Справа № 463/659/23 Головуючий у 1 інстанції: Донченко Ю.В.

Провадження № 22-ц/811/1003/23 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2023 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Ніткевича А.В.,

суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,

секретаря Зеліско-Чемерис К.Р.

з участю позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ТУ ДБР у м. Львові Онищака М.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Львівського апеляційного суду у м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 05 квітня 2023 року у складі судді Донченка Ю.В. в справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної Казначейської Служби України, Територіального Управління Державного Бюро розслідувань, розташованого у м. Львові про відшкодування шкоди, спричиненої судом і посадовими особами органів державної влади в Україні,-

встановив:

30.01.2023 позивач ОСОБА_1 звернувся до Личаківського районного суду м. Львова з позовом до Держави України в особі Державної Казначейської Служби України, Територіального Управління Державного Бюро розслідувань, розташованого у м. Львові про відшкодування шкоди, спричиненої судом і посадовими особами органів державної влади в Україні.

Після постановлення суддями Личаківського районного суду м. Львова ухвал про задоволення заяв про відвід та про задоволення заяв про самовідвід, розпорядженням голови суду від 29.03.2023 цивільну справу № 463/659/23 передано на розгляд Шевченківського районного суду м. Львова, як до суду найбільш територіально наближеного (а.с. 104-105).

31.03.2023 цивільна справа № 463/659/23 надійшла до Шевченківського районного суду м. Львова.

Оскаржуваною ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 05 квітня 2023 року у відкритті провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної Казначейської Служби України, Територіального Управління Державного Бюро розслідувань, розташованого у м. Львові про відшкодування шкоди, спричиненої судом і посадовими особами органів державної влади в Україні - відмовлено.

Ухвалу суду оскаржив позивач ОСОБА_1 , вважає, що ухвала підлягає скасуванню з підстав порушення норм процесуального та матеріального права.

Покликаючись на те, що провадження у даній справі було відкрито ухвалою судді Личаківського районного суду м. Львова, постановивши оскаржувану ухвалу, суд перевищив повноваження, оскільки відмовив у відкритті провадження, яке вже відкрите.

Також вважає, що не постановивши ухвалу про прийняття справи до розгляду, суд не наділений повноваженнями приймати будь які рішення.

В апеляційній скарзі зазначає, що у справі № 463/7634/21 підстава позову ґрунтувалася на невиконанні судового рішення від 10.03.2021 станом на час подання позову, а саме на 06.07.2021.

При цьому, у даній справі № 463/659/23, позов поданий з підстав іншого періоду, а саме невиконання судового рішення відповідачем за період з 06.07.2021 по 30.01.2023.

Також звертає увагу, що не позивається до суду в особі конкретних суддів, а до держави Україна.

Щодо заподіяння шкоди, то зазначає, що суддя Шевченківського районного суду м. Львова та судді Львівського апеляційного суду не повідомили правоохоронні органи щодо невиконання судового рішення відповідачем ТУ ДБР у м. Львові та не винесли окремої ухвали щодо представника управління стосовно зловживання ним процесуальними правами.

Просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 05 квітня 2023 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити враховуючи таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленимицією главою.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Кожна людина має можливість безперешкодного звернення до суду за захистом своїх прав. Це право гарантується частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якій зазначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Звернення до суду з позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55, 124 Конституції України, є безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом в постановах від 12 листопада 2020 року у справі № 359/9512/17 та від 19 грудня 2019 року у справі № 757/35897/18-ц.

Відповідно до приписів частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Постановляючи оскаржувану ухвалу та відмовляючи у відкритті провадження у справі, місцевий суд виходив з того, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної Казначейської Служби України, Територіального Управління Державного Бюро розслідувань, розташованого у м. Львові про відшкодування шкоди, спричиненої судом і посадовими особами органів державної влади в Україні розглянуто рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 07 червня 2022 року та постановою Львівського апеляційного суду від 06 жовтня 2022 року, що набрали законної сили.

Так, з рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 07.06.2022 вбачається, що ОСОБА_1 свої позовні вимоги обгрунтовував тим, що ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 10.03.2021 у справі №463/1228/21 зобов`язано уповноважену особу ТУ ДБР у м.Львові невідкладно внести відомості до ЄРДР по факту вчинення дій, які викладені в заявах ОСОБА_1 про вчинення кримінальних правопорушень, як він вважає, працівниками Шевченківського ВП ГУНП у Львівській області та ТУ ДБР у м. Львові.

Зокрема, на час подання цього позову, ТУ ДБР не виконало ухвалу суду від 10.03.2021, чим, як зазначав позивач йому, як потерпілому, спричинено моральну шкоду, розмір якої він оцінював у 600000,00 грн.

При цьому, позовні вимоги у даному позові, який подано до суду 30.01.2023 стосуються також ухвали слідчого судді Личаківського райсуду від 10.03.2021 у справі №463/1228/21, однак завдану моральну шкоду позивач оцінює вже у 5000000,00 грн.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач звертається до суду з тими ж самими позовними вимогами, збільшуючи суму завданої йому моральної шкоди, про що судом винесено обгрунтоване рішення, яке набрало законної сили.

Крім цього, суд зазначив, що розгляд судом позовних вимог, незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких є, по суті, оскарження процесуальних дій судді (суду), пов`язаних із розглядом справи (від стадії відкриття провадження у справі до розгляду по суті, перегляду судових рішень у передбачених процесуальним законом порядках і їх виконання), нормами ЦПК України чи іншими законами України не передбачено.

Колегія суддів не може погодитись із таким висновком суду першої інстанції у повній мірі, враховуючи таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції (ч. 1 ст. 23 ЦПК).

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 року за №925/642/19 зроблені такі висновки: порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому, позивач самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 року у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від16.06.2020 року у справі № 145/2047/16-ц.

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 року у справі № 916/1415/19.

Колегія суддів виходить з того, що у межах даного апеляційного провадження суд вирішує виключно процесуальне питання, а саме законність ухвали суду першої інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженні у справі, тому доводи апеляційної скарги щодо заподіяння шкоди позивачу, неповідомлення відповідними суддями правоохоронні органи щодо невиконання судового рішення відповідачем ТУ ДБР у м. Львові чи постановлення окремої ухвали щодо представника управління стосовно зловживання ним процесуальними правами,колегія суддів до уваги не приймає та правової оцінки таким не надає.

В свою чергу, із матеріалів справи дійсно вбачається, що ОСОБА_1 вже звертався до суду з позовом до Держави України в особі Державної Казначейської Служби України, Територіального Управління Державного Бюро розслідувань, розташованого у м. Львові про відшкодування шкоди, спричиненої посадовими особами органів державної влади в Україні.

Так, рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 07 червня 2022 року справа № 463/7634/21, яке залишене без змін постановою Львівського апеляційного суду від 06 жовтня 2022 року, у задоволенні позову відмовлено (а.с. 25-33).

Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2022 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 07 червня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 06 жовтня 2022 року (а.с. 34-36).

При цьому, як вбачається із змісту цих судових рішень, ОСОБА_1 свої позовні вимоги обгрунтовував ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 10.03.2021 у справі №463/1228/21, якою зобов`язано уповноважену особу ТУ ДБР у м.Львові невідкладно внести відомості до ЄРДР по факту вчинення дій, які викладені в заявах ОСОБА_1 про вчинення кримінальних правопорушень, як він вважає, працівниками Шевченківського ВП ГУНП у Львівській області та ТУ ДБР у м. Львові.

Оскільки на день подання позову, ТУ ДБР не виконало ухвалу суду від 10.03.2021, позивач стверджував, що таким чином йому спричинено моральну шкоду, розмір якої він визначав у 600000,00 грн.

Як зазначено вище, у задоволенні таких позовних вимог було відмовлено.

Натомість звертаючись з позовною заявою у даній справі, позовні вимоги ОСОБА_1 також обґрунтовані ухвалою слідчого судді Личаківського райсуду від 10.03.2021 у справі №463/1228/21, однак завдану моральну шкоду позивач вже оцінює у 5000000,00 грн.

Слідуючи вимогам ЦПК України, суддя вправі відмовити у відкритті провадження у справі лише з підстав, передбачених законом. Не допускається відмова у відкритті провадження у справі з мотивів недоведеності заявленої вимоги, відсутності доказів, пропуску позовної давності та інших не передбачених законом підстав.

Перелік підстав для відмови у відкритті провадження у справі є вичерпний і розширеному тлумаченню не підлягає.

Так, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами.

Зазначена підстава для відмови у відкриті провадженні у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом тотожного спору, який вже розглянуто, оскільки після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав.

Відповідно до наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

У випадку зміни хоча б одного з цих елементів, позови не можна вважати тотожними, що позбавляє суд можливості відмовити у відкритті провадження з відповідних підстав.

Колегія суддів виходить з того, що у розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.

Підстава позову - це частина позову, яка відображає обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що підтверджують кожну обставину, а також наявність підстав для звільнення від доказування.

При визначенні підстави позову як елемента його змісту суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і закону, позивач просить про захист свого права.

Згідно із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленої у постанові від 20.06.2018 у справі № 761/7978/15, позови вважаються тотожними, якщо у них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору.

З врахуванням наведеного, колегія суддів розділяє висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваній ухвалі стосовного того, що позивач ОСОБА_1 подавши позовну заяву 30.01.2023, фактично звертається до суду з тими ж самими позовними вимогами в частині, що стосуються вимог до Територіального управління ДБР у м. Львові, лише збільшуючи суму завданої йому моральної шкоди, при цьому висновки щодо таких вимог викладені у судових рішеннях, які набрали законної сили.

Більше того, судове рішення Личаківського районного суду м. Львова від 10.03.2021 у справі №463/1228/21, яким зобов`язано уповноважену особу ТУ ДБР у м.Львові невідкладно внести відомості до ЄРДР не є таким, що встановлює грошове зобов`язання (рішенням суду, яким стягнуто грошові кошти), а відтак не дає правових підстав для застосування наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання чи збільшення в принципі розміру відшкодування за бажанням позивача, з врахуванням періоду (тривалості) невиконання такого.

В свою чергу, як слідує із доводів апеляційної скарги та вимог позовної заяви, у якій ціна позову зазначена у розмірі 5000000,00 грн, тобто більшому ніж у справі № 463/7634/21, такий розмір шкоди позивач ОСОБА_1 диференціює, а саме розподіляє таку, як заподіяну ТУ ДБР у м. Львові у розмірі 2000000,00 грн. та шкоду, яка заподіяна державою Україна в особі суддів (а.с. 3).

Так, у позовній заяві ОСОБА_1 зазначає відповідачем 1 державу Україна через Державну Казначейську службу України з підстав заподіяння шкоди судом.

Іншими словами, позивач вважає, що неповідомивши правоохоронні органи про факт невиконання судового рішення, судді, які розглядали його позов у справі № 463/7634/21 також завдали йому моральної шкоди, яку власне просить стягнути у межах даної справи.

Таким чином, матеріально правова вимога спрямована до ТУ ДБР у м. Львові, а також до держави України за шкоду, заподіяну судами, а не безпосередньо до суду.

Наведене дає підстави для висновку про те, що підстави і предмет спору, в контексті матеріально-правової вимоги та обставин, якими позивач обґрунтовує звернення до суду, а також суб`єктний склад у справі № 463/7634/21 та у даній справі, не є абсолютно однаковими (тотожними).

Не може залишитися поза увагою суду і те, що за наявності чинної ухвали Личаківського районного суду м. Львова від 20.02.2023 про відкриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної Казначейської Служби України, Територіального Управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, оскаржуваною ухвалою суд відмовив у відкритті провадження за цим же позовом, додатково зазначивши, що справа стосується шкоди заподіяної судом.

Більше того, правильно зазначивши про те, що рішення суду і, відповідно до цього, дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов`язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо, можуть оскаржуватися у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом, відтак, розгляд судом позовних вимог, незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких є, по суті, оскарження процесуальних дій судді (суду), пов`язаних із розглядом справи (від стадії відкриття провадження у справі до розгляду по суті, перегляду судових рішень у передбачених процесуальним законом порядках і їх виконання), нормами ЦПК України чи іншими законами України не передбачено, суд першої інстанції не застосував відповідну процесуальну норму у цьому контексті та не зробив чіткого висновку з цього приводу.

Зокрема, відповідно до правових позицій Великої Палати Верховного Суду, висловлених у постановах від 08 травня 2018 року у справі №521/18287/15-ц (провадження №14-90цс18), від 29 травня 2019 року у справі №489/5045/18 (провадження №14-191цс19), суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.

Висновок про недопустимість суду бути відповідачем у цивільній справі узгоджується із тим, що відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду, покладається на державу, а не на суд.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що припис «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України) стосується як позовів, які не можуть розглядатися за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судом.

Таким чином, підстави для відмови у відкритті провадження у даній справі загалом, виключно згідно із п. 2 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, відсутні.

Отже, суд першої інстанції належним чином не з`ясував обставини, що мають значення для справи, наданим доказам не дав належної оцінки та прийшов передчасного висновку про відмову у відкритті провадження.

Відповідно до ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, зокрема, є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Оскільки, оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, її необхідно скасувати, як таку, що перешкоджає подальшому розгляду справи з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

На новому розгляді суду першої інстанції необхідно чітко встановити коло суб`єктів, до яких пред`явлені вимоги позивача ОСОБА_1 , повноваження суду з врахуванням встановлених обставин та наявності ухвали суду про відкриття провадження у справі у відповідній частині, а також правильно визначитися із правовими наслідками пред`явлених вимог та недопустимістю суду бути відповідачем у цивільній справі.

З огляду на те, що суд апеляційної інстанції у цій справі скасував судове рішення з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, а розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, апеляційний суд не здійснює розподілу судових витрат.

Керуючись ст.ст. 258, 259, 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 381, 382, 383 ЦПК України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 05 квітня 2023 року скасувати та справу направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 14 червня 2023 року.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Бойко

С.М. Копняк