м, частину приміщень сушильних камер і теплопункту площею 295,5 кв. м, приміщення дільниці широкого вжитку площею 146,2 кв. м, приміщення столярних плит площею 848 кв. м.

Стислий виклад позиції прокурора та позивача.

          Прокурор посилається на те, що рішенням Господарського суду Львівської області від 08 лютого 2017 р. у справі № 914/2062/14, яке набрало законної сили, визнано недійсними прилюдні торги з продажу частини нерухомого майна, що перебувало у повному господарському віданні Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський військовий комбінат», а саме: адміністративної будівлі літ. А-4, площею 1714,5 кв. м, приміщення трансформаторної підстанції площею 17,9 кв. м, частини приміщень сушильних камер і теплопункту площею 280,7 кв. м, приміщення дільниці широкого вжитку площею 146,2 кв. м, приміщення столярних плит площею 848 кв. м та застосовано наслідки недійсності правочину.

          Рішенням Господарського суду Львівської області від 18 січня 2021 р. у справі № 914/1953/19, яке набрало законної сили, відмовлено у задоволенні позову заступника військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах Міністерства оборони України до ТОВ «Трентова ЛТД» про витребування майна. Рішення мотивоване тим, що у разі наявності підстав для визнання публічних торгів недійсними у первісний стан шляхом реституції повертаються сторони договору - організатор торгів та їх переможець. Після цього майно підлягає повторному продажу з публічних торгів, відповідно до порядку, встановленого для виконання судових рішень, оскільки визнання публічних торгів недійсними не скасовує рішення про проведення таких торгів.

На підставі рішення суду у справі № 914/2062/14 відповідач майно стороні визнаного недійсним договору не повернув, реєстрацію права власності на нерухоме майно за собою не скасував, що унеможливлює використання майна на потреби Міністерства оброни України та повторний продаж майна. Наведене порушує майнові інтереси держави в особі Міністерства оборони України.  

          Прокурор вважає, що у відповідача відсутні правові підстави для володіння майном та збереження реєстрації права власності на спірне майно за ТОВ «Трентова ЛТД», оскільки судом визнано недійсним правочин щодо продажу відповідачу цього майна.

Прокурор в інтересах позивача посилається також на норми ст.ст. 216, 321, 391  ЦК України та ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Стислий виклад заперечень відповідача.

Відповідач у відзиві (а.с. 108-112) просить відмовити в позові з підстав обрання неналежного способу захисту.

Крім цього, відповідач стверджує, що спірне майно не може бути витребуване у добросовісного набувача, яким він себе вважає. Спірне майно, яке примусово реалізоване в порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень, не може бути витребуване у відповідача (ст. 388 ЦК України). Майно придбано відповідачем на виконання зведеного виконавчого провадження № 7/В6/2013 з примусового виконання виконавчих документів про стягнення з Державного підприємства «Львівський військовий лісокомбінат» заборгованості.

Площа одного з об`єктів, на які відповідач зареєстрував право власності (295,5 м кв.), та площа частини приміщень сушильних камер і теплопункту (280,7 кв. м), яка була предметом торгів, не є тотожними.

Спірне майно вибуло з державної власності та володіння Міністерства оборони України з волі власника.

Відповідач звертає увагу суду на висновки Верховного Суду, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 7 липня 2020 р. у справі № 438/610/14-ц (п. 56); від 09.11.2021 р. у справі № 466/8649/16-ц (п.п. 83-87); від 19.01.2021 р. у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 р. № 925/642/19; від 23.11.2021 р. у справі № 359/3373/16-ц (п.п. 51-52, 60-63, п. 72).

Відповідач просить суд застосувати наслідки спливу позовної давності. Відповідач вважає, що у позивача виникло право на позов з 26.01.2015 р. (дата видачі свідоцтва про право власності на спірне майно).

У відзиві № 2 (а.с. 157-163) відповідач вказує, що він є титульним володільцем нерухомого майна, що виключає задоволення віндикаційного позову.

          У відповіді на відзив на позовну заяву (а.с. 171-174) прокурор вказує, що відповідач не набув права власності на спірне майно. Недійсний правочин не може бути підставою виникнення права власності на майно, оскільки в силу приписів ст. 216 ЦК України такий правочин не породжує згаданих наслідків.

          Факт державної реєстрації права власності не є ані фактом, ані є підставою набуття права власності.

          У відповідача відсутня правова підстава набуття права власності на спірне майно, а тому його твердження про набуття права власності на майно не відповідають  дійсності. Тому відповідач не може бути й добросовісним набувачем спірного майна, якого він, на думку прокуратури, не набував.

З цих підстав посилання відповідача на приписи ст. 388 ЦК України прокурор вважає безпідставними.

У відповіді на відзив на позовну заяву (а.с. 183-186) позивач наводить доводи та заперечення, подібні до тих, які викладено прокуратурою у її відповіді на відзив.

          Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.

Позовна заява залишалась без руху. У зв`язку з усуненням недоліків позовної заяви, ухвалою суду відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Згідно з заявою про усунення недоліків позовної заяви (а.с. 68-70), яка підписана Р. Бучко, котрий підписував й позовну заяву у справі, найменування прокуратури, заступник керівника якої звернувся з позовом до суду: Львівська спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері. На підставі наказу Генерального прокурора № 54 від 02 березня 2021 р. (а.с. 74-81), ст. 24 Закону України «Про прокуратуру» та ч. 3 ст. 4 ГПК України суд дійшов висновку, що Львівська спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері здійснює функції окружної прокуратури та заступник керівника такої прокуратури має право подання позовної заяви в порядку господарського судочинства.

Підготовчі засідання у справі відкладались, судом оголошувалась перерва, приймалась до розгляду заява про зміну предмета позову від 10.05.2022 р. № 1021Вих-22 та провадження у справі зупинялось з підстав, зазначених в наявних у матеріалах справи ухвалах суду, у тому числі - протокольних.

Після усунення обставин, що викликали зупинення провадження у справі провадження у справі № 914/170/22 поновлено та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу №914/170/22 до судового розгляду по суті.

Судові засідання з розгляду справи по суті відкладались. У них оголошувались перерви з підстав, нведених в ухвалах суду.

          Мотивувальна частина рішення.

Враховуючи зміст позову, відзиву, відповідей на відзив та характер спірних правовідносин, беручи до уваги правові норми, на які посилаються учасники справи, до переліку обставин, які є предметом доказування у справі, належить доказування факту порушення відповідачем права позивача на користування спірним майном. До предмета доказування учасника справи, який має у ній протилежний процесуальний інтерес належить спростування цих обставин.

Вичерпний перелік доказів, якими прокурор, позивач та відповідач підтверджують наявність обставин, що належать до предмета доказування у справі, зазначено ними в додатках до позовної заяви, відзиву, відповідей на відзив та у заявах і поясненнях, які наявні у справі.

З огляду на характер спірних правовідносин, вірогідність наявних у матеріалах справи та перевірених судом доказів, застосовуючи викладені нижче норми права та вважаючи встановленими наведені нижче обставини, суд дійшов таких висновків.

Господарський суд Львівської області рішенням від 08.02.2017 р. у справі № 914/2062/14 (а.с. 17-28), яке залишене без змін постановою Вищого господарського суду України від 23 жовтня 2017 р.  (а.с. 29-31) та набрало законної сили, застосувавши наслідки недійсності правочину, визнав недійсними результати прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна Державного підприємства «Львівський лісокомбінат», а саме: протоколи проведення прилюдних торгів з реалізації спірного нерухомого майна та акти  державного виконавця про проведені прилюдні торги по реалізації арештованого нерухомого майна.

Досліджуючи матеріали справи № 914/170/22, суд встановив, що рішення у справі № 914/2062/14 щодо визнання недійсним протоколу проведення прилюдних торгів та акту державного виконавця про проведені прилюдні торги частини приміщень сушильних камер і теплопункту стосувалось цього нерухомого майна площею 280,7 м 2 (а.с. 28), а не площею 295,5 кв. м, як стверджує прокурор та позивач.

Вищий господарський суд України у постанові від 23 жовтня 2017 р. у справі № 914/2062/14 встановив, що за своєю правовою природою процедура реалізації майна на прилюдних торгах шляхом складання акту проведення прилюдних торгів відноситься до договірних відносин купівлі-продажу майна через торги.  

Рішенням у справі № 914/2062/14 встановлено, що враховуючи статус юридичної особи боржника - державне підприємство, зважаючи на положення ст.4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», проведені прилюдні торги є правочинами, що вчинені за відсутності необхідного у Головного управління юстиції у Львівській області обсягу цивільної дієздатності. Більш того, зважаючи на п.1.1 Статуту ДП «Львівський військовий лісокомбінат», заборона на застосування примусової реалізації спірного майна встановлена також і приписами Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна».

З огляду на приписи ч. 1 ст. 215 ЦК України, суд у справі № 914/2062/14 дійшов висновку про недійсність оспорюваних правочинів в зв`язку з недодержанням вимог закону в момент їх укладення.

Вказані обставини на підставі ч. 4 ст. 75 ГПК України не доказуються знову при розгляді іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи.

На момент набрання рішенням суду у справі № 914/2062/14 законної сили, відповідач протягом грудня 2014 р. - січня 2015 р., на підставі спірних протоколів та актів, як підстави набуття права власності, сплатив грошові кошти, взамін отримав вказане у протоколах нерухоме майно й зареєстрував своє право власності на це майно. Вказане підтверджується наявною у матеріалах справи Інформаційною довідкою № 181713751 від 19.09.2019 р. (а.с.10-16) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та рішенням суду у справі № 914/2062/14 (а.с. 20-22).

Проте, як зазначено вище, рішенням суду у справі № 914/2062/14 визнано недійсними правочини купівлі-продажу спірного майна через торги із застосуванням наслідків недійсності правочинів.

Відповідно до ч. 2 ст. 208 ГК України, в редакції, яка була чинною на момент набрання рішенням суду законної сили, та ч. 1 ст. 216 ЦК України, у разі визнання недійсним зобов`язання кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов`язання не передбачені законом.

У матеріалах справи немає доказів виконання рішення суду у справі № 914/2062/14 в частині застосування наслідків недійсності правочинів. Тоді як, згідно з ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Позивач не був стороною правочинів, які визнано судом недійсними у справі № 914/2062/14, та не приймав рішення про передачу спірного майна на торги для його реалізації.  Відтак, доводи прокуратури та позивача про те, що спірне майно вибуло з володіння та користування позивача на підставі визнаних судом недійсними правочинів необгрунтовані та не підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами.

Доказів того, що сторона, яка отримала грошові кошти за майно, реалізоване на підставі визнаних судом недійсними правочинів, повернула відповідачу отримані від нього на виконання таких правочинів кошти у матеріалах справи немає. Учасники справи визнають, що на день вирішення справи судом такі кошти відповідачу не повернуто.

Системне тлумачення абзацу 1 частини першої статті 216 ЦК України свідчить, що законодавець не передбачив здійснення односторонньої реституції; правила абзацу 1 частини першої статті 216 ЦК України застосовуються тоді, коли відбувається саме двостороння реституція. Такий висновок суду відповідає висновкам Верховного Суду, які викладено у його постанові від 27 листопада 2019 р. у справі № 396/29/17, у постанові від 26.01.2022 р. у справі № 924/637/20 та інших.

У матеріалах справи немає доказів звернення учасників справи № 914/2062/14 до суду із скаргами на дії чи бездіяльність органів виконавчої служби, або ж доказів звернення із заявою про роз`яснення рішення суду у справі № 914/2062/14, а також доказів оскарження дій чи бездіяльності органу державної виконавчої служби, вчинених на виконання зведеного виконавчого провадження № 7/В6/2013 з примусового виконання виконавчих документів, в рамках якого приймалось рішення про реалізацію спірного майна, тощо.

За таких обставин, підстави для задоволення позову, відсутні. Задоволення позову забезпечувало б фактичне повернення майна позивачу, який не є ані стороною недійсного правочину, ані боржником за виконавчим провадженням (на виконання зобов`язань якого реалізовувалось майно). Вказане суперечитиме рішенню суду у справі № 914/2062/14 та ч. 1 ст. 216 ЦК України, якою не передбачена можливість здійснення односторонньої реституції за повністю виконаним його сторонами правочином. Сторони недійсного правочину не зможуть виконати рішення суду в частині покладеного на них обов`язку повернути другій стороні у натурі все, що вони одержали на виконання цього правочину. Крім цього, за рахунок коштів, отриманих від відповідача, частина зобов`язань боржника у виконавчому провадженні вважається виконаними.

У судових засіданнях, у позові та у відзиві учасники справи визнали, що спірне майно не перебуває у володінні ані позивача у справі, ані особи, яка його реалізовувала на прилюдних торгах (сторони недійсного правочину), оскільки відповідач майна не повернув. Однак в силу ст. 391 ЦК України, на яку посилаються прокурор та позивач, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном для захисту права власності лише від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння.

Щодо посилань відповідача на ч. 2 ст. 388 ЦК України, то суд не може взяти їх до уваги з огляду викладене вище, а також таке.

Позовні вимоги у справі не є вимогами про витребування майна від відповідача.

Частиною 2 статті 388 ЦК України встановлено, що майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Проте норма ч. 1 ст. 216 ЦК України є спеціальною щодо норм ст. 388 ЦК України.

Спірне майно на підставі визнаних судом недійсними правочинів не було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень, оскільки в силу ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Правочин, визнаний судом недійсним, не є правомірним (ст. 204 ЦК України), а право власності, відповідно до вимог ст. 328 ЦК України, не набувається із неправомірних правочинів.

Свідоцтва, зазначені при державній реєстрації права власності як підстави виникнення права власності, не є правочинами, а відтак й підставами набуття права власності на нерухоме майно. Такого висновку суд дійшов з огляду на те, що згідно з ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», в редакції, яка діяла на момент державної реєстрації права власності, свідоцтво про право власності на нерухоме майно - це документ, що підтверджує виникнення права власності при здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Щодо застосування наслідків спливу позовної давності, передбаченої ст. 257 ЦК України, то суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог. У інших випадках необхідно відмовляти у задоволенні позову по суті. До такого висновку дійшов Верховний Суд у Постанові Великої Палати від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц. Суд дійшов висновку про відсутність у справі підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до вимог ст. 129 ГПК України судовий збір у справі покладається на Львівську спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 13, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 236, 238, 240, 241, 242 ГПК України, господарський суд -

В И Р І Ш И В:

           1. У задоволенні позову Заступника керівника Львівської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері (79007, м.Львів, вул. Клепарівська,20)  в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (03168, м.Київ, Проспект Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022), до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трентова ЛТД» (79032, м.Львів, вул.Пасічна, 95, код ЄДРПОУ 38425097), з урахуванням заяви про зміну предмета позовних вимог, відмовити повністю.

2. Судовий збір покласти на Львівську спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері.

3. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

4. Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного рішення суду.

Повне рішення складено 19.06.2023 р.

Суддя                                                                                              Бортник О.Ю.