Справа № 344/10392/16-ц

Провадження № 2/344/72/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2023 року                                                                                 м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої судді                                                         Пастернак І.А.

секретаря                                                                      Дементьєвої А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Івано-Франківського міського суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства “Екватор-ІФ”, Товариства з обмеженою відповідальністю “Перко”, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю “Інкомбуд”, ОСОБА_2 про визнання права власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного підприємства “Екватор-ІФ”, Товариства з обмеженою відповідальністю “Перко”, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю “Інкомбуд”, ОСОБА_2 про визнання права власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 15.04.2014 року між ним та ПП «Екватор-ІФ» укладено договір купівлі-продажу майнових прав № 2014-04-12-30/А, відповідно до умов якого відповідач передає позивачу право вимагати передачі у власність новозбудованої двокімнатної квартири, що знаходиться в будинку за адресою: АДРЕСА_2 ). Позивачка зобов`язалась сплатити ПП «Екватор-ІФ» вартість квартири в розмірі 212 500 грн та прийняти її. ПП «Екватор-ІФ» зобов`язалось після отримання оплати від ОСОБА_1 , введення будинку в експлуатацію та проведення його технічної інвентаризації передати позивачу за актом приймання-передачі належним чином оформлені документи, які підтверджують його право на квартиру, з метою оформлення права власності ОСОБА_1 на новозбудовану квартиру та видачі йому свідоцтва про право власності. На виконання умов договору ОСОБА_1 сплатив обумовлені ним кошти, проте після введення будинку в експлуатацію та присвоєння йому поштової адреси ( АДРЕСА_3 ) жодних документів на квартиру, будівельний номер якої змінено на фактичний № 121, не отримав. Однак, 12.06.2016 року на дану квартиру зареєстровано право власності за ОСОБА_3 Замовником будівництва будинку є ТОВ «Перко», проте ексклюзивне право продажу приміщень у ньому, право інвестування та залучення коштів для його будівництва, забезпечення введення в експлуатацію належить ПП «Екватор-ІФ» на підставі інвестиційного договору, укладеного ним з ТОВ «Перко» 04 лютого 2014 року. Непорозуміння між відповідачами з приводу продажу квартир та перебування директора ПП «Екватор-ІФ» у розшуку призвело до того, що йому як інвестору квартири не видають документи, необхідні для реєстрації права власності на неї. Просив визнати за ним право власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 21.09.2016 року залучено до у часті у справі ОСОБА_1 до Приватного підприємства “Екватор-ІФ”, Товариства з обмеженою відповідальністю “Перко” про визнання права власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_4 в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача — Товариство з обмеженою відповідальністю “Інкомбуд”. (а.с.72, т.1).

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 28.09.2020 року залучити до участі в справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства “Екватор-ІФ”, Товариства з обмеженою відповідальністю “Перко” третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю “Інкомбуд” про визнання права власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача — ОСОБА_2 (а.с.27, т.2).

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 21.01.2021 року зупинено провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства “Екватор-ІФ”, Товариства з обмеженою відповідальністю “Перко”, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю “Інкомбуд”, ОСОБА_2 про визнання права власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , до закінчення перегляду Першою судовою палатою Касаційного цивільного суду судового рішення у цивільній справі № 344/16879/15-ц. (а.с.77, т.2).

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 31.01.2023 року  поновлено провадження у справі (а.с.88, т.2).

Представник позивача позовні вимоги підтримала на підставах, викладених у позові, просила позов задоволити.

Представник відповідача ТзОВ «Перко» позовні вимоги не визнала, просила суд у задоволенні позовних вимог відмовити.

Представник відповідача ПП «Екватор-ІФ» у судове засідання не з`явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Представник третьої особи, ТзОВ «Інкомбуд» просив відмовити в задоволенні позову, з підстав наведених у писькових поясненнях.

Представник ОСОБА_2 щодо задоволення позовних вимог заперечив, просив відмовити в задоволенні позову з підстав наведених в письмових поясненнях.

Суд, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

15.04.2014 року між ОСОБА_1 , Стороною-1, та Приватним підприємством «Екватор-ІФ», Стороною-2, укладений договір купівлі-продажу майнових прав № 2014-04-12-30/А, відповідно до пункту 1.1 якого Сторона-2 передає Стороні-1 майнове право, яке полягає у праві Сторони-1 вимагати передачі останній у власність новозбудованої квартири у будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 зобовязується сплатити вартість квартири та прийняти новозбудовану квартиру на умовах цього договору (а.с.9, т.1).

Згідно з пунктом 1.2 укладеного договору, предметом договору є новозбудована двокімнатна квартира АДРЕСА_6 на 2 поверсі будинку загальною проектною площею 64 кв.м.

Відповідно до пункту 1.3 договору, після сплати повної вартості квартири, зазначеної у пункті 3.1 цього договору, введення будинку, зазначеного в пункті 1.1 цього договору, в експлуатацію та проведення його технічної інвентаризації, з метою оформлення права власності Сторони-1 на новозбудовану квартиру, зазначену у пункті 1.2 цього договору, та видачі останній свідоцтва про право власності, Сторона-2 зобов`язана передати Стороні-1 за актом прийому-передачі належним чином оформлені документи, які підтверджують право власності Сторони-1 на зазначену квартиру, а саме: копія Декларації про готовність об`єкта експлуатації; акт прийому-передачі новозбудованої квартири, зазначеної у пункті 1.2 цього договору; довідку про повне внесення Стороною-1 вартості новозбудованої квартири, зазначеної у пункті 3.1 цього договору; технічний паспорт на новозбудовану квартиру.

З пункту 3.1 договору вбачається, що вартість квартири зазначеної у пункті 1.2 цього Договору, майнове право, на яку передається за цим договором, складає 19 000,00 доларів США.

15.04.2014 року ОСОБА_1 сплатив ПП «Екватор-ІФ» 212 500 грн. а отже, виконав зобов`язання, передбачені пунктом 3.2 договору купівлі-продажу майнових прав у повному обсязі (а.с.8).

Товариство з обмеженою відповідальністю «Перко» має дозвіл на виконання будівельних робіт від 03 грудня 2007 року (а.с. 17, т.1).

Багатоквартирний житловий будинок з вбудованими приміщеннями громадського призначення, місцезнаходження обєкта: АДРЕСА_2 , закінчений будівництвом, що підтверджується декларацією про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстрованою Інспекцією ДАБК в Івано-Франківській області від 02 березня 2014 року № ІФ 14314066031 (а.с. 18-20, т.1).

Рішенням Виконавчого комітету Крихівецької сільської ради Івано-Франківської міської ради № 52 від 24 квітня 2014 року присвоєно поштову адресу багатоквартирному житловому будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення в АДРЕСА_3 (а.с. 21, т.1).

04 лютого 2014 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Перко», Замовником, та приватним підприємством «Екватор-ІФ», Інвестором, укладений інвестиційний договір на капітальне будівництво багатоквартирного житлового будинку з приміщеннями громадського призначення (а.с. 12-14, т.1).

15.01.2006 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Інкомбуд»,Стороною-1, та товариством з обмеженою відповідальністю «Перко», Стороною-2, укладений договір про співпрацю та організацію взаємовідносин, предметом якого є організація взаємовідносин, порядок і умови здійснення дольового будівництва Сторонами багатоквартирного будинку на АДРЕСА_2 (а.с. 59-62, т.1).

Згідно реєстру інвесторів по будівництву багатоквартирного будинку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_3 (проектна адреса – АДРЕСА_7 , станом на 01.12.2015 року (реєстр сформовано у відповідності до Основних договорів) щодо квартири АДРЕСА_8 на 4 поверсі, інвестором зазначено ТОВ «Перко»  (а.с.65-68, т.2).

Станом на 31 січня 2016 року товариством з обмеженою відповідальністю «Перко» складений реєстр інвесторів по будівництву багатоквартирного будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 (проектна адреса  АДРЕСА_2 ) (а.с. 64-67, т.1).

20.04.2017 року між ТОВ «Перко» та ОСОБА_2 було укладено основний договір № 2017-121 купівлі-продажу квартири, згідно якого Продавець зобов`язується передати у власність ОСОБА_2 квартиру, яка знаходиться в багатоквартирному будинку за адресою – АДРЕСА_3 : квартира АДРЕСА_8 , загальною площею 63,0 кв.м., під`їзд 5, поверх 4, остаточна вартість — 529 200 грн. (а.с. 39, т.2).

Відповідно до акту приймання-передачі від 20.04.2017 року ТОВ «Перко» передало ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_9 (а.с.40, т.2).

З витягу інвесторів по будівництву багатоквартирного будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , слідує, що ОСОБА_2 є його інвестором (а.с. 41, т.2).

Згідно реєстру інвесторів по будівництву багатоквартирного будинку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_3 (проектна адреса – АДРЕСА_7 , станом на 01.04.2017 року (реєстр сформовано у відповідності до Основних договорів) щодо квартири АДРЕСА_8 на 4 поверсі – інвестором зазначено ОСОБА_2   (а.с.42-43, т.2).

У загальних положеннях про зобов`язання передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (стаття 509 ЦК України).

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Також наголошено про необхідність виконання зобов`язання належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

У частині першій статті 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За положеннями статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом статей 655, 656 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

Відповідно до статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

У частині першій статті 179 ЦК України надано визначення речі як предмета матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

Зазначено про їх поділ на нерухомі та рухомі (стаття 181 ЦК України) і що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Статтею 182 цього Кодексу передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Стаття 190 ЦК України визначає майно особливим об`єктом, яким вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Окремо вказано, що майнові права є неспоживчою річчю та визнаються речовими правами.

З аналізу вказаних норм можна зробити висновок, що у ЦК України визначення майнового права відсутнє, оскільки у статті 190 ЦК України міститься вказівка лише про те, що майнові права є неспоживчою річчю і визнаються речовими правами. При цьому не викликає сумніву, що майнові права є об`єктом цивільних правовідносин.

Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (абзац третій частини другої статті 3 Закону України від 12 липня 2001 року № 2658-ІІІ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність»).

У теорії цивілістики під майновими правами розуміється: 1) у широкому значенні речового права суб`єктивне цивільне право як таке, що стосується майнових цінностей і має грошову оцінку, наприклад, право власності на похідні права, зобов`язальні права (права з договорів, що укладаються з приводу передання майна у власність або користування), майнові права інтелектуальної власності, корпоративні права, тощо; 2) у вузькому значенні - як суб`єктивне право, яке здатне бути самостійним об`єктом обороту; тобто у разі передання майнового права набувач отримує його як можливість претендування на майно або вчинення власних дій відносно майна.

Крім того, вказане питання було предметом дослідження як у рішеннях ЄСПЛ, так і Верховного Суду України та Верховного Суду.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном» (пункт 98 рішення ЄСПЛ щодо прийнятності заяви у справі «Броньовські проти Польщі», заява № 31443/96; пункт 22 рішення ЄСПЛ від 10 березня 2011 року у справі «Сук проти України», заява № 10972/05; пункт 74 рішення ЄСПЛ «Фон Мальтцан та інші проти Німеччини» від 02 березня 2005 року, заяви № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).

У контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об`єктами права власності можуть бути, у тому числі, «легітимні очікування» та «майнові права» (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1991 року у справі «Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії», заява № 12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, № 10741/84).

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення від 01 червня 2006 року у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) ЄСПЛ вказав, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована ЄСПЛ і в справі «Стреч проти Сполучного Королівства», заява № 44277/98).

В іншій справі «Н.К.М. проти Угорщини» (NKM v. Hungary, скарга № 66529/11) у рішенні від 14 травня 2013 року ЄСПЛ зазначив, що «правомірні очікування» підлягають захисту як власне майно і майнові права.

У постанові від 30 січня 2013 року № 6-168цс12 Верховний Суд України визначив майнове право як «право очікування», яке є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав.

Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений деякими, але не всіма правами власника майна, і яке свідчить про правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно або інше речове право на певне майно в майбутньому.

Визначення майнового права як права очікування та повноваження власника таких прав надано у висновках Верховного Суду України, викладених у постановах від 30 січня 2013 року у справі № 6-168цс12, від 15 травня 2013 року у справі № 6-36цс13, від 04 вересня 2013 року у справі № 6-51цс13, від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15, від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1920цс15, від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1858цс15, від 02 грудня 2015 року у справах № 6-1502цс15 та № 6-1732цс15, від 10 лютого 2016 року у справі № 6-2124цс15, від 16 березня 2016 року у справі № 6-290цс16, від 23 березня 2016 року у справі № 6-289цс16, від 30 березня 2016 року у справах № 6-3129цс15 та № 6-265цс16, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2994цс15, від 25 травня 2016 року у справі № 6-503цс16, від 07 грудня 2016 року у справі № 6-1111цс16.

Вказане свідчить про те, що громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також у тому, що набуте ними на законних підставах право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.

Частиною першою статті 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

У частині другій статті 331 ЦК України чітко вказано, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Статтею 2 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі: рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 цього Закону).

Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17).

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16 та від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 зроблено висновок про те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.

Правовідносини сторін договору про фінансування будівництва, порядку управління цими коштами регулюються Законом України від 19 червня 2003 року № 978-IV «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» (далі - Закон № 978-IV) та Законом України від 18 вересня 1991 року № 1560-ХІІ «Про інвестиційну діяльність» (далі - Закон № 1560-ХІІ).

Відповідно до частини п`ятої статті 7 та статті 4 Закону № 1560-ХІІ інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об`єктом і результатом інвестицій (об`єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, а також майнові права).

У статті 2 Закону № 978-IV вказано, що об`єкт інвестування - квартира або приміщення соціально-побутового призначення (вбудовані в житлові будинки або окремо розташовані нежитлові приміщення, гаражний бокс, машиномісце тощо) в об`єкті будівництва, яке після завершення будівництва стає окремим майном.

Тобто після завершення будівництва та здачі будинку в експлуатацію квартира як окремий об`єкт цивільних правовідносин ще не існує і набуває юридично статусу об`єкта цивільних правовідносин лише після державної реєстрації, здійсненої відповідно до чинного законодавства.

Для проведення державної реєстрації прав з видачею свідоцтва на новозбудований об`єкт нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, заявник, зокрема, подає: документ, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за нею об`єкта будівництва, передбачений законодавством (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо) (у разі придбання майнових прав на об`єкт нерухомості документом, що підтверджує набуття у власність закріпленого за особою об`єкта будівництва, є договір купівлі-продажу майнових прав); довідку (виписку) із переліку осіб, які брали участь в інвестуванні (фінансуванні) об`єкта будівництва та за якими здійснюється державна реєстрація прав, видану особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб (замовником будівництва), про участь заінтересованої особи в інвестуванні (фінансуванні) об`єкта будівництва (у тому числі шляхом купівлі-продажу майнових прав); технічний паспорт на об`єкт інвестування (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо); завірені особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб (замовником будівництва), копії (крім випадків подання оригіналів таких документів особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб (замовником будівництва): документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на земельну ділянку (крім випадків реконструкції об`єктів нерухомого майна без зміни зовнішніх геометричних розмірів їх фундаментів у плані); документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення права власності на об`єкт нерухомого майна до проведення його реконструкції (у разі проведення реконструкції об`єкта нерухомого майна); документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; документа, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси (крім випадку, коли в результаті реконструкції об`єкта нерухомого майна його адреса не змінилася) (пункт 50 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868).

В пункті 78 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, встановлено, що для державної реєстрації права власності на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо), розміщене в об`єкті нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, власником такого майна подаються: документ, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за особою об`єкта інвестування, передбачений законодавством (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо); технічний паспорт на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21) вказано, що нормами законодавства встановлено первинний спосіб набуття права власності на річ, на яку раніше не було і не могло бути встановлене право власності інших осіб. Саме інвестор як особа, за кошти якої і на підставі договору з яким був споруджений об`єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування. Інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою (пункти 92, 93, 95 постанови).

При розгляді справи суд керується тим, що, укладаючи договір купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно, покупець отримує речове право, яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно в майбутньому.

Право власності на нерухоме майно виникає з моменту прийняття його в експлуатацію, якщо таке передбачено законом чи договором, а повноцінним об`єктом у розумінні ЦК України такий об`єкт стає після його державної реєстрації, оскільки жодних виключень щодо необхідності державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, як передбачено в частині першій статті 182 та частині другій статті 331 ЦК України для новоствореної речі, якою є квартира в новозбудованому будинку, цивільне законодавство не містить.

Захист прав на новостворене майно, прийняте в експлуатацію, в разі невизнання відповідачем прав позивача на спірне майно здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, то захист здійснюється на загальних засадах цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої та другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим, а саме: повинно реально відновлювати наявне порушене, оспорене або невизнане право, такий спосіб має відповідати характеру правопорушення та цілям судочинства та не може суперечити принципу верховенства права.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Такий правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18.

Визнання права як універсальний спосіб захисту абсолютних та виключних прав і охоронюваних законом інтересів передбачене у статті 16 ЦК України.

У статті 392 ЦК України вказано, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Зі змісту статті 392 ЦК України вбачається, що вона містить дві диспозиції, за яких власник майна може звернутися з позовом про визнання права власності: 1) якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою; 2) у разі втрати власником документа, який засвідчує право власності.

Суб`єктом вимог про визнання права власності може будь-яка особа, яка вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів у третіх осіб або претензіями третіх осіб чи необхідністю отримати правовстановлюючі документи.

Позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів. Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб. Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.

Спосіб захисту, передбачений статтею 392 ЦК України є різновидом загального способу захисту - визнання права, а тому його може бути використано в зобов`язальних відносинах за відсутності іншого, окрім судового, шляху відновлення порушеного права.

Тобто зазначений спосіб захисту як різновид загального способу захисту - визнання права може бути використаний не тільки в речово-правових відносинах, але й у зобов`язально-правових, так як сам по собі факт перебування осіб у тих чи інших відносинах, у тому числі договірних, не може перешкоджати застосуванню до цих відносин норм інститутів загальної частини цивільного права.

Способи захисту права, обрані позивачем та застосовані судом, повинні найбільш ефективно поновлювати порушені права, а специфіка інвестування в об`єкти будівництва та визначення новоствореного майна як об`єкта захисту права, відмінного від майнових прав на етапі укладення договорів про інвестування в будівництво, які мають різні назви, повинні тлумачитися на користь тієї особи, права якої порушено.

Практика визнання права власності на об`єкти нерухомості, розміщені у введених в експлуатацію будинках та спорудах, з огляду на відсутність у позивачів можливості оформити право власності в позасудовому порядку як ефективного способу захисту порушених прав підтримується й Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 27 лютого 2019 року у справі № 761/32696/13-ц (провадження № 14-606цс18), від 03 квітня 2019 року у справі № 1609/6643/12 (провадження № 14-107цс19), від 15 травня 2019 року у справі № 522/102/13-ц (провадження № 14-38цс19), від 29 травня 2019 року у справі № 1609/6645/12 (провадження № 14-220цс19), від 26 червня 2019 року у справі № 761/3428/15-ц (провадження № 14-268цс19).

Отже, у випадку оспорювання чи невизнання за інвестором, який виконав умови договору інвестування, первісного права власності на новостворений об`єкт інвестування, введений в експлуатацію, ефективним способом захисту такого права є визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статей 77, 78 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно відомостей які містяться в рестрі інвесторів, який сформовано у відповідності до основних договорів по будівництву багатоквартирного будинку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_3 , станом на 01.12.2015 року житлова квартира під АДРЕСА_8 загальною площею 63.0 кв. м. належала ТОВ «Перко».

Доказів того, що позивач ОСОБА_1 укладав договори купівлі-продажу майнових прав по спірному об`єкту нерухомості з Товариством з обмеженою відповідальністю «Перко», суду не представлено.

Крім того, предметом договору купівлі продажу майнових прав №2014-04-12-30/А, укладеним між ОСОБА_1 та ПП “Екватор-ІФ”, були майнові права на двокімнатну квартиру АДРЕСА_6 , загальної площею 64 кв.м. розташованій на другому поверсі. Згідно реєстру  інвесторів по будівництву багатоквартирного будинку квартира АДРЕСА_6 отримала новий номер АДРЕСА_10 . Квартира АДРЕСА_8 , мала будівельний номер №38, та знаходиться на четвертому поверсі.

Отже, жодних належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог позивачем та представником позивача суду надано не було, а тому відсутні підстави задоволення позовних вимог про визнання права власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

Таким чином, з огляду на вищенаведені обставини, суд дійшов до висновку про не обґрунтованість позовних вимог позивача, а позов суд вважає таким, що не підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Інші доводи учасників справи, які наведені у позові та відзиві на нього, не впливають на висновки суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00,  § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України судові витрати залишаються за позивачем по справі.

На підставі вище наведеного та керуючись ст.ст. 141, 263-265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного підприємства “Екватор-ІФ”, Товариства з обмеженою відповідальністю “Перко”, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю “Інкомбуд”, ОСОБА_2 про визнання права власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 — відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Довідка: Повний текст рішення виготовлено 14.06.2023 року.

Суддя                                                                                                              Пастернак І.А.