Справа № 289/245/23

Номер провадження 4-с/289/4/23

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.06.2023 м. Радомишль

Радомишльський районний суд Житомирської області у складі:

       головуючого судді - Кириленка О.О.,

       за участю секретаря судового засідання - Науменко І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця у виконавчому провадженні №40560330,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаною скаргою, в якій просить визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Радомишльського відділу державної виконавчої служби у Житомирському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Маліневської Т.В., зобов`язати вказаного державного виконавця скасувати постанову про накладення штрафу від 11.01.2023. Свою скаргу обґрунтовує тим, що на підставі виконавчого листа №2-18/2011 від 08.05.2012, виданого Радомишльським районним судом Житомирської області, було відкрито виконавче провадження Радомишльським відділом державної виконавчої служби у Житомирському районі Житомирської області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) за номером 40560330. У зазначеному виконавчому провадженні стягувачем є ОСОБА_2 , яка згідно ухвали суду від 03.04.2018 замінена на ОСОБА_3 , а боржником - ОСОБА_4 . Ухвалою Радомишльського районного суду від 26.11.2021 (номер провадження 6/289/46/21) було замінено сторону виконавчого провадження у справі 2-18/2011, а саме боржника ОСОБА_4 на його правонаступника ОСОБА_1 15.12.2022 на адресу ОСОБА_1 надійшов лист від державного виконавця з постановою про накладення штрафу від 13.12.2022 та вимога від 13.12.2022 №12174/19.15-28/3/2022, в якій від скаржниці вимагали виконати рішення суду, на підставі якого видано вищевказаний виконавчий лист, в десятиденний термін з моменту отримання цієї вимоги, а саме повернути паркан та попередні межі між земельними ділянками ОСОБА_2 та ділянкою ОСОБА_4 , визначені у технічній документації. Відновити стан зазначених належних ОСОБА_2 земельних ділянок. 20.01.2023 на адресу скаржниці знову надійшов лист від державного виконавця з постановою про накладення штрафу від 11.01.2023. ОСОБА_1 звернула увагу на те, що старшим державним виконавцем Маліневською Т.В. не перевірялись поважність причин невиконання вимоги, але й усіляко вживалися заходи щодо недопущення скаржниці до вчинення виконавчих дій. Натомість, скаржниця зазначає, що нею вживалися вичерпні заходи для встановлення всіх можливих обставин для повного виконання ВП №40560330, зокрема зверталась до органу виконавчої служби, до ГУ Держгеокадастру у Житомирській області. На думку, скаржниці рішення суду у ВП №40560330 виконано повністю, про що неодноразово повідомлялось державного виконавця Маліневську Т.В.

Крім того, стягувач ОСОБА_3 подала до суду клопотання про стягнення з ОСОБА_1 на її користь витрат на правову допомогу в сумі 8000 грн., а також письмові заперечення проти доводів скаржниці та додаткові письмові пояснення, в яких зазначила, що вимоги державного виконавця є законними та обґрунтованими, заперечує факт виконання ОСОБА_1 рішення суду у вищевказаному виконавчому провадженні, тому у задоволенні скарги ОСОБА_1 просила відмовити (а.с. 19-45).

В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник скаргу підтримали, просили задовольнити її з підстав зазначених в ній. Представник скаржниці пояснив суду, що рішення суду виконано ще ОСОБА_4 , спадкоємцем якого є ОСОБА_1 . Підтвердженням виконання рішення суду є звернення боржника до ГУ Держгеокадастру у Житомирській області, а також повідомлення ФОП ОСОБА_5 про неможливість його залучення до виконавчого провадження по причині відсутності вихідної інформації щодо земельних ділянок. При цьому, виконавчою службою не надано будь-яких доказів невиконання рішення суду, а акт державного виконавця від 11.01.2023 складено з порушеннями. До того ж, зазначив, що ОСОБА_3 не є адвокатом, тому не може бути представником у справі та заявляти вимоги про відшкодування витрат на правову допомогу.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_6 і ОСОБА_7 пояснили суду, що в січні 2023 року були залучені начальником виконавчої служби С. Мазуркевичем в якості понятих при перевірці виконання рішення суду щодо перенесення паркану біля будинку ОСОБА_8 . ОСОБА_9 показав їм паркан з металевої сітки та зазначив, що згідно рішення суду він не демонтований, має розташовуватись впритул до сараїв, але він виступав на один метр. До того ж, свідки зазначили, що будь-які заміри на місці не проводились, права та обов`язки їм не роз`яснювались.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, представник стягувача звернувся до суду з заявою, в якій просить провести розгляд справи за його відсутності.

Частиною 2 ст. 450 ЦПК України передбачено, що неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду, тому суд вважає за можливе розглянути скаргу за відсутності стягувача і боржника.

Заслухавши пояснення скаржниці та її представника, свідків, вивчивши матеріали скарги, оглянувши матеріали виконавчого провадження №40560330, суд дійшов висновку про те, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що 31.10.2013 державним виконавцем ВДВС Радомишльського РУЮ Соболевським С.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №40560330 на виконання виконавчого листа №2-18/2011, виданого 08.05.2012 Радомишльським районним судом Житомирської області. Боржником у вказаному виконавчому провадженні є ОСОБА_4 , а стягувачем є ОСОБА_2 (виконавче провадження №40560330 - а.с. 2).

03.08.2018 старшим державним виконавцем Радомишльського РВ ДВС ГТУЮ у Житомирській області Василенко О.М. на підставі ухвали Радомишльського районного суду Житомирської області від 03.04.2018 винесено постанову, згідно якої замінено сторону виконавчого провадження стягувача ОСОБА_2 на ОСОБА_3 (виконавче провадження №40560330 - а.с. 48).

03.12.2021 старшим державним виконавцем Радомишльського відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький)Маліневською Т.В. на підставі ухвали Радомишльського районного суду Житомирської області від 26.11.2021 винесено постанову, згідно якої замінено сторону виконавчого провадження стягувача ОСОБА_4 на ОСОБА_1 (виконавче провадження №40560330 - а.с. 65).

13.12.2022 старшим державним виконавцем Радомишльського відділу державної виконавчої служби у Житомирському районі Житомирської області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Маліневською Т.В. винесено письмову вимогу, якою від боржника ОСОБА_1 вимагала виконати рішення суду в 10-ти денний термін з дня отримання вимоги державного виконавця, а саме повернути паркан та попередні межі між земельними ділянками ОСОБА_2 та ділянкою ОСОБА_4 , визначені у технічній документації. Відновити стан зазначених належних ОСОБА_2 земельних ділянок (виконавче провадження №40560330 - а.с. 184).

20.12.2022 на адресу Радомишльського відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) надійшло повідомлення від ОСОБА_1 , в якому вона зазначила, що зобов`язання повернути паркан та попередні межі між земельними ділянками ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) та ділянкою ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 ), визначені у технічній документації, виконано згідно рішення суду та в межах чинного законодавства у повній мірі; стан зазначених належних ОСОБА_2 земельних ділянок відновлено згідно вимог суду та в межах чинного законодавства. У зв`язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення суду просила закінчити виконавче провадження №40560330 (виконавче провадження №40560330 - а.с. 187).

Старшим державним Радомишльського ВДВС у Житомирському районі Житомирської області міжрегіонального Центрально – Західного управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) в межах виконавчого провадження №40560330 11.01.2023 складено акт про те, що паркан та попередні межі не відновлено, який підписаний старшим державним виконавцем, понятими ОСОБА_6 , ОСОБА_7 . До вказаного акту додаються фототаблиці (виконавче провадження №40560330 - а.с. 192, 193).

Оцінюючи даний акт, суд зважає на те, що відповідно до ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі дії можуть проводитися у присутності понятих. Присутність понятих є обов`язковою у випадку, передбаченому частиною третьою статті 53 цього Закону, а також у разі відсутності боржника або його представника під час вчинення виконавчих дій, пов`язаних з примусовим входженням на земельні ділянки, до нежитлових приміщень і сховищ, де зберігається майно боржника, на яке звернено стягнення, або майно стягувача, яке має бути повернуто йому в натурі, до житла, іншого володіння особи для забезпечення примусового виселення з нього та вселення в нього, під час проведення опису, арешту, вилучення і передачі майна.

Таким чином, не ознайомлення державним виконавцем понятих з їхніми правами не призводить до недопустимості вищевказаного акту, оскільки присутність понятих при його складанні в силу закону не була обов`язковою.

Також судом встановлено, що оскаржуваною постановою державного виконавця від 11.01.2023, у зв`язку із невиконанням боржником ОСОБА_1 наведеної повторної (виконавче провадження №40560330 - а.с. 169, 184) письмової вимоги державного виконавця від 13.12.2022 на останню накладено штраф в розмірі 3400 грн. (виконавче провадження №40560330 - а.с. 195).

Вирішуючи вимоги скарги суд зважає на наступне.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Пунктом 9 частини 1 статті 129 Конституції України визначено, що основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення.

Як зазначено у ч. 1 ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року №11-рп/2012).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями ч. 1, 2 ст. 55 Конституції України права, свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закону) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно ч. 1 ст. 15 Закону сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 18 Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

У відповідності до вимог статті 63 Закону за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність (ч. 2 ст. 63 Закону). Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження (ч. 3 ст. 63 Закону).

Частиною 6 статті 26 Закону визначено, що за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).

Статтею 75 Закону визначено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Оцінюючи правомірність дій державного виконавця, які оскаржуються боржником, судом враховуються також наступні вимоги Закону.

У відповідності до ст. 19 Закону сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом (ч. 1 ст. 19 Закону). Сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи (ч. 4 ст. 19 Закону). Боржник зобов`язаний утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення (п. 1 ч. 5 ст. 19 Закону). Особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій (ч. 8 ст. 19 Закону).

У відповідності до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Верховний Суд у своїй постанові від 07.10.2020 у справі № 450/2286/16-ц застосував доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). У вказаному рішенні зазначено, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них». Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 402/1185/15-ц від 08.04.2021.

Частиною 1 статті 20 Закону визначено, що для з`ясування та роз`яснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, виконавець виносить постанову про залучення експерта або спеціаліста (кількох експертів або спеціалістів), а для проведення оцінки майна - суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання.

Водночас, згідно п. 15 ч. 3 ст. 18 Закону виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право залучати в установленому порядку понятих, працівників поліції, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для проведення оцінки майна - суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання.

Отже, провівши системний аналіз вище перелічених норм Закону, суд дійшов висновку, що боржник ОСОБА_1 з метою належного виконання рішення суду зобов`язана була сумлінно та добросовісно користуватись усіма наданими їй правами та у разі наявності перешкод для його виконання звертатись до державного виконавця з відповідними клопотаннями про відкладення виконавчих дій або ж залучення експертів, якщо у боржника були відповідні складності самостійно виконати рішення суду.

Зокрема, як вбачається з матеріалів справи рішенням суду боржника, правонаступником якого є ОСОБА_1 , було зобов`язано повернути паркан та попередні межі між земельними ділянками ОСОБА_2 та ділянкою ОСОБА_4 , визначені у технічній документації. Відновити стан зазначених належних ОСОБА_2 земельних ділянок (виконавче провадження №40560330 - а.с. 2). Таким чином, з вказаного слідує, що межі між земельними ділянками мають бути відновлені у суворій відповідності до вимог технічної документації, як це визначив суд. До такої процедури відновлення меж земельних ділянок, аби не допустити прорахунки, має бути залучено відповідні особи, які володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованими інженерами-землевпорядниками, відповідальними за якість робіт із землеустрою, тобто особи, які володіють відповідними навиками.

Разом з тим, скаржницею окрім заяви адресованої до державної виконавчої служби про добровільне виконання рішення суду державного виконавцю не надано жодних належних доказів, які б підтверджували, що спірні межі між вказаними земельними ділянками були відновлені відповідно до технічної документації.  До того, ж суперечливими є доводи викладені у скарзі та у поясненнях представника скаржниці, надані ним у судовому засіданні, про те, що ОСОБА_1 вживались вичерпні заходи для встановлення всіх можливих обставин для повного виконання рішення суду, що підтверджується відповідними документами виконавчого провадження (виконавче провадження №40560330 - а.с. 25, 26, 54, 165). Констатація звернення боржника до відповідних органів з метою отримання технічної документації відносно земельних ділянок, без підтвердження обставин реального повернення паркану та попередніх меж між земельними ділянками ОСОБА_2 та ділянкою ОСОБА_4 , не може бути достатнім та переконливим свідченням того, що рішення Радомишльського районного суду Житомирської області у справі №2-18/2011 виконано в повному обсязі, а навпаки підтверджує те, що це рішенні досі не виконано.

Отже, ОСОБА_1 не доведено в суді те, що нею в повній мірі виконано вищезгадане рішення суду у справі №2-18/2011 та відповідно, що акт державного виконавця від 11.01.2023 складено безпідставно.

На переконання суду подання скаржницею ОСОБА_1 державному виконавцю лише заяви про добровільне виконання рішення суду без підтверджуючих документів не може свідчити про сумлінне та добросовісне використання нею своїх прав, передбачених Законом, а навпаки свідчить, що остання вчиняє дії з метою ухилення від виконання рішення суду. Водночас, матеріали справи не містять будь-яких доказів того, що ОСОБА_1  не виконала рішення суду з поважних причин та що вона зверталась до державного виконавця з клопотаннями щодо сприяння їй у виконанні рішення суду.

До того ж судом враховується тривалість вказаного виконавчого провадження (з 2013 року) та те, що згідно ухвали Радомишльського районного суду від 29.07.2022 по справі №289/1161/22 ОСОБА_1 вже було відмовлено в задоволенні її попередньої скарги в частині визнання незаконними та скасування вимог державного виконавця від 10.06.2022 №3644/19.15-29/3/2022 та від 30.06.2022 №4378/19.15-29/3/2022.

Згідно ч. 3 ст. 451 ЦПК України якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Таким чином, за таких обставин, суд дійшов висновку, що скаржниця ОСОБА_1 не довела в суді, що в повній мірі та належним чином виконала рішення суду на підставі якого було видано виконавчий лист №2-18/2011 від 08.05.2012, а тому відсутні підстави для задоволення її скарги.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у цивільній справі суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

У відповідності до ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Згідно з ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У відповідності до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справі «Баришевський проти України» від 26 лютого 2015 року (п. 95), рішення у справі «Меріт проти України» від 30 березня 2004 року (п. 88), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведе, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір є обґрунтованим.

При визначенні суми конкретного відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічні висновки викладені також у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

У постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) Велика Палата Верховного Суду зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18. Згідно пунктів 144, 145, 147 цієї ж постанови, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис. Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права. У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

В своїй постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим (п. 268). У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Як вбачається з матеріалів справи, понесені стягувачем витрати на професійну правничу допомогу, які пов`язані з розглядом даної справи, остання підтверджує наданими копіями: договору про надання правової допомоги від 12.02.2023, укладеного між ОСОБА_3 (Адвокатом), та ОСОБА_3 (Клієнтом), згідно якого сторони домовилися, що гонорар за договором в кожній окремій судовій інстанції становить в розмірі по 8000 грн. (а.с. 22-24), кошторису витрат на суму 8000,00 грн. у відповідності до якого витрати складаються, зокрема, із консультування клієнта до початку складання і написання скарги, збір доказів та аналіз матеріалів справи, написання (складання) заперечення по справі, написання (складання) заяви на ознайомлення з матеріалами справи, написання (складання) додаткових пояснень по справі, написання (складання) клопотання про залучення представника та стягнення витрат на правову допомогу адвоката, написання (складання) заяви про розгляд справи без участі стягувача та його представника (а.с. 25), ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 12.02.2023 (а.с. 26), свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю (а.с. 27).

Враховуючи вищевказані правові висновки Верховного Суду, при вирішенні заявленої стягувачем вимоги про стягнення на її користь витрат на професійну правничу допомогу суд бере до уваги кількість процесуальних документів, які підготовлено та подано до суду, незначну кількість письмових доказів, які долучено стягувачем до матеріалів справи, а також те, що адвокат Бойко В.В. був представником ОСОБА_3 під час розгляду аналогічних скарг ОСОБА_1 в межах виконавчого провадження №40560330, що свідчить про незначний час витрачений для підготовки заперечення на скаргу.

Разом з тим, судом враховується складність справи та тривалість перебування даної справи на розгляді.

Таким чином, на підставі вищевикладеного, суд вважає, що клопотання стягувача про стягнення на її користь витрат на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню в сумі 2000 грн.

Щодо доводів скаржника про те, що ОСОБА_3 не є адвокатом, оскільки відомості про нього не включені до Єдиного реєстру адвокатів України і відповідно відсутність у нього права надавати професійну (правничу) допомогу, суд зазначає наступне.

До матеріалів справи долучено копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КВ № 6367, виданого ОСОБА_10 на підставі рішення Ради адвокатів міста Києва від 04.04.2019 №28.

Доказів того, що вказаний документ визнаний у передбаченому законом порядку недійсним або є скасованим, матеріали справи не містять, а тому підстав для відмови в задоволенні заяви про стягнення витрат на правову допомогу з цих підстав суд не вбачає.

Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у справі №757/29269/18-ц, постанова від 01.04.2020.

Керуючись ст. 4, 260-261, 450, 451 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця у виконавчому провадженні №40560330 – відмовити.

Стягнути з  ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3   2000 (дві тисячі) грн. на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Повний текст ухвали складено 09 червня 2023 року.

Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання суддею в порядку передбаченому ст. 261 ЦПК України  та може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом 15 днів з дня її проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до Житомирського апеляційного суду.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Суддя О. О. Кириленко