Справа № 127/16260/22

Провадження №11-кп/801/655/2023

Категорія: крим.

Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1

Доповідач: ОСОБА_2

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2023 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі:

головуючого судді: ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4

зі секретарем: ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Вінниці в режимі відеоконференції апеляційні скарги захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 12.05.2023 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 за ч.5 ст. 27, ч. 4 ст. 187 КК України, обвинуваченому ОСОБА_8 за ч. 4 ст. 187 КК України,

за участю сторін кримінального провадження

прокурора: ОСОБА_9

захисників: ОСОБА_6 , ОСОБА_10

обвинувачених: ОСОБА_7 , ОСОБА_8

ВСТАНОВИВ:

Захисник ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, просив скасувати ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 12.05.2023 року, постановити нову ухвалу, якою обрати запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_7 жителю АДРЕСА_1 у вигляді цілодобового домашнього арешту.

Обвинувачений ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, просив скасувати ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 12.05.2023 року, постановити нову ухвалу, якою обрати запобіжний захід у вигляді нічного домашнього арешту за місцем проживання.

Вимоги апеляційної скарги захисника ОСОБА_11 мотивовано тим, що прокурором у клопотаннi про продовження запобіжного заходу необгрунтовано продовження існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України та неможливість запобігання цим ризикам.

Захисник звертає увагу на те, що ОСОБА_7 одружений, має сім`ю, двох дітей, одна дитина неповнолітня, хворого тестя, працює індивідуально і виготовляє меблі, є членом територіальної оборони, однак зазначені обставини не були враховані судом.

За таких обставин, ухвала Вінницького міського суду Вінницької області від 12.05.2023 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_12 є такою, що не відповідає повноті судового розгляду, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам кримінального правопорушення.

Вимоги апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_8 мотивовано тим, що на момент затримання він працював в добровільному формуванні ТРО «Спецпідрозділ Хорт № 29» в м. Києві по контракту та був на повному матеріальному забезпеченні, тому не мав мотивів вчиняти кримінальне правопорушення.

На думку обвинуваченого, стороною обвинувачення не було доведено належними та допустимими доказами, ризики, що передбачені ст.177 КПК України.

Обвинувачений звертає увагу на те, що свідок ОСОБА_13 та потерпілий ОСОБА_14 жодних обставин вчинення злочину саме обвинуваченим не повідомляли, не змогли впізнати чи описати по будь-яким ознакам.

Заслухавши доповідача, думку прокурора ОСОБА_9 , який заперечував проти задоволення апеляційних скарг захисника ОСОБА_6 , обвинуваченого ОСОБА_8 зазначив, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України на даний час не зменшилися, продовжують існувати, ухвала суду першої інстанції є законною та обгрунтованою, захисника ОСОБА_6 , який просив задоволити апеляційну скаргу, обвинуваченого ОСОБА_7 , який підтримав думку свого захисника, обвинуваченого ОСОБА_8 , який просив задоволити його апеляційну скаргу, захисника ОСОБА_10 , який просив задоволити апеляційну скаргу свого підзахисного ОСОБА_8 , оглянувши матеріали провадження, обговоривши доводи апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційні скарги захисника ОСОБА_6 , обвинуваченого ОСОБА_8 не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч.1, ч.2 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Відповідно ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу .

Згідно ч.3 ст.199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

З матеріалів провадження убачається, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 27, ч.4 ст. 187 КК України, ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 187 КК України.

Обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12022020000000343 від 23.06.2023 по обвинуваченню ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 27, ч.4 ст.187 КК України, ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 187 КК України перебуває на розгляді у суді першої інстанції.

Вирішуючи питання щодо продовження строків тримання під вартою, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст.178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, врахував тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачуються ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та особисті обставини життя осіб, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Що стосується доводів апеляційних скарг захисника ОСОБА_6 , обвинуваченого ОСОБА_8 про недоведеність продовження існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, то вони є безпідставними з огляду на наступне.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний, обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

Як убачається з рішення суду першої інстанції, суд, вирішуючи питання щодо доцільності продовження запобіжного заходу врахував, що ОСОБА_7 , ОСОБА_8 обґрунтовано обвинувачуються у вчиненні особливо тяжкого корисливого кримінального правопорушення, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, в умовах воєнного стану, що ОСОБА_7 офіційно непрацевлаштований, доходу немає, що вказує на те, що він зможе продовжити злочинну діяльність, оскільки буде потребувати джерел до існування, у нього відсутнє місце проживання на території м. Вінниці, соціально-стримуючі фактори, враховано те, що обвинувачений ОСОБА_8 офіційно непрацевлаштований, раніше судимий за вчинення тяжкого корисливого злочину, що свідчить про можливість ОСОБА_8 продовжити злочинну діяльність, оскільки він буде потребувати джерел до існування, може переховуватися від суду, оскільки він перебував у Вінницькій області тимчасово та в нього відсутнє місце проживання на території м. Вінниці.

Крім того, судом першої інстанції прийнято до уваги те, що актуальним залишається ризик впливу обвинувачених ОСОБА_7 , ОСОБА_8 на свідків, які ще недопитані.

Суд першої інстанції обґрунтовано продовжив запобіжний захід у вигляді тримання під вартою обвинуваченим, оскільки на час розгляду клопотання ризики, передбачені ст. 177 КПК України не зменшилися, а жоден із більш м"яких запобіжних заходів не зможе запобігти вказаним ризикам.

Доводи захисника ОСОБА_6 про те, що до обвинуваченого ОСОБА_7 можна застосувати запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, колегія суддів вважає такими, що не підлягають задоволенню, оскільки встановлені дані про особу обвинуваченого самі по собі не дозволяють зробити висновок про те, що вказаний запобіжний захід здатен забезпечити гарантії належної процесуальної поведінки обвинуваченого та запобігти ризикам, доведеним прокурором.

При цьому, наявність постійного місця проживання, де обвинувачений може перебувати під домашнім арештом не утворює жодного морального запобіжника при обранні ОСОБА_7 моделі поведінки, а відтак нездатне перешкодити вчинити йому дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України.

Вказуючи про доцільність застосування іншого запобіжного заходу, захисник фактично погоджується з наявністю ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України.

Доводи обвинуваченого ОСОБА_8 про те, що він момент затримання працював в добровільному формуванні ТРО «Спецпідрозділ Хорт № 29» в м. Києві по контракту, був на повному матеріальному забезпеченні, тому не мав мотивів вчиняти кримінальне правопорушення, суд апеляційної інстанції не приймає, оскільки на підтвердження вказаних обставин обвинуваченим не надано жодних доказів.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_7 , ОСОБА_8 .

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для продовження тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси поваги до особистої свободи.

Наразі фактичні обставини інкримінованого ОСОБА_7 , ОСОБА_8 тяжкого корисливого злочину, який згідно пред`явленого обвинувачення супроводжувався застосуванням насильства, свідчать про їх підвищену суспільну небезпеку, що у сукупності із тяжкістю можливого покарання, а також даними про особу обвинувачених, вказують на обґрунтованість продовження судом саме запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, невзявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Суд апеляційної інстанції вважає, що, приймаючи до уваги практику Європейського суду з прав людини, рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , на думку апеляційного суду, відповідає охороні прав і інтересів суспільства, що не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу та можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

Істотних порушень вимог КПК України, які б перешкодили чи могли перешкодити суду постановити законну та обґрунтовану ухвалу, колегією суддів апеляційної інстанції не встановлено.

Підстави для скасування ухвали Вінницького міського суду від 12.05.2023 року про продовження запобіжного заходу обвинуваченому відсутні

Керуючись ст.404, 405, 407, 419 КПК України, суд апеляційної інстанції

п о с т а н о в и в :

Відмовити в задоволенні апеляційних скарг захисника ОСОБА_6 , обвинуваченого ОСОБА_8 .

Ухвалу Вінницького міського суду від 12.05.2023 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_7 , ОСОБА_8 залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді :

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4