КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а

Номер апеляційного провадження № 22-ц/824/2292/2023

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2023 року м. Київ

Справа № 363/2905/18

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,

суддів Кирилюк Г.М., Немировської О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кравченко Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 28 липня 2022 року, ухвалене у складі судді Чіркова Г.Є.,

у справі за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах Держави в особі Кабінету Міністрів України до Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи - Державне підприємство «Вищедубечанське лісове господарство», ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 про визнання недійсним розпорядження та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння,

встановив:

У липні 2018 року Перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся до суду з даним позовом, в якому просив: - визнати недійсним розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 28.12.2012 №3252 в частині передачі у власність громадянам земельних ділянок загальною площею 0,9000 га для індивідуального дачного будівництва на території Вищедубечанської сільської ради Вишгородського району;

- витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння: ОСОБА_2 земельних ділянок площею 0,1000 га кожна з кадастровими номерами 3221881600:31:130:0217, 3221881600:31:130:0218; ОСОБА_6 земельних ділянок площею по 0,1000 га кожна з кадастровими номерами 3221881600:31:130:0211 та 3221881600:31:130:0210; ОСОБА_19 земельної ділянки площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0209; ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0208; ОСОБА_10 земельних ділянок площею по 0,1000 га кожна з кадастровими номерами 3221881600:31:130:0213 та 3221881600:31:130:0214; ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0219, загальною вартістю 23574,68 грн.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що оспорюваним розпорядженням Вишгородська районна державна адміністрація всупереч вимог лісового законодавства України, передала у приватну власність особам земельні ділянки загальною площею 0,9000 га за рахунок земель, що перебувають в постійному користуванні ДП «Вищедубечанське лісове господарство», без виключення її з Державного лісового фонду України. Спірні земельні ділянки розташовані на землях лісогосподарського призначення лісового фонду Лебедівського лісництва в кварталі 628, виділ 4, погодження на вилучення яких ДП «Вищедубечанське лісове господарство» не надавало, які не можуть перебувати у приватній власності в силу приписів ст. 84 ЗК України.

Крім того, вилучення лісових земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. Однак, розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації передано у власність земельну ділянку лісового фонду без згоди землекористувача, всупереч вимогам ч. 5 ст. 116, ч. 2, 3 ст. 142 Земельного кодексу України. Крім того, оскаржуваним розпорядженням порушено порядок зміни цільового призначення земель, оскільки така зміна проведена не уповноваженим відповідно до вимог Земельного кодексу України органом та за відсутності згоди органу лісового господарства та Кабінету Міністрів України. Згідно листа Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 20 лютого 2018 року №09-21/109 та від 06 березня 2018 року №09-21/138, останнє не надавало погодження на зміну цільового призначення на спірну земельну лісову ділянку.

Таким чином, розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 28.12.2012 року №3252 прийнято всупереч ст. ст. 20, 56, 84, 122, 142, 149 Земельного кодексу України, у зв`язку з чим на підставі ст. ст. 21, 152, 155 Земельного кодексу України, ст. ст. 16, 21, 393 Цивільного кодексу України, ст. 43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» підлягає визнанню судом недійсним. Оскільки зазначене розпорядження суперечить вимогам закону, тому отримані у приватну власність земельні ділянки підлягають поверненню належному власнику - державі в особі Кабінету Міністрів України.

20 січня 2021 року позивач подав суду заяву про зміну предмета позову та залучення належних відповідачів, з якої вбачається, що відповідно до інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вищезазначені земельні ділянки відчужувалися іншим громадянам, а також здійснено поділ однієї спірної земельної ділянки з кадастровими номером 3221881600:31:130:0209 на дві земельні ділянки з наступними кадастровими номерами 3221881600:31:130:6005 та 3221881600:31:130:6006. В цьому зв`язку просив замінити неналежних відповідачів ОСОБА_19 та ОСОБА_10 на належних відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_3 в частині вимог щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 3221881600:31:130:0209, 3221881600:31:130:0213 та 3221881600:31:130:0214. Пунктом 3 прохальної частини позовної заяви у справі 363/2905/18 вважати в наступній редакції:

«3. Зобов`язати ОСОБА_2 земельні ділянки площею по 0,10 га кожна з кадастровими номерами 3221881600:31:130:0217, 3221881600:31:130:0218; ОСОБА_6 земельні ділянки площею по 0,10 га кожна з кадастровими номерами 3221881600:31:130:0210, 3221881600:31:130:0211; ОСОБА_5 земельні ділянки площею по 0,05 га кожна з кадастровими номерами 3221881600:31:130:6005, 3221881600:31:130:6006; ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,10 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0208; ОСОБА_3 земельні ділянки площею по 0,10 га кожна з кадастровими номерами 3221881600:31:130:0213, 3221881600:31:130:0214; ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,10 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0219 повернути у власність держави в особі Кабінету Міністрів України, загальною вартістю 23574,68 грн., які розташовані в межах Вищедубечанської сільської ради Вишгородського району Київської області».

Ухвалою суду від 11 березня 2021 року вказане клопотання прокурора задоволено частково. У зв`язку зі зміною власників спірних земельних ділянок, на підставі ст. 51 ЦПК України замінено неналежних відповідачів ОСОБА_19 та ОСОБА_10 на належних відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_3 . Підстав для прийняття до провадження заяви позивача про зміну предмету позову судом не встановлено, оскільки підготовче провадження по справі проведено в січні 2020 року, на якому відбулося остаточне визначення предмету спору та позовних вимог.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 28 липня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням, Заступник керівника Київської обласної прокуратури Грабець І. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом не прийнято до уваги доводи прокурора, які підтвердженні належними і допустимими доказами, що спірна земельна ділянка в силу положень ст. ст. 19, 55, 84 ЗК України та ст. 5 ЛК України (в редакції станом на момент виникнення правовідносин) відносилась до земель лісогосподарського призначення та використовувалась для ведення лісового господарства.

Зазначає, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України, відповідно до якого документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування. Відповідна правова позиція, згідно з якою планово-картографічні матеріали лісовпорядкування є належними доказами наявності права постійного користування спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства, неодноразово висловлювалась Верховним Судом, зокрема у постановах від 30.01.2018 у справі № 707/2192/15-ц, від 07.10.2020 у справі № 369/16418/18.

Вказує, що за інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» від 17.01.2018 року, 06.03.2018 року № 14, 139 земельні ділянки, надані у власність 9-м громадянам розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації від 28.12.2012 року № 3252, відповідно до матеріалів лісовпорядкування 1993, 2003, 2014 року відносяться до лісів Лебедівського лісництва ДП «Вищедубечанське лісове господарство» і накладаються на виділи 3, 4 кварталу 628 (44) вказаного лісництва.

Зазначені докази є належними, допустимими, достовірними і достатніми в розумінні ст.ст. 76-81, 83 ЦПК України на підтвердження факту розташування оспорюваної земельної ділянки в межах земель лісового фонду. Вищевказана інформація, надана Українським Державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням «Укрдержліспроект», яке засноване на державній власності, створене на підставі наказу Міністерства лісового господарства України від 30.09.1991 за № 119 і належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України. Відповідно до п. 3.2.8 статуту ВО «Укрдержліспроект», окрім інших його функцій, вказана установа при лісовпорядкуванні лісового фонду забезпечує формування повидільних й інтегрованих банків даних, які містять лісотаксаційну, топографо-геодезичну і картографічну інформацію, з наступним формуванням і веденням державного лісового кадастру. Висновок про належність, достатність та достовірність документів, наданих вищевказаним органом висловлено також Верховним Судом у постанові від 13.11.2019 у справі № 361/6829/16. Також звертає увагу суду на постанову Верховного Суду від 08.06.2021 року у справі № 372/951/20 та від 17.03.2021 року у справі № 372/1710/19.

Стверджує, що матеріали справи містять належні, достатні та допустимі докази на підтвердження факту віднесення спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення та права користування ДП «Вищедубечанське лісове господарство» лісами у межах розташування спірних земельних ділянок. Натомість, висновки суду щодо неналежності цих ділянок до земель лісового фонду не ґрунтуються на матеріалах справи.

Звертає увагу суду, що прокурором 04.01.2021 відповідно до сталої практики Великої Палати Верховного Суду подавалась заява № 15/1-7вих-21 про зміну предмету позову та залучення належних відповідачів з огляду на те, що попередньо визначеним у справі третім особам надавались у власність оспорювані земельні ділянки на підставі розпорядження Вишгородської райдержадміністрації від 28.12.2012 № 3252. Однак дана заява прокурора взагалі судом проігнорована, а перші набувачі спірних земель до участі у справі в якості співвідповідачів не залучені. Посилання суду першої інстанції на неможливість витребування у ОСОБА_2 двох оспорюваних земельних ділянок з огляду на зведення на них дачного будинку прокурор вважає безпідставним.

Посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 01.10.2019 у справі № 911/2034/16 та в постановах від 04.07.2018 у справі №361/3009/16-ц, 07.11.2018 у справах № 488/6211/14-ц та № 488/5027/14-ц, від 30.01.2019 у справі № 485/1472/17, від 15.05.2019 у справах № 522/7636/14-ц та № 469/1346/18, від 26.06.2019 у справі № 911/2258/18, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - ОСОБА_20 , вважаючи рішення суду законним та обґрунтованим, прийнятим з додержанням норм матеріального та процесуального права, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін.

У відзиві посилається на те, що поданий прокурором позов за своєю природою є віндикаційним, а як негаторний він міг би розглядатися у випадку протиправного зайняття земельних ділянок відповідачем, без набуття та державної реєстрації права власності, а тому твердження прокурора не заслуговують на увагу суду. Вказує, що Кабінет Міністрів України був обізнаний з прийняттям розпорядження Вишгородською районною державною адміністрацією в рік його прийняття, а отже прокурор пропустив строки позовної давності. Крім того, Кабінет Міністрів України дізнався або міг дізнатись про порушене право ще з моменту розробки Плану лісонасаджень та Проект організації та розвитку лісового господарства ДП «Вищедубечанський лісгосп». Стверджує, що прокурор звернувся з істотним пропуском строку позовної давності, спираючись на події, що виникли в далекому минулому, та намагається витребувати земельні ділянки, за які відповідач сплатив кошти та на яких побудував будинок, що є формою непропорційного втручання у право на мирне володіння майном.

Звертає увагу на те, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, на яку безпідставно посилається прокурор, стосується саме земель водного фонду.

Посилається на те, що відповідач не знав та не міг знати про те, що земельні ділянки були виділені з порушенням чинного законодавства, а наразі прокурор, з істотним пропуском строку позовної давності намагається виправити ситуацію, яка відбулась багато років тому, витребувавши земельні ділянки у відповідача. При цьому, прокурор ігнорує той факт, що відповідач сплатив за земельні ділянки кошти, вів на них господарство та побудував будинок, в якому мешкає. Таке втручання у право власності є очевидно непропорційним.

У відповіді на відзив ОСОБА_2 . Заступник керівника Київської обласної прокуратури Грабець І. вважав доводи відповідача необґрунтованими та вказував, що у випадку протиправного оформлення речових прав на земельні ділянки державної комунальної форми власності без їх попереднього вилучення з постійного користування спеціалізованих лісогосподарських підприємств, установ чи організацій, за державою зберігається право власності ( та, відповідно, правомочності розпорядження, володіння і користування) на первісний об`єкт цивільних правовідносин - сформовану земельну ділянку державної чи комунальної власності з визначеними межами та речовими правами щодо неї.

В судовому засіданні представник Київської обласної прокуратури Стовбчатий А.Ю. підтримав апеляційну скаргу та просив задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Представник Кабінету Міністрів України - Костенко В.М. погодилась із доводами апеляційної скарги та вважала їх обґрунтованими, просила скаргу задовольнити.

Представник третьої особи ДП «Вищедубечанське лісове господарство» - Кілічава Т.М. подала клопотання про розгляд справи за її відсутності, про дату час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.

Відповідач ОСОБА_3 , будучи присутнім в судовому засіданні 22.12.2022 року, подав заперечення на апеляційну скаргу прокурора та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. У подальші судові засідання відповідач ОСОБА_3 не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

У зв`язку з відсутністю даних про належне повідомлення про дату, час та місце розгляду справи одночасно усіх відповідачів та третіх осіб, судове засідання у даній справі було відкладено судом апеляційної інстанції 22 грудня 2022 року та 30 березня 2023 року.

Про розгляд справи в судовому засіданні шляхом отримання судової повістки-повідомлення засобами поштового зв`язку, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення, були повідомлені відповідачі : ОСОБА_1 (а.с. 10 т.5, а.с. 46 т. 5., а.с. 86 т. 5), ОСОБА_3 ( а.с. 197, т. 4, а.с. 24, т. 5) представник відповідача ОСОБА_4 - адвокат Верховський О.В. (а.с. 115 т. 5), ОСОБА_5 ( а.с. 150, т. 4), ОСОБА_6 ( а.с. 196, т. 4), треті особи : ОСОБА_16 ( а.с. 202 т. 4, а.с. 14 т. 5, а.с. 83 т. 5 ), ОСОБА_9 ( а.с. 217 т. 4, а.с. 57 т. 5, а.с. 90.т. 5 ), ОСОБА_14 (а.с. 81, т. 5), ОСОБА_10 ( а.с.82, т. 5, а.с. 110 т. 5).

Інші відповідачі та треті особи повідомлялись про дату, час та місце розгляду справи в установленому законом порядку, шляхом направлення їм рекомендованих поштових відправлень - судових повісток-повідомлень на адреси, зазначені в матеріалах справи, проте зазначені повістки повернуті до суду без вручення, із вказівкою «адресат відсутній за вказаною адресою» ( ОСОБА_12 , ОСОБА_18 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_11 , ОСОБА_4 , ОСОБА_21 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 ( а.с. 65-94, т. 5, а.с. 108 - 133, т. 5).

Крім того, судові-повістки - повідомлення, адресовані усім відповідачам та третім особам, про судове засідання 18 травня 2023 року були опубліковані на офіційному веб-сайті Київського апеляційного суду 07 квітня 2023 року ( а.с. 104-105, т. 5).

Відповідач Вишгородська районна в м. Києві державна адміністрація повідомлена шляхом направлення судової повістки - повідомлення на офіційну адресу електронної пошти ( а.с. 102, 106, т. 5).

Таким чином, відповідачі, їх представники та треті особи, будучи належним чином повідомленими про розгляд справи, в судове засідання 18 травня 2023 року повторно не з`явились, тому відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України судом визнано за можливе розглянути справу за їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, що з`явились в судове засідання, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Ухвалюючи оскаржуване рішення та відмовляючи у задоволенні позовних вимог з підстав їх недоведеності та необґрунтованості, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів, на підтвердження того, що земельні ділянки, отримані громадянами на підставі оскаржуваного розпорядження, накладаються на землі лісогосподарського призначення лісового фонду Лебедівського лісництва в кварталі 628, виділ 4, погодження на вилучення яких ДП «Вищедубечанське лісове господарство» не надавало.

Суд першої інстанції виходив з того, що надані прокурором докази не є належними, допустимими та достатніми, а саме: Протокол другої лісовпорядної наради від 14.04.2005 року з розгляду проекту організації і розвитку лісового господарства Вищедубечанського держлісгоспу Київської області на 2004-2013 роки, який погоджено Державним управлінням екології та природних ресурсів Київської області та затверджено Київським обласним управлінням лісового та мисливського господарства (складеного за даними розширеного безперервного лісовпорядкування 2003 року) та Протоколу наради від 10.07.2015 року з розгляду основних положень проекту розвитку лісового господарства ДП «Вищедубечанське лісове господарство», який затверджено Київським обласним та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, якими ухвалено пропонувати до затвердження основні положення і заходи проекту організації і розвитку лісового господарства на період з 01 січня 2004 року по 01 січня 2013 року, та на 2014 і наступні роки серед яких Вищедубечанське та Лебедівське лісництво.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що прокурором не надано належних доказів того, що вказані основні положення і заходи проекту організації і розвитку лісового господарства погоджувались у встановленому порядку органом виконавчої влади у сфері охорони навколишнього природного середовища та чи затверджувались Держлісагентством України або його територіальними органами. Тому суд вважав, що вказані протоколи не є матеріалами лісовпорядкування у розумінні Глави 8 Лісового кодексу України та не можуть розглядатись в якості планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, що підтверджують право постійного землекористування державних лісогосподарських підприємствами на раніше надані землі лісового фонду.

Що стосується поданих позивачем в обґрунтування позову Плану лісонасаджень ДП «Вищедубечанський лісгосп» Лебедівське лісництво Київська область загальною площею 2087 га, складений Київським обласним та по м. Києву управлінням лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України за матеріалами лісовпорядкування 2014 року та Проекту організації та розвитку лісового господарства ДП «Вищедубечанський лісгосп» Київське обласне та по м. Києву управлінням лісового та мисливського господарства Лебедівське лісництво за 2015 рік, то вказані документи розроблені вже після винесення оскаржуваного розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 28.12.2012 року №3252 і передачі у власність спірних земельних ділянок третім особам, тому суд до уваги їх не прийняв як неналежні.

Зі справи встановлено, що матеріали лісовпорядкування стосовно спірних земельних ділянок за 1993 та 2003 роки відсутні і у ДП «Вищедубечанське лісове господарство» не збереглися.

Оцінюючи надані прокурором докази, суд першої інстанції дійшов висновку, що план лісонасаджень за 2014 рік, проект організації та розвитку лісового господарства ДП «Вищедубечанське лісове господарство» за 2015 рік, протокол другої лісовпорядної наради від 14.04.2005 року не є планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, які в установленому порядку не затверджено, стосуються тільки заходів по розробленню проекту розвитку лісового господарства з 2004 по 2013 роки, вимогам законодавства України не відповідають, частину з яких розроблено й виготовлено після виникнення права власності на спірні земельні ділянки у третіх осіб. При цьому відповідний лісовпорядний планшет, тобто належні планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, складені і затверджені з дотриманням вимог згаданого вище законодавства України, якій би містив позначення відповідних квадратів та виділів земель лісогосподарського призначення, що існував на момент виникнення спірних правовідносин, суду не подано.

Також суд звертав увагу, що копія оскаржуваного розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 28.12.2012 року №3252 всупереч вимог ч. 6 ст. 177 ЦПК України позивачем суду не подана, як і клопотання позивача про його витребування у разі його відсутності у позивача.

Зі справи встановлено, що згідно декларації про готовність за амністією №КС161201023415 від 23 жовтня 2020 року та Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об`єкта нерухомого майна №236229383 від 09 грудня 2020 року, на двох спірних земельних ділянках з кадастровими номерами 3221881600:31:130:0218 та 3221881600:31:130:0217 відповідачем ОСОБА_2 вже побудовано та зареєстровано право власності на дачний будинок загальною площею 125,2 кв.м.

Доводи відповідача ОСОБА_2 про неможливість витребування вказаних земельних ділянок із його володіння на підставі ст.ст. 387, 388 ЦК України, коли до нього згідно ст. 337 ЦК України та ст. 120 ЗК України з набуттям права власності на житловий будинок перейшло і право власності на земельну ділянку, на якій він розташований, суд першої інстанції визнав слушними, враховуючи, що Європейський суд з прав людини в справі у рішенні від 16 лютого 2017 року «Кривенький проти України» наголосив, що позбавлення особи права на земельну ділянку без будь-якої компенсації є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог колегія суддів не погоджується, оскільки висновки зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального права, не відповідають обставинам справи та наявним у матеріалах справи доказам.

Згідно зі статтею 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі статтею 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Згідно зі статтею 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Відповідно до частин другої, третьої статті 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Статтею 80 ЗК України встановлено, що суб`єктами права власності на землю є, зокрема територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності, а також держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, на землі державної власності.

Згідно зі статтями 83, 84 ЗК України комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Відповідно до статті 7 Лісового кодексу України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Земельні відносини, що виникають при використанні лісів, як зазначено в частині другій статті 3 ЗК України, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

За нормами статті 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Статтею 13 ЗК України передбачено, що саме до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом (пункт «ґ» частини четвертої статті 84 ЗК України).

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 га у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни та юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для заліснення (стаття 56 ЗК України).

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства (стаття 57 ЗК України, частина перша статті 17 ЛК України).

До 18 квітня 2012 року статтею 27 Лісового кодексу України було передбачено, що до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин належить передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більше як 1 га, що перебувають у державній власності.

З 18 квітня 2012 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Земельного та Лісового кодексів України щодо збереження лісів» від 15 березня 2012 року № 4539-VI, яким пункт 5 статті 27 ЛК України щодо повноважень Кабінету Міністрів України викладено в такій редакції:

"5) передає у власність, надає у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності".

Стаття 57 ЛК України визначає вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства.

Відповідно до ч. 7 ст. 20 ЗК України, зміна цільового призначення земельних ділянок погоджується у разі, зокрема, зміни цільового призначення земельних ділянок державної та комунальної власності природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, внаслідок якої земельні ділянки виводяться із складу таких категорій, а також зміни цільового призначення земель, визначених пунктом "б" частини першої статті 150 цього Кодексу, - з Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 3 статті 32 Лісового кодексу України в редакції до 18 квітня 2012 року було передбачено, що районні державні адміністрації у сфері лісових відносин на їх території передають у власність, надають у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею до 1 гектара, що перебувають у державній власності, у межах сіл, селищ, міст районного значення та припиняють права користування ними.

З 18 квітня 2012 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Земельного та Лісового кодексів України щодо збереження лісів» від 15 березня 2012 року № 4539-VI , яким пункт 3 статті 32 Лісового кодексу виключено.

Таким чином, станом на час винесення розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації № 3252 від 28 грудня 2012 року, статтею 32 Лісового кодексу України було визначено, що районні державні адміністрації у сфері лісових відносин на їх території: 1) забезпечують реалізацію державної політики у сфері лісових відносин; 2) беруть участь у розробленні та забезпеченні виконання регіональних (місцевих) програм з охорони, захисту, використання та відтворення лісів; {Пункт 3 статті 32 виключено на підставі Закону № 4539-VI від 15.03.2012} 4) приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у державній власності, у межах сіл, селищ, міст районного значення; 5) беруть участь у здійсненні заходів щодо охорони і захисту лісів, ліквідації наслідків стихійних явищ, лісових пожеж, залучають у встановленому порядку до цих робіт населення, транспортні й інші технічні засоби та обладнання; 6) вносять у встановленому порядку пропозиції про обмеження або тимчасове припинення діяльності підприємств, установ та організацій у разі порушення ними лісового законодавства; 7) вирішують інші питання у сфері лісових відносин відповідно до закону.

Отже, з 18 квітня 2012 року до повноважень Вишгородської районної державної адміністрації не належала передача у власність, у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею до 1 гектара, що перебувають у державній власності, у межах сіл, селищ, міст районного значення та припинення права користування ними.

З матеріалів справи встановлено, що розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації від 28.12.2012 року №3252 безоплатно передано у власність 9-ти громадянам земельні ділянки загальною площею 0,9 га для індивідуального дачного будівництва на території Вищедубечанської сільської ради Вишгородського району.

Листом голови Вишгородської районної державної адміністрації від 27.04.2018 Прокурору Київської області було відмовлено у наданні копії зазначеного розпорядження (а.с. 25-29, т. 1).

У відзиві на позовну заяву прокурора представник Вишгородської районної державної адміністрації підтверджував прийняття такого розпорядження від 28.12.2012 року №3252, вважаючи його законним, проте ні копії розпорядження, ні документів, на підставі яких воно було прийнято представником відповідача надано також не було ( а.с. 210-216,т.1)

Як вбачається зі змісту державних актів на право власності на земельну ділянку, що видані третім особам ОСОБА_17 , ОСОБА_16 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_8 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_18 ( а.с. 79-131, т. 1), підставою видачі державних актів зазначено розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації № 3252 від 28 грудня 2012 року.

В той же день, 28 грудня 2012 року на підставі зазначеного розпорядження дев`яти громадянам були видані державні акти про право власності на земельну ділянку, з цільовим призначенням - для індивідуального дачного будівництва :

- ОСОБА_18 - земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0217, державний акт на право власності на земельну ділянку від 28.12.2012 року ЯЙ №921505;

- ОСОБА_17 - земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0211, державний акт на право власності на земельну ділянку від 28.12.2012 року ЯЙ №419749;

- ОСОБА_16 - земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0210, державний акт на право власності на земельну ділянку від 28.12.2012 року ЯЙ №419748;

- ОСОБА_14 - земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0209, державний акт на право власності на земельну ділянку від 28.12.2012 року ЯЙ №419747;

- ОСОБА_13 - земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0208, державний акт на право власності на земельну ділянку від 28.12.2012 року ЯЙ №419746,

- ОСОБА_12 - земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0213, державний акт на право власності на земельну ділянку від 28.12.2012 року ЯЙ №921501,

- ОСОБА_22 - земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0214, державний акт на право власності на земельну ділянку від 28.12.2012 року ЯЙ №921502,

- ОСОБА_8 - земельну ділянку, площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0218, на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 28.12.2012 року ЯЙ №921506.

- ОСОБА_7 - земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0219, на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 28.12.2012 року ЯЙ №921507.

В подальшому, як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, а також копій договорів купівлі-продажу земельних ділянок, усі вищевказані земельні ділянки були відчужені їх власниками у день реєстрації права власності на земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Так, ОСОБА_17 та ОСОБА_16 зареєстрували право власності на земельні ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 14 березня 2013 року. В той же день, їх представником ОСОБА_23 , що діяла на підставі довіреності від 03.02.2012 року, земельні ділянки були відчужені на користь ОСОБА_6 за договорами купівлі-продажу, посвідченими приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Голуб Н.М. за реєстровими номерами 498 та 505 відповідно.

ОСОБА_17 за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 14 березня 2013 року за №498 відчужив земельну ділянку загальною площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0211 на користь ОСОБА_6

ОСОБА_16 за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 14 березня 2013 року за №505 відчужив земельну ділянку загальною площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0210 на користь ОСОБА_6 ( а.с. 81-86 т. 1)

30 липня 2013 року право власності на земельні ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстрували ОСОБА_14 та ОСОБА_13 , та в цей же день здійснили їх відчуження.

ОСОБА_14 за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 30 липня 2013 року за №1456, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буділовською Н.С., відчужила земельну ділянку загальною площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0209 на користь ОСОБА_15 .

ОСОБА_13 , від імені якої діяв представник за довіреністю ОСОБА_5 , за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 30 липня 2013 року за №713, посвідченим приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Сорокою В.О., відчужила земельну ділянку загальною площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0208 на користь ОСОБА_4 ( а.с. 97-99, т. 1)

ОСОБА_15 за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 07.08.2015 року за №1014 відчужила земельну ділянку загальною площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0209 на користь ОСОБА_19 ( а.с. 89-94, т. 1)

ОСОБА_19 за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 05 грудня 2018 року за №1971 відчужила земельну ділянку загальною площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0209 на користь ОСОБА_5 .

У подальшому, на підставі заяви ОСОБА_5 від 05.12.2018 року здійснено поділ земельної ділянки з кадастровим номером 3221881600:31:130:0209 на дві земельні ділянки з наступними кадастровими номерами 3221881600:31:130:6005 та 3221881600:31:130:6006, право власності на які за ним зареєстровано 11.01.2019 року ( а.с. 71-75, т. 3).

29 липня 2013 року представником ОСОБА_11 та ОСОБА_18 - ОСОБА_24 , що діяв на підставі довіреностей, виданих 17 липня 2013 року, було зареєстровано за вказаними особами право власності на земельні ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

29 липня 2013 року представником ОСОБА_24 вказані ділянки були відчужені на користь ОСОБА_9 за договорами купівлі-продажу, посвідченими приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Колейчиком В.В.

Так, ОСОБА_11 за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 29 липня 2013 року за №660 , відчужила земельну ділянку загальною площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0214 на користь ОСОБА_9 ( а.с. 124-129, т. 1)

ОСОБА_18 за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 29 липня 2013 року за №713 відчужив земельну ділянку загальною площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0217 на користь ОСОБА_9 ( а.с. 132-137, т. 1)

31 липня 2013 року представником ОСОБА_8 та ОСОБА_25 - ОСОБА_24 , було зареєстровано за вказаними особами право власності на земельні ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та в цей же день проведено відчуження цих земельних ділянок на користь ОСОБА_9 за договорами купівлі-продажу, посвідченими приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Колейчиком В.В.

Так, ОСОБА_12 за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 31 липня 2013 року за №685 відчужила земельну ділянку загальною площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0213 на користь ОСОБА_9 ( а.с. 112-117, т. 1)

ОСОБА_8 за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 31 липня 2013 року за №687 відчужив земельну ділянку загальною площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0218 на користь ОСОБА_9 ( а.с. 102-108, т. 1).

13 червня 2016 року ОСОБА_9 , від імені якої діяв представник за довіреністю від 07.06.2016 року ОСОБА_26 , здійснила відчуження чотирьох земельних ділянок на користь ОСОБА_10 за договорами купівлі-продажу, посвідченими приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левашовим О.Г.

- за договором купівлі-продажу від 13 червня 2016 року за №848 - земельну ділянку загальною площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0213,

- за договором купівлі-продажу від 13 червня 2016 року за №849 - земельну ділянку загальною площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0214,

-. за договором купівлі-продажу від 13.06.2016 року за №850 - земельну ділянку загальною площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0217,

- за договором купівлі-продажу від 13 червня 2016 року за №851 - земельну ділянку загальною площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0218. ( а.с. 102-117, 124-137, т. 1).

ОСОБА_7 за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 12 жовтня 2016 року за №2-2092, посвідченим державним нотаріусом Броварської районної державної нотаріальної контори Куценком Є.О., відчужила земельну ділянку загальною площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0219 на користь ОСОБА_1 ( а.с. 118- 121, т. 1).

30 травня 2017 року ОСОБА_10 за договорами купівлі-продажу земельних ділянок за №1096 та № 1099 відчужив земельні ділянки загальною площею по 0,1000 га з кадастровими номерами 3221881600:31:130:0218 та 3221881600:31:130:0217 на користь ОСОБА_2 ( а.с. 108-109, т. 1, а.с. 159-162, т. 3)

Також ОСОБА_10 за договорами купівлі-продажу земельних ділянок від 24 червня 2019 року за №1075 та 1076 було відчужено земельні ділянки з кадастровими номерами 3221881600:31:130:0214, 3221881600:31:130:0213 на користь ОСОБА_3 ( а.с. 48-56, 68-70, т. 3, )

Як вбачається з вищевказаних державних актів про право власності на земельні ділянки, їх цільове призначення вказано - для індивідуального дачного будівництва.

Відповідно до листа директора ДП «Вищедубечанське лісове господарство» від 20 лютого 2018 року № 09-21/109 на адресу Прокуратури Київської області, земельні ділянки з кадастровими номерами 3221881600:31:130:0219, 3221881600:31:130:0218, 3221881600:31:130:0217, 3221881600:31:130:0210, 3221881600:31:130:0211; 3221881600:31:130:209; 3221881600:31:130:0208; 3221881600:31:130:0213, 3221881600:31:130:0214 є земельними ділянками лісового фонду, відносяться до земель лісогосподарського призначення та перебувають в постійному користуванні ДП «Вищедубечанське лісове господарство» квартал 628 виділ 4 Лебедівського лісництва.

ДП «Вищедубечанське лісове господарство» не повідомлялось про прийняття будь-яких рішень стосовно земельних ділянок чи зміну їх цільового призначення. Право постійного користування ДП «Вищедубечанське лісове господарство» на вказані земельні ділянки не припинено в установленому законом порядку, згоди на їх вилучення підприємство не надавало. Також повідомили, що матеріали лісовпорядкування 1993 та 2003 року на підприємстві не збереглись ( а.с. 56, т.1 ).

За інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» в листах від 17.01.2018 року, 06.03.2018 року №№ 14, 139 земельні ділянки, надані у власність вищевказаним 9-м громадянам розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації від 28.12.2012 № 3252, відповідно до матеріалів лісовпорядкування 1993, 2003, 2014 року відносяться до лісів Лебедівського лісництва ДП «Вищедубечанське лісове господарство» і накладаються на виділи 3, 4 кварталу 628 (44) вказаного лісництва ( а.с. 69-76, т. 1).

Також факт віднесення спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення підтверджується проектом організації та розвитку лісового господарства ДП «Вищедубечанське лісове господарство» 2015 року, планово-картографічними матеріалами, планом лісонасаджень Лебедівського лісництва Вищедубечанського держлісгоспу ( а.с. 56- 66, т. 1)

Як вбачається з листа директора ДП «Вищедубечанське лісове господарство» від 03 травня 2018 року № 09/21-219 на адресу Прокуратури Київської області, при проведенні обстеження місця розташування вищевказаних земельних ділянок з проведенням фотофіксації було встановлено, що межі цих земельних ділянок в натурі не визначені, на земельних ділянкам міститься деревна та чагарникова рослинність, а саме:

- земельні ділянки з кадастровими номерами 3221881600:31:130:0218, 3221881600:31:130:0217 - обстежити не вдалось можливим, оскільки доступ до території обмежений одним парканом, ведеться незаконне будівництво, що зафіксовано на фотознімку,

- земельна ділянка з кадастровим номером 3221881600:31:130:0219 - без ознак інших власників, з приблизною кількістю дерев 110 штук різних діаметрів,

- земельна ділянка з кадастровим номером 3221881600:31:130:0213 - без ознак інших власників, з приблизною кількістю дерев 30 штук різних діаметрів і чагарники,

- земельна ділянка з кадастровим номером 3221881600:31:130:0214 - без ознак інших власників з кількістю дерев близько 30 штук різних діаметрів,

- земельна ділянка з кадастровим номером 3221881600:31:130:0211 - без ознак інших власників, з приблизною кількістю дерев 25 штук різних діаметрів,

- земельні ділянки з кадастровими номерами 3221881600:31:130:0210, 3221881600:31:130:209; 3221881600:31:130:0208 - без ознак інших власників, з приблизною кількістю дерев 80 штук різних діаметрів ( а.с. 66-67 т. 3).

Відповідно до ст.ст. 45, 47, 48, 54 Лісового кодексу України облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування.

Лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обгрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.

Лісовпорядкування є обов`язковим на всій території У країни та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства.

У матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування.

Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.

Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища.

Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, планшети лісовпорядкування відносяться до планово- картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Таким чином, при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України.

Відповідна правова позиція, згідно якої планово-картографічні матеріали лісовпорядкування є належними доказами наявності права постійного користування спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства, викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 707/2192/15-ц, від 21.02.2018 у справі 488/5476/14-ц, від 07.10.2020 у справі № 369/16418/18, від 30.09.2020 у справі № 363/669/17, від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц, від 07.11.2018 у справі №488/6211/14-ц.

Отже, за інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» від 17.01.2018 року, 06.03.2018 року № 14, 139 земельні ділянки, надані у власність 9-м громадянам розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації від 28.12.2012 року № 3252, відповідно до матеріалів лісовпорядкування 1993, 2003, 2014 року відносяться до лісів Лебедівського лісництва ДП «Вшцедубечанське лісове господарство» і накладаються на виділи 3, 4 кварталу 628 (44) вказаного лісництва.

Зазначені докази є належними, допустимими, достовірними і достатніми в розумінні ст.ст. 76-81, 83 ЦПК України на підтвердження факту розташування спірних земельних ділянок в межах земель державного лісового фонду.

Вищевказана інформація, надана Українським Державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням «Укрдержліспроект», яке засноване на державній власності, створене на підставі наказу Міністерства лісового господарства України від 30.09.1991 за № 119 і належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України.

Відповідно до п. 3.2.8 статуту ВО «Укрдержліспроект», окрім інших його функцій, вказана установа при лісовпорядкуванні лісового фонду забезпечує формування повидільних й інтегрованих банків даних, які містять лісотаксаційну, топографо-геодезичну і картографічну інформацію, з наступним формуванням і веденням державного лісового кадастру.

Висновок про належність, достатність та достовірність документів, наданих вищевказаним органом висловлено також Верховним Судом у постанові від 13.11.2019 у справі № 361/6829/16: «Відхиляючи наведені докази, суд апеляційної інстанції не врахував, що ВО «Укрдержліспроект» створене з метою проведення лісовпорядкування на всій території лісового фонду України, яке включає систему державних заходів, спрямованих на забезпечення охорони і захисту, раціонального використання, підвищення продуктивності лісів та їх відтворення, оцінку лісових ресурсів, а також підвищення культури ведення лісового господарства.

ВО «Укрдержліспроект» здійснює комплекс лісовпорядних робіт для всіх лісокористувачів, незалежно від форм власності і відомчої підпорядкованості за єдиною системою в порядку, встановленому Державним агентством лісових ресурсів України за погодженням з Міністерством охорони навколишнього природного середовища, тобто володіє інформацією про лісовпорядкування».

У постановах Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 372/951/20 та 17.03.2021 у справі № 372/1710/19 також вказано на те, що інформація ВО «Укрдержліспроект» надана уповноваженим суб`єктом та містить достовірні дані про предмет доказування, адже на таких документах чітко зображено взаємне розташування спірної земельної ділянки та земель лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні лісових господарств відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а тому такий доказ відповідає вимогам Цивільного процесуального кодексу України.

Отже, в силу положень ст.ст. 19, 55, 84 Земельного кодексу України та ст. 5 Лісового кодексу України спірні земельні ділянки як на момент виникнення спірних правовідносин так і на даний період часу відносяться до земель лісогосподарського призначення державної форми власності та використовуються для ведення лісового господарства у порядку, визначеному Лісовим кодексом України.

Таким чином, не зважаючи на те, що самі матеріали лісовпорядкування, а саме планшети лісництва та проекти організації і ведення лісового господарства за матеріалами лісовпорядкування 1993-2003 років у ДП «Вищедубечанське лісове господарство» не збереглись, з наданих ВО «Укрдержліспроект» картографічних матеріалах (як розробником таких матеріалів лісовпорядкування, в тому числі відповідних планшетів) вбачається, що зовнішні межі кварталів за матеріалами лісовпорядкування 1993, 2003 та 2014 років не змінились.

Отже, факт віднесення спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування 2003-2014 років, проектом організації та розвитку лісового господарства ДП «Вищедубечанське лісове господарство» 2003-2015 років. Протоколом другої лісовпорядної наради від 14.04.2005 вказані матеріали лісовпорядкування відповідно до ст. 48 ЛК України погоджено Державним управлінням екології та природних ресурсів Київської області у квітні 2005 року та затверджено Управлінням лісового та мисливського господарства у Київській області 14 квітня 2005 року ( а.с. 75- 78, 140 т. 2).

Також протоколом другої лісовпорядної наради від 10.07.2015, який затверджено Київським обласним та по місту Києву управлінням лісового та мисливського господарства, визначено основні положення проекту організації і розвитку лісового господарства ДП «Вищедубечанське лісове господарство» ( а.с. 79-83, 141- 142 т. 2)

Отже, право користування ДП «Вищедубечанське лісове господарство» спірними лісовими ділянками площею 0,9000 га відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України підтверджується картографічними матеріалами лісовпорядкування 2003-2014 років, наданими ВО «Укрдержліспроект», згідно з якими спірні лісові ділянки відносяться до земель лісогосподарського призначення.

Таким чином, до затвердження і погодження в установленому законом порядку матеріалів лісовпорядкування 2014 року або виготовлення і затвердження нових, продовжують діяти матеріали лісовпорядкування попередніх років, які використовуються під час ведення лісовпорядних робіт.

На підтвердження належності спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення надано інформацію ВО «Укрдержліспроект» від 17 січня 2018 року з фрагментами з Публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталів № 44 Пірнівського лісництва ДП «Вищедубечанський лісгосп» , відповідно до яких спірні земельні ділянки 3221881600:31:130:0219, 3221881600:31:130:0218, 3221881600:31:130:0217, 3221881600:31:130:0210, 3221881600:31:130:0211; 3221881600:31:130:209; 3221881600:31:130:0208; 3221881600:31:130:0213, 3221881600:31:130:0214 знаходяться у кварталі 44 Пірнівського лісництва ДП «Вищедубечанське лісове господарство» (за матеріалами лісовпорядкування 1993 та 2003 років).

Відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 2014 року спірні земельні ділянки знаходяться у кварталі 628 Лебедівського лісництва ДП «Вищедубечанське лісове господарство». ( а.с. 69-72, 73-76 т. 1).

Згідно з наказом ДП «Вищедубечанський лісгосп» від 27.12.2017 року № 162, з метою покращення системи управління лісами, підвищення оперативності комплексу лісогосподарських протипожежних заходів, з 01.01.2018 року зі складу Пірнівського лісництва відокремлено Лебедівське лісництво та перезакріплено лісові квартали Пірнівського лісництва за Лебедівським лісництвом ( квартали 597-663) у складі ДП «Вищедубечанський лісгосп» ( а.с. 84, т. 3)

Як вбачається з даних Державного земельного та Державного лісового кадастрів, Публічної кадастрової карти України спірні земельні ділянки повністю накладаються на землі лісогосподарського призначення ДП «Вищедубечанський лісгосп» та вкриті лісовою рослинністю ( а.с. 88-95, т. 3).

Згідно з листами Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 20.02.2018, 07.03.2018 №№ 04-48/576, управління не надавало погодження на зміну цільового призначення земельних ділянок з наступними кадастровими номерами 3221881600:31:130:0219, 3221881600:31:130:0218, 3221881600:31:130:0217, 3221881600:31:130:0210, 3221881600:31:130:0211; 3221881600:31:130:209; 3221881600:31:130:0208; 3221881600:31:130:0213, 3221881600:31:130:0214, які перебувають у постійному користуванні ДП «Вищедубечанський лісгосп» квартал 628, виділ, 3, 4 Лебедівського лісництва ( а.с. 67-68, т.1).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження факту віднесення спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення та права користування ДП «Вищедубечанське лісове господарство» лісами у межах розташування спірних земельних ділянок, оскільки матеріалами справи підтверджено, що спірні земельні ділянки відповідно до матеріалів лісовпорядкування 1993, 2003 та 2014 років відносились до земель державної власності лісогосподарського призначення та перебували у постійному користуванні ДП «Вищедубечанське лісове господарство».

Відповідно до положень статей 141, 149 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у користуванні осіб, передаються у власність чи користування іншим особам лише після їх вилучення у встановленому законом порядку у попереднього користувача.

Згідно з ч. 9 ст. 149 ЗК Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для несільськогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб`єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв`язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», крім випадків, визначених ч.ч. 5-8 цієї статті, та у випадках, визначених ст. 150 цього Кодексу.

Отже, рішення про вилучення спірних земельних ділянок має право приймати відповідний орган державної виконавчої влади, який в силу вимог ст. ст. 6, 19 Конституції України зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин визначені ст. 27 ЛК України, до яких, зокрема, належить передача у власність, у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності.

Таким чином, вилучення земельних лісових ділянок відноситься до виключної компетенції Кабінету Міністрів України.

Крім того, вказаним розпорядженням порушено порядок зміни цільового призначення земель, оскільки така зміна проведена не уповноваженим відповідно до вимог Земельного кодексу України органом та за відсутності згоди органу лісового господарства.

Як зазначено у договорах купівлі-продажу земельних ділянок та державних актах на право власності на земельні ділянки, спірні земельні ділянки належать до категорії земель рекреаційного призначення, вид використання - для індивідуального дачного будівництва (а.с. 79-131, т. 1, а.с. 48-56, т. 3).

Статтею 50 ЗК України визначено, що до земель рекреаційного призначення належать землі, які використовують для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.

Відповідно до ст. 51 ЗК України, до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об`єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об`єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об`єктів стаціонарної рекреації.

Разом з тим, жодних належних і допустимих доказів тих обставин, що виділені земельні ділянки Вишгородською районною державною адміністрацією за розпорядженням № 3252 від 28.12.2012 року належали до земель рекреаційного призначення - до матеріалів справи не надано.

Як вбачається з листа директора ДВ «Вищедубечанське лісове господарство» від 20 лютого 2018 року № 09-21/109 на адресу Прокуратури Київської області, вищевказані земельні ділянки вилучені без відома та погодження з ДП «Вищедубечанське лісове господарство». Право постійного користування ДП «Вищедубечанське лісове господарство» на вказані земельні ділянки не припинено в установленому законом порядку, згоди на їх вилучення підприємство не надавало. (а.с. 56, т. 1).

Відповідно до інформації Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 20.02.2018, 07.03.2018 №№ 04-48/576, погодження на зміну цільового призначення спірних земельних ділянок Управлінням не проводилось.

Згідно з ч. 7 ст. 20 ЗК України зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Матеріали справи не містять доказів того, що зміна цільового призначення спірної земельної ділянки відбулась за погодженням Кабінету Міністрів України.

Порушення порядку зміни цільового призначення земель відповідно до ст. 21 ЗК України є підставою для визнання недійсним рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, визнання недійсним угод щодо земельних ділянок.

Таким чином, Вишгородська районна державна адміністрація Київської області розпорядилась спірними земельними ділянками та змінила цільове призначення земель лісогосподарського призначення з перевищенням визначених законом повноважень, всупереч ст.ст. 20, 56 ,84, 122, 142, 149 ЗК України.

Враховуючи вищевикладене, розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 28.12.2012 № 3252 щодо відведення у власність 9-м громадянам земельних ділянок загальною площею 0,9 га, які використовувались для ведення лісового господарства, без вилучення їх з державного лісового фонду уповноваженим органом держави на підставі ст. ст. 142, 149 ЗК України, у приватну власність для індивідуального дачного будівництва, прийняте з перевищенням передбачених законом повноважень, тому є протиправним.

Згідно положень статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Згідно положень частин першої, третьої статті 186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки лісогосподарського призначення підлягає також погодженню з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, а на території Автономної Республіки Крим - з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань лісового господарства.

Проте, матеріали справи не містять доказів наявності проектів землеустрою щодо відведення спірних земельних ділянок, погодженого у встановленому статтею 186-1 ЗК України порядку, який було затверджено розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації від 28 грудня 2012 року.

Статтею 84 ЗК України передбачено, що до земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать, зокрема, землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини другої статті 56 ЗК України громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

Отже, вищевказаними матеріалами даної справи ( планово-картографічними матеріалами, витягами з Публічної кадастрової карти щодо лісовпорядкування 1993, 2003 та 2014 років, встановлено, що земельні ділянки, передані у приватну власність розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації № 3252 від 28 грудня 2012 року, мали лісогосподарське призначення та вкриті лісами, вони повністю накладаються на землі ДП «Вищедубечанське лісове господарство» та на момент видачі оскаржуваного розпорядження перебували в постійному користуванні вказаного державного підприємства.

При цьому зазначені земельні ділянки у постійного землекористувача ДП «Вищедубечанське лісове господарство» у встановленому порядку повноважним органом не вилучались та зміна цільового призначення не здійснювалась.

Отже, відсутність спрямованого на відчуження земельної ділянки рішення уповноваженого державою органу (в даному випадку Кабінету Міністрів України), означає, що держава, як власник, свою волю на відчуження цієї ділянки не виявляла.

Матеріали справи не містять доказів наявності відповідних рішень Кабінету Міністрів України та згоди постійного землекористувача на вилучення земельних ділянок.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги прокурора, оскільки ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання, при цьому жодних дій щодо розпорядження спірними земельними ділянками Кабінет Міністрів України не вчиняв, тому колегія суддів вважає доведеним прокурором порушення прав держави на землю.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає наявними підстави для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

Разом з тим, вирішуючи позовні вимоги про визнання недійсним розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 28.12.2012 №3252 в частині передачі у власність громадянам земельних ділянок загальною площею 0,9000 га для індивідуального дачного будівництва на території Вищедубечанської сільської ради Вишгородського району, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) вказано, що «в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема про витребування лісової земельної ділянки, але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) приватною особою такою земельною ділянкою. Тому Велика Палата Верховного Суду підтверджує свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду у постановах від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 , від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18, від 01 лютого 2020 року у справі № 922/614/19, рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване. Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - «суд знає закони». постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення.

Відповідно до пунктів 146 - 150 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16 « набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою ( постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19.

За вищевикладених обставин та з огляду на зазначені висновки Великої Палати Верховного Суду, для витребування спірних земельних ділянок на користь держави оспорювання розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації № 3252 від 28 грудня 2012 року не є ефективним способом захисту права власника.

Враховуючи викладене в задоволенні позовних вимог прокурора про визнання недійсним розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації № 3252 від 28 грудня 2012 року необхідно відмовити в зв`язку з обранням неналежного способу захисту.

Позовні вимоги про витребування земельних ділянок з незаконного володіння відповідачів на користь держави в особі Кабінету Міністрів України - підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати, власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника не з його волі.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду у постановах від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18, від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Таким чином, належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Згідно з висновком Верховного Суду у постанові від 26 травня 2021 року у справі № 757/61314/18-ц, віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке в подальшому відчужене набувачем третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Оскільки з матеріалів справи встановлено, що спірні земельні ділянки перебували у державній власності, мали лісогосподарське призначення, у постійного землекористувача ДП «Вищедубечанське лісове господарство» у встановленому порядку повноважним органом не вилучалась, зміна їх цільового призначення у передбаченому законом порядку не здійснювалась, розпорядження було прийняте Вишгородською РДА з перевищенням встановлених законом повноважень, тому колегія суддів вважає, що відсутність спрямованого на відчуження земельної ділянки рішення повноважного органу державної влади - Кабінету Міністрів України - означає, що держава як власник волю на відчуження цієї ділянки не виявляла.

Таким чином, оскільки держава в особі Кабінету Міністрів України не розпоряджалася земельною ділянкою у передбачений законом спосіб, то спірна земельна ділянка вибула з володіння власника поза його волею - без прийняття ним відповідного рішення, отже Вишгородська районна державна адміністрація здійснила відчуження земельних ділянок без вираження на це волі власника.

Необхідною передумовою виникнення права приватної власності на земельну ділянку державної чи комунальної власності має бути рішення про передання у приватну власність цієї ділянки, прийняте відповідним органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, які діють від імені власника ( висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 31 жовтня 2012 року у справі № 6-53цс12). Тому відсутність такого рішення держави в особі Кабінету Міністрів України як уповноваженого органу означає, що відчуження земельної ділянки відбулось без вираження волі власника.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, на час розгляду справи власниками спірних земельних ділянок зареєстровані відповідачі :

- ОСОБА_2 - земельних ділянок з кадастровими номерами 3221881600:31:130:0217, 3221881600:31:130:0218 ( на підставі договорів купівлі-продажу від 30 травня 2017 року);

- ОСОБА_6 - земельних ділянок з кадастровими номерами 3221881600:31:130:0210, 3221881600:31:130:0211 ( за договорами купівлі-продажу від 14 березня 2013 року) ;

- ОСОБА_5 - земельних ділянок з кадастровими номерами 3221881600:31:130:6005, 3221881600:31:130:6006 ( на підставі договору купівлі-продажу від 05 грудня 2018 земельної ділянки, яка в подальшому була відповідачем розділена на дві земельні ділянки);

- ОСОБА_4 - земельної ділянки з кадастровим номером 3221881600:31:130:0208 (за договором купівлі-продажу від 30 липня 2013 року);

- ОСОБА_3 - земельних ділянок з кадастровими номерами 3221881600:31:130:0213, 3221881600:31:130:0214( за договором купівлі-продажу від 24 червня 2019 року);

- ОСОБА_1 - земельної ділянки з кадастровим номером 3221881600:31:130:0219 (за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 12 жовтня 2016 року).

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, з огляду на приписи статей 387 і 388 ЦК України на можливість витребування власником земельних ділянок не впливає їхній поділ та/або об`єднання. Формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб .

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки розпорядження спірними земельними ділянками лісового фонду державної власності було прийняте Вишгородською районною державною адміністрацією з перевищенням повноважень, тобто спірні земельні ділянки вибули з володіння власника - держави - поза його волею, наявні правові підстави для витребування зазначених земельних ділянок від добросовісних набувачів - ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 в порядку статті 388 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги прокурора щодо необхідності прийняти до уваги та розглянути заяву прокурора про зміну предмету позову, в якій прокурор просив ухвалити рішення про «зобов`язання відповідачів повернути у власність держави в особі Кабінету Міністрів України спірні земельні ділянки», яка не була прийнята до розгляду судом першої інстанції , колегія суддів відхиляє, оскільки відповідно до ч. 6 ст. 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги, які не були предметом розгляду суду першої інстанції

Разом з тим, постановами Верховного Суду у справах, що виникли з аналогічних правовідносин, у постановах від 25 травня 2022 року у справі № 363/2906/18, від 13 листопада 2019 року у справі № 363/4806/17-ц, від 04 листопада 2020 року у справі № 363/2301/17 застосування даного способу захисту порушеного права як належного та ефективного - витребування на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння добросовісних набувачів земельних ділянок лісогосподарського призначення, які до їх незаконного відчуження перебували у користуванні Державного підприємства «Вищедубечанське лісове господарство», було визнано обґрунтованим.

Крім того, неможливо визнати правильним висновок суду першої інстанції про наявність ознак непропорційного втручання держави у право власності відповідачів, з огляду на набуття ними права власності на земельні ділянки на підставі оплатних договорів купівлі-продажу, та зокрема відповідача ОСОБА_2 , яким вже побудовано та зареєстровано право власності на дачний будинок, виходячи з наступного.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою ( рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

- Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

- Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності.

Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно ( рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року , «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року ( заява № 43768/07).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки, встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель лісогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичної особи, передбачене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи стосовно охорони вказаної категорії земель і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.

Повернення у державну власність земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом виконавчої влади переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель лісогосподарського призначення.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14ц, у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, стаття 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України). Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, без належного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

В силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих, характерних для лісу (стаття 1 ЛК України) природних ознак (наявності лісової (деревної) рослинності) спірної земельної ділянки відповідач, проявивши розумну обачність, міг та повинен був знати про те, що ця ділянка належить до земель лісогосподарського призначення (висновки, висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц і від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц).

Як встановлено судом з листа директора ДП «Вищедубечанське лісове господарство» від 03 травня 2018 року № 09/21-219 на адресу Прокуратури Київської області, при проведенні обстеження місця розташування вищевказаних земельних ділянок з проведенням фотофіксації було встановлено, що станом на травень 2018 року, тобто після реєстрації права власності за відповідачами на підставі укладених ними договорів купівлі-продажу, усі спірні земельні ділянки не мали визначених меж в натурі та були вкриті значною кількістю деревної та чагарникової рослинності, зокрема, на ділянці з кадастровим номером 3221881600:31:130:0219 розміщено близько 110 дерев різних діаметрів, на ділянках з кадастровим номером 3221881600:31:130:0213, 3221881600:31:130:0214 - по 30 дерев різних діаметрів на кожній і чагарники, на земельній ділянці з кадастровим номером 3221881600:31:130:0211 - 25 дерев , на земельних ділянках з кадастровими номерами 3221881600:31:130:0210, 3221881600:31:130:209; 3221881600:31:130:0208 - 80 дерев різних діаметрів, що свідчить про наявність зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих, характерних для лісу природних ознак ( а.с. 66-67 т. 3).

Крім того, при аналізі Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна та змісту договорів купівлі-продажу земельних ділянок, апеляційним судом встановлено, що державні акти були видані 28 грудня 2012 року, тобто у день винесення розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації. Разом з тим, земельні ділянки були відчужені їх первісними набувачами у день реєстрації права власності на земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що свідчить про відсутність намірів у первісних набувачів користуватись такими земельними ділянками.

Так, ОСОБА_17 та ОСОБА_16 зареєстрували право власності та здійснили відчуження земельних ділянок 14 березня 2013 року, ОСОБА_14 та ОСОБА_13 - 30 липня 2013 року, ОСОБА_11 та ОСОБА_18 - 29 липня 2013 року , ОСОБА_8 та ОСОБА_25 - 31 липня 2013 року, ОСОБА_7 - 12 жовтня 2016 року. Отже, жоден із первісних набувачів не залишився бути зареєстрованим власником земельних ділянок лісового фонду.

В подальшому, з метою унеможливлення витребування земельних ділянок більшість із них було повторно перепродана. Так, придбані ОСОБА_9 чотири земельні ділянки були відчужені нею 13 червня 2016 року на користь ОСОБА_10 , який в свою чергу 30 травня 2017 року відчужив дві земельні ділянки ОСОБА_2 .

Будучи обізнаним про відкриття судом провадження у даній справі у жовтні 2018 року, ОСОБА_10 24 червня 2019 року відчужив інші дві земельні ділянки - відповідачу ОСОБА_3 .

Придбана ОСОБА_15 у ОСОБА_14 земельна ділянка була продана нею ОСОБА_19 , яка в свою чергу продала її 05 грудня 2018 року ОСОБА_5 , який виходячи з інших матеріалів справи, був достовірно обізнаний про належність земельних ділянок до лісового фонду, оскільки за довіреністю від ОСОБА_13 продавав земельну ділянку ОСОБА_4 30 липня 2013 року ( а.с. 97-99, т. 1, а.с. 71, т. 3). При цьому зі змісту пояснень третьої особи ОСОБА_13 до суду першої інстанції вбачається, що ОСОБА_5 є її родичем ( а.с. 125 - 128, т. 2), а з інших матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 є чоловіком ОСОБА_15 , її згода на придбання земельної ділянки зазначена у договорі купівлі-продажу від 05.12.2018 року (а.с. 45-46, т. 3). В подальшому ОСОБА_5 придбану ним у ОСОБА_19 земельну ділянку поділив на дві земельні ділянки, площею по 0,05 га кожна. ( а.с. 74-75, т. 3).

Таким чином, в силу наявності зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих, характерних для лісу природних ознак спірних земельних ділянок (наявності на них значної кількості дерев та чагарників, виходячи із місця розташування земельних ділянок - посеред лісового масиву) відповідачі, проявивши розумну обачність, могли та повинні були знати, що ці ділянки належать до земель лісогосподарського призначення.

З огляду на вищевикладене суспільний інтерес у контролі за використанням землі за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації у цій справі переважає приватний інтерес відповідачів у збереженні земельних ділянок у власності.

Разом з тим, відповідачі, із власності яких витребовуються земельні ділянки, не позбавлені можливості відновити своє право, пред`явивши вимогу до осіб, в яких придбавали земельні ділянки, про відшкодування збитків на підставі ст. 661 ЦК України. Відповідно до частини першої цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Вказане відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15.

Наявні у матеріалах справи заяви відповідачів, що були подані до суду першої інстанції про застосування позовної давності (представника Вишгородської районної державної адміністрації, відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ) задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

З даним позовом до суду в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України прокурор звернувся у липні 2018 року.

На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

І в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).

Отже, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

В обґрунтування клопотання про поновлення строку позовної давності прокурор зазначав, що про необхідність захисту прав та інтересів держави прокурору стало відомо лише у 2018 році під час моніторингу інформації різних органів державної влади, установ та організацій, зокрема Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, ДП «Вищедубечанське лісове господарство», ВО «Укрдержліспроект», що підтверджують незаконне відведення у власність земель лісогосподарського призначення єдиним масивом поза волею власника.

Прокурором пред`явлено позов в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України як належного розпорядника землі. При цьому прокурор зазначив, і в судовому засіданні представник Кабінету Міністрів України підтвердив зазначене, що Кабінету Міністрів України про вказані порушення раніше до подачі позову не було відомо, оскільки розпорядження про передачу у власність земельних ділянок прийняте без його участі. Інформація про відведені у власність земельні ділянки за рахунок земель лісогосподарського призначення у загальнодоступних базах була відсутня, а в державних актах зазначене цільове призначення земельних ділянок - для індивідуального дачного будівництва.

У зв`язку з цим порушення інтересів держави стало можливим виявити лише після проведення перевірки прокуратурою та витребування необхідної інформації від різних органів виконавчої влади, державних підприємств.

( Аналогічні висновки було зроблено Верховним Судом у постановах від 25 травня 2022 року у справі № 363/2906/18, від 13 листопада 2019 року у справі № 363/4806/17-ц)

Разом з тим, відповідачами не надано і судом не встановлено наявності об`єктивних доказів того, що про порушення державних інтересів Кабінет Міністрів України міг довідатися або довідався з моменту прийняття розпорядження Вишгородською РДА - 28 грудня 2012 року з подальшою передачею земельних ділянок у власність громадянам, що було їх процесуальним обов`язком відповідно до статей 12, 81 ЦПК України.

За встановлених обставин, апеляційний суд вважає, що доводи відповідачів про пропуск позовної давності є такими, що ґрунтуються на припущеннях, оскільки у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що Кабінет Міністрів України знав про порушення його прав з 28 грудня 2012 року або міг довідатись про момент цього порушення, тому прокурором не пропущено строку позовної давності на звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся до суду з позовом в межах строку позовної давності.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи, що апеляційний суд дійшов висновку про необґрунтованість висновків суду першої інстанції та наявність підстав для часткового задоволення позову, оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог - витребування з незаконного володіння відповідачів на користь держави в особі Кабінету Міністрів України спірних земельних ділянок.

Відповідно до вимог ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Київською обласною прокуратурою було понесено судові витрати у вигляді сплаченого судового збору при подачі позовної заяви та апеляційної скарги, на загальну суму 8810 грн., проте суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення лише вимог майнового характеру, то судові витрати підлягають відшкодуванню пропорційно задоволеним позовним вимогам 8810 грн. - (1762 грн. + 2643 грн.) = 4405 грн., тому з кожного з відповідачів на користь Київської обласної прокуратури підлягають стягненню понесені судові витрати у розмірі: 4405 грн. / 7 = 629 грн. 29 коп. з кожного.

Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374 - 376, 381-383 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури - задовольнити частково.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 28 липня 2022 року - скасувати та прийняти постанову :

Позов Першого заступника прокурора Київської області в інтересах Держави в особі Кабінету Міністрів України до Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи - Державне підприємство «Вищедубечанське лісове господарство», ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 про визнання недійсним розпорядження районної державної адміністрації та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння - задовольнити частково.

Витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння:

- ОСОБА_2 земельні ділянки площею по 0,10 га кожна з кадастровими номерами 3221881600:31:130:0217, 3221881600:31:130:0218;

- ОСОБА_6 земельні ділянки площею по 0,10 га кожна з кадастровими номерами 3221881600:31:130:0210, 3221881600:31:130:0211;

- ОСОБА_5 земельні ділянки площею по 0,05 га кожна з кадастровими номерами 3221881600:31:130:6005, 3221881600:31:130:6006;

- ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,10 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0208;

- ОСОБА_3 земельні ділянки площею по 0,10 га кожна з кадастровими номерами 3221881600:31:130:0213, 3221881600:31:130:0214;

- ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,10 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0219 , загальною вартістю 23574,68 грн., які розташовані в межах Вищедубечанської сільської ради Вишгородського району Київської області.

В задоволенні позовних вимог про визнання недійсним розпорядження районної державної адміністрації - відмовити.

Стягнути з Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на користь Київської обласної прокуратури витрати по сплаті судового збору по 629 грн. 29 коп. з кожного.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 13 червня 2023 року.

Суддя - доповідач: Ящук Т.І.

Судді: Кирилюк Г.М.

Немировська О.В.